Тема Предмет і метод економічної теорії сторінка 4

1 2 3 4

Ім'я файлу: Гошко Анастасія СБЗ-41 економіка (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 47кб.
Дата: 11.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Ой летіла стріла.doc
Практична робота №2.docx
Педагогіка_дошкільна_для_сайта_1.docx
Фізичний розвиток немовлят курсова.doc
Античні міста.docx
Методична розробка (2).doc
Моя концепція.docx
[UAReferats.com]_C29N14832.doc
мет зош Г-4.docx
реферат (2).rtf
194445.docx
ТІ-01_Диханов_Ярослав_Асинхронн_лаб_6.docx
перзентація 1.pptx
доклад.docx

Тема 9. Економічна система – об’єкт макроекономіки. Макроеконмічна модель країни.

Завдання для самостійного опрацювання

1.Суспільне відтворення: сутність, типи.

Суспільне відтворення - це безупинний процес суспільного виробництва. Він охоплює такі стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг.

Просте відтворення - це відновлення виробництва з року в рік практично в незмінних масштабах і на практично незмінній техніко-технологічній основі.

Звужене відтворення може бути зумовлене економічними кризами або трансформаційними кризами. Але в ряді галузей звужене відтворення може бути результатом прогресивних структурних змін в економіці.

Існує два типи розширеного відтворення: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розширеного відтворення передбачає збільшення обсягів виробленої продукції та надання послуг за рахунок зростання використовуваних речових і особистих факторів виробництва, інших ресурсів без зміни їх техніко-технологічної основи.

Інтенсивний тип розширеного відтворення означає збільшення обсягів виробленої продукції та надання послуг за рахунок зростання продуктивності праці, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на основі науково-технічного прогресу.

2.Суспільний продукт, його форми, методи обчислення.

Сукупний суспільний продукт – найбільш загальний показник суспільного виробництва. Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком – ще й ринкову вартість. Так, як виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий продукт. Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу. Проміжні продукти – це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для пере продажу.

Методи обчислення суспільного продукту

Система національних рахунків (СНР) – це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Метод балансу народного господарства (БНГ). Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу національного багатства.

Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік).

3.Валовий внутрішній продукт (ВВП), номінальний і реальний ВВП, дефлятор ВВП.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз. У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП .

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

Для здійснення названих коригувань використовують ціновий індекс (ціновий дефлятор). Індекс цін, який розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

-дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

-дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

- дефлятор ВВП є поточно зваженим, а індекс споживчих цін є базисно зваженим.

4.Національний дохід (НД), його розподіл і перерозподіл, особистий дохід, дохід у використанні громадян.

Національний дохід (НД) - це чистий продукт суспільства, або новостворена вартість. Загальновизнано, що національний доход створюється у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, в торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково).

Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін і споживання.

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадаються на первинні доходи у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, дивідендів, орендної плати та ін Їх поділяють на трудові та нетрудові.

До трудових належать доходи, створювані працівниками на підприємствах і в галузях і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності та підсобного господарства.

До нетрудових, джерело яких - додатковий продукт, відноситься частина прибутку підприємців, відсоток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін

При цьому частина прибутку, створювана продуктивним працею підприємця, вважається трудовим доходом, а нетрудових - лише частина присваиваемой ним прибутку, що перевищує кількість і якість його управлінської праці, витрат, пов'язаних з організаторською діяльністю. Що стосується ренти, то до нетрудових доходів можна віднести тільки абсолютну ренту.

Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Воно здійснюється через механізм ціноутворення в сфері обігу, сплату різних видів податків до державного бюджету, соціальні витрати держави, внески громадян у громадські, релігійні, благодійні фонди та організації.

Тести

1.Б

2.Б

3.Б.

4.А

5. А

Тема 10. Економічна політика держави.

Завдання для самостійного опрацювання

1.Банківська система та грошовий мультиплікатор.

Банківська система– сукупність банківських установ, які функціонують на території даної країни. Вона має два рівні: центральний банк (в Україні – Національний банк) і комерційні банки.

Основні функції центрального банку держави.

-єдиний емісійний центр держави.

-банк банків, здійснює кредитно-розрахункове обслуговування інших банків та кредитних установ, надання кредитів комерційним банкам.

-орган банківського нагляду.

-банк уряду.

-провідник офіційної грошово-кредитної політики.

-керує золотовалютними резервами країни.

-орган банківського нагляду.

-банк уряду.

-провідник офіційної грошово-кредитної політики.

-керує золотовалютними резервами країни.

Спроможність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви та кредитні гроші.

Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса (пропозиція грошей) при зміні грошової бази на одиницю. Коли вилучення грошей у вигляді готівки відсутні, тобто Кг = 0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному.

2.Антиінфляційна політика.

З метою отримання інфляції та зменшення її негативних наслідків держава здійснює антиінфляційну політику. Утілення в життя такої політики потребує від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи реалізації її, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Завдання боротьби з інфляцією та обмеження масштабів інфляційних наслідків — різні й потребують різних методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат.

Здійснення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

3.Зовнішньоекономічна політика.

Співвідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу, визначальним щодо наслідків економічної та політичної діяльності. Від правильного і збалансованого їх взаємозв'язку залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому – життєздатність суспільно-політичної та економічної системи. Наслідки економічної і політичної діяльності є результатом їх взаємодії та взаємозв'язку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем.

Зовнішньоекономічні заходи мають бути сумісними із загальним політико-економічним та суспільно-політичним ладом у суспільстві. Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатися тільки як засіб або проміжна мета для досягнення стратегічних загальнодержавних цілей.

4.Соціальна політика, державне регулювання зайнятості.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

-профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

-організація громадських робіт;

-посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

-розвиток служби зайнятості тощо;

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо). У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

5.Соціальний захист населення.

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку.

Витрати на соціальний захист населення залежать від можливостей економіки. У країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, об'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувачі соціальних виплат.

Сучасна система соціального захисту населення у країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи: сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення; традиційну форму державної, соціальної допомоги та соціальне страхування.

Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам. Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.

6.Особливості економічної політики України.

Задоволення суспільних та індивідуальних потреб є кінцевою метою структурних зрушень в економіці нашої держави на сучасному етапі. Проте, через неоднорідність потреб (матеріальні, духовні, соціальні тощо), міра їх задоволення в умовах ринкової економіки залежить від цілої системи різних показників. Так, на народногосподарському рівні - це збільшення розмірів національного доходу, оптимізація його структури розподілу і перерозподілу. На рівні окремої організації, підприємства - це показники прибутковості і рентабельності. Але, оскільки масштаби економічного розвитку, а також рівень життя в країні визначаються розміром і структурою валового внутрішнього продукту, то в народногосподарському аспекті цей показник є основним при оцінці ефективності економічної структури.

До основних функцій економічної політики держави, зважаючи на виділені елементи, слід віднести:

- забезпечення правопорядку в країні в цілому, без чого неможливе ефективне функціонування будь-якої сфери суспільного життя, у тому числі й економічної;

- гарантія дотримання всіма членами суспільства, у тому числі і учасниками ринку, загальноприйнятих «правил гри»;

- створення і підтримка інфраструктури, на основі якої повинна ефективно функціонувати економіка країни;

- створення і підтримка соціального фону, що сприяє нормальному функціонуванню економіки.

На економіку України вкрай негативно впливають глибинні структурні деформації, пов'язані з ціновими перекосами та більш високою трудоємкістю продукції, що вивозиться. Через високий

рівень зайнятості в сферу матеріального виробництва Україна вимушена залучати додатково понад 300 тисяч працівників з фондом оплати праці 1,2 мільярда карбованців. Зменшує ефективність експорту окремих видів продукції співвідношення цін, що складається на світовому ринку. Характерною ознакою для більшості галузей народного господарства України є великий коефіцієнт зношеності основних виробничих фондів. У чорній металургії, паливно-енергетичному та хімічному комплексах він становить у середньому 50-60 відсотків, а на окремих підприємствах цей показник значно вищий.

Тести

1.В

2.Б

3.Б

4.А

5. В Г
1 2 3 4

скачати