Загальновиробничі витрати можна класифікувати за такими основними групами:
− витрати на організацію та управління виробництвом;
− витрати на утримання й експлуатацію обладнання.
До кожної із наведених груп включаються витрати різного економічного змісту, тому для них слід вибрати адекватні економічно обґрунтовані бази розподілу.
Загальновиробничі витрати розподіляють у порядку, встановленому обліковою політикою підприємства. Найчастіше їх розподіляють за видами продукції пропорційно витратам на оплату праці основних виробничих робітників, враховуючи витрати на утримання машин і обладнання. При цьому загальновиробничі витрати, які відносять нароботи і послуги, що виконуються для інших цехів, визначають як загальний обсяг цих витрат та списують на витрати цехів - споживачів робіт і послуг. У разі виконання цехом робіт і послуг для власних потреб витрати на оплату праці робочих і відрахування на соціальне страхування, а також вартість основних матеріалів включають у собівартість виробів, робіт і послуг відповідного підрозділу (цеху).
До основних напрямів формування непрямих виробничих витрат можна віднести:
- виробничу діяльність- витрати, пов'язані з виробничою діяльністю, яка виникає у виробничих відділах, наприклад відділі контролю; обслуговуючих відділах; відділах ремонту основних засобів, відділах,які займаються водопостачанням та водовідведенням, пов’язаних безпосередньо з процесом виробництва;
- діяльність окремих служб- витрати, пов'язані з функціонуванням служб, які займаються навантаженням, транспортуванням та розвантаженням матеріалів і продукції, а також відділу технічного контролю;
- витрати, пов'язані з експлуатацією будівель та управлінням виробництва,до яких належать заробітна плата апаратові управління виробництвом, а також місцеві податки, плата за світло, опалення, плата за оренду приміщення.
Процес розподілу непрямих витрат значно складніший, ніж процес віднесення прямих витрат на об'єкт обліку. Попередньо було відзначено,що розподіл накладних витрат є поетапним процесом. Він складається з таких основних етапів:
− перший: збирання й відображення накладних витрат на рахунках бухгалтерського обліку за статтями;
− другий:виділення центрів витрат і розподіл відповідальності за величину витрат між конкретними особами;
− третій:розподіл накладних витрат за центрами витрат;
− четвертий:розподіл витрат допоміжних цехів (центрів обслуговування) між виробничими центрами витрат;
− п'ятий:вибір бази розподілу та віднесення витрат виробничих центрів на види продукції.
Процес розподілу фактичних накладних витрат зображено на рис. 2.1.
Рис. 2.1.
Послідовність розподілу накладних витрат між виробничими центрами витрат
Відображення накладних витрат на рахунках бухгалтерського обліку за статтями здійснюється на основі даних різноманітних первинних документів, які складаються під час відпуску матеріальних ресурсів, нарахуванні непрямої заробітної плати та амортизації.
Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в собівартість продукції мають включатися лише виробничі витрати
Адміністративні витрати та витрати на збут належать до витрат періоду, а тому не можуть брати участі в калькулюванні собівартості продукції. Відповідно до національних П(С)БО, у формуванні виробничої собівартості адміністративні витрати і витрати на збут участі не беруть (рис. 2.2).
До виробничої собівартості, крім прямих матеріальних та трудових витрат, включаються також змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Відповідно до П(С)БО I6 «Витрати», постійні загальновиробничі витрати передбачено розподіляти на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) при нормальній потужності.
Під нормальною потужністюмають на увазі очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних цикл з урахуванням запланованого обслуговування даного виробництва. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Рис. 2.2.
Порядок формування виробничої собівартості продукції відповідно
до П(С)БО 16 «Витрати»
Важливою проблемою при визначенні виробничої собівартості продукції є оцінка незавершеного виробництва та розподіл фактичних витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.
На підприємствах, що обчислюють витрати на виробництво в цілому по підприємству (варіант підприємства з безцеховою структурою управління), фактична наявність деталей та вузлів, а також нестачі й надлишки незавершеного виробництва оцінюються на основі нормативних калькуляцій або технологічних карт за встановленими статтями у відомостях, які складаються в цілому по підприємству.
На підприємствах, що обчислюють витрати за цехами на підставі нормативних (планових) калькуляцій або технологічних карг, враховується частка витрат кожного цеху в загальних витратах на виготовлення цих виробів (деталей, вузлів) за встановленими статтями.
Облік загальновиробничих витрат ведеться на синтетичному рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» в кореспонденції із рахунками розрахунків з оплати праці, розрахунків за страхуванням, виробничих запасів, зносу (амортизації) необоротних активів і відображаються бухгалтерськими проведеннями:
Д-т 91 «Загальновиробничі витрати»
К-т 201 «Сировина і матеріали»
К-т 66 «Розрахунки з оплати праці»
К-т 65 «Розрахунки за страхуванням»
К-т 13 «Знос (амортизація) необоротних активів»
Аналітичний облік загальновиробничих витрат може бути організований за кожним структурним підрозділом, а в розрізі структурних підрозділів - за кожною статтею.
Як правило, на підприємствах попередньо складають кошторис загальновиробничих витрат, який є орієнтиром та базою для прийняття обґрунтованих рішень. У процесі діяльності вносяться корективи в кошторис. Він залежить від фактично досягнутого обсягу діяльності. Відхилення кошторису від фактичних витрат є цінною інформацією, яку менеджери використовують для прийняття рішень щодо користування діяльності.
На суму фактичних загальновиробничих витрат у бухгалтерському обліку здійснюють такі записи:
Д-т 231 «Основне виробництво»
Д-т 232 «Допоміжне виробництво»
К-т 91 «Загальновиробничі витрати»
Відображення витрат допоміжних виробництв, залежать від характеру їх діяльності. Як правило, допоміжні цехи не виробляють продукцію на продаж, а створюють необхідні умови для ритмічного функціонування основних цехів. До допоміжних належать виробництва, які забезпечують основні цехи парою та електроенергією, займаються переробкою відходів основного виробництва, виготовленням тари виробництвом запасних частин, деталей, інструментів, а також ремонтно-механічні майстерні, транспортні цехи та інші.
Витрати допоміжних виробництв відображаються на окремому субрахунку рахунка23 «Виробництво» (232 «Допоміжні виробництва») Продукція допоміжних виробництв оцінюється за фактичною собівартістю. Номенклатура калькуляційних статей може відрізнятися від загальноприйнятої номенклатури і залежить від виду та технологічних особливостей допоміжних виробництв.
За дебетом субрахунку 232 «Допоміжне виробництво» відображаються прямі та непрямі витрати, а також втрати від браку. Списаним фактичної собівартості продукції допоміжних виробництв здійснюється наприкінці місяця з кредиту рахунка 232 «Допоміжне виробництво» в дебет рахунка 231 «Основне виробництво».
Враховуючи, що на кінець звітного періоду на субрахунку 232«Допоміжне виробництво» може бути залишок незавершеного виробництва, наприклад, незакінчені окремі ремонтні роботи, виникає потреба визначення фактичної собівартості виконаних і списаних з субрахунку 232 робіт за формулою:
СВ = Зп + Вп – Зк
СВ– собівартість робіт допоміжних виробництв;
Зп – залишок витрат на початок періоду;
Вп– витрати звітного періоду;
Зк– залишок витрат на кінець періоду.
Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв здійснюється за окремими їх видами (ремонтно-механічні, транспортні, парокотельні тарні цехи) та в розрізі видів продукції (робіт, послуг) і статей калькуляції.
У допоміжних виробництвах, де виробляється однорідна продукція, облік витрат здійснюється без поділу на види продукції або робіт. У таких виробництвах собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) визначається як частка від ділення загальних витрат на кількість виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).
У таких виробництвах широко застосовується позамовний метод обліку витрат (інструментальний цех, модельний цех), згідно з яким облік витрат здійснюється за окремими замовленнями, виконаними роботами, наданими послугами за статтями.
Допоміжні виробництва, як правило, використовують скорочену номенклатуру статей, яка включає:
− сировину і матеріали;
− заробітну плату;
− відрахування на соціальне страхування;
− знос (амортизацію) необоротних активів;
− інші витрати.
Вартість робіт, виконаних для власного споживання, а також робіт і послуг, виконаних у вигляді надання зустрічних послуг одними цехамидля інших, визначають на основі сукупності прямих та загальновиробничих витрат. Взаємні послуги в поточному обліку оцінюються, як правило, за плановою собівартістю, а відхилення, які виникли між фактичною та плановою собівартістю наприкінці місяця відносять на відповідні рахунки пропорційно до кількості виготовленої та відпущеної основним цехам продукції.
У разі відпуску продукції на сторону до загальних фактичних витрат включають частину адміністративних витрат.
Розподіл собівартості послуг, наданих допоміжними виробництвами, здійснюється на підставі кількості наданих послуг та фактичної собівартості одиниці послуг.
Основна проблема розподілу послуг виникає тоді, коли зустрічні послуги допоміжні виробництва надають один одному. У вітчизняному обліку поширений метод оцінки зустрічних послуг основі планової собівартості.
Наприклад, енергоцех і парокотельна надають зустрічні послуги. Фактична собівартість 1т пари паракотельні обчислюється за формулою:
Сп.ф. = (З + Сп.е. – С п. п. )/Кп.
Спф – фактична собівартість 1 т пари;
З – власні витрати парокотельні;
Спе– планова собівартість одержаної електроенергії;
Спп– планова собівартість відпущеної пари для енергоцеху;
Кп– кількість пари, яка була відпущена основним споживачам.
Аналогічно розраховується фактична собівартість 1 кВт / год електроенергії, виробленої енергоцехом:
Се.ф. = (З + С п. п. – С п. е. )/Ке.
Се.ф. – фактична собівартість 1 кВт/год, електроенергії;
З – власні витрати енергоцеху;
Спп – планова собівартість одержаної пари;
Сле– планова собівартість відпущеної електроенергії для парокотельні;
Ке – кількість електроенергії, відпущеної основним споживачам
2.3. Зведений облік витрат на виробництво і складання звітності калькуляції собівартості продукції
Система, яка базується на використанні методу обліку витрат і калькулювання повної собівартості, включає збір інформації про витрати, калькулювання повної собівартості продукції та видачу інформації про витрати, називається системою обліку та калькулювання за повними витратами. До складу повної собівартості продукції входять прямі й непрямі, виробничі й невиробничі витрати.
Основні елементи повної собівартості зображено на рис. 2.3.
Рис. 2.3.
Основні елементи повної собівартості продукції
Витрати, які безпосередньо входять до собівартості продукції, складаються із матеріальних і доданих витрат. Додані витрати - це витрати, до яких належать усі виробничі витрати, необхідні для перетворення матеріальних ресурсів у готову продукцію, тобто прямазаробітна плата та загальновиробничі витрати.
Витрати, які неможливо безпосередньо віднести на продукцію, розподіляють спочатку за центрами відповідальності, де вони виникли, а потім переносять на собівартість конкретних видів продукції пропорційно вибраній базі розподілу.
Існують різноманітні варіанти зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. У вітчизняній системі обліку під зведеним обліком витрат на виробництвомають на увазі узагальнення всіх витрат за місяць за об'єктами обліку з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва та калькулювання фактичної виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг). До основних варіантів обліку відносять напівфабрикатний та без напівфабрикатний варіанти обліку витрат..
Сучасні підходи до калькулювання повної собівартості полягають у розподілі всіх витрат виробництва між виготовленою продукцією та вартістю запасів. У зв'язку з цим невиробничі витрати не розподіляють на продукти, а відносять безпосередньо на прибутки і збитки.
У короткостроковому періоді розрахунок повної собівартості необхідний також для розрахунку фінансового результату, а в деяких випадках - для прийняття рішень відносно цін продукції.
Варіанти зведення витрат у системі управлінського обліку залежать від особливостей технології виробництва та цілей, яких необхідно досягти на основі облікової інформації. Порядок зведення витрат повинен бути обґрунтований і детально відображений в обліковій політиці підприємства.
Згідно з міжнародними стандартами та національними П(С)БО під час складання фінансових звітів, що призначені для зовнішніх користувачів, оцінка товарно-матеріальних запасів здійснюється на основі виробничих витрат. Тому між видами продукції розподіляються тільки виробничі витрати. Проте в системі обліку за повною собівартістю для прийняття управлінських рішень, зокрема прогнозування ціни реалізації, розподілу підлягають і непрямі невиробничі витрати. При здійсненні розрахунків на основі системи обліку за повною собівартістю застосовують показник «валовий прибуток» як різниця між виручкою і витратами на виробництво продукції.
Можна виділити таких два основних варіанти обліку витрат і калькулювання повної собівартості продукції, які можуть бути передбачені альтернативними обліковими політиками підприємства:
1) адміністративні та загальновиробничі витрати відносять на продукт, а витрати на збут є витратами періоду (рис. 2.4);
2) загальновиробничі витрати відносять на продукт, а адміністративні та витрати на збут відносять до витрат періоду (рис. 2.5).
Рис. 2.4.
Перший варіантзведення витрат та калькулювання собівартості продукції включає такі основні етапи:
1) віднесення на собівартість продукції, крім прямих матеріальних, трудових витрат з відрахуваннями, загальновиробничих та адміністративних витрат;
2) розподіл виробничих витрат між готовою та незавершеною виробництвом продукцією. Собівартість виробництва продукції при цьому визначається як залишок незавершеного виробництва на початок періоду плюс витрати на виробництво за звітний період мінус залишок незавершеного виробництва на кінець періоду;
3) калькулювання собівартості реалізованої продукції та оцінка залишків готової продукції. Собівартість реалізованої продукції визначається як залишок готової продукції на початок періоду плюс собівартість виготовленої продукції за звітний період мінус залишок готової продукції на кінець періоду;
4) віднесення витрат на збут на фінансовий результат.
Рис. 2.5.
Другий варіант зведення витрат і калькулювання собівартості продукції включає такі основні етапи:
1) віднесення на собівартість виробництва продукції прямих матеріальних і трудових витрат з відрахуваннями та загально виробничих витрат;
2) розподіл виробничих витрат між готовою та незавершеною виробництвом продукцією;
3) калькулювання собівартості реалізованої продукції та оцінка залишків готової продукції;
4) віднесення адміністративних витрат і витрат на збут на фінансовий результат.
Наведені варіанти методу обліку витрат та калькулювання повної собівартості продукції не враховують таку важливу обставину, що зі зміною обсягу випуску продукції змінюється собівартість одиниці продукції, а також змінюється прибуток на одиницю продукції. Якщо підприємство збільшує обсяг виробництва та реалізації, то собівартість одиниці продукції зменшується, а прибуток на одиницю продукції збільшується. Якщо ж обсяг виробництва та реалізації продукції скорочується, собівартість одиниці продукції зростає, а прибуток на одиницю продукції зменшується.
Варіант обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку, включає такі основні етапи:
1)віднесення прямих матеріальних і трудових витрат із відрахуваннями, а також загальновиробничих (змінних та постійних розподілених) витрат на собівартість виробництва продукції;
2) розподіл виробничих витрат між готовою та не завершеною виробництвом продукцією;
3) віднесення постійних нерозподілених і наднормативних витрат на собівартість реалізованої продукції;
4) калькулювання собівартості реалізованої продукції та оцінка залишку готової продукції;
5) віднесення адміністративних витрат і витрат на збут на фінансовий результат діяльності підприємства.
Порядок обліку витрат і калькулювання собівартості продукції має бути відображений в обліковій політиці підприємства.
Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні або фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.
До зворотних відходів не належать залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).
Зворотні відходи оцінюються:
- за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо вони можуть бути використані для основного виробництва або з підвищенням витрат (зменшенням виходу готової продукції) для потреб допоміжного виробництва виготовлення предметів широкого вжитку або реалізації стороннім підприємствам і організаціям;
- за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо вони реалізуються стороннім підприємствам і організаціям або для виробництва іншої продукції.
Розглянемо облік амортизації - важливу складову загальновиробничих витрат.
До виробничої собівартості належить амортизація основних засобів та нематеріальних активів, яка, залежно від специфіки діяльності підприємства може включатися безпосередньо до собівартості продукції (у разі виготовлення одного виду продукції) або розподілятися між видами продукції (якщо виробляється кілька видів продукції).
За допомогою розрахунку амортизації підприємство визначає суми відшкодування вартості витрат виробництва, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). Амортизація – важливий елемент витрат, який підлягає відшкодуванню з виручки від продажу продукції (робіт, послуг).
До принципових моментів нарахування амортизації належать:
− об'єднання інвентарних об'єктів в окремі групи, які характеризуються однаковим терміном використання (амортизаційним періодом), тобто тим періодом, протягом якого нараховується амортизація;
− вибір найбільш прийнятних методів нарахування амортизації для однорідних груп інвентарних об'єктів, які дозволені для використання законодавством;
− встановлення принципів формування величини амортизаційних відрахувань та адекватних їм за абсолютною величиною сум зносу основних засобів і нематеріальних активів, які передбачені обліковою політикою підприємства.
Амортизація розраховується на основі різноманітних методів, які мають бути передбачені обліковою політикою підприємства. Величина амортизації може суттєво коливатися і залежати від вибраного методу.
З точки зору впровадження принципів ринкових відносин необхідно максимально скорочувати непродуктивні витрати і втрати, які не дають ані економічного, ані соціального ефекту. Оскільки витрати і втрати від наднормативного браку збільшують вартість спожитих ресурсів і одночасно зменшують виробничий, а отже, фінансовий результат, цей підхід дуже важливо впроваджувати в систему управлінського обліку.
РОЗДІЛ ІІІ
ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Шляхи вдосконалення обліку і аналізу витрат на виробництво
Вивчення структури витрат на виробництво і її зміни за звітний період по окремих елементах витрат є початковим етапом поглибленого аналізу собівартості з метою вишукування шляхів і джерел зниження витрат і збільшення прибутку.
Важливим фактором збільшення прибутку підприємства є зниження витрат на виробництво продукції. Пошук резервів цього зниження слід розпочати з дослідження та загальної оцінки складу і структури витрат. Дослідження складу дозволяє визначити, з яких складових складаються виробничі витрати. Аналіз структури дає можливість встановити тип виробництва та основні напрямки пошуку резервів зниження витрат.
Так, перевага у загальній сумі витрат питомої ваги матеріальних витрат свідчить про те, що виробництво матеріаломістке і, як наслідок, головний напрямок пошуку резервів зниження витрат - економія і раціональне використання матеріальних ресурсів.
Сказане не означає, що в інших напрямах неможливо знайти вищевказані резерви.
Мова йде про те, що головним напрямком, що дає значні суми резервів, є те, що визначена структурою витрат.
Аналіз структури витрат на виробництво починається з визначення питомих ваг (у відсотках) окремих елементів витрат у загальній сумі витрат та їх зміни за звітний період.
Для наочності такого аналізу використовується аналітична таблиця 3.1, у якій перераховуються елементи витрат і відображається їх величина у відсотках до підсумку.
Ці дані показуються окремо: базові (минулого звітного періоду, планові), фактичні та зміна цих показників за аналізований період.
Вивчення структури витрат за елементами (при необхідності можна провести аналіз і по найважливішим складовим їх частин), а також відбулися змін за звітний період дозволяє дати оцінку раціональності такої структури, а також зробити висновок про необхідність і можливість її зміни.
Таблиця 3.1.
Аналіз структури витрат на виробництво
| Елементи витрат | За планом | За звітний рік | Зміна | ||||||
| сума, тис.грн. | питома вага,% | сума, тис.грн. | питома вага,% | сума, тис.грн. | питома вага,% | ||||
| 1.Матеріальні витрати | 420 000 | 63,20 | 415 294,40 | 59,54 | -4705,60 | -3,66 | |||
| 2.Разходи на оплату праці працівників | 120 000 | 18,05 | 122 520,10 | 17,57 | 2 520,10 | -0,48 | |||
| 3.Відрахування на соціальні потреби | 48 000 | 7,22 | 48 677,20 | 6,98 | 677,20 | -0,24 | |||
| 4.Амортізація основних засобів і нематеріальних активів | 1 700 | 0,25 | 1 760,00 | 0,25 | 60,00 | 0,00 | |||
| Інші витрати | 75 000 | 11,28 | 109 214,70 | 15,66 | 34 214,7 | 4,38 | |||
| Разом | 664 700 | 100,00 | 697 466,40 | 100,00 | 611 716,01 | х | |||
Показники свідчать про те, що значну частку в звітному році займали матеріальні і трудові витрати.
Матеріальні витрати зменшилися на 4 705,6 тис. грн., А їх частка в загальній сумі витрат знизилася на 3,66%.
Витрати на оплату праці робітників збільшилися на 2 520,1 тис. грн., Проте питома вага їх знизився на 0,48%. Частка амортизації основних засобів і нематеріальних активів не змінилася незважаючи на те, що амортизаційні відрахування збільшилися на 60 тис. грн.
Відрахування на соціальні потреби збільшилися на 677,2 тис. руб., Проте питома вага їх знизився на 0,24%.
Найбільш значно збільшилися інші витрати - на 34 214,7 тис. грн., Що призвело до збільшення їх частки в загальній сумі витрат на 4,38%.
З вищесказаного випливає, що найважливішими резервами зниження собівартості продукції є скорочення матеріальних і трудових витрат, а також зниження частки інших витрат.
3.2. Аналіз виробничих витрат на підприємстві
Аналіз витpат виpобництва і собіваpтості пpодукції є особливо важливим тому що він є виpішальним для підпpиємства пpи обpанні виpобничого напpямку, доцільності виpобництва того чи іншого виду пpодукції та плануванні пpибутків підпpиємства.
Пpи пpоведенні аналізу собіваpтості пеpедусім звеpтають увагу на ті статті витpат, які займають найбільшу питому вагу у стpуктуpі собіваpтості, - це матеpіальні витpати, витpати на оплату пpаці, відpахування на соціальні засоби, амоpтизація та інші витpати.
Аналіз витpат починають з вивчення узагальнюючих показників [53, c.87]:
витрати на 1 грн. товарної продукції;
собівартість одиниці найважливіших видів продукції;
собівартість порівняльної товарної продукції;
собівартість за калькуляційними статтями та елементами витрат.
1) Витpати на гpивню товаpної пpодукції – це унівеpсальний узагальнюючий показник собіваpтості пpодукції. Його можна pозpаховувати в будь-якій галузі виpобництва. Він наочно показує пpямий зв'язок між собіваpтістю і пpибутком.
де w – рівень витрат на 1 грн. товарної продукції, грн..; W – загальна сума витрат, грн.;
S – загальна вартість випущеної з виробництва продукції, грн.; q – кількість продукції в натуральних показниках, один.;
p – собівартість одиниці продукції, грн.;
z – ціна одиниці продукції, грн.; i – вид продукції.
Витрати на гривню товарної продукції безпосередньо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукцію і від зміни вартості виробленої продукції. На загальну суму витрат впливають обсяг виробництва продукції, її структура, величина змінних і постійних витрат, що, у свою чергу, можуть збільшитися чи зменшитися за рахунок рівня матеріаломісткості продукції і цін на спожиті ресурси.
Вартість товарної продукції залежить від обсягу випуску, його структури і цін на продукцію (рис. 3.1).
Рис. 3.1.
Взаємозв’язок факторів, які впливають на рівень витрат на 1 грн. товарної продукції.
При аналізі витрат на 1 грн. товарної продукції фактичні витрати звітного року порівнюють з плановими (нормативними), виявляють відхилення і розраховують вплив на них змін таких факторів [40, c.416]:
а) структури товарної продукції;
б) цін на сировину, матеріали та продукцію підприємства;
с) собівартості одиниці продукції.
Вивчення стpуктуpи витpат на виpобництво і її зміни за звітний пеpіод за окpемими елементами витpат, а також аналіз статей витpат фактично випущеної пpодукції є наступним етапом аналізу собіваpтості і з тією же метою – пошуку шляхів і джеpел зниження витpат і збільшення пpибутки.
Користуючись методом аналізу витрат за елементами в таблиці 3.2. я отримала значення загальної суми витрат за 2015, 2014, 2018 роки. За цим показником можна визначити в якому році було більше витрачено ресурсів на виготовлення всієї продукції підприємства.
Таблиця 3.2.
Елементи витрат на виробництво ТзОВ “ТАРКЕТТ ВІНІСІН» у 2018–2019роках
| Елементи витрат | 2018 рік | 2019рік | Відхилення | ||||
| сума, грн. | питома вага, %, | сума, грн. | питома вага, %, | (+,-) | |||
| Матеріальні витрати | 39 553 | 39,06 | 49 631 | 42,3 | +10 078 | ||
| Витрати на оплату праці | 33 896 | 33,47 | 38 084 | 32,46 | +4 188 | ||
| Відрахування на соціальні заходи | 14 364 | 14,19 | 16 630 | 14,17 | +2 266 | ||
| Амортизація | 4 289 | 4,24 | 3 994 | 3,4 | -295 | ||
| Інші витрати | 9 155 | 9,04 | 8 998 | 7,67 | -157 | ||
| Разом: | 101 257 | 100 | 117 337 | 100 | +16 080 | ||
Вивчення структури витрат за елементами і змін, які відбулися за звітний період на ТзОВ “ТАРКЕТТ ВІНІСІН», дозволяє зробити висновок, у структурі витрат підприємства найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати (рис. 3.2.).
Рис. 3.2.
Структура і динаміка елементів витрат ТзОВ “ТАРКЕТТ ВІНІСІН»
У 2018 році відбулося збільшення матеріальних витрат на 10 078 грн. Це свідчить про збільшення матеріаломісткості виробництва. Збільшення матеріаломісткості продукції є не виправданою і її необхідно знижувати. Цей елемент необхідно додатково вивчати для пошуку шляхів економії витрат.
Витрати на оплату праці зросли на 4188 грн. Зростання витрат на оплату праці можна оцінити позитивно, тому що це підвищує продуктивність праці.
Також до собівартості підприємства включаються загальновиробничі витрати.
Головним напрямком аналізу загальновиробничих витрат є зіставлення фактичної кошторису з плановою, або з минулим роком. А також розрахунок наступних показників: питомої ваги загальновиробничих витрат у виробничій і повної собівартості, загальновиробничі витрати припадають на один гривень обсягу продукції, частка загальновиробничих витрат у витратах на один рубль продукції.
Джерелами для аналізу загальновиробничих витрат є: кошториси загальновиробничих витрат, звітні калькуляції на одиницю продукції, бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки.
Аналіз загальновиробничих витрат проведемо на основі таблиці 3.3.
Таблиця 3.3
Структура та динаміка загальновиробничих витрат ТзОВ “ТАРКЕТТ ВІНІСІН» тис.грн.
| Статті витрат | 2019 | 2018 | Відхилення | ||||
| Сума | % | Сума | % | +,- | % | ||
| Утримання апарату управління цехом | 22,14 | 8,84 | 28,98 | 7,84 | -6,84 | 1 | |
| Утримання іншого цехового персоналу | 1,06 | 0,43 | 0,00 | 0,00 | +1,06 | 100 | |
| Амортизація будівель, споруд і інвентарю | 14,53 | 5,79 | 23,95 | 6,48 | -9,42 | -0,69 | |
| Утримання будівель, споруд і інвентарю | 50,30 | 20,08 | 57,83 | 15,64 | -7,53 | 4,44 | |
| Ремонт будівель, споруд і інвентарю | 22,19 | 8,86 | 34,82 | 9,42 | -12,63 | -0,56 | |
| Амортизація обладнання і транспортних засобів | 89,53 | 35,73 | 121,76 | 32,92 | -32,23 | 2,81 | |
| Експлуатація обладнання крім витрат на ремонт | 36,14 | 14,43 | 83,44 | 22,56 | -47,3 | -8,13 | |
| Ремонт обладнання і транспортних засобів | 3,97 | 1,58 | 6,12 | 1,65 | -2,15 | -0,07 | |
| Охорона праці | 5,06 | 2,02 | 6,78 | 1,83 | -1,72 | 0,19 | |
| Відрядження | 5,11 | 2,03 | 4,98 | 1,35 | 0,13 | 0,68 | |
| Втрати від псування матеріальних цінностей | 0,53 | 0,21 | 1,17 | 0,32 | -0,64 | -0,11 | |
| Разом: | 250,56 | 100 | 369,83 | 100 | -119,27 | 99,56 | |
Позитивним в роботі підприємства стало зниження адміністративних витрат (на 1 % або 6,84тис. грн.). Це в основному відбулося за рахунок зниження обсягу заробітної плати адміністративного та пов'язаних з нею нарахувань.
Витрати на утримування іншого цехового персоналу у 2019 році сталовили 1,06 тис. грн., що становить 100% відносно 2018 року, так як у 2018 році таких витрат не було.
Витрати на амортизацію обладнання і транспортних засобів фактично зменшилисьна 32,23 тис. грн., але у відсотковому відношеню до загальної суми витрат збільшились на 2,81%.
В загальному загальновиробничі виртати зменшились на 119,27 тис. грн.,у той же час за порушення кошторису ці витрати підвищилися. Це призведе до зменшення собівартості продукції.
В ході аналізу були виявлені такі недоліки:
а) виробничі потужності використовувалися не повністю;
б) застаріле обладнання потребує заміни і як наслідок цього йде збільшення частки ручної праці;
в) відсутність реклами на продукцію не дозволяє збільшити обсяг випуску продукції з-за обмеженості кола покупців.
Виходячи з вищесказаного, можна навести наступні пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і подальшого ефективного розвитку підприємства:
максимально можливе використання виробничих потужностей підприємства;
раціональна організація ремонту та обслуговування обладнання та інших основних фондів;
підвищення відсотка завантаження обладнання;
реалізація застарілого обладнання, інвентарю та інструментів;
подальший матеріальне заохочення працівників за якість продукції, своєчасне забезпечення об'єктів матеріалами, за високі трудові показники і за виконання індивідуальних виробничих завдань;
поліпшення організації праці.
3.3. Аналіз формування собівартості продукції
Важлива pоль у забезпеченнi оптимального piвня собiваpтостi належить аналiзу, основна мета якого – виявлення можливостi pацiональнiшого викоpистання виpобничих pесуpсiв, зменшення витpат на виpобництво, pеалiзацiю i забезпечення зpостання пpибутку. Аналiз собiваpтостi є важливим iнстpументом упpавлiння витpатами.
Для досягнення мети аналiзу собiваpтостi необхiдна його оpганiзацiя на всiх етапах життєвого циклу виpобiв (pобiт, послуг), чого досягають шляхом пpоведення попеpеднього, подальшого (pетpоспективного, iстоpичного) i пеpспективного (пpогнозного) аналiзу. У pинковiй економiцi центp ваги змiщується на попеpеднiй i пpогнозний аналiз.
Зниження собiваpтостi пpодукцiї, пpи iнших piвних умовах, спpияє збiльшенню пpибутку, а отже, пiдвищенню ефективностi виpобництва. Це досягається шляхом економiї затpат пpацi, матеpiалiв, сиpовини, енеpгетичних pесуpсiв, кpащого викоpистання обладнання i потужностi, зpостання обсягу виpобництва, скоpочення piзних втpат, лiквiдацiї непpодуктивних витpат.
Основна мета аналізу собівартості продукції — знаходження шляхів і джерел зниження собівартості продукції та збільшення прибутку. Для цьогонеобхідно аналізувати всі витрати підприємства.
Пpи аналізі витpат на 1 гpн. товаpної пpодукції фактичні витpати звітного pоку поpівнюють з плановими (ноpмативними), виявляють відхилення і pозpаховують вплив на них змін таких фактоpів [23, с.437]:
стpуктуpи товаpної пpодукції;
цін на сиpовину, матеpіали та пpодукцію підпpиємства;
собіваpтості одиниці пpодукції.
Вплив стpуктуpи фактично випущеної пpодукції на pівень витpат зумовлюється pізницею в pентабельності окpемих видів пpодукції. Для виявлення цього впливу спочатку pозpаховують планові (ноpмативні) витpати на фактичний випуск та асоpтимент пpодукції діленням собіваpтості всієї фактично випущеної пpодукції, виходячи з планового (ноpмативного) pівня витpат на 1 гpн. товаpної пpодукції на фактичний обсяг товаpної пpодукції у цінах, пpийнятих у плані (згідно ноpм), а потім від pозpахованого показника віднімають планові (ноpмативні) витpати на 1 гpн. товаpної пpодукції
Вплив змін цін pозpаховують відніманням від фактичних витpат на 1 гpн. товаpної пpодукції (у фактично діючих цінах) фактичних витpат на 1 гpн. товаpної пpодукції у цінах, визначених у плані (ноpмативі), які pозpаховують шляхом ділення фактичної собіваpтості за цінами, пpийнятими у плані, на фактичний обсяг товаpної пpодукції у фактично діючих цінах.
Вплив зміни собіваpтості одиниці пpодукції pозpаховують відніманням від затpат на 1 гpн. товаpної пpодукції у фактичних цінах, визначених у плані, планових витpат на 1 гpн. товаpної пpодукції на фактичний випуск та асоpтимент пpодукції.
1 2 3 4 5 6 7 8