1. Які функції виконує неустойка?
Неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст.549 ЦК України).
Неустойка є одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань, особливо в договірних відносинах з участю юридичних осіб. Привабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним засобом компенсації збитків кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником його обов'язків.
Спрощеність компенсації інтересу кредитора забезпечується такими властивостями неустойки:
можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, без надання доказів про завдані збитки та їх розмір;
можливість для сторін за своїм розсудом сформулювати підстави, розмір та умови сплати неустойки (крім, так званої, "нормативної" неустойки - ст.550 ЦК України);
можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, в зручній для нього грошовій формі. У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що хоча ст.549 ЦК України передбачає можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна, проте механізм реалізації такого права поки що не визначений. Це дозволяє припустити виникнення значних труднощів при спробах застосувати на практиці положення про стягнення неустойки у вигляді майна, численні і стягнення такого виду неустойки, розмежування "майнової неустойки" і застави. Існує точка зору, згідно з якою неустойку у вигляді стягнення майна можна іменувати як "альтернативна неустойка", оскільки тут для боржника має місце альтернатива: у разі порушення передати кредиторові грошову суму чи інше майно. Однак вона навряд чи може бути визнана прийнятною, оскільки в цивільному праві вже вживається поняття "альтернативна неустойка" для позначення можливості кредитора вибирати між стягненням неустойки чи стягненням збитків.
Оскільки в ст.549 ЦК України згадуються, крім неустойки, ще й штраф, пеня, то виникає питання про їх правовому значенні.
Думка, що це різновиди неустойки, які мають свої особливості, отримало підтримку і в новому ЦК України, де міститься визначення цих традиційних для радянського цивільного права (ст. 204 ЦК УРСР 1963 р) різновидів неустойки. Згідно ст.549 ЦК України штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми порушеного зобов'язання. Пеня - це неустойка, яка встановлюється на випадок прострочення виконання зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання. Такий підхід, однак, видається не дуже вдалим, оскільки різні терміни вживаються для позначення тотожних понять. Фактично, пеня - це виняткова неустойка, а штраф - неустойка штрафна.
У зв'язку з цим виникає небезпека змішування різних понять, хоча мова йде про однакові по суті санкції. До того ж вживання термінів "неустойка", "штраф" і "пеня" в різному значенні є невдалим з точк і зору їх етимології: латинське "рої n ае" якраз і означає "штраф" і тільки під впливом російської термінології та забуття назви оригіналу стало називатися - "неустойка".
Неустойка є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, але також однією з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, поміщені в главі 51 ЦК України "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". Зокрема, згідно ст.611 ЦК України неустойка визнається однією із санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а ст.550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст.617 ЦК України).
Торкаючись питання про неустойку, як спеціальній формі відповідальності, слід зазначити, що тут, як втім і в інших випадках застосування спеціальних форм відповідальності, часто немає необхідності в наявності повного складу цивільного правопорушення. Наприклад, для стягнення виключної неустойки немає необхідності встановлювати наявність збитків у кредитора, а, отже, відпадає і питання про причинний зв'язок між збитками і протиправними діями. Тому для відповідальності тут досить протиправності і вини боржника.
Про це свідчить і судова практика. Так, наприклад, банки, пред'являючи до громадян позов про стягнення заборгованості за кредитом та пені (неустойки) за прострочення його повернення, не зобов'язані доводити наявність у них збитків внаслідок прострочення повернення позики. Докази надаються лише щодо факту видачі кредиту та неповернення його в строк. Сама прострочення є протиправною дією. Вина тут можлива як у формі умислу, так і у формі необережності, однак для даної категорії справ це обставина практично не має значення.
Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і, за загальним правилом, підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст.624 ЦК України). Вона покликана забезпечити зобов'язання від різноманітних порушень, стимулюючи боржника до належного виконання, а також компенсує (повністю або частково) збитки, які можуть бути завдані невиконанням зобов'язання. Тому сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі (ст.552 ЦК України).
Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов'язання і вина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак, якщо збитки виникли, то залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку:
залікову - не виключає право вимагати відшкодування збитків, але тільки в тій частині, яка не покрита неустойкою;
виняткову - закон або договір можуть передбачити стягнення тільки неустойки, але не збитків (використовується, як правило, у випадках прострочення виконання зобов'язання);
штрафну (кумулятивну) - стягнення збитків у повній сумі понад неустойки. Справляється у вигляді загального правила;
альтернативну - за вибором кредитора стягується неустойка або збитки (ст.624 ЦК України).
Залежно від підстав встановлення неустойка поділяється на договірну і нормативну.
Провідною з них є договірна неустойка (та, що встановлюється договором сторін).
Сфера застосування нормативної неустойки залежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, якщо положення про неустойку поміщено в диспозитивної нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки. Прикладом диспозитивної норми може бути правило ст.625 ЦК України, згідно з яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити пеню у розмірі три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Разом з тим, сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства (крім випадків, передбачених законом).
Крім того, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають важливе значення. Слід зазначити, що в цьому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Разом з тим, ст.616 ЦК України зобов'язує суд зменшити неустойку, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.
Форма угоди про неустойку і підстави її стягнення?
У залежності від підставі встановлення неустойка поділяється на договірну і нормативну.
Провідною з них є договірна неустойка (та, що встановлюється договором сторін).
Сфера застосування нормативної неустойки залежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, якщо положення про неустойку поміщено в диспозитивної нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки. Прикладом диспозитивної норми може бути правило ст.625 ЦК України, згідно з яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити пеню у розмірі три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Згідно ст.550 ЦК України стягнення неустойки може мати місце незалежно від наявності збитків (щодо їх визначення див. ст.22 ЦК та коментар до неї).
Ця новела цивільного права означає, що неустойка не завжди виступає санкцією за порушення зобов'язання. Витікає це з наступного: в науці цивільного права виділяють наступні умови цивільно-правової відповідальності (склад цивільного правопорушення):
протиправне порушення особою покладених на нього обов'язків і суб'єктивних прав інших осіб;
наявність шкоди або збитків;
причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника та шкідливими наслідками;
вина правопорушника.
Наявність сукупності всіх зазначених вище умов за загальним правилом дає можливість притягнути особу до цивільно-правової відповідальності. Відсутність збитків (шкоди) як наслідки дій особи не дає можливість характеризувати його поведінку як цивільне правопорушення. Але незважаючи на це, неустойка підлягає сплаті у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому вона повинна вважатися не мірою відповідальності (санкцією), а лише правовим наслідком порушення зобов'язання (ст.611 ЦК). (Слід зазначити, що тлумачення гл.51 ЦК дає можливість вважати, що законодавець відрізняє поняття "правові наслідки порушення зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань". Це випливає навіть з назви зазначеної глави).
Завдання.
Між споживчим товариством і Кредитпромбанком виникли договірні відносини з розрахунково-касового обслуговування.
У силу договору суспільство передало в обслуговуючий його банк платіжні доручення для перерахування грошових коштів різних одержувачам.
Банком платіжні доручення прийняті до виконання, але списання з розрахункового рахунку клієнта вироблялися із затримкою, а на адресу одержувачів списані суми не перераховувалися з-за відсутності грошових коштів на кореспондентському рахунку банку.
У зв'язку з допущеним порушенням до Кредитпромбанку була застосована відповідальність у вигляді штрафу за несвоєчасне перерахування грошових коштів за призначенням.
Банк, посилаючись на цивільне законодавство, вважав, що суд повинен зменшити суму штрафу, а суспільство вважало, що з банку повинні бути також стягнуті відсотки за користування чужими коштами.
Хто правий у виниклому суперечці?
Відповідно до ч.1 ст.1092 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та законом.
Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до ЦК, Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та умов укладених між ними договорів. При цьому у разі невиконання або неналежного виконання доручення клієнта банк несе відповідальність не тільки за свої дії, але й за дії інших банків, яким він доручив виконання свого обов'язку. Тому платник може висунути відповідну вимогу тільки до свого власного банку, а останній має право відшкодувати сплачене за рахунок банку-порушника.
Іноді в платіжному дорученні прямо вказано ті банки, через які повинен бути здійснений переклад, тобто банк платника не вибирає, на кого покласти виконання такого доручення - клієнт вирішує зазначене питання самостійно. У цих випадках було б несправедливо покладати відповідальність на банк платника. Суд має право притягати до відповідальності безпосередньо винний банк.
Таким чином, ст.32 закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" в разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта про переведення, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Пеня не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Розмір пені також не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Банк, притягнутий до відповідальності згідно ч.1 та ч.2 ст.1092 ЦК зобов'язаний відшкодувати платнику збитки, пов'язані з порушенням правил здійснення розрахункових операцій.
Список літератури
1. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. Видання друге. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2005. - 960стр.
2. Цивільний кодекс України: Коментар. - Т.I. - Видання третє. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2005. - 832с.
3. Цивільний кодекс України: Коментар. - Т. II. - Видання третє. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2005. - 1024с.
4. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001р.