(Бл. 426-491), імператор Візантійської імперії, належав до знатного роду племені исавров.
Зенон командував військом исавров, яке імператор Лев I прагнув протиставити своєї колишньої німецької гвардії під початком патриція Аспара.
У 468 Зенон одружився на дочці Лева Аріадні, а в наступному році став консулом. В 474 Лев помер, і йому успадковував його онук, син Зенона і Аріадни, якого також звали Левом. Оскільки новий імператор був зовсім юний, кермо влади перейшли в руки Зенона, а отримавши реальну владу, Зенон незабаром привласнив собі і титул імператора.
Після смерті Лева II, що послідувала в кінці того ж 474, Зенон став одноосібним правителем.
До правління Зенона імперію неодноразово потрясали заворушення та війни. Зенон пробув на троні всього кілька місяців, коли його змусив бігти з Константинополя заколот, піднятий вдовствующей імператрицею Верн та її братом Василіск.
Василіск захопив владу, але в 477 Зенон з легкістю його скинув. У наступні роки відбувся цілий ряд нових повстань, а ззовні Зенону загрожувало вторгнення остготів.
Щоб врятувати себе і столицю, Зенон в 487 спонукав їх вождя Теодоріха вторгнутися до Італії, в результаті чого став свідком освіти могутнього готського королівства.
У 482 Зенон опублікував знаменитий указ Генотікон, що мав на меті примирення з монофізитами. Однак указ цей викликав тривав з 484 по 519 розкол з Римською церквою, яка наполягала на неухильному дотриманні рішенням Халкідонського собору 451, яка засудила монофізитство.