Загальнотеоретична характеристика форм права

План

Введення

1. Поняття форми права:

1.1. Право і його суть;

1.2. Поняття джерела права;

1.3. Тонкість між розумінням понять джерела та форми права

2. Характеристика форм права:

2.1. Види форм права;

2.2. Характеристика форм права

3. Нормативно-правовий актоосновной джерело системи права України:

3.1. Характеристика нормативно-правових актів;

3.2. Види і форми нормативно-правових актів;

3.3 Нормативно-правовий актоосновной джерело системи права України

Висновки

Список використаної літератури

Введення

Право сучасної України переживає період оновлення та входження в європейський правовий простір. Важливим з огляду на необхідність приведення українського права у відповідність з нормами і принципами міжнародного права є вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини. Одна з проблем, яка досліджується сьогодні науковцями Європи, - проблема джерел і форм права (ця проблема активно обговорюється також українськими та російськими теоретиками). Проблема зумовлена ​​не тільки науковим інтересом, а й важливістю з'ясування особливостей права міждержавних об'єднань, зокрема права Європейського Союзу, який є сьогодні реальністю і конкурує з національним правом.

Як відомо, форма (джерело) права - це образ внутрішньої організації та зовнішнього прояву правових норм.

Важлива функція, покладена на плечі суспільства - регулювання відносин між людьми, охорона і захист цих відносин. Ці завдання воно здійснює за допомогою соціальних норм, у системі яких право посідає провідне місце. Тому право в юридичній науці розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу.

Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступає верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. "Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (Ст. 3 Конституції України). Частина ж перша статті 8 Основного закону нашої держави проголошує: "В Україні визначається і діє принцип верховенства права".

Термін "право" уживається в процесі спілкування людей досить часто, відображаючи при цьому різні аспекти їхнього суспільного життя. Так, слово "право" означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність особливих правил соціальної поведінки загального характеру, відповідність форм явища, його сутності і т.п.

Залежно від сфери знань, в яких використовується цей термін, виділяють його філософські, соціальні, психологічні тлумачення, які мають спільні та відмінні риси, пов'язані з особливостями предмету наукового дослідження і засобів, які використовуються для цього. Кожне з тлумачень права відображає лише певні його сторони, аспекти тією мірою, в якій право є предметом дослідження окремої науки. Тому тільки аналіз всіх визначень права спроможний відобразити його характеристики, як цілісного суспільного явища.

Але такий аналіз не буде повноцінним без дослідження джерел, чи, як ще часто їх називають у правовій науці, форм права. Саме джерело права і є центром уваги курсової роботи. Поняття права, його джерела, класифікація форм права, нормативно-правовий акт у ракурсі основного джерела права, - безумовно, одні з найважливіших моментів у правовому світогляді, правовій культурі громадянина України, і які обов'язково повинні бути охоплені даною роботою.

1. Поняття джерела (форми) права

Поняття "джерела права", на думку деяких дослідників, запропоноване римським вченим Тітом Лівіем, який у своїй "Історії" називає закон ХІІ таблиць джерелом усього публічного та приватного права. Відомі правознавці Г. Гроцій, Ш.Л. Монтеск'є, Т. Гоббс розглядали джерела права у поєднанні з іншими юридичними проблемами, наприклад, поняттям права, застосуванням та тлумаченням права. Велика увага джерелам права відводилася в дореволюційній російській юридичній науці ХІХ століття. Проблема джерел права розглядалася через дослідження поняття "джерела права", дослідження різних видів джерел права (основний акцент при цьому ділився на три їх види - закон, звичай і прецедент), характеристику кожного джерела права.

На початку ХХ ст. науковці вирізняють багатозначність цього терміна. Під ним розуміли: а) сили, які створюють право, наприклад, воля народу, правосвідомість, державна влада; б) матеріали, які лягли в основу певного законодавства, наприклад, римське право стало джерелом німецького цивільного кодексу; в) історичні пам'ятки права, наприклад , "Руська Правда"; г) засоби пізнання чинного права або а) джерела пізнання права; б) джерела права в матеріальному розумінні чи правосоздающіе фактори; в) джерела права в формальному розумінні. В останньому випадку під джерелами пізнання права розумілося все те, що містило інформацію про право, наприклад, тексти законів, судові справи, літописи, записи звичаїв тощо Основним джерелом права в матеріальному розумінні виступає правосвідомість суб'єктів права. Джерела права в формальному розумінні - фактори, через які здійснюється об'єктивація права, тобто створення системи загальнообов'язкових правил поведінки.

Розуміння різновидів джерел права та бачення їх ієрархії залежало загалом від того, до якої науковій школі належав дослідник. Так, представники історичної школи права на перше місце ставили звичай, позитивісти - нормативно-правовий акт, теоретики соціологічного та психологічного напрямів - судову практику і звичаєве право.

У сучасній юридичній літературі також простежується певний плюралізм щодо поняття "джерела права". Поняття "джерело права" більш широке, ніж поняття "форма права". Під джерелом права необхідно розуміти три фактори: джерела в матеріальному розумінні (наприклад, форми власності, потреби та інтереси людей); джерела в ідеологічному розумінні (наприклад, правова доктрина і правосвідомість суспільства); джерела у формально-юридичному розумінні, які і є формою права (нормативний акт, нормативний договір, правовий звичай та юридичний прецедент).

Теорія комунікативної права дає підстави розрізняти ряд понять, пов'язаних з терміном "джерело права", а саме: "джерело права", "джерело правового тексту", "джерело норм права", "джерело суб'єктивних прав і обов'язків". Кожне з понять має своя змістовне навантаження. Так, під джерелом права як цілісним явищем необхідно розуміти спільну діяльність членів суспільства, спрямовану на задоволення своїх потреб (необхідність спільної діяльності породжує феномен права). Вольові установки або домовленості об'єктивуються у формі правового тексту. Найбільш відомими джерелами правового тексту у світовій практиці виступають міфи, правові звичаї, судові прецеденти, судова та адміністративна практика, нормативно-правові договори, правова доктрина, священні книги, акти міжнародного права, нормативно-правові акти.

Термін "джерело права" використовується для позначення одночасно змістовних і формальних джерел права. Змістовні джерела права - це явища соціального буття, які виступають основою права (моральні, релігійні, філософські принципи, вимоги життєвої ситуації тощо). Формальні джерела права - це правові акти, в яких містяться правові норми.

Зрештою, "джерела права" - це створювані чи санкціоновані державою офіційно документовані образу вираження і зміцнення норм права, надання їм юридичного, загальнообов'язкового характеру. Джерела права визнаються державою, мають офіційний і публічний характер. Існують три основні види джерел права, які відповідають трьом формам позитивного права ("право законодавця", "звичайне право", "право суду").

У контексті сказаного до джерел права сучасної України можна віднести правосвідомість громадян нашої держави, традиції українського права, потреби правового регулювання суспільних відносин, інтереси правотворчих суб'єктів, міжнародні стандарти щодо прав людини, юридичну практику, Основний Закон і т.п.

Юридичне поняття "форми права", на думку деяких учених, з'явилося через неоднозначність розуміння джерел права. Поняття "форми права" було покликане іменувати різні види права, які містили юридичні норми, вибір образів, зміцнення яких залежало від волі держави. Найчастіше під формою права розуміють спосіб внутрішньої організації та зовнішнього прояву права. На основі такого розуміння пропонується виділення внутрішньої і зовнішньої форм права. Внутрішня форма права - це її структура та зв'язку (сюди належить система права, структура її елементів). Розуміння зовнішньої форми права визначається тим, що розуміється під змістом права (оскільки форма вважається способом існування і вираження змісту). З одного боку, існує позиція, згідно з якою зміст права - це воля держави, а форма права - це юридичні норми, з іншого боку, - позиція, згідно з якою змістом права вважається не державна воля (це його сутність), а самі юридичні норми.

Розкрити зовнішню форму права - означає з'ясувати яким чином реалізується воля суб'єктів створення права, і яких форм набувають правові норми. Право завжди набуває певні форми, воно завжди формалізовано. Зовнішню форму права можна виділити як образ вираження, існування, перетворення правових норм, які діють в певній державі.

Сьогодні в літературі найчастіше вирізняють чотири основних (класичних) форми права - судовий прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий акт та нормативний договір. Поряд з цим, згадується і про правові доктринах, релігійні книги, акти міжнародного права, судову та адміністративну практику, тлумачення законів. Світова практика знає також таку особливу форму права, як принципи права. Характеристика даних форм права та їх співвідношення потребує окремого дослідження (як і проблема співвідношення форми права та правової форми). Для правового регулювання суспільних відносин в Україні, видається, найчастіше застосовуються нормативно-правовий акт та нормативний договір. Використання ж інших форм права має свої особливості.

На основі наведеного можна зробити висновок про доцільність розмежування двох понять - "джерела права" і "форми права". Джерела права - це його ідейні витоки, в основі яких лежать аксіологічні орієнтації та правові установки особи, соціальної групи, суспільства. Форми права - це образ об'єктивації та формалізації останніх у правових нормах. Необхідність такого розмежування зумовлюється гуманістичною спрямованістю сучасного права. Людина та її природні права визнані найвищою соціальною цінністю. Відповідно потреби та інтереси особи, необхідність їх всебічного забезпечення будуть виступати постійним джерелом юридичного права. Так, вироблені людством принципи стосовно відносин між особою та державою матеріалізуються у міжнародному та національному праві.

Розглянута проблема має ще один аспект - певна група норм, які виникли на основі джерел права, придбати відповідної форми права, в свою чергу, виступають джерелом права. Наприклад, Загальна декларація прав людини 1948 р., зокрема її оціночні норми.

Запропоновані положення вказують на складність і неоднозначність проблеми співвідношення джерел права і форм права і вимагають додаткових наукових досліджень.

1.1 право і його суть

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, який проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій, держави. Право проявляє себе, як загальний обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини.

Як загальносоціальне явище, право характеризується певною свободою і обгрунтованістю свободи поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, які об'єктивно обумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх, однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на:

права людини;

права об'єднань, груп, верств;

права націй, народу;

права людства.

Цікавим є визначення юридичного права. Отже, юридичне право - це свобода і обгрунтованість поведінки людей відповідно до діючих нормативно-правових актів та інших джерел права. ¹

В.В. Копейчиков визначає право, "як волевиявлення держави - ​​це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою пов'язані і регулюють суспільні відносини в інтересах певної частини населення в соціально неоднорідному середовищі".

Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини у формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (обов'язків) - з другого.

Отже, право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби переважної більшості громадян, які створили державу з метою захисту її прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого порядку в країні, зміцненні і розвитку держави.

1.2. Поняття джерела права

Поняття "джерело права" існує протягом багатьох століть. Якщо виходити з загальнопоширеного значення терміну "джерело", то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою, перш за все, є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення. ²

Поряд з цим джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. За допомогою форми право набуває свої невід'ємні риси і ознаки: загальнообов'язковість, загальновідомість і т.д.

Джерела права - це образ вираження і зміцнення правових норм, надання їм юридичного значення.

Прийнято виділяти:

1) джерело права в матеріальному змісті;

2) джерело права в ідеальному змісті;

3) джерело права в юридичному (формальному) змісті.

Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше.

Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.

1.3. Тонкість між розумінням понять джерела та форми права

Коли говорять про джерела у юридичному змісті, то мають в увазі різні форми (засоби) вираження правових норм.

Окремі вчені відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права.

Форма права - це форма саме права як приватного явища, і співвідноситься вона тільки зі змістом права. Її призначення - впорядкувати право, додати йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і внутрішню форми права.

Форми (джерела), класифікуються на різні види. Так, форми права поділяються на дві великі групи:

внутрішня форма права;

зовнішня форма права.

Під внутрішньою формою права розуміють систему права, яке має об'єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами і нормами права.

Зовнішня форма права - це образ об'єктивізації форми права, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.

Внутрішня форма права - це структура і зв'язку. До неї відносять систему права, горизонтальну і вертикальну структури співпідпорядкованості всіх її елементів. Щодо зовнішньої форми права в сучасній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, яке, напевно, пов'язано з неоднозначним трактуванням різними авторами вже самого змісту права. Іноді, наприклад, думають, що поняття права виражає державну волю, а форма права - це юридичні норми. Здається, однак, що ближчі до істини є ті вчені, які вважають, що поняття права визнають не як державну волю (це - його сутність), а як юридичні норми, і в цьому зв'язку формою називають джерела права. Правова норма це не форма права, а саме право.

Як уже зазначалося, в юридичній літературі, термін "джерело" у сенсі форми вираження норм права одержав широке поширення, він достатньо зручний і образно показує, що нормативний правовий акт містить правові норми і з нього як із джерела беруться дані про склад правових норм.

Джерела права - це обставини, які спонукають появу і дію права. Термін "джерело права" в юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тит Лівія назвав закони XII таблиць джерелом усього особистого і приватного права. Для позначення форм вираження правових норм доцільно використовувати термін "джерело норм права", тоді "джерелом права" можна позначати соціальні умови і передумови права, а "юридичним джерелом" - правотворческое рішення компетентного органу про прийняття, зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм . ³

2. Характеристика форм права

2.1. Види форм права

Після розгляду термінологічного аспекту проблеми джерел (форм) права варто звернути увагу на їх класифікацію і видову характеристику.

Всі джерела права можуть бути класифіковані на дві групи: нормативно-правові акти (закони, укази, постанови, інструкції, договори) й інші джерела ненормативного характеру (правові звичаї, судові прецеденти і рішення). ⁴

Як вже зазначалося, є внутрішні і зовнішні форми права.

До зовнішніх форм права належать:

- Правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру;

- Правовий прецедент - виражене дію з рішення органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні таких аналогічних справ;

- Нормативно-правовий договір - об'ектівіруемое формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

- Нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечення формально обов'язкових правил поведінки загального характеру.

2.2. Характеристика форм права

Правовий звичай історично був першим джерелом права, який регулював відносини в період становлення держави. Взагалі під звичаєм розуміється правило поведінки, яке склалося на основі постійного й однакового повторення конкретних фактичних відносин Правовим звичай стає після того, як одержує офіційне схвалення держави. Цінні законодавчі пам'ятки минулого, які дійшли до нас - це збірники правових звичаїв.

Природа правового звичаю характеризується такими особливостями. Він, як правило, носить локальний характер, тобто застосовується в рамках порівняно невеликих громадських груп людей. Юридичні звичаї часто тісно пов'язані з релігією. В Індії, наприклад, звичайне право, входить в структуру індуського права.

Норми правового звичаю часто виражаються в прислів'ях, приказках, афоризмах.

"Не слід думати, що правові звичаї - архаїчне явище, яке втратило в даний час усяке значення", Як свідчать новітні дослідження, правові звичаї широко застосовуються при регулюванні суспільних відносин (особливо земельних, спадкових, сімейно-шлюбних) у державах Африки, Азії, Латинської Америки. Окремі звичаї, які увійшли в древні закони тієї або іншої країни, діють без змін до цих пір.

Правовий звичай - це звичай, застосування якого забезпечується і санкціонується державою. Його слід відрізняти від звичаю, що виражає собою моральну норму, релігійне правило і таке інше. Санкціонування звичаю може здійснюватися шляхом сприйняття його судовою, арбітражною або адміністративною практикою.

Звичай по природі своїй носить консервативний характер. Він закріплює ті правила поведінки, які склалися в результаті тривалої суспільної практики.

Держава до різних звичаїв ставиться по-різному: одні забороняє, інші схвалює і розвиває. Більш-менш тривале існування правових звичаїв очікується лише в деяких сферах правового регулювання.

Звичаї, що суперечать державно-пануючої політики, загальнолюдської моралі, як правило, забороняються законом.

У міжнародному праві звичай являє собою не тільки форму вираження традиційних норм, але і важливий засіб створення нових юридично-обов'язкових правил поведінки держав у тих областях міждержавних відносин, які потребують правового врегулювання. Він є сучасним і активно функціонуючим джерелом права.

Правовий прецедент - це така форма права, коли конкретного рішення суду або адміністративного органу надається нормативний характер, і воно є обов'язковим для всіх аналогічних справ. ⁵

Залежно від того, хто приймає це рішення, правовий прецедент поділяється на судовий і адміністративний. Правовий прецедент іноді називають правом, яке створене судом.

При прецедентній формі права суду (а іноді й адміністративні) органи, фактично наділені владою створювати нові правові норми.

Результатом право-примусової діяльності нерідко є створення правових положень, для яких характерна відома ступінь узагальненості й обов'язковості.

Отже, правові положення юридичної практики є прецедентним правом.

Юридична наука (правова доктрина) на визначених етапах розвитку права теж служить його формою. Наприклад, в даний час в якості форми права виступає мусульмансько-правова доктрина, що підтверджується законодавством арабських країн.

Був період, коли і релігійні трактати виступали формою права. Цікаво відзначити, що в англійських судах при винесенні деяких судових рішень можна і дотепер зустріти посилання на наукові праці окремих юристів, хоча джерелами права вони вже не признаються. Ці посилання приводяться як додаткова аргументація, елемент формування волі судді, частина мотивації вироку або рішення суду.

Роль правової доктрини як життєвого джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття і конструкції, якими користується правотворчий орган. Саме юридична наука виробляє прийоми і методи встановлення, тлумачення і реалізації права. До того ж самі творці права не можуть бути вільні від впливу правових доктрин: більш-менш усвідомлено, але їм доводиться ставати на бік тієї чи іншої юридичної концепції, сприймати її пропозиції і рекомендації.

Договору нормативного змісту - це спільні юридичні акти, які виражають взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним із них юридичних обов'язків. Це такі документи, в яких міститься волевиявлення сторін із приводу прав і обов'язків, встановлюється їх коло і послідовність, а також закріплюються добровільна згода виконувати прийняті зобов'язання. Мають широке поширення в конституційному, цивільному, трудовому, екологічному праві.

Для визнання договору джерелом права потрібно, щоб він містив юридичні норми

В області трудового права значну роль продовжують відігравати колективні договори. Колективний договір - правовий акт, який регулює працю, соціально-економічні та професійні відносини між керівником і робітниками на підприємстві.

В якості основної форми права виступає договір у міжнародному праві. Міжнародний договір - це явно виражена угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, які мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення взаємних прав і обов'язків.

Нормативно-правові договори - прояв нормативної саморегуляції. Але не можна забувати, що первинним юридичним джерелом розвитку договірних форм, надання їм законної сили виступає нормативно-правовий акт, а конкретніше диспозитивні норми права.

Нормативно-правовий акт - одна з основних, найбільше виражених зовнішніх форм права. Це державний акт нормативного характеру.

3. Нормативно-правовий акт основне джерело системи права України

3.1. Характеристика нормативно-правових актів

Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовим актам властивий ряд особливостей.

По-перше, вони мають державний характер. Держава наділяє органи, організації, посадових осіб правом приймати нормативно-правові акти, тобто правотворчої компетенції. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих нормативно-правових актів, включаючи і примусове вплив на осіб, які ухиляються від їх виконання.

По-друге, нормативно-правові акти приймаються не всіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на те державою. При цьому кожен суб'єкт правотворчої діяльності має рамки своєї компетенції. Міністр, наприклад, може видати нормативний наказ, але не уповноважений приймати укази або постанови.

По-третє, ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.

По-четверте, вони мають тимчасові, просторові і суб'єктні межі дії.

По-п'яте, завжди містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить їх нормативними, загальнообов'язковими.

Нормативно-правові акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави має розгалужену структуру органів з визначеними правотворчими повноваженнями та значним об'ємом інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних актів;

б) архаїчне, бо ця система будується на основі різної юридичної сили актів;

в) конкретизовані за предметом регулювання, суб'єкти виконання та реалізації права, вказівки на які містяться в джерелах.

Таким чином, нормативно-правовий акт - це письмовий документ, який відповідним чином оформлений, містить юридичні норми і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики. ⁶ Це найпоширеніша форма сучасного права.

3.2. Види і форми нормативно-правових актів:

За юридичною силою всі нормативні акти поділяються на законодавчі і підзаконні.

Законодавчі акти - це акти органа законодавчої влади - Верховної Ради України, які мають найвищу юридичну силу, приймаються в особливому порядку і спрямовані на регулювання найосновніших суспільних відносин. До законодавчих актів відносяться Конституція України, регламент Верховної Ради України, закони України, кодекси, постанови.

За своїм значенням законодавчі акти поділяються на конституційні (основні) і звичайні (поточні).

Конституційні акти (закони) - це нормативно-правові акти, які видаються законодавчими органами, мають юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

- Ніхто, крім органів державної влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх;

- Усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

- У разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

- Тільки законодавчий орган може підтвердити або не підтвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за ВЕТУ.

Звичайні законодавчі акти приймаються на основі Конституції і конституційних законів України в розвитку їх основних положень. ⁷

Кодекси України регулюють комплекс відносин і охоплюють своєю дією певні галузі права України. Зміни та доповнення до Кодексу вносяться тільки законодавчими актами.

Постанови - це також один з різновидів законодавчих актів, але, на відміну від кодексів, регулюють певний вид відносин, який охоплюється дією норм тих чи інших галузей права.

Особливе місце серед законодавчих нормативних актів займає Регламент Верховної Ради України, який є, по суті, законом конституційного характеру і детально визначає порядок діяльності органу законодавчої влади Україні.

Підзаконні нормативно-правові акти - це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміни чи відмінності нормативних письмових документів, які розвивають чи деталізують окремі положення законів.

За суб'єктам нормативності нормативні акти поділяються:

- Верховна Рада Україна - закони і постанови;

- Президента - укази;

- Органів виконавчої влади:

- Кабінету міністрів - декрети і постанови;

- Керівників міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази;

- Місцевих рад народних депутатів - рішення і нормативні постанови;

- Виконавчих комітетів місцевих рад - рішення;

- Керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних державних адміністрацій;

- Адміністрацій державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішенні, постанова і т.п.).

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі і по колу осіб.

При характеристиці дії нормативно-правових актів в часі треба розрізняти:

а) введення в дію;

б) припинення дії;

в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядаються такі варіанти введення нормативно-правового акта в дію:

а) після 10 днів з моменту його опублікування;

б) термін установлюється в самому нормативному акті чи спеціально прийнятому акті;

в) якщо нормативний акт не публікується, з моменту його одержання виконавцем.

Припиняють свою дію нормативно-правові акти у слідстві:

а) закінчення терміну давності, на який видавався акт;

б) прямого відмінності конкретного акта;

в) фактичного відмінності акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотна дія - це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідносини. Загальне правило таке: "Норма права зворотної сили не має". Але винятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві мають місце. Так, якщо нормативний акт прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює або обтяжує - то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:
1.По суб'єктам їх видання:

• акти органів держави;

• санкціоновані державою акти громадських організацій;

• акти органів самоврядування;

• акти безпосереднього народного волевиявлення (наприклад, референдуму).

До даної класифікації прилягають і більше конкретизовані поділу актів з издавшему їх органу: акти парламенту, уряду, міністерства, муніципального органу і т.д.

Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент-укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет міністрів-декрети і постанови; керівники міністерств і відомств-інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради-рішення та нормативні затвердження; виконавчі комітети місцевих рад-рішення, а керівники їх управлінь і відділів і керівники обласних і районних державних адміністрацій-нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій-нормативні накази та інструкції. ⁸

2.По сферою дії:

• загальнообов'язкові;

• спеціальні;

• локальні.

3.По ступеня конкретизації правових норм:

• загальні;

• конкретизують.

4.По характеру волевиявлення:

• правовстановлюючі;

• правозмінюючі;

• правоприпиняючі.

5.По галузях законодавства:

• цивільні;

• кримінальні;

• цивільно-процесуальні;

• кримінально-процесуальні і т.д.

6.По часом дії:

• визначено-строкові;

• невизначено-строкові.

7.По юридичною силою:

• закони;

• підзаконні нормативні акти.

3.3. нормативно-правовий акт основне джерело системи права України

Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність численних нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями. ⁹

Нормативні акти, вважає Олійник, містять юридичні підстави (норми права) для вирішення індивідуальних справ. Нормативно-правовий акт виступає не тільки джерелом у юридичному розумінні, але і фактичним джерелом: це той резервуар, з якого люди черпають знання про юридичні норми.

Таким чином, нормативний акт - це офіційний документ, створений компетентними органами держави і містить загальнообов'язкові юридичні норми (правила поведінки).

Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб'єктів, яку називають правотворчістю. Це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також всього народу України, яка спрямована на освіту, зміну або відміну нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти - основне джерело права не тільки в Україну. Вони стали такими в даний час практично у всіх правових системах світу, навіть там, де історично господарював правовий звичай і судовий (адміністративний) прецедент.

Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських принципів права, які поступово впроваджуються в право соціально-демократичної орієнтації.

До таких переваг зокрема належать можливості:

- Найбільш чітко, ясно, однозначно формулювати зміст юридичних прав і обов'язків;

- Якнайшвидше привести до популярності адресатів юридичної норми її зміст;

- Забезпечити сприятливі умови для швидкого відшукування потрібної юридичної норми;

- Створити умови для правильного, адекватного розуміння, з'ясування адресатом норми її істинного змісту;

- Оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму;

- Здійснювати упорядкування, узгодження, систематизацію численних юридичних норм.

- Виходить від строго визначених правотворчих органів і осіб, які наділені строго визначеною компетенцією;

- Приймається в чітко визначеному порядку;

- Має встановлену форму і реквізити;

- Має порядок вступу в силу і сферу дії;

- Може бути, змінений залежно від соціальних потреб.

У цьому зв'язку нормативно-правові акти слід відрізняти від індивідуальних і інтерпретаційних актів.

Індивідуальні правові акти - це акти державних органів, недержавних організацій, посадових осіб, які висловлюють рішення суду (вирок, наказ).

Індивідуальні акти - це акти застосування права, тому їх називають ще правообязательнимі. Вони мають, як правило, разове застосування, адресуються конкретним особам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними.

На відміну від індивідуальних, нормативно-правові акти мають загальнообов'язковий характер і відрізняються неконкретністю адресата, тобто обов'язку не для окремої конкретної особи, а для всіх суб'єктів, на яких вони поширюються. Діють нормативно-правові акти щодо тривалий час і не вичерпують себе фактами їхнього застосування.

Нормативно-правові акти слід також відрізняти від інтерпретаційних актів, тобто актів роз'яснення (тлумачення) норм права. Від нормативно-правових останні відрізняються тим, що не містять нових юридичних норм, а лише роз'яснюють існуючі. ¹⁰

Висновок

В якості основних видів джерел права необхідно назвати нормативно-правові акти, судові і адміністративні прецеденти, правові звичаї. У деяких країнах як джерела права розглядаються міжнародні договори і доктрина. Право займає важливе місце в системі нормативного регулювання суспільних відносин. Особливості права більш рельєфно виявляються в процесі нормативного впливу на суспільні відносини разом з мораллю іншими соціальними нормами.

У будь-якому сучасній державі джерела права (і перш за все закони) впорядковані, але разом з тим вони навряд чи складають строгу систему, особливо акти підзаконного нормотворчості, правові звичаї і прецеденти. Швидше за все, це сукупність нормативних і інших юридичних актів, що встановлюють певний правовий режим.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що форми (джерела) права мають винятково велике значення для зміцнення законності в правовій державі. Досконалість названих форм (джерел) насправді залежить від рівня теоретичних уявлень про неї і від якості усіх видів юридичної практики. Юридична наука покликана своєчасно готувати рекомендації для поліпшення форм права, а практика повинна вміло реалізувати пропозиції вчених в цілях створення гнучкої, динамічної і ефективно функціонуючої системи джерел права. Від якості цієї системи права залежить міцність законності в державі.

Список використаної літератури

1. Право: Підручник для вузів / А. І. Косарєв, М. В. Малинкович, С. Д. Покревская та ін, За ред. проф. Н. А. Тепловий, проф. М. В. Малинкович .- 2-е вид., Перераб. і доп.-М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1998.

2. Основи теорії права: Навчальний посібник / А. А. Нечитайленко - Харків, 1998.

3. Основи держави і права: Навч. посібник / Гусаров С.Д., Калюжний С.А. та ін; За ред. Колодія А.М. і Олійник А.Ю. - К.: Либідь, 1997.

4. Правознавство: підручник / за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

5. Рабінович П.М., Основи загальної теорії права і держави. - К.: 1999.

6. Алексєєв С.С., Загальна теорія права. - Т. 1-М:, юр. лит., 1981.

7. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За редакцією В.В.Копейчікова.-К.: Юрінком, 1997.

8. Теорія гос-ва і права.Учебнік для юридичних вузів і факультетов.Под ред.В.М.Корельского і В.Д.Перевалова-М.: Видавнича група НОРМА-ИНФРА-М, 1998р.
9. Договір в народному господарстві (питання загальної теорії).
М.К, Сулейменов, Б.В, Покровський і ін Алма-Ата, 1987р.
10. Конституційне право. Опорні конспекти. В.В. Молдован.-К.: Вентурі,
1996р.
11. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів і вузів. Вентурі, 1996.

12. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів та вузов.-К. Вентурі, 1996.

13. Загальна теорія права і гос-ва: Підручник / За ред. В.В.Лазарева.-2-е вид., Перераб. і доп.-М., МАУП, 1996р.