ПІВНІЧНИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Головнін: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
Філологічний факультет
Спеціальність японську мову
Група Я-71
Виконала Скряга Є.М.
Прийняв Василів А.К.
Магадан
2000
ЗМІСТ
I Японія та іноземні держави на Далекому Сході наприкінці 18 - початку 19 ст.
II Історія
1. Коротка біографія В.М Головніна.
2. Подорож на шлюпі «Діана», дослідження Курильських островів.
3. У полоні у Японців.
4. Нотатки про японський державі, народі.
Ш Сучасність
Тривала ізоляція Японії від зовнішнього світу ніколи не була повною регулярна, хоча й суворо регламентовані сьогунатом зв'язки підтримувалися з голландськими та китайськими купцями. Торгівля повністю монополізувала чиновниками бакуфу. У той же час сьогунським будинок і імператорська оточення регулярно відправляли забезпечені особливими дозволами на плавання за межами країни кораблі для торгівлі в країнах Південно-Східної Азії. Сьогунат через самураїв, які вивчали мову іноземців, а з 50-х років 19 ст. через штат чиновників, які знали голландську мову і переводили матеріали, книги, які регулярно привозили голландські кораблі, отримував відомості про західному світі.
З початку 18 ст. до Японії доходять відомості про вихід сусідній Росії на береги Тихого океану та її активної діяльності з освоєння цього району.
Перше десятиліття 17 ст., Коли Японія вступила в смугу тривалої ізоляції та її мешканцям було заборонено здійснювати далекі плавання, стали саме часом, коли росіяни в процесі приєднання Східному Сибіру до російських володінь вийшли до Охотського моря. Походи Єрмака, Пояркова, Москвітіна, Дежньова, Атласова, Хабарова, мореплавання на Тихому океані привели до багатьох відкриттів. На російських картах 17 ст. були нанесені Татарський протоку і відзначено острівна (а не півострівне, як вважалося раніше) становище Сахаліну в 1697 р. після походу Атласова до Росії була приєднана Камчатка, і в першій чверті 18 ст. почалося обстеження Шантарські (відкритих у 1645 р), Караганского, і Курильських островів. Більша частина Курильських гряди була картографував в результаті декількох експедицій, очолених російськими дослідниками - І.П. Козеревскім, Ф.Ф. Лужина та ін Результати обстеження містили також опис айнського населення Курил, а також відомості про Японію. У ході обстеження північно-західній частині Тихого океану російські мореплавці в 1732 р. висадилися на Американському континенті; тривали також пошуки шляхів до Японії. У червні 1739 експедиція М. Шпанберга і В. Вальтона вперше підійшла до Північно-східного узбережжя о. Хонсю і потім висадилася на Східному узбережжі о. Едзо (Хоккайдо).
Незважаючи на дружні контакти з місцевим населенням, експедиціям встановити торговельні відносини з Японією не вдалося. Бакуфу підтвердило своє неухильне дотримання політики ізоляції випуском нової інструкції про насильницьким заходи щодо іноземних кораблів (1739 р.) Економічний розвиток далекосхідних володінь Росії, їх господарська діяльність сприяли продовженню досліджень Охотського моря і північно-західній частині Тихоокеанського басейну. У 1742 р. А. Шельтінг уточнив острівне положення Сахаліну, який був зображений островом у складеній в 1745 р. першої наукової карті Східної Азії, що увійшла до «Академічний атлас Росії». Пріоритет відкриття і вивчення Сахаліну і Курильських островів належить російським дослідникам, з першої половини 17 ст. здійснювала планомірне, систематичне їх обстеження і заселення. У другій половині 18 ст. російські поселення існували о-вах Парамушир, Шуншу, Симушир, Уруп і Ітуруп.
Створена в 1799 р. Російсько-Американська торгова компанія успадкувала від діючої раніше компанії купців Шелехова і Голікова великі обстежені території, де були російські поселення (Курильські о-ви, Сахалін, Алеутські о-ви, Західне узбережжя Північної Америки від Аляски до Каліфорнії).
Спроби дослідження про-вів Південно - Курильської гряди з боку Японії належить до значно більш пізнього періоду (80-ті р. 18 ст.) І виглядають на тлі російських досліджень 17-18 ст. поодинокими. Але, висаджуючи в кінці 18 - початку 19 ст. на Курильських о-вах, японці ламали прикордонні знаки, витісняли російських поселенців застосовуючи загрозу і силу.
Російський уряд прагнуло налагодити контакти з тихоокеанським сусідом. У 1792 - 93 рр.. з метою встановлення з Японією офіційних торговельних відносин була відправлена експедиція О. Лаксмана. Хоча перебування росіян було обмежено о. Едзо, Лаксман був прийнятий як офіційний представник і одержав письмовий дозвіл на прибуття в Нагасакі одного російського корабля на рік. Це було значним успіхом - вперше за всі роки «закриття» країни росіяни отримали права, однакові з голландцями, монополізувати торгівлю з Японією. Однак російський уряд протягом 12 років не скористалося дозволом на торгівлю. Прибулому в Нагасакі восени 1804 року посольство Н.П. Резанова (разом з першої російської кругосвітньої експедицією Крузенштерна) було відмовлено навіть у переговорах. Невдача спіткала і наступні російські експедиції 1806-1807 рр..
Причиною цього була урядова політика по відношенню до іноземців. Крім того, посилилися агресивні дії японських чиновників і купців, які захопили в ці роки рибальські ділянки на Кунашир і перетворили острів у базу постійних набігів на російські поселення на Південно - Курильських о-вах. Місцевий айнську населення було обкладено податками, збір яких проводився японцями з особливою жорстокістю і не раз приводив до сутичок між тубільцями і купцями. У 1789 р. спалахнуло повстання айнів на Кунашире, було вбито більше 70 японців, опір місцевого населення вдалося придушити лише завдяки військової допомоги феодального князівства Мацумае, що відправив на Кунашир 30 суден.
Восени 1806 року з метою обстеження і зміцнення російських поселень на Курилах і Сахаліні, а так само постачання їх продовольством була відправлена експедиція лейтенанта Н.А. Хвостова і мічмана Г.І. Давидова. Вони намагалися відновити прикордонні знаки на островах, звільнити айнів від японської кабальної залежності. Це призвело до конфлікту з японцями. За самовільне порушення урядових інструкцій про суто мирному розвитку взаємин з тихоокеанським сусідом проти Хвостова і Давидова було порушено слідство комісією військового суду. В якості покарання їм анулювали нагороди за проявлені у війні зі Швецією хоробрість і мужність.
Невдалою була й експедиція капітана-лейтенанта В. М. Головніна з метою обстеження Шантарські і Курильських островів. 11 липня 1811 на Південному узбережжі Кунашира він з групою російських моряків був підступно захоплений японцями і пробув в японському полоні на о-ві Здзо більше двох років.
Важко знайти в історії іншого мореплавця, який міг би зрівнятися з В.М. Головніна за широтою своєї освіти і багатогранності діяльності. Він був мореплавцем і вченим, істориком і географом, економістом і лінгвістом, кораблебудівником і навігатором, етнографом і теоретиком військового морського флоту, філософом і літератором, державним і громадським діячем. Для нього були характерні тверезий аналітичний розум, глибоке проникнення в сутність явищ, цілеспрямованість і непохитність волі у досягненні поставленої мети.
В.М. Головнін народився 8.04.1776 р. в не багатій дворянській родині в с Гулинкі Пронського повіту Рязанської губернії. Походив із старовинного дворянського роду, який було створено в 17 ст. У роду Головніна дбайливо зберігалися реліквії про бойові подвиги предків, і ними дуже пишалися. Це вплинуло на визначення життєвого шляху В.М. Головніна. У 1788 вступив в Морський кадетський корпус, що знаходився в Петербурзі. У травні 1790 року Головнін, вироблений в гардемарини, призначається на лінійний корабель «Не чіпай мене». Своє перше бойове хрещення отримав у цьому ж році під час війни Росії зі Швецією. У 1792 р. він повинен був закінчити морський корпус, але до цього часу йому ще не виповнилося 17 років, і тому «за малоліттям» його залишили в корпусі ще на один рік. Це зіграло в житті майбутнього мореплавця важливу роль: він повністю віддався вивченню гуманітарних наук та іноземних мов. Після закінчення Морського кадетського корпусу він домігся призначення на військовий транспорт, що йшов до Стокгольму з російським послом С.П. Румянцевим. У 1798 році його призначили прапор-офіцером на ескадру віце-адмірала М.К. Макарова, де він у тому числі виконував і обов'язки ад'ютанта і перекладача.
Головнін блискуче виконував свої обов'язки на кораблях, проявляючи спритність та кмітливість. У квітні 1799 року він отримав звання лейтенанта. За цей час значно розширився його кругозір, молодий офіцер збагатився знаннями розмовної англійської мови, досвідом ведення дипломатичних переговорів. У 1802 році, коли було потрібно послати 12 кращих офіцерів на англійський флот для морської практики, в їх числі опинився і В.М. Головнін. Коли він вирушив до Англії, йому вже виповнилося 26 років, за його плечима - досвід плавання на різних кораблях і в різних посадах. У 1805 році відправився у Вест - Індії. У цьому плаванні отримав нові яскраві враження та розширив свій географічний кругозір.
За час служби на англійському флоті Головнін збагатив свої пізнання в різних областях. І коли через кілька років йому довелося керувати експедицією, набутий досвід і пізнання в нагоді.
Російський уряд вирішило направити шлюп «Діана» у кругосвітню експедицію, головною метою якої були географічні відкриття в північній частині Тихого океану, переважно в межах Росії. Йому було також доручено доставити різні матеріали в Охотськ. Начальником кругосвітньої експедиції призначили Головніна, хоча він був тоді всього-на-всього лейтенантом. В історії російського флоту не зазначено такого факту, щоб лейтенанту довірили командування кораблем, якщо «скоро належало плисти далі меж Балтійського моря. Проте ж за повагою до досвідченості і знанням Головніна морське міністерство відступило від цього загального правила », - писав Ф. Врангель.
Адміралтейський департамент забезпечив Головніна спеціальною інструкцією, викладаються основні методи наукових досліджень. Ця інструкція наказувала командиру «Діани» робити докладні описи земель і островів, не зазначених на карті, визначати їх координати, виробляти ретельні проміри і т. п. При плаванні в районі далекосхідних володінь Росії пропонувалося визначити можливість постійного судноплавства і зібрати відомості про клімат і економіці тих місць, «котрі притулком служити можуть». Нарешті інструкція зобов'язувала збирати відомості, що стосуються військово-морського мистецтва відвідуваних країн. При цьому підкреслювалося, що інтерес можуть представляти не тільки дані, що мають безпосереднє відношення до морського мистецтва, але і все нове, корисне, цікаве, що служить до поширення «пізнань людських у всіх частинах».
У зв'язку з усіма цими вказівками Адміралтейський департамент звертав особливу увагу: на ретельне ведення журналу. «Користь всякого подорожі, - говорилося в інструкції, - полягає в зауваженні все, що трапиться бачити нового і корисного. Для таких зауважень повинні ви вести журнал подорожі вашого ».
Таким чином, перед екіпажем «Діани» були поставлені серйозні завдання.
Незважаючи на молодість і порівняно невеликий досвід, В. М. Головнін, як начальник експедиції, виявив дивовижну передбачливість. Він невпинно стежив за спорядженням і обладнанням «Діани», під його керівництвом російські майстри звичайний транспорт-лісовоз перетворили на шлюп - невеликий трищогловий вітрильний корабель.
Велику увагу начальник експедиції звернув на вивчення навігаційних характеристик різних морів і океанів, портів і гаваней, бухт і заток, що лежать на шляху наміченого маршруту. Корабель був оснащений всіма доступними для того часу інструментами та приладами для навігаційних і астрономічних спостережень, для проведення різних досліджень. Не забув командир і про корабельну бібліотеці, яку склали з праць мореплавців, лоцій і «лексиконів» - англійського, французького і голландського словників.
Першорядне значення Головнін надавав забезпечення подорожі найбільш точними картами, хоча разом з тим говорив, що до них потрібно ставитися критично. «При виборі морських карт, - писав він, - треба бути чудово обережним, а особливо в Англії, не повинно вірити написам: Правильно, точнейшая, новітня ... Самі несправедливі, наповнені найбільшими, непрощенними похибками карти з такими написами продаються в Лондоні, яких все гідність полягає тільки в одній гравірування ».
Піклуючись про добротному оснащенні експедиції, Головнін чудово розумів, що доля її в кінцевому рахунку буде вирішена людьми - офіцерами і матросами. Екіпаж корабля, що складався з п'ятдесяти п'яти матросів, семи офіцерів і трьох гардемаринів, був підібраний самим командиром. Помічником капітана був призначений високоосвічений і добре підготовлений у всіх відношеннях хоробрий лейтенант П. І. Рікорд, з яким Головніна пов'язували узи серцевої дружби з часу їх сумісного навчання в морському корпусі.
Штурманська частина була покладена на здібного і знає своє діло офіцера А. І. Хлєбнікова. Екіпаж добре усвідомлював величезне значення експедиції і свій обов'язок перед батьківщиною.
Були заготовлені продовольство, медикаменти, комплекти обмундирування з урахуванням кліматичних умов у різних широтах Світового океану. Головнін використовував досвід і поради І. Ф. Крузенштерна, який під час першого російського кругосвітнього подорожі не втратив жодної людини. Це було унікальним явищем в історії мореплавства.
Але ось закінчені всі приготування, і 25 липня 1807 «Діана» знялася з якоря, тепло проводжаємо військовими моряками та жителями Кронштадта.
Відразу ж після виходу з Кронштадта «Діану» зустріла погана погода: поривчастий вітер і шторм. Шлюп успішно витримав випробування - ні такелаж, ні вітрила його не постраждали. Високу підготовленість і витривалість проявили матроси: «цей випадок мені показав, що матроси наші вельми моторні і справні у своєму ремеслі», - зазначав Головнін. За сумлінне і завзяте виконання своїх службових обов'язків всі нижні чини отримали грошову винагороду. Боротьба зі штормом на початку плавання зміцнила згуртованість офіцерів і матросів «Діани». Василь Михайлович не сумнівався, що з такими моряками будуть подолані будь-які труднощі далекого походу.
Вранці 7 серпня «Діана» кинула якір на рейді Копенгагена. Російських моряків здивувало Безліч англійських військових кораблів, що стоять перед столицею Данії. З'ясувалося, що англійці вимагали передати їм весь датський флот з побоювання, як би Наполеон не використовував його у своїх цілях. Однак Данія, прагнула зберегти нейтралітет, відкинула цю вимогу. Тоді англійці без оголошення війни віроломно напали на Копенгаген. Датський уряд покинуло столицю, але патріоти вирішили дати відсіч іноземним загарбникам. Рішучість данського народу відстояти свою незалежність і його боротьба проти переважаючих сил викликали захоплення Головніна і всіх його офіцерів і матросів. Командир «Діани» розумів, що і без того складна міжнародна обстановка швидко погіршується, що на шляху корабля виникне чимало перешкод. 1, 6 вересня, на сорок п'яту добу, «Діана» увійшла в Портсмут, де потрібно було закупити свіжий провіант, горілку, ром і свинець. За домовленістю з англійським урядом Торговий департамент був зобов'язаний забезпечити «Діану» всім необхідним. Але до цього часу російсько-англійські протиріччя загострилися. Дипломатичні відносини між Росією і Англією були перервані у зв'язку з тим, що російський уряд приєдналося відповідно до умов Тільзітського договору до континентальної блокади. Англійські митні чиновники чинили всілякі перешкоди росіянам у придбанні предметів першої необхідності і продовольства, зокрема, ромів, який використовувався тоді як протицинговий напою.
У цій обстановці командир «Діани» проявив дивну гнучкість і обережність. Передбачаючи неминучість війни між Росією і Англією, Головнін, щоб убезпечити судно від захоплення як військовий трофей, виклопотав у англійського уряду паспорт, засвідчував, що «Діана» робить плавання з науковими цілями. Було також дано дозвіл на безмитне відпустку напоїв, хоча митні чиновники все ж спробували і після цього лагодити всякі перешкоди. «Всі мандрівники, - пише Головнін, - до оного були в Англії, всі купці, як піддані британської корони, так і іноземні, знають, що підлі, безчесні, нахабніше, корисливими і бесчеловечнее англійських митних служителів немає класу в цілому світі».
Після двомісячної стоянки в Портсмуті «Діана» 1 листопада покинула порт і взяла курс до східного берега Південної Америки. Головнін ввів розумну економію у витрачанні продовольства і розробив меню з урахуванням кліматичних умов у різних районах Світового океану, через які проходила «Діана». Під час стоянки в гаванях матроси отримували свіже м'ясо, овочі, фрукти. Знаючи, що пиво добре охороняє від цинги, Головнін зробив великі запаси цього напою. На кораблі підтримувався зразковий порядок, чистота. Офіцери уважно стежили за станом здоров'я матросів, їх харчуванням, дотриманням режиму дня. Завдяки вжитим заходам на шлюпі протягом усього плавання майже ніхто не хворів.
9 січня 1808 «Діана» кинула якір біля берегів Бразилії у великій гавані острова Санта-Катаріна (Св. Катерини). Тут за час десятиденної стоянки екіпаж поповнив запаси свіжої провізії і прісної води. Поки проводився ремонт шлюпа і вантажилось продовольство, були зроблені астрономічні спостереження, визначені географічні координати острова, докладно описані гавань і укріплення фортеці, визначені глибини рейду. «Цей порт, - писав Головнін, - є один з найбезпечніших в цілому світі; він здатний вмістити найбільший військовий і торговий флот». Однак зміцнення бразильського порту, що належав, як і вся Бразилія, португальцям, знаходилися в самому занедбаному стані. Солдати гарнізону були погано одягнені, рушниці у вартових покриті іржею.
Покинувши острів Санта-Катаріну 26 січня, «Діана» минула гирлі річки Ла-Плати, а 12 лютого обігнула мис Горн і вступила у води Тихого океану. Тут мореплавців зустрів сильний шторм. Вода стала проникати всередину корабля. Більше двох тижнів команда «Діани» мужньо боролася з стихією, що розбушувалася. Матроси вибилися з сил, у багатьох з'явилися ознаки цинги. Пробитися в Тихий океан було дуже важко.
В. М. Головнін, знаючи, що у високих широтах Атлантичного океану в цей час панують західні вітри, з якими «Діана» успішно могла б дійти до мису Доброї Надії, вирішив змінити раніше намічений курс.
27 лютого «Діана» пройшла повз островів Трістан-да-Акунья, а на світанку 18 квітня російські моряки побачили берега мису Доброї Надії. Через два дні шлюп увійшов до Сай-монстаун, що належав англійцям. Незважаючи на те що «Діана» мала спеціальний дозвіл англійського уряду, командувач англійською ескадрою віце-адмірал Барті, оголосивши В. М. Головніна про війну, що почалася між Росією і Англією, затримав російський корабель до отримання відповідного розпорядження з Англії.
Василь Михайлович все ж зумів використати більш ніж річне перебування біля мису Доброї Надії для опису цих місць. Грунтуючись на літературних джерелах і особистих спостереженнях, він дає всебічну географічну характеристику цього району, занять та побуту населення, умов мореплавства та стоянки суден.
Запаси продовольства на "Діані» підходили до кінця, а адмірал Барті відмовився забезпечити російських провізією. Він запропонував Головніна вислати матросів для роботи на англійських кораблях, за що обіцяв годувати російських моряків. Головнін відкинув вимоги англійського адмірала, що принижують російської людини.
«Коли я впевнився, - пише він, - що в цій справі між англійцями і мною справедливість на моєму боці, тоді я зважився, не втрачаючи першого зручного випадку, витягти доручену мені команду з загрожувала нам крайнощі» - тобто самовільно піти з затоки.
Виконання цього рішення було пов'язане з величезними труднощами і небезпеками. «Діана» стояла в глибині затоки близько англійської адміральського корабля «Прозерпіна» і була оточена іншими судами. Необхідно було почекати сприятливий випадок.
Готуючись до ризикованої підприємству, В. М. Головнін зайнявся вивченням напрямки вітрів біля берегів і у відкритому океані; для цієї мети він неодноразово виходив на шлюпці в море. На підставі численних дослідів він встановив, що якщо в затоці Фолс-Бей, де стояла «Діана», дме північно-західний або західний вітер при ясній або хмарною, але сухої погоди, то у відкритому океані в цей же час бувають вітри південно-західного , південного чи навіть південно-східного румбів. На підставі цього Головніна вдалося точно визначити час для здійснення свого сміливого задуму.
16 травня подув сильний північно-західний вітер, а з настанням сутінків налетів шквал, стало зовсім похмуро. Кораблі англійської ескадри до цього часу не були готові до виходу в море. Капітан «Діани» велів поставити штормові вітрила, шлюп знявся з якоря. Негайно ж зі що стояв неподалік англійського судна дали знати на віце-адміральський корабель про дії росіян, але «Діана» вже встигла вийти у відкрите море і взяла курс на Камчатку. «Таким чином скінчилося наше затримання, або, краще сказати, наш арешт на мисі Доброї Надії, що тривав один рік і 25 днів», - пише Головнін у своїй книзі.
Враховуючи, що плавання буде тривалим, Головнін подбав про збереження здоров'я моряків і найсуворішої економії продовольства та прісної води.
Не випустив з уваги капітан і наукові завдання. Штурману Хлєбниковим доручалося в кінці вахти записувати, «які були видні птиці, морські тварини або рослини, а також означати градуси на термометрі і стан барометра, всі феномени і метеори вносити в журнал». Все це виконувалося в точності, вахтовий журнал наповнювався свіжими відомостями про океан і землях, які довелося відвідати російським морякам.
«Діані» треба було поспішати, щоб прийти на Камчатку до настання зими. Екіпаж отримував лише дві третини звичайного раціону, але ніхто не нарікав, моряки невтомно виконували свій обов'язок. Більше двох місяців йшла «Діана» по бурхливому океану, борючись зі штормами і зустрічними вітрами. Нарешті на світанку 26 липня мореплавці побачили землю. Це був острів Тана - один з островів Новогебрідского архіпелагу.
З невеликою групою моряків командир «Діани» відправився на берег. Остров'яни охоче віддавали плоди в обмін на цвяхи, сокири та всілякі прикраси, начебто бісеру, допомагали російським переносити дрова і бочонки з водою до берега.
31 липня приготування до подальшого плавання були закінчені і «Діана» знялася з якоря.
Плавання «Діани» тривало. Опівдні 23 вересня 1809 «до загальної нашої радості побачили ми камчатський берег, - писав Головнін .- Берег, що належить нашому батьківщині! І хоча він від С.-Петербурга віддалений на 13000 верст, але з усім тим становить частину Росії ... Радість, яку ми відчували при погляді на цей грізний дикий берег, який представляє природу в самому жахливому вигляді, можуть тільки ті розуміти, хто бував у подібному нашому положенні або хто в змозі собі уявити оне живо! ».
Отже, російські моряки після дворічного походу по морях і океанах і супроводжували йому численних пригод знову були у рідних берегів.
Через два дні «Діана» увійшла в Петропавловську гавань. В. М. Головнін дізнався про нагородження його двома орденами: бойовим орденом св. Георгія - «за осьмнадцать морських кампаній» та орденом св. Володимира-«за благополучне вчинення многотрудного подорожі».
Дві зимівлі провів Василь Михайлович на далекій околиці Росії. Спочатку у нього склалося несприятливе враження про Камчатці. Головнін каже далі, що хоча важко знайти країну відокремлене, нудніше, голодніше Камчатки, але ці недоліки (крім останнього) не можуть бути чутливими для цікавого мандрівника. А Камчатка «представить цікавості багато цікавих, абсолютно нових предметів ...».
І російський мореплавець з притаманною йому енергією та захопленням віддався вивченню Камчатки. Він зібрав багатий матеріал про флору і фауну краю, що населяють його народності, їх побут і звичаї. На відміну від багатьох західноєвропейських мандрівників, зневажали «тубільців», Василь Михайлович із симпатією ставився до місцевого населення.
25 квітня «Діана», після того як моряки прорубали лід у Петропавловській гавані, вийшла в Авачинська затоку, а 4 травня шлюп взяв курс до Курильських островів. Досягнувши 13 травня острова Матуа, Головнін, просуваючись на південь, почав опис Курильських островів. Він зазначав, що острови ці вулканічного походження і гористі, береги їх круті, рослинність бідна, тундрова, лише на островах Уруп, Ітуруп і Кунашир тобто ліси, тут багато хутрових звірів і птахів; населення займається полюванням і рибальством.
Головнін звернув увагу на великий вплив російської культури в цих місцях. Курільцю (айни) сприйняли у росіян побутові навички, багато хто знав російську мову. «... Наші Курільцю носять всякого покрою російське плаття», - зауважив Василь Михайлович.
Після досліджень В. М. Головніна стало відомо, що Курильська гряда складається не з 21, як вважалося раніше, а з 24 островів.
Час йшов, запаси продовольства і прісної води на «Діані» підходили до кінця. Головнін вирішив йти до острова Кунашир, де, за що були відомостями, була зручна гавань і селище.
Постійні вітри і густі тумани змусили «Діану» більше двох тижнів лавірувати у островів Ітуруп, Кунашир і Шикотан, які то відкривалися перед поглядом моряків, то знову заволікалися туманом.
Головнін знав, що на півдні Курильської гряди японці незаконно влаштували свої факторії. Тому він діяв з великою обережністю. 17 червня «Діана» увійшла до бухти північній частині острова Ітуруп, де дійсно зустріли не тільки айнів, але і японців. Японському начальнику Ісідзака Такехейму Василь Михайлович пояснив, що зайшов сюди за дровами і продовольством. Відчувалося, що японці сумнівалися в мирних цілях експедиції. І все ж таки розмова закінчилася добре. Ісідзака Такехейм дав листа до японського начальнику селища Урбітіч (Фурубецу) на західному узбережжі Ітурупа. У листі ніби сповіщалось, що росіяни йдуть з добрими намірами і що вони потребують води і продовольстві. До вечора моряки повернулися на шлюп. 18 червня відбулася нова зустріч з Курильця. Росіяни дізналися про їх важкої долі. Вважаючи, що вони діють заодно з росіянами, японці стали ще більше гнобити айнів, погрожуючи їм смертю. Головнін переконував Курильців, що росіяни ні найменшого зла не заподіють японцям і, отже, і «вони нашим [Курильця] шкодити не захочуть».
При розлученні Василь Михайлович узяв лише Курильця Олексія Максимовича, щоб той показав гавань в західній частині острова і був перекладачем при переговорах з японцями.
5 липня «Діана», облита променями ранкового сонця, рушила в гавань Кемурай на південному узбережжі Кунашірского затоки. Раптом японські батареї відкрили стрілянину по шлюп. Мабуть, подумав Головнін, японці не отримали повідомлення з Ітурупа про миролюбних цілях приходу російського корабля. Корабель продовжував йти в глиб затоки. На березі відкрилося селище і невелика фортеця. Японські суду, що відмітили «Діану», поспішно відійшли до фортеці, а батареї знову почали стріляти, але ядра не досягали мети. Шлюп кинув якір в трьох милях від фортеці. Бажаючи з'ясувати причини такої поведінки японців, Головнін, захопивши з собою подштурманского помічника Середнього, чотирьох матросів і Курильців, під градом ядер спрямовується на шлюпці до фортеці. Проте дістатися до фортеці не вдалося. Ядра не підпускали шлюпку до берега.
Головнін розсудив, що без волі уряду починати військові дії не годиться, і вирішив порозумітися з японцями за допомогою знаків. Але таке пояснення не дало ніяких результатів.
Головнін вважав, що японці не бажають вступати в переговори з росіянами і відкриють вогонь по шлюпці, якщо вона підійде до фортеці. Тому шлюп попрямував до невеличкої річки на західному березі затоки, де став на якір. Незабаром помітили людину. Це був Курілець Кузьма з російського острова Расшуа. За поведінкою Кузьми було видно, що японці бояться нападу росіян. Пояснюватися з Кузьмою було дуже важко, але все ж за допомогою знаків і жестів можна було здогадатися, що голова міста бажає зустрітися з командиром «Діани» на човні в супроводі такого ж кількості матросів, яке буде у Головніна. Василь Михайлович прийняв запрошення японського начальника. Кузьма з подарунками відправився у фортецю.
Вранці 11 липня Головнін поїхав на берег на четирехвесельной шлюпці. З ним знаходилися мічман Мур, штурман Хлєбніков, Курілець Олексій, матроси Макаров, Сіманов, Шкаєва, Васильєв.
Начальник фортеці Насасе Саемон дошкуляв російських різними питаннями про Росію, її уряді. Нібито з метою визначення кількості продовольства, необхідного для екіпажу корабля, японці намагалися дізнатися про його чисельності. Головнін, розгадавши сенс цього питання, збільшив цифри вдвічі проти справжнього, сказавши, що команда складається з 102 чоловік.
Під час бесіди, що протікала, в загальному, в коректній формі, Мур повідомив, що солдатам, що розмістився на площі, роздають оголені шаблі. Головнін не надав цьому значення, але незабаром довелося переконатися в недобрих намірах японців.
Незабаром Головнін сказав, що у нього немає часу і пора повертатися на корабель. На це була відповідь начальника: без веління матсмайского губернатора, якому він повинен донести про те, що сталося, він не зможе забезпечити шлюп нічим. А до отримання рішення губернатора він хоче, щоб один з російських залишився в якості заручника. Відповідь з Матсмая треба було чекати не менше 15 днів. Головнін з почуттям власної гідності відповів, що «без ради залишилися на шлюпі офіцерів так довго чекати зважитися не можу, а також і офіцера залишити не хочу». Після цього моряки встали і збиралися йти. Це викликало роздратування начальника. І, нарешті, заявив, що жодного з російських він не зможе відпустити, у противному випадку йому распоря черево. «Ми в ту ж секунду кинулися тікати з фортеці, а японці з надзвичайних криком схопилися зі своїх місць ... кидали нам під ноги весла і поліна ... »
Коли російські моряки вирвалися з фортеці, японці відкрили стрілянину, але нікому не заподіяли шкоди. Мічмана Мура, матроса Макарова та Курильця Олексія затримали. Решта добралися до шлюпки, але через відпливу вона опинилася на мілині і ставити її на воду було неможливо. Японці оточили моряків, опиратися було марно. Головніна, штурмана Хлєбнікова і матросів Симанова, Шкаєва і Васильєва привели знову в намет, там вже були раніше захоплені. Міцно зв'язавши полонених, японці під сильним конвоєм відправили їх на човнах у Хакодаде (Хакодате), на південне узбережжя острова Хоккайдо. Тут російських помістили у великому темному сараї, в клітини з товстих дерев'яних брусів.
Тим часом капітан-лейтенант Рікорд, що прийняв командування «Діаною», робив все можливе, щоб визволити товаришів з полону. Маючи намір повести переговори про їх звільнення, він попрямував до японського берега. Але як тільки «Діана» наблизилася на відстань гарматного пострілу, японці відкрили вогонь по кораблю з берегових батарей. Влучним вогнем у з «Діани» одна японська батарея була пригнічена.
Спроба почати переговори і дізнатися про долю товаришів не вдалася. На «Діані» знаходилися сміливі, повні рішучості російські моряки, але їх було тільки п'ятдесят один; не доводилося й думати, щоб з таким маленьким загоном йти на штурм японської фортеці, захищеної з моря високим земляним валом. Невдалий результат штурму неминуче повів би до загибелі «Діани» або захоплення корабля японцями, а тоді зібрані моряками відомості про південних Курильських островах - «багато часу і праць стоїть опис географічного положення цих місць не принесли б також ніякої очікуваної від цього користі», писав Рікорд .
Відійшовши від берега, «Діана» кинула якір на такій відстані, щоб ядра з фортеці не могли дістати її. Офіцери написали лист Головніна, в якій висловлювали своє обурення діями кунашірского начальника, сповіщали свого командира про повернення в Охотськ і обіцяли товаришам «покласти життя своє, якщо не буде Інших засобів до їх звільнення».
14 липня «Діана» покинула Кунашірскій затоку, названу офіцерами шлюпа «затокою Зради». Весь екіпаж корабля переживав долю своїх друзів і командира, що нудяться на чужій землі в неволі.
В кінці липня шлюп прибув до Охотськ. Рікорд хотів відправитися в Петербург для до
скарбу морського міністра про полонення Головніна. Але в Іркутську цивільний губернатор М. І. Трескин повідомив Рікорд, що йому слід чекати рішення уряду тут. Тим часом Рікорд і губернатор розробили план експедиції по звільненню бранців. Не дочекавшись відповіді уряду 8, іркутський губернатор запропонував Рікорд повернутися в Охотськ і відправитися на «Діані» для продовження незакінченої опису Курильських островів і підійти до Кунашир «для узнанія про долю наших співвітчизників, захоплених японцями».
М. І. Трескин забезпечив Рікорда листом на ім'я губернатора Едзо (Хоккайдо). У листі говорилося про дружнє ставлення Росії до Японії, засуджувалися самовільні дії Хвостова і Давидова. Трескин писав, що росіяни прийдуть в японські гавані з метою домогтися звільнення полонених. Разом з Рікордом в Охотськ відправився Накагава Городзі (Головнін і Рікорд називають його Леонзаймо) і шість інших японців, які в 1810 р. зазнали аварії поблизу берегів Камчатки. Японців вирішили повернути на батьківщину і використовувати їх в якості перекладачів під час переговорів з японською владою.
22 липня 1812 «Діана» під командою Рікорда і транспорт «Зотик» під командою Філатова вийшли з Охотський, взявши курс до острова Кунашир. Майже протягом місяця моряки займалися описом Курильських островів. 28 серпня увійшли в затоку Зради і зараз же японські батареї відкрили вогонь по російським судам.
Рікорд послав Леонзаймо на берег, оскільки він міг пояснити начальнику фортеці про обставини, які змусили російське судно знову з'явитися у Кунашира. Повернувшись, Леонзаймо повідомив: «Капітан Головнін і всі інші вбиті». Це було помилкове звістка. За розрахунками японських чиновників, воно повинно було змусити російський корабель піти назад. Всі моряки були засмучені, але йти в Охотськ, не отримавши точних даних про долю своїх товаришів, вони не збиралися.
8 вересня російські моряки затримали японське судно «Кансей-Мару», його капітана доставили на "Діану». На ньому було шовкове плаття, шабля і інші знаки, що свідчило про його знатності. Звали капітана Такатай-Кахи (Такадай Кахеей). Він був судновласником і купцем. Щоб Такатай-Кахи зрозумів мету приходу російського судна до Кунашир, Рікорд дав йому листа Леонзаймо, адресований начальникові острова. Прочитавши листа, Такатай-Кахи вигукнув: «Капітан Мур і п'ять чоловік знаходяться в Матсмае!» Він докладно розповів, коли полонених вивезли з Кунашира, через які міста їх вели, скільки часу вони проживали в тому чи іншому місці. При цьому він точно описав зовнішній вигляд Мура, але імені Головніна не згадував. Це стривожило Рікорда та інших офіцерів.
Змушувала замислитися і суперечливість у показаннях Леонзаймо, що повідомив про смерть росіян, і Такатай-Кахи, який стверджував зовсім інше з такими подробицями, яких він не міг вигадати в одну мить, опинившись у становищі бранця. Все ж таки Рікорд прийшов до висновку, що його співвітчизники живі.
Коли Рікорд оголосив Такатай-Кахи, що той поїде до Росії, японець спокійно відповів: «Добре, я готовий!» Петро Іванович додав, що в майбутньому році його повернуть до своєї вітчизни.
Чотирьох японських матросів, що не знали по-русски ні одного слова, висадили на берег. Їх забезпечили всім необхідним. «Вони, - писав Рікорд, - як я думав за своїм простодушності, збережуть почуття вдячності за надані їм нами благодіяння і розповсюдять між своїми співвітчизниками краще про російських думку, ніж яке мали вони колись».
Замість відпущених Рікорд вирішив взяти таке ж число з японського судна «під виглядом, ніби вони потрібні для послуг своєму начальникові», і попросив його, щоб він сам вибрав собі тих матросів, які йому будуть понад усе корисні. Однак Такатай-Кахи став доводити, що всі матроси дурні і надзвичайно бояться російських і будуть багато журитися. Це посіяло сумнів у правдивості того, що розповідав він про росіян полонених. Але Рікорд рішуче заявив, що йому необхідно взяти чотирьох матросів. Японський купець попросив командира «Діани» поїхати з ним на його судно. Прибувши на корабель, Такатай-Кахи зібрав команду в свою каюту, з якої підібрав собі чотирьох матросів.
Потім Рікорд запропонував Такатай-Кахи написати лист японському начальнику про обставини полону російських моряків та їх долі, після чого Такатай-Кахи з матросами перебрався на шлюп. Рікорд всіляко прагнув підкреслити, що росіяни вважають японців не ворогуючим, а миролюбним народом, з яким добра згода перерване тільки деякими несприятливими обставинами.
У той же день Рікорд запросив на шлюп молоду японську жінку - нерозлучну супутницю Таката-Кахи в його плаваннях від міста Хакодате до Ітурупа. На «Діані» японку прийняла дружина молодшого лікаря. Японку пригостили
чаєм з печивом, а потім проводили її з подарунками. Час перебування японців російською кораблі Рікорд намагався використати для того, щоб ближче зійтися з Такатай-Кахи. Він дозволив японським матросам оглянути весь корабель, яким вони дуже цікавилися. Уважним опинився і Такатай-Кахи. Побачивши порожні барила, він запропонував наповнити їх свіжою водою зі свого корабля. Його матроси негайно взяли порожні барила й привезли їх наповненими хорошою прісною водою. «Приємно, - пише Рікорд, - було бачити людей, почитавшихся за кілька годин нашими ворогами, в такому з нами ласку. Ці добрі японці, попрощавшись з нами, поїхали на своє судно з піснями ».
11 вересня російські кораблі взяли курс на Камчатку. 3 жовтня «Діана» і бриг «Зотик» увійшли в Авачинська бухту. Повернулися радісно вітали моряки і жителі Петропавловська. Сумним і засмученим був тільки Такатай-Кахи. Незабаром виявилася причина поганого його настрою. «Йому уявлялося, за законами своєї землі, що його, так само як наших в Японії, будуть містити в строгому ув'язненні. Але як велике було його здивування, коли він побачив себе поміщеним не тільки в одному зі мною будинку, але і в одних покоях », - писав Рікорд.
Головним результатом походу Рікорда були відомості про те, що всі росіяни, захоплені японцями в полон, живі. «Таке корисне і радісне для нас звістка ми почли чималим для себе придбанням і заплата за труди свої».
Чутки про перебування «Діани» під начальством Рікорда в Кунашірском затоці дійшли до наших в'язнів. Матроси із затриманого купецького судна дуже приємно розповідали про поведінку Рікорда. Стало відомо, що Рікорд подарував японської жінці декілька європейських речей загальною вартістю в 30 японських монет, потім дозволив її чоловікові написати лист родичам і запевнити їх, що він буде в майбутньому році повернений до своєї вітчизни. А поки він живе в каюті разом з паном Рікордом і до самого повернення буде жити з ним.
Життя бранців в Hakodate була важкою і тривожною. Допити слідували за допитами; японці, здавалося, нічого не вірили, брали росіян за шпигунів, які прибули до Курильських островів з розвідувальними цілями.
В кінці серпня японці показали Головніна вищезгаданий лист від Рікорда. Коли Василя Михайловича запитали, який би відповідь він послав на шлюп, якщо б йому це дозволили, Головнін відповів: щоб корабель, нічого не роблячи, йшов швидше до росіян берегів і доніс про те, що трапилося уряду.
Після пятідесятідневного перебування в Hakodate російських перевели в кінці вересня в місто Матсмай (Мацумае), що знаходиться в кількох днях переходу схід Hakodate. Тут їх також ув'язнили - сарай з клітинами.
У цьому місті відбулася перша зустріч бранців з великим японським начальником - матсмайского губернатором (буніо) Арран Тадзіо-мано (Арао Тадзіма-но камі). Він запитав Головніна, де б вони хотіли жити в Японії - залишатися на місці, у столиці, або ще де-небудь. Василь Михайлович твердо сказав: «У нас два тільки бажання: перше полягає в тому, щоб повернутися до своєї вітчизни, а якщо це неможливо, то бажаємо померти ...»
Рішучі слова російського офіцера справили на буніо велике враження, і він сказав, що якщо підтвердиться свавілля Хвостова, то вони будуть відпущені. Потім у бранців взяли письмові показання з докладним описом цілей і маршруту плавання «Діани».
Губернатор повірив показаннями, послав їх до столиці. А поки розпорядився зняти з бранців мотузки, перевести їх у більш благоустроєне приміщення, поліпшити харчування.
Але в лютому 1812 р. Перекладачі Теске (Тей-суке) і Кумаджеро (Кумадзіро), добре ставилися до росіян, повідомили їм, що в столиці не погодилися з думкою матсмайского губернатора і що з росіянами треба звертатися як з шпигунами, а приходять російські кораблі захоплювати.
Це стало останньою краплею, що переповнила терпіння російських моряків. Дума про втечу, що володіла ними з перших днів ув'язнення, остаточно дозріла. Було вирішено непомітно піти з в'язниці, дістатися до берега, захопити вітрильник або шлюпку і йти до Камчатки.
Готуючись до втечі, бранці потай запаслися деяким продовольством, пошили з сорочок два вітрила, сплели мотузки. Вдалося роздобути чайник, кресало, два кухонні ножі. Орудуючи ними, лицарство вночі 23 квітня 1812 прорили під стіною в'язниці вузький лаз і вибралися на волю. При цьому Головнін забив ногу, але біль відчув пізніше. Втікачі знали, що острів покритий горами і заселена тільки його прибережна частина. Врахувавши це, моряки пішли на північ не берегом, а через гори. Але не знаючи як
слід ні гір, ні стежок, вони йшли навмання, спотикаючись і падаючи в темряві. До того ж у капітана при підйомі на гору сильно розболілася нога, він вибився з сил і потрібно було безупинно зупинятися, щоб дати йому відпочити. А треба було затемна досягти лісистих гір і сховатися від погоні.
Після блукань втікачі вибралися на гірську рівнину, але вона виявилася покритою снігом. Плутаючи слід, робили зигзаги, вибирали безсніжні місця. Раптом матрос Васильєв, озирнувшись, шепнув на вухо командирові: «За нами женуться на конях з ліхтарями», і стрибнув з дороги в долину, за ним пішли інші. Все обійшлося благополучно. Озирнувшись, побачили у скелі печеру, по дереву дісталися до неї, день відпочивали. З настанням сутінків рушили на північ. Дев'ять днів моряки ховалися в ярах, лощинах і на покритих лісом височинах. Всі були голодними і виснаженими. «Без жаху не можу помислити, на які страшні стрімчаки ми іноді піднімалися і в які прірви часто змушені були спускатися», - згадував Головнін. Зрештою, втікачів вистежили, схопили і повернули до в'язниці. Японці посилили охорону.
Бранців відправили знову до Матсмай під сильним конвоєм. У місті втікачів чекало безліч японців, які зі співчуттям дивилися на росіян, не висловлюючи ніякої ворожості до них. Моряків ввели в замок губернатора - судовий зал. Незабаром увійшов губернатор Арран-Тадзімано, він став розпитувати Головніна про причини втечі. Василь Михайлович відповів, що безнадійність становища полонених змусила зробити спробу до втечі, що в цьому тільки він один винен і що японці можуть його вбити, але вони не повинні завдавати шкоди іншим, які лише виконували його наказ. Після цього почали допитувати Хлєбнікова і Мура. Бранців знову заточили у в'язницю, вона нічим не відрізнялася від старої. Командир і Хлєбніков були поміщені в особливих маленьких клітках, а інші в одну велику камеру. Допит слідував за допитом. Головнін і всі його супутники, за винятком Мура, вели себе з гідністю.
29 червня в Матсмай прибув новий губернатор Огасавара Ісенокамі, що змінив свого попередника. Обидва буніо порадили терпляче чекати рішення зі столиці, не робити більше спроб до втечі, пообіцяли покращити умови життя бранців.
Прощаючись з росіянами, старий губернатор запевнив їх, що тепер потрібно сподіватися на краще.
14 липня він разом з Теске вирушив до столиці. Теске обіцяв писати своїм російським друзям. Однак про швидке відповіді не доводилося думати, бо тільки губернаторові на проїзд до столиці необхідно було затратити не менше 23-25 днів.
Повільно минав час. Моряки читали і перечитували старі книги, заучували японські слова, а «поверх того надумав я записати на дрібних клаптиках паперу все що трапилися з нами події і мої зауваження», зауважує Головнін. Морякам дозволялися прогулянки. За наказом Огасавара, який, як і його попередник, доброзичливо ставився до російських моряків, їм стали давати фрукти, а в один дитяче свято губернатор пригостив російських вечерею зі своєї кухні.
18 березня 1813 в Матсмай прибув новий губернатор. Його супроводжувала численна свита, в тому числі чиновники, перекладач Теске, математик і астроном Адат сану, а також перекладач з голландської мови Баба Садзюро.
Як пояснили Головніна помічники губернатора, у японського уряду був свій план: після прибуття будь-яких російських кораблів до японських берегів передати на кораблі лист (декілька пізніше з ним познайомили в'язнів). У ньому містилося прохання до начальників російських далекосхідних областей пояснити вчинки Хвостова, а також були викладені претензії японської влади. Головнін подякував чиновників за їхні добрі наміри, які допоможуть позбавити Японію і Росію від марного кровопролиття.
27 березня Головніна і його товаришів представили губернатору. Новий губернатор запевнив російських моряків, що все закінчиться добре і їх скоро звільнять. Запитавши про здоров'я полонених, губернатор вийшов.
Японський вчений Адат Сана (росіяни називали його академіком) з перекладачем Баба-Садзюро став щодня відвідувати полонених, проводячи з ними багато годин. У перекладача були словники російської, французької та голландського мов. Знаючи граматику голландської мови, він дуже «скоро встигав у нашому, що змусило мене написати для нього російську граматику, скільки я оной міг пригадати, тобто напам'ять», - зауважує Головнін.
Чотири місяці напруженої праці витратив Василь Михайлович на цю роботу. Примітна гуманістична спрямованість цього рукопису. «Приклади ж у ній, - писав Головнін, - я поміщав пристойні нашим обставинам, клоняться до зближення і дружбу двох імперій». Наприклад, граматика російської мови містила в собі ідеї, які засуджують війну. «Війна багато перешкоджає купецтву», - говорить одна із фраз.
Весь зміст підручника імпонувало прогресивним поглядам японських вчених. Тому вони, як зазначає Василь Михайлович, з найбільшою охотою переводили його зошити на свою мову і скоро закінчили їх, хоча вони склали всі разом добру книгу.
Тим часом «академік» займався перекладом скороченою арифметики, виданої в Петербурзі російською мовою для народних училищ. (Ця книга потрапила до Японії в 1792 р. через посольство Лаксмана.) Японський вчений виявив значні пізнання у математиці і астрономії, але багато що він не знав. Йому, наприклад, не було відомо про деякі планетах, відкритих в 1801-1804гг.
Минали дні, тижні. Моряки з нетерпінням чекали прибуття «Діани» та інших кораблів. За порадою японського начальства була складена записка до п'яти примірниках російською мовою наступного змісту: «Ми всі, як офіцери, так і матроси, і Курілець Олексій, живі і знаходимося в Матсмае. Травні 1910-го дня 1813 ». Ця записка, затверджена японським урядом, було розіслано в п'ять портів для вручення командиру «Діани».
І ось 20 червня отримали офіційне повідомлення про прибуття до Кунашірскій затоку «Діани». На наступний день перекладачі від імені свого начальства запитали Головніна, кого з матросів він хотів би послати на що прийшов корабель. Не бажаючи віддавати кому-небудь переваги, щоб нікого не засмучувати цим, він запропонував кинути жереб. Щасливий жереб дістався матросу Симанова, разом з ним повинен був поїхати Курілець Олексій. Сампо сказав Головніна, що він сам поїде на Кунашир для переговорів з Рікордом, щоб сприяти їх успішному завершенню.
22 червня Головніна і Мура запросили до начальника фортеці, де їм були показані два листи Рікорда: одне - адресований кунашірскому начальнику, інше-Головніна. У першому з них Рікорд повідомляв, що він прибув до Японії з миролюбними пропозиціями і що Такатай-Кахи і два японські матроса знаходяться на судні, а два інших матроса і Курілець померли на Камчатці від хвороби.
У другому листі Рікорд просив Головніна повідомити йому про своє і його товаришів здоров'я. З обох листів були зняті копії, а потім перекладачі перевели їх на японську мову та переклади відправили в японську столицю.
24 червня Сампо і Кумаджеро вирушили в Кунашир, захопивши з собою Симанова та Олексія. Головнін дав грунтовні інструкції Симанова про те, що він повинен розповісти Рікорд, особливо на той випадок, якщо японці почнуть бойові дії.
19 липня в присутності губернатора і багатьох чиновників Головніна і Муру було показано лист Рікорда Сампо, Головніна і Муру. У першому листі Рікорд дякував японців за їх бажання почати переговори і обіцяв негайно відправитися в Охотськ, щоб до вересня повернутися і доставити необхідну пояснення російських властей про вчинок Хвостова. Але не знаючи входу в Hakodate, він прибуде до сусіднього порт і просив туди надіслати лоцмана.
У листі до Головніна Рікорд повідомляв про отримання його записки і вітав свого друга зі швидким звільненням.
Через кілька днів у Матсмай повернулися Сампо, Кумаджеро, Сіманов та Олексій; останні знову були поміщені в камеру разом з іншими.
Головнін та інші горіли бажанням дізнатися від прибулих якомога більше про батьківщину, про події, що відбуваються в світі. Ось що писав він про свій настрій в ці дні: «Нехай читач судить за власним своєму серцю, що ми повинні були відчувати, зустрівши, так би мовити, вихідця з царства живих. Два роки нічого ми не чули не тільки про Росію, але нижче про яку-небудь освіченої частини світу ».
Тим часом губернатор вирішив перевести полонених в Hakodate, а поки помістив їх у будинок, де вони жили раніше. Тепер будинок цей не був схожий на в'язницю: грати були зняті, охорона стояла без зброї, годувати стали набагато краще. Обслуговували бранців добре одягнені хлопчики, страву подавалося в красивій лакованої посуді. Японські чиновники один за одним приходили до росіян, щоб попрощатися з ними. На листочках, які вони приносили з собою, були написані по-русски слова, які виражали добрі побажання. Один купець надіслав ящик цукерок.
Через чотири дні російські полонені були в Hakodate. Тут їм також відвели чисте приміщення, добре годували.
27 вересня «Діана» увійшла в Hakodate. Рікорд негайно направив свій лист і лист начальника Охотської області на ім'я перших після губернатора начальників острова.
У листах йшлося, що дії Хвостова і Давидова були самовільними і що російський уряд абсолютно не причетний до цього інциденту. Далі виражалася надія, що і японська сторона проявить прагнення до дружби. Японці залишилися цілком задоволені отриманими листами. Вони привітали бранців з наближається звільненням.
Однак одна обставина схвилювало Головніна. Коли японці дізналися, що на «Діані» доставлені лист і подарунки матсмайского губернатору від іркутського губернатора, вони захотіли особисто познайомитися з Рікордом і просили його самому вручити все це буніо - японському губернатору. Головнін побоювався, що японці надійдуть з Рікордом так само підступно, як свого часу вчинили з ним. Побачення відбулося 30 вересня і закінчилося благополучно. Після цього полоненим дозволили піднятися на другий поверх, звідки було добре видно, що парадна губернаторська шлюпка з Рікордом під трьома прапорами - японським, російським військово-морським і білим (прапором світу) рухалася від берега до «Діані».
Не встигли вони спуститися на перший поверх, як японці принесли листа іркутського губернатора для перекладу на японську мову. У листі було висловлено прохання до японців почати переговори з Рікордом про звільнення полонених. У ньому іркутський губернатор, між іншим, згадав про його подарунки для матсмайского губернатора, які складалися з золотих годинників і червоного сукна, і просив прийняти їх на знак «Сусідів дружби»; говорилося також, що у Рікорда є інший лист, який він відразу ж вручить після звільнення полонених.
Незабаром з «Діани» прибув Такатай-Кахи, який привіз звістку, порадувати всіх, - це було звістка про вигнання французів з Москви. Головніна та іншим хотілося дізнатися більш детально про все, що сталося на батьківщині, як були розгромлені іноземні загарбники. На його прохання Рікорд надіслав своєму другові газети, журнал бойових дій, який охоплював події від початку наполеонівського нашестя до смерті Кутузова. Японці також проявили жвавий інтерес до того, що сталося в Росії. Їх особливо зацікавило те обставина, що французька армія, яка захопила Москву, була повалена і її жалюгідні залишки ледь винiс ноги. Вони попросили перевести опис найважливіших бойових дій. Головнін пояснив, що французькі війська, оточені в Москві, змушені були пробиватися звідти силою і що майже вся наполеонівська армія загинула. Японці заплескали в долоні, всіляко вихваляючи фельдмаршала Кутузова, говорили, що Кутузов «все зробив прямо по-японськи, бо їх правило війни наказує заманювати ворога якомога далі всередину землі, збираючи між тим з усіх сторін людей, і потім оточити їх».
«Ми сміялися такого порівняння, - іронічно зауважує Головнін, - і говорили між собою:« Не дивно, що честолюбство японців змусить їх подумати, не навчився чи безсмертний наш герой Кутузов з тих книг, які Хвостов у них викрав ».
Японська влада обговорили отримані листи, і буніо вирішив звільнити російських моряків.
3 жовтня бранці вперше зустрілися з Такатай-Кахи, які прийшли разом з перекладачем. Поважний старий, писав Головнін, з найбільшою похвалою і сердечністю відгукувався про відносини до нього Рікорда, офіцерів і матросів «Діани» і взагалі всіх жителів Камчатки, з якими йому довелося зустрічатися.
Але перш ніж російських моряків відпустять на шлюп, Головніна необхідно було зустрітися на березі з Рікордом і пояснити йому, що японці ніяких претензій до Росії не мають, що подарунків від іркутського губернатора матсмайского губернатор прийняти не може, бо, взявши їх, він зобов'язаний від себе послати подарунки, а це суворо забороняється японськими законами, і він просить, щоб повернення подарунків не образило іркутського губернатора. Нарешті Рікорд зобов'язаний написати, що текст відповіді японського уряду він добре зрозумів і після повернення до Росії російський переклад цього документа доведе до відома свого уряду.
5 жовтня Головнін зустрівся на березі з Рікордом. На прохання японців Василь Михайлович був одягнений у фуфайку і шаровари, зшиті ще в Hakodate з дорогої шовкової матерії яскравого кольору. На голові у нього була парадна трикутна капелюх морського офіцера, вона не дуже гармоніювала з його незвичайним костюмом.
Японці зробили все, щоб побачення Головніна з Рікордом проходило в урочистій обстановці. Зустріч повинна була відбутися в прекрасній кімнаті митного суду в присутності кількох перекладачів, «академіка», а також деякого числа чиновників нижчого класу.
Близько полудня Головніна ввели в митницю, у якій зібралося багато солдатів, одягнених в багаті парадні сукні з шовку або оксамиту, вишитих золотом і сріблом. Перекладачі і Головнін увійшли в кімнату, відведену для побачення. Японці за своїм звичаєм сіли на підлогу, а Головніна був запропонований стілець. Невдовзі прибув на губернаторській шлюпці Рікорд разом з офіцером Савельєвим, перекладачем Кисельовим і кількома матросами. Останні залишилися перед будинком.
Головнін не став описувати своїх почуттів, що нахлинули на нього, коли він побачив свого друга, з яким був розлучений так довго. Він лише зауважив: «Представляю читачеві самому судити, що ми відчували при першому нашому свіденіі».
Після кількох радісних хвилин, пережитих друзями, Головнін повідомив про мету даного побачення. Рікорд у свою чергу сказав, що у нього є припис іркутського губернатора «щодо постанови, з обопільної згоди між двома державами, меж і взаємних дружніх зв'язків».
Обмінявшись думками, Головнін і Рікорд вирішили, що піднімати ці питання зараз не слід. Їх можна вирішити тільки в японській столиці, але для цього треба було б затриматися ще на зиму в Hakodate. Жити на кораблі взимку неможливо, а переїзд на берег поставив би росіян в залежність від японців, що, звичайно, було дуже небажано.
Після закінчення побачення російських офіцерів пригостили чаєм та цукерками. Головнін проводив своїх друзів до шлюпки, і вони вирушили до «Діані», Василь Михайлович повернувся до себе.
На наступний день японці урочисто вручили Хлєбниковим і Муру капелюхи і шаблі. У цей же день всі офіцери, одягнені в найкращі сукні і при шаблях, були представлені буніо. На прощальній церемонії були присутні більше двадцяти японців.
Буніо вийняв з-за пазухи аркуш паперу і, піднявши його догори, урочисто сказав: «Це веління уряду!» Про його зміст вже знали, але було одне важливе додавання: на наступний день всі полонені без винятку будуть звільнені. Присутні почали вітати росіян з радісною звісткою.
Після повернення росіян в відведений їм житло до них приходили чиновники, солдати і багато прості японці. А перші три помічники губернатора принесли з собою письмове привітання і вручили його Головніна на пам'ять. У ньому говорилося: Від гінміяг.
«Всі ви довго перебували тут, але тепер за наказом про буніо самі повертаєтеся до своєї вітчизни, час вашого від'їзду вже пройшло, але за довготривалого нашому тут перебуванню ми до вас звикли і розлучатися нам з вами шкода. Від східної нашої столиці до острова Матсмая відстань досить велика, і по прикордонного цього місця у всьому тут недостатньо, але ви перенесли жар, холод і інші зміни повітря і до благополучного повернення готові; про власну вашої радості при цьому не згадуйте, ми самі ону відчуваємо і з нашого боку сему щасливому події радіємо. Бережіть себе в дорозі, про що і ми молимо бога. Тепер, бажаючи з вами попрощатися, написали ми це ».
Увечері для колишніх бранців від імені буніо був влаштований урочистий вечерю. Їх пригощали з дев'яти - десяти страв кращою рибою, приготовленої в різних видах, дичиною, а також і прекрасної японської саке.
Після вечері російським морякам піднесли декілька ящиків із лакованої посудом. Наступного дня, 7 жовтня, був присвячений зборів. Вартові і робітники укладали речі, продовольство, щедро вибраного японським урядом: 50 мішків рису, кілька діжок саке, багато солоної і свіжої риби, овочів, редьки і т. п.
При прощанні росіяни не залишилися в боргу: вони також залишили японцям різні подарунки. Головнін подарував, зокрема, атлас Крузенштерна, ряд карт з атласу Лаперуза, французько-російський словник. Рікорд підніс гравіровані портрети генерал-фельдмаршала М. Ф. Каменського, П. І. Багратіона, фельдмаршала М. І. Кутузова. «Японці, - писав Головнін, - дізнавшись, яких знаменитих людей ці портрети, взяли їх із захопленням і найбільшою вдячністю».
Жменька російських моряків пробула в японському полоні два роки, два місяці і двадцять шість днів. Не зважаючи на проблеми і неймовірні труднощі, вони зберегли вірність своїй батьківщині, показавши незвичайну витримку, незламність духу.
10 жовтня 1813 «Діана» знялася з якоря і стала виходити в море. Безліч японців зібралося на березі, щоб побажати російській шлюп щасливого плавання. А Теске, Кумаджеро і Такатай-Кахи проводжали на шлюпках «Діану» до того моменту, коли вона вийшла у відкрите море.
3 листопада «Діана» увійшла в Авачинська бухту. Визволені з неволі прийшли зустрічати родичі, друзі та знайомі. Лейтенант Якушкін, служив з Головніна на "Діані», і поручик Волков, «побачивши мене, прийшли в таке захоплення ... як би бачили воскреслого з мертвих брата свого », - пише про цю зустріч Василь Михайлович.
2 грудня 1814 Головнін і Рікорд рушили з Петропавловська в Петербург. Їхали спочатку на собаках, потім на оленях, на конях, а від Якутська-на візках. Прибули вони до столиці 22 липня - у той же день і той же час, коли «Діана» сім років тому, в 1807 р., йшла в далеке плавання ...
28 січня наступного 1815 Головнін відправився до Рязані, куди прибув 5 лютого. «У Рязанської губернії у відпустці перебував я рік», - писав Василь Михайлович. 15 лютого він повернувся до Петербурга і «залишився для видання своєї подорожі», тобто «Записок в полоні у японців».
Зауваження В.М. Головніна про японський державі і народі досить суб'єктивно, але цікаво тим, що були зроблені в особливих умовах - у полоні (з розмов з правоохоронцями). Головнін описував тільки ті обставини, які були розказані двома або трьома японцями в різний час. Ці описи цікаві ще й тим, що ми бачимо Японію очима очевидців. Ці описи відносяться до 19 в.Головнін заперечує думку місіонерів про те, що японці народ віроломний, хитрий, невдячний, мстивий, в яке європейці повепілі до того, що в прислів'я увійшли виразу «японська злість", "японське підступність». Головнін пише, що японці розумні й проникливі, що доводиться їх вчинками у ставленні до іноземців і у внутрішньому правлінні держави. У японців бракує однієї якості - сміливості, але це Головнін пояснює миролюбним властивістю їх управління, від довготривалого спокою, яким, не маючи війни, цей народ насолоджується, від незвички до кроопролітіям. Що стосується народної освіти в Японії, порівнюючи їх з іншими народами, японці самі освічені. Японський уряд хоче, щоб народ користувався тільки винаходами власного розуму і забороняє йому переймати вигадки ін народів, щоб з чужими науками не вкралися до них і звичаї чужі. Ввічливість, з которойяпонци звертаються між собою, показиает справжнє просвітництво цього народу. Мова японців не є прийнятий ними мову чужого народу. Він походить від найдавніших їх предків, яких вони вважають загальними їм і Курильця. В іншому, від частих зносин в колишні часи з китайцями, корейцями та ін народами японці запозичили від них безліч слів, які тепер вже зробилися властивому японської мови. Далі Головнін описує віросповідання японців, закони і звичаї, промисловість, торгівлю, державний устрій і багато іншого.
Пройшли століття, а Японія все також притягує погляди і уми людей. Століття науки і прогресу підніс нам Японію як лідера світових технологій. Але на Наприкінці другого тисячоліття ми так іне пізнали східну філософію, красу квітучої вишні і різнобарвним опалого листя.
Нове століття ставить перед нами нові питання.
Справа В. М. Головніна у вивченні Японії продовжив Іван Васильович Голонін, який створив кілька книг з вивчення японської мови. Тепер люди, які цікавляться Японією через книги В.М. Головніна можуть дізнатися про історію та культуру, а по книгах І.В. Головніна можуть вивчати японську мову.
Список використаної літератури
Головнін В.М. Записки флоту капітана Головніна про пригоди його в полоні у японців у 1811, 1812 і в 1813 рр.., З долученням зауважень його про японський державі і народі. - Хабаровськ 1972
Фраєрмана Р.І., Зайкін П.Д. Життя і незвичайні пригоди капітана - лейтенанта Головніна, мандрівника і мореходци. - М., 1957
Давидов Ю.В. Головнін. М., 1967
Дивин В.А. Повість про славного мореплавця. - М., 1976
Дружинін Н.М. Російські мореплавці в старій Японії. - Л., 1924
Кузнєцов Ю.Д. Історія Японіі.-М. 1988