«Якість вищої освіти: проблеми оцінювання та моніторингу»

Ім'я файлу: реф Гуляк.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 09.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
Кривченко 01.12.18.docx
реферат ППО Юрченко.docx
реферат ППО Пінчук.rtf

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРІЇНИ
ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

ІМЕНІ ГЕРОЇВ КРУТ

КАФЕДРА №3
РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Психолого-педагогічні основи освітньої та наукової діяльності»

Тема: «Якість вищої освіти: проблеми оцінювання та моніторингу»

Виконав слухач 182з навчальної групи

ст. л-нт Д. ГУЛЯК

Перевірив викладач кафедри №3

прац. ЗСУ І. КОЗУБЦОВ

КИЇВ - 2023

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………..……….……..3

1. Розділ 1. Поняття якості вищої освіти………………………….……...…6

2. Розділ 2. Моніторинг як засіб управління освітнім процесом у ЗВО.…………………………………………………………………………………..8

3. Розділ 3. Оцінювання професійної діяльності науково-педагогічних працівників.………………………………………………………………………..11

4.ВИСНОВКИ…………………………………………………...…………....14

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..........................................15

ВСТУП

"Освіта – це світло в темряві. Це важлива зброя у боротьбі за майбутнє." - Нельсон Мандела

У сучасному світі якість вищої освіти визначає конкурентоспроможність країни на міжнародному ринку праці. Однак проблеми в оцінюванні та моніторингу якості вищої освіти викликають серйозні занепокоєння серед освітніх експертів та громадськості.

Світ не стоїть на місті, він постійно змінюється і розвивається. Разом із ним змінюємося й ми, змінюються наші уявлення про природне і антропогенне довкілля, про наші можливості та потреби. Ми прагнемо знати більше, вміти краще, навчатися швидше. І на цьому шляху освіта виступає найпотужнішим знаряддям, здатним змінити світ. Як соціокультурний інститут, освіта набуває все нових властивостей і ознак. Але незмінним, особливо в умовах системних трансформацій, залишається прагнення людей сформувати або здобути освіту найвищої якості. Якість освіти – надзвичайно складна категорія: філософська, політична, управлінська, педагогічна, економічна. Вона визначає якість життя як окремого індивідуума, так і суспільства в цілому, оскільки характеризується не лише кількістю здобутих знань і навичок професійної діяльності, але й якістю особистісного, світоглядного, громадянського розвитку кожної особистості. Уявлення про якість освіти та її змістове наповнення не є статичними. Вони віддзеркалюють певну історичну епоху, рівень духовного і технологічного розвитку суспільства. Якісна освіта всіх громадян є основою для створення омріяного людством якісного і справедливого суспільства, що споконвіку слугувало своєрідним дороговказом розвитку нашої цивілізації. Якісна освіта здатна змінити нас самих і наше світосприйняття, оточуючу реальність та майбутнє.

Хід історичного цивілізаційного розвитку зумовив перехід від індустріального до інформаційного суспільства, у якому продуктом, що має найвищу цінність, є інформація, а вартість людського ресурсу (як джерела, що продукує цю інформацію) у розвинених країнах світу сягає 80% національного багатства. У такому контексті актуальним завданням державної ваги стає забезпечення високої якості і перспективності освіти в країні. Це дуже складне, непросте завдання, вирішення якого потребує нових підходів та іншого ставлення. І як не згадати тут вислів А. Ейнштейна про те, що «великі проблеми, які стоять перед нами, не можна вирішити на тому ж рівні мислення, на якому ми були, коли вони виникали». Вирішення цього завдання має забезпечуватися комплексно: формуванням відповідної державної політики, створенням адекватної інституціональної структури системи освіти та органів управління нею, збереженням і накопиченням потужного науково-освітнього ресурсу, спрямованого на підготовку високопрофесійних наукових, управлінських і педагогічних кадрів для всіх рівнів освіти, у тому числі для вищої, зміною системи суспільних цінностей та мотивацій людини.

За останні роки в Україні зроблено значні кроки щодо створення правового фундаменту для впровадження системи гарантування і забезпечення якості вищої освіти: ухвалено нові Закони «Про освіту» та «Про вищу освіту», розпочало роботу Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. В університетах створюються системи управління та моніторингу якістю освіти, реалізуються міжнародні проекти, запроваджуються процедури зовнішнього незалежного оцінювання та міжнародної сертифікації якості у сфері освіти. Утім, реалізація завдання забезпечення якості вищої освіти починається із розвитку професійних компетентностей тих, хто його втілюватиме на практиці – з підготовки та підвищення кваліфікації управлінських, педагогічних та науково-педагогічних кадрів. Навчально-методичний посібник «Якість вищої освіти: теорія і практика» розраховано насамперед на слухачів системи післядипломної освіти, державних службовців, які опікуються питаннями розвитку освітньої галузі. Сподіваємося, що він допоможе шановним читачам не лише поповнити перелік фахових знань і навичок організації професійної діяльності, а й посилить їхню здатність ефективно діяти в умовах освітніх змін, модернізації системи управління вищою освітою, а також реалізації завдання інтеграції вищої освіти України до європейського та світового освітнього простору.

Зміст даного посібника складається із п’яти розділів, які логічно і послідовно розкривають політичні, теоретичні та процедурні аспекти загальної проблеми забезпечення якості вищої освіти. У посібнику розкрито сучасні тлумачення основних понять і чинників забезпечення якості вищої освіти, наведено системи критеріїв і показників її визначення. Особливу увагу приділено розгляду нових для вітчизняного правового поля понять, зокрема поняття академічної доброчесності як одного із найважливіших принципів функціонування закладів вищої освіти, вивчення сутності та механізмів забезпечення якого проходить наскрізною лінією крізь різні розділи посібника.

Реалізувати завдання інтеграції вищої освіти в європейський освітній простір неможливо без розуміння сучасної європейської практики забезпечення якості вищої освіти, знання моделей забезпечення якості освіти та відповідних міжнародних норм. Розуміючи це, автори посібника пропонують до вивчення питання міжнародно-правового регулювання забезпечення якості вищої освіти, розкривають практичний досвід діяльності провідних університетів Європейського Союзу щодо забезпечення якості вищої освіти. Успішне втілення державної політики забезпечення якості вищої освіти можливе за наявності відповідних механізмів та інструментів її забезпечення, а також вимірювання досягнутих результатів. Із цією метою надається можливість ознайомитися із сутністю й особливостями реалізації систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освіти, повноваженнями і напрямами діяльності

Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (що являє собою нове явище у сфері освіти), процедурами здійснення моніторингу та оцінювання якості вищої освіти як засобу управління освітнім процесом. Кожен розділ посібника супроводжується запитаннями і завданнями для самоконтролю і містить перелік основної літератури, що дає можливість здійснювати самоконтроль за фаховим рівнем знань. Автори намагалися проаналізувати сучасні підходи та моделі забезпечення якості вищої освіти, врахувати особливості, завдання і перспективи розвитку національної освітньої системи та донести до читачів думку про необхідність збереження й примноження вітчизняних здобутків і переваг вищої освіти на шляху до європейської інтеграції (з метою примноження вартості та ефективності інтелектуального потенціалу України).

Розділ 1. Поняття якості вищої освіти

«Якість вищої освіти» є цілісним поєднанням таких термінів, як «якість», «освіта», «вища освіта», «якість освіти». Для того, щоб отримати чітку концептуальну картину-тло нашого дослідження, зробимо спробу проаналізувати ці поняття, застосувавши так званий «контекстуальний методологізм». Відзначимо, що «класичний методологізм» передбачає існування універсальних і повсякчас значимих методів і правил наукового дослідження; натомість «контекстуальний методологізм» ставить правила у залежність від контексту дослідження.

Контекст у даному випадку може визначатись тим чи іншим аспектом якості освіти, відображати соціально-культурні, політичні та інші сторони, які виявляють дотичність до проблеми якості освіти. У найширшому сенсі контекст нашого дослідження відповідає предмету останнього - філософському аналізу. Методологізм, за М.Хайдеґґером, «будучи сутністю буття науки, розділяє на предметні частини ціле об'єктивної реальності, протиставляючи їх одне одному, абстрагуючись від унікального, одиничного». Власне можливістю абстрагування від одиничного та чутливістю до змін контексту дослідження, «контекстуальний методологізм» і видається найбільш адекватним в даній ситуації.

Не можна не врахувати і авторський підхід Т. Єлісєєвої та Б.Батуріна, які обґрунтовують доцільність дослідження якості освіти як наукової проблеми за допомогою «внутрішнього методологізму», на противагу «зовнішньому, космоцентричному».

На переконання дослідників, зовнішній методологізм «породжує описово-пояснювальний, а не конструктивний характер оцінки якості освіти, який не дозволяє реально управляти нею, виходячи з внутрішніх основ змісту освіти». Оскільки ми розглядаємо проблему якості освіти з філософської, а не чисто наукової точки зору, переконані, що поєднання внутрішнього та зовнішнього методологізму - це адекватний спосіб забезпечення довершеності дослідження.

Таким чином, дослідження якості освіти можливе лише виходячи з розуміння самої природи освіти. Ось деякі з поширених тлумачень освіти.

Освіта - це соціальний інститут, «за допомогою якого здійснюється передача культур, спадщини (професійних знань та умінь, моральних цінностей та ін.) від одного покоління до іншого, а також соціалізація індивіда і підготовка його до оволодіння різними соціальними ролями»; «освіта - не лише спеціалізована діяльність, але й соціальний інститут. І, як кожна соціальна інституція, вона характеризується багатовимірністю - економічно-фінансовою, політичною, світоглядною»; освіта - це комплексне педагогічне явище, «яке інтегрує в собі навчання, виховання і цілеспрямований розвиток людини як особистості», що «має безліч характеристик, одночасно включаючи:
- принципи (концепції, парадигми, моделі та ін.);

- засоби (величезна мережа закладів);

- методи (найрізноманітніші операційні дії для досягнення максимального результату мінімальними зусиллями);

- процес (реальний перебіг отримання сутнісної частини освіти, організація якого повинна враховувати нововідкриті закони діяльності людського мозку сучасні характеристики того емоційно-інформаційного поля, в якому зростають підростаючі покоління);

- результати - усе те, що необхідно засвоїти, виходячи зі стін навчального закладу, і використовувати в практичній діяльності»;

- освіта - це «суспільний процес (діяльність, інституція) розвитку і саморозвитку особистості, пов'язаний з оволодінням соціально значущим досвідом, втіленим у знаннях, вміннях, навичках творчої діяльності, чуттєво-ціннісних формах духовно-практичного освоєння світу

Розділ 2. Моніторинг як засіб управління освітнім процесом у ЗВО

У XXI столітті в епоху глобалізації та цифровізації усіх сфер життя, освіта висувається в ряд ключових чинників, що визначають економічний та інтелектуальний потенціал країни, рівень добробуту нації та соціальні перспективи кожної людини. У цих умовах центральною проблемою освіти є підвищення її якості. Саме якісна освіта є запорукою прогресивного розвитку та конкурентоспроможності будь-якої країни на світовому ринку. При цьому результатом підготовки фахівців є компетентність – динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти.

Внутрішня система забезпечення якості підготовки фахівців передбачає систематичне проведення моніторингу, який розглядається сучасними вченими як найважливіша ланка в управлінському циклі. У свою чергу, успішність діяльності закладу вищої освіти допомагає визначити налагоджена в ньому система моніторингу управління освітнім процесом. Моніторинг використовується в практиці управління закладами вищої освіти у двох основних аспектах. З одного боку, його розглядають як технологію організації освітнього процесу, яка сприяє вирішенню актуальних освітніх завдань. З іншого боку, моніторинг виступає у вигляді засобу отримання інформації в процесі проведення досліджень системи управління чи управлінського контролінгу. Використовувані в науковій літературі визначення підкреслюють різноманітні характеристики поняття «моніторинг». Моніторинг походить від лат. слова – нагадує, застерігає, наглядає. Як зазначає А. Бєлкін, моніторинг – процес безперервного науково обґрунтованого, діагностико-прогностичного спостереження за станом, розвитком педагогічного процесу з метою оптимального вибору освітніх цілей, завдань і засобів їх вирішення» .

В. Полонський стверджує, що: «Моніторинг – безперервне, тривале спостереження за станом середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування людей про можливе настання несприятливих критичних або неприпустимих ситуацій» . С. Шишов акцентує увагу на тому, що моніторинг – самостійна функція управління. У рамках моніторингу проводиться виявлення і оцінювання перевірених педагогічних дій. При цьому забезпечується зворотній зв’язок, що свідчить про відповідність фактичних результатів діяльності педагогічної системи її кінцевим цілям. Відповідно до позиції сучасної науки моніторинг у сфері освіти розглядається як система збору, обробки, зберігання і розповсюдження інформації про освітню систему або окремі її компоненти, орієнтована на інформаційне забезпечення управління, що дозволяє судити про стан об’єкта в будь-який момент часу і надає прогноз щодо її розвитку. У загальнонауковому сенсі під моніторингом розуміється діяльність із спостереження, контролю і прогнозу, які є, як відомо, найважливішими складовими процесу управління системами.

Соціальна сутність моніторингу вищої освіти полягає в тому, що він є основним засобом контролю і передачі соціального досвіду новому поколінню. Моніторингова система функціонує в динамічних умовах освітньої діяльності, що полягає в розробці шляхів управління вищою освітою та процесами, які в ній відбуваються. Визначення реального стану системи вищої освіти можливе лише за умов використання моніторингу на певних рівнях, наприклад: локальному, регіональному, державному та міжнародному.

На локальному рівні моніторинг фіксується у вигляді системного узагальнення діяльності закладу вищої освіти щодо досягнення встановленої мети, що забезпечує успішну освітню діяльність майбутніх фахівців, а також демонструє рейтинг викладацького складу. У цьому процесі формується прогностична інформація в її різноманітних інтерпретаціях. Моніторинг – складне педагогічне явище, яке може бути охарактеризоване і як система, і як процес. Як система моніторинг являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів: мети його проведення, об'єкта відстеження, суб'єктів організації та здійснення моніторингу, комплексу критеріїв і показників оцінки, методів збору інформації, одночасно виступаючи підсистемою управління освітою. Мета є системоутворюючим елементом моніторингу як і будь-якої діяльнісної системи: щоб система працювала, необхідно визначити, заради чого вона повинна діяти.

Мета як червона нитка моніторингу пронизує всі інші елементи системи: виходячи з мети, визначається комплекс критеріїв і показників оцінки якості освіти, підбираються методи вивчення, вибудовується процедура проведення моніторингу. Моніторингове дослідження є складним і тривалим процесом, що потребує ґрунтовної підготовки й ретельного дотримання певних правил, процедур і технологій. Лише в такому разі отримані результати можна буде вважати об’єктивними й достовірними, використовувати їх для планування розвитку освітньої системи відповідного рівня та робити висновки. На думку вчених І. Коваленко, А. Майорова, І. Найдьонової, О. Пульбере, Є. Сахарчук та ін., оцінювання якості професійної підготовки фахівців має базуватися на системі контролю успішності студентів, що дозволяє отримувати інформацію про рівні їх теоретичної та практичної підготовки на всіх етапах навчання у закладах вищої освіти (далі – ЗВО).

Контроль, на думку Є. Сахарчук, необхідний з кількох причин: «По-перше, контроль дає можливість отримати достовірні відомості про результативність освітнього процесу у ЗВО. По-друге, дозволяє легко визначити цілі, до яких повинні прагнути студенти. По-третє, створює умови для ефективного управління освітнім процесом у ЗВО з метою досягнення головної мети - підготовки компетентного фахівця» . Моніторинг повинен проводитися на основі наступної системи принципів: науковості, цілісності, безперервності, наступності, діагностично-прогностичної спрямованості, термінальні, гласності.

До основних емпіричних і теоретичних методів освітнього моніторингу відносяться спостереження, опитування, інтерв’ю, анкетування, бесіда, природний і діагностичний експерименти, тестування, моделювання, вивчення продуктів діяльності. Під науково обґрунтованою перевіркою результатів освіти розуміється система педагогічного контролю. Більш вузьке визначення свідчить, що педагогічний контроль – це виявлення, вимірювання й оцінка знань, умінь і навичок студентів. У педагогіці виділяють різні види контролю успішності студентів: вхідний (попередній, інсталяційний, вступний), поточний, рубіжний (періодичний), проміжний (підсумковий), заключний (випускний, підсумковий, комплексний). Вхідний контроль може проводитись перед початком навчання з метою виявлення базового, вихідного рівня підготовки абітурієнта або рівня готовності студента до освоєння нового курсу. Як правило, він здійснюється при прийомі абітурієнта до ЗВО в якості вступного випробування або перед вивченням нової дисципліни.

Моніторинг є найважливішим засобом управління якістю освітнього процесу. Він надає актуальну інформацію про стан освіти, дозволяє своєчасно впливати на її результати (з метою своєчасного прийняття адекватних управлінських рішень щодо корекції освітнього процесу і створених для нього умов) на основі аналізу зібраної інформації і педагогічного прогнозу. Таким чином, педагогічний моніторинг є найважливішим засобом ефективного управління закладом вищої освіти, зорієнтованим на забезпечення нової якості освіти майбутніх фахівців.

Розділ 3. Оцінювання професійної діяльності науково-педагогічних працівників

Невід’ємним елементом системи забезпечення якості вищої освіти є впровадження оцінювання діяльності викладачів ЗВО, стимулювання підвищення їхнього професіоналізму. У Законі України «Про вищу освіту» введено термін «науково-педагогічний працівник», який тепер використовується замість уживаного раніше словосполучення «професорсько-викладацький склад».

Основними завданнями оцінювання діяльності науковопедагогічних працівників є:  посилення зацікавленості у підвищенні кваліфікації й покращенні результатів підготовки здобувачів вищої освіти;  реалізації єдиних комплексних критеріїв для оцінювання діяльності науково-педагогічних працівників;  сприяння формуванню якісного науково-педагогічного складу ЗВО, створення умов для їх професійного зростання і розвитку;  активізація та сприяння тих видів діяльності, які сприяють підвищенню рейтингу і розвитку ЗВО;  сприяння виявленню проблемних питань у діяльності науковопедагогічних працівників. Рейтингова оцінки науково-педагогічних працівників Основною формою оцінювання діяльності науково-педагогічних працівників ЗВО є визначення кількісного показника, яким є рейтингова оцінка результатів роботи. Наявність рейтингу дає можливість не лише здійснити облік і порівняння кількісних та якісних характеристик професійної діяльності викладача, але й створити економічні мотиваційні механізми з метою ефективного розвитку ЗВО.

Рейтинг викладачів використовується під час конкурсу щодо обрання на посади науково-педагогічних працівників, при прийнятті рішень стосовно преміювання викладачів та наданні інших заохочень. Рейтингова оцінка формується за основними напрямами діяльності викладачів: навчальної, методичної, наукової та організаційної. Принципи рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників:

 прозорість (відкритість та доступність системи показників за кваліфікаційними категоріями: професори, доценти, старші викладачі, викладачі та асистенти);

 достовірність (отримання достовірної інформації на підставі системи показників відповідно до діючих нормативних документів, рішень Вченої ради, наказів і розпоряджень ректора);

 комплексний підхід (отримання інформації щодо переліку критеріїв, необхідних для оцінювання та формування мотивації викладачів, які проходять рейтингове оцінювання);

 гнучкість (встановлення пріоритетів за рахунок зміни вагових коефіцієнтів для оцінювання напрямів діяльності). Система оцінювання діяльності науково-педагогічних працівників Оцінювання успішності діяльності науково-педагогічних працівників здійснюється за результатами роботи у навчальному році (паралельно з формуванням річного звіту кафедри і розрахунком рейтингу кафедри) до початку липня поточного року. Воно включає:

- самооцінку викладача, який надає необхідну первинну інформацію і попередньо оцінює власну діяльність у координатах запропонованої системи показників;

- експертну оцінку завідувача кафедрою, який аналізує представлену викладачем інформацію і виставляє бали за кожним показником згідно власної думки щодо якості і результативності діяльності викладача, а також на підставі додаткової інформації, яка формується деканатами та навчально-методичними підрозділами упродовж року і фіксується в спеціальних журналах.

Змістом такої інформації є дані про порушення викладачем трудової і навчальної дисципліни, про активність відвідування загально-корпоративних заходів і професійних нарад, зауваження щодо ведення навчальної документації. Завідувач кафедрою враховує й «суспільне обличчя» викладача, його ставлення до студентів і слухачів, колег, поведінку в колективі і дотримання принципів організаційної культури. Система показників подається для оцінювання у формі, яка спирається на базові вимоги, релевантні даному показнику. До цих показників належать:

- професійний рівень викладацької діяльності;

- якість та результативність навчально-методичної роботи;

- науково-дослідницька робота й науково-видавнича активність;

- науково-кваліфікаційне зростання;

- науково-комунікативна активність;

- зв’язок із практикою, експертна та науково-консультаційна діяльність;

- трудова та виконавська дисципліна, визнання організаційної культури ЗВО, виховний та профорієнтаційний аспект діяльності.

Загальний обсяг навантаження науково-педагогічних працівників за всіма видами робіт встановлюється із розрахунку 1548 год. упродовж навчального року. Планування роботи здійснюється згідно оптимального розподілу часу на всі види робіт. Вимоги до показника «навчально-методична робота»:

- повна готовність навчально-методичного комплексу дисциплін;

- принаймні одна навчально-методична робота за рік;

- відсутність зауважень за ведення навчальної документації, санкції за невиконання вимог або заохочення за перевищення рівня базових вимог, алгоритм розрахунку за кожним показником.

Максимальна частка обсягу навчальної роботи не повинна перевищувати 38% (600 год.). Усі розрахунки здійснюються у балах стобальної шкали, застосовується підрахунок алгебраїчної суми балів за санкціями та стимулами. Виставлення оцінок завідувачем кафедри супроводжується бесідою із викладачем, у ході якої визначаються сильні та слабкі сторони його діяльності та виявляються резерви її покращення.

Наукова, методична та організаційна робота розподіляється із урахуванням актуальності окремих видів діяльності на поточний навчальний рік, але їх обсяг може бути перерозподілено. Усі види робіт виконуються згідно з індивідуальним планом роботи науковопедагогічного працівника, а також графіком освітнього процесу і розкладом занять.

Обсяг наукової роботи для окремих науково-педагогічних працівників може зростати до 50% (від загального обсягу роботи) за рахунок зменшення обсягів інших видів робіт. Наукову складову визначають: публікацій на активність, участь у госпдоговірній науково-дослідницькій роботі й грантових проектах, підготовці молодих кадрів (аспірантів, докторантів). Основним показником, який характеризує публікаційну активність, є статті в журналах, які індексуються у наукометричних базах даних Scopus і Web of Science. У показниках рейтингу наукової роботи викладача враховуються індекс Хірша та середня кількість цитувань на одну опубліковану статтю.

При оцінці наукових публікацій береться до уваги також імпакт-фактор наукового журналу, у якому опублікована стаття. Обсяги робіт викладача визначаються за фактично виконаною ним роботою, що підтверджується записом в індивідуальному плані науково-педагогічних працівників, звітом та відповідними документами.

ВИСНОВКИ

Отже, якість вищої освіти — комплекс властивостей і показників розвитку системи вищої освіти, які зумовлюють її здатність формувати найвищий рівень інтелекту нації та задовольняти потреби та інтереси окремої людини, трудового колективу і суспільства відповідно до національних пріоритетів і запозиченого позитивного досвіду української та світової прогресивної педагогічної думки.

Список використаної літератури

1. Грищенко І. Оцінювання ефективності діяльності науковопедагогічних працівників вищого навчального закладу URL: https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/7652/1/20171006_Effect_ P154-168.pdf (дата звернення 21.04. 2018).

2. Коваленко И. Педагогический мониторинг как средство управления качеством образования. URL: http://cyberleninka.ru/article/ n/pedagogicheskiy-monitoring-kaksredstvo... (дата звернення: 18.02.2018).

3. Міжнародні стандарти якості освіти. URL: http://uadocs.exdat.co m/docs/index-70147.html (дата звернення: 27.04. 2018).

4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України від 25.06.2013 р. No 344/2013. URL: http://www.president.gov.ua/ru/documents/15828.html (дата звернення: 19.05.2018).

5. Серьогін С., Шаров Ю. Оцінювання успішності діяльності кафедр та науково-педагогічних працівників. URL:http://www.kbuapa. kharkov.ua/e-book/putp/2010-2/doc/1/04.pdf (дата звернення: 17.03. 2018).
скачати

© Усі права захищені
написати до нас