1.5 Соціальна профілактика проституції
Аналіз роботи щодо здійснення профілактики у сфері сексбізнесу показав, що серед пріоритетних завдань, що здійснюють державні соціальні служби, окремий напрямок із профілактики проституції відсутній. Можна виділити лише окремі випадки здійснення такої роботи в контексті реалізації окремих програм, спрямованих на інші групи девіантної поведінки. Ряд таких програм набув загальнодержавного рівня, оскільки вони були затверджені на рівні уряду і мають часткове фінансування з державного бюджету [3]. Починаючи з 1997 року, у напрямку запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, гендерної рівності та захисту 16 прав дітей в Україні працює міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна». Центр «Ла Страда – Україна» є засновником та членом Міжнародної асоціації «Ла Страда» (2004 р.), в яку також входять партнерські організації з Нідерландів, Польщі, Чехії, Болгарії, Македонії, Молдови, Білорусії, Боснії та Герцеговини. Організація має розгалужену систему своїх представництв в Україні, яка плідно взаємодіє з представниками правоохоронних органів та прикордонних військ. За даними «Ла Страда – Україна», серед жінок, які потерпіли від торгівлі людьми, 60-70% складають молоді жінки, які потрапили у тенета секс-індустрії. Поточна діяльність цієї організації передбачає проведення інформаційної та превентивно-освітньої кампаній серед жінок, які виїжджають на роботу за кордон, лобіювання, надання соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми, реабілітацію, роботу Національної «гарячої лінії» з питань торгівлі людьми та Національної «гарячої лінії» з питань насильства. Нова програма «Ла Страда – Україна» передбачає вже не запобігання, а протидію торгівлі людьми, а, отже, опосередковано – і запобігання втягненню жінок у заняття проституцією. Відповідно постанови Кабінету Міністрів України про затвердження типового положення про центри реабілітації для потерпілих від торгівлі людьми, в Україні створені притулки (центри реабілітації) для осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Функціонування таких притулків є невід'ємною частиною успішної реабілітації потерпілих. Необхідність поселення в притулок може виникнути у випадку, коли потерпілу після її повернення в Україну не приймає родина. Причин для цього може бути безліч – від корисливих (члени родини можуть залежати від грошей, які заробляла жінка; претендувати на квартиру, інше майно тощо) до суто особистісних (чоловік знайшов собі іншу жінку). При цьому родина може не знати про характер роботи, яку довелося виконувати жінці та її проблеми. Більшість потерпілих від торгівлі людьми ніколи не розповідали родинам про свої реальні проблеми, а, навпаки, надсилали листи, у яких повідомляли, що в них усе добре. Найчастіше, довідавшись, що жінка (мати, дочка чи дружина) надавала секс-послуги, такі родини можуть 17 відмовитися від неї. При виникненні подібних ситуацій соціальні працівники можуть запропонувати їй тимчасовий притулок для проходження курсу реабілітації, а потім допомогти знайти роботу із забезпеченням житлом чи допомогти налагодити стосунки з рідними. Причиною поселення в реабілітаційний центр можуть також бути проблеми з фізичним чи психологічним здоров'ям. У деяких реабілітаційних центрах потерпілі можуть пройти обстеження і лікування, а також курс психологічних консультацій. Сьогодні в Україні діють кілька спеціалізованих реабілітаційних центрів для потерпілих від торгівлі людьми. Один із них – реабілітаційний центр «Ассоль», який працює в Одесі з 2000-го року при громадському русі «Віра. Надія. Любов». Із 2000 року в м. Харкові при Харківській міській громадській організації «Світ жінок» створений притулок для потерпілих від торгівлі людьми і домашнього насильства. На початку 2003 року в Тернополі на базі благодійної організації «Карітас - Тернопіль» почав свою роботу притулок для жінок, які постраждали від насильства. Потерпілі від торгівлі людьми становлять більшість клієнтів притулку. Починаючи з 2002 року, Міжнародна організація з міграції (МОМ) відкрила в Україні ряд реінтеграційних центрів для потерпілих від торгівлі людьми, які діють на базі неурядових організацій (НУО) і входять до мережі громадських організацій – партнерів представництва МОМ в Україні. Види реінтеграційної допомоги МОМ включають: медичну та психологічну допомогу, безпечне повернення додому, професійне навчання, розвиток малого підприємництва, реінтеграційні гранти, а також юридичну допомогу [4]. Слід зазначити, що в Україні на сьогоднішній день робота з жінками, які залучені до комерційного сексу, проводиться в контексті профілактики наркоманії, ВІЛ/СНІДу та інфекцій, що передаються статевим шляхом. Діяльність у цьому напрямку здійснюється в рамках підходу «Зменшення шкоди» і здебільшого спрямована на мінімізацію проблем, пов’язаних із проституцією, зокрема: розповсюдження венеричних захворювань, у т. ч. і ВІЛінфекції, соматичних хвороб, які супроводжують заняття проституцією та 18 ін’єкційне вживання наркотиків, насилля у середовищі секс-бізнесу, зв'язок проституції з іншими видами девіацій (вживання наркотиків, злочинність), небезпечна сексуальна поведінка тощо. В Україні програми «Зменшення шкоди» реалізуються неурядовими організаціями з 1996 року. В 2000 році в рамках цих програм виокремився напрямок – профілактика ВІЛ/ХПСШ серед жінок, які залучені до комерційного сексу. На сьогоднішній день цей напрямок реалізується в 23 регіонах України переважно неурядовими організаціями і охоплює послугами близько 19,5 тисяч жінок, які працюють у сфері сексбізнесу. Він включає в себе:
• забезпечення суб’єктів комерційного сексу засобами попередження зараження ВІЛ та інфекціями, що передаються статевим шляхом, зокрема це презервативи та дезінфікуючі засоби; для жінок секс-бізнесу, які є споживачами ін’єкційних наркотиків, передбачена участь у програмах обміну шприців;
• проведення вуличної роботи (аутріч-роботи) з повіями на «їх території»: на вулиці, об’їзних трасах, вдома, у притонах, у місцях вживання наркотиків (шляхом аутріч-роботи розповсюджуються засоби безпеки, ліки, дезінфектанти, література, інформація про адреси закладів, де можна отримати допомогу тощо);
• надання консультацій соціальних працівників та фахівців (психолог, юрист, лікар, фахівець із реабілітації);
• проведення інформаційно-освітньої діяльності з повіями шляхом розповсюдження профілактичної літератури, проведення тематичних тренінгів щодо формування безпечної сексуальної поведінки, правової освіти;
• проведення адвокативних заходів, спрямованих на захист прав та лобіювання інтересів жінок секс-бізнесу;
• залучення жінок секс-бізнесу, які вживають наркотичні речовини ін’єкційним шляхом, до замісної терапії – призначення та прийом замісних наркотичних препаратів в умовах медичного контролю замість неконтрольованого, ризикованого, шкідливого прийому вуличних наркотиків 19 (для осіб з тяжкою формою наркозалежності, які мають безуспішний досвід реабілітації);
• переадресація і соціальний супровід жінок, залучених до проституції, в державні установи для обстеження, лікування, реабілітації тощо;
• залучення ВІЛ-інфікованих жінок до програм антиретровірусної терапії, попередження вертикальної трансмісії ВІЛ від матері до новонародженої дитини; • залучення секс-робітниць, залучених у сферу комерційного сексу до участі у групах самодопомоги і взаємопідтримки;
• сприяння соціальному підприємництву – створення бізнес-підприємств на базі НУО із залученням клієнтів програм «Зменшення шкоди». Активістки із числа жінок, залучених до комерційного сексу приймають участь в якості волонтерів у роботі профілактичних програм (у т. ч. і «Зменшення Шкоди») за методом «рівний-рівному» [18]. У 2002 році неурядові організації, які реалізують програми «Зменшення шкоди» в Україні, об’єдналися у Всеукраїнську Асоціацію Зменшення Шкоди (ВАЗШ), яка налічує на сьогодні близько 57 НУО. З 2006 року ВАЗШ є членом міжнародної мережі по захисту прав секс-працівників (SWAN) і створює у своїй структурі мережу секс-працівників, головними завданнями якої є:
• захист прав секс-працівників у контексті отримання доступу до профілактичних програм, медичного обслуговування, соціальних та юридичних послуг;
• участь у державних і політичних обговореннях проблем, пов’язаних із секс-роботою;
• запобігання залученню у секс-бізнес неповнолітніх (профілактика підліткової проституції). Стосовно центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (СССДМ), то їх діяльність здійснюється відповідно до Законів України та загальнодержавних програм щодо соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю. Адресна 20 соціальна робота з різними категоріями клієнтів здійснюється через діяльність спеціалізованих служб центрів СССДМ:
• спеціалізовані служби соціальної підтримки сімей «Родинний дім» забезпечують соціальний супровід неблагополучних, багатодітних, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, займаються підготовкою молоді до сімейного життя;
• спеціалізовані служби «Телефон довіри» надають доступну кваліфіковану, анонімну та безкоштовну соціально-психологічну, консультативну, інформаційно-довідкову та правову допомогу;
• мобільні консультативні пункти соціальної роботи здійснюють пропаганду здорового способу життя, репродуктивного здоров'я, профілактику негативних явищ, поширюють знання про ВІЛ-інфекцію, СНІД, ІПСШ тощо серед дітей, молоді та різних категорій сімей у сільській, гірській місцевостях, де відсутні стаціонарні спеціалізовані заклади соціальної роботи;
• служби соціального супроводу молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі та повернулася з них, здійснюють соціальний супровід цих категорій неповнолітніх та молоді;
• кризові центри соціально-психологічної допомоги діють у формі кризового стаціонару та надають термінову чи довготривалу соціально - психологічну допомогу, тимчасовий притулок і харчування, забезпечують захист прав клієнтів, які перебувають у кризовій ситуації чи складних життєвих обставинах, пов'язаних із стихійним лихом, скоєнням по відношенню до них злочину, насильством у сім'ї, іншими надзвичайними обставинами. Стосовно питань соціально-педагогічної профілактики проституції – як одного з видів девіантної поведінки – в Україні існує певна неузгодженість між роботою у цьому напрямку державних і недержавних закладів та організацій, яка виражається у відсутності чіткої взаємодії, особливо на місцевому рівні. Ця робота має часто ситуативний характер, спрямований на подолання наслідків, а не їх превенцію. Отже, слід констатувати, що відсутність систематичності, цілеспрямованості, узгодженості дій та комплексності у здійсненні соціальної 21 роботи з жінками секс-бізнесу майже не дозволяє отримати позитивні результати.
1 2 3 4 5 6