Ім'я файлу: Філософія ННІП365972164385519536.docx
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 03.05.2020
скачати
Тема 5: Сучасна світова філософія.Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 03.05.2020
скачати
Філософія XIX ст. Перегляд класичної моделі світорозуміння. Програма радикального оновлений філософії — марксизм (Маркс і Енгельс), позитивізм, філософія життя.
Відкриття несвідомих поривів життя (З. Фройд. Ф.Ніцше. А Шопенгауер). Відмова від суб’єкт-об’єктної дихотомії буття.
Екзистенціальна філософія. К’єркегор. Німецький екзистенціалізм. Французький екзистенціалізм. Становлення філософської антропології. Персоналізм. Неотомізм.
Сучасна світова філософія. Філософія модерну і постмодерну. Постпозитивізм та аналітична філософія.
План семінарського заняття
Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної філософії.
Філософські ідеї А.Шопенгаера та С.Кіркегора. Напрями розроблення "наукової філософії".
"Філософія життя" Ф.Ніцше. Ф.Ніцше та ніцшеанці.
Вихідні ідеї антропологічних шкіл та напрямів. Культурологія та філософія історії у філософії ХХ ст.
Напрями та ідеї релігійної філософії. Провідні тенденції сучасного розвитку світової філософії.
Творчі завдання до семінару (письмово).
Завдання 1. Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної філософії.
Опрацюйте положення, що вводять в порівняння установки класичної та некласичної філософії:
"До характеристики сучасності: розквіт проміжних форм, зникнення виразних типів, розрив із традиціями, зі школою; панування інстинктів, підготовлене високою філософською оцінкою несвідомого… Звичка до безумовних авторитетів перетворилась нарешті у потребу безумовних авторитетів… Наступне покоління… силою своїх історичних інстинктів з необхідністю приводилось до визнання відносності будь-яких авторитетів. Тепер мораль лише тягар, який може постати фатальним. Вона сама, вимагаючи правдивості, примушує нас до заперечення моралі… Передумова такої гіпотези: немає ніякої істини; немає абсолютних властивостей речей; немає "речі в собі"… Цим цінностям не відповідає і не відповідало ніякої реальності…" (Ф.Ніцше).
Які ознаки некласичної філософії та некласичних підходів до явищ культури можна виділити у наведених міркуваннях Ф.Ніцше? Яким чином автор пояснює виправданість некласичного підходу?
"Філософія, що її можна вважати "сучасною" в широкому значенні цього слова, розпочинається від 1830 року… Весь час після 1830 року, хоча й становить певну цілість, охоплює однак два періоди: наше безпосереднє минуле… і наше теперішнє. Безпосередня минувщина – це ХІХ століття (його середина і кінець), а теперішність – це… ХХ століття. Власне від 1830 року настав… поворот до мінімалізму, реалізму, утилітаризму… При тому, якщо філософія сама збагатилась, то порівняно із іншими науками дещо втратила. З першого місця, яке філософія посідала у науковому продукуванні минулих епох, вона зійшла на досить далеке після природничих та історичних наук, котрі тепер продукували знань більше, ніж філософія… З‘явилось те особливе явище, що типові представники того часу почали нехтувати філософією, твердити, що вона не є наукою, навіть вважати її шкідливою, бо вона, мовляв, відволікає від справжньої науки" (Вл.Татаркевич).
Які зміни відбулись у самій філософії та в її соціальному статусі? Як ви можете прокоментувати такі риси некласичної філософії як мінімалізм, утилітаризм, реалізм? Що саме в них було некласичного? – Задля відповіді на це питання перечитайте наступні твердження того ж автора:
"Мінімалістські тези виявляються достатніми для опису нашого світу, нашого пізнання і поведінки, все ж інше здається ілюзорним, недостовірним… Натомість максималістська, крім того, схиляється ще й до визнання трансцендентних, апріорних, інтуїтивних істин, визнання духовного, ідеального, надприродного світу…" (Вл.Татаркевич).
Завдання 2. Вихідні ідеї А.Шопенгауера та С.Кіркегора.
"Ще за часів Гегеля з‘явились філософи, що різко постали проти його філософії… До таких мислителів належать перш за все А.Шопенгауер та С.Кіркегор. У відношенні до їх філософії можна вести розмову про різку зміну філософської проблематики, про появу так званої посткласичної (в нашій термінології – некласичної) філософії…" (В.Губин).
"Світ є моє уявлення"‖: ось істина, яка має силу для кожного живого та пізнаючого єства, хоча лише людина може зводити її до рефлексивно-абстрактної свідомості. Якщо вона це дійсно зробить, у неї зародиться філософський погляд на речі. Для неї тоді стає ясним та безсумнівним, що вона не знає ні сонця, ні землі, а знає лише око, яке бачить сонце, руку, що доторкується до землі, що оточуючий її світ існує лише як уявлення, тобто виключно у відношенні до іншого, до того, хто уявляє, яким і постає людина" (А.Шопенгауер).
Оцініть, якою мірою дана теза А.Шопенгауера є незаперечною. Чи можна прийняти її без вагань? Як може оцінити цю тезу митець? Науковець? Яким є ваше до неї ставлення?
"Воля – внутрішня субстанція, серцевина бідь-якої часткової речі і всього разом. Сліпою є воля в природі, явлена вона і в розсудковій поведінці людини, - тут колосальна відмінність в проявах, але сутність лишається незмінною… Оскільки те, чого бажає воля, завжди є життя, то все одно, чи сказати просто "воля" чи "воля до життя"… Воля як така є вільною; це випливає із того, що вона є річ в собі, опора будь-якого явища. Воля на всіх ступенях своїх проявів абсолютно позбавлена кінцевої мети і знаходиться у постійному прагненні, яке і є її сутністю…" (А.Шопенгауер).
Спробуйте чітко визначити найперші характеристики волі за А.Шопенгауером, дайте їм оцінку. Ознайомтесь із тим, як на основі свого вчення про дійсність А.Шопенгауер оцінює людське життя:
"Життя більшості людей – це лише постійна боротьба за саме це існування, і вони заздалегідь впевнені, що вийдуть із цієї боротьби переможеними. І те, що їх змушує проявляти впертість у цій тяжкій боротьбі, є не стільки любов до життя, скільки страх смерті, яка, проте, невідворотно стоїть за завісою і кожну мить може звідти вийти" (А.Шопенгауер).
Розкрийте зв'язок такого бачення життя із поняттям волі у А.Шопенгауера, поясніть, як із поняття волі випливає в цілому песимістичне бачення життя.
"…У повну протилежність І.Канту, який джерела доброчесності шукав в абстрактній рефлексії (поняття обов'язку та категоричного імперативу), ми ні на мить не вагаючись скажемо: голе поняття для доброчесності є безплідним; усяка істинна і чиста любов – це співстраждання, а всяка любов, яка не є співстражданням, – це себелюбство… Той, хто осягає сутність речей в самому собі, водночас осягає і ціле. Із його волею відбувається переворот: вона вже не стверджує своєї сутності, вона відкидає її… Людина відштовхує волю до життя, ядро та сутність цього нещасного світу" (А.Шопенгауер).
Простежте лінію етичних міркувань А.Шопенгауера, спробуйте з'ясувати, що на чому базується: себелюбство на співстражданні чи, навпаки – співстраждання на себелюбстві? Чи можна вважати етику А.Шопенгауера: а) колективістською етикою; б) егоїстичною (індивідуалістською)? Спробуйте також пояснити, чому етичні погляди А.Шопенгауера мали відчутний вплив на літературу ХІХ століття. Ознайомтесь із провідними думками наступного засновника некласичної філософії – С.Кіркегора:
"Що я повинен робити? У чому полягає моє покликання? Де я? Що значить сказати світ? Яким є значення цього слова? Хто заманив мене сюди і полишив тут? Хто я? Як я опинився в цьому світі? Чому мене не спитали, чому не ознайомили із правилами та звичаями, а просто встромили в нього, ніби я був куплений у продавця душ? Як я опинився втягнутим у цей грандіозний захід, що називається дійсністю? Хіба це не справа вибору? Кому я можу пожалітися?" (С.Кіркегор).
Оцініть той спектр питань, які мислитель вважає найпершими; куди й до якої проблематики вони спрямовані? В чому полягає їх новизна та оригінальність? В своєму описуванні духовного розвитку людини, С.Кіркегор висунув ідею "трьох стадій"; подаємо її у стислому викладі коментаторів:
"Естетична стадія характеризується переживаннями, що потурають бажанням. На цій стадії індивід залишається пасивним спостерігачем… Естет, як бджола, перелітає із квітки на квітку; він завжди перебуває в пошуку нових переживань. Єтик надає життю сенсу, йдучи обраним ним шляхом. Його життя постає осмисленим завдяки пристрасному втягненню у його життєвий проект. Перехід до релігійної стадії – це стрибок у невідоме… Лише за допомогою віри в Бога індивід знаходить порятунок в універсальному. У вірі людське відношення стає боговідношенням" (Скирбек Г., Гільєн Н.).
Скільки стадій життєвого сходження виділяє С.Кіркегор? Що постає вирішальними характеристиками цих стадій? Докладно проаналізуйте останнє питання, використовуючи певні цитати із творів С.Кіркегора.
"Строго кажучи, усюди, де мова йде про вибір, там постають етичні питання, а єдиний абсолютний вибір – це вибір між добром і злом… Вибір же естетика або відбувається безпосередньо і тому не є вибором, або губиться у множині предметів вибору" (С.Кіркегор).
"Віра являє собою той парадокс, що індивід як такий постає вищим від загального, не підпорядкований йому, а стає над ним,… причому цей індивід знаходиться у абсолютному відношенні до абсолютного" (С.Кіркегор).
"Етичне як таке є дещо всезагальне, а всезагальне – це те, що може бути застосованим до будь-кого… Але усякий раз, коли одиничний індивід, увійшовши у всезагальне, відчуває прагнення ствердитись в якості одиничного, він опиняється в ситуації спокуси, із якої він може вибратись лише із каяттям віддаючи себе як одиничного всезагальному…" (С.Кіркегор).
Як ви розумієте тезу "перебувати в абсолютному відношенні до абсолютного"? Як ця теза пов'язана із людською індивідуальністю? Чи згідні ви із тим, що в певних ситуація індивідуальне може стояти над всезагальним? Спробуйте навести приклади таких ситуацій.
Дайте узагальнену оцінку вихідним тезам А.Шопенгауера та С.Кіркегора, виділть в їх філософських позиціях спільне та відмінне, аргументуйте своє ставлення до цих позицій.
Завдання 3. Сучасна методологія науки: неопозитивізм і постпозитивізм.
Приступаючи до вивчення цього питання треба пригадати, що позитивізму притаманні емпіризм і феноменалізм, прагнення "онаучити" філософію. З огляду на це опрацюйте нижче наведені філософські положення:
"Філософія не може бути плідною, якщо вона відділена від науки" (Б.Рассел).
"Більшість суджень та питань філософії мають коріння у нашому нерозумінні логіки мови… Уся філософія – це критика мови… Судження конструює світ за допомогою логічного каркасу, і тому в судженні, якщо воно є істинним, можна угледіти всі логічні риси реальності" (Л.Вітгенштейн).
Дайте відповіді на питання: Яким постає уявлення про предмет філософії в неопозитивізмі? Як визначається в наведених вище фрагментах співвідношення філософії та науки?
Ознайомтесь із класичних обґрунтуванням процедури верифікації у неопозитивізмі ХХ ст.:
"Навряд чи хто стане заперечувати, що знання в житті та в науці у певному сенсі починається із констатації фактів і що "протокольні судження", в яких останні фіксуються, знаходяться у початку науки… Мета науки – досягнення істинного опису фактів… Проблема базису знання полягає саме у знаходженні критерію істинності. Тому причиною введення терміну "протокольні судження"‖ було перш за все те, що він допомагав виділити деякі речення, істинністю яких можна було би, як лінійкою, виміряти істинність всіх інших суджень" (М.Шлік).
Уважно перечитайте міркування М.Шліка – засновника так званого "Віденського гуртка", поясніть, як розгортається лінія міркування філософа, що в них можна вважати виправданим і корисним, а що може викликати сумнів. Як вирішується проблема співвідношення емпіричного і теоретичного рівнів пізнання, відношення факту до теорії?
Нижче наводяться положення К.Поппера – одного із перших постпозитивістів. Прочитайте їх та поясніть, в чому полягає відмінність методу демаркації К.Поппера від методу верифікації?
"Спостереження чистого, позбавленого теоретичної компоненти, просто не існує. Всі спостереження, особливо експериментальні, виконані в світлі тієї чи іншої теорії" (К.Поппер).
"Від наукової теорії я не вимагаю, щоб вона була обрана… раз і назавжди; але я вимагаю, щоб її логічна форма була відкритою для засобів емпіричного контролю в негативному сенсі. Емпірична система не повинна виключати спростування досвідом… Критерій демаркації призначений відокремити наукові системи від метафізичних тверджень. Останні завжди верифікуються (який факт не підтверджує принаймні одну з багатьох філософій історії?) і нічим не спростовуються (яким фактом можна спростувати філософію, історію або якесь релігійне бачення світу?)" (К.Поппер).
Отже, К.Поппер вважав можливість спростування якихось положень більш важливим для науки, ніж їх підтвердження (верифікацію). В чому ви можете побачити переваги спростування (фальсифікації) у порівнянні із верифікацією? Наскільки такі переваги є вагомими?
Ознайомтесь також із твердженнями інших відомих фундаторів постпозитивізму, звертаючи увагу на те, в чому полягають їх новації у підході до науки (чи розглядають вони науку абстрактно, як логічно-термінологічну конструкцію, чи вписують її в певні реалії соціальної історії).
"Наукове знання, так само як і мова, за своєю внутрішньою сутністю постає або загальною властивістю групи (колективу), або нічим взагалі. Щоби його зрозуміти, ми повинні осмислити специфічні особливості груп, що творять науку та користуються її плодами… Коли ми виділяємо наукове співтовариство, ми повинні спитати: що об‘єднує його членів? Парадигма або множина парадигм – такою буде відповідь; парадигма як набір настанов для наукової групи…" (Т.Кун).
Який підхід до науки превалює в останньому фрагменті: а) логічний; б) гносеологічний; в) соціальний?
"Якщо розглянути найбільш значимі послідовності, що мали місце в історії науки, то видно, що вони характеризуються неперервністю… Ця неперервність є нічим іншим, як розвитком деякої дослідницької програми, що складається із методологічних правил…" (І.Локатос).
Який підхід до науки запропонований І.Локатосом? Які він має позитивні сторони?
"Науку вважають чимось, встановленим об‘єктивно, незалежно від її емоційних коренів… Необхідно підкреслити, що з цим поглядом я не згідний. Тепер прийшов момент, коли я хочу сконцентрувати увагу на пристрасності в науці… Це не просто суб‘єктивно-психологічний побічний ефект, а логічно невід‘ємний елемент науки… Пристрасність вченого, що робить відкриття, має інтелектуальний характер, що свідчить про наявність інтелектуальної, зокрема – наукової цінності. Остання дає можливість розрізняти факти, що мають або не мають наукового інтересу" (М.Полані).
На якому реальному аспекті функціонування науки наголошує М.Полані? Згідні ви чи не згідні із його твердженнями? – Підкріпіть свої міркування прикладами.
Завдання 4. Антропологічні напрями: філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм.
Аналізуючи нижче наведені тексти з твору М.Хайдеггера "Що таке метафізика", зверніть увагу на те: Яке буття та за яких умов є екзистенцією? Що таке трансценденція? В якому настрої людині відкривається Ніщо і що воно приносить людині? Чим екзистенційний жах відрізняється від звичайної боязні? Чи є Ніщо сущим і яке його значення в розкритті сущого?
"Людське буття означає: висунутість в Ніщо... Чи трапляється в бутті людини такий настрій, який підводить її до самого Ніщо? Це може статися і дійсно стається – хоч досить рідко – лише на мить, в фундаментальному настрої жаху (страху). Під цим "жахом" ми розуміємо не ту надто часту схильність жахатися, яка, по суті, споріднена з надмірною боязливістю. Оскільки боязні властива окресленість причини і предмету, боязливий і полохливий міцно зв‘язані з речами, серед яких знаходиться. Прагнучи врятуватись від чогось – від ось чого - він губиться у відношенні до останнього, тобто в цілому "втрачає голову". Під час жаху для такого сум‘яття вже немає місця. Найчастіше якраз навпаки, жаху властивий якийсь зацепенілий спокій... І невизначеність того, перед чим і від чого бере нас жах, є зовсім не проста відсутність визначеності, а сутнісна неможливість що б то не було визначити... Під час жаху "земля вислизає з-під ніг". Точніше: жах забирає у нас землю з-під ніг, тому що примушує вислизати суще в цілому. Тому і ми самі - ось ці існуючі люди – з загальним проваллям сущого також вислизаємо самі від себе. Тому в принципі жахливо робиться не "тобі" і "мені", а "людині".
…Тільки на основі споконвічної наявності Ніщо людське буття може підійти до сущого і вникнути в нього. Висунуте в Ніщо, наше буття в будь-який момент завжди вже заздалегідь виходить за межі сущого в цілому. Цей вихід за суще ми називаємо трансценденцією. Без споконвічної відкритості Ніщо немає ніякої самості і ніякої свободи... Ніщо є умовою можливості розкриття сущого як такого для людського буття. Ніщо не є, власне, навіть антонімом до сущого, а споконвічно належить до самої його основи. В бутті сущого здійснює своє уніщовлення Ніщо.
Якщо наше буття може вступити у відношення до сущого, тобто екзистувати, то лише завдяки висунутості в Ніщо і якщо Ніщо споконвічно відкривається тільки в настрої жаху, чи не доведеться нам постійно втрачати землю під ногами з цим жахом, щоб мати можливість екзистувати? Але що означає, що цей споконвічний жах буває лише в рідкі миттєвості? Тільки одне: на поверхні і зазвичай Ніщо в своїй первісності від нас заслонене. Чим же? Тим, що ми дозволяємо собі цілком загубитися в сущому. Чим більше ми в своїх стратегемах повертаємося до сущого, тим менше ми дозволяємо йому вислизати як такому, тим більше ми відвертаємось від Ніщо. Зате і тим вірніше ми виганяємо самі себе на загальноприступну зовнішню поверхню нашого буття" (М.Хайдеггер).
"Тут-буття є суще, яке не лише трапляється серед інших сущих. Воно… відрізняється тим, що для цього сущого в його бутті мова йде про саме це буття… Цьому сущому властивим є те, що із його буттям та через нього це буття собі самому розімкнуте… Саме буття, до якого це Тут-буття може бути віднесеним і завжди якось відносилось, ми іменуємо екзистенцією. Тут-буття розуміє себе завжди із своєї екзистенції, можливості його самого бути самим собою або не самим собою…" (М.Хайдеггер).
Спробуйте перевести на зрозумілу вам мову положення наведеного вище фрагмента, враховуючи те, що термін "Тут-буття" характеризує людину. В якому сенсі буття людини постає для неї розімкнутим? Як ви зрозуміли термін ―екзистенція‖? Як людське буття пов‘язане із часом?
Для розуміння філософії екзистенціалізму суттєве значення має рішення проблеми свободи. Для більшості екзистенціалістів свобода і екзистенція – поняття тотожні.
"Для екзистенціаліста людина не піддається визначенню тому, що початково нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає ніякої природи людини, як немає бога, що її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але й така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і виявляє свою волю вже після того, як починає існувати..., то вона є лише тим, що сама з себе робить. Таким є перший принцип екзистенціалізму... Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідає за те, чим вона є. Таким чином, в першу чергу екзистенціаліст віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування" (Ж.-П.Сартр).
Проаналізуйте текст і дайте відповіді на питання: чому поняття свободи і екзистенції є тотожніми? Як ви розумієте твердження Сартра, що "людина приречена бути вільною"?
ененеененее
1 2 3