Стрес в історичному вимірі
Підготувала магастрантка 53 групи
Замєсова анастасія
Історичний вимір виникнення вчення про стрес
Ганс Сельє - канадський дослідник з угорськими коренями. Ще студентом-медиком він помітив, що багато захворювань у людей починаються однаково: кволість, висока температура, втрата апетиту, ломота і болі в суглобах, головний біль… є вихідним початком різних інфекційних захворювань. Експерименти підтвердили правоту молодого вченого. Сельє виявив неспецифічну (тобто не пов’язану з конкретною причиною), універсальну, або загальну, реакцію організму на зовнішні впливи (зокрема й патологічні), що потребують змін. Її-то він і назвав спочатку «загальним адаптаційним синдромом», а потім перейменував на «стрес».При дії стресорів на психіку виникає психічний або психоемоційний стрес. Досліджуючи тварин, Сельє встановив, що при дії на організм різних пошкоджувальників, тобто надмірних за силою або тривалістю дії факторів (інтоксикації, інфекції тощо), виникає однакова неспецифічна захисно-пристосувальна реакція, названу загальним адаптаційним синдромом.
Вперше реакцію організму на стрес описав в 1932 році психолог Уолтер Кеннон, який назвав стрес «реакцією боротьби» або «втечі».
Через 50 років він запропонував назву для "координованих фізіологічних процесів, яку підтримують більшість стійких станів організму". Він ввів термін "гомеостазис" (від давньо-грецького homoios – однаковий і stasis – стан), що означає здатність зберігати постійність.
Слово "гомеостазис" можна перекласти як "сила стабільності".
"Концепція Сельє, - писав у 1972 р. академік В. В. Парин, - багато в чому змінила принципи лікування і профілактики цілого ряду захворювань; погляди його, зустріті спочатку не без заперечень, знайшли зараз найширше поширення. В цілому вчення відомого канадського вченого можна вважати одним з найбільш фундаментальних, а головне, плідних для розвитку науки теоретичних побудов "сучасної медицини“.
Поняття "стрес" піддалося згодом істотних змін і стало більше широким.
Слово "стресор" стало означати не тільки фізичне, але й психологічний вплив, а слово "стрес" - реакцію не тільки на фізично шкідливі дії, але і на будь-які події, що викликають негативні емоції.
Великий французький фізіолог Клод Бернар у другій половині XIX ст. – задовго до того, як почали міркувати про стрес – вперше чітко зазначив, що внутрішнє середовище (milieu interieur) живого організму повинне зберігати стабільність за будь-яких коливань зовнішнього середовища. Він усвідомив, що "саме сталість внутрішнього середовища є умовою вільного і незалежного життя".
Теорії дослідження
психоемоційної напруги
Теорія
гомеостазу
та стресу
Теорія
темпераменту та
індивідуальних
властивостей
нервової системи
Теорія
надійності
діяльності та
працездатності
У. Кенон
Ю.В. Щербатих
В.С. Мерлін
В.М.Денісов
К.В. Судаков
Т.А. Немчін
Г. Сельє
І.П. Павлов
У сучасній літературі, термін стрес вживається практично в усіх випадках, коли мова йде навіть про незначні відхилення в діяльності, активності особистості, що пов’язані з будь якими змінами внутрішнього та зовнішнього середовища. Тут можна говорити про існування декількох основних підходів в дослідженні стресу.
Значна увага приділяється проблемам емоційної стійкості, процесам саморегуляції, загальній емоційній спрямованості. Всі ці компоненти психологічного здоров’я можна поєднати під назвою емоційний інтелект, який має не менше значення для життєдіяльності особистості ніж психічна та соціальна інтелектуальні сфери і стає одним із основних понять психології здоров’я.
Основні напрямки дослідження стресових станів
процеси індивідуально-
особистісного
опосередкування
в способах суб’єктивної
оцінки і подолання стресу
взаємодія основних джерел
і негативних наслідків
стресу в моделях
„особистість–середовище”
специфіка проявів і накопичення
стресових реакцій, що
відображуються в синдромах
загального та хронічного стресу,
в моделях регуляції станів
дослідження адаптивності
до емоційного стресу
дослідження психологічних
наслідків впливу стресових факторів,
що підвищують інтенсивність
соціальної та психологічної
дезадаптації людей, які
переживають емоційний стрес
під дією екстремальних умов
дослідження нейрофізіологічних
основ цілеспрямованої
поведінки та стану готовності
до діяльності