Московська академія економіки і права
Рязанський філія
Реферат
з курсу "ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНИ"
СРСР В КІНЦІ 60-х-ПОЧАТКУ 80-х рр..
Рязань 2000
Зміст:
1.Протіворечія соціально-економічного та політичного розвитку країни. Реформи другої половини 60-х рр..
2.Істокі і сутність кризових процесів у житті суспільства в 70-х початку 80-х рр..
3.Об'ектівная необхідність змін в житті країни.
Період від середини 60-х до середини 80-х років, коли політичне керівництво країни очолював Л. І. Брежнєв, називають часом застою - часом втрачених можливостей. Започаткували досить сміливими реформами в галузі економіки, воно закінчилося наростанням негативних тенденцій в усіх сферах суспільного життя, застоєм в економіці, кризою суспільно-політичної системи. Знаменував початок нового витка радянської історії Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС. На Жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС відбулася зміна керівництва партії і країни. Першим секретарем ЦК КПРС став Л.І. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР А. Н. Косигін, головою Президії Верховної Ради СРСР М. В. Підгорний. Ще за Хрущова видатні радянські економісти виступали з пропозиціями радикальної економічної реформи, суть якої полягала в переході від адміністративної, командної економіки до ринкових відносин. Ця ідея була підтримана Хрущовим, а після його відсторонення від влади розробку нової економічної реформи очолив Косигін. Рішеннями березневого (1965) і вересневого (1965) Пленумів ЦК КПРС ця реформа отримала формальне схвалення і підтримку з боку партії. Суть реформи 1965 р. можна звести умовно до трьох найважливіших напрямках: Перше-зміни у структурі управління народним господарством. Вересневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС прийняв рішення ліквідувати територіальні ради народного господарства і здійснити перехід на галузевий принцип управління промисловими підприємствами. Були відтворені союзні і союзно-республіканські міністерства. Друге-корекція системи планування. Оскільки попередня планова система була зорієнтована на досягнення зростання обсягів виробництва підприємствами на базі валової продукції, то передбачалося націлити плани на реалізовану продукцію. Третє-вдосконалення економічного стимулювання. Воно включало: поліпшення системи ціноутворення, поліпшення системи оплати праці. У руслі цих напрямків передбачалося: оцінювати результати господарської діяльності підприємств з реалізованої продукції, одержаного прибутку з виконання завдань; поставити оплату праці працівників промисловості в безпосередню залежність не тільки від результатів їх індивідуальної праці, а й від загальних підсумків роботи підприємств; покласти в основу економічних відносин між підприємствами принцип взаємної матеріальної відповідальності. Розвивати прямі зв'язки між підприємствами-виробниками і споживачами продукції. Підвищити роль господарських договорів. Передбачалося, що системи планування і економічного стимулювання повинні були створювати у колективів підприємств зацікавленість в прийнятті більш високих планових завдань, що вимагають повного використання виробничих фондів, робочої сили, матеріальних і фінансових ресурсів, досягнень технічного прогресу, підвищення якості продукції. Економічна реформа почала діяти в січні 1966 року. Майже з перших же кроків реформа виявила наявність відчутних протиріч між початковим задумом та реальною практикою господарювання, яка почала складатися в міру впровадження нового порядку роботи підприємств. Причини цих суперечностей, існування яких знижувало віддачу від проведених заходів щодо вдосконалення господарського механізму, слід шукати в недостатній забезпеченості ідей реформи реальними важелями, що створюють умови для практичної реалізації цих ідей. Стрижневою задум реформи-розширення господарської самостійності підприємств-фактично підкріплювався тільки скороченням числа спускаються зверху планово-звітних показників і зміною порядку формування заохочувальних фондів колективів. Реформа не зламала старий господарський механізм. Фактично народногосподарський зростання в цей час представляв собою переважно продовження індустріалізації, її поширення на всі сфери економіки. Протиріччя загострювалося тим, що індустріалізаціонние процеси в цей період мали переважно екстенсивний характер. Вони зводилися до механічного залученню у виробництво додаткових людських і природних ресурсів. Тому, незважаючи на подальше індустріальне перетворення народного господарства багато проблем, що виникли в умовах форсованої індустріалізації, не тільки не зникли, але навіть наростали. Більш того, відставання набувало застійні риси. Зміцнилися специфічні застарілі господарські механізми і управлінські традиції, об'єктивно підтримують таке відставання, формувалася соціальна база стагнації. Екстенсивність економіки стимулювала наростання дефіциту робочої сили і попит на важкий некваліфіковану ручну працю, який ставав фактором люмпенізації трудящих. Для немеханізованих виробництв був характерний низький рівень організації праці, дисципліни, культури, етики відносин при високому рівні алкопотребленія та плинності робочої сили. У витратну економіку була органічно включена і система радянської освіти. Розгорнувся процес поголовного охоплення молоді загальним середньою освітою, який без відповідної матеріальної та інтелектуальної бази призвів до сумного зниження його стандартів. У результаті вищеописаних процесів склався досить стійкий конгломерат різнорідних соціальних сил, який включав у себе малокомпетентних управлінців апаратного типу, орієнтованих на "престижне споживання", напівутворених службовців та інженерно-технічних працівників, псевдовчених, низькокваліфікованих робітників, байдужих до кінцевих результатів своєї праці селян. Цей конгломерат не виявляв зацікавленості до прискорення науково-технічного прогресу і інтенсифікації виробництва, не бажав серйозних структурних реформ в економіці та політиці, побоюючись змін у своєму звичному образі життя. Так складалася соціальна база застою. Під тиском цих соціальних сил і формувалася поточна і перспективна економічна політика. Вкрай не просто проходив в цих умовах процес розробки проекту Директив по восьмому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР. (1966-1979гг.). Ще в першій половині 1964 почалася підготовка народонохозяйственного плану на сім років (1966 - 1972гг.), В який передбачалося включити завдання, які увійшли у всі прийняті раніше рішення. Події кінця 1964 серйозно змінили ставлення до хрущовської "суб'єктивізму". Тим не менше завдання восьмого п'ятирічного плану відображали прагнення керівництва до різкого прискорення економічного розвитку. При випереджаючому зростанні виробництва засобів виробництва ставилося завдання досягнення економічної збалансованості. Передбачалося збільшити продуктивність праці, прибуток. Декларувався новий підхід до формування територіально-промислових комплексів. Визначивши стратегічні установки п'ятирічки, партійно-державне керівництво зосередило увагу на конкретизації прийнятих рішень, виробленні форм і методів досягнення поставлених цілей, механізмів їх реалізації. У цей період у практику партійного керівництва народним господарством входять щорічні обговорення на пленумах ЦК КПРС проектів госудпрственних планів і бюджетів на черговий господарський рік. Перші роки восьмої п'ятирічки дали обнадійливі результати, динаміка економічного розвитку дещо зросла, була досягнута відома збалансованість народного господарства. У 1967 р. на новий порядок планування і економічного стимулювання стали перекладатися цілі галузі промисловості. Переклад на нові умови супроводжувався переглядом оптових цін 1955 р., які вже не відображали суспільно необхідні витрати, особливо в гірничодобувних галузях. Перегляд цін поліпшив економічну ситуацію, з 1968 р. всі галузі промисловості стали рентабельними. Однак надії, які покладалися на швидке поліпшення стану справ в економіці, не збувалися. Господарська реформа не отримала свого подальшого логічного розвитку, не реалізовувалися її основні задуми. Не вдалося встановити відносин взаємної відповідальності між органами, які приймають і виконують рішення. Директивність планування не була підкріплена чіткими формами економічної відповідальності планових органів за якість планів, за ресурсообеспеченность. І все ж у перші роки восьмої п'ятирічки були в наявності деякі успіхи. Темп зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати працюючих у промисловості зблизилися. Але повної збалансованості їх досягти не вдалося. Не були виконані завдання з продуктивності праці. У 1968 р. середня заробітна плата по всій індустрії зросла помітно більше, ніж продуктивність праці. Ставало зрозуміло: для того, щоб рухатися вперед, необхідно демонтувати віджилу свій вік малоефективну господарсько-політичну систему і замінити її сучасною. До початку 70-х років в економіці ще відчувався подих реформи 1965 р., але вже було ясно, що вона поступово згортається. Деяке поліпшення соціально-економічного становища було досягнуто за рахунок мобілізації адміністративно-командної системи а також частково за рахунок реформ що зміцнило позиції консервативних і антіреформаторскіх сил в політичному керівництві країни. Відповідно до типу та рівнем мислення вищого партійного та адміністративного ешелону ставка на спрощено технократичні підходи стала переважаючою. На ХХIV з'їзді КПРС декларувалося що вирішальне значення для економічного зростання набуло питання про інтенсифікацію і джерелах зростання. Наголошувалося, що з точки зору чергових завдань і довгострокових перспектив на перше місце висувається прискорення науково-технічного прогресу (НТП). Універсальним засобом вирішення всіх економічних і соціальних проблем проголошувалося підвищення керівної ролі партії. Воно трактувалося як поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. Великі зусилля додавалися для імітації суспільно-політичної та трудової активності трудящих. Кількісні показники зростання активності піднімалися вгору за рахунок певної частини членів виробничих колективів при одночасному і стійкому прояві пасивності більшої їх частини. Важливим чинником здійснення НТП виступає зростання усуспільнення виробництва. У 1970 - мм. почалося всемірне форсування створення виробничих об'єднань. Об'єднання підприємств відбувалося з упором на адміністративний вплив найчастіше без урахування економічних інтересів об'єднуються колективів. Економічна доцільність також не завжди бралася до уваги. Адміністатівно-командна система неминуче трансформувала курс на створення об'єднань у відомчий монополізм що ще сильніше пригнічувало конкуренцію розкручувало зростання цін знижувало якість і технічний рівень продукції. Стан справ в економіці погіршувався, зростання життєвого рівня народу припинився. Зате процвітала «тіньова економіка». Її живильним середовищем була бюрократична система, функціонування якої вимагало постійного жорсткого позаекономічного примусу і регулятора у вигляді дефіциту. Останній абсурдно демонстрував себе повсюдно на тлі абсолютно неймовірних надлишків різної сировини і матеріалів. Самостійно продати або обміняти їх на потрібні товари підприємства не могли. Підпільний ринок підтримував розвалену економіку. Брежнєвське керівництво дутими цифрами і гігантськими прожектами прагнуло відвернути увагу громадськості від сумного стану, в якому опинилася держава. Наростало зрощування ділків «тіньового бізнесу» з відповідальними працівниками партійно-державного апарату в центрі і на місцях. Обороти «тіньової економіки» ставали мільярдними. У 1970-і роки відбулося помітне ослаблення новаторських устемленій Ініціатор економічної реформи Косигін відійшов на другий план. На передньому плані виявився консервативний діяч Брежнєв Подією яке чітко окреслило повернення до старого швидше за все виявився введення військ п'яти країн Варшавського договору до Чехословаччини в серпні 1968 року. Саме з цією акцією слід пов'язувати остаточну перемогу консервативних сил у керівництві КПРС і відмова від економічної реформи. У 1970-і роки, як і раніше наголос робився на необхідність зміщення акцентів в економічній політиці за допомогою перенесення центру ваги з кількісних показників на якісні, з адміністративно-командних методів управління-на економічні. Визнавалося, що екстенсивні чинники зростання народного господарства себе вичерпали, що необхідно як можна швидше переводити економіку на інтенсивний шлях розвитку. Таке завдання ставилося в якості однієї з пріоритетних, починаючи з ХХIV з'їзду КПРС (1971 р.). Ставилося, але не наважувалася. Приймалися рішення про більш широкому використанні таких важелів товарно-грошових відносин, як госпрозрахунок, прибуток, кредит, матеріальне заохочення, але практичної реалізації вони не знаходили. Продовжити і поглибити економічну реформу могли тільки нові люди, які мислять економічними категоріями. Але вони не висувалися на значущі пости, які були зайняті консервативно мислячими керівниками. У результаті економічна реформа почала потихеньку згортатися. Замість скорочення числа затверджуються зверху показників число їх зросло. Різко посилилося втручання директивних органів в планування. Замість нормативного планування на практиці стали застосовуватися методи округлення. В основі розвитку економіки лежав екстенсивний принцип розвитку. Керівництво країни основну увагу приділяло розвитку сировину видобувних галузей. Зростання цін на світовому ринку в цей час дозволив Радянському Союзу отримати велику кількість "нафтодоларів". Гроші ці були витрачені на закупівлі товарів ширвжитку та імпортного промислового устаткування, яке часто навіть не встановлювалося, а якщо і встановлювалося, то не завжди грамотно використовувалося. Партійно-державне керівництво нашої країни вчинила прорахунок у визначенні перспектив розвитку науки і техніки на новому етапі науково-технічної революції, не вжила належних заходів для реорганізації господарського механізму і підготовки кваліфікованих кадрів. У результаті цього механізм господарювання не створював сприятливих умов для науково-технічного прогресу. Керівництво партії і країни не розуміло, що економіку зробили несприйнятливою до досягнень науки і техніки старі народно-господарські відносини, вважаючи, що головною причиною недоліків у галузі використання досягнень НТР та її розвитку є недосконалість адміністративних важелів і зробило ставку на вирішення організаційно-структурних питань. Як наслідок цього, починає зростати відставання нашої країни від країн Заходу. У галузі сільського господарства в 1970 роки був зроблений наголос на агропромислову інтеграцію, яка розглядалася як головний напрямок зближення двох форм власності-державної і колгоспної, перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної. Треба сказати що основні показники економічного зростання в 1970-і роки погіршилися Винятком була восьма п'ятирічка Тоді середньорічні темпи зростання продуктивності праці збільшилися що було прямим результатом економічної реформи 1965 року. Після відмови від неї основні економічні показники починають погіршуватися. З початку 1970 років відбулося істотне зниження темпів зростання, що характеризують найважливіші економічні процеси і це стало стійкою тенденцією. У результаті в 1982 році практично призупинився зріст рівня життя народу. Важливо те, що протягом тривалого історичного періоду можливості Радянської держави були обмежені. Панував примат важкої індустрії При розподілі капітальних вкладень між галузями планові органи допускали явні диспропорції на користь важкої промисловості Досягнення науки в галузі важкої промисловості не поширювалися на легку промисловість. При цьому головна увага приділялася виробничим завданням а соціальні проблеми відсувалися на задній план. Положення не змінилося і в 1970-і роки. Воно навіть погіршився, що було пов'язано з тим, що Радянський Союз ніс основний тягар витрат в організації Варшавського договору надаючи істотну допомогу країнам третього світу заявляли про свою готовність стати на шлях соціалістичного будівництва Для Брежнєва і його оточення характерно було неприйняття реформаторства. До кінця 70-х з керівництва були видалені практично всі явні прихильники оновлення. Господарсько політичні рішення кінця 1970-х років, як ніколи, страждали внутрішньої неузгодженістю: заходи щодо активізації економічних стимулів поєднувалися з обмеженням прав підприємств, зростало число директивних показників, а дезорганізація в народному господарстві все зростала. Виникала ціла система ослаблення економічних інструментів влади, остаточно оформився механізм соціально-економічного гальмування, який заблокував розвиток радянського суспільства. Деяке поліпшення соціально-економічного становища, яке було досягнуто за рахунок мобілізації ресурсів адміністративно-командної системи, а також частково за рахунок реформ, зміцнило позиції консервативних і антіреформаторскіх сил в політичному керівництві країни. Радикальні політичні та економічні ідеї виявилися під забороною. Відповідно до типу та рівнем мислення вищого партійного та адміністративного ешелону ставка на спрощено технократичні підходи стала переважаючою. Період застою був по-своєму складний і суперечливий. Суспільство не стояло на місці. У ньому відбувалися зміни, накопичувалися нові потреби. Але історично склалася суспільно-політична система стала гальмувати його рух, породжувала стан стагнації. Адміністатівно-командна система, як показує історичний досвід, органічно не здатна забезпечити економічну ефективність і технологічний прогрес, їй під силу здійснювати лише його запозичену форму. Адміністративно-командні методи управління націлюють на рішення, перш за все, не економічних а адміністративних завдань. Історія показує, що з самого початку адміністративну систему відрізняв економічний утопізм, замішаний на економічній малописьменності. Командна економіка та відповідне їй політичне керівництво суспільними процесами створили адекватний собі тип суспільної свідомості: на грунті породжених адмініструванням економічної неефективності та зрівняльності розподілу відбулися глибокі зрушення у суспільній психології, деформація життєвих цінностей і пріоритетів. У свідомості людей глибоко вкоренилися суто адміністративний погляд на економічні проблеми, містична віра в організацію, небажання і невміння бачити, що силою, тиском, закликами до свідомості нічого в суспільному житті й економіці не досягти. Така ж віра стала властивою і партійним керівникам самого різного рангу. У народі широке ходіння отримали настрої апатії, байдужості до загальних цілей і цінностей, недовіра до реформ. Частина народу деградувала фізично і духовно на грунті пияцтва і бездуховності, відбулися занепад етики і різке зниження моральних критеріїв, розвинулися масові розкрадання і агресивна заздрість до чесної праці. Деформація масової свідомості-найгірше в спадщині, залишеному адміністративно-командних порядком організації життя людей. Революційне оновлення нашого суспільства представляється набагато більш складною справою, ніж демонтаж віджилих, але все ще не здають свої позиції бюрократичних структур. Тут не перемогти натиском, сміливим почином. Потрібна довга копітка робота. Література Історія вітчизняні: люди, ідеї, рішення .- Нариси історії Радянського держави.-М., 1991. Зубкова Є.Ю. Досвід та уроки незавершених поворотів 1956 і 1965 рр. .- Сторінки історії радянського суспільства .- М, 1989. Разуеваева М.М. Проблеми і труднощі соціально-економічного та політичного розвитку СРСР у 1961-1985рр .- Питання історії КПРС. 1988 № 9. Осипов А.А. Крах адміністративно-командної системи .- Л. 1991.
Рязанський філія
Реферат
з курсу "ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНИ"
СРСР В КІНЦІ 60-х-ПОЧАТКУ 80-х рр..
Рязань 2000
Зміст:
1.Протіворечія соціально-економічного та політичного розвитку країни. Реформи другої половини 60-х рр..
2.Істокі і сутність кризових процесів у житті суспільства в 70-х початку 80-х рр..
3.Об'ектівная необхідність змін в житті країни.
Період від середини 60-х до середини 80-х років, коли політичне керівництво країни очолював Л. І. Брежнєв, називають часом застою - часом втрачених можливостей. Започаткували досить сміливими реформами в галузі економіки, воно закінчилося наростанням негативних тенденцій в усіх сферах суспільного життя, застоєм в економіці, кризою суспільно-політичної системи. Знаменував початок нового витка радянської історії Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС. На Жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС відбулася зміна керівництва партії і країни. Першим секретарем ЦК КПРС став Л.І. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР А. Н. Косигін, головою Президії Верховної Ради СРСР М. В. Підгорний. Ще за Хрущова видатні радянські економісти виступали з пропозиціями радикальної економічної реформи, суть якої полягала в переході від адміністративної, командної економіки до ринкових відносин. Ця ідея була підтримана Хрущовим, а після його відсторонення від влади розробку нової економічної реформи очолив Косигін. Рішеннями березневого (1965) і вересневого (1965) Пленумів ЦК КПРС ця реформа отримала формальне схвалення і підтримку з боку партії. Суть реформи 1965 р. можна звести умовно до трьох найважливіших напрямках: Перше-зміни у структурі управління народним господарством. Вересневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС прийняв рішення ліквідувати територіальні ради народного господарства і здійснити перехід на галузевий принцип управління промисловими підприємствами. Були відтворені союзні і союзно-республіканські міністерства. Друге-корекція системи планування. Оскільки попередня планова система була зорієнтована на досягнення зростання обсягів виробництва підприємствами на базі валової продукції, то передбачалося націлити плани на реалізовану продукцію. Третє-вдосконалення економічного стимулювання. Воно включало: поліпшення системи ціноутворення, поліпшення системи оплати праці. У руслі цих напрямків передбачалося: оцінювати результати господарської діяльності підприємств з реалізованої продукції, одержаного прибутку з виконання завдань; поставити оплату праці працівників промисловості в безпосередню залежність не тільки від результатів їх індивідуальної праці, а й від загальних підсумків роботи підприємств; покласти в основу економічних відносин між підприємствами принцип взаємної матеріальної відповідальності. Розвивати прямі зв'язки між підприємствами-виробниками і споживачами продукції. Підвищити роль господарських договорів. Передбачалося, що системи планування і економічного стимулювання повинні були створювати у колективів підприємств зацікавленість в прийнятті більш високих планових завдань, що вимагають повного використання виробничих фондів, робочої сили, матеріальних і фінансових ресурсів, досягнень технічного прогресу, підвищення якості продукції. Економічна реформа почала діяти в січні 1966 року. Майже з перших же кроків реформа виявила наявність відчутних протиріч між початковим задумом та реальною практикою господарювання, яка почала складатися в міру впровадження нового порядку роботи підприємств. Причини цих суперечностей, існування яких знижувало віддачу від проведених заходів щодо вдосконалення господарського механізму, слід шукати в недостатній забезпеченості ідей реформи реальними важелями, що створюють умови для практичної реалізації цих ідей. Стрижневою задум реформи-розширення господарської самостійності підприємств-фактично підкріплювався тільки скороченням числа спускаються зверху планово-звітних показників і зміною порядку формування заохочувальних фондів колективів. Реформа не зламала старий господарський механізм. Фактично народногосподарський зростання в цей час представляв собою переважно продовження індустріалізації, її поширення на всі сфери економіки. Протиріччя загострювалося тим, що індустріалізаціонние процеси в цей період мали переважно екстенсивний характер. Вони зводилися до механічного залученню у виробництво додаткових людських і природних ресурсів. Тому, незважаючи на подальше індустріальне перетворення народного господарства багато проблем, що виникли в умовах форсованої індустріалізації, не тільки не зникли, але навіть наростали. Більш того, відставання набувало застійні риси. Зміцнилися специфічні застарілі господарські механізми і управлінські традиції, об'єктивно підтримують таке відставання, формувалася соціальна база стагнації. Екстенсивність економіки стимулювала наростання дефіциту робочої сили і попит на важкий некваліфіковану ручну працю, який ставав фактором люмпенізації трудящих. Для немеханізованих виробництв був характерний низький рівень організації праці, дисципліни, культури, етики відносин при високому рівні алкопотребленія та плинності робочої сили. У витратну економіку була органічно включена і система радянської освіти. Розгорнувся процес поголовного охоплення молоді загальним середньою освітою, який без відповідної матеріальної та інтелектуальної бази призвів до сумного зниження його стандартів. У результаті вищеописаних процесів склався досить стійкий конгломерат різнорідних соціальних сил, який включав у себе малокомпетентних управлінців апаратного типу, орієнтованих на "престижне споживання", напівутворених службовців та інженерно-технічних працівників, псевдовчених, низькокваліфікованих робітників, байдужих до кінцевих результатів своєї праці селян. Цей конгломерат не виявляв зацікавленості до прискорення науково-технічного прогресу і інтенсифікації виробництва, не бажав серйозних структурних реформ в економіці та політиці, побоюючись змін у своєму звичному образі життя. Так складалася соціальна база застою. Під тиском цих соціальних сил і формувалася поточна і перспективна економічна політика. Вкрай не просто проходив в цих умовах процес розробки проекту Директив по восьмому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР. (1966-1979гг.). Ще в першій половині 1964 почалася підготовка народонохозяйственного плану на сім років (1966 - 1972гг.), В який передбачалося включити завдання, які увійшли у всі прийняті раніше рішення. Події кінця 1964 серйозно змінили ставлення до хрущовської "суб'єктивізму". Тим не менше завдання восьмого п'ятирічного плану відображали прагнення керівництва до різкого прискорення економічного розвитку. При випереджаючому зростанні виробництва засобів виробництва ставилося завдання досягнення економічної збалансованості. Передбачалося збільшити продуктивність праці, прибуток. Декларувався новий підхід до формування територіально-промислових комплексів. Визначивши стратегічні установки п'ятирічки, партійно-державне керівництво зосередило увагу на конкретизації прийнятих рішень, виробленні форм і методів досягнення поставлених цілей, механізмів їх реалізації. У цей період у практику партійного керівництва народним господарством входять щорічні обговорення на пленумах ЦК КПРС проектів госудпрственних планів і бюджетів на черговий господарський рік. Перші роки восьмої п'ятирічки дали обнадійливі результати, динаміка економічного розвитку дещо зросла, була досягнута відома збалансованість народного господарства. У 1967 р. на новий порядок планування і економічного стимулювання стали перекладатися цілі галузі промисловості. Переклад на нові умови супроводжувався переглядом оптових цін 1955 р., які вже не відображали суспільно необхідні витрати, особливо в гірничодобувних галузях. Перегляд цін поліпшив економічну ситуацію, з 1968 р. всі галузі промисловості стали рентабельними. Однак надії, які покладалися на швидке поліпшення стану справ в економіці, не збувалися. Господарська реформа не отримала свого подальшого логічного розвитку, не реалізовувалися її основні задуми. Не вдалося встановити відносин взаємної відповідальності між органами, які приймають і виконують рішення. Директивність планування не була підкріплена чіткими формами економічної відповідальності планових органів за якість планів, за ресурсообеспеченность. І все ж у перші роки восьмої п'ятирічки були в наявності деякі успіхи. Темп зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати працюючих у промисловості зблизилися. Але повної збалансованості їх досягти не вдалося. Не були виконані завдання з продуктивності праці. У 1968 р. середня заробітна плата по всій індустрії зросла помітно більше, ніж продуктивність праці. Ставало зрозуміло: для того, щоб рухатися вперед, необхідно демонтувати віджилу свій вік малоефективну господарсько-політичну систему і замінити її сучасною. До початку 70-х років в економіці ще відчувався подих реформи 1965 р., але вже було ясно, що вона поступово згортається. Деяке поліпшення соціально-економічного становища було досягнуто за рахунок мобілізації адміністративно-командної системи а також частково за рахунок реформ що зміцнило позиції консервативних і антіреформаторскіх сил в політичному керівництві країни. Відповідно до типу та рівнем мислення вищого партійного та адміністративного ешелону ставка на спрощено технократичні підходи стала переважаючою. На ХХIV з'їзді КПРС декларувалося що вирішальне значення для економічного зростання набуло питання про інтенсифікацію і джерелах зростання. Наголошувалося, що з точки зору чергових завдань і довгострокових перспектив на перше місце висувається прискорення науково-технічного прогресу (НТП). Універсальним засобом вирішення всіх економічних і соціальних проблем проголошувалося підвищення керівної ролі партії. Воно трактувалося як поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. Великі зусилля додавалися для імітації суспільно-політичної та трудової активності трудящих. Кількісні показники зростання активності піднімалися вгору за рахунок певної частини членів виробничих колективів при одночасному і стійкому прояві пасивності більшої їх частини. Важливим чинником здійснення НТП виступає зростання усуспільнення виробництва. У 1970 - мм. почалося всемірне форсування створення виробничих об'єднань. Об'єднання підприємств відбувалося з упором на адміністративний вплив найчастіше без урахування економічних інтересів об'єднуються колективів. Економічна доцільність також не завжди бралася до уваги. Адміністатівно-командна система неминуче трансформувала курс на створення об'єднань у відомчий монополізм що ще сильніше пригнічувало конкуренцію розкручувало зростання цін знижувало якість і технічний рівень продукції. Стан справ в економіці погіршувався, зростання життєвого рівня народу припинився. Зате процвітала «тіньова економіка». Її живильним середовищем була бюрократична система, функціонування якої вимагало постійного жорсткого позаекономічного примусу і регулятора у вигляді дефіциту. Останній абсурдно демонстрував себе повсюдно на тлі абсолютно неймовірних надлишків різної сировини і матеріалів. Самостійно продати або обміняти їх на потрібні товари підприємства не могли. Підпільний ринок підтримував розвалену економіку. Брежнєвське керівництво дутими цифрами і гігантськими прожектами прагнуло відвернути увагу громадськості від сумного стану, в якому опинилася держава. Наростало зрощування ділків «тіньового бізнесу» з відповідальними працівниками партійно-державного апарату в центрі і на місцях. Обороти «тіньової економіки» ставали мільярдними. У 1970-і роки відбулося помітне ослаблення новаторських устемленій Ініціатор економічної реформи Косигін відійшов на другий план. На передньому плані виявився консервативний діяч Брежнєв Подією яке чітко окреслило повернення до старого швидше за все виявився введення військ п'яти країн Варшавського договору до Чехословаччини в серпні 1968 року. Саме з цією акцією слід пов'язувати остаточну перемогу консервативних сил у керівництві КПРС і відмова від економічної реформи. У 1970-і роки, як і раніше наголос робився на необхідність зміщення акцентів в економічній політиці за допомогою перенесення центру ваги з кількісних показників на якісні, з адміністративно-командних методів управління-на економічні. Визнавалося, що екстенсивні чинники зростання народного господарства себе вичерпали, що необхідно як можна швидше переводити економіку на інтенсивний шлях розвитку. Таке завдання ставилося в якості однієї з пріоритетних, починаючи з ХХIV з'їзду КПРС (1971 р.). Ставилося, але не наважувалася. Приймалися рішення про більш широкому використанні таких важелів товарно-грошових відносин, як госпрозрахунок, прибуток, кредит, матеріальне заохочення, але практичної реалізації вони не знаходили. Продовжити і поглибити економічну реформу могли тільки нові люди, які мислять економічними категоріями. Але вони не висувалися на значущі пости, які були зайняті консервативно мислячими керівниками. У результаті економічна реформа почала потихеньку згортатися. Замість скорочення числа затверджуються зверху показників число їх зросло. Різко посилилося втручання директивних органів в планування. Замість нормативного планування на практиці стали застосовуватися методи округлення. В основі розвитку економіки лежав екстенсивний принцип розвитку. Керівництво країни основну увагу приділяло розвитку сировину видобувних галузей. Зростання цін на світовому ринку в цей час дозволив Радянському Союзу отримати велику кількість "нафтодоларів". Гроші ці були витрачені на закупівлі товарів ширвжитку та імпортного промислового устаткування, яке часто навіть не встановлювалося, а якщо і встановлювалося, то не завжди грамотно використовувалося. Партійно-державне керівництво нашої країни вчинила прорахунок у визначенні перспектив розвитку науки і техніки на новому етапі науково-технічної революції, не вжила належних заходів для реорганізації господарського механізму і підготовки кваліфікованих кадрів. У результаті цього механізм господарювання не створював сприятливих умов для науково-технічного прогресу. Керівництво партії і країни не розуміло, що економіку зробили несприйнятливою до досягнень науки і техніки старі народно-господарські відносини, вважаючи, що головною причиною недоліків у галузі використання досягнень НТР та її розвитку є недосконалість адміністративних важелів і зробило ставку на вирішення організаційно-структурних питань. Як наслідок цього, починає зростати відставання нашої країни від країн Заходу. У галузі сільського господарства в 1970 роки був зроблений наголос на агропромислову інтеграцію, яка розглядалася як головний напрямок зближення двох форм власності-державної і колгоспної, перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної. Треба сказати що основні показники економічного зростання в 1970-і роки погіршилися Винятком була восьма п'ятирічка Тоді середньорічні темпи зростання продуктивності праці збільшилися що було прямим результатом економічної реформи 1965 року. Після відмови від неї основні економічні показники починають погіршуватися. З початку 1970 років відбулося істотне зниження темпів зростання, що характеризують найважливіші економічні процеси і це стало стійкою тенденцією. У результаті в 1982 році практично призупинився зріст рівня життя народу. Важливо те, що протягом тривалого історичного періоду можливості Радянської держави були обмежені. Панував примат важкої індустрії При розподілі капітальних вкладень між галузями планові органи допускали явні диспропорції на користь важкої промисловості Досягнення науки в галузі важкої промисловості не поширювалися на легку промисловість. При цьому головна увага приділялася виробничим завданням а соціальні проблеми відсувалися на задній план. Положення не змінилося і в 1970-і роки. Воно навіть погіршився, що було пов'язано з тим, що Радянський Союз ніс основний тягар витрат в організації Варшавського договору надаючи істотну допомогу країнам третього світу заявляли про свою готовність стати на шлях соціалістичного будівництва Для Брежнєва і його оточення характерно було неприйняття реформаторства. До кінця 70-х з керівництва були видалені практично всі явні прихильники оновлення. Господарсько політичні рішення кінця 1970-х років, як ніколи, страждали внутрішньої неузгодженістю: заходи щодо активізації економічних стимулів поєднувалися з обмеженням прав підприємств, зростало число директивних показників, а дезорганізація в народному господарстві все зростала. Виникала ціла система ослаблення економічних інструментів влади, остаточно оформився механізм соціально-економічного гальмування, який заблокував розвиток радянського суспільства. Деяке поліпшення соціально-економічного становища, яке було досягнуто за рахунок мобілізації ресурсів адміністративно-командної системи, а також частково за рахунок реформ, зміцнило позиції консервативних і антіреформаторскіх сил в політичному керівництві країни. Радикальні політичні та економічні ідеї виявилися під забороною. Відповідно до типу та рівнем мислення вищого партійного та адміністративного ешелону ставка на спрощено технократичні підходи стала переважаючою. Період застою був по-своєму складний і суперечливий. Суспільство не стояло на місці. У ньому відбувалися зміни, накопичувалися нові потреби. Але історично склалася суспільно-політична система стала гальмувати його рух, породжувала стан стагнації. Адміністатівно-командна система, як показує історичний досвід, органічно не здатна забезпечити економічну ефективність і технологічний прогрес, їй під силу здійснювати лише його запозичену форму. Адміністративно-командні методи управління націлюють на рішення, перш за все, не економічних а адміністративних завдань. Історія показує, що з самого початку адміністративну систему відрізняв економічний утопізм, замішаний на економічній малописьменності. Командна економіка та відповідне їй політичне керівництво суспільними процесами створили адекватний собі тип суспільної свідомості: на грунті породжених адмініструванням економічної неефективності та зрівняльності розподілу відбулися глибокі зрушення у суспільній психології, деформація життєвих цінностей і пріоритетів. У свідомості людей глибоко вкоренилися суто адміністративний погляд на економічні проблеми, містична віра в організацію, небажання і невміння бачити, що силою, тиском, закликами до свідомості нічого в суспільному житті й економіці не досягти. Така ж віра стала властивою і партійним керівникам самого різного рангу. У народі широке ходіння отримали настрої апатії, байдужості до загальних цілей і цінностей, недовіра до реформ. Частина народу деградувала фізично і духовно на грунті пияцтва і бездуховності, відбулися занепад етики і різке зниження моральних критеріїв, розвинулися масові розкрадання і агресивна заздрість до чесної праці. Деформація масової свідомості-найгірше в спадщині, залишеному адміністративно-командних порядком організації життя людей. Революційне оновлення нашого суспільства представляється набагато більш складною справою, ніж демонтаж віджилих, але все ще не здають свої позиції бюрократичних структур. Тут не перемогти натиском, сміливим почином. Потрібна довга копітка робота. Література Історія вітчизняні: люди, ідеї, рішення .- Нариси історії Радянського держави.-М., 1991. Зубкова Є.Ю. Досвід та уроки незавершених поворотів 1956 і 1965 рр. .- Сторінки історії радянського суспільства .- М, 1989. Разуеваева М.М. Проблеми і труднощі соціально-економічного та політичного розвитку СРСР у 1961-1985рр .- Питання історії КПРС. 1988 № 9. Осипов А.А. Крах адміністративно-командної системи .- Л. 1991.