Ім'я файлу: Тема 8 Онтологія, філософські категорії.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 09.11.2023
скачати
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 09.11.2023
скачати
Тема 8 : Онтологія, філософські категорії
ОСНОВНІ онтологічні ПОНЯТТЯ (категорії).
Поняття — структурна одиниця мислення, виражена словом або словосполученням, що відображає головні (сутнісні) ознаки речі. "Категорія" перекладається як висловлювання, судження. Термін "категорія" розуміють як основне поняття.
Визначеність — відмежування (відокремленість), незалежність і однозначність.
Невизначеність — брак певних меж, залежність і багатозначність (неоднозначність).
Детерміні́зм — це термін для метафізичного погляду на те, що весь світ, включно з людиною та всіма діями, визначені певним чином. Однак це залежить від різних факторів, таких як спадковість і навколишнє середовище, а також від інших характеристик об'єктів. Тому людина не має свободи волі. Хоча детермінізм часто розглядається як протилежність свободі волі, філософи стверджують, що ці концепції сумісні. Детермінізм — це теоретичний підхід до причинно-наслідкових зв'язків.
Кондиціоналі́зм — філософська течія в природознавстві, головним чином у біології, яка заперечує об'єктивність причинно-наслідкових зв'язків.
Необхідне — це те, що має внутрішню причину, пов'язану із саморозвитком речі, його не може не бути, воно повинно бути обов'язковим.
Випадкове відбувається в результаті дій зовнішніх, необов'язкових причин, воно може бути і може не бути.
Ймовірне — це міра необхідності і визначається як відносна частота певного наслідку події в дуже великій серії такого роду подій. Так, страхові внески визначаються залежно від частоти смертей для певного віку людей протягом певного часу.
ВИПИШИ значення :
♦ одиничне це....( приклад) і загальне;
Одиничне — те неповторне, унікальне, властиве певному об'єкту, а загальне — притаманне багатьом.
Загальне — те, що притаманне усім об'єктам (існування, структура, властивості).
♦ причина і наслідок;
Причина — це явище, річ, що безпосередньо викликає, породжує інше явище, яке називається наслідком. Виділяють також умови — обставини, що допомагають або заважають дії причини. Інколи їх називають другорядними причинами.
Наслідок – це те, що виходить, випливає з чого-небудь; результат
♦ необхідність і випадковість;
Необхідне — це те, що має внутрішню причину, пов'язану із саморозвитком речі, його не може не бути, воно повинно бути обов'язковим.
Випадкове відбувається в результаті дій зовнішніх, необов'язкових причин, воно може бути і може не бути.
♦ дійсне і можливе;
Дійсність — це буття, що є й розвивається, об'єктивно існує на противагу фантазії та вигадці (при синхронному розгляді) й є протилежним можливості (при діахронному розгляді, тобто розгляді у часі).
Можливість — це потенційна дійсність, передумова виникнення явища, що може здійснитися (стати дійсністю), а може й не здійснитися. Таким чином, можливість і дійсність — це два ступеня розвитку явища, його руху від причини до наслідку, виявлення необхідного і випадкового. За ступенем ймовірності здійснення молена виділити реальні, ймовірнісні, формальні можливості й неможливості.
♦ зміст і форма;
зміст організму — всі його внутрішні процеси на всіх рівнях (від субклітинного до органного), а також його поведінка, реакції на зовнішній вплив.
Форма — досить багатозначне поняття. Нараховується понад 10 різних його значень, найважливішими з яких є три: спосіб існування, різновид і зовнішній вигляд, розміри.
Зміст і форма нерозривно пов'язані і водночас відносно самостійні. Один і той же зміст може мати різну форму (людина й дельфін — ссавці, але мало схожі один на одного). Але однакова форма може бути наповнена різним змістом (наприклад, акула й дельфін).
♦ сутність і явище;
Су́тність— філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.
Я́вище — філософська категорія, що відображає зовнішні властивості, процеси, зв'язки предмета, які даються пізнанню безпосередньо в формах живого споглядання. Явище може змінюватися, розвиватися відповідно до загальних законів розвитку матеріального світу.
Сутність і явище нерозривно пов'язані. Явище залежить від сутності, має по відношенню до неї вторинний, залежний характер. Воно безпосередньо дано у відчуттях і залежить не тільки від сутності, але й від зовнішніх, навколишніх умов, і тому явище завжди багатше, різноманітніше і ніколи повністю не відповідає сутності. Однак явище значною мірою відповідає сутності. Якщо ж такої відповідності не існує, то говорять про видимість, або оманливість.
Явище, або вияв захворювання в медицині називають симптомом, симптомокомплексом (синдромом).
♦ система, елемент,
система — це складний об'єкт, сформований з елементів, відношення яких утворюють структуру.
Елеме́нт — нерозкладний (у даній системі) компонент складних тіл, матеріальних систем, теоретичних побудов; будь-який об'єкт, пов'язаний певними відношеннями з іншими об'єктами в єдиний комплекс. Зв'язок елементів системи позначають терміном «структура»
*структура, функція.
Функцію розуміють як дію, діяльність, зовнішній прояв системи. Структура й функція нерозривно пов'язані; по суті справи, структура є внутрішньою функцією, а функція — зовнішньою структурою.
Контрольні питання: на стор.141 (обов язкових-7 пит.)
1. Що таке хвороба: річ, властивість чи відношення?
Поняття річ означає дещо окреме, що існує відносно самостійно, має межі і властивості і знаходиться у взаємодії з іншими речами. Коли ми говоримо про річ, маємо на увазі, що вона є сама по собі (сонце, дім, книга — це речі).
Властивість — це те, що притаманне речі, виявляється у її відношеннях з іншими речами. Найважливішою властивістю, яка і робить річ певною річчю, є якість. Якщо змінюється якість, то річ стає іншою, принципово змінюється. Ступінь вираження якості, її інтенсивність — це кількість, що може бути виміряна, порівняна з величиною, прийнятою за одиницю. Результат вимірювання виражається числом.
Здоров'я — це властивість людини, і не тільки властивість, а й якість (з точки зору медицини) цієї людини. Але виражати здоров'я числом, вимірювати його кількісне значення сучасна медицина ще не спроможна.
Відношення — загальна властивість декількох речей. Якщо ми говоримо про відношення (взаємовідношення) деякої кількості речей, це обов'язково означає, що ці речі відносно самостійні, з одного боку, і взаємопов'язані, з іншого. Тобто, відношення — це єдність зв'язку і незалежності. При цьому, зв'язок розуміють як відповідність змін. Якщо дві речі пов'язані, то це означає, що зміна однієї з них обов'язково викликає відповідні зміни іншої. Незалежність, у свою чергу, означає брак такої відповідності.
Річ, властивість і відношення визначаються одна через одну. Однак така необхідність полягає в тому, що це найуживаніші поняття і не існує інших, більш загальних, через які їм можна було б дати визначення.
Слід особливо підкреслити співвідносність цих понять, залежність розгляду об'єкта як речі, властивості чи відношення від конкретних умов, мети розгляду, так би мовити, системи відліку.
Так, хворобу можна розглядати як річ, що має свої властивості — симптоми. З іншого боку, вона є властивістю хворої людини, а при розповсюдженні цього захворювання розглядаємо його як відношення.
3. Одиничне і загальне в нозології. Чи є хвороба якістю?
Одиничне — те неповторне, унікальне, властиве певному об'єкту, а загальне — притаманне багатьом.
Проблема співвідношення одиничного і загального — одна з традиційних філософських проблем. Вона була поставлена ще Арістотелем і стала центральною у Середні віки.
Більш диференційований підхід призводить до виділення, крім парних категорій (одиничне — загальне), ще й таких категорій, як загальне й особливе.
Загальне — те, що притаманне усім об'єктам (існування, структура, властивості).
Особливе — загальне для групи, множини якихось предметів, яке водночас є відмінним (ніби одиничним по відношенню до іншої множини). Так, розум людини є загальною властивістю усіх homo sapiens, з одного боку, а з іншого — розум виділяє наш біологічний вид серед інших видів приматів.
Усвідомлення єдності одиничного й загального призводить до висновку про необхідність розгляду будь-якого пацієнта, будь-якого захворювання як такого, що має риси загальні й відмінні. Хвороба як нозологічна одиниця постає при цьому як особливе, те, що дає можливість віднести це захворювання до відповідної нозологічної одиниці (загальне для всіх хворих такого роду) і відділити це захворювання від решти.
4. Причина, умова, привід і наслідок захворювання.
Причина — це явище, річ, що безпосередньо викликає, породжує інше явище, яке називається наслідком. Виділяють також умови — обставини, що допомагають або заважають дії причини. Інколи їх називають другорядними причинами.
Умова, що не має прямого відношення до наслідку і сприйнята за причину, називається приводом. Скажімо, часто-густо протяг вважають за причину ішіасу (радикуліту), у той час як його справжньою причиною може бути інфекція, відкладення солей, пухлини тощо.
Розуміння причинності є важливою складовою частиною детермінізму — вчення про причинність, необхідність і закономірність буття.
Причина хвороби — це двоєдиний процес взаємодії факторів: зовнішнього, що викликає, і внутрішнього, що реалізує, процес заломлення зовнішнього впливу через внутрішні (реактивні) особливості організму. Так, реактивна взаємодія макро- й мікроорганізму є передумовою будь-якого інфекційного патологічного процесу. Хвороботворний фактор виявляє те, що сховано фізіологічною нормою при хронічних захворюваннях.
Встановлення причин захворювання і захворюваності є необхідною умовою не тільки для правильної діагностики й лікування, а також для профілактики й попередження захворюваності. Виявлення причин і умов захворювань — головна мета наукових досліджень у медицині.
5. Необхідне й випадкове в розвитку захворювання.
Необхідність, обов'язковість або, навпаки, необов'язковість, випадковість — це найважливіші характеристики причини.
Необхідне — це те, що має внутрішню причину, пов'язану із саморозвитком речі, його не може не бути, воно повинно бути обов'язковим.
Випадкове відбувається в результаті дій зовнішніх, необов'язкових причин, воно може бути і може не бути. Слід пам'ятати, що будь-яке явище біології (наприклад, мутації) або медицини (захворювання і одужання) — це поєднання необхідного і випадкового. Найважливішим є той факт, що не буває абсолютно необхідних (у всіх відношеннях) й абсолютно випадкових подій. Кожна подія у якомусь відношенні необхідна і в якомусь випадкова. Це не означає, що співвідношення необхідності і випадковості завжди рівні. Міру такого співвідношення виражає важливе загальнонаукове поняття ймовірності.
По суті, в медицині ми маємо справу лише з ймовірними процесами. Повна впевненість може бути лише суб'єктивною. Ситуації, як правило, не відтворювані, й перевірити що-небудь можна тільки непрямо. Ймовірність як єдність необхідності і випадковості — це міра їхнього співвідношення при перетворенні можливості в дійсність.
6. Форми прояву захворювання.
Форма — досить багатозначне поняття. Нараховується понад 10 різних його значень, найважливішими з яких є три: спосіб існування, різновид і зовнішній вигляд, розміри. Можна, наприклад, сказати, що захворювання грипом є формою існування вірусів. Розповсюджене у медицині й інше значення — різновид: легка або тяжка форма захворювання (кавернозна форма туберкульозу тощо). Говорячи про третє значення, мають на увазі квадратну або круглу форму предмета.
Форми прояву захворювань можуть бути різноманітні, в залежності від конкретного захворювання та його характеристик. Деякі загальні форми прояву захворювань включають:
Симптоми: Це ознаки або відчуття, які вказують на наявність захворювання. Симптоми можуть бути фізичними, такими як біль, свербіж, температура, кровотечі, або психічними, такими як депресія, тривога, паніка тощо.
Синдроми: Це сукупність симптомів, які виявляються разом і характеризують певне захворювання або стан. Синдроми можуть бути конкретними для певних захворювань або виявлятися в багатьох різних хворобах.
Локалізовані або системні ураження: Захворювання можуть впливати на конкретні органи чи системи органів, або ж мати системний вплив на весь організм. Наприклад, захворювання серця, легень, нирок, шкіри, нервової системи тощо.
Хронічні або гострі форми: Захворювання можуть бути хронічними, тобто тривалими та довготривалими, або гострими, тобто раптовими та короткочасними.
Комплікації: Деякі захворювання можуть призводити до розвитку інших проблем або ускладнень, які потребують окремого управління та лікування.
7. Сутність захворювань.
сутність — головного, стійкого у внутрішньому змісті об'єкта, його підвалин, від чого залежить усе інше, — продовжує залишатися метою багатьох наук.
Сутність захворювань визначається в контексті медичної науки та практики як відхилення від нормального функціонування організму, що призводить до порушення його структури та функцій. Захворювання можуть мати різноманітні причини, включаючи інфекції, генетичні дефекти, вроджені порушення, навколишнє середовище, стиль життя та інші фактори.
Сутність захворювання також може включати такі аспекти, як патологічні зміни в клітинах та тканинах організму, порушення фізіологічних процесів, втрату балансу внутрішнього середовища (гомеостазу), а також супутні симптоми, що виникають в результаті цих порушень.
Медицина вивчає різноманітні захворювання, їхні причини, механізми розвитку, прояви та методи лікування. Діагностика та лікування захворювань базується на специфічних знаннях про патофізіологію, клінічні прояви та методи дослідження організму. Також важливими аспектами є профілактика захворювань, попередження ризикових факторів та підтримання загального здоров'я організму.
8. Ймовірний підхід до сучасної медицини.
Сучасна медицина базується на різноманітних підходах та принципах, що включають передові наукові дослідження, технологічний прогрес, персоналізовану медицину та всебічний підхід до лікування. Деякі з ключових складових сучасної медицини включають наступні підходи:
Трансляційні дослідження: Інтеграція результатів базових наукових досліджень в клінічну практику для розробки нових методів діагностики, профілактики та лікування різних захворювань.
Персоналізована медицина: Використання індивідуальних характеристик пацієнта, таких як генетичний фон, біологічні маркери, стиль життя та інші фактори, для розробки індивідуально підходящих стратегій профілактики та лікування.
Інформаційні технології в медицині: Використання сучасних технологій, таких як штучний інтелект, машинне навчання, аналіз великих обсягів даних, для поліпшення діагностики, лікування та моніторингу пацієнтів.
Інтегрований підхід: Співпраця між різними спеціалістами з медичної галузі для надання комплексного лікування, яке охоплює не лише фізичний, а й психологічний та соціальний аспекти здоров'я.
Превентивна медицина: Фокус на запобіганні захворювань шляхом посилення свідомості про здоровий спосіб життя, вакцинації, ранньої діагностики та контролю факторів ризику.
Підвищення якості та доступності медичної допомоги: Забезпечення доступу до якісної медичної допомоги для всіх шляхом розвитку медичної інфраструктури, підвищення кваліфікації медичного персоналу та ефективного управління здоров'ям.
Ці підходи допомагають сучасній медицині досягати більш ефективних результатів у лікуванні хвороб, підвищенні якості життя пацієнтів та попередженні поширення захворювань.
9. Структурно-функціональний підхід у сучасній медицині.
Структурно-функціональний підхід є важливою складовою сучасної медицини і орієнтований на вивчення взаємозв'язку між структурою та функцією органів та систем організму. Цей підхід дозволяє лікарям отримати глибше розуміння причин та механізмів захворювань, що допомагає в розробці ефективних стратегій діагностики та лікування.
Основні принципи структурно-функціонального підходу включають наступне:
Аналіз структури: Це вивчення анатомії та морфології органів, тканин, клітин та їхніх компонентів з метою виявлення будь-яких аномалій або патологічних змін.
Аналіз функції: Це дослідження фізіологічних процесів та функцій органів, тканин та клітин, що дозволяє з'ясувати, як організм працює та взаємодіє з навколишнім середовищем.
Взаємозв'язок між структурою та функцією: Це дослідження та аналіз того, як будь-які зміни в структурі органів впливають на їхню функцію та навпаки.
Діагностика та лікування: На основі розуміння взаємозв'язку між структурою та функцією медичні фахівці можуть розробляти ефективні методи діагностики та лікування різноманітних захворювань, спрямовані на відновлення нормальної структури та функції організму.
10. Чи може патологія бути лише функціональною?
Так, у медичній практиці існує поняття "функціональної патології", яке відображає порушення функцій органів чи систем організму без очевидних структурних змін або органічних дефектів. Це означає, що під час функціональної патології зберігається нормальна структура органів, але функціонування їхніх систем порушене.
Функціональна патологія може мати різноманітні причини, такі як стрес, психологічні фактори, дисбаланс гормонів, дієта, неправильний спосіб життя, вікові зміни та інші. Це може призвести до розвитку таких захворювань, як функціональні розлади шлунково-кишкового тракту, функціональні порушення нервової системи, функціональні розлади сечовипускної системи тощо.
Діагностика функціональної патології може бути важливим завданням для медичного фахівця, оскільки вона вимагає уваги до пацієнтового симптоматичного комплексу, функціональних випробувань та інших діагностичних методів для встановлення причин порушення функцій органів. Лікування функціональної патології може включати в себе зміни в способі життя, дієту, психотерапію, фізіотерапію та інші консервативні методи.