Сократ, Платон чи Аристотель, – якого вчителя обрав би я!
Відповідно до вчення Сократа, свідоме - завжди добре, а несвідоме - погано, оскільки благо - завжди свідоме. Той, хто чинить погані вчинки, сам не усвідомлює, що чинить погано, але, щойно він очистить свою душу, у ньому сама по собі з'явиться любов до добра. Точно так само, не можна і любити по-справжньому, не знаючи, що таке любов.
Тема любові для Сократа - важлива, тому що це обґрунтування єдності істини і добра. Краще пізнати щось можна тільки люблячи, а величезний сенс має любов до конкретної людини, до її душі, бо в кожній душі є світле і темне начало. Вчення Сократа, що й казати, було дуже неблагонадійним з погляду державної релігії на той час. Саме за свої погляди Сократ і поплатився згодом життям.
Трьома основними чеснотами Сократ вважав: поміркованість (знання, як приборкувати пристрасті), хоробрість (знання, як долати небезпеку), справедливість (знання, як дотримуватися законів божественних і людських).
Він вважав загиблим для філософії тих людей, які вважають себе мудрими, хоча ця мудрість виявляється лише примітивною та обивательською.
Основна думка Сократа - абсолютна цінність добра і знання, які невіддільні одне від одного. Неможливо робити добрі вчинки, не знаючи, що таке добро. Добро має бути повністю усвідомлене людиною, неможливо робити добро, тільки тому, що "всі так роблять", адже, тоді, якщо всі робитимуть зло, у людини не буде причин протистояти цьому злу. Норми добра і моральності мають бути відокремленими і незалежними, тут не можна сподіватися на думку більшості.
Одночасно з цим, Сократ був ідеологом аристократії. Він вважав, що народу, не кажучи вже про рабів, недоступне "знання", що вони знають лише те, що має відношення до фізичного тіла, знають лише своє ремесло. А розумним тільки в силу свого ремесла, вважав Сократ, бути не можна.
Саме тому я обираю Сократа, бо він усе життя вважав, що в людської духовності є дві вершини - життя і смерть. І гідно зустріти смерть він готувався все життя.