Порядок роботи з науковою літературою та пошук джерел інформації

Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
Горлівська філія
Кафедра фізичної реабілітації
Завідувач кафедрою: доц. Томашевський Н.І.
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Методи досліджень у фізичній культурі і спорті,
фізичної реабілітації
ТЕМА:
"Порядок роботи з науковою літературою та пошук джерел інформації"
Виконала:
студентка 2-го курсу групи ФР-06
денного відділення
факультету "Фізична реабілітація"
Абрамова Олена Ігорівна
2008

Зміст
  Завдання читання
Етапи читання
Використання довідкової літератури
Форми запису
Конспект
Бібліографічний опис
Тематичний підбір літератури
Список літератури

Завдання читання

Свого часу англійський філософ-матеріаліст Френсіс Бекон образно писав, що є книги, які треба тільки "покуштувати", є книги, які найкраще "проковтнути", і тільки деякі книги слід "розжувати і переварити".
Слід абсолютно чітко уявляти собі, для чого необхідно прочитати ту чи іншу книгу, статтю: щоб отримати загальне уявлення про публікацію "щоб отримати знання у відповідності з навчальною програмою, щоб зібрати методичний матеріал, потрібний для підвищення якості педагогічної діяльності, щоб зібрати літературу по темі наукової роботи або навчального реферату (так зване тематичне вивчення літератури).
Вивчення літературних джерел може бути допоміжним засобом (наприклад, в експериментальних дослідженнях, коли основним методом служить педагогічний експеримент) або виступати як самостійний метод дослідження (наприклад, розробити таку тему, як "Ідейні основи радянської системи фізичного виховання", можна тільки шляхом глибокого вивчення книг , статей, документів).
Якщо читання літератури виступає як допоміжний засіб, то на різних стадіях експериментальної роботи завдання читання змінюються. Коли йде підготовка до дослідження, читання літератури допомагає правильно вибрати тему, ознайомитися з роботами попередників, з методами, які ними застосовувалися, в кінцевому підсумку - грамотно спланувати свою подальшу роботу. Під час проведення експериментального дослідження, яке, до речі, може тривати місяцями, читання літератури дозволяє: бути обізнаним про новітні роботи, що проводяться іншими авторами за аналогічною темі: ввести, якщо буде потрібно, відповідні корективи в свої дослідження; знайти підтвердження або спростування своїм фактичним матеріалом і випливають з нього висновків; якщо дані літератури не відповідають даним, отриманим у власному експерименті, знайти цьому пояснення.
Треба сказати, що в будь-яких випадках вивчення літературних джерел "відкриває двері" перед дослідником, налаштовує на експериментальну роботу. У свою чергу, і експериментальна робота активізує потреба до читання, оскільки постійно "ставить" питання.
Слід пам'ятати, що читання не можна перетворювати на самоціль, в механічне нагромадження знань: це може призвести до втрати самостійності в особистому дослідженні. Не випадково іноді вчені рекомендують на деяких етапах дослідження читати тільки інформаційну літературу. "Своє дослідження треба самому додумувати до кінця, не піддаючись гіпнозу чужої думки" (А. І. Китайгородський, 1965).
Крім загальних можуть бути і приватні задачі читання літератури (наприклад, для складання каталогів термінів, для класифікації методів навчання).
Зрозуміло, можна вирішувати одночасно кілька завдань, але одна з них завжди буде ведучою (наприклад, збираючи літературу по темі реферату, можна одночасно накопичувати різні теоретичні концепції про що цікавить проблеми).
Чіткість у постановці завдань читання книг і статей в чому визначає способи подальшої роботи. Якщо, припустимо, потрібно отримати лише загальне уявлення про публікації, то абсолютно зайвим буде її конспектування, коли ж книгу необхідно вивчити як обов'язковий матеріал, то без конспектування та повторного читання не обійтися. Відсутність чіткості в постановці завдань призводить до ряду недоліків в роботі з літературою: по-перше, з'являється та самоціль в читанні, про яку вже йшлося, по-друге, не виникає узагальненого уявлення про прочитані літературних джерелах, яке породжує уявлення про сучасну теоретичної концепції в даному питанні з усіма її сильними і слабкими сторонами, по-третє, з'являється безсистемність у читанні, при якій відсутня наскрізна (ведуча) ідея і в підборі, і у вивченні джерел, в результаті пропускаються важливі для теми роботи і, навпаки, приділяється занадто велика увагу другорядним, не вивчаються публікації із суміжних областей знання; по-четверте, виникає некритичне ставлення до прочитаного, невміння оцінити переваги і недоліки авторів, використовувати у своїй роботі перше і не повторювати другого.

Етапи читання

Який би характер не носило читання, в нім можна умовно виділити деякі етапи. Правда, в залежності від досвіду і звичок читає, від завдань і характеру читання ці етапи можуть бути різними, можуть міняти свою черговість. Наприклад, при поверхневому читанні відсутній ряд етапів у порівнянні з поглибленим читанням.
Якщо перед читанням навчальної літератури була прослухано лекція, попередньо необхідно прочитати свій конспект. Якщо належить читати який-небудь оригінальний літературний джерело, припустимо монографію, попередньо слід освоїти подібний за змістом матеріал у більш доступних виданнях, наприклад в підручнику. Це створить ту базу знань, той запас термінів, які допоможуть потім освоїти більш складний матеріал.
Ознайомлення з книгою доцільно починати з змісту. Це дозволить визначити загальний вміст, встановити, до якого за характером читання вдатися - суцільному або вибіркового; якщо до вибіркового, то які розділи читати і в якій черговості.
Корисно познайомитися з вихідними даними книги (в якому місті вона видана, яке видавництво її випустило, в якому році, яким накладом, хто є редактором); вони допоможуть, зрозуміло приблизно, оцінити надійність книги, її сучасність, характер (навчальний, науковий, популярний та ін.)
Потім слід прочитати передмову (введення). Воно дасть можливість зорієнтуватися у головному зміст книги, відокремити основне від другорядного, зрозуміти провідні ідеї автора, а іноді й критичний погляд на них, висловлений провідними вченими, що представляють дану книгу читачам. Якщо на книгу є анотація, яка зазвичай дається на зворотній стороні титульного аркуша, на бібліографічної картці, то корисно прочитати її.
Нарешті, доцільно тут же переглянути довідковий апарат книги, тобто бібліографічний список або список рекомендованої літератури, покажчики ілюстративного матеріалу, умовних позначень або скорочень, використаних термінів. Все це дозволить познайомитися з додатковою літературою з даної теми, оцінити обсяг та якість використаної автором літератури і, нарешті, отримати ті відомості, які полегшать розуміння змісту книги.
Приступаючи до читання основного матеріалу в книзі, треба взяти собі за правило виписувати всі незнайомі слова і терміни в спеціальний словничок із зазначенням сторінок, на яких вони зустрілися, і тут же знаходити їм пояснення. Треба пам'ятати, що в словничок повинні потрапляти все наукові терміни, а не тільки ті, які невідомі читачеві, оскільки і в нашій і в зарубіжній літературі дуже часто під одним терміном криється різний зміст. Уважно слід ставитися до різних коментарів і приміток, які супроводжують текст.
При першому прочитанні книги необхідно передусім усвідомити зміст роботи в цілому. А це можна зробити тільки зрозумівши основні думки автора, провідні ідеї та відокремивши їх від розлогих доказів. Одночасно слід розібратися в основних поняттях, якими користується автор.
При повторних прочитаннях необхідно оцінити фактичний матеріал, відібрати найбільш типові факти і зіставити їх з уже відомими з особистого досвіду та літературних джерел. Необхідно зрозуміти хід міркувань автора, їхню логіку і доказовість. Повторне прочитання може бути вибірковим, коли вже відоме, зрозуміле при першому прочитанні або не має стосунку до теми опускається.
Зміст роботи можна вважати засвоєним тільки тоді, коли читає здатний переказати головну думку, пояснити її і зіставити з раніше відомим. Доброю самопроверкой якості засвоєння можуть з'явитися постановка питань, які відображають зміст прочитаного, і наступні відповіді на них. Корисно виступати з доповідями-рефератами по прочитаної літератури, що є гарною практикою усного викладу матеріалу.
Завершенням роботи над літературним джерелом прийнято вважати запис його основного змісту (див. розділ "Форми запису").

Використання довідкової літератури

Смисловий зміст кожного незрозумілого, незнайомого слова має бути негайно з'ясовано. Без цього неможливо продовжувати читання.
При читанні літератури з фізичного виховання істотну допомогу можуть надати наступні видання: Велика Радянська Енциклопедія і Щорічники Великий Радянської Енциклопедії, Мала Радянська Енциклопедія, Енциклопедичний словник з фізичної культури і спорту. Педагогічна енциклопедія, Філософська енциклопедія, Медична енциклопедія, Тлумачний словник російської мови, Словник іноземних слів, Спортивна термінологія та її еквіваленти в англійській, німецькою та французькою мовами (Короткий довідник, М., изд-во літератури на іноземних мовах, 1957).
Слід пам'ятати, що у всіх енциклопедіях і словниках застосовується чітка система відсилань ("дивись ..."). Для повного розуміння змісту слова всі ці відсилання треба прочитати. Перед тим як користуватися енциклопедією або словником, необхідно познайомитися з передмовою, в якій викладаються правила читання саме цього видання.
Щоб орієнтуватися у вітчизняній і зарубіжній педагогічній словниково-енциклопедичної літератури доцільно познайомитися з книгою І.М. Кантора "Педагогічна лексикографія і лексикологія" (М., "Просвіта", 1968); дуже корисно прочитати книгу Б.Б. Комаровського "Російська педагогічна термінологія" (М., "Просвіта", 1969). Зіставлення змісту одного й того самого поняття з різних джерел дозволяє простежити його еволюцію.
Дуже часто для повного розуміння змісту книги доводиться вдаватися до перегляду видань, в яких сконцентрований такий довідковий матеріал, як накази, постанови, спортивні результати і пр.
Користуючись довідковими виданнями, слід мати на увазі, що всі вони в тій чи іншій мірі володіють одним недоліком: в них даються самі короткі відомості, причому часто вже застарілі, а бібліографія, супроводжуюча статті, буває обмеженою.

Форми запису

Записи, зроблені під час читання літературних джерел, по-перше, допомагають глибше й різнобічну зрозуміти прочитане, по-друге, збільшують обсяг і якість запам'ятовування прочитаного (не випадково запису іноді називають "письмовій пам'яттю"), по-третє, виробляють уміння лаконічно і точно викладати думки, по-четверте, дають можливість поступово накопичувати власний матеріал, який може стати і робочим довідником і цінним індивідуальним посібником для педагогічної і наукової роботи.
Якість запису залежить від глибини аналізу прочитаного, а форми запису обумовлюються характером читання. Тому не можна вести, наприклад, конспектування, одночасно з першим прочитанням літературного джерела. Будь-які форми запису - це завершальний етап роботи над книгою, статтею.
У практиці зустрічаються такі форми запису.
Цитування володіє тим перевагою, що дозволяє в майбутньому, коли в самого читача зміниться підхід до оцінки багатьох фактів, знову повернутися до аналізу першотвору. До цитування обов'язково вдаються при викладі визначення понять. Цитування використовується і для того, щоб підкріпити або обгрунтувати власну думку, а іноді і для того, щоб висловити критичне зауваження на адресу автора.
Ця форма запису найбільш легка для читача, так як не вимагає великої самостійності мислення, але і найбільш трудомістка.
План являє собою лаконічне виклад головних питань, що розглядаються в публікації, причому в тій черговості, у якій це дано в оригіналі. У цьому відношенні план дуже схожий на зміст книги.
План може бути простим і складним. В останньому випадку кожне питання (пункт) плану має підлеглі йому запитання. Такий дробовий план скласти, природно, набагато важче, ніж простий, але зате він дозволить глибше зрозуміти зміст роботи. Щоб скласти план, особливо складний, необхідно добре знати і конкретний літературний джерело, і ту галузь знання, яку він представляє. Складання плану привчає виявляти і коротко формулювати головні думки автора. План дозволяє при необхідності якісно відновити в пам'яті основний зміст публікації.
Тези дають можливість повніше, ніж за допомогою плану, передати зміст прочитаного, бо розшифровують кожен пункт плану, доводять або захищають те чи інше твердження автора.
Вимога лаконічності й точності у викладі думок автора робить цю форму запису досить складною. Тези повинні відображати висновки, провідні положення, які підлягають подальшій розробці. Все це визначає їх форму і зміст: розчленованість і стислість, конкретність і категоричність.
Тези можуть бути складними і простими. У складних тезах є аргументація, докази і фактичний матеріал.

Конспект

Існують три види конспекту.
Простий конспект - це послідовне і короткий виклад змісту роботи без аналізу і доказів, без розчленування тексту на супідрядні частини.
Складний конспект це виклад матеріалу публікації з описом фактичного матеріалу, з його аргументацією, доказами, з аналізом, узагальненням, висновками і підрозділом тексту на пункти і підпункти. Подібний конспект включає в себе цитати, план і тези, а також може мати таблиці, рисунки (як запозичені у автора, так і самостійно складені). Особливу увагу слід звернути на відтворення малюнків, так як воно допомагає не тільки краще запам'ятати, а й глибше зрозуміти педагогічні закономірності.
Зведений конспект передбачає єдине, цілісне виклад змісту кількох публікацій. Зазвичай такі конспекти є тематичними, тобто узагальнюють матеріали різних авторів по одній темі.
Складання зведеного конспекту по суті своїй є той творчий процес у роботі з літературою, який біля дисертантів закінчується написанням такого розділу дисертації, як огляд літератури.
Технологія розробки зведеного конспекту може бути приблизно такою.
З кількох публікацій по одній і тій же темі вибирається одна, найбільш повна, типу підручника, навчального посібника, монографії останніх років видання, ретельно опрацьовується з складанням дробового плану, в якому вказуються сторінки оригіналу до кожного пункту плану.
Потім по черзі вивчаються всі інші джерела. Якщо в новій публікації викладений матеріал, якого не було в першій публікації, то в план між рядків вноситься новий пункт, причому в те місце, яке логічно виправдовує присутність цього матеріалу в утриманні першої публікації. Якщо матеріал двох публікацій збігається за трактуванням, то в плані проставляються номери сторінок другої публікації зі знаком "+", якщо не збігається - зі знаком "-". Подібним же чином обробляються і всі інші літературні джерела. Без такого "розчленування" матеріалу його буде неможливо викласти в логічній послідовності як єдине ціле. З'являться розкиданість, порушення логіки, повторення.
Приблизна форма плану зведеного конспекту
Прізвища авторів публікацій наводяться в порядку їх значимості. В колонках під прізвищами вказуються сторінки джерела, на яких розкрито основні питання плану.
Керуючись подібним планом, приступають до узагальнення матеріалу кількох джерел по першому пункту плану, потім по другому і т.д.
Складні та зведені конспекти повинні мати поля, на яких читач міг би робити свої зауваження, зіставляти думки і факти автора зі своїми власними або думками та фактами інших авторів.
Застосовувати ту чи іншу форму запису слід в залежності, по-перше, від її призначення (наприклад, для огляду літератури з дисертаційної темі потрібно скласти зведений конспект), по-друге, від змісту конспектіруемого матеріалу (наприклад, при вивченні праць класиків марксизму-ленінізму дуже часто вдаються до цитування).
У практиці нерідко зустрічаються і змішані форми запису (наприклад, цитування найбільш важливих і складних для розуміння частин тексту і конспектування у вигляді викладу думок, ідей автора власними словами).

Бібліографічний опис

Будь-який формі запису повинно передувати бібліографічний опис літературного джерела, тобто своєрідна довідка, що характеризує публікацію за її зовнішніми ознаками: авторству, назві, видавничим даними.
Бібліографічний опис надзвичайно поширене. Воно застосовується на каталожних картках, що видаються Всесоюзної книжкової палатою (див. "Тематичний підбір літератури"), а також у списках літератури, які супроводжують дисертацію, монографію, статтю, реферат, курсову роботу (див. "Список літератури").
Подібним же бібліографічним описом повинен користуватися кожен, хто вивчає літературний джерело. Однак при цьому необхідно використовувати скорочений варіант опису, який дається в списках літератури.
У роботі з літературою доцільно вдаватися до бібліографічних описів у двох випадках:
по-перше, перед тим, як здійснити ту чи іншу запис вивченого джерела, наприклад, перед конспектуванням (у тій же самій зошити); іншими словами, конспектування починати з бібліографічного опису;
по-друге, для створення особистої картотеки прочитаних книг, журнальних статей і пр., побудованої за певним тематичним ознакою. Подібна картотека може бути корисна не тільки при необхідності воскресити в пам'яті будь-яке педагогічне положення, але і при розробці реферату (справа в тому, що складені плани, тези, конспекти надзвичайно об'ємні, тому ними важко користуватися при систематизації матеріалу; картки в цьому випадку володіють незаперечною перевагою).
Всі бібліографічні описи повинні бути строго уніфіковані, а отже, відповідати загальноприйнятим правилам. Приклади бібліографічних описів книг і статей наведені у списку. Рекомендована література ".
По ходу обробки літератури (особливо при написанні огляду літератури по досліджуваному питанню) іноді виникає потреба в повторних переглядах тих чи інших джерел. Щоб полегшити вторинне отримання їх, доцільно ввести деякі умовні позначення, роблячи їх в лівому верхньому кутку картки. Ці позначення повинні вказувати назву бібліотеки, в якій перший раз читалася робота, і бібліотечний шифр, під яким вона значиться в даній бібліотеці.
Наприклад:
ЛДПІ Смирнов П.Ф.
538276
Про організацію самостійної роботи
Томське книжкове видавництво, 1960
Букви "ЛДПІ" позначають: Ленінградський державний педагогічний інститут, а число - шифр зазначеної публікації, під яким вона значиться у бібліотеці інституту. Для Бібліотеки АН СРСР можна ввести позначення у вигляді трьох букв "БАН" і т.п. Відсутність умовного позначення буде говорити про наявність даної публікації в особистому користуванні.
Бібліографічний опис на каталожної картці може поєднуватися повністю або частково з тією або іншою формою запису. У цьому випадку саме опис необхідно зробити у верхній частині картки, а в нижній і на зворотному боці записати або план роботи, або цікавить читача цитату, або основну думку автора, або головний фактичний матеріал, або висновки тощо Якщо ж потрібна конспектування значного тексту, то для цього заводяться спеціальні пронумеровані зошити, а на каталожних картках робиться позначка номери зошити і її сторінок. Щоб в одній зошити або в декількох суміжних розташовувалися наукові роботи з одного й того ж приватному питання, необхідно попередньо обумовити, які номери зошитів відводяться під ті чи інші теми.

Тематичний підбір літератури

Після вибору теми та встановлення конкретних завдань дослідження головним стає підбір літератури за обраною темою: вивчаються прямі і непрямі дані, пов'язані з питань теми, література, що розкриває методи дослідження. Підібрана таким чином література увійде потім в особливий розділ наукової публікації під назвою "Огляд літератури", який буде передувати викладу власного матеріалу.
Правильно орієнтувати читача в підборі необхідної літератури допомагає бібліографія - наука, що вивчає твори друку з точки зору найбільш широкого використання їх у політичних, наукових, практичних і виховних цілях. Терміном "бібліографія" позначаються також бібліографічні покажчики, списки літератури, огляди.
Читач зобов'язаний бути знайомий з довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки, який характеризує наявний фонд літератури в ній.
Систематичний каталог бібліотеки показує її книжковий фонд. Каталожні картки в ньому розставлені за галузями знань і часто забезпечені анотаціями. Книги перераховуються в логічному порядку питань, які розкривають зміст окремих областей знання.
Предметні каталоги є тільки у великих і спеціалізованих бібліотеках. Книги перераховуються в алфавітному порядку питань, що становлять зміст окремих тем і проблем. Ці каталоги доповнюють систематичний каталог і нагадують енциклопедичні словники.
Алфавітний каталог має каталожні картки, розставлені в алфавітному порядку прізвищ авторів або назв книг (якщо в них не вказані автори).
Однак каталоги кожної бібліотеки відображають лише готівку фонди цієї бібліотеки, а тому, природно, обмежені. Доводиться вдаватися і до такої форми підбору літератури, як вивчення бібліографічних посібників, покажчиків, списків. У деяких з цих видань бібліографічні характеристики публікацій не обмежуються тільки бібліографічними описами, а містять ще реферати чи анотації (тобто короткий виклад змісту дослідження).
Існує значна кількість різних бібліографічних покажчиків. Фахівцю фізичного виховання необхідно знати про існування наступних бібліографічних видань, що описують готуються до публікації, що знаходяться у пресі і щойно побачили світ наукові роботи. Всю цю групу видань можна назвати поточної бібліографією.
Зазвичай роботи підбирають обратнохронологіческом порядку, тобто спочатку сучасні публікації, а потім більш ранні. При цьому слід мати на увазі, що публікації спеціалізованих журналів оперативно відбивають результати нових досліджень, ніж книги, брошури, які порівняно довго знаходяться у виробництві.
Обратнохронологіческій порядок підбору літератури аж ніяк не означає, що й аналіз її повинен здійснюватися в такому ж порядку. Цей прийом необхідний у тих випадках, коли потрібно оцінити ранні публікації з позицій сучасних поглядів на дану проблему. У тих же випадках, коли акцент робиться на вивченні динаміки явища, застосовувати потрібно хронологічний прийом. Порівняльно-хронологічний прийом корисний для порівняльного аналізу розвитку кількох споріднених явищ.
У підборі необхідної літератури рекомендується дотримуватися наступну зразкову етапність:
1) систематично знайомитися з виданнями поточної бібліографії, причому взяти за основу один-два видання;
2) познайомитися з літературою, яка використана та рекомендована автором найбільш значного праці з проблеми (теми);
3) подивитися загальні та галузеві енциклопедичні словники, в яких потрібні статті забезпечені посиланнями на головну літературу;
4) прочитати літературу, яка рекомендується прікніжной та пристатейні бібліографією;
5) познайомитися з каталогами та картотеками бібліотеки;
6) переглянути бібліографічні покажчики (допомоги).
Зрозуміло, можливості читача, його індивідуальний стиль роботи можуть внести суттєві зміни в запропоновану етапність, але безсумнівно одне - необхідно знайомитися і з поточною бібліографією, і з ретроспективною.
Досвід показує, що доцільно кожен виявлений літературний джерело вивчити, а потім тільки підбирати нові. Такий шлях сприяє більш успішному поглибленню знань, розширення кругозору і дозволяє в даному джерелі знайти посилання на нові роботи. Але й це правило може мати виняток. Не завжди можна відразу ж прочитати виявлену роботу, іноді доводиться накопичувати, а потім вже обробляти.
Нарешті, необхідно підкреслити важливість вивчення зарубіжної літератури. Однак перед читанням наукових статей в оригіналі доцільно заздалегідь прочитати яке-небудь загальне керівництво за фахом (підручник, навчальний посібник тощо), щоб ознайомитися з основними поняттями, їх трактуванням, термінологією, що існують у даній країні. Без цього досить складно розбиратися в суті справи, викладеного у наукових роботах.

Список літератури

1. Железняк Ю.Д., Петров П.К. Основи науково-методичної діяльності у фізичній культурі і спорті: Навчальний посібник для студентів вищ. пед. навч. закладів. - М.: Видавничий центр "Академія", 2001.
2. Лудченко О.А., Лудченко Я.О., Примак Т.О. Основи наукових досліджень: Навч. посібник. К., О-во "Знання", КОО, 2001.
3. Годік М.А. Контроль тренувальних і змагальних навантажень. - М.: ФиС, 1980.
4. Масальгін Н.А. Математико-статистичні методи в спорті. М., ФиС, 1974.
5. Методика дослідження у фізичній культурі. Під загальною ред. Д.Д. Донського. М., ФиС, 1961.
6. Наукові основи фізичного виховання і спорту. Реферативний збірник дисертацій. Вип.1 - 5. ФиС, 1958, 1962, 1963, 1968, 1971.
7. Спірін Л.Ф. Педагогічний експеримент в галузі виховання. У кн. Методи педагогічного дослідження. Ред. В.І. Журавльов. М., "Просвіта", 1972, стор 34-61.