Сутність та наукові основи «трасології».
Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення та дослідження.
Трасологія базується на таких наукових положеннях: 1) об’єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об’єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об’єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак; 2) за певних умов зовнішня будова одного об’єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об’єкта, який їх залишив; 3) відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зовнішні ознаки; 4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.
Поняття «слід» у трасології. Класифікація слідів у трасології. Механізм утворення слідів.
Традиційно трасологія вивчає сліди у вузькому розумінні, а саме — матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об’єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають унаслідок взаємодії двох об’єктів і є досить поширеними: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є основним предметом вивчення у трасології
Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають унаслідок механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об’єкт, другий — сприймає контактну взаємодію та піддається зміні (той, на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони торкаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об’єктах.
Основи дактилоскопії, пороскопії та еджеоскопії. Будова шкіри на долонній поверхні рук.
https://pidru4niki.com/2015060965282/pravo/kriminalistichne_doslidzhennya_slidiv_ruk_daktiloskopiya
Дактилоскопія*— розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.
У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:
1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;
2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;
3) шкіра руки має специфічні властивості.
Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0,1—0,4 мм.
Сліди рук людини. Речовина сліду. Типи та види папілярних візерунків.
https://pidru4niki.com/89899/meditsina/zagalni_ponyattya_slid_slidoutvorennya
На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю узори. Більшість візерунків на нігтьових фалангах пальців складається з таких потоків папілярних ліній: а) внутрішнього рисунка у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхнього потоку зовнішнього рисунка; в) нижнього потоку зовнішнього рисунка; г) дельти — місця зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; ґ) основи, яка підкреслює рисунок.
Папілярний узор — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні узори поділяються на три основні типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 5). Якщо узори за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) узори
Дугові папілярні узори є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині узора дугоподібні фігури. Дугові узори поділяються на два види: прості дугові узори і дугові узори із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові узори становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових узорів. Петльові папілярні узори мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнку є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю.
Петльові узори поділяються на ульнарні (основи петель звернено до мізинця) та радіальні (основи петель звернено до великого пальця). Розрізняють такі види петльових узорів: прості, половинчасті, замкнені, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові узори становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових узорів.
Завиткові папілярні узори — найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або двітри системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи узора. Завиткові узори мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові узори поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові узори становлять близько 30 % від загальної кількості узорів.
Порядок виявлення, фіксації та вилучення слідів рук. Фізичні та хімічні способи виявлення слідів рук.
На місці події трапляються такі види слідів пальців рук, як об’ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабовидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слідів і їх вид зумовлюють техніку їх виявлення
Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, яких предметів міг торкатися злочинець Виявлення об’ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів.
Поверхневі сліди рук виявляють: 1) оглядом у косопадаючих променях; 2) оглядом у проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий); 3) обробленням поверхні дактилоскопічними порошками; 4) окурюванням парами йоду; 5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану). Об’ємні сліди виявляють візуальним оглядом. Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошку). Існує загальне правило, згідно з яким слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків із метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом із виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості виявити та вилучити сліди рук, то виникає потреба в їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних порошків
Дактилоскопічні порошки — це порошки, що використовуються для виявлення невидимих або слабовидимих потожирових слідів рук (двоокис титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Найбільш відомі такі магнітні порошки, як «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях
До способів виявлення слідів рук належить також оброблення поверхні об’єкта парами йоду. Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). У такий спосіб виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду нестійкі, швидко випаровуються (протягом 10–15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза. Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають у реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільшого поширення набули такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5–10 %), розчин нінгідрину (0,2–2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см3 етилового спирту розчиняється 0,25 г бензидину). Робота з хімічними реактивами проводиться в лабораторних умовах.
Способи фіксації слідів рук: 1) опис у протоколі (основний спосіб); 2) фотографування; 3) копіювання. Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті; характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного слiду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; як саме упаковано об’єкти зі слідами. Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слiдокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об’ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».
Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев’язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев’язується шпагатом.
6. Дактилоскопічна експертиза. Підготовка матеріалів для призначення дактилоскопічної експертизи (залучення експерта).
Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експетизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події. Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати: 1) ухвалу слідчого судді про доручення проведення експертизи; 2) протокол огляду місця події (інші матеріали кримінального провадження); 3) досліджувані об’єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо; 4) зразки для порівняння. Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишено слід (хапання, торкання тощо).
Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчого етапу, роздільного аналізу, порівняльного дослідження, складання висновків. При роздільному аналізі окремо досліджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляють загальні ознаки папілярного узору (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальну спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширину ліній узору, загальну кількість деталей у візерунку тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, вигин, потоншення чи потовщення папілярної лінії, форми країв, пори тощо).
Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) — приладу, що призначений для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт, або вивчення папілярних узорів у збільшеному вигляді.
Методика дактилоскопічної експертизи. Ідентифікаційні та діагностичні завдання дактилоскопічної експертизи. Загальні та окремі ознаки слідів рук.
Методика дактилоскопічної експертизи - це сукупність спеціальних прийомів таметодів дослідження речових доказів, які використовують у криміналістиці. Для всіхвидів криміналістичних експертиз ці прийоми мають загальний характер, але разом з тим кожний із видів криміналістичного дослідження має специфічні ососливості,які проявляються в цільовому призначенні методів та послідовності їх використання
Існує три види завдань дактилоскопічної експертизи: ідентифікаційні, ситуаційні та діагностичні. Усі три види нерозривно пов'язані між собою і в основному не можуть вирішуватися одне без інших. Ідентифікаційне завдання в дактилоскопічній експертизі – це встановлення тотожності особи за сукупністю загальних та окремих ознак, що відобразилися у сліді. Ситуаційне завдання експертизи полягає у встановленні механізму події або її елементів виходячи з результатів дослідження ситуації за слідами. Вирішення ситуаційних завдань пов'язане з дослідженням властивостей і процесів, що визначають механізм та умови взаємодії об'єктів під час події. Об'єктом ситуаційної експертизи є подія злочину, що відобразилася не лише в окремих слідах, а й здебільшого у речовій обстановці місця події в цілому. Діагностичними дослідженнями встановлюються фактичні обставини на основі самих матеріальних об'єктів – їх слідів, інших відображень фізичних процесів, що супроводжували вчинення злочину, шляхом дослідження властивостей і стану об'єкта, його відображень, результатів дії (події), співвідношення фактів (подій, дій).
Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, складання висновків. При роздільному аналізі окремо дослiджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, cтоншення чи cтовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).