[ Види інструктажів вимоги санітарії та біологічна дія іонізуючого випромінювання ]! | 0,03 - 0,04 | 0,0001 | 0,0005 | 0,00001 |
У чистому повітрі є шкідливі гази, такі, як оксид вуглецю, озон, водень, оксид та діоксид азоту та деякі інші, які позначаються негативно на здоров’ї людей та всієї флори і фауни Землі через незначну їх концентрацію.
чистим вважається повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними речовинами і газами, які змінюють його природний склад.
Тверді, рідкі або газоподібні речовини будь-якого ряду і походження, що потрапляють у повітря і змінюють його природний склад, називають емісіями. Існує ще поняття імісія – це забруднюючі атмосферне повітря речовини, що присутні в атмосфері в безпосередній близькості від зони своєї дії, як правило, на висоті 1,5 км. від поверхні землі або верхньої межі рослинності, або на відстані 1,5 км. від поверхні будівлі.
Емісії – це забруднення техногенного походження. В технічній літературі користуються поняттям «забруднення», «шкідливі речовини» в тих випадка, коли ці речовини присутні у повітрі в концентраціях, шкідливих і небезпечних для людей.
На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.
Залежно від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень, перевищення яких неприпустиме.
Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негативного впливу на здоров’я нащадків. Робочою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розташовані місця постійного або тимчасового перебування працюючих.
За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:
1 – надзвичайно небезпечні;
2 – високонебезпечні;
3 – помірно небезпечні;
4 – малонебезпечні.
Класи небезпеки встановлюються в залежності від норми і показників, наведених у таблиці 1.
Таблиця 1 Класи небезпеки шкідливих речовин
№ п/п | Показник | Норма для шкідливих речовин | |||
|
| 1 | 2 | 3 | 4 |
1. | Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, мг/м3 | Менше 0,1 | 0,1-1,0 | 1,1-10,0 | Більше 10,0 |
2. | Середня смертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг | Менше 15 | 15-150 | 151- 500 | Більше 500 |
3. | Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг | Менше 100 | 100-500 | 501- 2500 | Більше 2500 |
4. | Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/м3 | Менше 500 | 500-5000 | 5001- 5000 | Більше 50000 |
Для деяких речовин, що досить часто потрапляють у повітря виробничих приміщень, встановлюються так звані середньогодинні допустимі концентрації. Наприклад, для оксиду вуглецю, який постійно потрапляє у повітря топочних приміщень, встановлені такі допустимі середньогодинні норми:
50 мг/м3 – при тривалості роботи до 1 години;
100 мг/м3 – до 30 хвилин;
200 мг/м3 – при роботі не більше 15 хвилин.
Повторні роботи можна виконувати при наведених концентраціях не раніше ніж через дві години.
ГДК деяких шкідливих газів, пари та пилу, що часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень промислових підприємств наведено у таблиці 2.
Таблиця 2. ГДК шкідливих газів, пари та пилу
Речовина | ГДК мг/м3 | Речовина | ГДК мг/м3 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Гази та пара | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Акролеїн | 0,2 | Луги їдкі (розчини в перерахунку на NaOH) | 0,5 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Амілацетат | 100 | Металева ртуть | 0,01 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Аміак | 20 | Окиси азоту (NO2NO) | 2 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ацетон | 200 | Сірчаний водень | 10 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Бензин та гас (в перерахунку на С) | 3000 | Сірчаний ангідрид | 1 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Бензол | 5 | Скипидар (в перерахунку на С) | 300 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вуглецю оксид | 20
3. Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини. Гігієнічне нормування. Профілактичні заходи і методи захисту від дії іонізуючого випромінювання У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі. В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть носити зворотний або незворотний характер. При незначих дозах опромінення уражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини. При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості: - висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинитн глибокі біологічні зміни в організмі; - присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах; - малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися; - випромінювання може впливати не тільки на даний живий організм, а й на його нащадків ( генетичний ефект ); - різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні ) органи, молочні залози, статеві органи; - різні організми мають істотні відмінні особливості реакції на дози опромінення; - ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі. При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі такі біологічні порушення в залежності від сумарної поглинутої дози випромінювання: До 0,25 ГР (25 рад) – видимих порушень немає; 0,25 … 0,5 ГР (25…50 рад) – можливі зміни в складі крові; 0,5 … 1,0 Гр (50…100 рад) – зміни в складі крові, нормальний стан працездатності порушується; 1,0 … 2,0 Гр )100…200 рад) – порушується нормальний стан, можлтва втрата працездатності; 2,0 … 4,0 Гр (200…400 рад) – втрата працездатності, можливі смертельні наслідки; 4,0 … 5,0 Гр (400.500 рад) – смертельні наслідки складають 50% від загальної кількості потерпілих; 6 Гр і більше (понад 600 рад) – смертельні випадки досягають 100% загальної кількості потерпілих; 10 … 50 Гр (1000…5000 рад) – опромінена людина помирає через 1-2 тижні від крововиливу в шлунково-кишковий тракт. Доза 60 Гр (6000 рад) призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або діб. Якщо доза опромінення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час опромінення ("смерть під променем"). Репродуктивні органи та очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім'яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини. Очі людини уражаються при дозах 2…5 Гр (200…500 рад). Встановлено, що професійне опромінення із сумарною дозою 0,5…2 Гр (50…200), отримане протягом 10-20 років, призводить до помутніння кришталика. Небезпека радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму уражаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод – у щитовидній залозі; стронцій – у кістках; уран і плутоній – у нирках, товстому кишечнику, печінці; цезій – у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутливою до дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад), отриману протягом п'яти тижнів, сечовин міхур – 55 Гр (5500 рад) за один місяць, печінка – 40 Гр (4000 рад) за місяць. Ймовірність захворіти на рак знаходиться в прямій залежності від дози опромінення. .Перше місце серед онкологічних захворювань займають лейкози. Їх дія, що веде до загибелі людей, виявляється приблизно через 10 років після опромінення. Норми радіаційної безпеки Основними документами, якими рсгламентується радіаційна безпека в Україні, є: Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила України (ОСПУ). У НРБУ-97 виділяють, три категорії осіб щодо ризику іонізуючого опромінення: - категорія А – персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами; - категорія Б – персонал, що безпосередньо не працює із радіоактивними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях або місцях проживання може потрапити під дію опромінення; - категорія В – все населення країни. Для осіб категорії А і Б НРБУ-97 встановлюють ліміти ефективної й еквівалентної доз за календарний рік. Обмеження орпомінення категорії В ( населення ) здійснюється введенням лімітів річної ефективної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії Б. Остання означає, що значення річної дози опромінення осіб, що входять до критичної групи, не повинно перевищувати ліміту дози, встановленого для категорії В. Таблиця 3 Ліміти доз сумарного внутрішнього і зовнішнього опромінення
Чисельні значення наведених в табл.3 основних дозових лімітів НРБУ-97 встановлюють на рівнях, що виключають можливістіь виникнення детерміністичних ефектів опромінення і одночасно гарантують настільки низьку ймовірність виникнення стохастичиих ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому. Крім лімітів ефективної й еквівалентної річних доз, НРБУ-97 вста-новлюють допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм людини за календарний рік, потужності еквівалентної дози, концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді та раціоні, щільності потоку частинок, забруднення шкіри, спецодягу, робочих поверхонь тощо. Значення окремого допустимого рівня розраховується за умови, що створена ним річна доза не повинна перевищувати ліміту відповідної дози. При багатократному радіаційному опроміненні допустимі рівні визначаються за умови, щоб річна сумарна доза від усіх джерел випромінювання не перевищувала відповідного ліміту дози. Захист від радіаційного випромінювання Питання ахисту людини від впливу радіаційних випромінювань постали одночасно з їх відкриттям. Це пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало застосовуватися в науці та на практиці, і, по-друге, комплексом їхніх негативних впливів на організм людини. У нашій країні захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання. Для захиситу від зовнішнього орпомінення, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом: - збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню); - скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом); - екранування джерела випромінювання (захист екранами). Під закритими джерелами радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані. Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору. Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знаходитися знак радіаційної небезпеки – на жовтому фоні три червоних пелюстки. Особливе значсння при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), снецбілизну, шкарпетки, специзуття, рукавиці, распіратори. Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. По кожному з них необхідно вести суворий облік надходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Керівнинтво цих організацій зобов'язане розробити детальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах: - іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання); - сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань); - фотографічннх (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання). Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини. Список використаної літератури: 1. Основи охорони праці: Підручник. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, о. І. Полукаров, В. С. Козьяков, Л. О. Митюк. За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. – К.: Основа, 2003 – 472 с.: іл. 2. Закон україни “Про охорону праці” від 21.11.2002р; 3. Гогіташвілі Г.Г. Системи управління охороною праці: Навч. посіб.. — Львів: Афіша, 2002. — 315, [1] с. 4. Кузніченко О.М,, Кузніченко О.В. Основи охорони праці: Альб. структур.-логіч. сх.: Навч. посіб. / О.М.Кузніченко, О.В.Кузніченко. — Х.: Еспада, 2005. — 172. Будь ласка, не зберігайте тестовий текст. |