Структура діяльності вчителя в навчальному процесі

Структура діяльності вчителя в навчальному процесі

Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчи­тель. Роль керівника навчального процесу не обмежуєть­ся поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель е насампе­ред організатором і керівником пізнавальної діяльності уч­нів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування до­машньої навчальної роботи, постановка перед учнями ме­ти і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розу­мовий, фізичний, духовний розвиток учнів.

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчи­тель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце сво­го предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети ви­ховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку.

Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. А. Макаренко справедливо зауважив, що учні вибачать своїм учителям і суворість, і сухість, і на­віть прискіпливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи.

Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчан­ня потребує від учителя певних знань із суміжних дисци­плін. Учителю фізики не можна не знати періодичного за­кону Д. Менделєєва, а вчителеві хімії — основ квантової механіки, учитель літератури не може обійтися без знан­ня історії, а викладач історії — без знання географії. Особ­лива роль належить методичній підготовці вчителя. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки — підґрунтя розвитку педагогічної майстерності. В удоско­наленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого вчителя і його колег. Він потребує постійного аналізу, уза­гальнення, використання в педагогічній діяльності всьо­го кращого і прогресивного.

Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може пра­вильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управля­ти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потріб­ний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює пла­нування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за нав­чальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.

Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів

Ефективність процесу навчання залежить від психо­логічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної ді­яльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчан­ня, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фі­зіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосереди­тися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність уч­нів, педагоги повинні використати такі сприятливі момен­ти позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і на­вички практично значущі для учня в різних життєвих си­туаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів; колективний характер навчальної діяльності створює спри­ятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце се­ред однолітків; почуття власної гідності є важливою пере­думовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в нав­чанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його позитив­не ставлення до навчання.

Дитина за своєю природою — істота допитлива, праг­не пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уя­ва, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є за­порукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом учителя (прийняття пропонованих ним навчальних зав­дань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керів­ництвом учителя);

2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостій­но (планування або конкретизація завдань своєї навчаль­ної діяльності; планування її методів, засобів і форм; са­моорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).

Внутрішній процес засвоєння знань складається з та­ких ланок: сприймання — осмислення і розуміння — уза­гальнення — закріплення — застосування на практиці.

Сприймання — відображення предметів І явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі нав­чання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження ува­ги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому но­вий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно са­мостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмін­ну від структури інших одиниць інформації.

Найважливіше на цьому етапі — перше враження уч­ня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Го­ловну увагу слід зосередити на візуальній подачі нав­чальної інформації (90% отримуваної людиною інфор­мації — зорова).

Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної ді­яльності, спрямований на розкриття Істотних ознак, якостей пред­метів, явищ І процесів та формулювання теоретичних понять, Ідей, закон/в.

Розуміння — мислительний процес, спрямований на виявлення Істотних рис, властивостей І зв'язків предметів, явищ І подій дійс­ності.

Без глибокого проникнення в сутність процесу або яви­ща неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідом­лення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального ма­теріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а ' також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер не­істотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.

На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак). Розрізняють два види абстрагу­вання: виокремлення істотних ознак (позитивне абстрагу­вання), виокремлення і відхилення неістотних ознак (не­гативне абстрагування). У деяких випадках осмислення й узагальнення залежать від уміння вчителя поєднувати по­зитивне і негативне абстрагування.

Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, ана­логії та доведення. На цьому етапі відбувається система­тизація навчального матеріалу, в основі якої — класифі­кація фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок — спеціальна робота вчите­ля щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння уч­нями навчального матеріалу.

Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достат­ньо, щоб учень вільно ним володів. Тому вчитель прово­дить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоцій­ного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточ­не і узагальнююче повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати пев­ну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійс­нюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь І навичок — перехід від абстрактного до конкретного.

Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, са­мостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засво­єнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіатив­них завдань. Особливе значення для повноцінного засто­сування знань на практиці мають між предметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться ви­користовувати комплекс знань із різних навчальних пред­метів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спону­кає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його став­лення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів кла­сифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі нав­чання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумо­вій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навко­лишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й на­вички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уро­ці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікаво­му викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню нав­чальної дискусії, пізнавальних ігор.

Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм похо­дженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідно­синами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соці­альні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у само­вихованні.

К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, писав: «Як отрути, як во­гню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або за­бути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю» .

Народна педагогіка про процес навчання

Наука не пиво: в рот не віллєш. Нема науки без муки. Гарно того вчити, хто хоче знати. Доки не намучишся, доти не научишся.