Варіант № 21
Тема: «Право України в період десталінізації (1954 - середина 1960-х років)».
План
1. Кодифікація законодавства.
2. Цивільне право.
3. Трудове і колгоспне право.
4. Кримінальне право.
Література
1. Кодифікація законодавства
Командно-адміністративна система з її жорсткою централізацією досить швидко перевела правову систему на рейки мирного часу. У перші повоєнні роки зберігається тенденція пріоритету союзного законодавства, а в багатьох випадках союзні закони приймаються як закони прямої дії. Нормою правотворчості стало прийняття спільних з партійними органами нормативних актів у найбільш важливих сферах суспільного життя. Триває посилення праворегулірующей ролі вищих органів партії.
11 лютого 1957 Верховна Рада СРСР прийняла закон, який за новим перерозподілив компетенцію у сфері законодавства між Союзом РСР і союзними республіками. За цим законом у віданні Союзу РСР зберігалося право встановлення основ законодавства у судоустрій і судочинство, основ цивільного та кримінального законодавства, а у відання союзних республік передавалося прийняття законів про устрій судів, цивільних, кримінальних і процесуальних кодексів.
Прийняття цього закону фактично започаткувало новий етап кодифікації загальносоюзного і республіканського законодавства, основою якої став принцип органічної єдності в розвитку союзної і республіканської державності, оскільки область законодавчої діяльності є однією з найбільш характерних областей діяльності держави. Але ця позитивна риса кодифікації стала водночас і негативною. Вся кодифікаційна самостійність республік зводилася до вироблення таких кодексів, які б строго відповідали змісту загальносоюзних основ.
Перехід до мирного будівництва потребував розвитку цивільного обороту. 14 грудня 1947 приймається постанова Ради Міністрів СРСР ЦК ВКП (б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і вводилася продаж товарів за єдиними Державним цінами. Однак ця реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.
2. Цивільне право
Серйозні зміни відбулися у житловому праві. З метою прискорення відновлення житлового фонду Президія Верховної Ради СРСР 26 серпня 1948 прийняв указ «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків». Відповідно до указу, кожен громадянин міг купити або побудувати в місті або за його межами на праві особистої власності одно-або двоповерховий будинок не більше, ніж з 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.
Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ та організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини, і вводив судовий порядок виселення. З іншого боку, обмежується право особистої власності на житло. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 встановив, що загальна житлова площа в будинках, які будують громадяни на праві особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв.м.
З розширенням прав союзних республік збільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалася на посилення колгоспів. З метою облуговування державної та кооперативної власності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилася цивільний оборот. Колгоспи набули право купувати сільськогосподарську техніку.
Була введена нова форма соціалістичної власності - власність громадських організацій.
Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин, які регулювалися окремими нормативними актами, наполегливо потребувало узагальненні цих актів, приведення їх у систему. Після прийняття Закону від 11 люті 1957 р., відповідно до якого видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзний республік, в Україні приступили до підготовки кодифікації цивільного законодавства.
18 червня 1963 Цивільний кодекс УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР. Він складався з восьми розділів: загальні положення; право власності; зобов'язальне право; авторське право, право на відкриття; винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іноземців та осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів та угод.
У 1953 р. був ліквідований заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. У цьому ж році Президія Верховної Ради УРСР вніс зміни і Кодекс законів про сім'ю, шлюб, опіку та актах цивільного стану УРСР, які передбачали обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
3. Трудове і колгоспне право
Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характерних для військового часу.
Перш за все були ліквідовані трудові мобілізації і відновлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарських організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 рекомендувало укладати трудові договори на термін не менше двох років. Ще до цього, 4 лютого 1947 р., Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про відновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства і комітетами профспілок.
Кримінальна відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ, а також за прогули без поважної причини була скасована тільки 21 квітня 1956
Поступово відновлювалися довоєнні норми, які регулювали робочий час. Були скасовані щоденні тригодинні понаднормові роботи. З 30 червня 1945 відновлюються чергові і додаткові відпустки, починається видача грошової компенсації за відпустки, які не були використані у війну.
У роки десталінізації відбувається подальша демократизація трудового права. З 1957 р. було відновлено право робітників за власним бажанням припиняти роботу, попередивши про це адміністрацію за два тижні до зазначеного терміну, який вони залишення роботи.
13 грудня 1956 Президія Верховної Ради СРСР видає указ «Про посилення охорони праці підлітків», яким заборонялося приймати на роботу підлітків, яким не виповнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені в кодек законів про працю УРСР.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. було проведено скорочення робочого дня в передвихідні і передсвяткові дні на дві години.
З 1958 р. більша частина підприємств та установ перекладається на семигодинний робочий день. У 1960 р, в цьому режимі працювали вже всі підприємства і установи. Для робітників, зайнятих на підземних роботах, встановлювався шестигодинний робочий день.
Нарешті, відбулися зміни в пенсійному законодавстві. 14 липня 1956 Верховна Рада СРСР приймає Закон «Про державні пенсії», Закон встановлював порядок призначення та виплати пенсії по старості, інвалідності, при втраті годувальника, а також військовослужбовцям та їх родинам. Право на пенсію по старості мали чоловіки - після досягнення ними віку 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - при досягненні ними 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Для осіб, які працювали на підземних роботах або в інших важких умовах ці показники знижувалися.
Важливу роль у поліпшенні життєвого рівня населення відіграло Положення про допомогу з державного соціального страхування, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 січня 1955 р. На підвищення ролі профспілкових органів у трудовому регулюванні було направлено Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Президією Верховної Ради СРСР від 15 липня 1958
Завдання підвищення виробництва сільськогосподарської продукції вимагали удосконалення норм колгоспного права.
Більшість нормативних актів, які приймалися в цей час, були спрямовані на поліпшення організації і діяльності колгоспів.
Однак удосконалення колгоспного ладу проходило по хиткому шляху. Влітку 1950 р. розгорнулося широке рух за об'єднання дрібних колгоспів. 1С кінця 1950 р. їх кількість в УСРР зменшилося на 42%.
Як і раніше, колгоспники не мали паспортів, що надавало їх праці примусовий характер. Знаряддям залежності колгоспів від держави залишалися МТС. Тільки в 1958 р. МТС були реорганізовані в РТС, які вже не були власниками сільськогосподарської техніки. Остання була розпродана колгоспам за досить високу ціну. Внаслідок реорганізації МТС обов'язкові поставки сільгосппродукції були скасовані. Встановлювалася єдина форма заготівлі сільгосппродукції - закупівля її у колгоспів. Були підвищені заготівельні і закупівельні ціни на основні сільськогосподарські продукти.
З 1958 р. почала запроваджуватися грошова оплата роботи колгоспників. У цьому ж році колгоспники, нарешті отримали паспорти. У 1959 р. приступили до чергової кампанії проти особистого господарства колгоспників. Знову скорочувалися розміри присадибних ділянок, кількість худоби в приватному користуванні та інше.
4. Кримінальне право
Розвиток кримінального права в перші повоєнні роки характеризувалося анулюванням норм військового часу.
В ознаменування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 прийняв указ «Про амністію у зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною». Були звільнені від відбування покарання особи, засуджені до позбавлення волі строком до 3 років. Від відбування покарання повністю звільнялися особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а також умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засуджених на строк понад 3 роки.
Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 Від відбуття покарання звільнялися особи, засуджені до позбавлення волі на термін до 5 років, чоловіки - старше 55 років, жінки - старше 50 років, неповнолітні - до 18 років, а також особи з невиліковними хворобами. Засудженим на строк понад 5 років покарання скорочувалася наполовину. Важливе значення мала амністія громадян, які співпрацювали в роки війни з німцями (вересень 1955 р.). Адже чимало українців, особливо мешканців західних областей, нерідко безпідставно звинувачених у «пособництві ворогу», були вислані в Сибір або інші віддалені райони СРСР. Тоді ж були достроково звільнені німецькі військовополонені, засуджені радянським судом за скоєні ними в роки війни злочину.
26 травня 1947 приймається указ Президії Верховної Ради СРСР «Про скасування смертної кари». За злочини, які передбачають смертну кару, «водилося покарання у вигляді позбавлення волі на 25 років у виправно-трудових таборах.
Проте незабаром, указом від 12 січня 1950 р., смертна кара була відновлена до зрадників Батьківщини, шпигунам, диверсантам.
Більш жорсткими стають кримінальні норми, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров'я, свободи, гідності особи, проти соціалістичної і особистої власності.
Десталінізація принесла звуження сфери кримінальної відповідальності. Більше уваги став звертати законодавець на запобігання злочинності.
Разом з тим, законодавець посилив покарання за злочини проти життя. 30 березня 1954 приймається указ Президії Верховної Ради СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство», яким було відновлено застосування смертної кари до осіб, які вчинили умисне вбивство.
Відповідно до закону від 11 лютого 1957 р., 25 грудня 1958 приймаються Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, які складалися з чотирьох розділів і містили 47 статей. Основи визначали завдання та основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів у часі і просторі, розкривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення та ін Фактично Основи містили в собі загальну частину кримінального кодексу.
28 грудня 1960 Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. У нього повністю увійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини і Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини.
Найважливішими положеннями цього Кодексу були:
відмова від принципу аналогії в кримінальному праві;
проголошення провини єдиною підставою кримінальної відповідальності;
підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а за тяжкі злочини, до 14 років;
положення про те, що закон, який усував або пом'якшував покарання, набував зворотну силу, а закон, який встановлював покарання або посилював його, зворотної сили не мав;
зменшення кількості суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні;
зменшення видів покарань;
оголошення смертної кари винятковою мірою покарання;
зниження максимального, з 25 до 15 років, термін позбавлення волі;
відновлення практики умовного засудження;
призначення покарання тільки за постановою суду;
індивідуалізація покарання;
- Посилення боротьби з рецидивною злочинністю. У цілому, головні положення Кримінального кодексу УРСР 1960 р. говорили про значну демократизації кримінальної політики держави.
Література
1. Історія держави і права Української РСР (під ред Б. М. Бабій). - К., 1987.
2. Гончаренко В.О., Рогожин А.І., Страхов М.М. Історія держави і права України. Випуск 1. - К., 1993.
3. Хрестоматія з історії держави і права СРСР: дожовтневий період (під ред. Ю. П. Титова, О. І. Чистякова). - М., 1990.
4. Історія держави і права України в питаннях і відповідях. - Ч. 2. - Х.: «Одіссей», 2003.
5. Верк Н. Історія радянської держави. - М., 1997.