Ім'я файлу: Велика Британія у кінці 19-початку 20 ст..docx
Розширення: docx
Розмір: 10кб.
Дата: 14.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
внешнеэкономическая деятельность.doc
Розширення: docx
Розмір: 10кб.
Дата: 14.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
внешнеэкономическая деятельность.doc
Виправте помилки в тексті.
Велика Британія
Наприкінці 19 століття Велика Британія залишалася однією з найрозвинутіших країн світу. В історії вона отримала назву «володарка світу». Водночас у промисловості почали проявлятися позитивні тенденції до розвитку економіки. Внаслідок яких, Велика Британія стає на перше місце у промисловому розвитку залишивши позаду США та Німеччину. ЇЇ технології у промисловості поступово застарівали, а виробництво ставало дорогим. Сільське господарство у повній мірі забезпечувало населення Англії продуктами харчування і навіть постачало їх у колонії.
Другу половину 19 століття у Англії називають «Вікторіанською епохою». В цей період з 1837 року до 1910 року правила королева Вікторія ІІ. В цей період швидко зростали колоніальні володіння Англії та вели боротьбу між собою дві політичні сили – консерватори та республіканці. Консерваторів очолив Вільям Гладстон, а республіканців – Бенджамін Дізраелі. У цей період партія вігів провела такі реформи:
- Відстоювала принцип вільної торгівлі;
- Виступали проти політики протекціонізму;
- Провели виборчу реформу.
Реформи торі передбачали:
- Скасування заборони на страйки;
- Дозвіл діяльності кооперативів;
- Обмеження робочого тижня 54 годинами;
- Охорона дитячої праці.
Наприкінці 19 століття відбувається розширення прав робітників, що приводить до згортання боротьби за свої права. На чолі цієї боротьби були гомстеди, об’єднані у 1886 році.
У кінці 19 століття припинилася боротьба Ірландії за свої права. Вони зберегли свою релігію, мову, культуру.
Наприкінці 19 століття розгорнувся масовий рух ірландців за аграрну реформу. ЇЇ очолив Чарльз Парнелл, обраний до англійського парламенту в 1875 році. Селяни, керовані «Земельною лігою» припинили боротьбу з англійськими лендлордами. У 1886 році ліберали отримали поразку на виборах із-за неприйняття закону про гомруль. До влади на 30 років прийшли консерватори.
На початку ХХ століття в Ірландії покращилося становище. Було утворено партію «Шинн Фейн», яка виступала за самостійну Ірланську державу під гаслом «Ірландія для всіх». В 1912 році було вдруге подано до парламенту закон про гомруль і прийнято його було у 1914 році. Прийняття даного закону не поширювалося на сім північних графств Ірландії, де проживали протестанти.
В кінці 19- початку 20 століття було піднесення англійського робітничого руху. Що привело до утворення у 1913 році комітету робітничого представництва, а в 1906 році його було перейменовано на ліберальну партію. Утворена лейбористка партія мала свою програму і голосувала у парламенті за захист прав робітників.
Англія потребувала реформ. Одним із перших реформаторів цього часу є Девід Ллойд-Джордж. Реформи які він передбачав включали у себе:
- Безкоштовна початкова освіта і оплата за харчування у шкільних їдальнях для дітей малозабезпечених батьків.
- Потерпілі від нещасних випадків на роботі дістали право на платне лікування і допомогу з інвалідності;
- У 1910 році парламент ухвалив закони про 8-годинний робочий день для гірників та про пенсії за старістю для працюючих «пенсії для молодих».
- Запроваджено допомогу з безробіття та в разі хвороби.
У 1909 році Л.Джордж надав парламенту бюджет де 1% передбачали витрати на соціальні реформи. Витрати передбачалося покрити різким збільшенням податків на земельні володіння, безробіття, зниженням акцизів на тютюн, алкогольні напої та поштові марки.
Палата лордів була проти такого бюджету, тому згодом у 1911 році палата громад ухвалила закон про розширення повноважень палати лордів. Тепер якщо палата громад тричі затверджувала проект закону, він набирав чинності попри заперечення палати лордів.
У зовнішній політиці Англія дотримувалася принципу «Розділяй та володарюй». Вона зберігала панівні позиції на морі. Другим принципом зовнішньої політики став принцип «блискучої ізоляції». Англія утримувалася від укладення тривалих союзів з іншими державами. Був популярний принцип «В Англії немає вічних ворогів і постійних друзів; у неї є лише вічні і постійні інтереси». Основним своїм ворогом у зовнішній політиці Англія вважала Іспанію. На початку ХХ століття ним стала Франція. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики Англії було розширення колоніальних володінь. У 1875 році куплено контрольний пакет акцій Панамського каналу. З 1876 року англійські колоніальні володіння називалися Британською імперією. У 80-90-х роках Англія оволоділа Бірмою, Нігерією, Канадою, Сомалі, Кенією, Угандою, Танганьїкою. В 1899 році розпочала війни у Африці з бурами. Проте у 1902 році Республіка Трансвааль та Оранжева стали частиною Британської імперії. Згодом деякі території отримали статус монополії. У 1910 році Північно-Африканський Союз (ПАС), у 1867 році – Канада, у 1901 році – Австралія, в 1907 році - Нова Зеландія.