ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:
Таким чином, злочини, передбачені у розділі ІІ Особливої частини КК України, являють собою найбільш небезпечні посягання проти особи, оскільки безпосередніми об’єктами цих злочинів є саме життя і (чи) здоров’я особи. Предметом цієї лекції є характеристика саме цих злочинів. Загальна їх характеристика в цілому відповідає вищенаведеній. Більш докладну характеристику окремих складів злочинів ми розкриємо далі.
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ (СТ.115–120 КК)
Стаття 115. Умисне вбивство
Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,
—
карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.
Умисне вбивство:
двох або більше осіб;
малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у
стані вагітності;
заручника або викраденої людини;
вчинене з особливою жорстокістю;
вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
з корисливих мотивів;
з хуліганських мотивів;
особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;
з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;
поєднане із зґвалтуванням або насильницьким сексуальним насильством;
вчинене на замовлення;
вчинене за попередньою змовою групою осіб;
вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;
з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років
або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.
Кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148-VIII, у ст.6 проголошує, що право на життя є невід’ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Вбивство є найтяжчим злочином проти особи. Суспільна небезпека вбивства полягає в тому, що заподіянням смерті іншій людині грубо ігнорується її природне, а тому невідторгнуване право на одне з найцінніших благ – на життя. Внаслідок вбивства життя втрачається безповоротно, що унеможливлює відшкодування заподіяної потерпілому шкоди або компенсування її якимось замінником.
Визначення вбивства має принципове методологічне значення для юридичної кваліфікації. Під вбивством розуміють передбачене кримінальним законом умисне суспільне небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє їй смерть. За іншим визначенням вбивство трактується як протиправне, умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини.
В практичній діяльності по здійсненню правосуддя можна користуватися обома визначеннями. Кожне з них відбиває суттєві ознаки вбивства, врахування яких слугуватиме підставою для безпомилкової кваліфікації цього діяння.
Безпосереднім об’єктом вбивства є життя іншої людини. Вживання слова "іншої" є обов’язковим, бо цим стверджується відсутність вбивства там, де нормальна людина свідомо позбавляє себе життя – чинить
самогубство. Важливим є визначення життя як періоду від народження до смерті. Початковим моментом життя є початок фізіологічних пологів, в тому числі передчасних чи штучних. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть — такий стан організму людини, коли зупиняється робота серця, внаслідок чого відбувається безповоротний процес розпаду клітин центральної нервової системи. Правда, в умовах зупинки роботи серця і дихання можливе збереження життєздатності людського організму і людину за певних зусиль можна врятувати від смерті. Тому теоретично є можливим заподіяння біологічної смерті (вбивства) людині, яка знаходиться в стані клінічної смерті.
Об’єктивна сторона вбивства характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак:
діяння, яке полягає в посяганні на життя іншої людини;
наслідку у вигляді біологічної смерті потерпілого;
причинного зв’язку між діянням та наслідком. Посягання на життя може бути вчинено і шляхом дії, і шляхом бездіяльності.
Однією з необхідних умов визнання особи винною у скоєнні вбивства є встановлення причинного зв’язку між її діянням і наслідком — настанням смерті потерпілого. При цьому за наявності такого зв’язку не має значення, який проміжок часу минув між посяганням на життя і настанням смерті потерпілого (ч. 2 п. 22 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”).
Злочин вважається закінченим, коли в результаті діяння винного настає біологічна смерть потерпілого.
Питання про наявність чи відсутність у винного умислу на вбивство слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема брати до уваги ті з них, які можуть свідчити про бажання чи свідоме допущення винним смерті потерпілого. При цьому, насамперед, слід враховувати спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію спричинених тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій з боку винної особи, його взаємовідносини з потерпілим, поведінка обох, що передувала події злочину (ч. 1 п. 22 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”). Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть. Визначальним при цьому все ж таки є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Відповідальність за умисне вбивство з невизначеним умислом, тобто коли винний передбачає можливість спричинення будь-якої шкоди потерпілому, в тому числі і смерті, і бажає чи свідомо допускає такий наслідок, настає на загальних підставах, бо наявність прямого чи непрямого умислу на кваліфікацію не впливає, але для визначення ступеня вини слід максимально ретельно вивчити суб’єктивні моменти заподіяного.
Суб’єктивне ставлення винного до наслідків свого діяння є визначальним для відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, через яке настала смерть потерпілого. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в результаті якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті потерпілого проявляється в необережності і містить склад злочину, передбаченого ч.3 ст.121 КК.
Суб’єктом вбивства є осудна особа, яка досягла 14 років (ст.ст. 115-117 КК). Якщо вбивство вчинено у співучасті, обов’язково слід з’ясувати характер участі кожного із співучасників і ступінь їхньої вини. Співучасть може виражатись у формі співвиконавства і з розподілом ролей.
Застосовуючи норми закону, які передбачають відповідальність за вбивства, необхідно їх класифікувати на вбивства без кваліфікуючих ознак, вбивства з обтяжуючими ознаками та вбивства з пом’якшуючими обставинами, а також посягання на життя людей, передбачені статтями з інших розділів чинного Кодексу як специфічні обставини і ознаки описаних в них злочинів (наприклад, посягання на життя державного чи громадського діяча).
До таких вбивств, зокрема, належать:
умисне вбивство, вчинене на ґрунті особистих неприязних стосунків, у тому числі й умисне вбивство з помсти на ґрунті таких стосунків;
умисне вбивство під час бійки чи сварки, якщо винний не діяв при цьому з хуліганських мотивів;
умисне вбивство, вчинене особою, що охороняє своє майно чи майно іншої особи;
умисне вбивство, вчинене з мотивів співчуття до потерпілого або з метою полегшити його страждання;
умисне вбивство, вчинене на прохання самого потерпілого.
Вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п.1 ч. 2 ст.115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має (п. 5 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”).
Відповідальність за п.2 ч.2 ст.115 КК настає в разі умисного вбивства малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного знаходилась у стані вагітності. Під убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг
це усвідомлювати.
Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала.
Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.
За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.
Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вбивства.
Виконання службового обов’язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов’язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення
правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).
Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті (п. 12 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи ”).
За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.
Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або сексуальним насильством, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК.
Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, є одним з різновидів умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах і характеризується набагато меншим ступенем суспільної небезпечності порівняно з умисним вбивством, передбаченим ст.115 КК. Врахувавши це, законодавець встановлює за такий злочин і за інші злочини такого типу (ст.117, 118) набагато м’якші санкції. А це в свою чергу вимагає від юриста- практика граничної чіткості у встановленні фактичних обставин справи, щоб вина кожного вбивці знайшла своє точне відображення в кваліфікації.
Умисне вбивство належить кваліфікувати за ст.116 КК за наявності таких умов:
умисне вбивство повинно бути вчинено винним в стані сильного душевного хвилювання;
такий стан повинен виникнути раптово;
цей стан повинен бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою чи систематичним знущанням з боку потерпілого;
смерть повинна бути спричинена саме тій особі, яка вчинила протизаконне насильство, тяжку образу чи систематичне знущання.
Стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект) – це такий психічний стан, за якого інтенсивна емоція протягом короткого часу стає домінуючою, значно знижуючи здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними, майже повністю втрачається функція самоконтролю і самооцінки (інтроспекції), звужується до мінімуму вольова сфера, організм людини значною мірою переходить на інстинктивні механізми керування. В цьому афективному стані людина знаходиться на межі осудності. Оскільки для встановлення факту фізіологічного афекту треба враховувати два критерії – психологічний і юридичний, - необхідно призначення судово- психологічної, а можливо й комплексної психолого-психіатричної експертизи. Це тим більше доцільно, що вирішуються питання не тільки про наявність фізіологічного афекту, але й про його відсутність чи симуляцію.
Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання означає, що такий стан з’являється одномоментно, вибухово як безпосередня реакція на подразник (подію, слово, жест), яка виникає несподівано, певною мірою приголомшливо для людини. Як правило, людина відчуває вплив цього подразника безпосередньо, але в окремих випадках вона може дізнатися про подію, яка викликала в неї стан сильного душевного хвилювання, і від інших осіб.
Протизаконне насильство може бути як фізичним, так і психічним. Судова практика обґрунтовано стоїть на позиції, що фізичним насильством може бути визнано заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі чи вчинення інших насильницьких дій. Психічним насильством може бути висловлена погроза застосувати фізичне насильство, заподіяти моральну чи майнову шкоду. Якщо насильство не було протизаконним, наприклад застосовувалось для затримання злочинця, то викликане ним вбивство в стані сильного душевного хвилювання не дає підстав для кваліфікації дій за ст.116, а охоплюється ст.115 КК.
Визнання образи тяжкою є цілковитою компетенцією слідства і суду, які повинні встановити, що спричинене умисне приниження честі та гідності, виражене в непристойній формі, за змістом з їхньої точки зору і з точки зору самої особи, є особливо образливим.
Систематичне знущання – це тривалий фізичний чи психологічний психотравмуючий вплив аморального змісту і протиправної спрямованості з боку потерпілого, який може викликати стан афекту.
Суб’єктивна сторона вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, характеризується умислом, а також наявністю специфічного емоційного стану винного, який значною мірою знижує його здатність
усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
Стаття 117. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини
Безпосереднім об’єктом злочину є життя новонародженої дитини.
З об’єктивної сторони злочин – це дії жінки-матері, спрямовані на спричинення смерті своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті (п. 21 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи ”).
Суб’єктом злочину, передбаченого ст.117 КК, є тільки жінка-мати, яка вчинила вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них і якій виповнилося 14 років (спеціальний суб’єкт).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується не лише умислом, а й знаходженням винної в такому особливому фізичному і психічному стані, пов’язаному з пологами, коли в неї значною мірою послаблена здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Наявність або відсутність особливого фізичного і психічного стану, в якому знаходиться жінка під час пологів або відразу після них, визначається психолого-психіатричною експертизою.
Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
Об’єктивною стороною вбивства при перевищенні меж необхідної оборони є умисне позбавлення життя того, хто посягає, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання, коли спричинення такого результату явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (стосовно смерті умисел може бути як прямий, так і не прямий), а також метою – захистом від суспільне небезпечних посягань або затриманням злочинця.
Суб’єктом злочину є особа, яка досягла віку 16 років.
Стаття 119. Вбивство через необережність
Вбивство через необережність, як і інші види вбивств, належить до числа злочинів з матеріальним складом. Об’єктивна сторона даного злочину включає діяння, результат у вигляді смерті потерпілого і причинний зв’язок між діянням і результатом. Слід зазначити, що діяння може бути саме по собі злочинним (наприклад, умисне нанесення удару), але у разі настання
злочинного результату воно не утворює самостійного злочину, а поглинається складом ст.119 КК як момент об’єктивної сторони. Діяння, яке спричиняє вбивство через необережність, як правило, пов’язане з порушенням спеціальних приписів чи загальних норм обережності. Значна кількість статей чинного Кодексу передбачає можливість відповідальності за заподіяння смерті через необережність і практично всі вони пов’язані з порушенням певних норм і приписів, зокрема залишення в небезпеці (ч.3 ст.135 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ч.2 ст.139 КК), незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ч.2 ст.265 КК), порушення вимог законодавства про охорону праці (ч.2 ст.271 КК), порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч.3 ст.276 КК), порушення правил використання повітряного простору (ч.3 ст.282 КК), порушення правил поводження зі зброєю (ч.2 і 3 ст.414 КК) тощо. Такого роду злочини додаткової кваліфікації за ст.119 КК не потребують.
Необережна вина визначає психічне ставлення лише до наслідків своєї поведінки, а дія чи бездіяльність у випадках вбивства через необережність може мати свідомий і навіть цілеспрямований характер. Ця обставина на практиці призводить до помилкової кваліфікації вбивства через необережність як умисного вбивства, коли усвідомлення винним фактичної сторони своїх дій помилково визнається доказом передбачення смерті потерпілого. Прикладом може слугувати досить розповсюджена ситуація, коли особа б’є або штовхає потерпілого і останній при паданні, вдарившись об тверде покриття чи якийсь гострий виступ, одержує смертельну травму. У даному випадку дії винного підлягають кваліфікації за ст.119 КК, якщо, звичайно, його умислом не охоплювалось заподіяння смерті потерпілому саме у такий спосіб.
Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.
Стаття 120. Доведення до самогубства
Безпосереднім об’єктом злочину є життя іншої людини. Диспозиція ст.120 чинного Кодексу значно відрізняється від диспозиції ст.99 КК 1960 р. Ст.120 має три частини, в кожній із них вказано на конкретні дії особи, внаслідок яких наступає відповідальність, коли потерпіла особа покінчила або вирішила покінчити життя самогубством.
Об’єктивною стороною злочину є дії чи бездіяльність винної особи, що полягають у жорстокому поводженні з потерпілою особою, у шантажу, примусу до протиправних дій або систематичному приниженні людської гідності.
Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (мордування, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).
Шантаж – це погроза повідомлення даних, які паплюжать особу або її близьких і розповсюдження яких може спричинити суттєву шкоду правам та
законним інтересам потерпілого або його близьких (наприклад, погроза розголошення відомостей про захворювання та ін.). Вони можуть бути як правдиві, так і неправдиві.
Примус до протиправних дій передбачає дії винного, спрямовані на залучення потерпілого, всупереч його волі, до протиправних, у тому числі злочинних, дій (наприклад, на участь у груповому зґвалтуванні, на вчинення злочину в його присутності та ін.).
Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над честю і гідністю людини) (п. 28 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи ”).
Об’єктивна сторона кваліфікованого складу цього злочину (ч.2 ст.120 КК) передбачає дії ч.1 ст.120 КК, вчинені щодо осіб, які перебувають в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох чи більше осіб.
Матеріальна залежність від суб’єкта злочину означає, що єдиним чи одним із джерел існування потерпілого є матеріальна допомога суб’єкта злочину, зокрема перебування потерпілого на його утриманні.
Інша залежність – це залежність службова, шлюбна, залежність підопічного від опікуна, пацієнта від лікаря, підозрюваного від слідчого чи працівника органу дізнання та ін.
Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі умислу або необережності. Якщо потерпілий вчиняє самогубство чи замах на нього у відповідь на правомірні дії (наприклад, при загрозі притягнення до кримінальної відповідальності або викритті злочинної діяльності потерпілого), склад злочину за ст.120 КК відсутній (за винятком випадків, коли такі повідомлення зроблені службовою особою в формі, яка систематично принижувала людську гідність).
Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку (може бути службовою особою).
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 80