2.3. Система органів державної влади
Державні органи в правовій, демократичній державі утворюють у сукупності систему, яка має відповідні ознаки. Така система органів держави характеризується єдністю, яка зумовлена соціальною сутністю державних органів, спільністю їх завдань і функцій. Ця єдність органів виходить із єдності волі й інтересів волі народу, який є першоджерелом влади. Діяльність всієї системи органів державної влади України має бути спрямована на забезпечення прав людини і громадянина. Єдність системи цих органів проявляється в тому, що органи, які їх складають, діють не розрізнено, а сумісно, перебувають у тісній взаємодії, взаємозв'язку і взаємозалежності. Система державних органів являє собою і організаційну єдність, оскільки органи обираються або створюються іншими, одні керують іншими; одні підзвітні і підконтрольні іншим. Усі органи діють на основі Конституції та законів України. Акти, прийняті вищими за належністю органами, є обов'язковими для нижчих за належністю. Так, акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання міністерствами, місцевими держадміністраціями тощо. Таким чином, між державними органами існує організаційно-правовий зв'язок.
Система органів держави не є незмінною. Вона новелізується під впливом історичних, економічних, політичних, соціальних та інших факторів. Ця система змінюється разом з розвитком держави.
Єдність системи державних органів зумовлює і поділ їх на складові частини – види державних органів. Конституція України, конституційне законодавство, закріплюючи систему і структуру органів державної влади, в основу поклали функціональне призначення відповідних органів, їх роль і місце в державному механізмі. Структура і види органів встановлені залежно від форми державного устрою (унітарна держава) і відповідно до принципу поділу влади при реалізації державної влади (ст. 6 Конституції України).
У структурі державного механізму особливе місце посідають законодавчі органи, на які відповідно до принципу поділу влади покладена законодавча, правотворча діяльність. Вони приймають закони, які мають найвищу юридичну силу і врегульовують найважливіші суспільні відносини. Законодавча діяльність – це прерогатива представницьких органів державної влади, які обираються, як правило, на основі загального, прямого, рівного виборчого права. На сучасному етапі представницька форма реалізації законодавчої влади є найбільш доцільною з погляду демократії і самоврядування народу. Водночас законодавча влада народом може бути реалізована через своїх представників у парламентах. Народ може приймати закони безпосередньо, шляхом всенародного голосування – референдуму. Так, згідно зі ст. 3 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень. В історії України ще не було випадку, щоб закон приймався всеукраїнським референдумом. Референдум є досить складною і дорогою процедурою й проводиться тільки з найважливіших питань загальнодержавного значення [13, 315].
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Вона є парламентом. Це свідчить, що ніякі інші державні органи не мають права приймати закони. До 1992 р. у період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верховної Ради України шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів. Верховна Рада, за Конституцією України 1996 p., втратила статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України [11, 174]. Органи державної влади стали рівноправними і незалежними один від одного.
Виконавчі органи – це органи, які реалізують державну владу у формі організації виконання законів. Вищим виконавчим органом у державі є уряд, який, як правило, формується шляхом призначення. Спосіб його призначення зумовлений формою правління, політичними й історичними особливостями країни. До виконавчих органів держави відносять також міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, які здійснюють керівництво в різних сферах державного життя, організовуючи реалізацію законів та інших нормативно-правових актів вищих органів державної влади. Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". Єдність органів системи виконавчої влади України зумовлена єдністю всієї державної влади, розмежуванням компетенції між органами виконавчої влади, спрямованістю їх діяльності на вирішення управлінських завдань. Очолює цю систему влади Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади.
Судові органи здійснюють судову владу, яка є незалежною і самостійною гілкою державної влади. Судова влада реалізується спеціальними державними органами – судами. Головним призначенням судів є захист прав суб'єктів права шляхом вирішення у процесуальній формі кримінальних і цивільних справ та спорів. Особливе місце серед судів займають конституційні суди, які здійснюють контроль і нагляд за відповідністю конституції інших нормативно-правових актів. У деяких державах функції конституційного суду виконують верховні суди (наприклад, у США) або спеціальні державні органи (наприклад. Конституційна рада Франції, Конституційний суд ФРН). В Україні судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Особливе місце в системі органів державної влади належить інституту глави держави. У політичній практиці різних держав це офіційна особа, яка займає формально вище місце в системі державних органів і здійснює представництво держави у внутрішньополітичному житті та у міжнародних відносинах. Є два види цього інституту – монарх і президент. Відповідно розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку. Важливість і необхідність інституту глави держави полягає в тому, що він координує діяльність усіх вищих органів державної влади, виражає інтереси всього суспільства, слугує гарантом суверенітету й територіальної цілісності держави. Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Це принципово новий для України державний інститут, який справляє важливий вплив на всю систему державних органів України. Згідно з Конституцією (ст. 103) Президент України обирається народом терміном на п'ять років. Організаційно він самостійний і не належить ні до однієї гілки влади, але намагається забезпечити їх узгоджене функціонування. Президент тісно взаємодіє із законодавчим органом – Верховною Радою України, має широкі повноваження у сфері виконавчої влади [13, 317].
В Україні є й інші види державних органів, які здійснюють відповідні функції держави. Окрему групу, наприклад, складають органи прокуратури, на які покладаються згідно зі ст. 121 Конституції України функції: підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадян або держави у визначених законом випадках; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
Система і структура органів державної влади України, безумовно, змінюватиметься під впливом різних чинників. Важливо, щоб державний механізм якомога ефективніше працював на забезпечення прав людини і громадянина. Правова демократична держава проявляється насамперед у демократичному стилі роботи державного апарату.
Отже, конституційна система органів законодавчої, виконавчої, судової і контрольно-наглядової гілок влади повинна бути ефективною і будуватися на демократичних засадах. Ураховуючи предмет нашого дослідження та вивчення, до системи таких органів слід зараховувати:
Верховну Раду України (парламент України);
Рахункову палату;
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
Президента України (Главу Української держави);
Раду національної безпеки і оборони України;
Кабінет Міністрів України;
Вищу раду юстиції;
Конституційний Суд України;
суди загальної юрисдикції;
Прокуратуру України;
центральні і місцеві органи виконавчої влади;
Верховну Раду і Раду міністрів Автономної Республіки Крим;
Постійне представництво Президента України в Автономній Республіці Крим;
органи місцевого самоврядування.
Висновки
Дослідивши конституційно-правовий статус органів державної влади, можна зробити наступні висновки:
1. Орган держави створюється на законних підставах державою і забезпечується нею з метою здійснення функцій держави.
2. В юридичній літературі є різні підстави класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави: а) за місцем у системі державного апарату: первинні (створюються через вибори усім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм); б) за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися (в Україні таких органів немає); в) за часом функціонування: постійні, тимчасові; г) за складом: одноособові, колегіальні; д) за територією, на яку поширюються їхні повноваження: загальні або центральні, місцеві або локальні. Існують й інші критерії їхньої класифікації.
3. В конституційному процесі та державному будівництві за змістом або напрямами державної діяльності розрізняють органи законодавчої влади, главу держави, органи виконавчої влади, органи судової влади, контрольно-наглядові органи.
4. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України (парламент України). Виконавча влада в Україні здійснюється системою органів. Вищим органом у цій системі є Кабінет Міністрів України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності і спеціалізації.
5. Самостійне місце в системі державних органів належить главі держави – Президентові України. Серед системи органів, що забезпечують стримування і противаги в процесі реалізації конституційного принципу поділу влад, слід назвати Рахункову плату, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Раду національної безпеки і оборони, Вищу раду юстиції.
6. До системи виконавчих органів в Україні належать: вищі (Кабінет Міністрів України), центральні (міністерства, державні комітети (служби) та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом), місцеві (обласні і районні, міст Києва та Севастополя, районні в місті Києві, районні в Автономній Республіці Крим, державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій, їхні відділи і управління). Окремі завдання і функції органів виконавчої влади на місцях здійснюють виконавчі комітети і голови сільських, селищних, міських (міст районного і обласного підпорядкування) рад, що їм делегуються державою. У частині виконання державних повноважень, що були їм делеговані органами державної влади, вони підконтрольні і підзвітні органам державної виконавчої влади.
7. Система судових органів включає: а) Конституційний Суд України; б) суди загальної юрисдикції (Верховний Суд України, Вищий господарський і Вищий адміністративний суди України, Касаційний суд України, Апеляційний суд України, апеляційні суди, місцеві суди).
8. Як самостійну систему органів держави виділяють контрольно-наглядові органи України, до яких належать: а) Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори; б) Служба безпеки України, органи внутрішніх справ, митні органи, податкові адміністрації, органи прикордонної охорони, інші правоохоронні органи; в) санітарні, протипожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.
9. Самостійною системою конституційне закріплених органів є представницькі органи Автономної Республіки Крим (Верховна Рада та Рада міністрів), а також система республіканських міністерств і республіканських комітетів.
На місцях публічна влада здійснюється органами місцевого самоврядування. Відповідно до статті 5 Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування має власну систему, до якої належать: територіальні громади; сільські, селищні та міські ради; сільські, селищні та міські голови; виконавчі органи сільських, селищних та міських рад; обласні та районні ради; органи місцевої самоорганізації населення.
Література
Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1991 р.
Акт про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.
Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
Андрусяк Т. Теорія держави і права. – Львів: Фонд Право для України, 1997.
Бурлай Е.В. Нормы права в социалистическом обществе. – К.: Наукова думка, 1987.
Геєць В.М. Державність України: На шляху до громадянського суспільства // Віче. – 1995. – № 5.
Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: ЮРІНКРМ, 1997.
Колодій A.M. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
Колодій A.M., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (керівник авт. кол.), B.C. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с.
Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 544 с.
Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996.
Кривенко Л.Т. Верховный Совет Украины: место в системе государственной власти // Гос-во и право. – 1995. – №5.
Кривенко Л.Т. Президент України: конституційно-правовий статус// Віче. – 1994.-№12.
Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992.
Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.: Юрист, 1996 – 472 с.
Общая теория права: Учеб. для вузов / Под общ. Ред. А.С. Пиголкина. – М.: МГТУ, 1995.
Основы государства и права: Учебное пособие / Под общей ред. С.А. Комарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996. – 312 с.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посібник / B.C. Ковальський (кер. авт. кол.), В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; Відп. ред. Я. Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
Теория государства и права / Ред. В.М. Корельский. – М., 1998.
Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. проф. М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995. – 228 с.
Теория права и государства: Учебник для вузов / Под ред. проф. Г.Н. Манова – М. БЕК, 1996. – 336 с.
Теорія держави і права: Навч. посіб / A.M. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – Москва, 1999.
Шаповал В.М. Виконавча влада: правовий статус і реалії // Урядовий кур'єр. – 1996.- 19 грудня.
Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний аналіз. – К.: Програма Л, 1995. – 136 с.
Шаповал В.М. Президент в механизме осуществления государственной власти: Научные доклады. – К., 1995. – Вып. 36.
1 2 3 4 5 6