Грошові кошти і організація розрахунків на підприємствах
1. Грошові кошти, канали їх надходження, порядок зберігання і витрачання
Для здійснення виробничої діяльності всі підприємства, крім основних засобів, повинні мати в необхідних розмірах і оборотні. У їх складі найважливіше місце займають грошові кошти. Вони необхідні для придбання техніки, виробничих матеріалів, оплати праці, розрахунків з бюджетом та іншими ланками фінансово-кредитної системи і т.д.
Грошові кошти - Це кошти у вигляді грошей, що знаходяться в касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб і т.д.
Основним джерелом надходження грошових коштів в госпрозрахункових підприємствах є виторг від реалізації продукції, робіт і послуг, наданих на сторону. Крім цього, грошові кошти на рахунки підприємств можуть надходити у вигляді бюджетних асигнувань, виручки від ліквідації основних засобів, реалізації непотрібного майна, у вигляді страхових відшкодувань, від продажу валюти та валютних цінностей, від здачі майна в оренду, у вигляді фінансової допомоги від вищестоящих органів управління, у вигляді банківських відсотків за розрахунково-депозитними операціями, у вигляді вступників пені, штрафів, неустойок за порушення госпдоговорів, у вигляді бюджетних дотацій, субвенцій і т.д.
При цьому виручка від продажу продукції, товарів, робіт і послуг підприємствам і організаціям, робітникам, службовцям та населенню може надходити як у безготівковому порядку на відповідні рахунки підприємств-постачальників (продавців) у банках, так і готівкою в їх каси з подальшим їх внесенням , як правило, в банк для зарахування на поточний рахунок. Інші ж надходження грошових коштів, що здійснюються в безготівковому порядку, зараховуються, як правило, відразу ж на поточний рахунок підприємства.
Отже, все що надходять на підприємство або на його ім'я грошові кошти зберігаються на відповідних рахунках в установі банку.
Згідно із зазначеними документами надходять на ім'я підприємства грошові кошти (як на поточний рахунок, так і в його касу) господарюючі суб'єкти можуть витрачати на розрахунки між собою за придбані (продавані) товарно-матеріальні цінності, продукцію, послуги, з ланками фінансово-кредитної системи по сплату різних податків, платежів, на виплату заробітної плати та прирівняних до неї платежів і т.д. При цьому витрачання грошових коштів на зазначені цілі може здійснюватися як безготівковим шляхом через установи банків, так і готівкою, які отримуються в банку або у вигляді виручки, що надходить до каси господарюючого суб'єкта.
Однак витрачання виручки, що надходить до каси господарюючого суб'єкта, на виплату заробітної плати і на інші цілі дозволяється в тих випадках, коли у підприємств немає заборгованості по сплаті податків і платежів до бюджету та позабюджетні централізовані фонди держави. (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування та ін.)
Дотримання встановленого порядку зберігання та використання грошових коштів забезпечує більш чітку їх організацію, прискорює оборотність коштів у розрахунках, сприяє зниженню дебіторської та кредиторської заборгованості, а також зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни.
До установам банків, підприємствам і організаціям, порушують встановлений порядок зберігання і витрачання грошових коштів, тобто розрахунково-платіжну дисципліну, органами контрольно-ревізійної служби і Державної податкової адміністрації застосовуються відповідні санкції.
2. Економічний зміст, принципи організації та класифікація розрахунків
Розрахунками називається система грошових відносин, пов'язаних з оплатою товарів, послуг та виконанням інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.
Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків, проте завжди мають грошову форму.
У господарському обороті сфера використання готівкових грошей обмежена. Вони використовуються в основному для розрахунків з працівниками підприємств з виплати їм заробітної плати, пенсій, допомог.
Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків.
Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари і послуги, а також інші перерахування здійснюються не готівкою, а шляхом переказу (перерахування) грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника або одержувача грошей відповідною установою банку.
Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково-платіжному обороті господарюючих суб'єктів. Призначення цієї форми розрахунків полягає в тому, щоб замінювати готівку в платіжному обороті.
Система безготівкових розрахунків повинна відповідати наступним вимогам:
- Сприяти своєчасному отриманню постачальником грошових коштів за відвантажену продукцію або надані послуги;
- Створювати умови покупець для контролю за дотриманням постачальником умов договору або угоди про постачання товарно-матеріальних цінностей, послуг;
- Забезпечувати можливість контролю з боку банку і постачальника за своєчасністю і повнотою оплати продукції та послуг покупцем.
З огляду на викладені вище вимоги, в основу організації безготівкових розрахунків покладено такі основні принципи.
- Розрахунки, як правило, повинні здійснюватися слідом за відпуском (відвантаженням) товарів, послуг або одночасно з ними.
- Платежі повинні здійснюватися через установи банку та під їх контролем тільки за згодою покупця і за наявності у нього необхідних коштів або права на отримання банківського кредиту.
- Платежі по різних видах діяльності повинні відбуватися з різних рахунків, тобто грошові кошти повинні використовуватися виключно за цільовим призначенням.
- Розрахунки повинні відбуватися на підставі розрахунково-платіжних документів типової форми.
Дотримання вказаних принципів є обов'язковим як для постачальника, так і для покупця.
Залежно від об'єктів платежів безготівкові розрахунки поділяються на розрахунки за товарними і нетоварними операціями.
Розрахунки за товарними операціями - Це розрахунки, пов'язані з оплатою отриманої продукції, придбаних товарно-матеріальних цінностей та отриманих послуг.
До розрахунків за нетоварними операціями належать платежі до бюджету, із соціального і майнового страхування, з погашення кредитів та відсотків по них, зі сплати пені, штрафів, неустойок за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та ін
Залежно від місця здійснення платежу і перебування платника розрахунки поділяються на одногородние (місцеві) та іногородні.
Одногородние - Це розрахунки, що здійснюються між підприємствами і організаціями, що обслуговуються одним або кількома одногородними установами банку.
Іногородні - Це розрахунки між підприємствами і організаціями, що обслуговуються установами банків, що знаходяться в різних містах або населених пунктах.
Залежно від конкретних умов (місця проведення розрахунків, угоди між постачальниками і платниками, банківських правил про порядок оформлення та здійснення платежу) у системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, розрахунки за допомогою чеків; розрахунки акредитивами; розрахунки векселями; інші форми розрахунків.
Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розрахункових документів, на підставі яких банк виконує доручення про платежі.
Форми безготівкових розрахунків встановлені Національним банком України. Суворе дотримання принципів, форм і правил здійснення безготівкових розрахунків забезпечує чітку їх організацію, прискорює оборотність коштів у розрахунках, знижує кредиторську і дебіторську заборгованість, сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни, господарського розрахунку та підвищенню ефективності виробництва.
3. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень
Розрахунки із застосуванням платіжних доручень займають основне місце в безготівковому платіжному обороті.
Платіжне доручення - Це розрахунковий документ, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену обслуговуючої його платіжної системи здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого поточного рахунку на рахунок іншого клієнта - одержувача грошей.
У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в межах одного міста розрахунках для здійснення товарних і нетоварних платежів, для оплати матеріальних цінностей та послуг, відпущених постачальником або отриманих покупцем, внесення податків та платежів до бюджету, до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування і в інші централізовані фонди і ланки фінансової системи, погашення кредиторської заборгованості, перерахування пені, штрафів, неустойок, а також сум за рішенням суду та арбітражного суду, погашення позик банку та відсотків по них, перерахування попередньої оплати за товари і послуги та авансових платежів з податків та ін
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються в наступному порядку. При виникненні у платника необхідності перерахування комусь грошових коштів в оплату за продукцію, послуги або податків (внесків) до бюджету і позабюджетні фонди і т.д. він виписує у необхідній кількості примірників (2-3) платіжне доручення встановленої форми, підписує його перший примірник і на ньому ставить печатку.
Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше 10 днів з дня його виписки. Банк приймає доручення до виконання лише в тому випадку, якщо у платника є на рахунку в необхідній кількості вільні грошові кошти. У межах цих коштів банк і оплачує платіжні доручення платника.
У тих випадках, коли одержувач грошових коштів не має рахунку в банку, в розрахунках з ним можуть використовуватися так звані гарантовані платіжні доручення. Такими дорученнями підприємства можуть здійснювати переказ грошових коштів через підприємства зв'язку на виплату окремим громадянам пенсій, аліментів, заробітної плати, авторського гонорару, а також іншим підприємствам - на виплату заробітної плати, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.
4. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
У безготівковому платіжному обороті України значне місце займають розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.
Платіжна вимога-доручення є розрахунковий документ, що містить, з одного боку, вимога отримувача безпосередньо до платника сплатити зазначену суму грошей, а з іншого - доручення платника обслуговуючому банку здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.
Отже, платіжна вимога-доручення складається з двох частин - верхньої і нижньої. Верхня частина являє собою вимогу. Заповнюється воно постачальником - одержувачем грошей. У ньому він вимагає від платника сплатити йому відповідну суму грошових коштів за поставлені товари, послуги. Нижня частина цього документа містить доручення платника своєму банку про оплату вказаної ним суми постачальнику - одержувачу грошей.
Платіжна вимога-доручення виписується постачальником - одержувачем коштів на бланку типової форми у 2-х примірниках. При цьому заповнюється тільки його верхня частина - вимога. Перший примірник виписаного документа оформляється підписами та печаткою одержувача грошей. Оформлене таким чином платіжне вимога-доручення разом з відвантажувальними та іншими документами, передбаченими договором, надсилається платнику безпосередньо постачальником або через установу банку.
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду його оплати. При згоді оплатити цю вимогу платник оформляє її нижню частину: вказує цифрами і прописом суму, яку він повинен сплатити, підписує його і ставить свою печатку. Оформлене таким чином платіжне вимога-доручення здається в банк платника, який вирішує питання про його оплату. Виписане платіжне вимога-доручення дійсне протягом двадцяти днів.
5. Розрахунки за допомогою чеків
В даний час в системі безготівкових розрахунків за отримані, виконані роботи та надані послуги широкого поширення набули розрахунки за допомогою чеків.
Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмову вказівку власника рахунку обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми грошових коштів з його рахунку пред'явнику (чекодержателю) цього чека.
Чекодавець - Юридична або фізична особа, яка підписує чек та видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари й послуги.
Чекодержатель - Підприємство, що отримало чек і має право знайти по ньому грошові кошти з рахунку чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.
Розрахункові чеки мають встановлену форму. Отримання готівкових грошей за ними не допускається. Виготовляються розрахункові чеки, як правило, Національним банком України на спеціальному папері та брошуруються в книжечки по 10, 20 і 25 аркушів (чеків).
Розрахунки чеками з лімітованих книжок здійснюються в такому порядку. Підприємство, що бажає купити необхідні товари, послуги та розрахуватися за них чеком, визначає свого працівника, який повинен отримати ці товари або послуги, видає йому доручення на їх отримання, а також лімітовану чекову книжку, і він їде до постачальника потрібних товарів (послуг). Після погодження в постачальника обсягу та вартості товарів, що купуються довірена особа покупця виписує розрахунковий чек із зазначенням у ньому, кому, скільки і за що перераховуються кошти. Одночасно з випискою чека заповнюється і його корінець із зазначенням у ньому суми залишку ліміту до цього платежу, суми, списаної за цим чеком, і суми залишку ліміту до наступного платежу.
Виписані чеки повинні бути підписані особами, які мають право розпоряджатися коштами на рахунках підприємства, і мати печатку власника чекової книжки. Як виняток, чеки з лімітованих книжок можуть підписуватися посадовою особою покупця, якій видана довіреність на отримання товару. У даному випадку в чеку перед підписом робиться напис «За дорученням» із зазначенням її номера та дати виписки. Виписаний чек відокремлюється від корінця та передається постачальнику. Постачальник на отриманому чеку та на його корінці ставить свій штамп, виписує на отримані чеки реєстр чеків у 2-3 примірниках і здає по ньому чеки з доданими до них рахунками-фактурами в обслуговуючий банк для стягнення платежу з чекодавців. Банк на підставі надійшли чеків списує суми, зазначені в них, з рахунків чекодавців і зараховує їх на рахунок одержувача грошових коштів.
6. Розрахунки акредитивами
Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що покупець на підставі договору з постачальником та до відвантаження ним продукції переводить (бронює) гроші на його ім'я у відповідну установу банку. Переклад (депонування) грошей здійснюється шляхом подачі обслуговуючому покупця установі банку заяви на акредитив.
Акредитив являє собою документ, в якому дається доручення банку покупця іногородньому банку постачальника здійснювати оплату рахунків останнього за відвантажений товар або надані послуги на умовах, зазначених в акредитивній заяві
Акредитив, при відкритті якого бронюються засоби платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим акредитивом.
Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по ньому при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком платника за рахунок кредиту, називається непокритим акредитивом.
Крім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку постачальника, при наявності кореспондентських рахунків між банками застосовуються так звані гарантовані акредитиви.
Гарантовані акредитиви - Це акредитиви, які відкриваються покупцям у банку постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з кореспондентського рахунку банку, обслуговуючого платника (банку-емітента).
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні.
Відкличний акредитив - Це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком, обслуговуючим платника (банком-емітентом), без попереднього узгодження з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.
Безвідкличний акредитив - Це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).
Оплата за акредитивом може здійснюватися відразу ж у повній сумі акредитива або частково в кожному окремому випадку. При неповному використанні акредитива гроші в невикористаної сумі повертаються покупцеві та зараховуються на той рахунок, з якого виставлявся акредитив. Якщо ж кошти за акредитивом використані повністю або і термін його дії, то він закривається. Достроково акредитив може бути закритий банком платника при порушенні постачальником його умов, за заявою постачальника, якщо це безвідкличний акредитив, на вимогу покупця у випадках виставлення відкличного акредитива.
Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків щодо купівлі (поставки) товарів і надання послуг і угода має разовий характер.
Позитивною стороною акредитивної форми розрахунків є те, що гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обороту підприємства відбувається відволікання оборотних коштів, що уповільнює їх оборотність.
7. Розрахунки із застосуванням векселів
Однією з форм безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності та погашення боргів є розрахунки за допомогою векселів.
Вексель - Це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму грошових коштів своєму кредитору - власнику векселя (векселедержателю) у встановлений термін. Він широко використовується в комерційній та банківській практиці у країнах з ринковою економікою як форма видачі позабанківського кредиту.
Векселі бувають декількох видів. Проте в господарському обороті України застосування отримали в основному два види векселів - простий (соло) і переказний (тратта). Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовляються та видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 аркушів.
При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а переказний - кредитор.
Простий вексель містить нічим не обумовлене обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору - векселедержателю зазначену в ньому суму боргу.
Переказний вексель, що виписується і підписується кредитором, являє собою наказ боржнику про сплату у встановлений термін зазначеної суми грошових коштів третій особі. Виписаний переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'язання сплатити його суму у встановлений термін.
Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається «аваль». Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселедержателем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату (відсоток).
Використання векселів у розрахунках має свої переваги, які полягають у наступному: скорочується потреба в оборотних (грошових) засобах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; відбувається залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також зменшення потреби в банківському кредиті, скорочення грошової маси і гальмування інфляційних процесів.
Проте погіршення фінансового становища значної кількості суб'єктів господарювання в Україні в умовах переходу її на ринкові відносини не дозволяє в широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті.
8. Інші форми безготівкових розрахунків
У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення та ін
Безспірне стягнення та безакцептне списання грошових коштів з рахунку платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення суду або арбітражного суду.
Платіжне вимога - Це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.
У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету, вони стягуються податковими органами в безспірному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (Розпорядженнями) встановленої форми.
9. Санкції за порушення розрахунково-платіжної і касової дисципліни
Всі господарюючі суб'єкти повинні правильно, у відповідності з діючими нормативними документами організувати зберігання і витрачання грошових коштів, своєчасно розраховуватися за своїми платіжними зобов'язаннями з постачальниками продукції, товарів, робіт, послуг, з ланками фінансово-кредитної системи, установами та організаціями, тобто дотримуватися розрахунково-платіжну дисципліну. За неправильне зберігання та витрачання грошових коштів, несвоєчасні розрахунки і платежі підприємства сплачують на користь відповідних суб'єктів у встановленому розмірі пеню, штрафи, неустойки.
Платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувача грошей пеню в розмірі, встановленому в договорі сторін, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в періоді, за який стягується пеня. При цьому платники самостійно нараховують пеню та подають банку платіжні доручення на її перерахування, як правило, одночасно з оплатою основного боргу.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний виплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
При несвоєчасній сплаті податків та платежів до бюджету платник сплачує пеню в розмірі 120% облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення заборгованості.
У випадках порушення юридичними особами всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання обігу готівки в національній валюті до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в наступних розмірах:
• за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;
• за неоприбуткування в касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованих сум;
• за витрачання готівки їх виручки, отриманої від реалізації продукції, робіт, послуг, та інших касових надходжень на виплату заробітної плати, матеріального заохочення, допомог усіх видів, компенсацій за наявності заборгованості з податків - у розмірі здійснених виплат;
• за перевищення встановлених термінів використання виданих під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звіту за використання раніше виданих коштів - у розмірі 25% виданих під звіт сум;
• за здійснення розрахунків готівкою без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до касового ордера тощо), який би підтверджував сплату покупцем готівкових грошей-в розмірі сплачених сум;
• за використання одержаних в установах банків готівки не за цільовим призначенням - у розмірі витрачати суми;
• за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах підприємств з банків стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.
Крім того, чинним законодавством та договором можуть бути передбачені додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов'язань.
1. Грошові кошти, канали їх надходження, порядок зберігання і витрачання
Для здійснення виробничої діяльності всі підприємства, крім основних засобів, повинні мати в необхідних розмірах і оборотні. У їх складі найважливіше місце займають грошові кошти. Вони необхідні для придбання техніки, виробничих матеріалів, оплати праці, розрахунків з бюджетом та іншими ланками фінансово-кредитної системи і т.д.
Грошові кошти - Це кошти у вигляді грошей, що знаходяться в касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб і т.д.
Основним джерелом надходження грошових коштів в госпрозрахункових підприємствах є виторг від реалізації продукції, робіт і послуг, наданих на сторону. Крім цього, грошові кошти на рахунки підприємств можуть надходити у вигляді бюджетних асигнувань, виручки від ліквідації основних засобів, реалізації непотрібного майна, у вигляді страхових відшкодувань, від продажу валюти та валютних цінностей, від здачі майна в оренду, у вигляді фінансової допомоги від вищестоящих органів управління, у вигляді банківських відсотків за розрахунково-депозитними операціями, у вигляді вступників пені, штрафів, неустойок за порушення госпдоговорів, у вигляді бюджетних дотацій, субвенцій і т.д.
При цьому виручка від продажу продукції, товарів, робіт і послуг підприємствам і організаціям, робітникам, службовцям та населенню може надходити як у безготівковому порядку на відповідні рахунки підприємств-постачальників (продавців) у банках, так і готівкою в їх каси з подальшим їх внесенням , як правило, в банк для зарахування на поточний рахунок. Інші ж надходження грошових коштів, що здійснюються в безготівковому порядку, зараховуються, як правило, відразу ж на поточний рахунок підприємства.
Отже, все що надходять на підприємство або на його ім'я грошові кошти зберігаються на відповідних рахунках в установі банку.
Згідно із зазначеними документами надходять на ім'я підприємства грошові кошти (як на поточний рахунок, так і в його касу) господарюючі суб'єкти можуть витрачати на розрахунки між собою за придбані (продавані) товарно-матеріальні цінності, продукцію, послуги, з ланками фінансово-кредитної системи по сплату різних податків, платежів, на виплату заробітної плати та прирівняних до неї платежів і т.д. При цьому витрачання грошових коштів на зазначені цілі може здійснюватися як безготівковим шляхом через установи банків, так і готівкою, які отримуються в банку або у вигляді виручки, що надходить до каси господарюючого суб'єкта.
Однак витрачання виручки, що надходить до каси господарюючого суб'єкта, на виплату заробітної плати і на інші цілі дозволяється в тих випадках, коли у підприємств немає заборгованості по сплаті податків і платежів до бюджету та позабюджетні централізовані фонди держави. (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування та ін.)
Дотримання встановленого порядку зберігання та використання грошових коштів забезпечує більш чітку їх організацію, прискорює оборотність коштів у розрахунках, сприяє зниженню дебіторської та кредиторської заборгованості, а також зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни.
До установам банків, підприємствам і організаціям, порушують встановлений порядок зберігання і витрачання грошових коштів, тобто розрахунково-платіжну дисципліну, органами контрольно-ревізійної служби і Державної податкової адміністрації застосовуються відповідні санкції.
2. Економічний зміст, принципи організації та класифікація розрахунків
Розрахунками називається система грошових відносин, пов'язаних з оплатою товарів, послуг та виконанням інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.
Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків, проте завжди мають грошову форму.
У господарському обороті сфера використання готівкових грошей обмежена. Вони використовуються в основному для розрахунків з працівниками підприємств з виплати їм заробітної плати, пенсій, допомог.
Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків.
Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари і послуги, а також інші перерахування здійснюються не готівкою, а шляхом переказу (перерахування) грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника або одержувача грошей відповідною установою банку.
Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково-платіжному обороті господарюючих суб'єктів. Призначення цієї форми розрахунків полягає в тому, щоб замінювати готівку в платіжному обороті.
Система безготівкових розрахунків повинна відповідати наступним вимогам:
- Сприяти своєчасному отриманню постачальником грошових коштів за відвантажену продукцію або надані послуги;
- Створювати умови покупець для контролю за дотриманням постачальником умов договору або угоди про постачання товарно-матеріальних цінностей, послуг;
- Забезпечувати можливість контролю з боку банку і постачальника за своєчасністю і повнотою оплати продукції та послуг покупцем.
З огляду на викладені вище вимоги, в основу організації безготівкових розрахунків покладено такі основні принципи.
- Розрахунки, як правило, повинні здійснюватися слідом за відпуском (відвантаженням) товарів, послуг або одночасно з ними.
- Платежі повинні здійснюватися через установи банку та під їх контролем тільки за згодою покупця і за наявності у нього необхідних коштів або права на отримання банківського кредиту.
- Платежі по різних видах діяльності повинні відбуватися з різних рахунків, тобто грошові кошти повинні використовуватися виключно за цільовим призначенням.
- Розрахунки повинні відбуватися на підставі розрахунково-платіжних документів типової форми.
Дотримання вказаних принципів є обов'язковим як для постачальника, так і для покупця.
Залежно від об'єктів платежів безготівкові розрахунки поділяються на розрахунки за товарними і нетоварними операціями.
Розрахунки за товарними операціями - Це розрахунки, пов'язані з оплатою отриманої продукції, придбаних товарно-матеріальних цінностей та отриманих послуг.
До розрахунків за нетоварними операціями належать платежі до бюджету, із соціального і майнового страхування, з погашення кредитів та відсотків по них, зі сплати пені, штрафів, неустойок за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та ін
Залежно від місця здійснення платежу і перебування платника розрахунки поділяються на одногородние (місцеві) та іногородні.
Одногородние - Це розрахунки, що здійснюються між підприємствами і організаціями, що обслуговуються одним або кількома одногородними установами банку.
Іногородні - Це розрахунки між підприємствами і організаціями, що обслуговуються установами банків, що знаходяться в різних містах або населених пунктах.
Залежно від конкретних умов (місця проведення розрахунків, угоди між постачальниками і платниками, банківських правил про порядок оформлення та здійснення платежу) у системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, розрахунки за допомогою чеків; розрахунки акредитивами; розрахунки векселями; інші форми розрахунків.
Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розрахункових документів, на підставі яких банк виконує доручення про платежі.
Форми безготівкових розрахунків встановлені Національним банком України. Суворе дотримання принципів, форм і правил здійснення безготівкових розрахунків забезпечує чітку їх організацію, прискорює оборотність коштів у розрахунках, знижує кредиторську і дебіторську заборгованість, сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни, господарського розрахунку та підвищенню ефективності виробництва.
3. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень
Розрахунки із застосуванням платіжних доручень займають основне місце в безготівковому платіжному обороті.
Платіжне доручення - Це розрахунковий документ, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену обслуговуючої його платіжної системи здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого поточного рахунку на рахунок іншого клієнта - одержувача грошей.
У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в межах одного міста розрахунках для здійснення товарних і нетоварних платежів, для оплати матеріальних цінностей та послуг, відпущених постачальником або отриманих покупцем, внесення податків та платежів до бюджету, до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування і в інші централізовані фонди і ланки фінансової системи, погашення кредиторської заборгованості, перерахування пені, штрафів, неустойок, а також сум за рішенням суду та арбітражного суду, погашення позик банку та відсотків по них, перерахування попередньої оплати за товари і послуги та авансових платежів з податків та ін
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються в наступному порядку. При виникненні у платника необхідності перерахування комусь грошових коштів в оплату за продукцію, послуги або податків (внесків) до бюджету і позабюджетні фонди і т.д. він виписує у необхідній кількості примірників (2-3) платіжне доручення встановленої форми, підписує його перший примірник і на ньому ставить печатку.
Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше 10 днів з дня його виписки. Банк приймає доручення до виконання лише в тому випадку, якщо у платника є на рахунку в необхідній кількості вільні грошові кошти. У межах цих коштів банк і оплачує платіжні доручення платника.
У тих випадках, коли одержувач грошових коштів не має рахунку в банку, в розрахунках з ним можуть використовуватися так звані гарантовані платіжні доручення. Такими дорученнями підприємства можуть здійснювати переказ грошових коштів через підприємства зв'язку на виплату окремим громадянам пенсій, аліментів, заробітної плати, авторського гонорару, а також іншим підприємствам - на виплату заробітної плати, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.
4. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
У безготівковому платіжному обороті України значне місце займають розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.
Платіжна вимога-доручення є розрахунковий документ, що містить, з одного боку, вимога отримувача безпосередньо до платника сплатити зазначену суму грошей, а з іншого - доручення платника обслуговуючому банку здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.
Отже, платіжна вимога-доручення складається з двох частин - верхньої і нижньої. Верхня частина являє собою вимогу. Заповнюється воно постачальником - одержувачем грошей. У ньому він вимагає від платника сплатити йому відповідну суму грошових коштів за поставлені товари, послуги. Нижня частина цього документа містить доручення платника своєму банку про оплату вказаної ним суми постачальнику - одержувачу грошей.
Платіжна вимога-доручення виписується постачальником - одержувачем коштів на бланку типової форми у 2-х примірниках. При цьому заповнюється тільки його верхня частина - вимога. Перший примірник виписаного документа оформляється підписами та печаткою одержувача грошей. Оформлене таким чином платіжне вимога-доручення разом з відвантажувальними та іншими документами, передбаченими договором, надсилається платнику безпосередньо постачальником або через установу банку.
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду його оплати. При згоді оплатити цю вимогу платник оформляє її нижню частину: вказує цифрами і прописом суму, яку він повинен сплатити, підписує його і ставить свою печатку. Оформлене таким чином платіжне вимога-доручення здається в банк платника, який вирішує питання про його оплату. Виписане платіжне вимога-доручення дійсне протягом двадцяти днів.
5. Розрахунки за допомогою чеків
В даний час в системі безготівкових розрахунків за отримані, виконані роботи та надані послуги широкого поширення набули розрахунки за допомогою чеків.
Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмову вказівку власника рахунку обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми грошових коштів з його рахунку пред'явнику (чекодержателю) цього чека.
Чекодавець - Юридична або фізична особа, яка підписує чек та видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари й послуги.
Чекодержатель - Підприємство, що отримало чек і має право знайти по ньому грошові кошти з рахунку чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.
Розрахункові чеки мають встановлену форму. Отримання готівкових грошей за ними не допускається. Виготовляються розрахункові чеки, як правило, Національним банком України на спеціальному папері та брошуруються в книжечки по 10, 20 і 25 аркушів (чеків).
Розрахунки чеками з лімітованих книжок здійснюються в такому порядку. Підприємство, що бажає купити необхідні товари, послуги та розрахуватися за них чеком, визначає свого працівника, який повинен отримати ці товари або послуги, видає йому доручення на їх отримання, а також лімітовану чекову книжку, і він їде до постачальника потрібних товарів (послуг). Після погодження в постачальника обсягу та вартості товарів, що купуються довірена особа покупця виписує розрахунковий чек із зазначенням у ньому, кому, скільки і за що перераховуються кошти. Одночасно з випискою чека заповнюється і його корінець із зазначенням у ньому суми залишку ліміту до цього платежу, суми, списаної за цим чеком, і суми залишку ліміту до наступного платежу.
Виписані чеки повинні бути підписані особами, які мають право розпоряджатися коштами на рахунках підприємства, і мати печатку власника чекової книжки. Як виняток, чеки з лімітованих книжок можуть підписуватися посадовою особою покупця, якій видана довіреність на отримання товару. У даному випадку в чеку перед підписом робиться напис «За дорученням» із зазначенням її номера та дати виписки. Виписаний чек відокремлюється від корінця та передається постачальнику. Постачальник на отриманому чеку та на його корінці ставить свій штамп, виписує на отримані чеки реєстр чеків у 2-3 примірниках і здає по ньому чеки з доданими до них рахунками-фактурами в обслуговуючий банк для стягнення платежу з чекодавців. Банк на підставі надійшли чеків списує суми, зазначені в них, з рахунків чекодавців і зараховує їх на рахунок одержувача грошових коштів.
6. Розрахунки акредитивами
Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що покупець на підставі договору з постачальником та до відвантаження ним продукції переводить (бронює) гроші на його ім'я у відповідну установу банку. Переклад (депонування) грошей здійснюється шляхом подачі обслуговуючому покупця установі банку заяви на акредитив.
Акредитив являє собою документ, в якому дається доручення банку покупця іногородньому банку постачальника здійснювати оплату рахунків останнього за відвантажений товар або надані послуги на умовах, зазначених в акредитивній заяві
Акредитив, при відкритті якого бронюються засоби платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим акредитивом.
Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по ньому при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком платника за рахунок кредиту, називається непокритим акредитивом.
Крім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку постачальника, при наявності кореспондентських рахунків між банками застосовуються так звані гарантовані акредитиви.
Гарантовані акредитиви - Це акредитиви, які відкриваються покупцям у банку постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з кореспондентського рахунку банку, обслуговуючого платника (банку-емітента).
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні.
Відкличний акредитив - Це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком, обслуговуючим платника (банком-емітентом), без попереднього узгодження з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.
Безвідкличний акредитив - Це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).
Оплата за акредитивом може здійснюватися відразу ж у повній сумі акредитива або частково в кожному окремому випадку. При неповному використанні акредитива гроші в невикористаної сумі повертаються покупцеві та зараховуються на той рахунок, з якого виставлявся акредитив. Якщо ж кошти за акредитивом використані повністю або і термін його дії, то він закривається. Достроково акредитив може бути закритий банком платника при порушенні постачальником його умов, за заявою постачальника, якщо це безвідкличний акредитив, на вимогу покупця у випадках виставлення відкличного акредитива.
Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків щодо купівлі (поставки) товарів і надання послуг і угода має разовий характер.
Позитивною стороною акредитивної форми розрахунків є те, що гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обороту підприємства відбувається відволікання оборотних коштів, що уповільнює їх оборотність.
7. Розрахунки із застосуванням векселів
Однією з форм безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності та погашення боргів є розрахунки за допомогою векселів.
Вексель - Це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму грошових коштів своєму кредитору - власнику векселя (векселедержателю) у встановлений термін. Він широко використовується в комерційній та банківській практиці у країнах з ринковою економікою як форма видачі позабанківського кредиту.
Векселі бувають декількох видів. Проте в господарському обороті України застосування отримали в основному два види векселів - простий (соло) і переказний (тратта). Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовляються та видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 аркушів.
При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а переказний - кредитор.
Простий вексель містить нічим не обумовлене обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору - векселедержателю зазначену в ньому суму боргу.
Переказний вексель, що виписується і підписується кредитором, являє собою наказ боржнику про сплату у встановлений термін зазначеної суми грошових коштів третій особі. Виписаний переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'язання сплатити його суму у встановлений термін.
Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається «аваль». Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселедержателем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату (відсоток).
Використання векселів у розрахунках має свої переваги, які полягають у наступному: скорочується потреба в оборотних (грошових) засобах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; відбувається залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також зменшення потреби в банківському кредиті, скорочення грошової маси і гальмування інфляційних процесів.
Проте погіршення фінансового становища значної кількості суб'єктів господарювання в Україні в умовах переходу її на ринкові відносини не дозволяє в широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті.
8. Інші форми безготівкових розрахунків
У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення та ін
Безспірне стягнення та безакцептне списання грошових коштів з рахунку платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення суду або арбітражного суду.
Платіжне вимога - Це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.
У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету, вони стягуються податковими органами в безспірному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (Розпорядженнями) встановленої форми.
9. Санкції за порушення розрахунково-платіжної і касової дисципліни
Всі господарюючі суб'єкти повинні правильно, у відповідності з діючими нормативними документами організувати зберігання і витрачання грошових коштів, своєчасно розраховуватися за своїми платіжними зобов'язаннями з постачальниками продукції, товарів, робіт, послуг, з ланками фінансово-кредитної системи, установами та організаціями, тобто дотримуватися розрахунково-платіжну дисципліну. За неправильне зберігання та витрачання грошових коштів, несвоєчасні розрахунки і платежі підприємства сплачують на користь відповідних суб'єктів у встановленому розмірі пеню, штрафи, неустойки.
Платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувача грошей пеню в розмірі, встановленому в договорі сторін, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в періоді, за який стягується пеня. При цьому платники самостійно нараховують пеню та подають банку платіжні доручення на її перерахування, як правило, одночасно з оплатою основного боргу.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний виплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
При несвоєчасній сплаті податків та платежів до бюджету платник сплачує пеню в розмірі 120% облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення заборгованості.
У випадках порушення юридичними особами всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання обігу готівки в національній валюті до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в наступних розмірах:
• за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;
• за неоприбуткування в касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованих сум;
• за витрачання готівки їх виручки, отриманої від реалізації продукції, робіт, послуг, та інших касових надходжень на виплату заробітної плати, матеріального заохочення, допомог усіх видів, компенсацій за наявності заборгованості з податків - у розмірі здійснених виплат;
• за перевищення встановлених термінів використання виданих під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звіту за використання раніше виданих коштів - у розмірі 25% виданих під звіт сум;
• за здійснення розрахунків готівкою без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до касового ордера тощо), який би підтверджував сплату покупцем готівкових грошей-в розмірі сплачених сум;
• за використання одержаних в установах банків готівки не за цільовим призначенням - у розмірі витрачати суми;
• за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах підприємств з банків стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.
Крім того, чинним законодавством та договором можуть бути передбачені додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов'язань.