2.3. Вплив державного боргу на економіку України.
Наявність та поступове зростання дефіциту державного бюджету України на тлі скорочення надходжень від експортних операцій та зменшення золотовалютних резервів викликає занепокоєння щодо стійкої тенденції зростання державного боргу України. Основними загальновизнаними напрямами покращення такої ситуації є політика проведення структурних змін в економіці, заходи з подолання корупції, зменшення бюджетних видатків, побудова дієвої системи управління державним боргом України.
Сьогодні серед загальних чинників, що викликають значний рівень боргового навантаження можна виокремити девальваційні процеси української економіки (як наслідок зростання гривневого еквіваленту боргу та вартості його обслуговування), різке падіння обсягу реального ВВП, зниження споживчого попиту на фоні інфляційних процесів, заходи з підвищення облікової ставки НБУ, що обмежують розвиток ринку позичкового капіталу.
На фоні соціально-економічної та політичної кризи виявляється і низка бюджетних проблем, які пов’язані зі збільшенням дефіциту державного бюджету через зростання видатків на оборону, фінансування дефіциту Пенсійного фонду, недоотримання запланованих обсягів надходжень від приватизації державного майна, необхідність підтримки державних підприємств і банків, що, в кінцевому підсумку, викликає нову потребу у збільшенні державних запозичень та витрат на обслуговування державного боргу.
Тенденція зниження рівня боргової безпеки країни простежується саме через значне зростання частки гарантованого державою боргу. Оскільки, значні валютні витрати уряду з обслуговування боргових зобов’язань створюють передумови для подальшої девальвації національної валюти [18].
За результатами проведеного дослідження щодо зміни обсягу зовнішнього боргу в залежності від двох факторів (від темпу приросту ВВП та від курсу гривні до долара США), можна рекомендувати, що для України управління зовнішнім державним боргом має бути узгодженим з системою управління макроекономічними показниками. Такий підхід щодо політики управління зовнішнім боргом зможе забезпечити розв’язання Україною своїх боргових проблем та сприятиме не тільки зростанню національної економіки, а й збалансованому розвитку фінансової системи в цілому.
Серед значної кількості заходів щодо управління зовнішнім боргом країни найбільш дієвими та прийнятними для досягнення Україною помітних результатів, на нашу думку, є наступні:
переважне використання внутрішніх позик, а не зовнішніх, з метою розвитку внутрішнього ринку позичкових капіталів. Таким чином уряд буде мати можливість захистити економіку від руйнівних наслідків переміщення міжнародних капіталів і постійних змін валютних курсів. В цілому ж зростання ролі внутрішнього ринку цінних паперів сприятиме зменшенню ризиків та запобіганню фінансових криз;
мінімізація залучення зовнішніх позик, що сприятиме зниженню загрози дестабілізації фінансової системи і відтоку валюти з держави. Отже, необхідно розробити зважену стратегію, що дозволятиме поступово зменшувати обсяги зовнішньої заборгованості за рахунок зростання частки позик на внутрішньому ринку України і сприятиме зменшенню фінансового тиску на економіку;
поміркована політика приватизації державного майна. Вона має полягати у спрямуванні доходів від приватизації державного майна на погашення боргових зобов’язань країни. Отже, дієвим інструментом боротьби із зовнішнім боргом може стати накопичення отриманих від приватизації коштів з метою подальшого їх спрямування винятково на погашення боргових зобов’язань;
підтримання гранично прийнятного рівня дефіциту державного бюджету. Не варто перенасичувати економіку внутрішніми боргами, оскільки це так само матиме негативні наслідки для рівня економічного розвитку. Водночас
варто не допускати збільшення дефіциту бюджету, поступово збільшуючи саме внутрішнє фінансування;
запровадження інвестиційного напряму державних позик. На сьогоднішній день в Україні державні позики спрямовуються на забезпечення споживчих потреб, тобто мають місце так звані «споживчі кредити». Проте запозичені кошті повинні в більшому ступені спрямовуватися на здійснення інвестицій, в результаті чого дохідність буде вище за відсоткові ставки залучення коштів. Таким чином, фінансові потоки мають спрямовуватись у високоліквідні галузі та на розвиток промисловості [23].
Подальші дослідження з питань боргової безпеки України необхідно спрямовувати на визначення можливостей впровадження міжнародної практики використання критеріїв безпеки боргу, розробки єдиної системи показників для її оцінки, програм інституційного та інвестиційного розвитку із забезпеченням стабільного безпечного співвідношення державного боргу та ВВП, пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків. Важливо також поєднати ринкові та інституціональні механізми управління державним боргом, використовувати зарубіжний досвід врегулювання боргу, розмежовувати запозичення на погашення державного боргу та запозичень на розвиток [13].
Суттєвою проблемою боргової політики України протягом останніх років залишається надмірне використання урядом зовнішнього позикового капіталу, що породжує загрози дестабілізації державних фінансів. Саме тому майбутня стратегія повинна передбачати зменшення обсягів розміщення зовнішніх державних позик і досягнення оптимальної структури боргового портфеля держави. Взаємовідносини України з іноземними кредиторами і міжнародними фінансовими організаціями повинні відповідати критерію гармонійного поєднання процесів глобалізації з одночасним дотриманням відокремлених національних інтересів і стратегічних орієнтирів [4, с.98-101]. У сукупність боргових зобов'язань держави включається також гарантований державою борг, що виникає в результаті прийнятих на себе Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, зокрема податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.
В більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. Державний борг підрозділяється на капітальний і поточний. Капітальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, які повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг становить витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких настав [6, с.9-11]. Певний інтерес представляють результати порівняльного аналізу зростання державного боргу України і її ВВП. Як бачимо, держборг поки що ще далеко не дотягує до річного ВВП, залишаючись в діапазоні 30-40% [7].
Тепер звернемося до найбільш гострої проблеми – врегулювання державного боргу. Врегулювання та управління державним боргом - це контрольований нормами права комплекс заходів держави по використанню боргових відносин, націлених на закриття боргових зобов'язань. Провідну ступінь в управлінні державним боргом країни займають цінні папери. Управління державним боргом може бути як прямим, так і непрямим. Під непрямими методами розуміється, наприклад, видача гарантій під залучення кредитів приватними особами і підприємствами.
Головну роль в регулюванні ринку державних паперів здійснює Центральний Банк. Але його робота в якості найбільшого оператора в даному ринку підпорядковується завданням, що володіють перевагами для цього органу: контролю над валютним вагою, захисту режиму обмінного курсу рубля, підтримки банківської концепції. Подібні цінності монетарної влади роблять неефективним застосування ринкових елементів для надання функцій з управління державним боргом.
Значимість інших основних учасників ринку державних паперів - Ощадбанку - ще більш суперечлива. Вони володіють власними комерційними інтересами, часто мають відмінності від державних, і зобов'язані, крім цього, забезпечувати інтереси вкладників.
Державний борг може лягти важким тягарем на майбутнє покоління, що призведе до негативних наслідків. Регулювання розмірів внутрішнього і зовнішнього боргу та утримання його на відповідному рівні є однієї і завдань країни з управління державним боргом.
Так, Бюджетний кодекс України визначає граничні розміри державних і муніципальних запозичень, витрат на обслуговування боргу, потреба розробки і прийняття програм внутрішніх і зовнішніх запозичень, граничні масштаби дефіцитів бюджетів. Нині політика позик, що проводиться Міністерством Фінансів, в компетенції якого знаходиться управління державним боргом, підпорядковується нинішнім потребам країни, не забезпечуючи в потрібному обсязі вирішення стратегічних завдань з управління державним позикою. Граничні розміри внутрішнього і зовнішнього боргу формуються щороку законами та рішеннями про бюджетах на будь-якому рівні управління. Саме тому важливо використовувати методи щодо врегулювання державних позик. Управління державним боргом може бути стратегічним і оперативним.
Стратегічні питання щодо врегулювання державного боргу дозволяються Президентом і Урядом, законодавчими та виконавчими органами влади суб'єктів і муніципальних утворень. Елементом стратегічного управління виступає прогноз соціально - економічного розвитку , суб'єкта , муніципального району. Такі прогнози розробляються Урядом терміном на один фінансовий рік.
Існують два основних шляхи стратегічного вирішення питань державного боргу. До першого шляху слід віднести жорстокість контролю над фінансовими потоками всередині країни. Тут повинні здійснюватися заходи по боротьбі з нелегальним вивезенням капіталу з країни. До цього можна віднести заниження рівня цін на експорт, митний корупцію, розрахунки через офшори. Другий шлях - це зміна інвестиційного клімату всередині держави. Для України він найбільш сприятливий, тому що може включати в себе поліпшення податкової системи, збалансованість бюджету, боротьбу зі злочинністю, корупцією, аферами. Оперативні питання щодо врегулювання державного боргу дозволяються Урядом, Міністерством фінансів, а також Центральним Банком. Дані органи визначають порядок емісії та обігу боргових зобов'язань, контролюють терміни випуску окремих позик, а також стежать за виплатами за борговими зобов'язаннями.
Для підвищення ефективності боргової політики дослідники рекомендують вжити наступні заходи:
Забезпечення подальшого виконання заходів програми в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF) України Міжнародним валютним фондом та зміцнення співпраці з іншими міжнародними фінансовими організаціями та інститутами.
Вдосконалення боргової політики України та перехід до стратегічного управління державним боргом.
Законодавче закріплення та реалізацію середньострокової стратегії бюджетного планування та прогнозування.
Посилення регулювання державного боргу в частині оптимізації співвідношення обсягів, структури, вартості та джерел його погашення шляхом законодавчого забезпечення еквівалентності бюджетно-податкових змін та запровадження боргових фіскальних правил як чинників оптимізації державних запозичень, зокрема, утримання балансу в емісійній діяльності та стягненні податків при нарощування боргу та збільшенні вартості його обслуговування.
Активізація розвитку вітчизняного внутрішнього фінансового ринку як елементу цілісної фінансової системи та зниження вартості державних запозичень.
Підвищення якості середньострокового економічного прогнозування та планування [25].
Швидке зростання зовнішнього державного боргу, зокрема, державно гарантованого зовнішнього боргу, впливає на державний бюджет і всю фінансову систему.
На нашу думку, посилення безпеки боргу та управління боргом потребує особливої уваги щодо реалізації таких стратегічних заходів:
розробка альтернативних інструментів фінансування, що не включають боргові зобов'язання для державних видатків, які мінімізуватимуть основні ризики портфелю боргів країни та забезпечать державним фінансам достатню безпеку;
скорочення боргового навантаження через капіталізацію боргу та заміну існуючих боргів на нові;
існуючий бюджетний дефіцит робить більш доцільним використання внутрішніх позик як засобу перерозподілу доходів всередині країни на умовах пільгових процентних ставок при нижчому рівні ризиків;
покращення добробуту громадян шляхом інвестування позикових коштів та забезпечення їх ефективного використання.
і негативний вплив на національну економіку. З одного боку, залучення додаткових ресурсів збільшує фінансовий потенціал країни, а з іншого, поруч з надмірними державними витратами, незбалансованістю бюджету, неефективною податковою системою, помилками у валютній політиці, зростання боргу може спровокувати фінансові кризи, обмежити інвестиційну активність у країні. Таким чином, державний борг може виступати і як засіб забезпечення стабільності в країні, і, навпаки, як фактор посилення загроз і ризиків. Лише застосування ефективної стратегії управління державним боргом в Україні сприятиме раціональному використанню запозичень і створить необхідні умови для оптимізації боргового навантаження на бюджет.
1 2 3