Ім'я файлу: основн_ напрямки оздоровчої ф_зичної культури.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 11.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
ПРАКТИКА ЗВІТ.doc
Індивідуальна робота з Логіки.docx
Питання_модуль_Меліорація_1_2020.doc
Психічні порушення при єпілепсії.docx
Африканський союз.docx
Завдання для самроботи.docx
Контрольна робота.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 11.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
ПРАКТИКА ЗВІТ.doc
Індивідуальна робота з Логіки.docx
Питання_модуль_Меліорація_1_2020.doc
Психічні порушення при єпілепсії.docx
Африканський союз.docx
Завдання для самроботи.docx
Контрольна робота.docx
1.Тема лекції: основні напрямки оздоровчої фізичної культури
2. План:
1. Зміст оздоровчо-рекреативної фізичної культури
2. Зміст оздоровчо-реабілітаційного напряму фізичної культури
3. Гігієнічні принципи на заняттях оздоровчим фізичним вихованням.
4. Висновки
5. Список літератури.
1. Зміст оздоровчо-рекреативної фізичної культури
Фізична рекреація – це процес використання засобів, форм і методів фізичної культури, спрямований, насамперед, на задоволення потреб в активному відпочинку, відновленні сил, розваги і вдосконалення особистості людини у вільний і спеціально відведений (за рахунок праці і навчання) час. До змісту фізичної рекреації належать фізичні вправи аеробного характеру, доповнені анаеробними, що виконуються з відносно низькою інтенсивністю в ігровій і розважальній формі з метою відпочинку, переключення з одного виду діяльності на інший, розваги, покращання здоров’я, підвищення працездатності.
Фізична рекреація – невід’ємний елемент способу життя сучасної людини. Завершення процесу фізичного виховання або спортивної діяльності не повинне вести до повного припинення діяльності у галузі фізичної культури. Продовження його – активність у сфері рекреації, а в деяких випадках і у поєднанні з фізичною реабілітацією. Заняття рекреативного типу принципово відрізняються від спортивного і кондиційного тренування інтенсивністю й обсягом навантажень, формами організації.
Оздоровчо-рекреативна фізична культура - це відпочинок, відновлення сил за допомогою засобів фізичного виховання (заняття фізичними вправами, рухливі і спортивні ігри, туризм, полювання, фізкультурно-оздоровчі розваги).
Термін рекреація (від латинського recreatio) означає відпочинок, відновлення сил людини, витрачених в процесі праці, тренувальних занять або змагань. Щоб відтінити специфіку цього терміну в сфері фізичної культури, часто говорять «фізична рекреація».
В сучасному суспільстві основні функції фізичної рекреації зводяться до наступного:
-соціально-генетична (механізм засвоєння соціально-історичного досвіду);
-творчо-атрибутивна (дозволяє її розглядати в розвитку і удосконаленні);
-системно-функціональна (яка розкриває фізичну, як функцію конкретної соціальної системи);
-аксіологічна (ціннісно-орієнтувальна);
-комунікативна (важливий засіб неформального спілкування людей)
Одним із об'єктивних критеріїв здоров'я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров'я і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров'я.
Висока фізична працездатність, як правило, пов'язана з більш високою рухового активністю і меншою захворюваністю.
В останні десятиріччя в більшості розвинутих країн світу широко розгорнулась компанія «фізична культура на виробництві», її першопричина має, безперечно, економічний характер. Вкладати гроші в зміцнення здоров'я виявилось набагато вигідніше, ніж в лікування захворювань. Іще наприкінці 70-х років фахівцями з ФРН було встановлено, що збитки народного господарства, пов'язані з різними формами непрацездатності, складають щорічно 10% всього валового національного продукту.
Збереження і зміцнення здоров'я працюючих підприємці і державні органи країн Заходу розглядають як виробничу необхідність.
Нині тут робиться все можливе для залучення працюючих до оздоровчих занять фізичними вправами.
В теперішній час фахівці різних країн велику увагу приділяють розробці різних форм оздоровчо-рекреативної фізичної культури на підприємствах.
Основними видами фізичної рекреації є виробнича гімнастика, ввідна гімнастика, фізкультурні паузи (протягом робочого дня), заняття фізичними вправами в неробочий час - туризм (пішохідний, водяний, велосипедний), пішохідні і лижні прогулянки, полювання, масові ігри: волейбол, теніс, городки, бадмінтон.
По кількості людей, які займаються, рекреаційні заняття можуть бути індивідуальні (за програмами) і групові (сім'я, група за інтересами).
2. Зміст оздоровчо-реабілітаційного напряму фізичної культури
Фізкультурний рух як складне явище, що спрямоване на реалізацію соціальних, оздоровчих, виховних, освітніх та інших функцій диференціюється на наступні специфічні напрями:
•фізичне виховання і фізкультурно-оздоровча діяльність в учбових закладах;
•фізкультурно-оздоровча діяльність в соціально-побутовій і виробничій сферах;
•спортивна діяльність.
Згідно Закону України «Про фізичну культуру і спорт» (2009) під фізкультурно-оздоровчою діяльністю розуміють заходи, що здійснюються суб’єктами фізичної культури і спорту для розвитку фізичної культури. Відповідно цього потребує визначення фізичної культури як сфери діяльності, що спрямована на забезпечення рухової активності людей з метою їх гармонійного, передусім фізичного, розвитку та ведення здорового способу життя. Фізична культура має такі напрями: фізичне виховання різних груп населення, масовий спорт, фізкультурно-спортивна реабілітація.
Трактування поняття «фізичне виховання різних груп населення» пов’язане не тільки з процесом виховання особи, а й набуття нею відповідних знань та умінь з використання рухової активності для всебічного розвитку, оздоровлення та забезпечення готовності до професійної діяльності та активної участі в суспільному житті.
Оздоровчий напрям фізичної культури деталізується у терміні
«фізкультурно-спортивна реабілітація», який розглядається як система заходів, що включає застосування фізичних вправ для відновлення здоров’я особи та спрямованих на компенсацію функціональних можливостей організму для поліпшення фізичного і психологічного стану. Розглядаючи поняття фізичної культури як частини загальної культури, в тому числі «індивідуальної фізичної культури людини» виділяють освітній, виховний та оздоровчий напрями, які здійснюються в освітніх закладах, за місцем роботи, проживання і відпочинку громадян. У зв’язку з тим, що фізкультурно-оздоровча діяльність здійснюється з різним контингентом населення, в різних умовах навчання, праці, дозвілля необхідним є теоретикометодичне обґрунтування засобів і методів фізкультурно-оздоровчих занять, що спрямовані на зміцнення здоров’я, первинну і вторинну профілактику захворювань, відновлення організму після навчальної і виробничої діяльності. Ці передумови і лягли в підвалини дисципліни «Теорія і методика оздоровчої фізичної культури»
Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура - це спеціально спрямоване використання фізичних вправ у якості засобів лікування і відновлення функцій організму, порушених або втрачених внаслідок захворювання, травм, перевтоми і інших причин. Застосування окремих форм рухів і рухових режимів з цією ціллю почалось, судячи з історичних довідок, ще в давній медицині і до нашого часу міцно ввійшло в систему охорони здоров'я, переважно у вигляді лікувальної фізичної культури.
В оздоровчо-реабілітаційній фізичній культурі значно зростає роль таких методичних принципів, як принцип індивідуалізації і поступового підвищення навантаження. Оздоровчо-реабілітаційний напрямок представлено в основному трьома формами:
- групи ЛФК при диспансерах, лікарнях;
- групи здоров'я у колективах фізичної культури, на фізкультурно- спортивних базах і т.д.;
- самостійні заняття.
ЛФК розглядається у відповідних розділах предмету «Лікувальна фізична культура». У рамках ЛФК широко використовується лікувальна гімнастика, дозована ходьба, біг, прогулянки на лижах і т.д. Деякі рухові режими (тонізуючий, тренувальний), розроблені організаційно-методичні форми занять (урочні, індивідуальні, групові). Заняття у групах здоров`я носять, як загальнооздоровчий характер для людей, які не мають серйозних відхилень за станом здоров'я, а також спеціально спрямований характер з урахуванням специфіки хвороби. Основними засобами занять є легко дозуючі по навантаженню вправи основної гімнастики, плавання, легкої атлетки. Кращий оздоровчий і тонізуючий ефект досягається при комплексному використанні вправ, бажано різноманітних. Заняття проводяться за спеціально розробленими програмами під керівництвом методиста і наглядом лікаря. Індивідуальні заняття реабілітаційного типу можуть також носити, як загальнооздоровчий, так і спеціально-спрямований характер. Наприклад, під час функціональних порушень серцево-судинної і дихальної систем, потрібно широко використовувати фізичні вправи аеробного характеру. Під час самостійних занять, без медичного контролю, максимальна ЧСС під час навантажень не повинна перевищувати ІЗО уд./хв. для людей молодших 50 років і людей старших 50 років 120уд./хв.
Оздоровчо реабілітаційна культура відіграє важливу роль і в системі наукової організації праці. Проведення профілактичних заходів у фізкультурно- оздоровчих центрах дозволяє зняти стресові явища і негативні наслідки, які виникають внаслідок фізичного і психологічного перенапруження на виробництві і сучасних умов життя. У комплекс профілактичних заходів входять різні відновлювальні вправи, які застосовують в режимі і після робочого дня, масаж, баня, психорегулюючі та інші засоби. Велику роль у системі підготовки спортсмена відіграє спортивно- реабілітаційна фізична культура. Вона спрямована на відновлення функціональних і пристосувальних (адаптаційних) можливостей організму після довгих періодів напружених тренувальних і змагальних навантажень, особливо під час перетренування і ліквідації наслідків спортивних травм.
3. Гігієнічні принципи на заняттях оздоровчим фізичним вихованням.
Фізична культура є важливою складовою загальної культури суспільства, яка включає сукупність її досягнень у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів та умов спрямованого фізичного вдосконалення людини. Уся система фізичного виховання повинна бути орієнтована так, щоб, разом із вирішенням оздоровчих завдань, розв'язувалися й надзвичайно важливі задачі формування знань фізкультурників і спортсменів зі сфери фізичної культури для вмілого їх застосування. Засвоєння теоретичних відомостей допомагає свідомому ставленню дітей до фізичних занять і самостійному виконанню фізичних вправ.
У практиці фізичного виховання використовуються комплекси фізичних вправ, що поєднують з факторами навколишнього середовища і гігієнічними умовами для формування рухових навичок, спеціальних знань, виховання фізичних якостей і різнобічної морфо-функціональної досконалості організму у відповідності до вимог суспільства. Потрібно зазначити, що гігієнічні чинники є вирішальними в реалізації принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання. Водночас ефективність фізичних вправ буде найбільшою при дотриманні належних гігієнічних норм. Навіть найдосконаліше організований педагогічний процес не дасть бажаного ефекту при порушенні гігієнічних норм (наприклад, при порушенні харчування, режиму, якщо заняття проводитимуться в антисанітарних умовах).
Фізичні вправи не наділені певними постійними властивостями. Помічено, що одні й ті самі фізичні вправи можуть викликати різний ефект, і, навпаки, різні фізичні вправи – мати однаковий результат. Тому знання факторів, що визначають ефективність дії фізичних вправ, дозволяє підвищити керованість педагогічним процесом.
Гігієнічні фактори включають різноманітні засоби, що умовно поділяються на дві групи:
1. Засоби, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесами фізичного виховання: норми особистої та громадської гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто те, що забезпечує умови для повноцінних занять фізичними вправами.
2. Засоби, безпосередньо пов'язані з процесом фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку у відповідності до гігієнічних норм, спеціального харчування на дистанції, створення сприятливих зовнішніх умов (чисте повітря, достатнє освітлення, штучна аероіонізація, справний інвентар, зручність одягу і взуття тощо) та активізації відновлення організму (масаж, лазня, ультрафіолетове опромінення тощо).
4. Виснвок.
Оздоровча фізична культура – основний засіб покращення стану здоров’я та працездатності людини, що виражається в активізації та удосконаленні обміну речовин покращенні діяльності центральної нервової системи.
Заняття фізичними вправами забезпечують адаптацію серцево-судинної, дихальної і інших систем до умов м’язової діяльності, прискорюють процес входження в роботу і функціонування систем кровообігу і дихання, а також відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження.
ФК забезпечує позитивний вплив на здоров’я людини за умов дотримання певних правил:
а) засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, що мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;
б) фізичні навантаження повинні плануватися відповідно з можливостями учнів;
в) в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.
Регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих процедур покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, працездатність і попереджує передчасне старіння.
Знання і дотримання теоретико-методичних основ оздоровчої фізичної культури (бігу, ходьби, плавання, їзди на велосипеді, пересування на лижах, різновидів аеробіки, дихальної гімнастики) забезпечує позитивний вплив на організм людини.
Для цього необхідно дотримуватись таких методичних правил:
а) поступове нарощування інтенсивності і тривалості навантаження;
б) застосовувати різноманітні засоби;
в) дотримуватись систематичності занять;
г) відповідність фізичних навантажень індивідуальним можливостям організму;
д) дотримання вимог педагогічного контролю і самоконтролю.
6. Список літератури.
1. Н.Є.Пангелова, Т.Ю.Круцевич, В.М.Данилко "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЗДОРОВЧОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ", Навчальний посібник, Переяслав-Хмельницький – 2017.
2. Лекція 10. Теоретико-методичні основи оздоровчої фізичної культури "Бібліотека фізичної культури".
3. Волков В.М. Спортсменам об отдыхе. – М.: ФиС, 1972.
4. Гилмор Г. Бег ради жизни: Бег трусцой с Артуром Лидьярдом – 2-5 изд.испр.и доп.- М.: Физкультура и спорт, 1970.
5. Годик М.А. Спортивная метрология: Учебник для институтов физ.культ.- М., 1998.