Міністерство освіти і науки Російської Федерації
Державна освітня установа вищої професійної освіти
УФИМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АВІАЦІЙНИЙ
ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Оперативно-виробниче планування»
на тему
ПЛАНУВАННЯ НЕМАТЕРІЛЬНИХ АКТИВІВ
Виконав
студент гр. ЕУП-305
Мухутдінова І.Ф.
Перевірила
Айдамірова Н.Г.
Уфа 2009
Державна освітня установа вищої професійної освіти
УФИМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АВІАЦІЙНИЙ
ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Оперативно-виробниче планування»
на тему
ПЛАНУВАННЯ НЕМАТЕРІЛЬНИХ АКТИВІВ
Виконав
студент гр. ЕУП-305
Мухутдінова І.Ф.
Перевірила
Айдамірова Н.Г.
Уфа 2009
Введення
Інформація і знання - основний об'єкт управління в новій економіці, тому лідерами стають компанії, які більш швидко і якісно працюють з інформацією. Таким чином, конкурентна перевага забезпечується наявністю унікальних товарів (технологій, ідей, моделей організації ділових процесів) і часом (зокрема, скільки проходить від появи ідеї до впровадження товару на ринок). Крім того, останнім часом з'явилися нові галузі бізнесу, які пов'язані виключно з постачанням і обробкою інформації (перш за все, в її електронному вигляді).
Інтелектуальна власність
Важливість інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності і безпосередньо нематеріальних активів у сучасних умовах сумнівів не викликає. Що ж відносять до нематеріальних активів?
Відповідно до ПБО 14/2000 до нематеріальних активів відносять майно, яке одночасно відповідає таким умовам:
а) не має матеріально-речовинної (фізичної) структури;
б) може бути ідентифіковано (виділено, відокремлено) від іншого майна;
в) призначено для використання у виробництві продукції, при виконанні робіт чи наданні послуг або для управлінських потреб організації;
г) використовується протягом тривалого часу (понад 12 місяців або протягом звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців);
д) не передбачається подальший перепродаж даного майна;
е) здатне приносити організації економічну вигоду;
ж) є належно оформлені документи, що підтверджують існування самого активу і виняткові права організації на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідоцтва, інші охоронні документи тощо).
У відповідності з перерахованими умовами до нематеріальних активів відносять такі об'єкти інтелектуальної власності:
- Виключне право патентовласника на винахід, промисловий зразок, корисну модель;
- Виключне авторське право на програми для ЕОМ, бази даних;
- Майнове право автора чи іншого власника авторських прав на топології інтегральних мікросхем;
- Виключне право власника на товарний знак і знак обслуговування, найменування місця походження товарів;
- Виключне право патентовласника на селекційні досягнення.
У складі нематеріальних активів враховуються також ділова репутація організації та організаційні витрати.
Нематеріальні активи можуть зіграти фундаментальну та пріоритетну роль для успішного розвитку підприємства в умовах конкурентного ринкового середовища.
Наслідком визнання значення цієї ролі є розуміння важливості всього комплексу проблем, які стосуються управління процесами формування та оновлення фонду нематеріальних активів, а також ефективного їх планування та використання в діяльності підприємства. У чому у зв'язку з цим обов'язково повинна полягати організаційна робота вищого керівництва підприємства? По-перше, необхідно заздалегідь забезпечити перспективний розвиток необхідної науково-дослідницької інформаційної бази, використовуючи або власні ресурси і можливості для її створення, або вчасно набуваючи готові розробки з боку. По-друге, слід організувати стратегічне планування виробництва на основі динамічної відповідності або розумного випередження прогнозованих потреб ринку. Обидві завдання вимагають серйозної інформаційної підтримки та суттєвого фінансового забезпечення.
Будь-яке управління в якості складових елементів включає прогнозування, планування, організацію, розпорядництво, координацію і контроль. Конкретне управління передбачає послідовне виконання таких складових його дій або найважливіших операцій, як:
1) комплексний аналіз перспективних можливостей існуючої операційної системи;
2) формулювання кінцевої мети (цілей) для системи;
3) прогнозування можливих змін у часі параметрів зовнішньої по відношенню до системи середовища;
4) планування принципового процесу економічного досягнення кінцевої мети з урахуванням впливу цих змін;
5) послідовне планування процесів досягнення проміжних цілей по деякому ряду певних етапів у часі;
6) контролювання та оцінка поточних відхилень ходу запланованого процесу на всіх етапах;
7) періодичне коригування планів для компенсацій виявляються при цьому відхилень процесу;
8) визначення комплексу конкретних дій, необхідних для реалізації скоригованого плану;
9) видача відповідних команд для виконавчого апарату системи;
10) контроль виконання оперативних команд.
При виконанні майже будь-який з наведених десяти операцій по кожному варіанту аналогічним чином аналізуються витрати і результати переробки, що залучаються. Помилкою деяких керівників підприємств є те що, піддаючись міркувань фахівців-ентузіастів, приступаючи до освоєння будь-якого нововведення або специфічного ресурсу, для початку створюють окреме, спеціалізоване, привілейоване підрозділ, на який і покладається відповідна робота. Від такого кроку може бути тільки шкода. Усі підрозділи підприємства як би звільняються від турбот, пов'язаних з нововведенням, адже їм зазвичай говорять, що вони повинні лише допомагати новій службі. А практика багатьох підприємств показує, що всі успішні заходи та проекти завжди здійснюються тільки при мобілізації зусиль і тісної взаємодії всіх або більшості служб і підрозділів. Тому, щоб не загубити величезні можливості отримання економічних вигод від використання нематеріальних активів, ні в якому разі не треба створювати якийсь особливий відділ по їх експлуатації.
Для залучення працівників до серйозної роботи по використанню у виробництві та реалізації продукції об'єктів промислової власності, як найважливіший і найбільш мобільної частини нематеріальних активів, перш за все на підприємстві повинні бути створені такі умови:
● наявність кваліфікованих фахівців і консультантів в області патентного та ліцензійного ринку
● наявність в економічних, технологічних і конструкторських підрозділах фахівців, навчених використання патентної інформації і принципам економічної оцінки об'єктів промислової власності
● забезпечення для фахівців легкого і оперативного доступу до патентних і загальнотехнічних фондам інформації як мінімум за профілем підприємства
● наявність можливості для фахівців не рідше одного разу на два роки проходити короткострокові, але досить серйозне навчання в порядку підвищення кваліфікації
● функціонування зрозумілою та ефективною системи із забезпечення привілеїв і заохочень для фахівців, сприяють використанню різних нововведень, що забезпечують економічну вигоду для підприємства.
Створюючи найкращі умови для використання нематеріальних активів, важливо, щоб вище керівництво прагнуло виконати наступні організаційні принципи:
1. Виділити конкретну особу в складі вищого керуючого персоналу підприємства, на яке покласти керівництво і координацію всіх робіт у цій області.
2. Визначити перелік функцій, виконання яких забезпечує ефективне формування і використання фонду нематеріальних активів.
3. Розподілити певні функції з відповідним підрозділам і забезпечити матеріальними ресурсами їх виконання.
4. Забезпечити персонал підрозділів необхідною інформацією та спеціальними знаннями для роботи над нематеріальними активами за рахунок створення спеціального інформаційного фонду, а також системного навчання і (або) доукомплектування фахівцями.
5. Розробити і застосувати систему контролю і оцінки результатів виконання закріплених функцій.
6. Запровадити систему розробки всіх перспективних та оперативних планів підприємства на основі пошуку і використання переваг нових технологій і нової продукції, з урахуванням витрат на формування та постійне оновлення фонду нематеріальних активів.
7. За рахунок всебічного стимулювання забезпечити стійке прагнення персоналу всіх підрозділів до пошуку та використання в роботі найбільш економічних виробничих прийомів з урахуванням новітніх світових досягнень в області техніки.
Планування розвитку підприємства має спиратися на прогнози, які враховують, з одного боку, потенціал виробничої ефективності залучаються нематеріальних активів, з іншого боку, можливість появи відповідного попиту на запланований продукт. У результаті керівництву підприємства доводиться вирішувати ряд непростих питань:
1. Яка буде комерційна цінність наявної сьогодні науково-дослідної розробки через кілька років?
2. Чи вигідно патентувати результати нової розробки?
3. Чи вигідно купувати ліцензію на використання результатів нової розробки іншого підприємства?
Список можна було б продовжити. Для конкретної ситуації потрібно провести власний аналітичний розрахунок, який буде виходити з деяких прогнозованих даних.
В даний час можна застосувати такі підходи для планування майбутньої економічної ефективності нематеріальних активів, у якості яких найбільш часто виступають об'єкти промислової власності:
● на основі одноперіодного дисконтування прогнозованого прибутку майбутніх років;
● те ж, але з умовним поділом загального плану на ряд самостійних етапів виконуваних тільки з урахуванням результату попереднього;
● на основі застосування змінної в часі ставки дисконтування.
Методика дисконтування майбутніх прибутків
Фактори часу і невизначеності тут враховуються шляхом дисконтування прибутку або грошового потоку за визначеною ставкою дисконту. Наприклад, якщо треба прийняти рішення про те, який варіант покласти в основу розробки стратегічного плану: один варіант передбачає закупівлю ліцензії, а другий - створення власної перспективної розробки. Практично для прийняття рішень треба провести розрахунки відносної ефективності. Щоб правильно вибудувати логічну схему і послідовність операцій розрахунку, необхідно, перш за все, визначити те коло показників, які істотно можуть вплинути на результат аналізу.
Розрахункові показники.
Коли необхідно оцінити перевагу варіантів купівлі ліцензії на технологію (продукцію) або створення нової технології (продукції) своїми силами, такими показниками будуть наступні розрахункові величини:
1. Витрати на власні НДДКР - S, які можуть бути визначені за формулою чистої приведеної вартості
S =
де S - вартість річних витрат на НДДКР;
t 1 - період проведення НДДКР, років;
r - ставка дисконту.
2. Витрати на освоєння продукції з власної розробки - Р, що визначаються аналогічно
Р =
де Р - річні витрати на освоєння;
t 2 - період освоєння років.
3. Витрати на придбання ліцензії L визначаємо з урахуванням умов договору
L =
де q - паушальна частина ліцензійного винагороди;
l - річна плата у вигляді роялті;
t 3 - період виплат роялті, років.
4. Витрати на освоєння продукції за ліцензією Е також визначаємо як наведену чисту вартість сум річних капіталовкладень e
E =
де t 4 - період освоєння.
5. Собівартість продукції з власної розробки - З n.
6. Собівартість продукції за ліцензією - C m.
Два останніх показники розраховуються за звичайною калькуляційної методикою.
Дослідження співвідношень і взаємне зіставлення перших шести показників дозволяє визначити гадану ефективність різних варіантів рішення. Загальна кількість можливих варіантів при цьому буде дорівнює 9, як наочно показано в табл.1.
Таблиця 1
При розрахунках перших чотирьох показників дуже важливо правильно враховувати не тільки кількісні співвідношення, а й фактор часу. При придбанні ліцензії підприємство вже сьогодні отримає приблизно те, що при власній розробці отримає завтра. Звідси з'являються ще два важливих порівняльних показника, безпосередньо відображають фактор часу:
7. T n - Період відшкодування витрат на НДДКР і на освоєння технології (продукції) на їх базі.
8. T m - період відшкодування витрат на придбання та освоєння технології (продукції) за ліцензією.
Якщо вважати, що необхідні терміни, подібних етапів у різних варіантах мають невеликі відмінності, то в узагальненому вигляді можна зробити висновок, що T n = T m + t 1. Інакше кажучи, програш в часі буде приблизно дорівнює тому часу, який необхідний для проведення власних НДДКР.
Ще більш наочно різницю варіантів придбання ліцензії і власної розробки можна представити графічно, як це зроблено на рис.2. Тут умовно зображена ситуація, коли терміни освоєння та економічні показники за обома варіантами приблизно рівні.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис. 2 Порівняльний графік
Власна розробка не завжди поступається за ефективністю варіанту з придбанням ліцензії, але і перевершувати зможе тільки в тому випадку, якщо має досить суттєві техніко-економічні переваги. У застосуванні цієї методики для порівняльного аналізу ефективності варіантів використання нематеріальних активів поєднується відносна простота вибору аналітичних показників з непростим порядком їх розрахунку та зіставлення. Тим не менше в багатьох випадках з її допомогою можна знайти оптимальне рішення. Одним з ключових моментів у цій методиці є вибір ставки дисконтування, на підставі якої розраховуються річні коефіцієнти дисконтування
У самому процесі визначення ставки дисконту немає нічого особливого, таку ж дію необхідно проводити і при будь-яких розрахунках ефективності інвестиційних проектів. Відмінність при використанні нематеріальних активів виявляється тільки в тому, що ризик тут вище.
З чисто економічної точки зору ставка дисконту є нічим іншим, як процентною ставкою прибутковості, під яку інвестори готові сьогодні вкласти капітал у будь-якій актив або проект, за умови наявності альтернативних можливостей для подібних вкладень. Природно, при цьому буде існувати нижня межа ставки, яку називають «безризикової». Верхньою межею цікавляться набагато менше - за принципом, чим вища доходність, тим краще.
Визначити реальне значення безризикової ставки в сучасних російських умовах не просто з-за недостатнього розвитку та ринку капіталу та банківського сектора.
Величина безризикової ставки необхідна у разі визначення ставки дисконту розрахунковим шляхом за формулою
r = R f + β (R m - R f) + S 1 + S 2,
де R f - безризикова ставка;
β - Коефіцієнт бета (характеризує рівень прибутковості галузі);
R m - загальна прибутковість регіонального ринку в цілому;
S 1 - ризикова премія для малих підприємств;
S 2 - ризикова премія по даному конкретному активу, проекту.
Значення коефіцієнтів β і R m можна взяти з публікацій консалтингових фірм. Для визначення S 1 і S 2 потрібен досвід і деякі спеціальні значення. Краще всього, звичайно, при розрахунку скористатися послугами фахівців. Формально, за орієнтовними розрахунками, ставку дисконту для проектів та стратегічних планів з використанням об'єктів інтелектуальної власності в умовах Росії в 2002-2003рр. слід було приймати в інтервалі 50-60%.
Висновок
Відсутність або недолік будь-якого ресурсу, придатного для використання на підприємстві, знижує можливості розвитку виробництва і збільшення прибутку. Не меншої шкоди у вигляді упущеної вигоди може принести і неефективне або неповне використання ресурсу. Для реалізації необхідних процесів на підприємстві крім знання ринкової кон'юнктури необхідно володіти інформацією про різні властивості та можливості застосування даного ресурсу. Аналогічні по суті пізнання будуть потрібні і тоді, коли в якості ресурсу розглядаються об'єкти інтелектуальної власності, і так звані нематеріальні активи.
Інтелектуальна власність в ХХІ столітті стає визначальним ресурсом для ефективного розвитку економіки.
Список літератури
1. Аксьонов А.П. Нематеріальні активи: структура, оцінка, управління: учеб.-метод. посібник. - М.: Фінанси і статистика, 2007.
2. Бородань М.В. Управління публічною власністю та нематеріальними активами: навчальний посібник. - Тюмень: 2007.
Інформація і знання - основний об'єкт управління в новій економіці, тому лідерами стають компанії, які більш швидко і якісно працюють з інформацією. Таким чином, конкурентна перевага забезпечується наявністю унікальних товарів (технологій, ідей, моделей організації ділових процесів) і часом (зокрема, скільки проходить від появи ідеї до впровадження товару на ринок). Крім того, останнім часом з'явилися нові галузі бізнесу, які пов'язані виключно з постачанням і обробкою інформації (перш за все, в її електронному вигляді).
Інтелектуальна власність
Важливість інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності і безпосередньо нематеріальних активів у сучасних умовах сумнівів не викликає. Що ж відносять до нематеріальних активів?
Відповідно до ПБО 14/2000 до нематеріальних активів відносять майно, яке одночасно відповідає таким умовам:
а) не має матеріально-речовинної (фізичної) структури;
б) може бути ідентифіковано (виділено, відокремлено) від іншого майна;
в) призначено для використання у виробництві продукції, при виконанні робіт чи наданні послуг або для управлінських потреб організації;
г) використовується протягом тривалого часу (понад 12 місяців або протягом звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців);
д) не передбачається подальший перепродаж даного майна;
е) здатне приносити організації економічну вигоду;
ж) є належно оформлені документи, що підтверджують існування самого активу і виняткові права організації на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідоцтва, інші охоронні документи тощо).
У відповідності з перерахованими умовами до нематеріальних активів відносять такі об'єкти інтелектуальної власності:
- Виключне право патентовласника на винахід, промисловий зразок, корисну модель;
- Виключне авторське право на програми для ЕОМ, бази даних;
- Майнове право автора чи іншого власника авторських прав на топології інтегральних мікросхем;
- Виключне право власника на товарний знак і знак обслуговування, найменування місця походження товарів;
- Виключне право патентовласника на селекційні досягнення.
У складі нематеріальних активів враховуються також ділова репутація організації та організаційні витрати.
Нематеріальні активи можуть зіграти фундаментальну та пріоритетну роль для успішного розвитку підприємства в умовах конкурентного ринкового середовища.
Наслідком визнання значення цієї ролі є розуміння важливості всього комплексу проблем, які стосуються управління процесами формування та оновлення фонду нематеріальних активів, а також ефективного їх планування та використання в діяльності підприємства. У чому у зв'язку з цим обов'язково повинна полягати організаційна робота вищого керівництва підприємства? По-перше, необхідно заздалегідь забезпечити перспективний розвиток необхідної науково-дослідницької інформаційної бази, використовуючи або власні ресурси і можливості для її створення, або вчасно набуваючи готові розробки з боку. По-друге, слід організувати стратегічне планування виробництва на основі динамічної відповідності або розумного випередження прогнозованих потреб ринку. Обидві завдання вимагають серйозної інформаційної підтримки та суттєвого фінансового забезпечення.
Будь-яке управління в якості складових елементів включає прогнозування, планування, організацію, розпорядництво, координацію і контроль. Конкретне управління передбачає послідовне виконання таких складових його дій або найважливіших операцій, як:
1) комплексний аналіз перспективних можливостей існуючої операційної системи;
2) формулювання кінцевої мети (цілей) для системи;
3) прогнозування можливих змін у часі параметрів зовнішньої по відношенню до системи середовища;
4) планування принципового процесу економічного досягнення кінцевої мети з урахуванням впливу цих змін;
5) послідовне планування процесів досягнення проміжних цілей по деякому ряду певних етапів у часі;
6) контролювання та оцінка поточних відхилень ходу запланованого процесу на всіх етапах;
7) періодичне коригування планів для компенсацій виявляються при цьому відхилень процесу;
8) визначення комплексу конкретних дій, необхідних для реалізації скоригованого плану;
9) видача відповідних команд для виконавчого апарату системи;
10) контроль виконання оперативних команд.
При виконанні майже будь-який з наведених десяти операцій по кожному варіанту аналогічним чином аналізуються витрати і результати переробки, що залучаються. Помилкою деяких керівників підприємств є те що, піддаючись міркувань фахівців-ентузіастів, приступаючи до освоєння будь-якого нововведення або специфічного ресурсу, для початку створюють окреме, спеціалізоване, привілейоване підрозділ, на який і покладається відповідна робота. Від такого кроку може бути тільки шкода. Усі підрозділи підприємства як би звільняються від турбот, пов'язаних з нововведенням, адже їм зазвичай говорять, що вони повинні лише допомагати новій службі. А практика багатьох підприємств показує, що всі успішні заходи та проекти завжди здійснюються тільки при мобілізації зусиль і тісної взаємодії всіх або більшості служб і підрозділів. Тому, щоб не загубити величезні можливості отримання економічних вигод від використання нематеріальних активів, ні в якому разі не треба створювати якийсь особливий відділ по їх експлуатації.
Для залучення працівників до серйозної роботи по використанню у виробництві та реалізації продукції об'єктів промислової власності, як найважливіший і найбільш мобільної частини нематеріальних активів, перш за все на підприємстві повинні бути створені такі умови:
● наявність кваліфікованих фахівців і консультантів в області патентного та ліцензійного ринку
● наявність в економічних, технологічних і конструкторських підрозділах фахівців, навчених використання патентної інформації і принципам економічної оцінки об'єктів промислової власності
● забезпечення для фахівців легкого і оперативного доступу до патентних і загальнотехнічних фондам інформації як мінімум за профілем підприємства
● наявність можливості для фахівців не рідше одного разу на два роки проходити короткострокові, але досить серйозне навчання в порядку підвищення кваліфікації
● функціонування зрозумілою та ефективною системи із забезпечення привілеїв і заохочень для фахівців, сприяють використанню різних нововведень, що забезпечують економічну вигоду для підприємства.
Створюючи найкращі умови для використання нематеріальних активів, важливо, щоб вище керівництво прагнуло виконати наступні організаційні принципи:
1. Виділити конкретну особу в складі вищого керуючого персоналу підприємства, на яке покласти керівництво і координацію всіх робіт у цій області.
2. Визначити перелік функцій, виконання яких забезпечує ефективне формування і використання фонду нематеріальних активів.
3. Розподілити певні функції з відповідним підрозділам і забезпечити матеріальними ресурсами їх виконання.
4. Забезпечити персонал підрозділів необхідною інформацією та спеціальними знаннями для роботи над нематеріальними активами за рахунок створення спеціального інформаційного фонду, а також системного навчання і (або) доукомплектування фахівцями.
5. Розробити і застосувати систему контролю і оцінки результатів виконання закріплених функцій.
6. Запровадити систему розробки всіх перспективних та оперативних планів підприємства на основі пошуку і використання переваг нових технологій і нової продукції, з урахуванням витрат на формування та постійне оновлення фонду нематеріальних активів.
7. За рахунок всебічного стимулювання забезпечити стійке прагнення персоналу всіх підрозділів до пошуку та використання в роботі найбільш економічних виробничих прийомів з урахуванням новітніх світових досягнень в області техніки.
Планування розвитку підприємства має спиратися на прогнози, які враховують, з одного боку, потенціал виробничої ефективності залучаються нематеріальних активів, з іншого боку, можливість появи відповідного попиту на запланований продукт. У результаті керівництву підприємства доводиться вирішувати ряд непростих питань:
1. Яка буде комерційна цінність наявної сьогодні науково-дослідної розробки через кілька років?
2. Чи вигідно патентувати результати нової розробки?
3. Чи вигідно купувати ліцензію на використання результатів нової розробки іншого підприємства?
Список можна було б продовжити. Для конкретної ситуації потрібно провести власний аналітичний розрахунок, який буде виходити з деяких прогнозованих даних.
В даний час можна застосувати такі підходи для планування майбутньої економічної ефективності нематеріальних активів, у якості яких найбільш часто виступають об'єкти промислової власності:
● на основі одноперіодного дисконтування прогнозованого прибутку майбутніх років;
● те ж, але з умовним поділом загального плану на ряд самостійних етапів виконуваних тільки з урахуванням результату попереднього;
● на основі застосування змінної в часі ставки дисконтування.
Методика дисконтування майбутніх прибутків
Фактори часу і невизначеності тут враховуються шляхом дисконтування прибутку або грошового потоку за визначеною ставкою дисконту. Наприклад, якщо треба прийняти рішення про те, який варіант покласти в основу розробки стратегічного плану: один варіант передбачає закупівлю ліцензії, а другий - створення власної перспективної розробки. Практично для прийняття рішень треба провести розрахунки відносної ефективності. Щоб правильно вибудувати логічну схему і послідовність операцій розрахунку, необхідно, перш за все, визначити те коло показників, які істотно можуть вплинути на результат аналізу.
Розрахункові показники.
Коли необхідно оцінити перевагу варіантів купівлі ліцензії на технологію (продукцію) або створення нової технології (продукції) своїми силами, такими показниками будуть наступні розрахункові величини:
1. Витрати на власні НДДКР - S, які можуть бути визначені за формулою чистої приведеної вартості
S =
де S - вартість річних витрат на НДДКР;
t 1 - період проведення НДДКР, років;
r - ставка дисконту.
2. Витрати на освоєння продукції з власної розробки - Р, що визначаються аналогічно
Р =
де Р - річні витрати на освоєння;
t 2 - період освоєння років.
3. Витрати на придбання ліцензії L визначаємо з урахуванням умов договору
L =
де q - паушальна частина ліцензійного винагороди;
l - річна плата у вигляді роялті;
t 3 - період виплат роялті, років.
4. Витрати на освоєння продукції за ліцензією Е також визначаємо як наведену чисту вартість сум річних капіталовкладень e
E =
де t 4 - період освоєння.
5. Собівартість продукції з власної розробки - З n.
6. Собівартість продукції за ліцензією - C m.
Два останніх показники розраховуються за звичайною калькуляційної методикою.
Дослідження співвідношень і взаємне зіставлення перших шести показників дозволяє визначити гадану ефективність різних варіантів рішення. Загальна кількість можливих варіантів при цьому буде дорівнює 9, як наочно показано в табл.1.
Таблиця 1
| варіанти | Співвідношення сумарних витрат | Співвідношення собівартості продукції |
| 1-й 2-й Третя | L + E = S + P | C m = C n C m> C n C m <C n |
| 4-й 5-й 6-й | L + E> S + P | C m = C n C m> C n C m <C n |
| 7-й 8-й 9-й | L + E <S + P | C m = C n C m> C n C m <C n |
7. T n - Період відшкодування витрат на НДДКР і на освоєння технології (продукції) на їх базі.
8. T m - період відшкодування витрат на придбання та освоєння технології (продукції) за ліцензією.
Якщо вважати, що необхідні терміни, подібних етапів у різних варіантах мають невеликі відмінності, то в узагальненому вигляді можна зробити висновок, що T n = T m + t 1. Інакше кажучи, програш в часі буде приблизно дорівнює тому часу, який необхідний для проведення власних НДДКР.
Ще більш наочно різницю варіантів придбання ліцензії і власної розробки можна представити графічно, як це зроблено на рис.2. Тут умовно зображена ситуація, коли терміни освоєння та економічні показники за обома варіантами приблизно рівні.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис. 2 Порівняльний графік
Власна розробка не завжди поступається за ефективністю варіанту з придбанням ліцензії, але і перевершувати зможе тільки в тому випадку, якщо має досить суттєві техніко-економічні переваги. У застосуванні цієї методики для порівняльного аналізу ефективності варіантів використання нематеріальних активів поєднується відносна простота вибору аналітичних показників з непростим порядком їх розрахунку та зіставлення. Тим не менше в багатьох випадках з її допомогою можна знайти оптимальне рішення. Одним з ключових моментів у цій методиці є вибір ставки дисконтування, на підставі якої розраховуються річні коефіцієнти дисконтування
У самому процесі визначення ставки дисконту немає нічого особливого, таку ж дію необхідно проводити і при будь-яких розрахунках ефективності інвестиційних проектів. Відмінність при використанні нематеріальних активів виявляється тільки в тому, що ризик тут вище.
З чисто економічної точки зору ставка дисконту є нічим іншим, як процентною ставкою прибутковості, під яку інвестори готові сьогодні вкласти капітал у будь-якій актив або проект, за умови наявності альтернативних можливостей для подібних вкладень. Природно, при цьому буде існувати нижня межа ставки, яку називають «безризикової». Верхньою межею цікавляться набагато менше - за принципом, чим вища доходність, тим краще.
Визначити реальне значення безризикової ставки в сучасних російських умовах не просто з-за недостатнього розвитку та ринку капіталу та банківського сектора.
Величина безризикової ставки необхідна у разі визначення ставки дисконту розрахунковим шляхом за формулою
r = R f + β (R m - R f) + S 1 + S 2,
де R f - безризикова ставка;
β - Коефіцієнт бета (характеризує рівень прибутковості галузі);
R m - загальна прибутковість регіонального ринку в цілому;
S 1 - ризикова премія для малих підприємств;
S 2 - ризикова премія по даному конкретному активу, проекту.
Значення коефіцієнтів β і R m можна взяти з публікацій консалтингових фірм. Для визначення S 1 і S 2 потрібен досвід і деякі спеціальні значення. Краще всього, звичайно, при розрахунку скористатися послугами фахівців. Формально, за орієнтовними розрахунками, ставку дисконту для проектів та стратегічних планів з використанням об'єктів інтелектуальної власності в умовах Росії в 2002-2003рр. слід було приймати в інтервалі 50-60%.
Висновок
Відсутність або недолік будь-якого ресурсу, придатного для використання на підприємстві, знижує можливості розвитку виробництва і збільшення прибутку. Не меншої шкоди у вигляді упущеної вигоди може принести і неефективне або неповне використання ресурсу. Для реалізації необхідних процесів на підприємстві крім знання ринкової кон'юнктури необхідно володіти інформацією про різні властивості та можливості застосування даного ресурсу. Аналогічні по суті пізнання будуть потрібні і тоді, коли в якості ресурсу розглядаються об'єкти інтелектуальної власності, і так звані нематеріальні активи.
Інтелектуальна власність в ХХІ столітті стає визначальним ресурсом для ефективного розвитку економіки.
Список літератури
1. Аксьонов А.П. Нематеріальні активи: структура, оцінка, управління: учеб.-метод. посібник. - М.: Фінанси і статистика, 2007.
2. Бородань М.В. Управління публічною власністю та нематеріальними активами: навчальний посібник. - Тюмень: 2007.