Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 56кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
bibliofond.ru_661327.rtf
КРУИЗ!.docx
Розширення: docx
Розмір: 56кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
bibliofond.ru_661327.rtf
КРУИЗ!.docx
Асканійський степ здавна привертав увагу ботаніків. Тут ведуться наукові дослідження по вивченню кореневих систем степових рослин, досліджується їх продуктивність, біологія, фенологія, закінчується картування степу.
Великою популярністю користується також відомий зоопарк «Асканія- Нова» Тут зібрані тварини мало не з усього світу. Влітку вони пасуться у величезних вольєрах площею до 1000 га, це наближає їх утримання до природних умов. З копитних тут в кілька видів антилоп (індійські, африканські, американські), дикі козли і барани, азіатські бики, копі Пржевальського, зебри, бізони, зубробізони, різні олені, лами, гуанако та ін. Велика і рідкісна колекція водоплавних птахів населяє штучні водойми парку -- граціозні лебеді, дикі гуси, різні види качок, ледени; тут представлені майже всі види страусів, фазани та численні дрібні тропічні декоративні птахи. І всі ці звірі і птахи утримуються цілими отарами і зграями. Зоопарк одержав цікаві цінні наслідки по акліматизації і одомашненню багатьох ссавців і птахів (антилопи, олені, фазани, страуси, дикі гуси та ін.). Крім того, внаслідок багаторічної копіткої роботи, що ведеться в інституті по гібридизації і селекції тварин, тут створено нові високопродуктивні породи овець (асканійська тонкорунна, гірський меринос), свиней (степова біла і степова ряба), зебувидна жирномолочна худоба. Ведеться також велика робота в зоопарку по репродукції диких копитних і птахів, яких потім розселюють у заповідно-мисливські господарства і зоопарки України і суміжних республік,
Великий науковий, пізнавальний і практичний інтерес являють дендрологічні колекції Асканійського саду (парку), який було засновано у 1887 р. на площі близько 52 га. Тепер парк розширюється майже вдвічі. В ньому зростає понад 500 видів дерев і кущів «з різних частин світу.
З хвойних добре почувають себе ялини срібляста і блакитна, окремі види ялиці, сосна кримська, ялівець віргінський і козацький, біота східна, кипарисовик та ін.
З листяних добре розвивається дуб, граб, клен гостролистий, липа срібляста, софора, мильне дерево, гледичія, шовковиця біла, бундук канадський тощо.
Рідкісними рослинами парку є будлея, вістарія, дзельква, хурма віргінська, текома, церцис стручковий, шефердія.
Всі дерева і кущі добре розвиваються в парку в умовах штучного зрошення, яке тут застосовується з дня його заснування.
Парк, степ і зоопарк щороку відвідують тисячі учнів середніх шкіл, студентів і туристів. Сюди приїздять відомі вітчизняні і зарубіжні вчені, проходять виробничу і переддипломну практику студенти багатьох вузів Радянського Союзу.
2.3 Чорноморський біосферний заповідник
Чорноморський державний біосферний заповідник знаходиться на півдні України. Його теріторія розташована окремими ділянками вздовж північно-західного узбережжя Чорного моря. До складу заповідника входять три ділянки на Кінбурському півострові - Івано-Рибальчанський, Соленоозерний, Волижин ліс; дві приморських ділянки - Потиєвський, Ягорлицький Кут, а також острови Тендра, Бабин, Смалений, Орлов в Тендрівській затоці і острови Довгий, Круглий, Кінські в Ягорлицькій затоці.
Чорноморський заповідник розташований на шляху магістральгого прольоту птахів, які гніздяться не тільки в північних районах нашої країни, але й в інших країнах Європи. Південне Причорномр'я - найважливіше місце зимовки водно-болотних птахів, а також масового гніздування крачок, качок, куликів, голенастих.
Таке багатство орнітофауни в різні сезони року викликало увагу зоологів, а непомірне знищення птахів змусило поставити питання про створеня в районі Південного Причорномор'я заповідника, що й було зроблено11 Заставний Ф.Д. Географія України. -- Львів: Світ, 1994. -- 472 с..
Як самостійний природоохоронний і науково - дослідницький заклад Чорноморський заповідник існує з 1933 року. Його границі неодноразово змінювались. Загальна площа заповідника в 1937р. склала 13 025га, а в 1951 р. вона зменшилась на 24 898га.
В 1973 році площа заповідника збільшилась на 45 231га. До нього булла додана філія Дунайські плавні(3 156 га) в Килійському районі Одеської області з акваторією Чорного моря (4 600га), а також Кінські острови в Ягорлицькій затоці площею 27га з акваторією навколо них(818га) та мілководна частина Тендрівської затоки(36 628га). В 1974 році до складу заповідника увійшов Ягорлицький заказник(30 300га). З 1981 року Дунайські плавні стали самостійним заповідником.
В 1983 році був організований Чорноморський державний біосферний заповідник загальноб площєю 87 348 га. До його складу на правах заповідного ядра включений Чорноморський державний заповідник площєю 57 084 га і на правах буферної зони - Ягорлицький державний орнітологічний заказник площєю 30 300 га. Навколо заповідних ділянок, а також навколо берга заповідної частини Тендрівської затоки створені охоронні однокилометрові зони загальною площєю 11 011га.
В грудні 1984 року Чорноморський біосферний заповідник затверджений ЮНЕСКО та включений в міжнародну мережу біосферних заповідників.
Чорноморський державний біосферний заповідник - самий крупний на теріторії України. Його теріторія, відповідно Рамсарській конвенції, включена в список водно - болотних угіддь, маючих міжнародне значення головним чином як місцепроживання водно-болотних птахів.
Теріторія Чорноморського заповідника займає частину Причорноморської впадини, яка уявляє собою крайовий прогиб Руської платформи і заповнена осадовими юрськими крейдовими, палеогеновими, неогеновими і четвертинними відкладинами.
Потужність четвертинних відкладень в окремих місцях досягає 86 метрів. Вони представлені головним чином аллювіальними пісками, котрі місцями змінюються глинистими пісками і містять різної потужності суглиністі прослойки. Таке чередування пояснюється тим, що піщані наноси, уявляючі собою древнєаллювіальні відкладини Дніпра, утворились на місцях розмиву льосових терас.
Особливості геологічної будови і тектонічного режима обумовили рівнинний в цілому характер рельєфа. Серед найбільш типових форм рельєфа заповідних теріторій необхідно назвати дюни (кучугури) і витягнуті вздовж берега пониження, заповнені остаточними соленими водоймами(сагами).
Низмений таврічний берег Тендрівської затоки має числені пониження - поди, котрі при нагоні води затоплюються, утворючи числену кількість мілководних заток, проток і озер.
Клімат Причорноморської низовини теплий, але, незважаючи на приморське положення, континентальний і сухий. Він характеризується відносно низькою вологістю повітря, незначною кількістю опадів і відносно великою добовою та річною амплітудою коливаннь температури повітря.
Середньорічна температура 10,8°. Середня тривалість вегетаційного періода (з середньодобовою температурою 5° і вищє) складає в різних пунктах від 226 до 232 діб.
Середньорічна кількість опадів складає 235 мм. В окремі роки іх сума різко коливається від 209 до 430 мм. Найбільш інтенсивно опади випадають влітку(червень-липень) у вигляді зливних дощів. Меньш за все опадів приходиться на зиму. Характерною особливістю є весняно - літні роси і сильні тумани, котрі починаються середині листопада і закінчуються в травні.
Заповідна акваторія в 5 разів перевщує по своєму розміру заповідну теріторію. Тендрівська та Ягорлицька затоки завдяки особливостям їх гідрологічного, гідрохімчного та гідробіологічного режимів є унікальними водоймами північно-західної частини Чорного моря. Вони мають велике значення для відтворення і нагула основних промислових видів риб, а багаті кормом мілководдя використовуються великою кількістю гніздящихся, перельотних і зимуючих водно-болотних птахів11 Заставний Ф.Д. Географія України. -- Львів: Світ, 1994. -- 472 с..
Тендрівська затока площею 630 кілометрів квадратних розташована в найбільш складній по своїй будові береговій області південно-західної частини Чорного моря, відгорожена від моря Тендрівською косою довжиною біля 70км і шириною до 3км. Півострів Білі Кучугури і підводна гряда, яка від нього відходить, розділяють затоку на західну і східну частини. Західна, найбільш глибоководна частина затоки площею 360 кілометрів квадратних і глибиною до 15 метрів примикає до опрісненої Дніпром і Бугом ділянки моря (соленість тут коливається від 13 до 13,5%).
Грунти Тендрівської затоки представлені переважно мулами. Гребні підводних валів часто вкриті крупнозернистим піском і раковинами молюсків.
Ягорлицька затока (площєю біля 350 кілометрів квадратних) з західу ізольована від Чорного моря Покровською косою і островами Круглим і Довгим, з півдня - Ягорлицьким півостровом та Тендрівською косою. Значні ділянки акваторії зайняті прибрежними мілководдями глибиною до 1 м. Перехід від прибрежних мілин до глубоководної котловини доволі різкий. Дно глубоководної котловини покрито товстим слоєм мулу та повністю поросло водоростями. Вони заселяють і всю мілководну частину затоки.
Соленість Ягорлицької затоки змінюється в межах 16-22% для поверхняних і 18-22% для придонних горизонтів.
Флора окремих заповідних ділянок дуже разнорідна. Лісостепні ділянки знаходяться в межах Івановської пісчаної арени (Івано-Рибальчанська ділянка) і Кінбурнського півострова (ділянки Соленоозерний і Волижин ліс). На лісостіпних ділянках зберіглось чимало рослинних асоціацій, характерних в минулому для нижньодніпровських арен і в наш час зникаючих на незаповідних теріторіях. В залежності від характера рельєфа, рівня і засоленості грунтових вод рослинність заповідних лісостепових ділянок можна об'єднати в декілька комплексів.
Особливий інтерес уявляє колкова рослинність на теріторії Нижньодніпровських пісків. Тут, в полосі типчаково-ковильних (сухих) степів, зустрічається цілий комплекс північних древесних і трав'янистих видів. Колкова рослинність представлена формаціями дуба черешчатого, берези дніпровської, рідко береста. В підліску і по опушках зазвичай зустрічаються бузина чорна, крушина ломка, жостер, терен степовий, іноді бересклет європейський, барбарис звичайний. В деяких місцях старі дуби увиті всякими ліанами - диким виноградом, хмелем. Трав'янистий ярус дубових кілків складають ефемери - проліска двулиста, чистяк весняний, купир лісовий та дубравний. Тут зустрічаються ландиш лісовий, купена пахуча, чіна лісова та інші лісові види.
Нижньодніпровський піщаний степ, який є південним продовженням Середньодніпровської, несе в собі сліди інвазії північних елементів. В результаті цього і утворилось унікальне сполучення поймених дубрав (далеко на півдні від свого основного ареала) з піщаним степом, насиченим флористичними елементами півночі і півдня. Характрна особливість Нижньодніпровських кілків - існування в їх складі узколокальних ендемічних древесних видів - берези дніпровської, бояришників Єлени і замшевого.
Ліси з давніх давен займали на Нижньодніпровських пісках значні позиції, однак сплошного їх розповсюдження не було, про що свідчить розвинутий комплекс псаммофитно-степових видів.
В неглубоких заросших степових западинах формується рослинність лугового типу, представлена формаціями овсяниці гладенької, війника наземного, полевиці піщаної з великим домішком ксеромезофітного різнотрав'я.
Рослинність акваторії характеризується значним видовим різноманіттям.
Тваринний світ. Заповідний режим на протязі декількох десятирічч сприяв збереженню на теріторії заповідника багатої та цікавої за складом фауни безхребетних тварин. По неповним данним тут налічується біля 4 тисяч видів комах, біля 30 видів павуків, 25 видів наземних молюсків і біля 100 видів кліщів, що паразитують на хребетних тваринах11 Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987..
Найбільш різноманітна фауна безхребетних лісостепових ділянок. Тут зустрічаються мешканці пісків, лугів, боліт, різнотравних степів, солончаків, прісних і солених водойм. Серед них багато реліктових та ендемічних видів.
В Волижиному лісі можна часто зустріти равликів-янтарок та числених інших моллюсків. В трухлявій деревині мешкає жук-олень, занесений в Червону книгу. В піщаному степу на очі бросається численисть жуків-чорнотілок різних форм і розмірів.
Для піщаних станцій характерний многорогий навозник - смоляно-чорний блискучий жук довжиною 18-28 см. він є дуже рідким по причині скорочення місць проживання, і тому занесений до Червоної книги. З кінця липня в масі з'являються жуки - мармурові хрущі.
В піщаному степу мешкає багато мурашиних левів, їх у заповіднику налічується 7 видів. Спочатку літа особливи примітними є різні саранчові та коники, деякі з яких також занесені до Червоної книги. В кінці квітня з'являються метелики рідкого вида - малого нічного павлинього ока.
Взагалі в Чорноморському державному заповіднику дуже і дуже велика кількість рідкісних представників тваринного світу, деякі з яких занесені до Червоної книги України.
2.4 Дунайський біосферний заповідник
У 1973 р. у складі Чорноморського державного заповідника було створено філію "Дунайські плавні", яку постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 р. № 203 було реорганізовано у самостійний державний заповідник. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861 було створено Дунайський біосферний заповідник. Його створенню сприяла фінансова підтримка Світового банку на підставі відповідної угоди з Урядом України в рамках проекту "Збереження біологічного різноманіття в українській частині дельти Дунаю" (1995-1998 рр.). Названий проект від імені України демонструвався на всесвітній виставці у Ганновері у 2000 р. серед найбільш успішних екологічних проектів.
Указом Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 територія Дунайського біосферного заповідника розширена на 3850 га. Зараз його загальна площа разом з протоками і внутрішніми водоймами та 2-х кілометровою смугою акваторії Чорного моря і відокремленими ділянками в районі водосховища Сасик становить 50252,9 га.
Заповідник створений з метою збереження типових та унікальних природних комплексів у дельті Дунаю, наукових досліджень та моніторингу довкілля, організації раціонального використання природних ресурсів, розвитку міжнародного співробітництва11 Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987..
За схемою фізико-географічного районування територія Дунайського біосферного заповідника входить до Причорноморського середньостепового краю Середньостепової підзони Степової зони, а за схемою геоботанічного районування рослинність заповідника відноситься до Ізмаїльсько-Білгород-Дністровського (Дунайсько-Дністровського) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.
Територія заповідника відноситься до геосистем первинної та вторинної дельти, розташована у північно-східній частині дельти Дунаю на схід від м. Кілія та на південь від верхів'я озера Сасик. На сході угіддя межує з Чорним морем, а на півдні - з Румунією. Його складовими частинами є власне дельта Кілійського рукава Дунаю, острів Єрмаків, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні, верхів'я озера Сасик та Джантшейський лиман. Майже вся територія адміністративно відноситься до Кілійського району Одеської області. Лише дві окремі ділянки відносяться до Татарбунарського району - це верхів'я озера Сасик та Джантшейський лиман. Навколо заповідника розташовані населені пункти: с. Ліски, с. Шевченкове, с. Мирне, с. Десантне, с. Приморське, с. Лиман, с. Борисівка, с. Трапівка, с. Заречне, смт. Татарбунари та м. Вилкове.
У геоморфологічному плані дельта Дунаю розташована на новоевксінських глинах, що виникли в результаті алювіальної діяльності древнє-дунайського лиману. Вони покриті осадовими породами різного походження, що залягають майже горизонтально, з невеликим ухилом убік моря. Висота дельтової рівнини над рівнем моря в м. Ізмаїл складає 3,7 м, поблизу Сулінського устя - 0,5 м. Біля 87% площі дельти займають плавні, що мають глибину 1-2, рідше 3-4 метри.
Клімат у пониззі Дунаю помірно континентальний, з короткою і теплою зимою, тривалою спекою влітку. Він формується під впливом циркуляції повітряних мас, утворених у віддалених один від одного регіонах - Атлантичному океані, Середземному морі і Євроазіатському материку. За кліматичними показниками територія характеризується як жаркий південний агрокліматичний район.
Середньомісячна температура січня коливається від -2 до -1,5°С , а червня - 22,3-23,0°С. Загальна кількість опадів становить - 350-400 мм/рік при випаровуванні 750-900 мм/рік. Настільки значне випаровування повинно підтягувати ґрунтові води, насичені хлоридами і сульфатами, і це викликало б засолення ґрунтів. Проте засолення спостерігається лише на ділянках із зруйнованим рослинним покривом. Захищає ґрунти висока промивна здатність Дунаю в період тривалої весняної, а, в окремі роки, і осінньої повені.
Гідрологічна мережа Кілійської дельти Дунаю дуже розгалужена і складається з великих і малих водотоків і водойм. Морська дельта починається від місця прориву системи морських піщаних пасм - Жебриянської - Летя на 18-му кілометрі Кілійського рукава. Саме тут розташоване м. Вилкове, біля якого Дунай ділиться на рукави Очаківський, Старостамбульський і Білгородський. Перші два зараз є головними водотоками цієї ділянки Дунаю. Нижче вони діляться на більш дрібні: Прорва, Шабош, Полуденне, Гнеушев, Анкудинов, Середнє, Піщане, Бистре, Восточне, Циганка, Лімба, Лебединка та інші. Деякі з них вже не мають прямого виходу в море (Шабош, Середнє, Піщане), а рукави Білгородський і Гнеушев перебувають у стадії відмирання11 Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987..
Разом з численними великими і малими рукавами тут широко представлена мережа прісноводних внутрішніх і відкритих приморських водойм: Потапівський, Лазаркін, Ананькін, Дєлюков, Таранов, Солоний, Желаний, Гнилий, Бистрий, Курильські мілководдя та інші. Усі вони здебільшого мілководні, з глибинами від 0,5 до 2 м.
Дунайський біосферний заповідник забезпечує збереження біорізноманіття дельти, проведення спостережень і досліджень по програмі "Літопис природи" за природними процесами. В структурі установи діють відділи: науковий, охорони заповідника та екологічної освіти і туризму. При заповіднику працює інформаційно-туристичний центр. В штаті заповідника - 51 співробітник, з них у науковому підрозділі працюють 13, у службі охорони - 15 осіб.
1 2 3 4 5