Позов та інші засоби захисту

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ПОЗОВ ТА ІНШІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ
Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню спорів про право здійснюється у встановленій законодавчими актами процесуальній формі. З одного боку, вона забезпечує зацікавленим у результаті справи особам певні правові гарантії правильності вирішення спору, рівність процесуальних прав і процесуальних обов'язків сторін, а з іншого - зобов'язує господарський суд розглядати справи в суворій відповідності до норм господарського процесуального та матеріального права, встановлювати суттєві для справи обставини і виносити законні та обгрунтовані судові рішення.
Більшість справ, підвідомчих господарському суду, розглядаються за правилами позовного провадження, яке є основним видом господарського судочинства.
В даний час спостерігається зростання заяв, що надходять до господарських судів, за скаргами на дії судових виконавців. Зростає кількість справ, що виникають з адміністративних правовідносин.
Поряд зі справами позовного провадження, яким властива наявність спору про право і сперечаються сторін, господарські суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Для цих справ характерна відсутність спору про право, а також позивача і відповідача.
Поряд зі справами позовного провадження в господарських судах вирішуються справи про банкрутство.
Справи про встановлення юридичних фактів і справи про банкрутство порушуються в суді шляхом подання заяви, а не позовної заяви.
Позовної формі захисту притаманні не тільки форма звернення до суду, а й порядок звернення до суду, а також порядок розгляду спору. У цьому й полягають процесуальні гарантії права на судовий захист. «Позов є процесуальним засобом захисту суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, яке дозволяє порушити провадження у справі і підтримувати вимоги в судовому засіданні з метою вирішення спору про право цивільному» 2.
У господарському процесі позов є найпоширенішим і універсальним засобом вирішення між сторонами матеріально-правового та деяких інших спорів.
За результатами розгляду позовних вимог спір вирішується одним з трьох способів:
1) присудженням відповідача до виконання обов'язків, якими можуть виступати сплата боргу, відшкодування збитків, передача майна, або до утримання від певних дій, наприклад, до нечіненію перешкод у користуванні майном, орендованим приміщенням;
2) визнанням наявності або відсутності спірних правовідносин та похідних від нього суб'єктивних прав і обов'язків;
3) перетворенням, тобто зміною або припиненням правовідносин між позивачем і відповідачем.
Пред'явлення позову задає рух всьому господарського процесу, породжує як у позивача, так і у відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, процесуальні права та обов'язки, які можуть реалізовуватися в уста люється законом порядку і встановлених законом межах. Ці вимоги також мають значну історію. Пред'явлення позову в дореволюційному цивільному судочинстві визнавалося можливим при дотриманні наступних умов:
1) позов може заявлятися тільки таким уповноваженою особою, яка вважає своє право порушеним або перебувають в небезпеці бути оскарженого;
2) тяжущіеся сторони повинні бути дієздатні й Управомочена законом розпоряджатися тими правами, які належить обговорювати в заявленому суперечці;
3) належної правоздатністю повинен володіти сам суд;
4) представники осіб, які беруть участь у справі, повинні мати у своєму розпорядженні не загальною, а спеціальною правоздатністю;
5) позовну прохання повинно відповідати вимогам форми і способу його подачі »1.
Основними рисами позовної форми захисту суб'єктивного права і законного інтересу є:
а) наявність вимоги про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, що охороняється законом інтересу;
б) наявність спору про право;
в) наявність у двох сторін протилежних юридичних інтересів;
г) точно встановлений процесуальним законом порядок розгляду і вирішення цивільних справ;
д) дозволений процесуальним законом порядок особистого або через представника участі у розгляді спору;
е) наділення всіх осіб, які беруть участь у справі, процесуальними правами, що складають основу процесуальних гарантій у цивільному та арбітражному процесі;
ж) рівність процесуальних прав та гарантії їх здійснення у позивача і відповідача;
з) винесення за результатами розгляду заявлених вимог судового акта має бути засноване на законі і доказових фактах, встановлених у судовому засіданні у порядку та у спосіб, що передбачені законом.
Інші засоби захисту права в господарському судочинстві
Позов займає значне місце серед інших інститутів господарського процесуального права. Право звернутися до господарського суду з вимогою про захист свого порушеного чи оспорюваного права та законного інтересу належить широкому колу зацікавлених осіб.
Пред'явлення позову відбувається шляхом подання до суду позовної заяви у письмовій формі. У позовній заяві позивач (передбачуваний носій спірного права) викладає свою вимогу до відповідача (передбачуваному порушникові права позивача). Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає в тому, щоб господарський суд, прийнявши позовну заяву, в певному процесуальному порядку перевірив законність і обгрунтованість цього матеріально-правової вимоги I позивача до відповідача, між якими точиться суперечка про право. Про позов як про вимогу однієї особи до іншої йдеться у цілому ряді норм господарського процесуального права. Так, згідно зі ст. 127 ГПК, відповідач може до прийняття рішення у справі пред'явити до позивача зустрічний позов для спільного його розгляду з первісним позовом.
Таким чином, позовом в господарському процесі слід вважати спірне правова вимога однієї особи до іншої, що випливає з матеріально-правового відношення, засноване на юридичних фактах і пред'явлене до господарського суду для розгляду і вирішення у суворо визначеному процесуальному порядку.
Без такого розуміння позову важко уявити собі й пояснити правову природу таких інститутів господарського процесу, як ціна позову, забезпечення позову, зустрічний позов, з'єднання і роз'єднання кількох позовних вимог, і т.д. Будучи складним правовим поняттям, позов має дві сторони:
процесуально-правову - звернення до господарського суду з проханням про дозвіл виниклого спору по суті і про захист порушеного чи оспорюваного права чи законного інтересу;
матеріально-правову - спірне матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яке зазначено в позовній заяві та підлягає розгляду по суті в \ суворо встановленому законом порядку.
Не можна уявити собі позов тільки як звернення до господарського суду позивача за захистом порушеного права, не супроводжується його конкретним вимогою до відповідача.
При відсутності спірного правової вимоги позивача до відповідача немає позову, відсутній і позовне провадження.
Наявність матеріально-правової вимоги позивача до відповідача допомагає зрозуміти та обгрунтувати існування таких інститутів господарського процесу, як визнання позову, зустрічний позов, забезпечення позову, ціна позову, відмова від позову та ін
Разом з тим матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинно підлягати розгляду і вирішення у суворо визначеному процесуальному порядку. Таким чином, позов - це єдине поняття з двома сторонами, нерозривно пов'язаними між собою, без однієї з них не може бути позову. Елементи позову. Кожен позов має складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову складають три його елементи - підстава, предмет і зміст позову. Значення елементів позову полягає в тому, що вони є засобом індивідуалізації кожного конкретного позову. У залежності від елементів позови відрізняються один від одного визначається спрямованість і обсяг дослідження справи, проводиться визначення тотожності позовів. Елементи позову необхідні і для такого важливого процесуального інституту, як зміна предмета чи основи позову. Змінюючи позов, позивач, як правило, змінює свою вимогу до відповідача.
Елементний склад позову визначає виникнення і подальший розвиток господарського процесу. У дореволюційний період російські процесуалісти з посиланням на Статут цивільного судочинства під змістом позову розуміли «те, чого позивач просить», предметом називали «те, про що позивач просить постановити рішення», а підставою - «ті обставини, з яких позов виникає».
У сучасній процесуальній літературі під змістом позову розуміється то дія суду, про здійснення якого просить позивач при зверненні за захистом порушених або оспорюваних прав. Зміст позову цілком обгрунтовано характеризується як такий його елемент, який містить вказівку позивача на вид судового захисту. Деякі вчені-процесуалісти не визнають зміст як елемента позову.
У відношенні предмета позову серед процесуалістів також немає єдності. Одні розглядають предмет позову як заявлене суб'єктивне цивільне право або охоронюваний законом інтерес, або правовідносини в цілому 4, інші - як спірні правовідносини. Є й інші точки зору. Проте всі вони не враховують однієї обставини: суд розглядає питання про права та обов'язків стях сторін у тому обсязі, який заявлений позивачем. І це не обов'язково може бути правовідносини, що склалося між сторонами до або після порушення суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
Таким чином, предметом позову є матеріально-правова вимога, заявлене позивачем до суду до відповідача щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача. Саме поняття позову повинно включати одночасно матеріально-правова вимога як його зміст і процесуальну форму вираження в їх нерозривній єдності.
У постанові Пленуму Вищого Господарського Суду від 22 червня 2000 р . № 6 «Про застосування ГПК при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача (п. 6).
Переважною точкою зору вчених-процесуалістів та у судовій практиці щодо підстав позову є наступна. Під підставами позову слід розуміти обставини, зазначені позивачем, з якими зв'язується матеріально-правова вимога, що становить предмет позову.
Зміна позову у господарському процесі означає можливість зміни або об'єкта, або підстави позову. Ця дія має істотне значення для правильного розгляду і вирішення господарських спорів.
У ст. 123 ГПК встановлено, що в позовній заяві повинні бути зазначені вимоги позивача з посиланням на акти законодавства, а при пред'явленні позову до кількох відповідачам - вимоги до кожного з них.
Вимога позивача до відповідача має грунтуватися на фактичних обставинах по справі. У позовній заяві мають бути зазначені обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.
Вирішуючи спір сторін, господарський суд має справу саме з цією вимогою і протягом всього процесу мова йде про цю вимогу і з приводу цієї вимоги суд виносить рішення. Крім фактичного підстави позову, важливе значення має правова підстава позову. Правова підстава позову - це вказівка ​​в позовній заяві на порушення закону та інших нормативних актів. Закон вимагає від позивача, щоб він вказав спірне правовідношення, зробив посилання на закон та інші нормативні акти, на ту норму права, яка, на його думку, порушено відповідачем. Це і буде правовою підставою позову.
Види позовів. Прийнято ділити позови на види залежно від їх процесуальної мети, переслідуваної позивачем, пред'являє свою вимогу до відповідача, тобто в залежності від характеру того спірного матеріально-правового вимоги, які ставить позивач до відповідача. Існують позови про присудження та позови про визнання.
Найбільш часто у практиці розгляду спорів у господарському судочинстві зустрічаються позови про присудження. У тих випадках, коли вимога позивача до відповідача направлено на присудження відповідача до виконання на користь позивача визначеного обов'язку, що випливає зі спірного правовідносини, мова йде про позов про присудження.
Коли позивач ставить вимогу про відшкодування збитків, про витребування майна з чужого незаконного володіння або про повернення з бюджету грошових коштів, списаних у безспірному (безакцептному) порядку, або продавець вимагає від поручителя виконання грошового зобов'язання з оплати товару, або про стягнення штрафів, і це вимога направлена ​​на присудження відповідача до здійснення певних дій на користь позивача або до утримання від вчинення будь-яких дій (позов про заборону) - це буде позов про присудження. Найбільш часто в практику розгляду господарських спорів зустрічаються такі позови про присудження: зобов'язати відповідача звільнити приміщення, віндикаційний позови про витребування майна від покупця і деякі інші.
У позові про присудження предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача вчинити будь-яку дію на користь позивача або утриматися ся від вчинення будь-які дії, що порушує права чи законні інтереси позивача. Підстава позову про присудження становлять юридичні факти, що свідчать про виникнення права (наприклад, факт укладення договору), і факти, що свідчать про те, що це право порушено (закінчення строку договору, невиконання відповідачем зобов'язань, що лежать на ньому у зв'язку з укладеним договором). Це і буде складний фактичний склад підстави позову.
Якщо позивач просить визнати спірне право, підтвердити наявність або відсутність спірних правовідносин, то такий позов називається позовом про визнання. Прикладами позовів про визнання можуть бути позови про визнання права власності, про визнання недійсним договору, про визнання яке підлягає виконання виконавчого чи іншого документа, за яким стягнення вироблялося в безспірному порядку.
Позови про визнання отримують все більше поширення в практику розгляду господарських спорів у господарському суді: позови про визнання угоди по приватизації недійсною; позови про визнання права власності на житловий будинок; позови про визнання недійсним акту державного або іншого органу і ін
Предметом позову про визнання буде вимога позивача до відповідача про визнання наявності чи відсутності спірного права. Підстава позову про визнання складуть юридичні факти, з якими позивач пов'язує свою вимогу до відповідача.
До інших засобів захисту в господарському судочинстві відносяться заява і скарга. Вони застосовуються у справах, які за своєю процесуальною природою не є позовними - справи про економічну неспроможність (банкрутство), про встановлення фактів, що мають юридичне значення у сфері підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності, за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні . Особливості провадження у зазначеним категоріям справ врегульовані в розділі 21 ГПК. Зокрема, справи про економічну неспроможність (банкрутство) розглядаються господарськими судами за правилами, передбаченими ГПК, але з особливостями, встановленими законодавчими актами про економічну неспроможність (банкрутство). До числа останніх відноситься Закон «Про економічну неспроможність (банкрутство)» та Указ Президента Республіки Білорусь від Ц листопада 2003 р . № 508 «Про деякі питання економічної неспроможності (банкрутства)». Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав юридичних осіб і громадян, розглядаються господарським судом за неможливості отримання зацікавленою особою належних документів, що засвідчують ці факти, або. при неможливості відновлення втрачених документів (ст. 172 ГПК). Господарський суд повинен залишити заяву чи скаргу без розгляду, якщо встановить при розгляді, що виник спір про право.
Право на позов включає в себе два аспекти: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. Таким чином, дві сторони позову (матеріально-правова і процесуально-правова) як єдиного поняття виявляється у двох сторонах права на позов. Обидва правомочності: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову-тісно пов'язані між собою.
Право на позов є самостійним суб'єктивним правом позивача. Если у истца имеются оба названных правомочия, то он, следовательно, обладает правом на иск и его нарушенное или оспариваемое право получит защиту в хозяйственном суде при вынесении решения по делу и может быть реализовано.
Следовательно, право на иск в конкретном хозяйственном процессе реализуется как право на возбуждение процесса по спору между сторонами и как право на положительный результат процесса по этому спору, т.е. як право на получение защиты нарушенного или оспариваемого материального права в хозяйственном суде.
Значит, право на иск - это возможность получения правовой (судебной) защиты в определенном процессуальном порядке, в установленной процессуальной исковой форме и принудительной его реализации.
Наличие или отсутствие права на предъявление иска, т.е. процессуально-правовая сторона права на иск, проявляется при принятии искового заявления. Если у истца есть право на предъявление иска, то хозяйственный суд принимает заявление к рассмотрению. Однако отсутствие права на удовлетворение иска влечет за собой отказ в удовлетворении исковых требований истца к ответчику. В случае же отсутствия у истца права на предъявление иска хозяйственный суд отказывает в принятии искового заявления.
Право на предъявление иска, как и в целом право на иск, предполагает обязанность истца по соблюдению определенных условий, требований. Эти условия и требования содержатся в ХПК и других законодательных актах. Они касаются формы и содержания искового заявления, прилагаемых к нему документов, наличия или отсутствия оснований для возвращения искового заявления или отказа в его принятии и т.д. (ст. 123-126 ХПК).
Матеріально-правова сторона права на позов, тобто право на удовлетворение иска, проверяется в заседании хозяйственного суда при разрешении спора. В случае обоснованности требований истца к ответчику как с фактической, так и с юридической стороны иск будет подлежать удовлетворению, поскольку у истца будет право на удовлетворение иска.
Возможность предъявления ответчиком встречного иска - одно из главных процессуальных средств защиты права ответчика в хозяйственном судопроизводстве. Ответчик может до принятия решения по делу предъявить к истцу встречный иск для рассмотрения его совместно с первоначальным иском (ст. 127 ХПК).
Встречный иск - это встречное требование ответчика к истцу, предъявленное для рассмотрения в том же самом процессе, который возбужден по иску истца к ответчику, и где они являются сторонами по делу.
Встречный иск представляет собой не только средство защиты ответчика против первоначального иска, но и процессуальное средство удовлетворения его самостоятельных требований.
Поскольку встречный иск может быть заявлен только в уже возникшем процессе, то стороны меняют свое положение, которое у них было вначале. Ответчик по встречному иску становится истцом, а первоначальный истец превращается в ответчика по встречному иску.
Предъявление встречного иска происходит по общим правилам предъявления исков в хозяйственном процессе (ст. 35 ХПК). Совместное рассмотрение встречного иска с первоначальным является обязательным, если: встречное требование направлено к зачету первоначального требования; удовлетворение встречного иска исключает полностью или в части удовлетворение первоначального иска; между встречным и первоначальным иском имеется взаимная связь и их совместное рассмотрение приведет к более быстрому и правильному рассмотрению дела. Встречный иск сохраняет свою полную самостоятельность на всем протяжении процесса по делу, и к нему предъявляются те же требования, что и к первоначальному иску. По встречному иску должен быть, в частности, соблюден досудебный (претензионный) порядок, если он предусмотрен для данной категории дел, а также учтены все условия, необходимые для возникновения права на предъявление иска.
Необходимо, чтобы встречный иск был связан с основным иском. Так, по первоначальному иску о взыскании долга по договору ответчиком может быть предъявлен встречный иск о признании недействительным данного договора. Вместе с тем встречный иск может быть направлен на то, чтобы нейтрализовать требования истца посредством зачета.
Наличие взаимной связи между первоначальным и встречным иском в случае их одновременного рассмотрения может привести к более быстрому и правильному рассмотрению дела. Например, для совместного рассмотрения с первоначальным иском о досрочном расторжении договора по признаку существенного нарушения его другой стороной может быть предъявлен встречный иск об изменении условий договора в части уменьшения размера арендуемых помещений и размера арендной платы.
Однако предъявление встречного иска допустимо не по всем делам, рассматриваемым хозяйственными судами. Хозяйственный суд должен отказать в принятии встречного j иска, установив отсутствие связи его с первоначальным иском или же определив нецелесообразность совместного рассмотрения в одном процессе. В этом случае встречный иск оформляется как самостоятельное исковое требование, подлежащее рассмотрению в отдельном производстве.
Наряду со, встречным иском, ХПК предоставляет ответчику и другие средства защиты своих прав - материально-правовые и процессуальные возражения против иска.
Обеспечение иска является значимой гарантией защиты прав участников хозяйственного процесса. Институт I обеспечения иска направлен на реальное и полное восстановление имущественных прав участников хозяйственного процесса, нарушенных в результате неправомерных действий других лиц. Цель обеспечения иска состоит в том, чтобы гарантировать надлежащее и правильное исполнение судебных актов хозяйственного суда. Решая вопрос о необходимости принятия мер по обеспечению иска, суд должен не только тщательно взвесить необходимость принятия таких мер, но и решить вопрос о допустимости принятия таких мер по данному делу. Предъявляя иск в хозяйственный суд, истец ставит перед собой задачу осуществления своего искового требования к ответчику. Если появятся опасения, что исполнение решения суда затруднительно или невыполнимо, то возникает необходимость в принятии мер, имеющих целью обеспечить реализацию будущего решения суда. Обеспечение иска представляет собой принятие хозяйственным судом предусмотренных законом мер, гарантирующих возможность реального исполнения будущего решения хозяйственного суда.
Хозяйственный суд вправе по заявлению лица, участвующего в деле, принять меры по обеспечению иска. Обеспечение иска допускается на любой стадии процесса, если непринятие таких мер может затруднить или сделать невозможным исполнение судебного акта.
Заявление об обеспечении иска рассматривается хозяйственным судом, разрешающим спор, не позднее трех дней после его поступления, без извещения лиц, участвующих в деле. Рассмотрев заявление, судья выносит определение либо об удовлетворении просьбы, либо об отказе в обеспечении иска. Определение может быть обжаловано, но обжалование определения не приостанавливает его исполнения (ст. 84 ХПК).
Закон предусматривает различные меры по обеспечению иска. В любом случае меры по обеспечению иска должны приниматься с учетом конкретных обстоятельств дела и только тогда, когда в этом действительно есть необходимость, поскольку в любом случае обеспечение иска ущемляет права одной из сторон - ответчика.
Згідно зі ст. 85 ХПК мерами по обеспечению иска могут быть:
наложение ареста на имущество, в том числе на денежные средства, принадлежащие ответчику и находящиеся у него или у других лиц;
запрещение ответчику совершать определенные действия;
запрещение другим лицам совершать определенные действия, касающиеся предмета спора; приостановление взыскания по оспариваемому истцом исполнительному или иному документу, по которому! взыскание производится в бесспорном порядке;
приостановление реализации имущества в случае предъявления иска об освобождении имущества от ареста.
Могут быть применены и иные меры обеспечения иска, которые отвечают целям, указанным в ст. 84 ХПК.
Закон допускает возможность принятия по одному делу нескольких мер обеспечения иска.
Арест имущества и денежных средств, принадлежащих ответчику, состоит в том, что хозяйственный суд запрещает ответчику до принятия решения по делу распоряжаться соответствующим имуществом или денежными средствами, которые ему принадлежат.
Отдельные вопросы по обеспечению иска разъяснены в п. 10 постановления Пленума Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь от 22 июня 2000 р . № 6 «О применении Хозяйственного процессуального кодекса Республики Беларусь при рассмотрении дел в суде первой инстанции». В частности, указано, что при рассмотрении заявления об обеспечении иска путем наложения ареста на денежные средства или имущество ответчика хозяйственным судам следует проверять аргументированность такого заявления, наличие доказательств, подтверждающих, что непринятие этих мер может затруднить или сделать невозможным исполнение судебного акта, и только после этого применять такие меры.
При рассмотрении заявления лица, участвующего в деле, о принятии мер по обеспечению иска в виде наложения ареста на денежные средства, принадлежащие ответчику, необходимо иметь в виду, что арест налагается не на его счета в кредитных учреждениях, а на имеющиеся на счетах средства в пределах заявленной суммы иска.
Наложение ареста на имущество возможно, если при длительном хранении оно не потеряет своих качеств. Такая мера не может применяться, в частности, в отношении скоропортящихся товаров. Арест имущества, налагаемый в качестве меры по обеспечению иска, довольно часто встречается в практике рассмотрения хозяйственных споров и других дел, подведомственных арбитражным судам. Однако такая мера обеспечения иска, как наложение ареста на имущество и денежные средства должника, допустима не во всех случаях. Суд вместе с тем должен отказать в удовлетворении просьбы об обеспечении иска, если такое ходатайство заявлено без достаточных оснований.
В случаях, когда подается исковое заявление о признании недействительным акта, на основании которого списываются денежные средства или продается имущество, по заявлению истца может быть решен вопрос о запрещении ответчику списывать эти средства или продавать имущество.
Запрещение ответчику или другим лицам совершать определенные действия имеет целью сохранить существующее положение вещей до того момента, когда возникший спор сторон будет разрешен. Так, например, хозяйственный суд может запретить ответчику совершить снос строения.
Хозяйственный суд, допуская обеспечение иска, может по ходатайству ответчика потребовать от истца предоставить обеспечение возмещения возможных для ответчика убытков. Закон предусматривает санкции и в тех случаях, когда допускаются нарушения, связанные с обеспечением иска (ст. 85 ХПК).
Истец вправе взыскать убытки, причиненные неисполнением определения хозяйственного суда об обеспечении иска, путем предъявления иска в том же хозяйственном суде.
Обеспечение иска возможно со стадии возбуждения производства по делу. Заявление об обеспечении иска рассматривается хозяйственным судом, разрешающим спор, без извещения лиц, участвующих в деле. Это обстоятельство объясняется тем, что несвоевременное принятие мер по обеспечению иска по заявлению истца может оказаться неэффек тивным и привести к тому, что реальность исполнения решения в будущем может оказаться под угрозой. Ответчик, извещенный заранее, может принять меры к тому, чтобы скрыть имущество, реализовать его, подарить, передать его другим лицам и т.д.
Закон допускает возможность замены одного вида обеспечения иска другим. Необходимость в замене одного вида обеспечения иска другой мерой возникает в том случае, когда первоначально избранная мера обеспечения иска может неоправданно стеснить права ответчика. При обеспечении иска о взыскании денежных средств ответчик вправе вместо принятия установленных мер по обеспечению иска внести на депозитный счет хозяйственного суда истребуемую истцом сумму (ст. 86 ХПК).
Обеспечение иска по ходатайству ответчика или по инициативе хозяйственного суда может быть отменено. Вопрос об отмене обеспечении иска решается в судебном заседании (ст. 88 ХПК).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996 р . і 17 жовтня 2004р.).
2. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня 1998 р . N 219-З Прийнято Палатою представників 11 листопада 1998 року. Схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998 року.
3. Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
5. Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
6. Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
7. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
64.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Позов та інші засоби захисту 2
Позов як процесуальне засіб захисту
Засоби індивідуального захисту та медичні засоби захисту
Позов і право на позов у ​​цивільному процесі
Засоби захисту інформації
Засоби індивідуального захисту 2
Колективні засоби захисту
Засоби індивідуального захисту
Засоби індивідуального захисту 3
© Усі права захищені
написати до нас