Точка беззбитковості – це критичний обсяг реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків. Визначити цей обсяг можна за допомогою графічного методу або ж формули.
О = Пв / Ц – Зв , де
О – обсяг продажу
Ц – ціна реалізації продукції
Пв – величина постійних витрат
Зв – величина змінних витрат з розрахунку на одиницю продукції.
Розділ 2. Інформаційні системи і технології обліку.
Технологія обліку активів, зобов’язань і капіталу підприємства.
Автоматизація обліку грошових коштів
Будь-яке підприємство у своїй діяльності використовує грошові кошти, які виступають важливим фінансовим ресурсом для організації та здійснення підприємницької діяльності. У процесі господарської діяльності підприємствам національної економіки України необхідно використовувати повну та достовірну інформацію про рух грошових коштів з метою ухвалення управлінських рішень та складання поточного і прогнозного фінансового плану функціонування. Поняття грошових коштів визначено Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку М(С)БО 1 «Звіт про рух грошових коштів», що трактується наступним чином: «Грошові кошти складаються з готівки в касі та депозитів до запитання».
Усі касові операції відображаються в таких типових формах первинних документів:
Прибутковий касовий ордер, форма № КО-1;
Видатковий касовий ордер, форма № КО-2;
Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, форми № КО-3, № КО- 3а;
Касова книга, форма № КО-4;
Книга обліку прийнятих та виданих касиром грошей, форма № КО-5 [6];
В кінці робочого дня всі касові операції на підставі відомостей заносяться до Касової книги за надходженням та видатками відповідно до кореспондуючих рахунків.
Автоматизація обліку розрахункових операцій.
Виконання облікових робіт починається з формування нормативно-довідкової інформації та первинних даних, після чого здійснюється рішення відповідної задачі. Це досягається вибором потрібної функції в головному меню, яке може складатися з таких рівнів (рис. 1)
У формуванні первинних даних на банківських операціях застосовується технологія, аналогічна технології оброблення даних на касових операціях. При цьому використовується нормативно-довідкова інформація, що дає можливість автоматично формувати постійні дані банківських первинних документів. Виписки банку є підставою для введення інформації з розрахункових чи валютних рахунків.
Обліковий працівник заповнює дані в електронну форму первинного документа, відображену на екрані дисплея. Помилкові дані коригуються. Одночасно інформація фіксується на машинному носії, і в разі потреби первинний документ може бути роздруковано у визначеному форматі.
У режимі «Облік розрахунків із підзвітними особами» формуються обороти за звітний період, а також вихідне сальдо за табельними номерами підзвітних осіб і за призначенням розрахунків.
Режим головного меню «Облік розрахункових операцій» забезпечує автоматизований облік, контроль і аудит розрахунків з організаціями та підприємствами (різними дебіторами та кредиторами). Уведена інформація групується в аналітичному розрізі, що дає можливість бухгалтеру перевіряти стан розрахунків, терміни оплати, надійність партнера, документообіг, а також причини, що зумовили утворення дебіторської та кредиторської заборгованості з початку звітного періоду.
У процесі вибору функції «Аналітичний облік» формується відомість аналітичного обліку за розрахунковими рахунками.
За запитом бухгалтер може отримати довідкову інформацію за відповідними ознаками.
Він має можливість документально проаналізувати надходження й витрату коштів у національній грошовій одиниці та в іноземній валюті. При цьому контролюється правильність відображення в обліку всіх проведених господарських операцій на кореспондуючих рахунках.
Режим «Моделювання надходження коштів» забезпечує
бухгалтера та інших зацікавлених осіб графічною моделлю надходження коштів у зазначеному діапазоні часу, відображеною на екрані, а в разі потреби — і на друкувальному пристрої, що дає можливість проаналізувати надходження й динаміку коштів.
Функція «Аналіз грошового обігу» дає можливість одержати інформацію про наявність, залишок та резерви коштів за конкретний період, бухгалтерові розробляти практичні рекомендації з удосконалювання грошового обігу на підприємстві, визначати шляхи залучення невикористаних коштів як за окремими напрямами, так і в цілому, передбачати рух коштів на підприємстві в майбутньому.
рис.1 Структура програмного комплексу з обліку
фінансово-розрахункових операцій.
Автоматизація обліку матеріальних цінностей.
Контроль за наявністю та рухом матеріальних цінностей підприємства – одна із задач бухгалтерського обліку, що перетинається із задачами складського обліку. Ці задачі вирішуються в "1С:Бухгалтерії 8.1". В "1С:Бухгалтерії 8.1" реалізовано облік матеріалів, продукції і товарів на складах. Товарно-матеріальні цінності (запаси) враховуються у розрізі позицій номенклатури, партій і складів. Додатково можуть ураховуватися митні декларації та країна походження.
Передбачається проведення інвентаризацій матеріальних цінностей і автоматична обробка їхніх результатів. За результатами інвентаризації автоматично підраховується різниця між обліковою кількістю (зареєстрованим в інформаційній базі при проведенні документів надходження та відвантаження) і фактичною кількістю цінностей, виявленим у результаті інвентаризації. Після чого оформляються документи списання (у випадку недостачі) або оприбуткування (у випадку виявлення надлишків).
Формування облікових записів. Операції надходження, переміщення і вибуття запасів, реєструються шляхом введення в інформаційну базу відповідних документів. Бухгалтерські проведення та записи податкового обліку при цьому формуються автоматично. Реквізити проводок заповнюються на підставі інформації, що втримується в документі.
Надходження та вибуття матеріальних цінностей. Облік запасів (у даній конфігурації поняття запас виражається через програмне поняття "товарно-матеріальні цінності – ТМЦ") вимагає, як правило, обробки більших обсягів інформації. Тому конфігурація максимально полегшує роботу користувача за допомогою широкого використання механізму автоматичної підстановки даних за замовчуванням, можливості уведення документів на підставі інших документів, за допомогою інших прийомів.
Автоматизація обліку готової продукції та її реалізації.
Основні завдання автоматизованого обліку готової продукції та її реалізації:
документування операцій з обліку готової продукції;
ведення інформаційної бази про надходження готової продукції з виробництва;
визначення стану запасів готової продукції;
перевірка виконання планів із відвантаження й реалізації продукції;
визначення фінансових результатів від реалізації продукції, робіт і послуг.
Задачі обліку товарів забезпечують автоматизований підрахунок товарів на складах, у місцях їх продажу, реалізації товарів покупцям. А нагромаджені в системі дані уможливлюють аналіз показників з обліку готової продукції, її відвантаження та реалізації в розрізі аналітичної інформації, що дуже важливо для вирішення задач управлінського обліку та прийняття управлінських рішень.
Автоматизація задач із реалізації продукції одночасно забезпечує і контроль надходження від покупців платежів за відвантажену їм продукцію; облік реалізації в потрібних цінах; визначення податку на додану вартість для віднесення в бюджет; розподіл позавиробничих витрат, пов’язаних зі збутом продукції; формування бухгалтерських записів реалізації продукції. У ній зацікавлені також відділ маркетингу та керівництво підприємства.
На практиці вони вирішуються шляхом застосування різних варіантів побудови та функціонування інформаційної системи обліку готової продукції та її реалізації. Особливості цієї ІС залежать від виду діяльності та розміру підприємства, його організаційної структури, документообігу, використання мережного оброблення даних тощо. У вирішенні задач обліку готової продукції та її реалізації беруть участь такі основні учасники інформаційного обміну(Рис.2), які можуть автоматизувати оброблення своїх даних автономними програмними продуктами (самостійними модулями).
Рис.2 Потоки інформації про готову продукцію, її відвантаження та реалізацію
Початком роботи з системою є формування нормативно-довідкової інформації у вигляді довідників: номенклатура-цінник готової продукції; зовнішніх організацій; текстових постійних; договорів на постачання готової продукції; користувачів; торгових націнок. Під час вибору конкретного довідника система показує його структуру.
Формування в системі номенклатури продукції та її кількості здійснюється через «Картку обліку готової продукції», куди бухгалтер спочатку пореквізитно вводить залишки по кожному номенклатурному номеру на дату внесення, а потім через автоматизоване створення відповідних первиних документів у картці відображається надходження готової продукції на склад або її відвантаження з визначенням залишку по кожному номенклатурному номеру.
Автоматизоване формування первинних документів у разі потреби може передбачати їх друкування.
Відвантаження готової продукції зі складу супроводжується формуванням і випискою рахунку-накладної на відпуск готової продукції, який разом із відповідною нормативно-довідковою інформацією є основою для складання та друкування платіжної вимоги-доручення. Рахунки-накладні автоматично заносяться у Книгу реєстрації рахунків-накладних, у якій вказується, коли було відвантажено продукцію та зроблено оплату.
Функція «Ведення інформаційної бази» передбачає копіювання інформації для архівного збереження, відновлення, перезапису в інші модулі бухгалтерського обліку.
Функція «Вихідна інформація» передбачає формування Відомості руху готової продукції на складі в номенклатурному розрізі; Відомості аналітичного обліку; Відомості аналізу відвантаження готової продукції.
Інформаційна база цієї ділянки обліку передбачає використання такої основної нормативно-довідкової інформації:
довідник номенклатура-цінник готової продукції (група готової продукції, номенклатурний номер, марка, найменування готової продукції, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру в національній грошовій одиниці і в іноземних валютах, синтетичний рахунок);
довідник зовнішніх організацій (код зовнішньої організації, найменування організації, адреса й банківські реквізити організації);
довідник текстових постійних (текст, код постійних даних);
довідник договорів постачання готової продукції (код фонду утримувача, код покупця, номенклатурний номер, найменування, план постачань продукції по місяцях (кількість), сума планових платежів, передбачених договором);
довідник користувачів (код користувача, найменування підприємства, адреса та банківські реквізити підприємства);
довідник торгових націнок (код готової продукції, відсоток чи сума націнок);
довідник плану випуску продукції (структурний підрозділ, здавач готової продукції, номенклатурний номер, план випуску продукції по місяцях (кількість), плановий відсоток рентабельності);
довідник рахунків бухгалтерського обліку (код підприємства, рахунок, субрахунок, код аналітичного обліку, його найменування);
довідник статей обліку (код статті, її найменування).
Виконання облікових робіт починається з формування НДІ та заповнення вхідної інформації, представленої такими документами:
рахунок-накладна;
платіжна вимога-доручення;
картка обліку готової продукції;
квитанція про відвантаження готової продукції;
книга реєстрації рахунків-накладних.
У результаті оброблення даних отримують таку вихідну інформацію:
відомість руху готової продукції на складі в номенклатурному розрізі;
відомість аналітичного обліку;
відомість аналізу відвантаження готової продукції;
відомість відвантаження, відпуску й реалізації готової продукції;
відомість визначення результатів від реалізації готової продукції.
моделі рентабельності продукції.
В умовах конкурентної боротьби для підприємства особливий інтерес має процес моделювання різних сторін господарської діяльності. За наявною інформацією в базі даних та базі моделей можна проаналізувати фактичну та планову рентабельність продукції; змоделювати рентабельність продукції на майбутні періоди; внести конкретні пропозиції щодо організації виробництва готової продукції чи про припинення випуску нерентабельних її видів. Використовуючи інформацію бази знань, бухгалтер (керівник підприємства) отримує підказку про потрібне оптимальне управлінське рішення, яке дасть можливість у найкоротший термін переорієнтувати виробництво на випуск нової продукції).
Автоматизація обліку поточнихбіологічних активів.
Які біологічні активи є поточними
Згідно з п. 4 П(С)БО 30 поточні біологічні активи (далі — ПБА) — це біологічні активи, здатні давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, приносити в інший спосіб економічні вигоди протягом періоду, що не перевищує 12 місяців, а також тварини на вирощуванні та відгодівлі.
Облік надходження та вибуття ПБА
Рахунок 21 «Поточні біологічні активи» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух поточних біологічних активів тваринництва, зокрема тварин, що перебувають на вирощуванні та відгодівлі, птиці, звірів, кролів, сімей бджіл, а також худоби, вибракуваної з основного стада й реалізованої без ставлення на відгодівлю, тварин, прийнятих від населення для реалізації, та рослинництва, які оцінюються за справедливою вартістю, зокрема зернові, технічні, овочеві та інші культури тощо.
За дебетом рахунка 21«Поточні біологічні активи» відображають надходження ПБА в результаті:
— біологічних перетворень (отримання приплоду молодняку продуктивної та робочої худоби, приросту живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі; оприбуткування за справедливою вартістю посівів зернових, технічних, овочевих, технічних та інших культур);
— вибраковки продуктивної і робочої худоби з основного стада;
У додатку до П(С)БО 30 зазначено, що до основного стада належать продуктивні тварини, які систематично надають сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи.
— отримання як внесок засновника (учасника) підприємства до його статутного капіталу;
— безоплатного отримання;
— оприбуткування поточних біологічних активів, що раніше не були враховані на балансі (або їх надлишки, виявлені при інвентаризації);
— переоцінки на дату балансу.
За кредитом рахунка 21 «
Поточні біологічні активи» відображається вибуття ПБА внаслідок:
— списання з балансу поточних біологічних активів рослинництва на початок збирання врожаю, з віднесенням їх вартості на витрати виробництва;
— реалізації поточних біологічних активів, у такого їх виду, як додаткові біологічні активи.
При цьому ще раз звертаємо увагу: додаткові біоактиви рослинництва після їх первісного визнання і відокремлення від біологічного активу та/або ґрунту визнаються запасом і обліковуються в складі продукції сільськогосподарського виробництва з відображенням за рахунком 27. Зрозуміло, що при їх вибутті, зокрема, реалізації, операція буде відображена за кредитом рахунка 27, а не рахунка 21;
— переведення поточних біологічних активів до складу довгострокових біологічних активів;
— недостач і втрат ПБА, виявлених в результаті інвентаризації;
— передачі на переробку;
— безоплатної передачі;
Автоматизація обліку необоротних активів.
До складу необоротних активів належать основні засоби, інші необоротні
матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, негативний гудвіл.
Автоматизоване вирішення завдань з обліку необоротних активів на АРМБ ґрунтується на створенні і веденні інформаційної бази про наявність основних засобів, яка сформована на підставі інвентарної картотеки.
Призначення АРМБ з обліку необоротних активів полягає у виконанні таких системних обліково-контрольних операцій:
• автоматизації документування первинної інформації; оперативного управління, контролю за наявністю і рухом основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів та інших необоротних активів;
• нарахування амортизації та видачі необхідної інформації на принтер чи екран дисплея на запит користувача.
Для обробки інформації з обліку необоротних активів доцільно створювати дво- або трирівневу систему АРМБ.
Технологічний процес обробки інформації складається з етапів:
• створення нормативно-довідкової інформації на момент упровадження;
• підготовки первинної інформації;
• створення інвентарної картотеки на момент упровадження;
• розрахунок амортизації;
• проведення розрахунків на АРМБ і занесення інформації в інформаційну базу;
• формування інформації для подальшого використання та перезапис її в суміжні АРМБ;
• проведення контролю й аналізу результатної інформації;
• прийняття управлінських рішень за наявною інформацією.
Автоматизація обліку праці та заробітної плати.
Система "1С: Бухгалтерія 8.1" забезпечує автоматичне нарахування заробітної плати та пов'язаних з нею податків і зборів відповідно до діючого законодавства. Функції підсистеми можна умовно розділити на дві частини: кадровий облік та розрахунок заробітної плати.
Кадровий облік дозволяє вести облік руху кадрів по кожній організації, а саме: оформляти документи (накази про прийом на роботу, про переведення на іншу роботу, про звільнення) і формувати звітність (особисті картки працівників, звіти за складом працівників організації). Можливий облік працівників за основним місцем роботи та за сумісництвом, при цьому внутрішнє сумісництво підтримується опціонально (тобто підтримку можна відключити, якщо на підприємстві це не прийнято). У конфігурації ведення кадрового обліку є невід'ємною частиною розрахунку заробітної плати, тому що кадрові документи дозволяють ввести первинну інформацію, необхідну для подальшого розрахунку заробітної плати.
У рамках підсистеми розрахунку заробітної плати вирішуються наступні завдання: проведення розрахунків заробітної плати персоналу; обчислення регламентованих законодавством податків і внесків;
підготовка платіжних документів на виплату коштів працівникам і відображення взаєморозрахунків із працівниками;
складання внутрішньої та регламентованої звітності за працею та заробітною платою; відображення нарахованої зарплати в обліку.
Для розрахунку заробітної плати конфігурація дозволяє користувачеві:
вести необмежений список видів нарахувань і утримань і автоматично розраховувати наступні види нарахувань і утримань працівникам: за окладом (тарифом) залежно від відпрацьованого часу; індексацію заробітку; будь-які процентні надбавки та утримання;
корегувати список нарахувань, що входять до оподаткованої бази для внесків у фонди соціального страхування. При виконанні розрахунків податків і внесків враховується наявність на підприємстві співробітників інвалідів і податкових нерезидентів.
Виплату зарплати можливо проводити, як наявними коштами, так і шляхом перерахування зарплати на карткові рахунки працівників. Виплату зарплати наявними коштами можна оформляти за допомогою загальної платіжної відомості, або автоматично сформувавши пачку видаткових касових ордерів по працівниках. Також, суми заробітної плати можуть бути депоновані. При виплаті заробітної плати є можливість автоматично сформувати пакет документів для перерахування в бюджет обов'язкових податків і внесків, а якщо виплачується аванс – то розрахувати суми, які підлягають перерахуванню. Для підвищення наочності та спрощення відображення операцій з обліку кадрів пропонується використання дії "Помощник по учету зарплаты".
Для відкриття документа необхідно у головному меню програми вибрати "Зарплата
→ Помощник по учету зарплаты" (рис.3).
"1С: Бухгалтерія 8.1" автоматизує операції з нарахування та виплаті заробітної плати.
Рис. 3. "Помічник" з обліку зарплати системи "1С: Бухгалтерія 8"
Нарахування зарплати. При оформленні прийому на роботу вказується підрозділ, посада та розміри нарахувань працівника.
Для відкриття документа необхідно у головному меню програми вибрати "Кадры → Прием на работу в организацию" (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Документ оформлення прийому до організації
Перерахування ПДФО та внесків у бюджет і фонди. При будь-якому способі виплати заробітної плати повинні бути сформовані платіжні доручення для сплати в бюджет податків і внесків. У платіжних дорученнях обов'язково повинні бути посилання на документи "Зарплата к выплате организаций", тому що цей документ крім формування відомості на виплату зарплати, виконує завдання підготовки до перерахування сум ПДФО і внесків у фонди соціального страхування. Така підготовка необхідна для складання регламентованої звітності.
Перерахування ПДФО, утриманого зі співробітників, відображається платіжним дорученням з посиланням на відомість із видом виплати "Чергова виплата" або "Чергова виплата з погашенням боргів".
Автоматизація обліку витрат виробництва та фінансових результатів.
Усі витрати підприємства згідно з П(С)БО 16 “Витрати”, поділяються на виробничі, операційні та інші витрати діяльності (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Склад і класифікація витрат підприємства згідно П(С)БО 16 “Витрати”
До витрат на продукцію належать витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації. До витрат періоду належать витрати, що не включаються у собівартість запасів, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони мали місце.
Прямі витрати – це витрати, що можуть бути віднесені до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Відповідно, непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.
До основних витрат належать прямі витрати на виготовлення продукції, тобто прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. Накладні витрати – це витрати, що пов’язані з процесом виробництва, але не можуть бути віднесені до певного виробу економічно можливим шляхом.
Змінні витрати – це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності або іншого фактора витрат. Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними у випадку зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).
Система, яка базується на використанні методу обліку витрат і калькулювання повної собівартості, включає збір інформації про витрати, калькулювання повної собівартості продукції та видачу інформації про витрати, називається системою обліку та калькулювання за повними витратами. До складу повної собівартості продукції входять прямі й непрямі, виробничі й невиробничі витрати. Основні елементи повної собівартості зображено на рис.3.3
Рис. 3.3. Основні елементи повної собівартості продукції
Витрати, які безпосередньо входять до собівартості продукції, складаються із матеріальних і доданих витрат. Додані витрати - це витрати, до яких належать усі виробничі витрати, необхідні для перетворення матеріальних ресурсів у готову продукцію, тобто прямазаробітна плата та загальновиробничі витрати.
Витрати, які неможливо безпосередньо віднести на продукцію, розподіляють спочатку за центрами відповідальності, де вони виникли, а потім переносять на собівартість конкретних видів продукції пропорційно вибраній базі розподілу.
Існують різноманітні варіанти зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. У вітчизняній системі обліку під зведеним обліком витрат на виробництвомають на увазі узагальнення всіх витрат за місяць за об'єктами обліку з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва та калькулювання фактичної виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг). До основних варіантів обліку відносять напівфабрикатний та без напівфабрикатний варіанти обліку витрат..
Сучасні підходи до калькулювання повної собівартості полягають у розподілі всіх витрат виробництва між виготовленою продукцією та вартістю запасів. У зв'язку з цим невиробничі витрати не розподіляють на продукти, а відносять безпосередньо на прибутки і збитки.
У короткостроковому періоді розрахунок повної собівартості необхідний також для розрахунку фінансового результату, а в деяких випадках - для прийняття рішень відносно цін продукції.
Варіанти зведення витрат у системі управлінського обліку залежать від особливостей технології виробництва та цілей, яких необхідно досягти на основі облікової інформації. Порядок зведення витрат повинен бути обґрунтований і детально відображений в обліковій політиці підприємства.
У вітчизняній та зарубіжній літературі зустрічаються різні назви цієї системи: «абзорпшен-костинг», «калькулювання з включенням усіхвитрат», «калькуляція собівартості з повним розподілом витрат», система обліку за повною собівартістю», «метод повного обліку витрат», «облік повного перенесення витрат». Ми зупинимося на назві система обліку та калькулювання за повними витратами».
Згідно з міжнародними стандартами та національними П(С)БО під час складання фінансових звітів, що призначені для зовнішніх користувачів, оцінка товарно-матеріальних запасів здійснюється на основі виробничих витрат. Тому між видами продукції розподіляються тільки виробничі витрати. Проте в системі обліку за повною собівартістю для прийняття управлінських рішень, зокрема прогнозування ціни реалізації, розподілу підлягають і непрямі невиробничі витрати. При здійсненні розрахунків на основі системи обліку за повною собівартістю застосовують показник «валовий прибуток» як різниця між виручкою і витратами на виробництво продукції.
Можна виділити таких два основних варіанти обліку витрат і калькулювання повної собівартості продукції, які можуть бути передбачені альтернативними обліковими політиками підприємства:
1) адміністративні та загальновиробничі витрати відносять на продукт, а витрати на збут є витратами періоду(рис. 3.4);
2) загальновиробничі витрати відносять на продукт, а адміністративні та витрати на збут відносять до витрат періоду(рис. 3.5).
Рис. 3.4 Порядок формування та основні елементи повної собівартості (згідно з обліковою політикою підприємства, адміністративні та загально виробничі витрати відносять на продукт; витрати на збут вважаються витрати періоду)
Перший варіантзведення витрат та калькулювання собівартості продукції включає такі основні етапи:
віднесення на собівартість продукції, крім прямих матеріальних, трудових витрат з відрахуваннями, загальновиробничих та адміністративних витрат;
розподіл виробничих витрат між готовою та незавершеною виробництвом продукцією. Собівартість виробництва продукції при цьому визначається як залишок незавершеного виробництва на початок періоду плюс витрати на виробництво за звітний період мінус залишок незавершеного виробництва на кінець періоду;
калькулювання собівартості реалізованої продукції та оцінка залишків готової продукції. Собівартість реалізованої продукції визначається як залишок готової продукції на початок періоду плюс собівартість виготовленої продукції за звітний період мінус залишок готової продукції на кінець періоду;
віднесення витрат на збут на фінансовий результат.
Рис.3.5. Порядок формування та основні елементи повної собівартості (згідно з обліковою політикою, загально виробничі витрати відносять на продукт, а адміністративні та витрати на збут – до витрат періоду)
Другий варіант зведення витрат і калькулювання собівартості продукції включає такі основні етапи:
віднесення на собівартість виробництва продукції прямих матеріальних і трудових витрат з відрахуваннями та загально виробничих витрат;
розподіл виробничих витрат між готовою та незавершеною виробництвом продукцією;
калькулювання собівартості реалізованої продукції та оцінка залишків готової продукції;
віднесення адміністративних витрат і витрат на збут на фінансовий результат.
Наведені варіанти методу обліку витрат та калькулювання повної собівартості продукції не враховують таку важливу обставину, що зі зміною обсягу випуску продукції змінюється собівартість одиниці продукції, а також змінюється прибуток на одиницю продукції. Якщо підприємство збільшує обсяг виробництва та реалізації, то собівартість одиниці продукції зменшується, а прибуток на одиницю продукції збільшується. Якщо ж обсяг виробництва та реалізації продукції скорочується, собівартість одиниці продукції зростає, а прибуток на одиницю продукції зменшується.
Розділ 3. Податкова система.
Податок на додану вартість.
Податок на додану вартість (ПДВ) — це непрямий податок, оскільки його включено в ціну товарів (робіт або послуг). Сплачує ПДВ покупець, а облік та перерахування до державного бюджету входить у коло обов’язків продавця (податкового агента). Якщо підприємство зареєстроване як платник ПДВ, то його облік складається з таких компонентів:
податковий кредит (вхідний ПДВ): це та сума, на яку підприємство може зменшити податкове зобов’язання за звітний період. Це є можливим у тому випадку, коли певна сума ПДВ була сплачена в складі вартості робіт, товарів та послуг, придбаних у іншого платника ПДВ, а також тоді, коли ПДВ був сплачений на кордоні митним органам. Чітко розуміючи, що таке податковий кредит і як діяти в кожному окремому випадку, кваліфікований бухгалтер зможе оптимізувати витрати підприємства;
податкове зобов’язання: у цьому випадку мається на увазі загальна сума податку, яка була нарахована платником у звітному періоді. Вона входить до складу вартості робіт, послуг, проданих або оплачених покупцем товарів.
Також законодавством встановлені категорії платників: активні платники зареєстровані в органах УКРІНФОРМ (Державної фіскальної служби); пасивними вважаються всі інші. Якщо річний валовий дохід фізичної або юридичної особи перевищує 1 млн.грн, то реєстрація платників ПДВ обов'язкове.
ПДВ в Україні включений у вартість товару виробником або реалізатором і оплачується кінцевим споживачем / покупцем. Податок на додану вартість, що вноситься виробником / реалізатором до Держбюджету, являє собою різницю суми ПДВ, який отриманий від кінцевого споживача за отримані товари / послуги (податкове зобов'язання) і суми ПДВ, яку виробник сплатив постачальникам за товари / сировина / роботи / послуги, що використовуються для виробництва товару (податковий кредит)
У тому випадку, коли податковий кредит перевищує суму податкового зобов'язання, виникає можливість відшкодування розглянутого податку з бюджету.
Ставки ПДВ можуть бути стандартної або зниженою. Законодавством встановлюється знижена ставка для певних товарів або галузей. Наприклад, експорт товарів з України обкладається ПДВ з нульовою ставкою. Це означає, що експортер не додає ПДВ до вартості товару, який йде на експорт, а й в праві відшкодувати з бюджету ПДВ, який було заплачено раніше при виробництві або реалізації товару, що експортується.
Основним документом при звітності та сплати ПДВ є податкова накладна. Вона є підтвердженням виникнення податкового зобов'язання.
Тож як рахувати ПДВ? До державного бюджету платник податку має перерахувати суму, яка є різницею між податковим зобов’язанням та кредитом. ПДВ — це не лише дуже потужна складова державного бюджету, але й ефективний інструменти стимулювання експорту. Підприємства, які виробляють товари для експорту, мають право отримати від держави відшкодування цього податку відповідно до підсумків своєї діяльності. Щодо того, як вирахувати ПДВ українським виробникам у цьому випадку, ще не дала чіткої відповіді жодна реформа. Тому відшкодування можуть отримати далеко не всі підприємства. Знання законодавчої бази і механізму нарахування та компенсації податку — одна з умов, як повернути кошти.
Щодо звітності по ПДВ, то платник має надати відповідну декларацію за звітний період. У разі щомісячного звітування декларація подається не пізніше 20 днів від останнього дня звітного періоду. Під час занять ми будемо розглядати як нараховується ПДВ на прикладах різних підприємств.
Акцизний збір і мито.
Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення податку провадиться за диференційованими по окремих групах товарів ставками.
Платниками акцизного збору є всі суб’єкти підприємницької діяльності, які виробляють, імпортують або продають підакцизні товари, придбані до 1 січня 1992 року, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.
Об’єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти з реалізації підакцизних товарів, а також обороти з:
реалізації товарів для промислової переробки;
передачі товарів усередині підприємства для потреб власного споживання, а також своїм працівникам;
реалізації товарів без оплати їх вартості, а також в обмін на інші товари (роботи, послуги);
передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів іншим підприємствам, організаціям та фізичним особам;
з реалізації продукції, виготовленої на давальницьких умовах (із сировини замовника) та ін.
Строки сплати акцизного збору залежать як від групи підакцизного товару, так і від суми середньомісячного податку за минулий рік:
підприємства-виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір щоденно – на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації;
підприємства-виробники тютюнових виробів – щомісячно, до 16 числа наступного за звітним місяця.
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом.
Запровадження мита може переслідувати кілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Як бачимо, фіскальне значення мита має другорядне значення.
У мита є багато спільного з акцизним збором, але є і певні, притаманні лише миту, особливості. І мито, і акцизний збір збільшують ціну реалізації товарів; ставки і мита, і акцизного збору диференційовані за групами товарів. Сплачується мито при переміщенні через митний кордон України. Перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, набагато ширший, ніж у акцизного збору. Особливістю справляння мита є також те, що контроль за правильністю та своєчасністю його сплати до бюджету здійснюють митні органи України, а не податкові органи.
Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством.
Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники.
Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунках-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлюють митні органи, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.
При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:
транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення вантажів;
валюта України, іноземна валюта та цінні папери;
товари, що підлягають поверненню у власність держави;
товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання, та багато інших.
Запроваджено два види ставок, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:
у процентах до митної вартості товарів;
у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.
У свою чергу, процентні ставки, відповідно до Єдиного митного тарифу України та інших законодавчих актів України, залежно від країни походження товарів розподіляються на преференційні, пільгові та повні (загальні ставки).
У встановленому грошовому виразі (євро) на одиницю товару ставки запроваджені по підакцизних товарах.
Податок на прибуток підприємств.
Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.
Платниками податку на прибуток є:
із числа резидентів - суб'єкти підприємницької (господарської) діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;
з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи із джерелом їх, походження з України;
філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку з числа резидентів, Ідо не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, що має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням. При цьому податок зменшується на суму, сплачену до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філії;
управління залізниці та підприємства залізничного транспорту, їх, структурні підрозділи;
постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні або виконують агентські (представницькі) функції для таких нерезидентів або їх засновників;
Національний банк України та його установи.
Податок на прибуток може розраховуватися двома шляхами: з застосуванням коригування фінрезультату (ФР) на податкові різниці та без такого коригування.
| Умова застосування | Варіант розрахунку | Звітний період |
| Дохід платника податку ≤ 20 млн грн | ФР до оподаткування з фінзвітності × 0,18 | Календарний рік |
| Дохід платника податку > 20 млн грн | (ФР до оподаткування ± Податкові різниці за розділом III ПКУ) × 0,18 | Календарний квартал |
Алгоритм розрахунку податку на прибуток.
Для розрахунку податку на прибуток необхідно виконати наступні дії:
Розрахунок податку на прибуток:
Крок 1 Складаємо Звіт про фінансові результати.
Крок 2 Розраховуємо загальний обсяг доходу за звітний період.
Крок 3 Порівнюємо загальний обсяг доходу та межу (20 млн грн) та приймаємо відповідне рішення.
Якщо підприємство не використовує податкові різниці з розділу ІІІ ПКУ: Якщо підприємство використовує податкові різниці з розділу ІІІ ПКУ:
Крок 4 Зменшуємо ФР на податкові збитки минулих років, якщо вони є.
Крок 4.1 Враховуємо податкові різниці (“+” або “–”)
Крок 4.2 Зменшуємо ФР на податкові збитки минулих років, якщо вони є.
Крок 5 Розраховуємо прибуток.
Крок 6 Розраховуємо податок на прибуток (множимо прибуток на ставку 18%). Крок 7 Зменшуємо податок на прибуток на авансовий внесок з податку на прибуток, якщо він був.
Фіксований сільськогосподарський прибуток.
Фіксований сільськогосподарський податок (за текстом — ФСП) у Податковому кодексі представлений як одна із спрощених систем оподаткування, спрямована на підтримку розвитку аграрного сектора для сільськогосподарських підприємств.
Особливості справляння ФСП визначено главою 2 розділу XIV Податкового кодексу.
1 2 3 4 5