Договір комерційної концесії

ЗМІСТ
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
Глава 1. Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу) ... ... ... .. 5
1.1. Поняття франчайзингу ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 5
1.2. Поняття договору комерційної концесії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 7
Глава 2. Зміст договору комерційної концесії ... ... ... ... ... ... ... ... 11
2.1. Основні права та обов'язки сторін договору комерційної концесії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 11
2.2. Комерційна субконцесія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 13
2.3. Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії ... ... .. 15
Глава 3. Виконання та припинення договору комерційної концесії ... 18
3.1. Виконання договору комерційної концесії ... ... ... ... ... ... ... .... ... .. 18
3.2. Зміна і припинення договору комерційної концесії ... ... ... .20
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 23
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 24

Введення
Договір комерційної концесії і породжується нею зобов'язання є новелою у ЦК і російському цивільно-правовому регулюванні.
Цей договір опосередковує специфічні економічні відносини, при яких в ролі товару виступають виняткові права на об'єкти промислової власності. Найменування договору в російському ГК збігається лексично з аналогічним договором в зарубіжному праві (contrat de concession commerciale), однак зміст договору і породжуваного ним правовідносини, регульоване коментарів главою, істотно ширше, ніж у договору комерційної концесії по закордонному праву. По суті, це зовсім інший договір - так званий франчайзинг.
Якщо за договором комерційної концесії, згідно зарубіжної трактуванні, передається право на використання фірмового найменування і (або) товарного знака у сфері торгівлі для перепродажу товару, то за договором франчайзингу використання чужого фірмового найменування і т.п. можливо також у сфері виробництва аналогічного товару.
Під товаром у широкому сенсі тут розуміється не тільки продукція у формі речей, але також роботи і послуги.
Аналіз правовідносин, сформульованих в гол. 54 ДК, дозволяє зробити висновок, що насправді мова в ній йде про франчайзинг (або договорі франшизи), відповідно до якого правовласник (підприємець, що володіє відомою, користується добротної та авторитетної ринкової репутацією "фірмою") надає іншому підприємцю (користувачеві) виняткові права на свою "фірму" з метою використання її останнім у його власної підприємницької діяльності.
Економічний сенс договору франчайзингу полягає в тому, що підприємець-правовласник отримує можливість, не вкладаючи додаткових коштів, просувати на ринку свої товари (роботи, послуги) за допомогою і зусиллями підприємця-користувача виняткових прав на фірмове найменування. У виграші залишається і користувач, якому не треба ризикувати в гострій конкурентній боротьбі на ринку, тому що він надійно захищений відомої, авторитетної "фірмою".
Правова природа договору комерційної концесії носить комплексний характер, і в ньому присутні елементи інших договорів:
- Про надання відплатних послуг - в частині надання правовласником консультаційних та технічних послуг користувачеві;
- Про спільну діяльність (простого товариства) - в частині співпраці сторін договору для досягнення спільних цілей щодо якості послуг, користувачем клієнтам товарів, робіт, послуг, а також розширення ринку збуту;
- Купівлі-продажу - в частині придбання користувачем необхідного обладнання, сировини, комерційної та технічної документації.
В договорі комерційної концесії присутні і елементи ліцензійного договору - у частині використання користувачем прав на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації правовласника. Істота ліцензійного договору дозволяє надати користувачеві виключне право на використання окремих результатів інтелектуальної діяльності, або товарного знака, або знака обслуговування і т.п. На відміну від ліцензійного договору, комерційна концесія в рамках одного договору дозволяє надати користувачеві комплекс виключних прав. Передача ж комплексу виключних прав у рамках ліцензійного договору зажадала б оформлення цілого пакета таких договорів.

Глава 1. Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу)
1.1. Поняття франчайзингу
Досить широке поширення договору комерційної концесії як в закордонній, так і у вітчизняній підприємницької практиці призвело до необхідності його прямого законодавчого закріплення (яке поки відсутня навіть у деяких розвинених правопорядках). Мова йде про оплатне придбання одним підприємцем (користувачем) в іншого підприємця, зазвичай - у комерційної організації з ситуацією, добре відомої споживачам діловою репутацією (правовласника), права на використання належних йому коштів індивідуалізації вироблених товарів, виконуваних робіт або послуг, а також охороняється комерційної інформації (ноу-хау) про технології відповідного виробництва та про надання консультаційної та іншої організаційної допомоги з тим, щоб товари та послуги користувача виступали на ринку в такому ж вигляді, як і аналогічні товари та послуги правовласника [[1]].
Таким чином, підприємець-користувач у відносинах зі своїми контрагентами-споживачами виступає під маскою правовласника, оформляючи результати своєї діяльності його атрибутикою, що давно зарекомендувала себе на ринку відповідних товарів або послуг. Своїм клієнтам він намагається показати, що вони купують товар або отримують послугу, абсолютно тотожну аналогічних результатів діяльності правовласника, і по можливості навіть підкреслити, що цю послугу їм фактично надає сам правовласник. Насправді ж такий користувач, залишаючись незалежним учасником обороту, здійснює самостійну підприємницьку діяльність (хоч і під певним контролем первісного правовласника).
Саме так, наприклад, у нас і в інших країнах виникли діють під вивіскою відомих компаній деякі підприємства громадського харчування (ресторани "Макдоналдс" і "Піца-Хат"), готельного господарства (готелі "Шератон", "Хілтон", "Холідей-Інн "), інші підприємства сфери обслуговування, виробники багатьох користуються попитом споживчих товарів (взуття, одягу, побутової техніки тощо), нерідко складові тепер об'єднані відповідної" вивіскою "величезні міжнародні мережі виробників або услугодателей. Всі вони є не дочірніми компаніями або філіями правовласника, а діють під його вивіскою вітчизняними (національними) підприємцями. Франчайзинг стосується небудь виробництва і збуту товарів (Produkt Distribution Franchising), або надання послуг (Business Format Franchising). Зазвичай виділяють такі його різновиди, як виробничий франчайзинг, збутовий франчайзинг і франчайзинг у сфері обслуговування, а іноді також і торговий франчайзинг.
Такі відносини дуже вигідні їхнім учасникам. Початковий правовласник розширює межі свого впливу не тільки без яких би то не було додаткових витрат (на відкриття філій, створення спільних або дочірніх компаній тощо), а й отримує прибуток у вигляді плати від користувача, а також великі можливості контролю за його виробничо-комерційною діяльністю. Останній же виходить на сформований ринок у формі вже відомого, зарекомендував себе споживачам виробника або услугодателя, не несучи при цьому витрат на рекламу та інші маркетингові заходи, але використовуючи сформований стабільний попит на вироблені правовласником товари чи надані послуги. Тому франчайзинг характеризують як "вдалий союз розумної голови (правовласника) і старанною посередності". Разом з тим тут виникає проблема захисту інтересів споживача (услугополучателя), якому необхідно забезпечити отримання товарів чи послуг такої ж якості, як і виготовляються і надаються початковим правовласником. Споживач не повинен страждати від підміни (заміни) однієї услугодателя іншим, використовує чужу вивіску. Крім того, угоди учасників франчайзингу можуть містити й певні умови, по суті, монополістичного характеру, прямо або побічно обмежують конкуренцію на ринках збуту відповідних товарів або послуг. Облік цих обставин складає основу законодавчого регулювання інституту франчайзингу [[2]].
1.2. Поняття договору комерційної концесії
За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без зазначення строку право використовувати в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, що належать правовласнику (п. 1 ст. 1027 ЦК).
За своєю юридичною природою даний договір є консенсуальним, оплатним, двостороннім.
Необхідно підкреслити, що даний договір може використовуватися виключно у сфері підприємницької діяльності, у зв'язку з чим його сторонами можуть бути лише комерційні організації і індивідуальні підприємці (п. 3 ст. 1027 ЦК). Це - один з небагатьох суто підприємницьких договорів. Тому до відносин між його учасниками застосовні спеціальні правила ДК про зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності.
Предмет договору комерційної концесії становить, по-перше, комплекс виключних прав, закріплених за правовласником і індивідуалізують або його (право на фірмове найменування або комерційне позначення), або також вироблені ним товари, виконувані роботи або надані послуги (право на товарний знак або знак обслуговування ). Договором може бути передбачено надання користувачеві прав на використання інших об'єктів "інтелектуальної власності" - винаходів, промислових зразків, програм для ЕОМ і т.д. По-друге, предметом договору є можливість використання належної правовласникові й охороняється їм комерційної інформації (ноу-хау), що не підлягає будь-якої спеціальної державної реєстрації (ст. 139 ЦК), а також його ділової репутації і комерційного досвіду, в тому числі в вигляді різної документації по організації та ведення підприємницької діяльності.
По-третє, франчайзинг передбачає постійне технічне та консультативне сприяння користувача з боку правовласника з метою забезпечення необхідної якості вироблених ним за договором (тобто під маскою правовласника) товарів, виконуваних робіт або послуг. Наш закон, однак, не вважає цю умову обов'язковим, ставлячи його в залежність від розсуду сторін (п. 2 ст. 1031 ЦК). Обов'язковою складовою частиною предмета концесійного договору відповідно до п. 1 ст. 1031 ЦК є інструктаж користувача і його працівників з усіх питань, пов'язаних із здійсненням переданих йому правовласником прав.
Таким чином, у концесійному договорі можна виявити елементи ліцензійного договору (дозвіл на використання об'єктів виключних прав), договору про надання відплатних послуг (консультативне та технічне сприяння), договору простого товариства (співпраця при виконанні договору для досягнення спільних підприємницьких цілей) і навіть договору купівлі -продажу (придбання необхідної технічної і ділової документації). Разом з тим такий договір не містить елементів представництва, комісії або агентського договору, тому що користувач завжди діє не тільки від свого імені і за свій рахунок, але і в своїх інтересах, здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність. Проте договір комерційної концесії (франчайзингу) не належить до змішаних (комплексних) договорів у сенсі п. 3 ст. 421 ГК. Не є він і різновидом відомих цивільному праву договорів, на базі яких він розвивався. Відповідно до ЦК договір комерційної концесії є цілком самостійний вид цивільно-правового договору (що виключає субсидіарне застосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про перерахованих договорах) [[3]].
Концесійний договір повинен бути укладений у письмовій формі під страхом нікчемності (п. 1 ст. 1028 ЦК). Крім того, він підлягає державній реєстрації в органі, який здійснив реєстрацію правовласника (як юридичної особи або в якості індивідуального підприємця). Якщо ж правовласник зареєстрований в іноземній державі, то концесійний договір, передбачуваний до виконання в Росії, необхідно зареєструвати в органі, який здійснив реєстрацію користувача (реєстрація договору в органі, який здійснив реєстрацію правовласника, в цьому випадку не потрібно). Необхідність такої реєстрації викликається використанням зареєстрованими раніше засобами індивідуалізації підприємців або вироблених ними товарів і послуг, що зачіпає інтереси інших учасників майнового обороту, перш за все споживачів.
При відсутності такої реєстрації укладений у письмовій формі концесійний договір не набуває сили у відносинах з третіми особами (абз. 3 п. 2 ст. 1028 ЦК), але пов'язує уклали його учасників (пор. п. 3 ст. 433 ЦК). З одного боку, таке становище в інтересах споживачів позбавляє користувача можливості почати використання наданого йому комплексу виключних прав, а з іншого - дозволяє учасникам ще до реєстрації договору почати проведення необхідної підготовчої роботи (передачу документації, інструктаж працівників і т.д.) вже на основі визнаного укладеним договору.
Оскільки предметом даного договору може стати дозвіл на використання деяких об'єктів виключних прав, що підлягають державній реєстрації (охоронюваних патентним законодавством), тобто, по суті, ліцензійні відносини, стає необхідною також державна реєстрація концесійного договору в патентному відомстві під страхом визнання його нікчемним ( абз. 4 п. 2 ст. 1028 ЦК, п. 2 ст. 13 Патентного закону, ст. 27 Закону про товарні знаки). За змістом закону мова йде про реєстрацію договору лише в частині використання відповідних об'єктів виключних прав, тобто про видачу та оформленні відповідних ліцензій, включаючи їх реєстрацію та сплату встановлених зборів і зборів.

Глава 2. Зміст договору комерційної концесії
2.1. Основні права та обов'язки сторін договору комерційної концесії
Концесійний договір як підприємницький завжди є оплатним. При цьому він повинен містити конкретні умови визначення і виплати винагороди правовласнику. Закон допускає різні форми такої винагороди; разові (паушальні) або періодичні (роялті) платежі, відрахування (відсотки) від виручки на оптову ціну товарів і т.п. (Ст. 1030 ЦК). Можливо і поєднання цих способів, зазвичай складається в одноразову виплату після укладення договору і в періодичних виплатах обумовленої частини прибутку (відрахувань від виручки). Разом з тим винагороду в розглянутому договорі не може встановлюватися відповідно до загального правила п. 3 ст. 424 ГК, а є його істотною умовою, яку сторони зобов'язані узгодити [[4]].
Істотними умовами концесійного договору є імперативно сформульовані законом обов'язки правовласника (п. 1 ст. 1031 ЦК). До них відносяться:
- Обов'язок передати користувачеві документацію та іншу інформацію, необхідну для здійснення наданих йому прав;
- Обов'язок проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав;
- Обов'язок забезпечити оформлення необхідних ліцензій (тобто реєстрацію договору в патентному відомстві) та передачу їх користувачеві.
На правовласника покладаються й інші обов'язки, якщо, однак, інше прямо не передбачено угодою сторін (п. 2 ст. 1031 ЦК). У їх число входять:
- Обов'язок забезпечити реєстрацію договору (в органі, який здійснює реєстрацію юридичних осіб);
- Обов'язок надавати постійне технічне та консультативне сприяння користувачеві;
- Обов'язок контролювати якість товарів і послуг, вироблених або наданих користувачем на підставі договору.
Перераховані обов'язки сформульовані диспозитивним правилом закону і не належать до числа істотних умов договору. Вони, отже, можуть бути і відсутніми у конкретному договорі, а реєстрація договору (наприклад, з іноземним правовласником) може навіть стати обов'язком користувача.

Імперативно сформульовані законом обов'язки користувача також є істотними умовами концесійного договору. Відповідно до ст. 1032 ЦК до них відносяться:
- Обов'язок використання фірмового найменування та комерційного позначення правоволодільця лише строго визначеним у договорі способом;
- Обов'язок нерозголошення конфіденційної комерційної інформації, отриманої від правовласника;
- Обов'язок забезпечити відповідність якості вироблених товарів чи послуг, що надаються якості аналогічних товарів або послуг, вироблених або надаються правоволодільцем;
- Обов'язок дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямовані на забезпечення такої відповідності;
- Обов'язок надання споживачам додаткових послуг, які надає своїм споживачам правовласник;
- Обов'язок інформувати споживачів очевидним для них способом про використання засобів індивідуалізації правоволодільця в силу концесійного договору.
Крім того, користувач зобов'язаний сплачувати правовласнику обумовлену договором винагороду. За угодою сторін на користувача можуть бути покладені й інші обов'язки [[5]].
Концесійний договір може передбачати певний термін використання отриманих від правовласника прав або полягати без зазначення строку. Отже, термін не відноситься до числа його істотних умов.
2.2. Комерційна субконцесія
За концесійного договору можливе встановлення обов'язку користувача з надання обумовленим числа інших підприємців дозволу на використання на певних умовах отриманого від правовласника комплексу прав або його певної частини (субконцесія).
За умовами конкретного договору надання субконцесії може бути як обов'язком користувача, так і його правом (п. 1 ст. 1029 ЦК).
За допомогою субконцесії правовласник ще більше розширює свою сферу впливу на відповідному ринку, створюючи цілі мережі своїх збутових або торгових організацій і керуючи ними. Тому він може бути зацікавлений у видачі субконцесії. Первинний ж користувач у цьому випадку бере на себе додаткові організаційно-управлінські функції щодо субконцессіонеров і ще тісніше зв'язується з початковим правовласником.
До субконцессіонному договором за загальним правилом застосовуються норми про договір комерційної концесії (п. 5 ст. 1029). Це стосується насамперед змісту (обов'язкових умов), оформлення і реєстрації такого договору. Договір субконцесії залежить від основного концесійного договору. Тому термін субконцесії не може перевищувати строку дії основного концесійного договору, а недійсність останнього спричиняє безумовну недійсність субконцессіонного угоди (абз. 2 п. 1 і 2 ст. 1029 ЦК) [[6]].
Разом з тим традиційні правила про укладення субдоговоров у відносинах комерційної концесії піддаються деяких змін. По-перше, у разі дострокового припинення концесійного договору (укладеного на строк) або розірвання такого договору (укладеного без зазначення строку), в укладеному на його основі субконцессіонном договорі можлива заміна вторинного правовласника (користувача за основним концесійного договору) основним правовласником (п. 3 ст. 1029 ЦК). Адже останній зазвичай зацікавлений у збереженні концесійних відносин. Інакше кажучи, тут допускається заміна учасника (кредитора) за субдоговоров учасником (кредитором) за основним договором. Заміна, зрозуміло, виключається в разі відмови самого правовласника від прийняття на себе прав і обов'язків сторони за таким договором або в разі заборони такої заміни основним концесійним договором.
По-друге, за шкоду, заподіяну правовласнику діями вторинних користувачів (за субконцессіонним договорами), його контрагент-користувач (за основним концесійного договору) за загальним правилом відповідає субсидіарно з субконцессіонерамі (п. 4 ст. 1029 ЦК), якщо тільки інше прямо не передбачено концесійним договором. У звичайних субдоговоров (суборенди, субпідряду тощо) первинний боржник залишається повністю відповідальним перед кредитором за дії "субдолжніков" - третіх осіб.
Це пояснюється тим, що предметом концесійних договорів є виключні права, що містять у собі як майнові, так і немайнові правомочності. Їх неналежне здійснення в багатьох випадках заподіює шкоду безпосередньо початкового правовласнику, що залишається незмінним суб'єктом цих прав. Йдеться, зокрема, йде про ситуації, коли в результаті діяльності зазначених користувачів заподіюється шкоди діловій репутації правовласника, скорочується попит на його товари чи послуги і т.п. Тому і користувач, переуступивший право на використання виключних прав, не виключається зовсім із загальної ланцюжка правовідносин, про що свідчить субсидіарний характер його відповідальності.
2.3. Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії
Концесійний договір може передбачати конкретний обсяг використання отриманих користувачем від правовласника виключних прав і комерційної інформації (наприклад, по вартості або кількості вироблених товарів або наданих послуг, використання їх на одному підприємстві або на певному їх кількості і т.п.), причому із зазначенням або без зазначення території використання (наприклад, торгівля певним видом товарів або надання відповідних послуг тільки в даному регіоні). Такого роду обмеження підприємницької діяльності, що випливають з договірних умов, будучи по суті обмеженнями конкуренції на відповідному ринку, не можуть порушувати заборони антимонопольного законодавства і повинні виключати цілі монополізації певного ринку або обмеження доступу певних споживачів до товарів і послуг [[7]].
Разом з тим за умовами концесійного договору допускаються відомі обмеження (самообмеження) прав сторін (п. 1 ст. 1033 ЦК). Правовласник може взяти на себе зобов'язання не надавати аналогічні комплекси виключних прав для використання третім особам або також самому утримуватися від аналогічної діяльності на цій території. У цьому випадку користувач купує, по суті, монопольні можливості на відповідному ринку, оскільки на ньому вже не можуть виступати з аналогічними товарами чи послугами ні інші користувачі, ні навіть сам правовласник.
Зі свого боку, користувач може прийняти на себе зобов'язання про відмову від конкуренції з правоволодільцем на території, де діє концесійний договір, або про відмову від отримання аналогічних прав у конкурентів правовласника (включаючи, наприклад, відмова від придбання значних часток участі в їх статутному капіталі) . Це гарантує правовласнику можливість самостійного виступу на певному ринку. До числа можливостей добровільного обмеження прав користувача закон відносить також його зобов'язання погоджувати з правоволодільцем місце розташування та оформлення комерційних приміщень, що використовуються при реалізації наданих правовласником виключних прав.
Будь-які з перерахованих умов також не повинні порушувати встановлених законом антимонопольних заборон (під страхом визнання їх недійсними). Більш того, два види можливих обмежувальних умов договору заздалегідь оголошені нікчемними (п. 2 ст. 1033 ЦК). До них віднесені умови, за якими або правовласник отримує право визначати ціну реалізованих користувачем товарів або послуг (як у вигляді конкретної ціни, так і шляхом встановлення її верхнього або нижнього краю), або користувач має право будь-яким чином обмежувати коло своїх споживачів-замовників ( надаючи послуги лише певним їх категоріями або особам, що мають місце знаходження або проживання на даній території).
В іншому випадку мова могла б іти про спробу розділу ринку (шляхом фактичного прикріплення споживачів до строго певного виробнику або услугодателю), умови збуту на якому, по суті, диктував би не бере участі у ньому правовласник. Виняток територіальних обмежень для услугополучателем дає можливість виступати в цій якості більше широкому колу споживачів, яким користувач за концесійного договору не зможе відмовити в наданні відповідних товарів або послуг.

Глава 3. Виконання та припинення договору комерційної концесії
3.1. Виконання договору комерційної концесії
Правовласник зацікавлений у належному виконанні користувачем його обов'язків за договором, перш за все обов'язків щодо забезпечення якості надаваних споживачам товарів і послуг. Адже останній виступає під його фірмою, тому недоліки в діяльності користувача безпосередньо позначаються на діловій репутації правовласника. З іншого боку, споживачі в багатьох випадках впевнені, що купують товар або послугу у самого правовласника.
Тому відповідно до ч. 1 ст. 1034 ЦК правовласник несе субсидіарну з користувачем відповідальність за вимогами, які висуваються замовником (споживачем) до користувача у зв'язку з неналежною якістю реалізованих їм товарів або послуг. Якщо ж користувач виступає в ролі виробника товарів правовласника, використовуючи його товарні знаки і інші фірмові позначення (виробничий франчайзинг), правовласник відповідає за якість цих товарів солідарно з користувачем (ч. 2 ст. 1034 ЦК). Адже споживач в цьому випадку не знає фактичного виробника товару та правовласник не може посилатися на те, що товари виготовлені не їм, а користувачем [[8]].
Під час дії договору правовласник, що залишається суб'єктом комплексу виключних прав, що використовуються користувачем, має право передати ці права, їх частину або окреме право іншій особі. У такій ситуації концесійний договір зберігається, проте його учасником стає новий правовласник (в частині прав та обов'язків, що відносяться до перейшов до нього виключних прав) (п. 1 ст. 1038 ЦК). При цьому можлива поява множинності осіб на стороні правовласника (при частковому відчуження належали початкового правовласнику виключних прав).
Аналогічне становище складається у разі смерті правовласника - фізичної особи, на місце якого за загальним правилом встає його спадкоємець (спадкоємці) (або реорганізації юридичної особи, місце якого в договорі займає його правонаступник). При цьому необхідна реєстрація спадкоємця як індивідуального підприємця протягом строку для прийняття спадщини (а правонаступник юридичної особи має бути комерційною організацією). До цього моменту або до прийняття спадкоємцем спадщини здійснення прав і обов'язків правовласника покладається на призначеного нотаріусом керуючого (абз. 2 п. 2 ст. 1038 ЦК), який діє за правилами про договір довірчого управління. При відмові спадкоємців або відсутності їх реєстрації як індивідуальних підприємців у встановлений термін договір франчайзингу припиняється.
При припиненні використовувався за договором франчайзингу виключного права, в тому числі у зв'язку із закінченням встановленого відповідним законом терміну його дії, договір зберігає чинність у відношенні залишилися прав, тобто діє за винятком положень, що відносяться до припинилося право (ч. 1 ст. 1040 ЦК) (якщо тільки мова не йде про право користування фірмовим найменуванням або комерційним позначенням). Однак користувач має право в цьому випадку вимагати від правовласника відповідного зменшення винагороди (якщо тільки інше прямо не передбачено договором).
Оскільки договір комерційної концесії є підприємницьким, взаємна відповідальність сторін за його порушення настає незалежно від їхньої вини, якщо тільки інше прямо не встановлено їх договором (п. 3 ст. 401 ЦК).

3.2. Зміна і припинення договору комерційної концесії
Концесійний договір може бути змінений сторонами протягом терміну його дії за загальними правилами про зміну цивільно-правових договорів. Однак будь-які зміни цього договору підлягають обов'язковій державній реєстрації в тому ж порядку, що і його висновок. Лише з моменту такої реєстрації відповідні зміни набувають чинності для третіх осіб, в тому числі для споживачів (контрагентів) користувача (якщо, звичайно, зазначені особи раніше не знали і не повинні були знати про такі зміни) [[9]].
При зміні або заміні правовласником свого фірмового найменування або комерційного позначення, що використовуються користувачем за концесійного договору (наприклад, у випадках перетворення, зміни основного профілю діяльності і т.д.), договір зберігає чинність щодо нового найменування (позначення), але лише за умови згоди на це користувача (який відповідно до ст. 1039 ЦК має право в цьому випадку вимагати розірвання договору та відшкодування заподіяних йому збитків). При цьому договір повинен бути відповідним чином змінений і перереєстровано (як і право користування новим фірмовим найменуванням або позначенням) за рахунок правовласника. Користувач, крім того, має право вимагати відповідного зменшення винагороди, що належить правовласнику, оскільки нове найменування останнього зазвичай не користується такою ж комерційної репутацією, як і попереднє.
Концесійний договір, укладений без зазначення строку його дії, припиняється за заявою однієї із сторін за умови повідомлення про це контрагента не менш ніж за шість місяців (договором може передбачатися і більш тривалий строк). Концесійний договір, укладений на термін, припиняється з загальних підставах припинення договірних зобов'язань. При цьому дострокове припинення такого договору, як і розірвання договору, укладеного без зазначення строку, підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Крім того, договір комерційної концесії припиняється:
- При припиненні належать правовласнику прав на фірмове найменування або комерційне позначення без заміни їх новими аналогічними правами (в тому числі у випадках ліквідації або реорганізації юридичної особи або невикористання комерційного позначення протягом тривалого терміну) (п. 3 ст. 1037 ЦК);
- При зміні правовласником свого фірмового найменування або комерційного позначення і відсутності згоди користувача на продовження дії договору у зміненому вигляді (ст. 1039 ЦК);
- При оголошенні одного з учасників договору банкрутом (оскільки при цьому такий учасник позбавляється статусу підприємця) (п. 4 ст. 1037 ЦК);
- У разі смерті правовласника - фізичної особи при відмові його спадкоємців від спадщини або неотриманні ними реєстрації як підприємця протягом строку для прийняття спадщини (абз. 1 п. 2 ст. 1038 ЦК).
Добросовісний користувач має право домагатися укладення договору франчайзингу на новий строк на тих же умовах (п. 1 ст. 1035 ЦК). Це правило захищає інтереси користувача як більш слабкої сторони договору, виявляється після його розірвання в дуже невигідному становищі: йому необхідно продовжувати підприємницьку діяльність, не маючи більше можливості користуватися фірмою і комерційним досвідом правовласника. Тим часом місце користувача в комерційній системі правовласника зможе зайняти новий підприємець, який отримає необгрунтовані вигоди від створеного колишнім користувачем положення, не кажучи вже про те, що, по суті, за рахунок останнього і сам правовласник розширив сферу свій діяльності. Крім того, поновлення договору франчайзингу може служити інтересам споживачів на усталеному ринку товарів чи послуг [[10]].
З іншого боку, таке право користувача не може бути безумовним, бо це шкодило б законним інтересам правовласника, який, наприклад, може втратити інтерес до ринку, де працював користувач. Тому можливість спонукання правовласника до відновлення договірних відносин з користувачем обмежується законом. Зрозуміло, правовласник може відмовити у поновленні договору користувачеві, неналежним чином виконував свої обов'язки за раніше чинному договору (п. 1 ст. 1035 ЦК). Сумлінному користувачеві правовласник може відмовити в укладенні договору і без пояснення причин, якщо протягом трьох років він не буде укладати аналогічні договори з іншими користувачами (або погоджуватися на укладення аналогічних договорів субконцесії) на території, де діяв колишній договір (п. 2 ст. 1035 ЦК).
В іншому випадку правовласник зобов'язаний або укласти такий договір з колишнім користувачем (причому на не менш сприятливих для користувача умовах, ніж містив прекратившийся договір), або відшкодувати йому всі збитки, включаючи упущену вигоду.

Висновок
Отже, у висновку можна відзначити, що комерційна концесія є новим правовим інститутом для цивільного права Російської Федерації. Відносини комерційної концесії були врегульовані в російському законодавстві лише з прийняттям частині другій Цивільного кодексу РФ. Визначення договору комерційної концесії міститься у п. 1 ст. 1027 ЦК України. За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без зазначення строку право використовувати у підприємницькій діяльності комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, в тому числі право на фірмове найменування і (або) комерційне позначення правовласника , на комерційну інформацію, а також на інші передбачені договором об'єкти виключних прав - товарний знак, знак обслуговування і т.д.
2. Договір комерційної концесії є самостійним цивільно-правовим договором, застосовуваним тільки у підприємницькій діяльності. Сторонами цього договору, згідно з п. 3 ст. 1027 ЦК України, можуть бути комерційні організації та громадяни, зареєстровані як індивідуальних підприємців.
3. Інститут комерційної концесії оформляє відносини, що дозволяють сприяти просуванню на ринок окремих товарів, робіт, послуг однієї з комерційних організацій (як правило, з добре відомою репутацією). Інша організація або підприємець (користувач) набуває у першої (правовласника) засоби індивідуалізації вироблених їй товарів (робіт, послуг), засоби індивідуалізації самої організації правовласника, а також обладнання для виробництва товарів або самі товари для їх розповсюдження під ім'ям правовласника.
Список використаної літератури
1. Конституція Російської Федерації від 12.12.1993 - м. 2006.
2. Цивільний кодекс Російської Федерації (Частина перша) від 26.01.1996. № 14-ФЗ (в ред. Від 15. 06. 2006) - М., 2006.
3. Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина друга. Текст, коментарі, алфавітно-предметний покажчик / За ред. О. М. Козир, А. Л. Маковського, С. А. Хохлова. М., 1996.
4. Цивільне право. Підручник. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергєєва. Ч.II. М., 2004.
5. Цивільне право. Частина друга: Підручник. / Под ред. Калпин А.Г., Масляєва А.І. - М. 2003.
6. Цивільне право. Том 2 / За ред. Є. А. Суханова. - М., 2003.
7. Гуев А.К. Постатейний коментар до частині другій Цивільного Кодексу Російської Федерації. - М., 2000.
8. Коментар до цивільного кодексу Російської Федерації. Частині другій (постатейний) / Під ред. О.Н. Садикова. - М., 1998.
9. Зобов'язальне право / Под ред. В. В. Залеського. М., 1998.
10. Попондопуло В.Ф., Скворцов О.Ю. Актуальні проблеми науки та практики комерційного права. Збірник наукових статей. Випуск 5 - М., 2005.
11. Чернічкіна Г.М. Про предмет договору комерційної концесії / / Сучасне право. 2003. № 8.
12. Шмиттгофф К. Експорт: право і практика міжнародної торгівлі. М., 1993.