Ім'я файлу: Варіант-1.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 29.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
treb_1682349962_screenshot_20230424_152031_microsoft-365-office.
treb_1682349962_screenshot_20230424_152031_microsoft-365-office.
L7 (1).pptx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 29.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
treb_1682349962_screenshot_20230424_152031_microsoft-365-office.
treb_1682349962_screenshot_20230424_152031_microsoft-365-office.
L7 (1).pptx
Зміст
Особливості операцій, за допомогою яких здійснюється облік витрат методом попроцесної калькуляції
Під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства по калькуляційних статтях і віднесення їх до об'єкту калькулювання. Методи калькулювання залежать від об'єкту калькулювання.
Методів калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) немало, однак принципова відмінність характерна для двох полярних методів - позамовного та попередільного, оскільки інші представляють собою модифікацію або гібрид. Відмінність названих методів полягає в підходах до виділення об'єкту калькулювання.
Попроцессний метод калькулювання собівартості продукції звичайно застосовується в галузях, де переважають масове виробництво, обмежена номенклатура продукції, що випускається, нетривалий виробничий цикл і відсутній в більшості випадків незавершене виробництво. Для масового виробництва характерна висока ступінь комплексної механізації та автоматизації всіх основних технологічних процесів.
Попроцессном калькуляцію витрат використовують і ті підприємства, технологія яких передбачає виконання кожним виробничим підрозділом окремої частини виробничого процесу і пересування продукту від однієї операції до іншої у міру обробки. Останній підрозділ закінчує виробництво і здає продукцію на склад готових виробів.
До таких виробництв хімічна, нафтопереробна, текстильна, цементна і інші галузі промисловості серійного і масового типу виробництва.
Сутність попроцессного методу полягає в тому, що прямі й непрямі витрати на виробництво враховуються за статтями калькуляції на весь випуск продукції.
Процес накопичення витрат йде паралельно процесу виробництва. Детальних деталізації витрат по кожній одиниці продукції не потрібно. Для кожного процесу встановлюються контрольні рахунки і визначаються прямі і накладні витрати. У зв'язку з цим середня собівартість продукції (роботи, послуги) визначається діленням суми всіх витрат виробництва за місяць (в цілому за підсумком і по кожній статті) на кількість готової продукції за цей же період. Калькуляційні статті витрат стають прямими і відповідають економічним елементам.
Особливості попроцессного методу калькулювання характеризуються:
• накопиченням виробничих витрат по процесах безвідносно до видів і підвидів продукції;
• включенням витрат у собівартість випущеної продукції за календарний період;
• відкриттям аналітичних рахунків до рахунку «Основне виробництво» для кожного підрозділу;
• розрахунком умовного об'єму випуску продукції, що складається з готових і незавершених продуктів;
• розподілом прямих матеріальних витрат, що здійснюються на початку виробничого процесу, виходячи з кількості заданого у виробництво сировини;
• розподілом доданих (прямі трудові витрати та загальновиробничі витрати) витрат рівномірно протягом виробничого циклу відповідно до кількості умовного об'єму виробництва;
• калькулюванням витрат у готову продукцію і незавершене виробництво.
Попроцессном система може бути утворена за одним з таких варіантів:
• однопроцессний - узагальнення витрат провадять за галузевим статтями по виробництву в цілому, калькулювання собівартості окремих видів продукції залежить від наявності або відсутності незавершеного виробництва, одно-або кілька-продуктового випуску;
• попроцессний - виробничі витрати групують всередині одного переділу за однорідними технологічним операціям, собівартість окремих видів продукції визначається діленням загальних витрат технологічної операції (процесу) на кількість умовної продукції, виробленої в цьому процесі;
• попередільний - прямі виробничі витрати плануються і враховуються за переділами виробничого процесу, всередині кожного переділу витрати групуються за статтями калькуляції; продукція, вироблена протягом місяця, калькулюється з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва; собівартість обчислюється в кожному переділі виходячи з власних виробничих витрат, інші витрати загального характеру розподіляються по переділах і видах продукції непрямим шляхом;
• комплексні виробництва - відокремлення витрат здійснюють за технологічними процесам усередині одного переділу, сировину розподіляють між видами основних продуктів відповідно до витратними коефіцієнтами, вартість побічних продуктів виключають з комплексних витрат, решту витрат розподіляють між видами основних продуктів на підставі економічно обгрунтованих натуральних одиниць баз розподілу .
Будь-який з розглянутих варіантів попроцессном системи має свої відмінні риси в аспектах: вибору об'єктів обліку витрат; методів групування прямих витрат; локалізації та розподілу спільних для виробництва витрат між готовою і незакінченої продукцією, між видами продукції; оцінки побічних продуктів; систем контролю за виробничими витратами.
Прямі витрати узагальнюють за видами або групами однорідної продукції.
У системі попроцессного обліку до прямих витрат крім прямих матеріальних і трудових можуть бути віднесені витрати з підготовки виробництва, контролю за ходом виробництва, амортизація за умови їх локалізації всередині одного підрозділу. Розподіляються витрати по калькуляційних об'єктів за допомогою різних способів, які будуть розглянуті далі.
Організація обліку прямих витрат має досить просту схему, в той час як з накладними витратами та оцінкою незавершеного виробництва виникають проблеми.
Аналізуючи схему попроцессном калькуляції та накопичення витрат, обліковий процес можна поділити на п'ять етапів.
1. Облік виробництва в натуральних або планово-облікових одиницях.
2. Облік випуску натуральних або планово-облікових одиницях.
3. Підсумовування врахованих витрат за дебетом рахунка «Основне виробництво».
4. Підрахунок собівартості одиниці продукції.
5. Розподіл витрат між готовими напівфабрикатами і незавершеним виробництвом на кінець періоду. Перші два етапи передбачають відображення процесу виробництва в натуральних одиницях, три наступні - у вартісних.
На першому етапі калькулювання проводиться також оцінка незавершеного виробництва, яка включає прямі матеріальні витрати і витрати на обробку - прямі трудові витрати, відрахування на соціальне страхування та загальновиробничі витрати.
На другому етапі підраховують випуск продукції в натуральних або планово-облікових (умовних) одиницях. Оцінка переданих іншим цехам або зданих на склади напівфабрикатів проводиться за середньозваженою. При цьому незавершене виробництво по відсотку готовності переводять в повністю оброблені напівфабрикати. Розрахунок умовних одиниць виконують окремо з матеріальних витрат, враховуючи при цьому що вся завершена робота повністю укомплектована матеріалами. (приклад)
Власні прямі витрати та загальновиробничі витрати даного цеху ділять на кількість перелічених одиниць. Отримані результати використовують у наступних етапах для підрахунку суми витрат за дебетом рахунка «Основне виробництво».
Приклад. Компанія має 100 одиниць незавершеного виробництва в кінці звітного періоду зі ступенем готовності 80%. Ці одиниці будуть еквівалентні 80 повністю готовим виробам. Відповідно кінцеві запаси незавершеного виробництва будуть містити 80 умовних одиниць, які при підрахунку випуску за звітний період приєднуватися до готової продукції.
Третій етап передбачає підрахунок суми витрат. Умовні одиниці, що залишилися в незавершеному виробництві на початок періоду, оцінюються так само, як на попередньому етапі. За дебетом рахунка «Основне виробництво» узагальнюють витрати, групуючи їх за елементами витрат: основні матеріали + основна заробітна плата + відрахування, пов'язані із заробітною платою + загальновиробничі витрати.
Таким чином, незавершене виробництво та виконання роботи одночасно відображаються в планово-облікових одиницях та у вартісному вираженні.
Підрахунок собівартості одиниці умовної продукції виробляють на четвертому етапі калькулювання діленням згрупованих відповідним чином витрат на кількість одиниць, окремо розрахованих для матеріальних і доданих витрат цим підрозділом.
У складі п`ятого етапу калькулювання основними обліковими процедурами є: облік виходу готової продукції підприємства; підрахунок по балансах умовних одиниць незавершеного виробництва за місцями зберігання (знаходження); оцінка готової продукції та незавершеного виробництва.
При попроцессном методі калькулювання може викотися метод усереднення або метод ФІФО.
При калькулюванні собівартості методом усереднення продукція в незавершеному виробництві на початок періоду розглядається як вироби, які були розпочаті та закінчені протягом звітного періоду. При цьому всі витрати, накопичені на рахунку «Незавершене виробництво», діляться на умовні одиниці готової продукції, виробленої в даному звітному періоді.
У методі ФІФО передбачається, що спочатку будуть закінчені вироби з незавершеного виробництва на початок періоду, а потім будуть запущені у виробництво нові вироби. Метод ФІФО, хоча дещо складніший, дає більш точні результати, ніж метод усереднення.
Існують дві основні відмінності розрахунку умовного об'єму виробництва за методом ФІФО і за методом вредней вартості.
По-перше, дані за переданими в інший цех одиницям готової продукції поділяються на дві частини. Одна частина складається з одиниць продукції в незавершеному виробництві на початок періоду, які були закінчені обробкою в поточному звітному періоді, а інша частина складається з одиниць і розпочатих і закінчених протягом звітного періоду.
По-друге, окремо розглядається обсяг робіт, вироблений протягом поточного звітного періоду, по одиницях продукції в незавершеному виробництві на початок і на кінець періоду. Метод ФІФО передбачає перерахунок обох запасів незавершеного виробництва в умовні одиниці. Для незавершеного виробництва на початок звітного періоду умовні одиниці відображають обсяг робіт з доведення продукції до повністю готового стану, а для незавершеного виробництва на кінець періоду - обсяг робіт, виконаний до стадія часткової готовності продукції (аналогічно розрахунку за методом середньозваженої). Причина, чому відмінність полягає саме в початковому запасі незавершеного виробництва, залежить від завдань, які обидва методи покликані досягти.
Завданням методу середньої зваженої є спрощення розрахунку собівартості продукції, що досягається ігноруванням незавершеного виробництва на початок періоду. Даний метод не робить різниці між продукцією, яка вже була розпочата обробкою в минулому звітному періоді і яка надійшла у виробництво тільки в поточному звітному періоді. Отже, при підрахунку собівартості усіх вироблених у даному звітному періоді одиниць продукції за методом середньої вартості передбачено однаковий підхід, що спрощує процес калькулювання.
Завданням методу ФІФО є більш точна калькуляція собівартості продукції, що досягається роздільним розрахунком собівартості одиниць продукції з незавершеного виробництва на початок періоду та одиниць продукції, які були розпочаті виробництвом протягом звітного періоду. Методом ФІФО притаманне припущення, що одиниці продукції в незавершеному виробництві на початок періоду допрацьовуються і передаються в наступний цех першими і мають свою власну собівартість. Одиниці продукції, розпочаті виробництвом протягом звітного періоду, відповідно, обробляються наступними, і також мають свою власну собівартість. Такий підхід до обчислення собівартості видається більш комплексним, ніж за методом середньої вартості.
У практиці застосовують три варіанти попроцессного методу обліку витрат на виробництво: послідовний, паралельний і роздільний.
Послідовний варіант передбачає послідовне накопичення витрат разом з передачею готової продукції одного переділу для обробки в подальшому переділі. Вартість готового виробу переходить на рахунок готової продукції з останнього цеху, де незавершене виробництво доведено до кінцевої продукції підприємства.
Паралельний облік використовується тими підприємствами, де обробка напівфабрикатів і сировини проходить одночасно в декількох цехах, призначених для випуску одного виробу або групи однорідних виробів.
Роздільний метод застосовується там, де технологія виробництва однорідних продуктів має різні процеси обробки.
Таким чином, системи попроцессного калькулювання простіші і менш дорогі, ніж виробництво за замовленнями калькулювання, тому що при них відсутні картки набору витрат по замовленнях та індивідуальним робіт.
Задача 1
Компанія виробляє і реалізує один вид продукції. Показники його роботи за перші два місяці нового року такі:
| Показник | Січень | Лютий |
| Обсяг виробництва, од. | 1500 | 1000 |
| Обсяг реалізації, од. | 1000 | 1200 |
| Ціна реалізації, грн за од. | 130 | 130 |
| Змінні виробничі витрати на одиницю продукції, грн. | 70 | 70 |
| Постійні виробничі накладні витрати, грн. | 46000 | 46000 |
| Постійні адміністративні витрати, грн. | 20000 | 20000 |
Залишків готової продукції на початок року не було. Реалізована продукція оцінюється при її вибутті за методом ФІФО (за ціною перших надходжень).
Необхідно: скласти звіт про прибутки та збитки підприємства за кожен місяць методом повного розподілу витрат.
Рішення
Розрахунок фактичної повної собівартості одиниці продукції
| Показник | За повною собівартістю | |
| Січень | Лютий | |
| 1. Обсяг виробництва, од. | 1 500 | 1 000 |
| 2. Витрати на виробництво, грн | | |
| - змінні (ряд. 1 х 140 грн) | 210 000 | 140 000 |
| - постійні виробничі накладні | 46 000 | 46 000 |
| Разом витрат на виробництво, грн | 256 000 | 186 000 |
| 3. Фактична повна собівартість одиниці продукції, грн | 171 | 186 |
Звіт про фінансові результати
| Показник | За повною собівартістю | За змінними витратами | ||
| Січень | Лютий | Січень | Лютий | |
| Обсяг реалізації, од. | 1 000 | 1 200 | 1 000 | 1 200 |
| Доход від реалізації, грн (ряд. 1 х 260 грн) | 260 000 | 312 000 | 260 000 | 312 000 |
| Собівартість реалізованої продукції, грн | 170 667 | 223 200 | | |
| Змінні витрати на реалізовану продукцію, грн | - | - | 140 000 | 168 000 |
| Валовий прибуток, грн | 89 333 | 88 800 | - | - |
| Маржинальний доход, грн | - | - | 120 000 | 144 000 |
| Операційні витрати, грн | 20 000 | 20 000 | - | - |
| Постійні витрати, грн | - | - | 46 000 | 46 000 |
| Операційний прибуток (збиток), грн | 69 333 | 68 800 | 74 000 | 98 000 |
Таким чином, при використанні методу калькулювання повної собівартості підприємство одержало прибуток за 2 місяці 138 133 грн, а при калькулюванні за методом змінних витрат - прибуток дорівнює 172 000 грн. Пояснюється це тим, що в першому випадку частина постійних виробничих витрат (46 000 / 1 000 х 300 = 13 800 грн) віднесена на собівартість нереалізованої продукції і буде показана у звітності в наступні періоди. Метод калькулювання змінних витрат більш реально відображає фінансові результати за кожний звітний період.
Задача 2
Компанія «Арман» виготовляє продукцію А. Нижче наведений прогноз прибутку компанії на 20ХХ р. у грн.:
Продаж (160 000 од.) 1 600 000
Витрати:
змінні 400 000
постійні 600 000
Виходячи з наведених даних визначити:
Точку беззбитковості у грошовому та натуральному вимірниках.
Запас міцності компанії.
Фактор операційного важеля компанії.
Дохід від продажу, необхідний для отримання прибутку в сумі 900 000 грн.
Зробити необхідні висновки.
Рішення
Визначимо ціну за одиницю
визначимо змінні витрати на одиницю продукції:
Визначимо точку беззбитковості в натуральному виразі
Визначимо точку беззбитковості в грошовому виразі
Визначимо запас міцності:
Фактор операційного важеля
Визначимо дохід від продажу, необхідний для отримання прибутку в сумі 900 000 грн.
Визначимо дохід від реалізації:
Висновок: як ми бачимо в проведених рахунків підприємство має запас міцності дорівнює точки беззбитковості і це свідчить про те, що підприємство може спокійно збільшувати виробництво і розвивати його.