Крім нормативної бази та законодавчих документів з питань теми дослідження в процесі написання дипломної роботи була опрацьована теоретична література.
При визначенні економічної сутності витрат, порядку їх обліку та контролю, автори розглянутих літературних джерел по різному трактують ці питання.
Автор навчального посібника "Бухгалтерський облік в Україні" Завгородній В.П. у своїй праці комплексно розглянув питання організації і методології бухгалтерського обліку щодо форм обліку на підприємствах з різними формами власності та порядку складання бухгалтерської, податкової та статистичної звітності. В його іншій праці "Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу і аудиту" в доступній формі описано методологію бухгалтерського обліку в умовах автоматизованої обробки інформації, проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту з використанням спеціального програмного забезпечення.
Досить цікавими, на наш погляд, є наукові праці Грабової Н.М., яка є автором і співавтором посібників, присвячених бухгалтерському обліку, зокрема: "Теорія бухгалтерського обліку", "Бухгалтерський облік на виробничих і торговельних підприємствах 2000", "Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках".
Це практичні посібники призначені для бухгалтерів, аудиторів, менеджерів, працівників фінансових, ревізійних та податкових органів, в яких розкрито роль обліку витрат в системі управління і контролю в умовах розвитку ринкової економіки, викладено теоретичні основи обліку витрат на підприємстві, напрямки його удосконалення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та прийнятих Положень (стандартів) з бухгалтерського обліку.
Одними з основних джерел спеціальної літератури, використаних при написанні даної дипломної роботи, є праці Ткаченко Н.М. „Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України" та Бутинця Ф.Ф. „Бухгалтерський фінансовий облік”. Основна увага в них приділяється вивченню економічного змісту витратних рахунків і методологічного ведення обліку витрат з урахуванням вимог національних стандартів .
В праці Лишиленко О.В. „Бухгалтерський фінансовий облік” досить детально вивчено та проаналізовано облік та методи формування і розподілу витрат у всіх сферах діяльності підприємства, наводяться різнобічні приклади кореспонденції рахунків для відображення господарських операцій, що використовуються для відображення витрат у різних видах діяльності підприємства, а також відображено документообіг при формуванні витрат підприємства.
Дану тему дуже цікаво висвітлює і Катерина Юрченкоу статті „Методи обліку витрат на виробництво продукції”. Автор характеризує методи обліку витрат виробництва: позаказний, попередільний, метод обліку фактичних витрат та нормативний метод. Однак найбільшу увагу вона приділяє нормативному методу обліку витрат на виробництво продукції, обґрунтовуючи це тим, що даний метод може застосовуватись на різних підприємствах, як виробничих, так і не виробничих. Автор статті зауважує, що впровадження даного методу є найбільш раціональним для виробництв масового характеру, які використовують стандартизацію всіх виробничих процесів і рецептурне нормування витрат. В статті зазначено, що нормативний метод обліку витрат допоможе менеджерам отримати інформацію про відхилення фактичних витрат від норми, використовуючи яку, менеджер зможе вживати необхідні заходи для встановлення причин цих відхилень і попереджати їх виникнення в майбутньому.
Досить широко в періодичній літературі висвітлено і питання управлінського обліку Нападовською Л., Кузнецовою С., Кучиною Л., Шандорою Н та іншими. Дані вчені визначають управлінський облік як передумову для правильного і обґрунтованого обліку та раціоналізації втрат на підприємстві.
Питання організації та методики аудиту і контролю виробничих витрат наводяться в книзі Бутинця Ф.Ф. “Контроль і ревізія підприємницької діяльності”. Автор пропонує виконувати його в двох напрямках: спочатку провести фактичний контроль (інвентаризацію незавершеного виробництва), а вже потім документальний контроль. При документальному контролі перевіряється: дотримання умов визнання витрат, достовірність формування прямих матеріальних витрат, витрат на оплату праці, інших прямих витрат, а також загальновиробничих витрат, а також витрат діяльності підприємства.
В.М. Мурашко в підручнику “Контроль і ревізія” контроль витрат пропонує проводити в таких двох напрямках: перевірка обґрунтованості витрат та ревізія обліку витрат. В даній темі автор приділяє значну увагу методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
Б.Ф. Усач в підручнику “Контроль і ревізія” методику проведення контролю витрат вбачає в контролі витрат за елементами і калькуляційними статтями, та в ревізії собівартості продукції.
Актуальною, на мій погляд, є праця Є.В. Калюги "Фінансово-господар-ський контроль у системі управління" . Вона присвячена актуальним питанням фінансово-господарського контролю витрат в умовах переходу до ринкових відносин. Розглянуті напрями контролю ґрунтуються на дослідженні і розробці його теорії, методології та практики з урахуванням накопиченого досвіду західних країн. Приділено увагу внутрішньогосподарському контролю витрат, спрямованому на попередження зловживань та обґрунтовується необхідність проведення інвентаризацій.
Питання контролю і аналізу також широко висвітлюється в періодичній літературі.
Зокрема, В. Моссаковськийу своїй статті “Система контролю витрат виробництва за сучасних умов” досліджує взаємозв’язок між методом планування та обліку витрат та пов’язаного з ним контролю витрат .
Автор досліджує чотири методи обліку: стандарт-кост, директ-костінг, нормативний метод, чекова форма контролю витрат. Характеризуючи всі переваги та недоліки даних методів, він зазначає і багато прогалин у законодавстві України і визнає, що при належних засадах система контролю витрат виробництва в ринкових умовах потребує належної побудови інформаційного забезпечення та налагодження матеріального стимулювання за результатами діяльності підрозділів.
Анатолій Білоусову праці “Внутрішній аудит: перспективи розвитку і методика організації на підприємствах України” говорить про нерозвиненість в даній сфері законодавства, недооцінення на підприємствах внутрішнього аудиту.
Отже, ми бачимо, що серед вчених-економістів немає єдиної думки щодо методики проведення контролю витрат на підприємстві.
Досить цікавим та зрозумілим для вивчення є праця Є.В. Мниха "Економічний аналіз", в якій розкривається програмний матеріал з теорії і практики економічного аналізу діяльності господарюючих суб'єктів. Автор виділив методологічні й організаційні засади аналітичних досліджень у сфері виробничої, фінансової, інвестиційної та інших видів діяльності підприємства.
Л. Почапська у статті “Аналіз витрат виробництва видавничої продукції” наводить порядок проведення порівняльного аналізу в динаміці за декілька років, показує приклади виконання кошторису витрат на виробництво за даними одного з видавництв м. Києва, аналізує витрати на 1 грн. товарної продукції і т. д.
Питання автоматизації обліку та контролю висвітлено у працях БутинцяФ.Ф. „Інформаційні системи бухгалтерського обліку”, Івахненкова С.В. „Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту”, а також в періодичній літературі. Зокрема, Горщар В. у статті „1С: облік витрат на виробництво продукції” відповідає на практичні питання автоматизованого обліку витрат.
Взагалі необхідно сказати, що проблемам обліку, контролю, аналізу та автоматизації обліку витрат підприємства вчені-науковці та практики приділяють надзвичайно велику увагу.
Хоча, на мою думку, не досить ґрунтовно розглянуто питання документального забезпечення витратних операцій. В той же час широко наведена класифікація витрат та основи обліку (характеристика витратних рахунків, кореспонденція).
Щодо контролю витрат на підприємстві, то ми бачимо, що серед вчених-економістів немає єдиної думки відносно методики його проведення.
Основні показники аналізу та питання автоматизації обліку витрат висвітлено в економічній літературі доволі ґрунтовно.
РОЗДІЛ ІІ
МЕТОДИКА ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
2.1. Облік прямих витрат
Собівартість незавершеного виробництва, готової продукції і реалізованої продукції, на «ТзОВ “ТАРКЕТТ ВІНІСІН» визначається за виробничою собівартістю відповідно до стандарту 16 «Витрати».
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
•загальновиробничі витрати (ЗВВ), які для підприємства є накладними витратами.
Прямі матеріальні витрати визначаються як добуток кількості матеріалу, який можна віднести прямо на об'єкт обліку економічно обґрунтованим методом на ціну одиниці цього матеріалу.
Прикладом прямих матеріальних витрат є вартість сировини та основних матеріалів, які слугують основою будь-якої продукції. Матеріальні витрати займають значну питому вагу в складі собівартості продукції, тому правильний облік і жорсткий контроль за їх ефективним використанням сприяє скороченню собівартості продукції.
На відміну від основних засобів, матеріальні ресурси за один виробничий цикл повністю переносять свою вартість на продукцію, виготовлену в процесі виробництва. Тому кожен виробничий цикл потребує постійного надходження все нових і нових ресурсів одного й того ж найменування.
У процесі виробництва використовують також допоміжні матеріали, але їх використання не пов'язано безпосередньо з виробництвом конкретного продукту. Прикладом таких витрат є вартість мастильних матеріалів для змащування машин і деталей.
Матеріальні витрати, що включаються до складу собівартості продукції, містять такі основні статті:
− сировина й основні матеріали;
− напівфабрикати власного виробництва;
− паливо й електроенергія на технологічні потреби;
− зворотні відходи (віднімаються).
Залежно від функціональної ролі й призначення в процесі виробництва продукції матеріальні ресурси поділяють на окремі групи. Так, в Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій передбачено такі основні групи:
− сировина й матеріали;
− придбані напівфабрикати та комплектуючі вироби;
− паливо;
− матеріали, передані в переробку;
− запасні частини;
− інші матеріали.
Надзвичайно важливе значення для прийняття управлінських рішень має класифікація матеріальних витрат залежно від структури споживання (ХYZ - аналіз). Класифікацію матеріалів за структурою споживання наведено у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Класифікація матеріалів за структурою
| Матеріал | Структура споживання |
| X | Споживання має постійний характер |
| Y | Споживання має тенденцію до скорочення, збільшення або сезонний характер |
| Z | Споживання має нерегулярний характер |
Класифікація матеріалів за структурою споживання - важливий інструмент прийняття рішень у сфері виробництва. ХYZ - аналіз розширює інформаційну базу для ефективного планування використання матеріалів, що дає змогу значно зменшити витрати в процесі діяльності. Подальша класифікація матеріалів може будуватися на принципах точності прогнозування використання матеріалів.
Облік і контроль наявності та руху матеріалів здійснюється не лише за окремими їх групами, підгрупами, а й за кожним найменуванням, видом та сортом. Загальна класифікація матеріалів знаходить відображення в номенклатура – цінниках у вигляді систематизованого переліку матеріалів, що використовуються на підприємствах. У номенклатура - цінниках кожному найменуванню, сорту матеріалу присвоюється умовне цифрове позначення - номенклатурний номер. Крім того, вказується одиниця виміру й ціна матеріалу. Номенклатурний номер застосовується в усіх первинних документах обліку руху матеріалів. Застосування номенклатурних номерів є обов'язковою передумовою автоматизованої обробки інформації під час обліку наявності й використання матеріалів, поліпшенні якості їх обліку, що сприяє запобіганню випадків пересортування. Номенклатурний номер - ознака (код), за якою можна визначити синтетичний рахунок, субрахунок, групу, підгрупу, найменування матеріалу, сорт, розмір.
Як правило, встановлюється десятизначний код номенклатури номера. Перший знак характеризує розділ матеріалів, другий та третій - групу й підгрупу матеріалів, четвертий та п'ятий знаки - технічну характеристику (марку, сорт), шостий, сьомий та восьмий - порядковий номер розміру, дев'ятий та десятий знаки - належність матеріалів до основного або допоміжного виробництва.
Номенклатура-цінник має важливе значення для організації належного контролю за наявністю запасів та їх ефективного використання. Так, використання номенклатур - цінників забезпечує єдність оцінки матеріалів у плановій, нормативній, технологічній, оперативно - технічній, бухгалтерській документації незалежно від структурного підрозділу, де вони створювалися.
Важливе значення в організації обліку матеріалів має їх оцінка. Так, згідно з П(С)БО 9 «Запаси», придбані (отримані) матеріали зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
Первісною вартістю матеріалів, придбаних у постачальників, є собівартість матеріалів, яка складається з таких фактичних витрат:
− сум, що сплачуються згідно з угодою постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
− сум ввізного мита;
− сум непрямих податків у зв'язку з придбанням матеріалів, які не відшкодовуються підприємству;
− транспортно-заготівельних витрат, до яких включаються витрати на заготівлю матеріалів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно - розвантажувальні роботи і транспортування матеріалів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;
− інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням матеріалів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання та поліпшення технічних характеристик матеріалів.
Організація поточного обліку матеріалів за фактичною собівартістю вимагає значних трудових витрат. За умови використання значної номенклатури матеріалів їх фактичну собівартість можна визначити лише в кінці звітного періоду, коли в бухгалтерію надійдуть усі необхідні дані (рахунки, платіжні документи) про надходження та оприбуткування матеріалів. У зв'язку з тим, що на підприємство постійно надходять матеріали, здійснюються за них розрахунки, всі операції потребують відображення в обліку в процесі або зразу ж після їх здійснення. Тому в поточному обліку матеріалів використовуються умовні ціни, які називають обліковими.
Різновидом облікових цін можуть виступати середні закупівельні ціни, планова вартість придбання та нормативна вартість.
Відхилення фактичної вартості матеріалів від середньооблікової, або планової (нормативної), визначається наприкінці місяця та відображається на окремих аналітичних рахунках за групами матеріалів. Фактичну собівартість матеріалів можна визначити як суму (різницю) вартості матеріалів за обліковими цінами і відхилень облікових цін від фактичних.
Під час відпуску матеріальних цінностей на виробництво оцінка їх здійснюється за одним із таких методів:
− ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці продукції
− середньозваженою собівартістю;
− собівартістю перших за часом надходження запасів (ФІФО);
− нормативними витратами.
Методи оцінки запасів, які надходять на виробництво, передбачені П(С)БО 9 «Запаси».
В умовах інфляції з точки зору оцінки фінансового стану та привабливості для інвесторів метод ФІФО є найбільш прийнятним порівняно з рештою розглянутих методів, однак, з точки зору оподаткування, найменш вигідним для підприємств.
Якщо порівнювати методи з точки зору реального стану підприємства, то найбільш точним із них є систематичний варіант методу середньозваженої собівартості.
Основна перевага методу середньозваженої собівартості (періодичний варіант) - простота розрахунку.
Застосування різноманітних методів відповідає досягненню різних цілей, тому основними принципами вибору того чи того методу для оцінки виробничих запасів мають стати:
− порівняння співвідношення «витрати - вигода»;
− відповідність методу поставленим цілям.
Отже, метод оцінки матеріалів, використаних на виробництво, має стати об'єктом особливої уваги менеджерів і повинен відображатися в обліковій політиці підприємства.
Облік використання виробничих запасів починається з моменту їх відпуску у виробництво, тобто з моменту їх видачі зі складу або з цехової комори безпосередньо на виробничі дільниці. Разом з тим відпуск матеріалів на склади (в комори цеху) розглядають як внутрішнє переміщення. Відпуск матеріалів зі складів здійснюється лише особам, які мають право на одержання матеріалів, відповідно до встановленого порядку відпуску запасів у виробництво зі складу цеху підприємства.
Важливою передумовою раціонального обліку використання матеріалів у процесі виробництва є своєчасне та якісне їх документальне оформлення. Разом із тим документальне оформлення операцій, яке стосується використання матеріалів, - одне з найважливіших завдань системи обліку.
1 2 3 4 5 6 7 8