РОЗДІЛ 3. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Фактори зовнішнього середовища (не залежать від товаровиробника) – це діяльність держави, фінансово-кредитних та ринкових інституцій спрямована на створення умов сільськогосподарського виробництва через використання макроекономічних важелів» [3].
Оцінюючи зовнішнє та внутрішнє середовище агропідприємство повинне проаналізувати ряд чинників впливу та оцінити ринкову ситуацію й можливості та ризики виходу на обраний ринок. Важливим питанням зовнішнього експортного ринку є географічна структура експорту. Адже перше що ми обираємо – це цільового споживача, який концентрується на території, яка має логістичні переваги для експортера. На практиці, часто саме питання вартості транспортування є визначальним, адже яким би не був привабливим та економічно вигідним сегмент – складність та висока вартість транспортування може перекрити всю вигоду і нести в собі значні ризики.
Складовими зовнішнього середовища СОК «Сокілець» на мікрорівні є ділові партнери та інші структури, які безпосередньо контактують з відповідним суб'єктом господарювання й цим самим активно впливають на нього. До таких у середовищі сільськогосподарського кооперативу відносить посередників, постачальників необхідних аграрним підприємствам ресурсів, агросервісні підприємства та організації, що надають певні виробничі послуги аграрним підприємствам, фінансово-кредитні установи, юридичні контори, найближчих конкурентів, споживачів сільськогосподарської продукції.
Зокрема, основними постачальниками для СОК «Сокілець» у Вінницькій області є:
ФГ «Соснівське - К» - м.Шаргород;
ПП «Агротемплюс» - м.Ямпіль
ФГ «Юхимчуки» - м.Калинівка
ФГ «Коберник» - с.м.т. Літин
Основними конкурентами є:
Сільськогосподарський виробничий кооператив «Трудівник» - м. Гайсин
Сільськогосподарський виробничий кооператив «Маяк» - м. Іллінці
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "агрофірма "ВЕРБКА" – м. Ямпіль
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОРЯ» - с.м.т. Погребище
Розрахункові операції СОК «Сокілець» здійснює за допомогою КБ «ПриватБанк», з яким заключний договір про співпрацю.
Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи дають змогу вирішувати проблеми, пов'язані з недостатнім ресурсним забезпеченням невеликих агровиробників. Їх потенційні переваги добре відомі, й у нашій країні здійснюється певна діяльність зі створення таких структур. Разом із тим розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, незважаючи на певну державну організаційну підтримку, не можна вважати задовільним. Показовим є таких факт: із зареєстрованих в Україні на 1 січня 2019 р. 1017 обслуговуючих кооперативів тільки 668 (65,7 %) були діючими [6].
Серед проблем, які ускладнюють розвиток кооперативного руху, традиційно називають брак фінансових ресур сів, деякі прогалини в законодавстві. Однак потрібно виділити й причини ментального характеру, пов'язані з психологічною неготовністю багатьох представників аграрного бізнесу тісно співпрацювати з колегами для вирішення певних господарських проблем.
Створення обслуговуючих кооперативів є однією з форм застосування малими сільськогосподарськими підприємствами стратегії кооперації. У цьому випадку термін «кооперація» варто розглядати в широкому його значенні – як співпрацю окремих суб'єктів [9].
На практиці ця стратегія охоплює доволі широкий спектр інтеграційних зв'язків між суб'єктами, що стосуються аграрного сектору економіки. Необхідність і доцільність налагодження таких зв'язків не викликає сумнівів, адже, світовий і вітчизняний досвід дає підстави стверджувати, що дрібним та малим агробізнесовим господарствам поодинці рентабельно функціонувати практично неможливо [5].
Окрім створення обслуговуючих кооперативів, іншими формами втілення стратегії кооперації є участь сільськогосподарських товаровиробників у вертикальних інтеграційних зв'язках із переробними підприємствами, у кластерних структурах. Останні створюються на локальному (регіональному) рівні за участю представників різних галузей, органів державного управління з метою узгодження їх дій у вирішенні певних спільних проблем. Їх функціонування значно впливає на формування зовнішнього середовища підприємства на мікрорівні.
Негативним проявом зовнішнього середовища, в якому функціонує СОК «Сокілець» є конкуренція між малими та великими агровиробниками. Використовуючи ефект масштабу (концентрації) виробництва, великі підприємства завдяки економії на умовно-постійних витратах досягають нижчої собівартості продукції й отримують переваги над невеликими господарствами. Враховуючи цю обставину, останнім доцільно орієнтуватися на ті сегменти ринку, до яких великі підприємства не проявляють достатньої зацікавленості. Йдеться про застосування на практиці стратегії зосередження (фокусування), яка передбачає вузьку спеціалізацію на виробництві окремого товару, задоволення попиту споживачів на цільовому сегменті ринку [9].
Невеликі розміри змушують малі сільськогосподарські підприємства орієнтуватися на виробництво таких видів продукції, які забезпечують доволі високі доходи з розрахунку на одиницю земельної площі. Тоді загальний дохід таких підприємств буде достатнім для забезпечення розширеного відтворення та соціального захисту (у вигляді високої зарплати) зайнятих у них працівників.
РОЗДІЛ 4. ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ
Організація будь-якого виробничого процесу передбачає дотримання технологічних і організаційно-економічних вимог. Технологічні вимоги ґрунтуються на дотриманні певних кількісних та якісних показників при виконанні робіт: глибини обробітку ґрунту і загортання насіння, ширини міжрядь, висоти зрізування трав, хлібів, строків виконання робіт тощо. Особливе значення при цьому має швидкість руху агрегатів. Організаційно-економічні вимоги ґрунтуються на необхідності високопродуктивного використання техніки при мінімальних витратах виробництва, тобто повинен бути встановлений тісний взаємозв’язок між дотриманням технологічних вимог і раціональним використанням засобів виробництва та робочої сили.
Основні принципи організації виробничих процесів у СОК «Сокілець»:
1) пропорційність – встановлення оптимального співвідношення між засобами, предметами праці та робочою силою у процесі виробництва з метою досягнення його безперервності і високої продуктивності. Наприклад, процес збирання зернових культур комбайном включає такі операції: зрізування маси та її обмолочування; відвезення зерна від комбайна; очищення і зважування зерна; засипання зерна на зберігання чи відвезення на реалізацію. Пропорції тут залежать від продуктивності засобів виробництва, за допомогою яких виконують відповідні операції;
2) ритмічність – виконання всіх пов’язаних між собою операцій в єдиному темпі, що досягається дотриманням часу, відведеного для кожної операції. Ритм у технологічному механізованому процесі визначається роботою агрегату, зайнятого на основній операції. Наприклад, ритм роботи комбайна на збиранні зернових культур визначається своєчасним виконанням таких операцій, як транспортування зерна від комбайна, його післязбиральна обробка і зважування, засипання на зберігання чи відвезення на реалізацію, збирання соломи;
3) узгодженість – виконання кожної операції певного робочого процесу у точно визначений час і в чітко визначеній послідовності. Наприклад, прибуття автомобіля для розвантаження бункера комбайна в момент заповнення останнього. Цей принцип забезпечує єдність процесу. Невиконання цього принципу призводить до порушення технологічної дисципліни;
4) безперервність – виконання взаємопов’язаних операцій у виробничому процесі без перерв або з мінімальними перервами між ними; забезпечується завдяки дотриманню всіх раніше названих принципів і комплексною механізацією виробництва;
5) стандартизація – застосування стандартних прийомів праці на однойменних сільськогосподарських роботах та виробництво якісної стандартної продукції;
6) оптимізація умов праці – дотримання раціонального режиму праці і відпочинку, правильна розстановка виконавців по робочих місцях, організація робочих місць, скорочення затрат ручної праці, гарантування безпеки праці тощо.
Основним документом, у якому відображається сутність виробничого процесу, є технологічні карти.
Для раціональної організації виробництва окремих видів продукції рослинництва складають технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур.
Технологічна карта - це документ, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат на вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури на певній площі. Такі карти складають для кожної культури і по окремих видах незавершеного виробництва. У них слід передбачати раціональні й прогресивні технології для умов конкретного підприємства.
Дуже важливо обґрунтувати найраціональніший склад машиннотракторного агрегату для виконання кожної роботи з метою повного використання потужності тракторів і досягнення високої якості роботи. Діленням обсягу робіт на норму виробітку визначають кількість нормо-змін, а множенням останніх на кількість обслуговуючого персоналу й на 7 год. – затрати праці в людино-годинах. У технологічних картах планують витрати на виробництво продукції, насамперед на оплату праці (їх визначають множенням тарифних ставок на кількість нормо-змін та кількість працівників за категоріями з урахуванням відповідних надбавок, доплат і премій), амортизаційні відрахування й витрати на поточний ремонт сільськогосподарської техніки (обчислюють за встановленими нормативами на умовний еталонний гектар і кількістю таких гектарів), вартість паливно-мастильних матеріалів (за нормами витрат, обсягом механізованих робіт у фізичних одиницях і комплексною оцінкою одиниці палива). Передбачають також послуги допоміжних галузей (автотранспорт, живе тягло, електроенергія тощо).
Для цього відповідний обсяг робіт у тонно-кілометрах, коне-днях, кіловатгодинах множать на планову собівартість одиниці роботи, яку визначають окремо.
Технологічні карти складають на 100 га посіву кожної культури і на кілька років із відповідним коригуванням щороку. Це дає змогу зменшити обсяг планової роботи на підприємстві й за показниками такої карти визначати витрати на будь-яку площу посіву конкретної сільськогосподарської культури. Способи виконання польових тракторних робіт:
1) загінний – агрегат працює тільки при русі уздовж двох довгих сторін загінки; на кінцях гону робоче знаряддя виключають і по ширині загінки апарат йде на холостому ходу. При цьому способі робота може виконуватись у звал і в розвал;
2) фігурний – агрегат працює по колу: якщо роботу починають на одному з кутів (із зовнішньої сторони) загінки і закінчують у середині її, то роботу виконують у розвал; навпаки, якщо роботу починають із середини загінки і закінчують на зовнішній її межі, то роботу виконують у звал;
3) човниковий – агрегат рухається на зразок човника, проходячи другу борозну поруч з першою, третю – поруч з другою і т.д.
Загінний спосіб роботи дає гарні результати, коли на кінцях загінки відбивають поворотні смуги і поворотні лінії (особливо на оранці і сівбі). Поворотну лінію, на якій включають і виключать причіпні знаряддя, проводять на такій відстані від кінця загінки, щоб можна було на поворотній смузі розгорнути агрегат на 90° чи 180°. Після закінчення роботи на всьому полі обробляють поворотну смугу в поперечному напрямку до довжини загінки.
У порівнянні з фігурним і човниковим способами роботи, при загінному способі більше часу затрачається на заїзди (холості переїзди). Тому боронування і дискування доцільно проводити фігурним способом, посів – човниковим, і тільки при використанні громіздких агрегатів, коли важко розвернути агрегат на 180°, застосовують загінний спосіб.
РОЗДІЛ 5. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств сільськогосподарською технікою незадовільний.
Як встановлено, забезпечення СОК «Сокілець» технічними засобами не досягає й половини від технологічної потреби, а стосовно забезпеченості основними видами техніки простежуються тенденції до зниження (табл. 5.1.). Порівняно з 2008 р. оснащеність сільськогосподарського кооперативу основними видами техніки у 2019 р. значно знизилася. Так, нині використовується лише 129 тракторів, 26 зернозбиральних і 4 кормозбиральних комбайнів, 70 шт. сівалок усіх видів, 8 шт. сінокосарок тракторних, 15 жаток.
Таблиця 5.1.
Динаміка наявності основних видів сільськогосподарської техніки в СОК «Сокілець» у 2008-2019 рр., шт.
| Вид техніки | 2008 | 2018 | 2017 | 2018 | 2019 | 2019 до 2007, % |
| Трактори | 215 | 180 | 150 | 136 | 129 | 56,9 |
| Зернозберальний трактор | 58 | 51 | 43 | 33 | 26 | 50,1 |
| Кормозберальний комбайн | 26 | 17 | 13 | 9 | 4 | 71,5 |
| Сівалки | 148 | 131 | 117 | 98 | 70 | 52,3 |
| Сінокосарка тракторна | 19 | 18 | 14 | 10 | 8 | 53,2 |
| Жатки | 43 | 30 | 29 | 18 | 15 | 69,5 |
Так, для СОК «Сокілець» важливим є питання оновлення технічних засобів. Для нормального відтворення машинно-тракторного парку потрібно щороку закуповувати 8-10 % від наявної техніки, а з урахуванням впровадження інноваційно-інвестиційних моделей розвитку аграрної галузі – 12-15 %.
Оновлення технічних засобів у кооперативі здійснюється повільно. Протягом 2019 р. було закуплено лише 7 шт. тракторів (6,0 % до наявності на початок року), списано – 5 шт. (1,5 % до наявності). Зернозбиральних комбайнів закуплено 2 шт. (8,2 % до наявності на початок року), списано – 5 шт. (2,1 % до наявності), сівалок закуплено 4 шт. (6,8 % до наявності на початок року), списано – 1 шт. (2,5 % до наявності на початок року). Технологічна потреба сільськогосподарських підприємств у тракторах становить 180 шт. за наявності 129 шт. При цьому у 2019 р. також було лише 3 шт., або 11,8 % від щорічної потреби. Подібна ситуація спостерігається й по інших видах техніки. Так, по комбайнах у 2019 році було вироблено лише 4 штук, або 1,1%
За останні роки машинно-тракторний парк АПК значно змінився як кількісно, так і якісно. Звідси нині на аграрному ринку необхідна продукція високої якості з найменшою собівартістю. Це можливо лише у разі використання сучасної, ресурсозберігаючої техніки, що дозволяє знизити трудомісткість виробництва.
За сучасного рівня механізації сільськогосподарського виробництва у господарствах отримують високі врожаї сільськогосподарських культур при відносно низькій собівартості. Разом із тим техніка для вирощування основних сільськогосподарських культур не є взаємозамінною, тобто ринки техніки для обробітку різних культур один з одним не перетинаються. Тому в країні проблеми оснащеності сільськогосподарською технікою та ефективності її використання мають особливу значущість, а ринок техніки виступає ключовою ланкою підвищення ефективності сільгоспвиробництва.
На нашу думку, структурні зміни в парку сільськогосподарської техніки України є підтвердженням того, що зниження кількості техніки являє собою природну реакцію сільгоспвиробників на підвищення її продуктивності. Це підтверджується динамікою посівних площ та валового збору сільськогосподарських культур. Так, зниження забезпеченості сільськогосподарського виробництва технікою не зменшує обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Таким чином, зменшення кількості комбайнів і тракторів у сільськогосподарських підприємствах не свідчить про скорочення технічного потенціалу, а виявляє проблеми вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та нерозвиненість ринків.
Як виявилося, одним із шляхів покращення матеріально-технічного забезпечення є відновлення програми часткової компенсації вартості техніки та обладнання вітчизняного виробництва. За відновлення у 2018 р. у 2019 р. вона стала досить успішним важелем стимулювання придбання вітчизняної техніки.
З аналізу результатів функціонування програми спостерігався значний ріст попиту на вітчизняну техніку у 2019 р. порівняно з 2018 р. Так, лідерами за цією програмою у 2019 р. стали Вінницька, Одеська, Миколаївська, Чернігівська, Дніпропетровська, Хмельницька, Полтавська та Запорізька області – підприємства кожної з них придбали понад 500 од. вітчизняної техніки. Крім того, ними освоєно від 40 до 115 млн грн бюджетних коштів компенсації у кожній з цих областей.
Протягом дії програми у 2018 р. (грудень 2017 – листопад 2018 р.) на компенсацію придбаної вітчизняної сільськогосподарської техніки було витрачено 912,9 млн грн, або 96,6% від запланованих бюджетом 945 млн грн. За даними Мінагрополітики за 11 місяців 2018 р. українським сільгосптоваровиробникам направлено 900,2 млн грн компенсації за закуплену техніку та обладнання українського виробництва.
Держбюджетом України на 2020 р. передбачено, як і в 2019 р., 25% компенсації вартості вітчизняної техніки, плюс 15% для фермерських господарств. Для цього виділено 881,79 млн грн та 800 млн грн на розвиток фермерських господарств. Із зазначених 800 млн грн частина коштів може бути використана фермерськими господарствами на додаткові 15% компенсації вартості техніки. Це дозволить і надалі не лише зацікавити сільськогосподарських товаровиробників у придбанні вітчизняної техніки, а й через залучення додаткових коштів вітчизняним машинобудівникам покращити якість техніки.
Разом із тим механізм дії програми часткової компенсації потребує певного вдосконалення. Так, рівень локалізації 60% не може бути умовою участі в програмі. За сучасного низького рівня якості виробництва техніки це відштовхуватиме потенційних покупців. У сучасних умовах глобалізації ринків високий рівень локалізації може бути наслідком інвестиційної привабливості, легкості ведення бізнесу, а не метою. Тому критерій рівня локалізації необхідно скасувати взагалі або зменшити хоча б до 20-30%.
Також необхідно скасувати у критеріях відбору виробників техніки статус резидента, критерій заробітної плати та інші вимоги, оскільки вони значно зменшують перелік учасників, усувають від участі підприємства, що здійснюють ліцензійне виробництво та великовузлове складання якісної іноземної техніки, що знову – таки зменшує привабливість участі в програмі аграрних підприємств. Важливо встановити критеріями відбору виробництво і складання техніки та сплату податків і зборів на території України, а також наявність сервісного гарантійного та післягарантійного обслуговування.
Необхідно спрямувати часткову компенсацію вартості техніки й обладнання для агропромислового комплексу безпосередньо підприємствам вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. За такого підходу досягаються наступні позитивні зміни – спрощення контролю за використанням коштів та підвищення попиту на техніку аграрних підприємств завдяки зацікавленості машинобудівних компаній у покращенні якості своєї продукції. Крім того, покупцям не потрібно буде спочатку оплачувати 100% вартості техніки, а вивільнені кошти можна буде використати на інші цілі, що знову ж таки сприятиме росту попиту на техніку.
Виробник сільськогосподарської техніки повинен спрямовувати не менше половини прибутку, отриманого від продажу техніки за Програмою компенсації, виключно на науково-технічні та конструкторські розробки.
1 2 3 4 5