Омський Державний університет
Реферат
На тему: «Особливості розвитку фінансової системи в СРСР на етапі« розвинутого соціалізму »
Особливості розвитку фінансової системи в СРСР
на етапі «розвинутого соціалізму»
Основи фінансів у період становлення «етапу розвинутого соціалізму» визначалися змінами фінансових відносин у ході економічної реформи 1965 р. Історичною особливістю цього періоду було прийняття XXII з'їздом КПРС (1961) третьої Програми КПРС, що визначила шляхи переростання соціалізму в комунізм і перспективи розвитку продуктивних сил і виробничих відносин на найближчі 20 років.
У Програмі КПРС підкреслювалося, що в комуністичному будівництві необхідно використовувати товарно-грошові відносини відповідно до нового змісту, властивим їм у період соціалізму; відзначалася велика роль застосування таких інструментів розвитку економіки, як господарський розрахунок, гроші, ціна, кредит, фінанси, а також важлива роль державного бюджету в розподілі суспільного продукту і національного доходу.
Передбачалося посилення ролі економічних методів у плановому керівництві і розширення господарської самостійності підприємств на базі подальшого вдосконалення централізованого планування, проведення єдиної державної політики в галузі фінансів, цін, кредиту, оплати праці і більш повного використання вартісних важелів.
Фінансові відносини розвивалися відповідно до За становленням ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 р. «Про вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва». Скоротилася кількість планових показників, директивно затверджуються підприємствам, змінилися система мобілізації грошових накопичень державних підприємстві до бюджету, склад і структура джерел фінансування капітальних вкладень і поповнення нестачі власних оборотних коштів, порядок розподілу прибутку і формування фондів економічного стимулювання
Розширення господарської самостійності підприємств у галузі фінансового планування виразилося в тому, що їм тепер директивно затверджувалися лише загальний фонд заробітної плати, загальна сума прибутку, рентабельність (як відношення прибутку до суми основних фондів і оборотних коштів), платежі в бюджет і асигнування з бюджету. Дещо змінилися зміст і форма фінансового плану підприємства. У баланс доходів і витрат був введений новий третій розділ «взаємини з кредитною системою», в якому відображалися відносини по довгострокових позиках і сплата відсотків за кредит, а колишній третій розділ «взаємини з бюджетом» став четвертим розділом плану.
Удосконалення системи мобілізації грошових накопичень державних підприємств до бюджету здійснювалося шляхом введення (замість одного платежу з прибутку у формі відрахувань від прибутку) трьох нових видів платежів з прибутку до бюджету, більш активно впливають на виробництво. Головна роль відводилася платі за основні виробничі фонди і нормовані оборотні кошти. Вона встановлювалася у відсотках до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів. Відсотки диференціювалися за галузями народного господарства в залежності від структури основних фондів, фондовіддачі, рівня рентабельності. Плата за фонди стала новою формою розподілу прибутку, спрямованої на стимулювання економії уречевленої праці через більш раціональне використання виробничих фондів і прискорення їх кругообігу.
Другим видом платежів з прибутку до бюджету стали фіксовані (рентні) платежі, призначені для вилучення у загальнодержавний фонд тієї частини прибутку, виникнення якої не залежить від зусиль колективу підприємства, а обумовлено сприятливими природно-природними або техніко-економічними і транспортними умовами. Ця форма платежів з прибутку введена для вирівнювання внутрішньогалузевої рентабельності та створення рівних умов для економічного стимулювання шляхом її впливу (як і плати за фонди) на розмір розрахункового прибутку, в залежності від якої ставилося величина фондів економічного стимулювання у восьмій п'ятирічці.
Третій вид платежів з прибутку до бюджету - вільний залишок прибутку, тобто та частина прибутку, яка залишається після покриття всіх планових витрат:
Внески до бюджету вільного залишку прибутку стали однією з форм перерозподілу чистого доходу суспільства, що забезпечує централізацію в бюджеті тієї частини прибутку, яка перевищує їх планову потребу в коштах, і перешкоджає розпорошення грошових накопичень, використання їх на другорядні потреби відомчого, місницькі господарства.
Були вжиті заходи, спрямовані на підвищення ролі податку з обороту в стимулюванні випуску товарів народного споживання. Кредит, виданий банком на витрати по збільшенню виробництва цих товарів, став погашатися підприємствами за рахунок не тільки коштів фонду розвитку виробництва, а й 50% суми податку з обороту, отриманої від реалізації зазначених товарів. Не стягувався податок з обороту з ряду товарів протягом першого року випуску і до досягнення певного рівня рентабельності їх виробництва. Підприємства, які користуються такими пільгами, отримували додаткові фінансові ресурси на розширення виробництва товарів народного споживання, оновлення їх асортименту та поліпшення якості.
Разом зі зміною системи мобілізації грошових накопичень підприємств до бюджету збільшилася частина прибутку, що залишається у господарстві на власні потреби. Але одночасно змінювалися і джерела фінансування капітальних вкладень і поповнення нестачі власних оборотних коштів підприємств. До 1965 р. переважним методом надання коштів на капітальні вкладення було безповоротне фінансування за рахунок бюджетних асигнувань. Тепер же в першу чергу стали залучатися власні кошти (самофінансування витрат але розширеного відтворення основних фондів) і банківський кредит.
Бюджетні асигнування на капітальні вкладення виділялися лише знову будуються підприємствам, витрати на будівництво яких окупалися термін, що перевищує п'ять років, і планово-збитковим і малорентабельним підприємствам при недостатності у них власних коштів.
Дещо змінився порядок використання амортизаційного фонду. Частина амортизаційних відрахувань, призначених для повного відновлення основних фондів (диференційовано, по галузях промисловості, у межах від 30 до 50%), залишалася в розпорядженні підприємства і включалася до фонду розвитку виробництва, який став новим джерелом фінансування капітальних вкладень по впровадженню нової техніки, механізації, автоматизації , вдосконалення технології виробництва.
Припинялося відшкодування за рахунок коштів бюджету нестачі власних оборотних коштів, що утворюється з вини підприємств. Вони зобов'язувалися відшкодовувати недолік оборотних коштів шляхом проведення організаційно-технічних заходів, що забезпечують в наступні періоди одержання надпланового прибутку (за такої умови може бути отримана банківська позичка), а в необхідних випадках також за рахунок тимчасового зниження відрахувань від прибутку у фонди підприємства в розмірі до 30 %.
Змінювалися взаємовідносини підприємств з бюджетом і порядок розподілу прибутку. Балансова прибуток підприємств за вирахуванням прибутку від підсобного господарства, від реалізації товарів широкого вжитку та іншого прибутку цільового призначення, що розподіляється в особливому порядку, спрямовувалася, перш за все, до державного бюджету у формі плати за фонди та фіксованих (рентних) платежів та до банку у вигляді відсотка за кредит. Після внесення цих першочергових платежів визначалася розрахунковий прибуток. Потім прибуток спрямовувалася на формування фондів економічного стимулювання: фонду матеріального заохочення, фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва і фонду розвитку виробництва Після цього прибуток використовувалася на власні планові потреби і, перш за все, на забезпечення процесу розширеного соціалістичного відтворення, на фінансування капітальних вкладень, приросту власних оборотних коштів, погашення банківських позичок. Спрямовувалася прибуток та на покриття планових збитків житлово-комунального господарства, на витрати з утримання піонерських таборів та інші планові витрати. Що залишилася після покриття всіх цих витрат частину прибутку підлягала внеску до бюджету у вигляді вільного залишку прибутку.
Новий порядок розподілу прибутку передбачав першочергове виконання фінансових зобов'язань перед державою, економічне стимулювання кращих результатів фінансово-господарської діяльності та максимальне покриття власними засобами потреб розширеного відтворення. Прибуток стала джерелом утворення фондів економічного стимулювання, розмір яких залежав від Фондообразующая показників - обсягу реалізації (або прибутку) і рівня рентабельності, передбачених у плані. За ним встановлювалися стабільні на ряд років і диференційовані по галузях нормативи у відсотках до фонду заробітної плати (для двох перших - заохочувальних фондів) і до середньорічної вартості виробничих основних фондів (для фонду розвитку виробництва).
Фінансові ресурси, концентріруемих в заохочувальних фондах і у фонді розвитку виробництва, і відповідні права за їх витрачання повинні бути використані підприємствами, об'єднаннями, головними галузевими управліннями та міністерствами для прискорення темпів зростання виробництва та підвищення його ефективності через вплив на економічні інтереси трудових колективів та окремих працівників в нарощуванні маси чистого доходу, насамперед, прибутку.
Нова система господарювання, переведення підприємств та головних управлінь на повний господарський розрахунок з впровадженням нових принципів планування та економічного стимулювання (всі ці заходи в економічній літературі визначаються як господарська або економічна реформа 1965 р.) внесли істотні зміни у функціонування фінансів підприємств, створили передумови для більш повної мобілізації внутрішніх резервів виробництва, для посилення ролі фінансів в інтенсифікації виробництва.
Істотні зміни відбулися у фінансових відносинах з сільським господарством Відповідно до рішень березневого (1965 р) і липневого (1970 р) Пленумів ЦК КПРС, які відіграли величезну роль у зміцненні економіки сільського господарства, колгоспам виявлялася значна фінансова допомога шляхом списання заборгованості з прибуткового податку і банківським позиках, був змінений порядок оподаткування колгоспів прибутковим податком, удосконалено систему державного страхування майна колгоспів. Колгоспи були переведені на пряме банківське кредитування, розширено участь довгострокового і короткострокового кредитів у витратах на розширене соціалістичне відтворення, змінився порядок розподілу валового доходу колгоспів, введена гарантована грошова система оплати праці колгоспників, система економічного стимулювання підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції.
Реалізація планів соціально-економічного розвитку в чималому ступені залежить від того, наскільки достовірно визначені фінансові ресурси держави, як виконуються завдання по їх формуванню і реалізуються плани фінансування економічних і соціальних програм. Для забезпечення більш глибокого обгрунтування фінансової програми держави передбачався комплексний підхід до вдосконалення перспективного фінансового планування, що враховує всі сторони фінансово-кредитних відносин в народному господарстві та на всіх рівнях управління. Відповідно до цього, починаючи з одинадцятої п'ятирічки, в складі Державного плану економічного і соціального розвитку СРСР став розроблятися на п'ятиріччя з розбивкою по роках зведений фінансовий баланс держави з виділенням головних джерел формування фінансовий ресурсів, напрямів їх використання, необхідних фінансових резервів.
Одночасно складалися (теж на п'ятиріччя з розбивкою по роках п'ятирічки) зведені розрахунки доходів і видатків Державного бюджету СРСР, розрахунки довгострокового і короткострокового кредитів, баланси доходів і витрат населення, фінансові плани міністерств, об'єднань, підприємств. Передбачено було розробити нову систему планових показників, більш правильно поєднує вартісні і натуральні, кількісні та якісні показники і ориентирующую всі ланки управління галуззю на поліпшення кінцевих народ-негосподарських результатів, зростання ефективності виробництва І раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Удосконалення фінансового планування поєднувалося із заходами щодо підвищення дієвості та цілеспрямованості фінансово-кредитних важелів.
Для підвищення стимулюючої ролі платежів підприємств та об'єднань у державний бюджет і забезпечення більш ефективного використання матеріальних, трудових і природних ресурсів передбачалося посилення принципу платності використання виробничих ресурсів. На це було направлено вдосконалення порядку справляння плати за основні виробничі фонди і нормовані оборотні кошти, збільшення тарифів відрахувань від собівартості продукції на державне соціальне страхування, введення плати за воду, що забирається з водогосподарських систем, а також штрафів за скидання неочищених і недостатньо очищених стічних вод, більш повне включення у собівартість і в оптові ціни на промислову продукцію, витрат на відшкодування геологорозвідувальних робіт, підвищення розміру плати за деревину, що відпускається на корені (до 1982 р. попенної плата), облік кадастрової оцінки виділяються під забудову земельних ділянок.
У фінансовому плануванні і економічне стимулювання посилювалося нормативне початок. Відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. у п'ятирічних планах міністерствам, об'єднанням і підприємствам затверджувалися завдання по загальній сумі прибутку (а в окремих галузях - зниження собівартості продукції) і нормативи її розподілу, нормативи заробітної плати на рубль продукції, ліміти державних капітальних вкладень, платежі до державного бюджету та асигнування з бюджету, а також нормативи утворення фондів економічного стимулювання, єдиного фонду розвитку науки і техніки (для міністерств).
Серед заходів щодо вдосконалення системи фінансування робіт з науки і техніки та стимулювання науково-технічного прогресу найважливішими стали створення в міністерствах і відомствах єдиного фонду розвитку науки і техніки; розширення кредитування витрат на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції і нових технологічних процесів; переклад наукових і проектно-конструкторських організацій на нову прогресивну форму розрахунків по закінчених та прийнятим замовником робіт; створення в наукових організаціях фондів економічного стимулювання; зміну механізму розподілу додаткового прибутку, одержуваної за рахунок надбавок до оптових цін на нову високоефективну продукцію, розширення практики стягування фіксованих платежів.
Список літератури
1. «Загальна теорія фінансів» Під. ред. Л. А. Дробозиной
Реферат
На тему: «Особливості розвитку фінансової системи в СРСР на етапі« розвинутого соціалізму »
Особливості розвитку фінансової системи в СРСР
на етапі «розвинутого соціалізму»
Основи фінансів у період становлення «етапу розвинутого соціалізму» визначалися змінами фінансових відносин у ході економічної реформи 1965 р. Історичною особливістю цього періоду було прийняття XXII з'їздом КПРС (1961) третьої Програми КПРС, що визначила шляхи переростання соціалізму в комунізм і перспективи розвитку продуктивних сил і виробничих відносин на найближчі 20 років.
У Програмі КПРС підкреслювалося, що в комуністичному будівництві необхідно використовувати товарно-грошові відносини відповідно до нового змісту, властивим їм у період соціалізму; відзначалася велика роль застосування таких інструментів розвитку економіки, як господарський розрахунок, гроші, ціна, кредит, фінанси, а також важлива роль державного бюджету в розподілі суспільного продукту і національного доходу.
Передбачалося посилення ролі економічних методів у плановому керівництві і розширення господарської самостійності підприємств на базі подальшого вдосконалення централізованого планування, проведення єдиної державної політики в галузі фінансів, цін, кредиту, оплати праці і більш повного використання вартісних важелів.
Фінансові відносини розвивалися відповідно до За становленням ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 р. «Про вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва». Скоротилася кількість планових показників, директивно затверджуються підприємствам, змінилися система мобілізації грошових накопичень державних підприємстві до бюджету, склад і структура джерел фінансування капітальних вкладень і поповнення нестачі власних оборотних коштів, порядок розподілу прибутку і формування фондів економічного стимулювання
Розширення господарської самостійності підприємств у галузі фінансового планування виразилося в тому, що їм тепер директивно затверджувалися лише загальний фонд заробітної плати, загальна сума прибутку, рентабельність (як відношення прибутку до суми основних фондів і оборотних коштів), платежі в бюджет і асигнування з бюджету. Дещо змінилися зміст і форма фінансового плану підприємства. У баланс доходів і витрат був введений новий третій розділ «взаємини з кредитною системою», в якому відображалися відносини по довгострокових позиках і сплата відсотків за кредит, а колишній третій розділ «взаємини з бюджетом» став четвертим розділом плану.
Удосконалення системи мобілізації грошових накопичень державних підприємств до бюджету здійснювалося шляхом введення (замість одного платежу з прибутку у формі відрахувань від прибутку) трьох нових видів платежів з прибутку до бюджету, більш активно впливають на виробництво. Головна роль відводилася платі за основні виробничі фонди і нормовані оборотні кошти. Вона встановлювалася у відсотках до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів. Відсотки диференціювалися за галузями народного господарства в залежності від структури основних фондів, фондовіддачі, рівня рентабельності. Плата за фонди стала новою формою розподілу прибутку, спрямованої на стимулювання економії уречевленої праці через більш раціональне використання виробничих фондів і прискорення їх кругообігу.
Другим видом платежів з прибутку до бюджету стали фіксовані (рентні) платежі, призначені для вилучення у загальнодержавний фонд тієї частини прибутку, виникнення якої не залежить від зусиль колективу підприємства, а обумовлено сприятливими природно-природними або техніко-економічними і транспортними умовами. Ця форма платежів з прибутку введена для вирівнювання внутрішньогалузевої рентабельності та створення рівних умов для економічного стимулювання шляхом її впливу (як і плати за фонди) на розмір розрахункового прибутку, в залежності від якої ставилося величина фондів економічного стимулювання у восьмій п'ятирічці.
Третій вид платежів з прибутку до бюджету - вільний залишок прибутку, тобто та частина прибутку, яка залишається після покриття всіх планових витрат:
Внески до бюджету вільного залишку прибутку стали однією з форм перерозподілу чистого доходу суспільства, що забезпечує централізацію в бюджеті тієї частини прибутку, яка перевищує їх планову потребу в коштах, і перешкоджає розпорошення грошових накопичень, використання їх на другорядні потреби відомчого, місницькі господарства.
Були вжиті заходи, спрямовані на підвищення ролі податку з обороту в стимулюванні випуску товарів народного споживання. Кредит, виданий банком на витрати по збільшенню виробництва цих товарів, став погашатися підприємствами за рахунок не тільки коштів фонду розвитку виробництва, а й 50% суми податку з обороту, отриманої від реалізації зазначених товарів. Не стягувався податок з обороту з ряду товарів протягом першого року випуску і до досягнення певного рівня рентабельності їх виробництва. Підприємства, які користуються такими пільгами, отримували додаткові фінансові ресурси на розширення виробництва товарів народного споживання, оновлення їх асортименту та поліпшення якості.
Разом зі зміною системи мобілізації грошових накопичень підприємств до бюджету збільшилася частина прибутку, що залишається у господарстві на власні потреби. Але одночасно змінювалися і джерела фінансування капітальних вкладень і поповнення нестачі власних оборотних коштів підприємств. До 1965 р. переважним методом надання коштів на капітальні вкладення було безповоротне фінансування за рахунок бюджетних асигнувань. Тепер же в першу чергу стали залучатися власні кошти (самофінансування витрат але розширеного відтворення основних фондів) і банківський кредит.
Бюджетні асигнування на капітальні вкладення виділялися лише знову будуються підприємствам, витрати на будівництво яких окупалися термін, що перевищує п'ять років, і планово-збитковим і малорентабельним підприємствам при недостатності у них власних коштів.
Дещо змінився порядок використання амортизаційного фонду. Частина амортизаційних відрахувань, призначених для повного відновлення основних фондів (диференційовано, по галузях промисловості, у межах від 30 до 50%), залишалася в розпорядженні підприємства і включалася до фонду розвитку виробництва, який став новим джерелом фінансування капітальних вкладень по впровадженню нової техніки, механізації, автоматизації , вдосконалення технології виробництва.
Припинялося відшкодування за рахунок коштів бюджету нестачі власних оборотних коштів, що утворюється з вини підприємств. Вони зобов'язувалися відшкодовувати недолік оборотних коштів шляхом проведення організаційно-технічних заходів, що забезпечують в наступні періоди одержання надпланового прибутку (за такої умови може бути отримана банківська позичка), а в необхідних випадках також за рахунок тимчасового зниження відрахувань від прибутку у фонди підприємства в розмірі до 30 %.
Змінювалися взаємовідносини підприємств з бюджетом і порядок розподілу прибутку. Балансова прибуток підприємств за вирахуванням прибутку від підсобного господарства, від реалізації товарів широкого вжитку та іншого прибутку цільового призначення, що розподіляється в особливому порядку, спрямовувалася, перш за все, до державного бюджету у формі плати за фонди та фіксованих (рентних) платежів та до банку у вигляді відсотка за кредит. Після внесення цих першочергових платежів визначалася розрахунковий прибуток. Потім прибуток спрямовувалася на формування фондів економічного стимулювання: фонду матеріального заохочення, фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва і фонду розвитку виробництва Після цього прибуток використовувалася на власні планові потреби і, перш за все, на забезпечення процесу розширеного соціалістичного відтворення, на фінансування капітальних вкладень, приросту власних оборотних коштів, погашення банківських позичок. Спрямовувалася прибуток та на покриття планових збитків житлово-комунального господарства, на витрати з утримання піонерських таборів та інші планові витрати. Що залишилася після покриття всіх цих витрат частину прибутку підлягала внеску до бюджету у вигляді вільного залишку прибутку.
Новий порядок розподілу прибутку передбачав першочергове виконання фінансових зобов'язань перед державою, економічне стимулювання кращих результатів фінансово-господарської діяльності та максимальне покриття власними засобами потреб розширеного відтворення. Прибуток стала джерелом утворення фондів економічного стимулювання, розмір яких залежав від Фондообразующая показників - обсягу реалізації (або прибутку) і рівня рентабельності, передбачених у плані. За ним встановлювалися стабільні на ряд років і диференційовані по галузях нормативи у відсотках до фонду заробітної плати (для двох перших - заохочувальних фондів) і до середньорічної вартості виробничих основних фондів (для фонду розвитку виробництва).
Фінансові ресурси, концентріруемих в заохочувальних фондах і у фонді розвитку виробництва, і відповідні права за їх витрачання повинні бути використані підприємствами, об'єднаннями, головними галузевими управліннями та міністерствами для прискорення темпів зростання виробництва та підвищення його ефективності через вплив на економічні інтереси трудових колективів та окремих працівників в нарощуванні маси чистого доходу, насамперед, прибутку.
Нова система господарювання, переведення підприємств та головних управлінь на повний господарський розрахунок з впровадженням нових принципів планування та економічного стимулювання (всі ці заходи в економічній літературі визначаються як господарська або економічна реформа 1965 р.) внесли істотні зміни у функціонування фінансів підприємств, створили передумови для більш повної мобілізації внутрішніх резервів виробництва, для посилення ролі фінансів в інтенсифікації виробництва.
Істотні зміни відбулися у фінансових відносинах з сільським господарством Відповідно до рішень березневого (1965 р) і липневого (1970 р) Пленумів ЦК КПРС, які відіграли величезну роль у зміцненні економіки сільського господарства, колгоспам виявлялася значна фінансова допомога шляхом списання заборгованості з прибуткового податку і банківським позиках, був змінений порядок оподаткування колгоспів прибутковим податком, удосконалено систему державного страхування майна колгоспів. Колгоспи були переведені на пряме банківське кредитування, розширено участь довгострокового і короткострокового кредитів у витратах на розширене соціалістичне відтворення, змінився порядок розподілу валового доходу колгоспів, введена гарантована грошова система оплати праці колгоспників, система економічного стимулювання підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції.
Реалізація планів соціально-економічного розвитку в чималому ступені залежить від того, наскільки достовірно визначені фінансові ресурси держави, як виконуються завдання по їх формуванню і реалізуються плани фінансування економічних і соціальних програм. Для забезпечення більш глибокого обгрунтування фінансової програми держави передбачався комплексний підхід до вдосконалення перспективного фінансового планування, що враховує всі сторони фінансово-кредитних відносин в народному господарстві та на всіх рівнях управління. Відповідно до цього, починаючи з одинадцятої п'ятирічки, в складі Державного плану економічного і соціального розвитку СРСР став розроблятися на п'ятиріччя з розбивкою по роках зведений фінансовий баланс держави з виділенням головних джерел формування фінансовий ресурсів, напрямів їх використання, необхідних фінансових резервів.
Одночасно складалися (теж на п'ятиріччя з розбивкою по роках п'ятирічки) зведені розрахунки доходів і видатків Державного бюджету СРСР, розрахунки довгострокового і короткострокового кредитів, баланси доходів і витрат населення, фінансові плани міністерств, об'єднань, підприємств. Передбачено було розробити нову систему планових показників, більш правильно поєднує вартісні і натуральні, кількісні та якісні показники і ориентирующую всі ланки управління галуззю на поліпшення кінцевих народ-негосподарських результатів, зростання ефективності виробництва І раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Удосконалення фінансового планування поєднувалося із заходами щодо підвищення дієвості та цілеспрямованості фінансово-кредитних важелів.
Для підвищення стимулюючої ролі платежів підприємств та об'єднань у державний бюджет і забезпечення більш ефективного використання матеріальних, трудових і природних ресурсів передбачалося посилення принципу платності використання виробничих ресурсів. На це було направлено вдосконалення порядку справляння плати за основні виробничі фонди і нормовані оборотні кошти, збільшення тарифів відрахувань від собівартості продукції на державне соціальне страхування, введення плати за воду, що забирається з водогосподарських систем, а також штрафів за скидання неочищених і недостатньо очищених стічних вод, більш повне включення у собівартість і в оптові ціни на промислову продукцію, витрат на відшкодування геологорозвідувальних робіт, підвищення розміру плати за деревину, що відпускається на корені (до 1982 р. попенної плата), облік кадастрової оцінки виділяються під забудову земельних ділянок.
У фінансовому плануванні і економічне стимулювання посилювалося нормативне початок. Відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. у п'ятирічних планах міністерствам, об'єднанням і підприємствам затверджувалися завдання по загальній сумі прибутку (а в окремих галузях - зниження собівартості продукції) і нормативи її розподілу, нормативи заробітної плати на рубль продукції, ліміти державних капітальних вкладень, платежі до державного бюджету та асигнування з бюджету, а також нормативи утворення фондів економічного стимулювання, єдиного фонду розвитку науки і техніки (для міністерств).
Серед заходів щодо вдосконалення системи фінансування робіт з науки і техніки та стимулювання науково-технічного прогресу найважливішими стали створення в міністерствах і відомствах єдиного фонду розвитку науки і техніки; розширення кредитування витрат на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції і нових технологічних процесів; переклад наукових і проектно-конструкторських організацій на нову прогресивну форму розрахунків по закінчених та прийнятим замовником робіт; створення в наукових організаціях фондів економічного стимулювання; зміну механізму розподілу додаткового прибутку, одержуваної за рахунок надбавок до оптових цін на нову високоефективну продукцію, розширення практики стягування фіксованих платежів.
Список літератури
1. «Загальна теорія фінансів» Під. ред. Л. А. Дробозиной