Ім'я файлу: Загальна характеристика французького героїчного епосу.docx
Розширення: docx
Розмір: 59кб.
Дата: 15.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Укр. мова. Лекція №2.doc
Реферат по ГТС Шишов ФВТиШС 3курс 1 группа(исправленное).docx
ПРИКЛАД (7).docx
Розширення: docx
Розмір: 59кб.
Дата: 15.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Укр. мова. Лекція №2.doc
Реферат по ГТС Шишов ФВТиШС 3курс 1 группа(исправленное).docx
ПРИКЛАД (7).docx
Загальна характеристика французького героїчного епосу
Зріле Середньовіччя стало періодом розквіту героїчного класичного епосу — героїчної оповіді про минулі події, пов'язані із захистом інтересів племені, роду, держави народним героєм. У якій би країні не створювався епос, у ньому дотримувалися загальних жанрових ознак, хоча час і етнос накладали певний відбиток на трактування теми, образу, ситуації. Для героїчного класичного епосу були властиві такі типові ознаки:
а) відображення зростання національної самосвідомості, пов'язаної із захистом рідної землі;
б)використання історичних подій, імен відомих осіб з відповідним елементом міфологізації;
в) розкриття конфлікту — зіткнення з ворогами, яке закінчувалося перемогою епічного героя. Навіть тоді, коли він гинув, за ним залишалася моральна перемога;
г) наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагнням боротися з ворогами за інтереси свого етнічного угрупування чи держави. Він нехту-вав смертю, завжди був готовий поступитися головним задля виконання свого обов'язку. Розкриття образу відбувалося переважно (а іноді й виключно) у вчинках.
Типовим було соціальне походження і статус героя — рівень знатності і заможності.
Людські якості надавалися в ідеалізованій формі, герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну, про етику поведінки. Він і його подвиги завжди були в центрі уваги розповіді про минулі події;
д) змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав в декілька
разів чисельністю свого війська військо епічного героя;
є) надання великого значення зброї, зокрема мечу, опису битви, що ставало кульмінацією твору і поєднувало в собі всі його сюжетні лінії;
ж) зображення смерті і почуття скорботи, філософських роздумів з приводу зображений подій.
Героїчний класичний епос відрізнявся від архаїчного і разом з тим мав з ним спільні риси, про що свідчить таблиця.
У записах XII—XIV ст. французький національний епос найкраще зберігся у вигляді поем (їх близько 100). Старофранцузькі героїчні поеми називали chansons de geste («піснями про діяння»). Вони мали обсяг — від 1000 до 20 000 віршів і складалися зі строф різної довжини або «тирад», з'єднаних асонансами, які в різних редакціях з XIH ст. поступилися римам. Ці твори призначалися для співу, точніше, для декламації під супровід маленької арфи, віоли або примітивної скрипки. Мелодія була єдиною для всієї поеми, повторюючись від строфи до строфи. Виконавцями, а часто і їх авторами були жонглери, які з'являлися скрізь у людних місцях, — на ярмарках, королівських бенкетах, перехрестях, у церквах під час великих свят, прямо на майдані. Коли поема була надто великою і жонглери не встигали розповісти її впродовж дня, то вони переривали розповідь і переносили її на наступний день. Інколи твір виконувався протягом тижня і більше.
Головний зміст французького національного епосу склали три теми: захист батьківщини від зовнішніх ворогів — маврів (сарацин), норманів, саксів; вірна служба королю, охорона його прав і усунення зрадників; криваві феодальні міжусобиці.
Перші дві теми завжди були пов'язані з образом доброго й мудрого короля. У переважній більшості поем ним був Карл Великий (768-814), який одержав багато перемог. В основному монарх поставав в ідеалізованому вигляді, завжди справедливим, непереможним у битві, добрим. Грізним і суворим був лише для зрадників і ворогів. Бог допомагав йому в усіх його справах.
За змістом французькі епічні поеми поділялися на три цикли (жести):
королівський цикл, центральною фігурою якого став король Франції — це збірний образ ідеального монарха, символ народної правди та справедливості, опора країни у боротьбі з іноземними загарбниками та феодальним свавіллям;
цикл про Гільйома д'Оранж — уславленого ідеального васала, який протиставлявся слабкому чи підступному королю. Він воював на півдні Франції з маврами, не отримував від короля жодної винагороди, окрім земель, здобутих власним мечем. Однак у тяжку для сюзерена хвилину завжди поспішав йому на допомогу. Саме він врятував державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів, зміцнив престол і зберіг цілісність батьківщини;
феодальний цикл «жесту сивобородого Доона де Майанс», в якому розповідалося про непокірних феодалів, їхню війну між собою та з королем.
Історичну основу твору складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях (778) ар'єргарду військ Карла Великого, що відступали з Іспанії, на чолі з Роландом. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами.
Вперше «Пісню» надруковано 1837 року в Парижі.[5]
Італійські поети Л.Пульчі, М.Боярдо й Л.Аріосто в своїх поемах переробляли оповіді про Роланда у дусі гуманістичних ідей Відродження.[6]
Це класичний приклад епіки, яка оспівує чесноти лицарства, феодальної честі та віри.
Історична основа
711 року араби перемогли візіготів та у такий спосіб захопили Піренейський півострів (суч. Іспанія та Португалія). Піренейські гори стали кордоном між двома світами — християнським та мусульманським.[7]
778 року король франків Карл Великий на прохання Ібн аль-Арабі, одного з мусульманських правителів, вирушив в Іспанію, щоб приборкати кордовського халіфа Абдурахмана, який хотів відділитися від Халіфату і створити окрему власну державу. За таку послугу Ібн аль-Арабі пообіцяв Карлові Сарагосу. Зрештою, Карл захопив декілька іспанських міст та взяв в облогу Сарагосу, оскільки володар міста відмовився добровільно впускати франків. Проте через повстання саксів Карл Великий мусив повернутися за Піренеї, аби їх приборкати. У Ронсевальській ущелині баски (васконці), щоб помститися Карлу за зруйнування їхнього міста — Пампелун — напали на ар'єргард короля, яким командував Грутланд (Роландів прототип).[8]
Ейнгард у «Житті Карла Великого» так писав про цю подію:
« У той час, як тривала запекла і майже безперервна війна з саксами, Карл, розмістивши у потрібних місцях прикордонні залоги, рушив з потужною збройною силою походом на Іспанію. Коли король перейшов Піренеї, при наближенні йому здавалися всі міста і замки. Потім військо й король поверталися додому цілими й неушкодженими, але в самих Піренейських горах вони зазнали деяких втрат через віроломство васконців. Річ у тім, що військо просувалося видовженим строєм, як на це дозволяло вузьке міжгір’я, а васконці, причаївшись на гірських вершинах, вкритих суцільними тінистими лісами (а саме такі місця зручні для засідки), напали згори на кінцеву частину обозу. Вояків, що замикали колону й захищали її від нападу ззаду, вони поскидали в ущелину і в бою повбивали всіх до одного. Пограбувавши обоз під покривом ночі, що насувалась, васконці чимдуж порозбігалися навсібіч. У цьому нападі васконцям допомогло те, що вони були легко озброєні і добре знали місцевість, а важке спорядження і несприятливе місце бою поставили франків у гірше становище. З-поміж інших у тій битві полягли: королівський стольник Еґґігард, придворний граф Анзельм і правитель Бретонської мархії Груодланд. Цей наскок залишився безкарним, бо нападники зникли безслідно і невідомо було, де їх шукати.[9] «
Історія створення
Остання сторінка Оксфордського рукопису.
Більшість істориків погоджуються, що у битві при Ронсевалі каролінзькі лицарі протистояли баскам, а не сарацинській армії, як це зображено у поемі. У цей історичний період відбувалося відвойовування Європи та завойовування Сходу, тому цілком можливо, що «Пісню про Роланда» написано задля того, щоб надати підґрунтя для хрестових походів та перетворити територіальну війну на священну. Жозеф Бедьє висунув гіпотезу, що найголовніші пасажі «Пісні» складено на Дорозі Святого Якова трубадурами, які декламували свої фрагменти у палацах, де зупинялися.
Існують деякі схожості «Пісні про Роланда» з «Кодексом Калікста» (четверта книга, Розповідь про короля Карла Великого та лицаря Голанда) та «Піснею про Ронсеваль».
Вільям Мальмсберійский в описі битви при Гастінгсі розповідає, що перед битвою виконувалась cantilena Rollandi, пісня про Роланда, «щоб прикладом войовничого мужа надихнути бійців». Нормандський поет Вас також додає, що її співав Тайлефер, який просив для себе честі завдати першого удару ворогові.
Найбільш рання з редакцій «Пісні», що дійшли до нашого часу, — Оксфордський рукопис, написано близько 1170 року або 1180 року англо-норманським діалектом старофранцузької мови. Зараз рукопис зберігається в Бодліанськькій бібліотеці в Оксфорді. Припускають, що цей рукопис слугував своєрідною «шпаргалкою» і використовувався для того, аби при потребі освіжити пам'ять співака.
Вона стала відомою у 1837 році, після опублікування Оксфордського рукопису, що датувався 1770 роком. Час виникнення поеми точно не встановлений (ймовірно XI ст.), автор твору невідомий.
В основу «Пісні про Роланда» покладено реальні історичні події. Мова йде про далекі події 778 року, коли Карл Великий втрутився у міжусобиці мусульманської Іспанії. Завоювавши декілька міст, Карл обложив Сарагосу, однак через декілька тижнів був змушений зняти облогу й повернутися за Піренеї внаслідок ускладнень у власній імперії.
Баски за підтримки маврів напали у Ронсевальській ущелині на ар’єрґард Карла і перебили франків, що відступали. Серед інших, за свідченням Егінхара — історіографа Карла Великого, у цьому бою загинув «Хруотланд, маркграф Бретані», племінник короля.
Нападники втекли. Покарати їх не вдалося.
Цей історичний факт обростав розповідями учасниківочевидців, які потім стали матеріалом для створення епічних пісень. Потім ці пісні були об’єднані та оброблені одним талановитим автором. Можливо, це був освічений монах на ім’я Турольд: останні рядки поеми — «Бо пісні вже Турольдовій кінець».
Найкраща редакція "Пісні про Роланда", яка дійшла до нашого часу, - це і так званий Оксфордський рукопис, який був написаний на початку XI ст. англо-норманським писцем. Нараховує цей рукопис 4002 вірші, які, в свою чергу, утворюють 290 строф „тирад". Вірші ці поєднані не римою, а асонансом. У "Пісні про Роланда" йдеться про розгром переважаючими силами підступних маврів героїчного загону франків під проводом графа Роланда у Ронсельванській ущелині, що в Піренейських горах, наприкінці іспанського походу Карла Великого. Причина загибелі ар'єргарду Кардового війська - зрада барона Ганелона, Роландового вітчима, який ненавидів свого пасинка і змовився з Марсилієм, володарем мусульманського міста Сарагоси, його вбити. Карл помстився за смерть франків і вщент розбив військо мусульман. Роландова наречена Альда від туги за коханим помирає. Зрадника Ганелона розірвали між чотирьох коней: таким було спільне рішення усіх володарів окремих франкських земель - васалів Карла. А Карл знову мусить виступати у похід - такий фінал поеми.
«Пісня про Роланда» — це художній твір, тому історичні події, зображені у ньому, переосмислені у зв’язку із задумом автора. Наприклад, епізодичний підхід Карла в Іспанію перетворюється на семирічну війну з «невірними» (мусульманами), у якій Карл завойовує майже всю Іспанію, окрім Сарагоси. У Сарагосі править противник Карла — вигаданий цар Марсілій. Убивають реального Роланда баски-християни, а не маври.
Такі зміни пояснюються особливістю тематики середньовічного героїчного епосу: зображення боротьби проти іноземців та іновірців за батьківщину та християнську віру.
У поемі проявились основні риси й особливості билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані спеціальні епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори — тричі просить Олів'ер покликати Карла, тричі відмовляє Роланд, тричі намагається Роланд розбити Дюрендаля тощо. Поемі властиві характерні для епосу постійні епітети (Франція — «люба» «прекрасна», Карл — «сивобородий», трава — «зелена», васал — «добрий» та ін.). Про близькість поеми до народної поезії свідчать також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом) та ін.
Тематика героїчного епосу (прославлення героїчного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві величезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда настільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіперболізація сили й хоробрості героя та відповідно жорстокості ворогів є традиційним фольклорним засобом.
Змальовує автор і природу, на фоні якої відбуваються події. Середньовіччя любить яскраві барви: синє море, кораблі під червоними вітрилами, білі та жовті прапорці на списах воїнів, зелений колір трави, ковили, плодових дерев... Природа в «Пісні» співзвучна настроям героїв та характеру подій. У суворих тонах описана природа Ронсеваля, де розігрується трагедія: тут високі хребти, бездонні провалля і похмурі скелі. Жахлива картина бурі, смерчу є пророцтвом загибелі Роланда.
.Епічна картина світу в «Пісні про Роланда»:історичні події та їх художнє переосмислення у поемі;специфіка фантастики та її роль. Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення.
Епічна картина світу в «Пісні про Роланда»:історичні події та їх художнє переосмислення у поемі;специфіка фантастики та її роль. Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення.
Наприклад, епізодичний підхід Карла в Іспанію перетворюється на семирічну війну з «невірними» (мусульманами), у якій Карл завойовує майже всю Іспанію, окрім Сарагоси. У Сарагосі править противник Карла — вигаданий цар Марсілій. Убивають реального Роланда баски-християни, а не маври. Героїка в епосє поєднується з елементами фантастики (віщі сни, гіперболізація образів тощо). Гіперболізація. Опис героїзму французів, сили бійців (Роланд поборов тисячі маврів), кількості ворогів («язичницькі війська незчисленні»). Віщі сни. Карлові сняться віщі сни про загибель ар'єргарду Роланда, про його битву проти маврів (бій із тисячами диких звірів), про бій проти еміра Балігана (з левом), про суд над Ганелоном (ведмідь, прикутий до ланцюга, якому прийшли на допомогу тридцять родичів).
Образна система поеми, засоби створення характерів «Пісня про Роланда». В основі французького героїчного епосу лежить принцип контрасту: служба чи протистояння або зрада Карлу визначає і місце персонажа в системі образів. Цей принцип впливає на оцінку вчинків героїв. Карл і всі, хто виступає з ним,— хоробрі, порядні, керуються почуттями честі та патріотизму. Усі, хто протистоїть їм,— зрадливі, підступні, віроломні й жорстокі. Крім прийому протиставлення позитивних та негативних героїв автор вдається до гіперболізації при зображенні Карла (200-річний мудрий старець з розвівається сивою бородою, володар надзвичайної сили тощо).
Народна патріотична ідея пісні з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний рицар, він усією душею відданий своєму сеньйору — королю і «милій Франції». Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає не тільки як обов'язок, а й як почесне доручення в ім'я інтересів батьківщини. Жага доблесного подвигу, віра в правоту франків і молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою.
Найбільш повно образ Роланда розкривається у картині бою. Він виявляє справжній героїзм і самовідданість. «Де більше небезпека, там Роланд, Разить він списом, поки спис придатний, Та спис із п'ятнадцятим зламавсь ударом».
Християнський світ у поемі очолює Карл Великий, образ якого поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників.
Олівер, Турпен — ідеальні народні герої, захисники Франції та християнських ідей.
«Роланд відважний, мудрий Олів»єр»
Граф Ганелон — негативний герой поеми. Гордий та запальний, він не може стримати гніву й образи на пасинка Роланда і страшно мститься йому і своїм співвітчизникам. Графа не зупиняє те, що Роланд — його родич, а Карл — його король. Виявляючи егоїзм та зрадництво, Ганелон не стає щасливим. Його покарання було жорстоким, але справедливим. «Був Ганелон, якого діло — зрада…»
Другорядне місце в поемі займають жіночі образи: любовно-побутова тематика не відповідає суворому героїзмові «Пісні». І все ж Брамімонда (дружина Марсілія) та Альда (наречена Роланда) справляють велике враження душевною стійкістю та вірністю серця. Брамімонда оплакує розгром війська і смерть чоловіка. Ніжна Альда не в силах перенести навіть звістки про загибель Роланда; вона відкидає турботу Карла про її майбутнє і зі словами, що не хоче жити після смерті Роланда, вмирає.
Паралельно з образами франків у поемі змальовано ряд персонажів сарацинів. Впродовж всієї дії твору наголошується на тому,що вони притримуються хибної віри в «Магомета й Тервагана»,яких автор поеми вважає варварськими ідолами і тому називає маврів-мусульман «язичниками»,«невірними»
5. Епічний стиль поеми: «Пісня про Роланда» написана старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. У поемі проявились основні риси й особливості билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані спеціальні епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори — тричі просить Олів'ер покликати Карла, тричі відмовляє Роланд, тричі намагається Роланд розбити Дюрендаля тощо. Поемі властиві характерні для епосу постійні епітети (Франція — «люба» «прекрасна», Карл — «сивобородий», трава — «зелена», васал — «добрий» та ін.). Про близькість поеми до народної поезії свідчать також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом) та ін.
Тематика героїчного епосу (прославлення героїчного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві величезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда настільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіперболізація сили й хоробрості героя та відповідно жорстокості ворогів є традиційним фольклорним засобом.
В основу твору покладено два аспекти: епіко-героїчний та феодально-лицарський. Роланд та інші персонажі поеми — лицарі зберігали вірність своєму сюзерену. Роланд — лицар і епічний герой, Гвенелон — лицар і зрадник. Дотримуючись законів лицарської честі, він поставив інтереси феодальних міжусобиць вище інтересів Франції. Причому вважав, що мав право оголосити пасинку усобицю як своєму ворогові. Під час суду тримався з погордою, бо був переконаний, що не порушував лицарської честі й не був зрадником. Тому його справа вирішувалася за допомогою «Божого суду». Гвенелон загубив не лише Роланда, а й 12 перів — гордість франків.
Причина трагізму поеми зовсім не в помсті Гвенелона, а в природі епічного героїзму. Граф Роланд не здатний був злякатися ні ворогів, ні самої смерті. Коли він разом зі своїм військом потрапив у Ронсевальську ущелину, то мав можливість покликати на допомогу, але не зробив цього, щоб не «осоромити рід».
Наприклад, епізодичний підхід Карла в Іспанію перетворюється на семирічну війну з «невірними» (мусульманами), у якій Карл завойовує майже всю Іспанію, окрім Сарагоси. У Сарагосі править противник Карла — вигаданий цар Марсілій. Убивають реального Роланда баски-християни, а не маври. Героїка в епосє поєднується з елементами фантастики (віщі сни, гіперболізація образів тощо). Гіперболізація. Опис героїзму французів, сили бійців (Роланд поборов тисячі маврів), кількості ворогів («язичницькі війська незчисленні»). Віщі сни. Карлові сняться віщі сни про загибель ар'єргарду Роланда, про його битву проти маврів (бій із тисячами диких звірів), про бій проти еміра Балігана (з левом), про суд над Ганелоном (ведмідь, прикутий до ланцюга, якому прийшли на допомогу тридцять родичів). Симетричність. Одна з особливостей художнього простору «Пісні про Роланда» - його симетричність. Прикладів симетричності можна навести багато (однаковий пристрій двору Карла і Марсилия, однакове озброєння, подібне поводження, спільну мову ворогів, що дозволяє їм розуміти один одного і на переговорах, і на полі битви і т.д.).
Неоднорідність епічного світу. Однак загальна властивість епічного світу визначає не тяжіння до симетричності, а, навпаки, прагнення до неоднорідності. Ця неоднорідність не позбавляє його гармонії, тому що вона не вносить дисонансу і хаосу. Так, сили в боротьбі майже завжди нерівні, героям доводиться боротися з переважаючими силами, з потужнішим противником. 20 тисяч французів на чолі з Роландом б'ються проти 400 тисяч маврів. Карл веде 10 полків, в яких понад 350 тисяч воїнів, на 30 полків язичників, в яких понад півтора мільйонів чоловік. Роланд один б'ється з 400 сарацинами (мусульмани). Карл б'ється з Баліганом, у якого таке важке спис, що «наконечник мул звезе насилу» і т. д. Але герої, у яких природні людські пропорції, завжди виявляються переможцями або наносять ворогові великих втрат.
Інший прояв неоднорідності епічного світу - різна матеріальна щільність людей і предметів. Можна помітити тенденцію: тіло француза володіє більшою щільністю, непроникністю, ніж тіло араба. Мавр (мусульманин) ніби порожній усередині, тому спис легко проходить через нього і навіть вибиває спинний хребет, меч розрубує мавра навпіл. Навпаки, тіла французів порівняно непроникні. Невразливість тіла героя і проникність тіла його ворога - дуже давня риса епічного світу. Особливо важливий у цьому відношенні образ Роланда. Його тіло як би заворожено для ворогів. Ось він залишається один на один з сотнями маврів:
Град пік і дротов в графа полетів.
Пустили маври рій пернатих стріл,
Щит лицаря пронизаний ними весь.
Пробитий і розсічений на ньому обладунок.
Хоч сам Роланд жодного разу не зачеплений,
Але Вельянтіф поранений в тридцять місць.
Ще одна сторона однорідності епічного світу полягає в описі загибелі героїв. Олів'є був убитий в спину, Готьє та Турпен - кинутими в них списами, в Роланда маври метають списи і стріли. Французи ж жодного разу не завдають удару в спину, не метають списи і стріли. Отже, відбувається поділ ударів на благородні (зверху і спереду) і неблагородні (ззаду і здалеку). Інші приклади: Карл (франкський король) посилає посольство без таємних цілей, Марсилій (сарацинський король Сарагоси) - з таємними цілями; маври обирають для бою неблагородну позицію (ущелина дає їм перевагу), війська Карла ведуть бій з військами Балігана на величезному пласкому просторі. Неоднорідність епічного світу виражається тут у тому, що удар не дорівнює удару, право - праву, бог - богу, все має бути випробувано на істинність, на правоту.
Французький героїчний епос “Пісня про Роланда” (1100 р.) його особливості:
1) піднесений тон розповіді, який нагадує Гомера;
2) велика кількість батальних сцен, вони складають ⅔ усього тексту поеми;
3) наявність християнської фантастики, яка присутня у вигляді фантастичних образів і чудес;
4) наявність образів воїнів у рясі, які однаково добре володіють і “божим словом”, і мечем (образ єпископа Турпіна);
5) відсутність народних мас в поемі;
6) уславлення жіночих образів (образ Альди – нареченої Роланда);
+7) сюжетна різноманітність: від сімейно-побутових зарисовок до фіксації важливих історичних подій і політичних проблем;
8) у пісні декілька разів згадується Київська Русь.
Провідна ідея поеми — уславлення любові до вітчизни та засудження анархічних феодальних мотивів. Світорозуміння твору зводилося до одного: нехристі неправі, а християни завжди мали рацію. Лицарство — втілення уявлень про відданість Вітчизні і своїй вірі.
Однією з найважливіших рис ідейно-естетичної своєрідності епосу є історична основа, поетично переосмислена з точки зору народної ідеології.
1. Боротьба добра зі злом у художній літературі (це вічна тема життя і літератури; зазвичай втілюється в образах героїв; в народному французькому епосі "Пісня про Роланда" носієм добра є Роланд, носієм зла — Ганелон).
2. Лицар граф Роланд і зрадник граф Ганелон:
а) Роланд — чесний, справедливий, шляхетний лицар; Ганелон — підступний зрадник, "якого діло — зрада";
б) Роланд — віддана загальній справі людина; Ганелон зраджує співвітчизників "за незліченні багатства"; він радить ворогові, як краще вбити Роланда;
в) "граф Роланд не криється за інших" під час бою, страждає за загиблих лицарів; Ганелон заздрить вдачі Роланда, вдається до наклепів на нього;
г) Роланд загинув, але король Карл Великий помстився за загибель Роланда, здобувши перемогу над ворогом; Ганелона було засуджено за зраду.
3. Головна думка "Пісні про Роланда" (народ завжди пам'ятатиме героїв-воїнів, а зрадник заслуговує лише на презирство і ганебну смерть)
Знання кінця, майбутніх подій оповідачем, слухачами і самими героями - один із проявів логічної інверсії. Події предваряются багаторазово, в якості форм попереджання виступають також віщі сни, передвістя.
Характер зображення боротьби
Бій як стан епічного світу. Всі особливості і властивості епічного світу «Пісні про Роланда» (симетричність і неоднорідність, гиперболизм і т. д.) найбільш яскраво проявляються в сценах боротьби, битви, поєдинки, спору. У «Пісні про Роланда» боротьба виступає як незмінне, постійний стан епічного світу. Жоден з персонажів не бере участі в бою вперше. У бою вирішується, жити йому чи загинути. Конкретний персонаж часто не хоче битися, боротися: Марсилій не хоче битися з Карлом, Карл - з Марсилием і т.д. Персонаж втягується в бій, стає героєм або ворогом героя, виходить з бою, перемігши або загинувши, але бій триває. Отже, боротьба носить невизначено-особистий характер, не залежить ні від конкретних учасників, ні від засобів її ведення. Боротьба постійна. Цим можна пояснити останню тираду «Пісні про Роланда», яка суперечить як ідеї перемоги християнства над язичництвом, так і сюжетом, згідно з яким бій вівся з усіма силами язичницького світу. Поява якихось нових язичників, знову загрожують християнам, з'ясовно непереборним, вічним станом боротьби в епічному світі «Пісні про Роланда» і невизначено-особистим характером цієї боротьби.
«Пісня про Роланда» образ Роланда
Роланд — граф, племінник короля, пасинок Ганелона. За історичними джерелами, він був сином Берти, сестри Карла, і сенешала (королівського чиновника) Мілона. Найбільш достовірну інформацію про нього містить «Життєпис Карла Великого» Ейнхарда.
Головний герой французького героїчного епосу, яким Карл завжди захоплюється, його хоробрістю та відвагою. Олівер, друг Роланда, вказує на запальність графа. А Ганелон, вітчим, називає його «чванливим співправителем».
Роланд вірно служить королю. «Васал повинен за свого сеньйора Терпіть нестатки, спеку і мороз, Віддати тіло й кров і все життя!» — так говорить сам герой. У зв’язку з цим образом виникає тема вірності королю і васальського служіння йому.
Герой готовий завжди захищати свою Батьківщину, він гордий і самовпевнений лицар. Роланд відкинув пропозицію Карла збільшити загін. «Цього не треба,— відповів Роланд.— Себе і рід свій я не осоромлю!» Герой вважав, що прохання залишити більшу кількість воїнів сприйматиметься як його боягузливість, а цього він не міг допустити.
Олівер більш поміркований, ніж Роланд. Тому, розуміючи небезпеку, він тричі радить товаришеві засурмити в чарівний ріг Оліфант, щоб сповістити Карлові про необхідність допомоги. Але у своїй відвазі й запальності Роланд не здатний тверезо мислити і прагне своїми силами здолати ворога. Такий вчинок Роланда став причиною поразки й загибелі його самого і всього ар’єргарду. Лише після того, як він побачив, що загинула більшість хоробрих франків, Роланд вирішив засурмити, «щоб не прийшлося маврам ні одному у радощах вертатися додому». Приголомшує сцена, що змальовує Роланда, який сурмить у ріг вдруге. Сила страждання, болю за загиблих товаришів втілюється у максимальному напруженні героя, у якого «з уст… пішла червона кров, а в голові виски аж затріщали». Роланд віддає своє життя у бою, ні на хвилину не замислюючись над можливістю іншого вибору. Граф тричі відмовляється сурмити, тобто просити допомоги у Карла, гордість не дозволяє йому зробити це.Герой хоробрий, безстрашний, могутній, прекрасний, грізний;перед боєм «став гордим, як лев чи леопард». Герой сміливий, хоробрий, сильний, рішучий, патріот, відданий сюзерену, вірний товариш. Але є й негативні риси: самовпевненість, нерозважливість, запальність. У творі розкривається внутрішній світ людини, яка має і позитивні і негативні риси характеру.
Граф Роланд уособлює у собі мужність, доблесть, відвагу. Він, відданий васал, заради свого сюзерена готовий на все. Автор поеми постійно підкреслює, що Роланд — справжній рицар: він жив, як рицар, і помер, як герой. Навіть Бог визнає достоїнства Роланда: він забирає його в рай, незважаючи на такі недоліки героя, як гордість та самовпевненість.
Роланд є втіленням народної мрії про ідеального героя-лицаря.
Цитатна характеристика Роланда
«У тебе вдача запрудка й загорда». (Олівер)
«Погроз я не боюсь… Я виручу, щоб лиш
король дозволив!» (Роланд)
«Коли Роланд узнав, що буде бій,
Він відважніший став від лева й тигра».
«За свого пана і найбільше лихо
Перетерпіти треба — холод, спеку,
А хоч би й кров пролити, трупом впасти».
«Скрізь, де не глянь, лютує сильний бій,
Ба, й граф Роланд не криється за других;
Вдаряє списом, поки служить спис…»
«Страшний, завзятий бій лютує далі.
Роланд і Олівер хоробро б’ються».
«А тут нас жде важкий і довгий бій,
Такої сили ще ніхто не бачив».
«Узяв Роланд рукою Оліфанта,
Приклав його до уст і як заграв,
Відбивсь об гори голос, залунав,
На тридцять миль навкруг пішов луною».
«Заграв Роланд так болісно й могутньо,
Так жалісно заграв на Оліфанті,
Що з уст його пішла червона кров,
А в голові виски аж затріщали.
А так далеко голос залунав,
Що серед гір почув його король».
«Вернувсь на поле бою граф Роланд,
Вернувсь, як рицар, Дюрандалем вдарив,…
Найхоробріших двадцять п’ять упало».
«Такої вдачі рицареві й треба,
Коли у зброї осідлав коня.
У боротьбі будь він твердий, завзятий».
«По-молодецьки б’ється граф Роланд!
Піт облива його гаряче тіло,
А в голові важкий, пекучий біль:
Виски в ній трісли, ще коли сурмив».
«Помер Роланд,— Бог душу в рай прийняв».
Карл Великий
«Великий Карл, володар наш славетний».
«І Карл Великий також заридав:
В Іспанії лишивсь його племінник!
Король не в силі скрити сліз у тузі».
«В великій тузі їде Карл Великий,
Весь панцир вкрила сива борода».
«І що я, Боже, варт? — сказав король.—
Чому в цій битві не було мене?”
Він з горя-туги бороду всю рве,
А рицарі заплакали й собі ж».
«Для Карла Бог зробив велике чудо:
На небі сонце стало непорушно».
«Коли володар суд свій закінчив
І прояснив свій превеликий гнів,
Він наказав хрестити Брамімонду».
І Карл Великий також заридав:
В Іспанії лишивсь його племінник!
Король не в силі скрити сліз у тузі».
«В великій тузі їде Карл Великий,
Весь панцир вкрила сива борода».
«»І що я, Боже, варт? — сказав король.—
Чому в цій битві не було мене?”
Він з горя-туги бороду всю рве,
А рицарі заплакали й собі ж».
«Для Карла Бог зробив велике чудо:
На небі сонце стало непорушно».
«Коли володар суд свій закінчив
І прояснив свій превеликий гнів,
Він наказав хрестити Брамімонду»
Король Франції і один з головних героїв поеми. Це історичний персонаж, але його образ у творі поетизований і наділений вищими благодійниками. Правитель вже немолодий, він сивочолий і сивобородий. Серед іспанців ходять чутки, що Карлу «за двісті років». Король «прекрасний станом, величний особою», тому впізнати його можна здалеку. Французький король Карл, що наділяється епітетом Великий, уособлює в собі ідею державної єдності та християнської віри.
Карл мудрий і розсудливий, він завжди ретельно продумує свої дії. Король звик радитися зі своїми вірними баронами, серед яких його племінник Роланд, граф Олів’є і Ганелон (чоловік сестри Карла).
Карл — добрий до своїх воїнів, прямий та благородний, трохи наївний (слухає Ганелона і не йде одразу на допомогу Роланду, чуючи звуки Оліфанта).
У бою правитель проявляє відвагу і безстрашність. Він усім серцем хвилюється за своїх воїнів, особливо за Роланда, якого вважає своєю правою рукою. Саме тому, покидаючи Іспанію і їдучи в Ахен з передчуттям лиха на душі, Карл «рве бороду і невтішно плаче». Карл горює, бачачи загибель франків, дорікає собі, що не зміг урятувати своїх воїнів.
Король завжди справедливий, але він може бути і суворий, якщо того вимагають обставини. Так, Карл жорстоко карає зрадника Ганелона. Але відбувається це лише після суду і чесного військового поєдинку.
Головна риса, яка звеличує Карла над іншими людьми і робить його надлюдиною – це його зв’язок з божественним світом. Навертаючи язичників до християнської віри, правитель виконує волю Всевишнього. І саме бог вказує Карлу ціль для наступних походів.
Всевишній також завжди чує благання короля і відгукується на них. Так, бог створив диво і продовжив день на кілька годин, щоб дати можливість війську Карла розгромити противника. Крім того, правитель здатний бачити віщі сни, які посилає йому архангел Гавриїл.
Ганелон
«Був Ганелон, якого діло — зрада…»
«Та й защеміло ж серце в Ганелона!
Він роздягається з кожуха з кун,
Стає в однім каптані із атласу.
Блискучі очі, гордий вид у нього,
Широкі груди, благородне тіло,
А гарний — не надивляться всі пери».
«Коли мені дасть бог звідтіль вернутись,
Я наварю тобі за те такого,
Що вистачить і до кінця життя».
«Граф Ганелон почув Роландів сміх:
Він мало що не тріс зі злості-гніву,
Він мало що ума був не позбувся».
«Король велів зловити Ганелона…
А там ланцюг закинули на шию,
Сковали, наче дикого ведмедя,
І посадили на погану шкапу».
«Там Ганелона люта смерть спіткала».
«Як кожний зрадник, Ганелон вмирає.
Нехай він зради більш не похваляє!»
Граф Ганелон — негативний герой поеми. Це васал короля Карла Великого, який до того ж одружений на сестрі імператора. Від цього шлюбу у подружжя є малолітній син Балдуїн. Ганелон також доводиться вітчимом Роланду і за сюжетом є антагоністом героя. Автор поеми говорить, що цей герой цілком зміг би стати «молодцем», якби тільки був чесний.
Причиною ворожнечі Ганелона і Роланда стає пропозиція останнього про висунення вітчима на роль посла для поїздки до хитрого і жорстокого короля Марсилія в Сарагосу. Рішення Роланда послати до сарацинів саме Ганелона продиктовано міркуваннями розуму. Відомо, що Ганелон не раз вже успішно виконував подібну місію. А вдавалося це йому тому, що він був розумний, проникливий і хитрий.
Гордий та запальний, він не може стримати гніву й образи на пасинка Роланда і страшно мститься йому і своїм співвітчизникам. Графа не зупиняє те, що Роланд — його родич, а Карл — його король. Виявляючи егоїзм та зрадництво, Ганелон не стає щасливим.
Його покарання було жорстоким, але справедливим. Після того як на площі Ахена над Ганелоном відбувся суд, а захисник зрадника – Пінабеля програв в чесному поєдинку бійцеві Тьєррі, вітчима Роланда стратять. Він помирає «смертю бранця і боягуза». Героя прив’язують до чотирьох коней, які, тікаючи в різні боки, розривають його тіло. «Зрадою хай не хвалиться злочинець!» – підводить підсумок автор поеми.
Марсилій: характеристика
І королю мої слова промовте:
"Хай він простить, я Богом заклинаю,
Мене і маврів. Як скінчиться місяць,
Слідом прийду і тисячу баронів
И себе я передам в закон Христовий,
Служити вірно Карлу присягаюсь.
А схоче — то заручників зоставим!"
Один з головних персонажів французького героїчного епосу. Це жорстокий і хитромудрий король іспанського міста Сарагоси, обложеного військами Карла Великого. Марсилій в поемі є антагоністом Карла. Якщо в образі останнього відображені всі благодійники людини, то в образі правителя Сарагоси зібрані всі людські пороки.
Перш за все, Марсилій безчесний. Герой з легкістю зраджує не тільки супротивників, але і своїх воїнів. Він хоче хитрістю і обманом укласти мир з Карлом і тим самим відстояти Сарагосу. Заради цього він навіть готовий пообіцяти прийняти християнство і послати королю в заручники своїх кращих людей, знаючи, що тих, найімовірніше, чекає неминуча смерть.
Марсилій має дуже запальний і гордовитий характер. Дізнавшись про те, що Карл має намір залишити іспанцям лише половину їхньої країни, наполягає на прийнятті ними християнства, а в разі непокори погрожує вбити, Марсилій в пориві гніву мало не вбиває французького посла Ганелона, який приніс йому цю звістку.
Ще однією відмінною рисою характеру короля Сарагоси є боягузтво. Поранений Марсилій після сутички з ар’єргардом Роланда біжить з поля бою, як і багато його воїнів. У цій битві гине також і син короля від його шлюбу з Брамімондою.
Втративши свого сина і праву руку по лікоть, Марсилій відчуває свою слабкість і швидку смерть. Тому він віддає ключі від Сарагоси послам вавилонського еміра Балігана, а сам незабаром помирає безславною смертю. На відміну від французьких воїнів, в свою останню годину він не кається в скоєних гріхах, і душу його забирає диявол.
Граф Олів’є: характеристика
З ним граф Роланд, племінник королівський
З відважним й мудрим Олів'єром разом.
Повірте, як помруть обидва графи,
Забуде Карл свою безмірну пиху
И навік бажання зникне з вами битись".
Король поставить ззаду ар'єргард свій.
Його очолять граф Роланд пихатий
І Олів'єр, йому Карл дуже вірить.
Тут Олів'єр додав: "Тьма-тьмуща маврів,
А наших вояків не так й багато.
Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,
Почує Карл, повернеться із військом".
Граф Олів’є – один з головних героїв епосу «Пісня про Роланда». Це «знатний і відважний» васал з почту Карла Великого, кращий друг графа Роланда.
Олів’є славиться своїм розумом. Він, на відміну від Роланда, не пихатий, тому здатний в критичній ситуації приймати правильні рішення. Наприклад, він радить Роланду, коли бачить наступ безлічі сарацинів на їх ар’єргард, сурмити в ріг, щоб покликати на допомогу Карла. Але гордий Роланд відмовляється робити це.
У бою Олів’є проявляє себе як доблесний воїн. Він не тільки відважно б’ється з противником, але і підтримує надихаючими промовами бойовий дух своїх товаришів.
Будучи вже смертельно пораненим, Олів’є на своєму коні в’їжджає в центр ворожого ладу, продовжуючи невтомно трощити супротивників. Навіть тоді, коли очі його вже нічого не бачать, він все одно відбивається наосліп і при цьому випадково вдаряє Роланда.
Відносини Олів’є з Роландом грають важливу роль в долі героя. У будь-якій справі і в будь-якій суперечці він завжди на стороні друга. Разом з Роландом він готовий відправитися до Марсилія, разом з Роландом він стає особистим ворогом Ганелона і, нарешті, разом з Роландом він гине на полі бою.
Під час битви, відчувши, що сили вже покидають його, Олів’є наполегливо кличе до себе Роланда: «До мене, побратим!» Друзі обмінюються поклонами і серцево прощаються один з одним. Потім Олів’є сходить з коня, і лягає на землю. Покаявшись у всіх своїх гріхах, він віддає богу душі, і Роланд невтішно ридає над тілом друга: «Ще ніхто так не мучився скорботою».
Другорядні герої поеми “Пісня про Роланда”
Бланкандрен Вальфондський – Мавр, був розумним і хоробрим. Дав пораду Марсилію, як з Карлом укласти мир. Сам потім їздив з цією пропозицією до Карла, звідки повернувся з Ганелону.
Турпен – Архієпископ, благословив французів перед смертельною битвою з іспанцями. Був досвідчений і хоробрий воїн, помер одним з останніх в битві з іспанцями.
Готьє – Васал Роланда, хоробрий воїн, помер одним з останніх в битві з іспанцями.
Немон – Васал, герцог при дворі Карла, який вважав його найрозумнішим.
Баліган – Емір Вавилона, приплив на допомогу Марсилію, після того, як військо Марсилія було повністю розбите. Вважався дуже сильним еміром, він контролював 40 країн. Був убитий Карлом Великим.
Вальдаброн – Язичник, подарував Ганелону меч, щоб він ним вбив Роланда.
Кліморен – Язичник, подарував Ганелону шолом, щоб він допоміг Генелону вбити Роланда.
Брамімонда – Королева, подарувала Ганелону дві багатих брошки для його дружини.
Жер’є – Хоробрий граф, товариш Роланда.
Альмар Бельфернський – Король Марсилія, бився з Готьє.
Корсан – Бербер, один з королів Марсилія. Був убитий на початку бою архієпископом Турпеном.
Аельро – Племінник Марсилія, який перед початком бою проскакав повз французів, вигукуючи образливі гасла. Роланд його наздогнав і вбив списом.
Фальзарон – Рідний брат Марсилія, був убитий на початку бою графом Олів’є.
Ожьє Датчанин – Граф, командувач одним з полків Карла Великого.
Жозеран – Командувач одним з полків Карла Великого.
Мальпрім – Син еміра Балігана, був убитий Немон.
Канабах – Молодший брат еміра Балігана, був убитий Карлом.
Базилій – Посол, був відправлений на переговори з Базаном до Марсилію, але він їх стратив.
Базан – Посол, був відправлений на переговори з Базиліо до Марсилію, але він їх стратив.