Ім'я файлу: Зв т про проходження практики у ТОВ Актив Буд- нвест.docx
Розширення: docx
Розмір: 92кб.
Дата: 17.06.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 92кб.
Дата: 17.06.2021
скачати
Ц1 = С + П
де Ц1 - ціна продукції (ціна виробника продукції); С - собівартість продукції; П - прибуток.
Ц2 = С + П + ПДВ,
де Ц2 - ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ - податок на додану вартість.
Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,
де - Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; A3 - акцизний збір.
Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:
Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН, де Ц4 - роздрібна ціна продукції; ТН - торгова націнка.
ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.
Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках.
Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки - це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.
Лізинг - це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу:
-фінансовий
-оперативний.
Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.
Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.
ДОХІД ПІДПРИЄМСТВА
Дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції.
Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства.
Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості - основного джерела національного доходу.
Дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.
У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.
Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з думками авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття "прибуток" і "чистий дохід" є однозначними .
ВИТРАТИ
Витрати - суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу.
До них включають:
-Вартість придбаних сировини і матеріалів, куплених комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива й електроенергії, тари і пакувальних матеріалів, послуг водопостачання та інших витрат, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності підприємства;
-Вартість куплених товарів, реалізованих за період (квартал), що підлягає оподаткуванню;
-Витрати, пов'язані з реалізацією готової продукції, зокрема пакуванням, зберіганням, вантажними роботами і транспортуванням (якщо це обумовлено договорами), сплатою комісійних винагород за посередницькі послуги стороннім організаціям та особам;
-Плата за оренду основних фондів, що використовують у господарській діяльності підприємства
-Плата за надання підприємству банківських послуг (відкриття і ведення рахунків, здійснення операцій за рахунками), а також поштово-телеграфні та інші витрати, пов'язані з виконанням банками доручень підприємства;
-Суми витрат на оплату послуг зв'язку, обчислювальних центрів, за користування комп'ютерними мережами;
-Сума витрат на оплату робіт за сертифікацію продукції, консультаційні та інформаційні послуги;
-Інші витрати підприємства
Формування активів та оцінка фінансового стану п-ва
При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формі. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи.
Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
Необоротні активи підприємства– це сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються в його господарській діяльності у своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об’єкта, а також довгострокове відчуження майна в підприємницьку діяльність інших суб’єктів господарювання. Обліковуються по рахункам 1 класу плану рахунків.
Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше дванадцяти місяців з дати балансу. Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси. Наявні у кожного підприємства активи, вони одержують з відповідних джерел. Обліковуються по рахункам 2 і 3 класів плану рахунків.
Джерела утворення майна усіх підприємств і ТОВ «Актив Буд-Інвест»
поділяються на два види:
∙власний капітал (внески власників, прибуток, резерви, фонди, безповоротне фінансування тощо);
∙зобов’язання (залучені кошти – кредити, кредиторська заборгованість тощо).
Між активами і джерелами їх утворення на підприємстві існує тісний взаємозв’язок. Яка сума є активів, така сума є джерел їх утворення.
Прибуток є одним із головних джерел формування активів на підприємстві.
Прибуток = Дохід - Витрати
Основними функціями прибутку в ринковому середовищі є:
- оціночна, тобто, прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Сам факт наявності прибутку вже свідчить про ефективну діяльність, проте, крім цього, його розмір має бути достатнім для задоволення потреб всіх зацікавлених осіб: власників підприємства, його працівників, кредиторів. Виконання цієї функції можливо в повній мірі тільки в умовах ринкових відносин, які передбачають свободу встановлення цін, вибору постачальників, замовників;
- розподільча. її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу доходу суспільства. Він є одним з джерел формування доходів бюджетів різних рівнів. Прибуток надходить до бюджетів у вигляді податку на прибуток і економічних санкцій та використовується у відповідності із статтями їх витратної частини;
- стимулююча. Виконання цієї функції визначається тим, що виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом діяльності підприємства, він відіграє ключову роль в ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що обумовлює економічну поведінку господарюючих суб'єктів, стабільний фінансовий стан яких залежить як від розміру прибутку, так і від прийнятого в національній економіці механізму його розподілу. Прибуток — це основне джерело приросту власного капіталу, джерело відтворення виробничих фондів, збільшення обсягів виробленої продукції і, безумовно, джерело соціального розвитку.
Фінансовий стан підприємства – це здатність, спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченням фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективність використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю.
Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:
-прибутковість роботи підприємства;
-оптимальність розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових платежів;
-наявність власних фінансових ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;
-раціональне розміщення основних і оборотних фондів;
-платоспроможність та ліквідність.
Фінансовий стан, ТОВ «Актив Буд-Інвест» залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності, що вищі показники виробництва і реалізації продукції робіт і послуг, нижча їх собівартість, то вища рентабельність і вищий прибуток, то кращим є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану з виробництва і реалізації відбувається підвищення собівартості продукції, робіт, послуг, зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства його платоспроможності.
Для аналізу фінансового стану підприємства використовують такі основні показники:
Коефіцієнт фінансової автономії – характеризує частку власних коштів підприємства ( власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність:
Kавт =
Коефіцієнт фінансової залежності, є зворотним коефіцієнту фінансової автономії. Розраховується за формулою:
Kзав =
Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обігу , тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими коштами. Коефіцієнт повинен бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Розраховується за формулою:
Kман =
Фондовіддача. Значення даного показника рівняється чисельнику від ділення об’єму реалізованої продукції на середньорічну вартість основних засобів. Розраховується за формулою:
Kф =
Додаток Д – Звіт про фінансові результати.
Облік основних засобів і МШП.
Для здійснення своєї діяльності підприємство мусить мати необхідні засоби та матеріальні умови. У бухгалтерському обліку, що має назву основні засоби.
Основні засоби– це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року.
В П(с)БО визначені наступні види оцінки основних засобів:
первісна вартість;
переоцінка вартості;
вартість, яка амортизується;
ліквідаційна вартість;
справедлива вартість;
залишкова вартість.
При надходженні основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість- це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів.
Основні засоби підприємство може набувати внаслідок:
∙ Купівлі у іншого підприємства
∙ Власного виготовлення
∙ Внеску до статутного капіталу засновників підприємства
∙ Обміну на інший актив
∙ Безоплатне отримання
Вибуття основних засобів може відбуватись внаслідок:
1. Продажу
2. Ліквідації
3. Безоплатної передачі іншому підприємстві
Для обліку основних засобів призначений рахунок 10 "Основні засоби". По дебету цього рахунку відображається надходження основних засобів.
Знос основних засобів – це сума амортизації об’єкта основних засобів спочатку його корисного використання
Підприємство може нараховувати амортизацію основних засобів із застосуванням таких методів:
прямолінійний;
зменшення залишкової вартості;
прискорене зменшення залишкової вартості;
кумулятивний;
виробничий;
податковий.
ТОВ «Актив Буд-Інвест» нараховує амортизацію основних засобів із застосуванням податкового методу.
До МШП відносяться ресурси вартість яких не перевищує 1 000 грн.
Амортизація нараховується у розмірі 100%.
Додаток Е– Акт приймання-передачі основних засобів.
Облік власного капіталу.
Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:
– самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;
– відповідальності і захисту прав кредиторів - відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;
– довгострокового кредитування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час;
– фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;
– кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;
– компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;
– розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.
Утворюється власний капітал двома шляхами:
– внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших активів;
– накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.
За формами власний капітал поділяється на дві категорії:
– інвестований (вкладений або сплачений капітал);
– нерозподілений прибуток.
Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.
Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.
Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:
– Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;
– Додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.
Елементами власного капіталу є:
– Статутний капітал;
– Пайовий капітал;
– Додатковий капітал;
– Резервний капітал;
– Вилучений капітал;
– Неоплачений капітал,
– Нерозподілені прибутки (непокриті збитки;
– Цільові надходження;
– Забезпечення майбутніх витрат;
– Страхові резерви.
Статутний капітал підприємства – це вартісний вираз основних і оборотних засобів, якими воно володіє. Статутний капітал фіксують і реєструють в установчих документах, зокрема у договорі учасників і статуті підприємства. Наступні зміни статутного капіталу можуть відбуватися лише при умові зміни статуту і повідомлення про це органу, який його зареєстрував.
Статутний капітал на підприємствах різних форм власності (крім державної) – це сумарний внесок вкладів у майно (у грошовому виразі) засновниками підприємства при його створенні.
Статутний капітал може бути сформований за рахунок майна (основних засобів, оборотних засобів), за рахунок цінних паперів (акцій, облігацій, депозитів), за рахунок деривативів – права власності на користування природними ресурсами, майном чи обладнанням, на інтелектуальну власність, коштів в т.ч. готівки та безготівкових, включаючи валюту.
Додатковий капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.
Додатковий капітал (інший додатковий капітал) збільшується на суму дооцінки необоротних активів, на суму безкоштовно отриманих підприємством активів від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу. За кредитом рахунку 42 додатковий капітал ” відображають збільшення додаткового капіталу, за дебетом – його зменшення.
Резервний капітал– це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Створюється Резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% Статутного капіталу. Щорічні відрахування на поповнення Резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5% його загальної вартості.
Призначається Резервний капітал на покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів підприємства при його ліквідації. Залишки невикористаних коштів Резервного капіталу переходять на наступний рік. За кредитом рахунку 43 “ Резервний капітал ” відображають створення резервів, за дебетом – їх використання. Сальдо цього рахунку відображає залишок резервного капіталу на кінець звітного періоду.
Аналітичний облік резервного капіталу ведуть за його видами та напрямками використання.