Виконавське мистецтво і супроводжуючий його психологічний фактор – сценічне хвилювання
Життя музики.
Життя музики... Вдумаймось, хто в першу чергу, забезпечує життя музики. Звісно, виконавець твору, артист. Я застосовую слово артист в найширшому розумінні – чи то учень музичної школи, училища, або студент музичного вузу, чи прославлений соліст. Для того щоб жити, музика повинна бути не тільки виконана, а й почута. Отже, національно-суспільним надбанням вона стає не тільки завдяки фізичному існуванню в тоносфері сучасності, а й у результаті її усвідомлення громадською думкою. Таким чином, музика живе тільки при існуванні і взаємодії таких трьох чинників...”композитор-виконавець-слухач”.
Публічний виступ.
Публічний виступ є основною, найголовнішою метою всього музичного мистецтва, як мистецтва виконавського, мистецтва, яке доносить музику до слухача. При публічному виступі на виконавця покладається підвищене почуття відповідальності.
Б.Асафьєв у своїй фундаментальній праці “Музыкальная форма как процесс” відзначив: “На відміну від композитора, який створює музику, виконавець відтворює вже створений композитором твір” [2, 79]. Тому виконавець як суб’єкт творчої діяльності залежить від об’єктивної даності – композиторського твору з його задумом та історичними особливостями існування. “Термінами “об’єкт” і “суб’єкт” визначаються складові виконавського процесу: Авторський твір, зафіксований у нотному записі (об’єкт), і музикант-виконавець композиторського твору (суб’єкт). Одночасно для слухача виконавська творчість буде об’єктом, сприйняття якої приведе до утворення суб’єктивних художніх образів і емоцій. В наслідок цього в ролі суб’єкта буде виступати слухач” [4, 140].
Виконавство під кінець ХVIII століття, як окрема галузь мистецької діяльності.
Під кінець XVIII ст. виконавство, як окрема галузь мистецької діяльності стала розмежовуватись і взаємодіяти із творчістю композиторів. Композитори все частіше почали доручати виконання своїх творів професійним музикантам-виконавцям.
З цього часу починають самостійно розвиватись композиторські і виконавські школи.
Проте, незважаючи на великі досягнення вчених у музикознавстві виконавське мистецтво, як і психологічні фактори які супроводжують його, вивчено недостатньо.
Кожний виконавець – це багато в чому не схожий і відмінний від своїх колег митець. Музичне виконавство – це процес індивідуальний, де суб’єктивний фактор, риси індивідуальної музичної майстерності, сценічний досвід, психічний стан грає важливу, якщо не вирішальну роль.
Музикант, який присвятив себе концертному виконавству повинен усвідомити, що для надання життя музиці потрібно жертовно затратити чимало зусиль і роботи, роздумів, розуму і душі. “Через скільки труднощів, хитань, сумнівів, блукань навпомацки і пошуків пройде артист, перш ніж він відчує, що інтерпретація його правильна і переконається, що втілення відповідає задуму” [5, 95].
Вінчає роботу музиканта-виконавця над музичним твором виконання його на сцені. Проте, далеко не всім концертним виконавцям вдається публічне досконале виконання музичного твору, хоча твір був добре підготовлений під час репетиційної роботи. Причиною цього є сценічне, або як його ще називають, естрадне хвилювання.
Система вузівської освіти мистецьких закладів (академій, консерваторій, інститутів мистецтв) передбачає сценічне виконавство у формі академконцертів, екзаменів та заліків по фаховому інструменту, яких уникнути студенту неможливо. Тому підготовка студента до сценічного виступу є надзвичайно важливим питанням як для студента так і для викладача, так як концертний виступ є дуже важливий, якщо не вирішальний момент у творчому житті молодого музиканта, де особливо яскраво проявляється творча індивідуальність, творче -Я- виконавця.
Проблеми які стоять перед виконавцем та його вихователем.
“Різного роду проблеми стоять перед виконавцем і його вихователем. Одна з них носить особливий характер. Ми маємо на увазі не той абсолютно природний і необхідний підвищений емоційний стан в момент виступу перед аудиторією, який сприяє творчому натхненню, а надмірне хвилювання, яке заставляє інколи воістину талановитих музикантів, врешті решт, відмовитись від концертних виступів і присвяти себе іншій художньо-музичній діяльності. На естраді залишається лише той, хто силою свого таланту, інтуїтивно чи свідомо, подолав почуття панічного страху перед слухачами” [1, 79].
Знайомство студентів з психологічними особливостями концертних виступів.
Навчаючись у мистецькому вузі відбувається своєрідний “відбір” придатних чи непридатних до концертної діяльності. Якщо студент за час навчання не оволодів прийомами здолання сценічного хвилювання, обирає іншу сферу музичної діяльності. Той, хто в змозі опанувати себе, загартовує свою нервову систему і успішно продовжує удосконалюватись як музикант-виконавець. Викладачу тут необхідно ознайомити студентів з психологічними особливостями концертних виступів, аналізувати не тільки технічні досягнення і прорахунки, але й власний емоційний стан запропонувати їм практичні прийоми, які допомагають впоратися із надмірним сценічним хвилюванням. Проте, зовсім уникнути творчого хвилювання під час виступу неможливо, та й не потрібно. Бо такий емоційний стан допомагає зробити виконання більш яскравим, артистичним. Митці таке хвилювання називають “хвилюванням в образі” – воно завжди є конструктивним, мобілізуючим.
Кожен викладач повинен переконати студента перед виступом на сцені в тому, що немає концертних виступів більш чи менш відповідальними. Всі концерти – неповторне свято для виконавця. “Ви є митець, ви – особистість, ви принесете свої виступом одкровення, слухачі після вашого виступу вийдуть із глядацької зали кращими, духовно багатшими, щасливішими”.
Основні правила та рекомендації подолання творчого хвилювання.
Основні правила та рекомендації:
а) Не допускати виступи на сцен з недопрацьованими творами. Адже, з одного боку, це неповага до публіки, журі, екзаменаційної комісії, тощо, з іншого – загрози непередбачуваного зриву під час публічного виступу, який викличе психологічну травму, страх сцени.
б) Музичний твір повинен бути вивчений заздалегідь. Обіграний перед своїми колегами, членами художньої ради, друзями на різних сценах з включеними прожекторами виставленими мікрофонами, тощо.
в) Досконало вивчити партію супроводу акомпанементу оркестру, фортепіано і т.д.
г) Здійснити запис кількох фонограм виконуваного твору. Запис проводити не в репетиційній кімнаті, класі, а на сцені, на естраді з аналітичним прослуховуванням разом з викладачем.
д) Не брати в концертний репертуар твори, які перевищують технічні та художні можливості студента. ”Завищена програма” (вираз, який побутує в педагогічній практиці) приречена на невдачу. Це дуже яскрава (в негативному розумінні) ілюстрація порушення деякими педагогами дидактичного принципу доступності в учбовому процесі” [6, 3-11].
е) Вчити музичний твір напам’ять використовуючи не тільки механічну пам’ять, моторну “пам’ять пальців”, дихання, тощо, а й логічну, зорову та інші види пам’яті.
ж) Викладач повинен постійно наголошувати, що музичний твір, який готує студент потрібен не лише йому з метою розширення педагогічного чи концертного репертуару, а в першу чергу, слухачу, який жертвуючи своїм вільним часом прийде в концертну залу для свого духовного збагачення.
З) Викладач, який заспокоюючи студента радить йому забути про публіку (“Грай, наче в залі нікого немає, він порожній”...) робить шкоду для виконавця, оскільки, як сказано було раніше, життя мистецтва можливе лише при існуванні і взаємодії тріади: “автор-виконавець-слухач”. Виключати такий компонент як слухач є нісенітницею. Бо уміння спілкуватися із слухачем забезпечує не тільки вплив його на публіку, але й встановлює зворотній зв’язок – вплив публіки на виконавця.
Надзвичайно важливим моментом у подоланні надмірного сценічного хвилювання підчас виступу є впевненість у якісному, ідеально настроєному музичному інструменті для виконавця-інструменталіста, і добре розспіваному голосовому апараті для вокаліста.
Якості якими повинен володіти виконавець-музикант.
“Виконавець-музикант чи актор повинен володіти рядом якостей: творчою пристрастю, другими словами, творчою здібністю яскраво. Емоційно, пристрасно сприймати художній твір; зосередженістю; рельєфною уявою (баченням чи внутрішнім слуханням); гнучкою уявою; палким і сильним бажанням втілити і передати це іншим; творчим естрадним самопочуттям; високим інтелектуальним рівнем; загальною і спеціальною, зв’язаною із специфікою даного мистецтва, культурою, технічною майстерністю” [3, 27].
Висновок
Отже, виконавське мистецтво і супроводжуючий його фактор – сценічне хвилювання нероздільні. Подолання надмірного сценічного хвилювання є процес індивідуальний, який вимагає постійної кропіткої роботи викладача і студента над своїм фаховим рівнем, володінням рядом артистичних і психологічних якостей, які забезпечать успішний публічний виступ, як найкращу мить життя кожного музиканта.
ЛІТЕРАТУРА
Акімов Ю. Кузовльов В. Про проблему сценічного самопочуття виконавця-баяніста. Баян і баяністи. Зб. статей. Вип – 4. – М.,1978
Асафьев Б. Музична форма як процес. Вид. 2 – е. – Л., 1971. – 197 с.
Баренбойм Л. Музична педагогіка та виконавство. – Л., 1974
Бодіна О. Деякі естетико-методологічні принципи аналізу виконавського мистецтва. Українське музикознавство № 10. – К.: Муз. Україна, 1975. – 142 с.
Гінзбург Л. Ежен Ізаі. – М.: Держкомвидат, 1959.
Кузовльов В. Дидактичний принцип доступності і майстерність педагога. Баян і баяністи. Ч.2. – М., 1974.
Контрольна робота
з психології музично-сценічної творчості
на тему: «Виконавське мистецтво і супроводжуючий його психологічний фактор – сценічне хвилювання»
магістранта І-го року навчання
заочної форми навчання
факультету заочної та магістерської підготовки
залікова книжка №3008
Бондарчука Григорія Сергійовича
План
1. Життя музики.
2. Публічний виступ.
3. Виконавство під кінець XVIII століття, як окрема галузь мистецької діяльності.
4. Проблеми які стоять перед виконавцем та його вихователем.
4.1. Знайомство студентів з психологічними особливостями концертних виступів.
4.2. Основні правила та рекомендації подолання творчого хвилювання.
5. Якості якими повинен володіти виконавець-музикант.
Висновок
Література