РОЗДІЛ 6. ВИРОБНИЧА ЛОГІСТИКА ТА МАРКЕТИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
У ринкових умовах результати господарювання здебільшого залежать від зменшення витрат та збільшення прибутків. На затрати виробництва вирішальний вплив має ціна ресурсів, а на розмір доходів — ціна продажу та складські і транспортні витрати. У сукупності всі фактори впливу на кінцеві результати господарювання залежать від організації логістичної структури на підприємстві. Тож за налагодження діяльності логістичних систем підприємств можна розраховувати на успішне ведення аграрного бізнесу.+
У ринкових умовах результати господарювання здебільшого залежать від зменшення витрат та збільшення прибутків. На затрати виробництва вирішальний вплив має ціна ресурсів, а на розмір доходів — ціна продажу та складські і транспортні витрати. У сукупності всі фактори впливу на кінцеві результати господарювання залежать від організації логістичної структури на підприємстві. Тож за налагодження діяльності логістичних систем підприємств можна розраховувати на успішне ведення аграрного бізнесу.
Поняття логістики у світовій практиці стало поширюватися із середини минулого століття. Проте в аграрному секторі України воно набуло поширення в останнє десятиліття — з активним надходженням у сільське господарство іноземних інвестицій, створенням великих аграрних компаній та розбудовою їхньої інфраструктури.
Логістична діяльність грунтується на інформаційному забезпеченні, що лежить в основі прийняття управлінських рішень та фінансовому забезпеченні відповідних витрат. До окремої логістичної структури підприємств належать транспортні підрозділи та складське господарство.
У своїй збутовій діяльності аграрії використовують автомобільне, залізничне та морське транспортування продукції. Визначення способу транспортного перевезення залежить від виду та обсягу сільськогосподарської продукції, а також від відстані (регіональні, загальнодержавні, міжнародні). Враховуючи спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, основними видами продукції, що підлягають перевезенню, є зерно та олійне насіння. Як правило, виробники цих видів продукції забезпечують її перевезення власним транспортом у межах регіону або країни. Для міжнародних перевезень користуються послугами транспортно-експедиційних компаній. Проте невеликі та середні за розміром підприємства проводять реалізацію зерна комерційним структурам, обмежуючись мінімальними за відстанню переміщеннями продукції, у т. ч. на умовах самовивозу зі складу виробника.
Під час вибору виду транспортування визначальним є обсяг товарної партії. У разі автомобільної доставки мінімальна партія зерна має бути кратною 20 т. За внутрішніх перевезень продукція завантажується насипом, а за міжнародних — фасується у мішки вагою 20–25 кг або біг-беги — по 1 т. У разі перевезень залізницею товарна партія має бути кратною вагонній нормі, яка у середньому становить 60 т. У вагони зерно завантажується насипом безпосередньо із зернового складу, де продукція перебуває на зберіганні.
Кожне сільськогосподарське підприємство, СОК «Сокілець» не є винятком, незалежно від його розмірів має своє складське господарство та намагається його поліпшити. Потреба у складських потужностях обумовлена необхідністю зберігання виробничих ресурсів та готової продукції. Тому аграрії знаходять можливості виділяти частину отриманих доходів на розвиток складського господарства, яке, окрім потужностей зі зберігання продукції, передбачає надання додаткових послуг. До таких належить, зокрема, проведення навантаження та розвантаження продукції, зважування, сушіння, очищення вирощеного врожаю. Ці послуги надаються спеціалізованим обладнанням та обслуговуються відповідним персоналом підприємств. Крім цього, спеціалісти складського господарства за допомогою сучасного програмного забезпечення проводять первинний облік надходження матеріально-технічних ресурсів та відпускання зі складу готової продукції.
За даними експертів ринку зерна, в Україні функціонує понад 1200 зерносховищ загальною потужністю понад 41 млн т. За зростаючих обсягів виробництва зерна цього недостатньо. Тому багато аграрних компаній, попри складну економічну та політичну ситуацію в країні, завершують розпочаті та розробляють нові проекти будівництва зернових складів. Тож досконале складське господарство є основою збереження якості й цілісності готової продукції та виробничих ресурсів.
Наразі в Україні сформувався внутрішній аграрний ринок, на якому працює широкий спектр різних за напрямами спеціалізації та масштабами діяльності компаній, що займаються поставками матеріально-технічних ресурсів та закупівлею готової продукції. Аграрії із досвідом роботи співпрацюють із компаніями — партнерами із ресурсного забезпечення та зі збуту сільськогосподарської продукції. Проте у ринковому середовищі слід завжди порівнювати пропозиції партнерів з наявними на ринку.
Для цього є декілька варіантів збирання потрібної інформації. Один із них — участь у спеціалізованих міжнародних виставках, на яких представлені закордонні компанії, що проявляють зацікавленість до України. Здебільшого це підприємства, які мають наміри реалізувати в Україні власні товари чи послуги: виробники та постачальники техніки, сільськогосподарських машин, обладнання, засобів захисту рослин, ветпрепаратів, комбікормів, технології тощо. Окрім цього, такі заходи відвідують й офіційні делегації різних країн із широким представництвом бізнесових кіл. Тож на ділових зустрічах, круглих столах, що проводяться у рамках виставкових заходів, відводиться час для знайомства із потенційними партнерами та підписання договорів співробітництва.
Завжди можна отримати цікаву інформацію про інноваційні підходи у господарській діяльності на міжнародних конференціях, симпозіумах, бізнес-форумах тощо, де збираються учасники аграрного ринку, щоб розглянути тенденції розвитку, обговорити поточні проблеми та знайти шляхи їхнього вирішення. До участі у таких зібраннях запрошуються провідні компанії світу, що цікавляться вітчизняною продукцією. Тож такі заходи є потенційною нагодою для знайомств та налагодження ділових зв’язків.
Останнім часом усе більше ділових контактів встановлюється через мережу інтернет. Міжнародні компанії, орієнтовані на ринок України, мають власні спеціалізовані веб-сайти, з яких можна отримати інформацію про компанію та основні напрями її діяльності. Тому на першому етапі пошуку партнерів достатньо обмінятися діловими листами та узгодити наміри про подальше співробітництво.
Сільськогосподарський маркетинг передбачає вивчення ринку сільгосппродукції і на цій основі прогнозування розвитку сільгосппідприємства. Вивчення ринку означає вивчення поточних споживчих потреб, вимоги споживачів і покупців до продукції, факторів, що впливають на споживацьку поведінку.
Розробка та реалізація маркетингової товарної політики СОК «Сокілець» передбачає: врахування вимог споживачів та вимог ринку при формуванні товарного асортименту, врахування можливостей і ресурсів виробника при впровадженні нових товарів у асортимент та виведенні їх на ринок, забезпечення якості та конкурентоспроможності товарів, позиціонування товарів на ринкових сегментах, освоєння нових ринкових сегментів.
Ринок в наш час ставить все вищі вимоги до якості сільськогосподарської продукції, безпеки споживання, що відкриває перспективи для впровадження екологічного маркетингу. Концепція екологічного маркетингу передбачає орієнтацію виробництва і збуту на задоволення екологічно-орієнтованих потреб і запитів споживачів, створення і стимулювання попиту на екологічні товари – економічно ефективні та екологічно безпечні у виробництві й споживанні [3].
Особливо актуальним питання екологічних товарів є для зернових культур. За загальним принципом екологічні товари виробляються «без застосування хімічних добрив та препаратів, генетично-модифікованих речовин, на екологічно чистій землі та на місцевості, віддаленій від великих міст, промислових підприємств та інших забруднюючих факторів. Також екотовари передбачають їх виготовлення з мінімальною шкодою для навколишнього середовища» [5].
Разом з тим, питання екологічної сільгосппродукції, в принципі як і будь-якої іншої, тісно пов’язане з питанням ціни: значні витрати на вирощення екологічних культур зумовлюють значне зростання їх собівартості. Сьогодні ціна на зерно в Україні є проблемою як для споживачів, так і для виробників. Довгий шлях від виробника через низку посередників до споживача суттєво збільшує вартість готової продукції, але виробник при цьому не отримує достатньо вагомої винагороди за свою працю – основний прибуток переважно осідає саме у касах посередників.
Ще один важливий елемент комплексу маркетингу в сільському господарстві – комунікаційна політика, яка передбачає не просто просування товару до кінцевого споживача, а налагодження взаємної співпраці з різними покупцями на постійній основі.
Вважаємо, що сільгоспвиробники овочевої продукції мають використовувати усі засоби маркетингової комунікації, зокрема:
1) самостійні: реклама, стимулювання збуту, зв’язки з громадськістю (паблік рілейшенс), прямий маркетинг, персональні продажі, директ-маркетинг;
2) синтетичні: участь у ярмарках та виставках, інвент-маркетинг, мерчандайзинг, формування торгівельної марки тощо. Синтетичні методи передбачають поєднання самостійних засобів.
Отже, в Україні відзначаємо відсутність традиції використання маркетингу у сільськогосподарському виробництві. Професійний маркетинг є засобом зміцнення сільськогосподарського виробництва, отож є обов’язковим елементом управління в агросфері. При плануванні маркетингової діяльності слід враховувати специфічні особливості сільськогосподарського виробництва (сезонність та просторово-кліматична орієнтація виробництва, низький потенціал зберігання сільськогосподарської продукції тощо).
РОЗДІЛ 7. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА
Жорстка конкуренція на ринках, постійно зростаючі в умовах інфляції ціни на ресурси та високі тарифи спонукають підприємства до пошуку векторів, за допомогою яких можна вдосконалити свою діяльність. Одним із найважливіших напрямів є оптимізація за критерієм витрат, що є результатом процесу управління ними. Тому велике практичне значення має дослідження процесу управління витратами, його функцій і процедур.
Таким чином, щоб система управління витратами функціонувала ефективно, в основу її формування має бути покладена концепція, що враховує особливості діяльності підприємства, його структуру, стадію життєвого циклу продукції та підприємства в цілому, а також стратегій, яких дотримується підприємство. Дослідження проведене нами за матеріалами СОК «Сокілець» показали, що господарство має молочно-м'ясну спеціалізацію з розвиненими виробництвом зерна. Молочна продукція в структурі товарної продукції за досліджуваний період займає 56,3 %, продукція вирощування ВРХ у живій вазі — 23,7 %, а зерно — 18,5 %. У процесі виробництва сільськогосподарської продукції СОК «Сокілець» здійснюються відповідні витрати (табл7.1.).
Таблиця 7.1.
Структура витрат на виробництво продукції рослинництва СОК «Сокілець»
| Елементи витрат | Рік | Відхилення 2019 р. до 2017р. | ||||||||
| 2017 | 2018 | 2019 | ||||||||
| тис.грн | % | тис.грн | % | тис.грн | % | В % | П.с. | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | ||
| Витрати на оплату праці | 199 | 11,0 | 339 | 35,4 | 313 | 23,9 | 157,3 | 12,9 | ||
| Відрахування на соц. заходи | 72 | 11,8 | 126 | 13,2 | 116 | 8,9 | 161,1 | -2,9 | ||
| Матеріальні витрати | 311 | 51,0 | 390 | 40,6 | 554 | 42,3 | 178,1 | -8,7 | ||
| в т. ч. насіння і посадковий матеріал | 126 | 20,6 | 121 | 12,6 | 187 | 14,3 | 148,4 | -6,3 | ||
Продовження Табл. 7.1.
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| Амортизація, | 18 2 | 9 | 70 | 7,3 | 70 | 5,4 | > в 3,9 р | 2,5 |
| Інші витрати | 11 | 1,7 | 34 | 3,5 | 256 | 19,5 | > в 23,2 р | 17,8 |
| Всього витрат | 610 | 100,0 | 959 | 100,0 | 1308 | 100,0 | > в 2,1 р | 0,0 |
За даними таблиці 7.1 видно, що затрати за досліджуваний період значно зросли по всіх елементах витрат. У структурі витрат витрати на оплату праці в 2019 р. займають 23,9 %, тобто на 12.9 п. с більше ніж в 2017 р., що свідчить про зростання заробітної плати, як чинника мотивації праці. Найбільшу питому вагу в 2019 р. займали матеріальні витрати — 42,3 %, але цей показник значно зменшився в порівнянні з 2017 р. (- 8,7 п. с.). І це відбулося за рахунок зменшення витрат на насіння і посадковий матеріал, що вказує на використання власного насіння.
Зростання витрат на амортизацію пояснюється придбанням техніки для обробітку грунту та збирання врожаю. Інші витрати зросли в 23,2 рази, витрати виробництва у рослинництві за період дослідження зросли в 2,1 рази. Це дає змогу зробити висновок, що результатом зростання витрат є недостатній рівень управління ними.
Як видно з приведених даних, витрати на виробництво продукції тваринництва незначно зросли — (на 8,5 %). У структурі витрат в 2019 р. найбільшу питому вагу займали матеріальні затрати, але відносно 2017 р. вони зменшилися на 22.5 п. с., що є свідченням розвитку власного кормовиробництва. На що й вказує зменшення витрат на корми. Зростання виплат на оплату праці в 2019 р. відповідно до 2017 р. відбувалося у зв'язку зі зростанням мінімальної заробітної плати та з метою стимулювання працівників ферми. Витрати на амортизацію зросли у 9,5 рази за рахунок оновлення основних фондів.
Проведені дослідження показали, що мало місце, зростання витрат, обумовлене зниженням ресурсовіддачі та інфляційним фактором. Сьогодні у структурі сільськогосподарських витрат більше третини займає вартість придбаних засобів виробництва. Використання мінеральних добрив, гербіцидів, добавок до кормів дає можливість нарощувати обсяги виробництва вищими темпами, а отже, швидше реагувати на зміни економічної кон'юнктури.
Таким чином, можна сказати, що зростання виробничих витрат обумовлені рядом об'єктивних причин.
Разом з цим, зростання витрат на виробництво продукції у сільськогосподарських підприємствах відбувається і в результаті недосконалого управління витратами, зокрема не враховуються особливості виробничого процесу, що впливає на економічну ефективність діяльності товаровиробників.
Облік витрат на виробництво і вихід продукції ведеться в рослинництві за окремими культурами (групами культур), а в тваринництві — за видами і групами тварин. Сума всіх прямих і розподілених витрат становить їх загальний обсяг по кожному з об'єктів обліку. При вирощуванні сільськогосподарських культур і утриманні худоби і птиці господарства одержують, як правило, не один, а декілька видів продукції — основну, супутню і побічну. Основною є продукція (зерно, цукрові буряки, картопля, молоко, приріст, вовна, яйця тощо), для одержання якої організоване відповідне виробництво. Якщо в одній галузі виробляється два і більше основних продуктів, вони є супутніми. Біологічні особливості рослин і тварин зумовлюють одержання поряд з основною побічної продукції (соломи, гички, гною тощо).
Із зазначеного можна констатувати, що будь-яке підприємство повинно використовувати такий механізм формування витрат виробництва, який дасть змогу отримати повну інформацію, яка буде гарантувати успіх підприємства в конкурентному середовищі. Вчасне реагування на відхилення витрат від нормативних значень дасть змогу оптимізувати обсяг витрат підприємства для забезпечення більш високої результативності його діяльності. Зростання конкуренції вимагає створення нових систем калькуляції, що є дуже важливим сьогодні.
Обчислення собівартості окремих видів сільськогосподарської продукції грунтується на загальних принципах планування і обліку витрат, які вимагають єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу між різними продуктами. Це забезпечує необхідні умови для правильного та ідентичного обчислення собівартості окремих видів продукції в сільськогосподарських підприємствах, дає можливість аналізувати її рівень у динаміці та порівняно з іншими господарствами, за планом встановлювати причини відхилень і розробляти заходи щодо зниження собівартості.
Для обчислення собівартості одиниці сільськогосподарської продукції після встановлення об'єкта калькуляції визначають кількість виробленої продукції і загальну суму витрат на вирощування окремих сільськогосподарських культур і утримання худоби. Загальна сума витрат розподіляється між окремими видами продукції. При цьому використовують декілька методів розподілу витрат і обчислення собівартості.
Метод прямого віднесення витрат на відповідні види продукції використовується в тих галузях, де в процесі виробництва одержують один вид продукції. При цьому собівартість одиниці продукції визначають діленням суми витрат по даному об'єкту обліку на загальний обсяг виробленої однорідної продукції. Цим методом обчислюють собівартість 1 ц картоплі, зеленої маси кукурудзи і однорічних трав, а також одиниці робіт і послуг обслуговуючих виробництв.
Метод виключення вартості побічної продукції із загальної суми витрат. При цьому побічна продукція (солома, стебла кукурудзи, гичка, гній тощо) оцінюється за нормативною собівартістю або фактичними витратами на її збирання, перевезення і заготівлю. Після вирахування вартості побічної продукції із загальної суми витрат решту її відносять на обсяг виробленої основної продукції. Цим методом обчислюють собівартість 1 ц приросту живої маси молодняка великої рогатої худоби і свиней та ін.
Метод розподілу витрат між видами продукції пропорційно до кількісного значення однієї з ознак, спільної для даних видів продукції. Такими ознаками можуть бути вміст в окремих видах продукції повноцінного зерна, поживних речовин і т. і. Цей метод використовують при обчисленні собівартості зернових відходів, нестандартних овочів, картоплі, фруктів та ягід з урахуванням їх поживних якостей та інших характерних особливостей.
Метод оцінки витрат на окремі види продукції експертним шляхом і вираження їх у певних відносних показниках. Наприклад, 1 голова приплоду оцінюється в розмірі собівартості 60 кормо-днів утримання тварин.
Метод розподілу витрат за допомогою коефіцієнтів, які встановлюються централізовано. При їх визначенні витрати на одиницю одного з видів продукції приймаються за одиницю, а щодо інших видів продукції виражаються відповідним коефіцієнтом. Таким чином, усі види продукції переводять в основну, визначають її загальний обсяг та обчислюють собівартість основної продукції. Витрати на окремі види продукції розподіляють пропорційно до їх частки в загальному обсязі умовної продукції.
Метод розподілу витрат пропорційно до вартості окремих видів продукції в оцінці за реалізаційними цінами використовують при обчисленні продукції овочівництва, льонарства, вівчарства та інших галузей. При обчисленні багатьох видів продукції застосовують відповідні комбінації кількох розглянутих вище методів. Собівартість сільськогосподарської продукції, робіт і послуг визначається в певній послідовності, бо продукція і послуги одних галузей і виробництв споживаються іншими в процесі господарської діяльності. Спочатку визначають собівартість робіт допоміжних виробництв:
в автомобільному вантажному транспорті — 1 тоннокілометра вантажних перевезень;
у транспортних роботах тракторів — 1 тонно-кілометра вантажних перевезень або 1 еталонного гектара роботи;
в електропостачанні — 1 кіловат-години електроенергії.
Послуги цих виробництв практично повністю споживаються в галузях господарства і їх витрати відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції.
Після розподілу витрат допоміжних виробництв за об'єктами обліку визначають собівартість продукції рослинництва, а потім тваринництва.
Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:
1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;
2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції;
3) виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.
Собівартість сільськогосподарської продукції є одним з вирішальних чинників та водночас показників економічної ефективності виробничої діяльності та вартісним виміром рівня ресурсних питомих витрат на виробництво продукції.
Дослідження групування витрат на сільськогосподарських підприємствах показує, що поділ витрат на постійні та змінні, в більшості із них не здійснюється.
Відсутній також чіткий поділ витрат на прямі та непрямі. І зовсім не проводиться дослідження поведінки витрат.
Відповідно до вимог управлінського обліку для виділення окремих груп витрат у сільськогосподарських підприємствах потрібно враховувати значні особливості виробничих процесів, що спричиняють особливості управління витратами, зокрема:
нерівномірність проведення витрат протягом звітного періоду;
можливість отримання інформації про фактичну собівартість продукції лише один раз в кінці року, коли будуть зібрані понесені за весь виробничий період витрати та розподілені між усіма видами виробленої продукції;
витрачання на годівлю тварин корму власного виробництва та зеленого корму, який у літній період значно дешевший; застосування відповідних систем стимулювання працівників.
Підприємство має самостійно вибрати концепцію управління витратами, яка максимально сприятиме підвищенню його конкурентоспроможності та прибутковості на ринку.
Варто зазначити, що в управлінні витратами слід також враховувати особливості виробничих процесів в сільськогосподарських підприємствах, зв'язок витрат виробництва з показниками ефективності виробництва, перехід від пасивних методів обліку витрат за минулий період до активних методів втручання у виробництво на основі аналізу ефективності формування витрат, виявлення суттєвих відхилень від норм і нормативів, що забезпечить досягнення мети.
1 2 3 4 5