Ім'я файлу: Ев.Футболу.odt
Розширення: odt
Розмір: 43кб.
Дата: 14.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
PopovaMO_Rinok_tur_poslug_pract_zan_MV_2019 (1).docx
practica.doc
1.2. Історія розвитку футболу в світі та УкраїніРозширення: odt
Розмір: 43кб.
Дата: 14.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
PopovaMO_Rinok_tur_poslug_pract_zan_MV_2019 (1).docx
practica.doc
Футбол - одна з найдавніших ігор людства. Невідомо де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Китайцям гра була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що ця гра є важливим засобом військової підготовки. Згодом під назвою «Кемарі» футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних релігійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населення не набула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширеним. Так, він згаданий у всесвітньо відомій «Одіссеї» Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м'ячем мала три назви: «Файнінда», «Гарпаціон», «Єпіскурос».
Після занепаду стародавньої Греції, футбол під назвою «Гарпастум», стрімко завойовує римлян і особливо захисників імперії. Зміст гри полягав у перекиданні м'яча один одному так, щоб занести його за основні лінії половини майданчика суперників. Правила гри забороняли одному і тому самому гравцеві володіти м'ячем двічі до взяття воріт. За їх порушення м'яч передавався суперникам.
У Франції ця гра називалася «Soule», «Choule». Завдання гравців тут зводилося до того, щоб переміщувати м'яч від однієї лінії до другої. Боротьба за м'яч була безкомпромісною і навіть небезпечною. Тож і з'явилися королівські та парламентські укази про заборону гри, що призвело до тимчасового занепаду футболу.
В Англії найпопулярнішим видом розваги був «футбол натовпу». Ігри неорганізованих гуртів проводилися на майданах і вулицях міст, що паралізувало життя населення, завдавало великих збитків ремісникам та торговцям.
В Італії в часи Середньовіччя у «calcio» грали переважно у містах Флоренції та Падуї, але там уже існували деякі правила гри. Так, визначалася кількість учасників у команді, існували ворота, ставилися певні вимоги до розташування гравців, що вважається витоками тактичних систем гри.
У 1863 році представники всіх створених до того часу футбольних клубів зібралися у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. Вже пізніше в цьому ж році було ухвалено перші єдині правила. У них було передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів. Створення Футбольної асоціації сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.
Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго. Їх гравцями у 1870 році під час гри вперше в історії було застосовано передачу м'яча. З тих пір футбол став командною грою. Н жаль, прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м'яча, історії невідоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри.
Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Футбол, за деякими джерелами, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 році. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 року і в Донбас. Слід відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці та іноземні моряки з кораблів, які перебували в портах України.
Бурхливо розвивався футбол у 1935 році у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Тоді збірна Україні обійшла професіонального суперника «Ред Стар Олімпік» з рахунком 6:1. Команда «Динамо» (Київ) завжди приймала участь у вищій лізі, а в повоєнні роки вона стала тринадцяти разовим чемпіоном і дев'ятиразовим володарем Кубка радянського Союзу, Суперкубка Європи (1975), дворазовим - Кубка володарів Кубків країн Європи (1975, 1986). Про високий рівень українського футболу свідчить також і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк), «Металіст» (Харків), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Чорноморець» (Одеса) та ін.
Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, В. Веремєєв, В. Банников, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк та ін. О. Блохін (1975), І. Біланов (1986), А. Шевченко (2004) були визнані кращими футболістами Європи.
Весною 1992 року проводився перший незалежний чемпіонат України серед команд вищої, першої, другої та перехідних ліг. Титул першого переможця вибороли футболісти команди «Таврія» (Сімферополь). Тепер такі змагання відбувають восени та навесні.
Чемпіонат України проводиться і серед юнацьких команд молодшого та старшого віку. Створено і юнацьку національну збірну команду України.
1997 рік став знаменитим у розвитку сучасного українського футболу. Україна першою із пострадянських країн і країн Східної Європи на державному рівні затвердила Цільову програму розвитку футболу на 1997-2002 роки. Основною метою цієї Програми було створення системи, що сприяла б гармонійному розвитку футболу в нашій державі.
Отже, футбол є одним з найпопулярніших видів спорту серед населення України та всього світу.
1.3. Історія розвитку систем, стилів та тактики гри у футбол
У перші роки розвитку (1810-1863) гра у футбол не була організованою та плановою, не мала системи гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м'яч у ворота або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система «завдай удару і біжи». Її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.
Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 році, з'явилася її тактична система з розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі). У 1863-1872 роках застосовувалося розташування гравців за схемою 1+2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7, тобто вони вже розташовувались в три лінії.
Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих результатів. Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка гравців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.
Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50-60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правила про положення «поза грою» атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшило дії гравців в обороні.
Ця система передбачає здебільшого принцип зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.
Австрійська система Хуго Мейзель – саме з цим прізвищем зв’язана перша повноцінна тактична схема. Мейзель сконструював схему таким чином що, команда виходила на гру з 2 захисниками і 3 півзахисниками, перед якими грало 5 форвардів (2-3-5). Крайні півзахисники під час оборони пильнували за флангами, а середній грав ближче до нападу і часто ставав одним з найрезультативніших гравців (наприклад, Дьєрдь Шароші). У цій схемі середній нападник відтягувався трохи назад, створюючи простір для флангових гравців. Таку схему і використовували більшість провідних команд на початку XX сторіччя (до 1930-х років). Ця схема також отримала назву як «Пірамідальна схема».
Команда яка використовувала цю схему гри, виходила на гру з двома захисниками, трьома півзахисниками і п'ятьма нападаючими (2-3-5), ніж повністю дезорієнтувала суперника. Основною проблемою для форвардів протилежної команди став щільний прессіг крайніх півзахисників збірної Кембриджа. Таким чином , м'яч відбирався ще до того , як доходив до центрального кола. Також важливу роль у «пірамідні» розстановці грав центральний хавбек , який , як зараз би висловилися , мав функцію «box - to – box» - при атаках грав нарівні з іншими нападниками , а при обороні допомагав двом захисникам утворити щільний редут. Одним з найвідоміших і результативних гравців того часу був Дьордь Шароші . Тактична футбольна схема 2-3-5 (або ж «піраміда» ) незабаром була взята на озброєння багатьма командами того часу.
Італійська система В Італії збірну тренував Виторио Поццо, нічим не примітний гравець , який у якості тренера виявив великий інтерес до тактики . Для кубка світу 1934 проходив у рідних стінах , він винайшов схему, засновану на класичних 2-3-5, які грали австрійці, чехи та угорці. Вона також називалася Дунайська Школа Футболу. Дунайська школа розвинулася з шотландської гри в короткий пас принесеної в центральну Європу видатним англійцем Джиммі Хоганом. Його філософія була в тому, що футбол це гра де м'яч повинен лежати на землі, і він використовував фразу «тримай його на килимі», щоб описати те, як він хотів, щоб пасували м'яч. Дунайський стиль, що базувався на схемі 2-3-5, був відданий «артистичному» підходу Хогана до гри. Близько 1934 австрійці довели стиль до досконалості під керівництвом тренера збірної Хьюго Мейсля. Австрійська «Вундертім» вважалася найсильнішою в континентальній Європі. Поццо не міг просто скопіювати дунайську ігрову модель, тому що у нього не було гравців на життєво - важливу для цієї схеми роль плеймейкера в центрі півзахисту. Цю роль виконували два інсайда відведених у півзахист . Така «Поццо методо», як її називали, зберігала елементи схеми 2-3-5 (особливо в обов'язках опіки , коли два захисника охороняли штрафний майданчик, а крайні півзахисники опікали вінгерів суперника ), але використовувала М-схему для лінії нападу. «Методо» ідеально підходила для італійських гравців. Вона рівномірно навантажувала лінію оборони і давала життя для блискавичних контр-атак, які стали основою гри італійців на довгий час вперед. Як зауважив один журналіст: «Атакує одна команда, перемагає Італія». У фіналі Чемпіонату світу 1934 року італійська «методо» взяла гору над дунайськими 2-3-5 чеської збірної. Проте основним враженням було що це італійська сила, витривалість і нещадність встановили остаточний рахунок 2-1.
Фінал 1938 закінчився схожим чином : італійська «методо» проти угорських 2-3-5. Це була легка перемога італійців (4-2), схема яких продемонструвала можливості пристосування до нової, швидкої, атлетичної манері гри. Схема 2-3-5 водосконалена італійським спеціалістом Виторио Поццо, розкрила всі можливості оборонної тактики.
Швейцарська система У межах різних систем, футбол став грою вузькоспеціалізованих гравців, кожен з набором досить обмежених функцій. Але була одна система яка йшла проти цього тренда, система яка в той момент не була вивчена так, як вона того заслуговує. Частково це сталося тому що вона була створена в Швейцарії, яка не рахувалася бастіоном футбольної думки, частково через те що цю теорію було складно втілити на практиці. Карл Раппан колишній гравець збірної Австрії, який з 1931 року тренував футбольний клуб у Швейцарії, придумав систему. Метою «замóчной» системи було створення команди, яка буде чисельно перевершувати опонентів і при атаці, і при обороні. При атаках, «замóк» приймав форму 3-3-4 включаючи в себе атакуючого півзахист, включаючи трьох захисників, також значно висувалися вперед. Коли втрачали м'яч , всі 10 гравців відходили. Завданням чотирьох форвардів було заважати опонентам і сповільнювати рух атаки.
Решта шість гравців стрімко відходили на свою половину поля. Атакуюча півзахист тепер ставала центральної захистом, в той час як обіймав цю позицію гравець відступав і займав ультра-глибоку позицію позаду всіх. Звідти він міг рухатися з боку в бік поперек поля, прикриваючи трьох центральних захисників і функціонуючи як «замóк» для супротивника. «Замочна» система вимагала ідеальної фізичної підготовки від гравців. Вони повинні були швидко бігати і мати в той же час здатність діяти і як нападники , і як захисники . Дана схема не використовувалася широко , але вона привнесла з собою дві ідеї : захист шляхом відступу і один гравець , діючий глибше всіх.
Герберт Чепмен – засновник тактичної схеми «W» (3-2-5) Герберт Чепмен народився 19 січня 1878, в Кайвтон Парк, Південний Йоркшир – англійський футболіст і тренер. Творець тактичної схеми «дубль-ве» (3-2-5). Герберт Чепмен працював з англійськими клубами в ті часи, коли професія футбольного тренера, як висококваліфікованого фахівця тільки зароджувалася. Проблеми тактики, по суті, ще не розглядалися, не було різних ігрових «моделей», які застосовуються в залежності від того, який суперник протистоїть команді в даному конкретному матчі, не існувало наукових методик підготовки гравців.
Герберт Чепмент був геніальним тренером, який вніс вагомий внесок в розвиток тактичних схем гри у футбол та безпосередньо розвиток футболу в цілому. До приходу Чепмена «Нортгемптон» двічі поспіль фінішував у нижній половині таблиці Південної ліги. Герберту вдалося за короткий час зробити клуб зовсім іншим. В той час рідко можна було говорити про використання командами будь-якої тактики, з цього приводу Чепмен пізніше помітить: «Не було зроблено спроб організувати перемогу. Головне, що я пам'ятаю, це «спілкування» між двома людьми, що граютьна в одному фланзі».
Чепмен прагнув змінити це. Після того, як «Нортгемптон» програв «Норвіч Сіті» незважаючи на домінування, Чепмен зробив висновок, що «команда атакувала занадто довго». Він почав створювати тактичну схему: згідно якої, півзахисники відтягувалися назад, даючи більше простору форвардам і вели боротьбу із захисниками супротивника поза штрафним майданчиком. Поступово його команда почала грати в добре організований атакуючий футбол, який відрізнявся від загальноприйнятих схем і був вельми ефективний. Футбол до цього часу вже виконав велику еволюцію.
Якщо, на початку 70-х років XIX століття не було жодних тактичних схем і всі натовпом бігли вперед, залишаючи на всяк випадок у захисті одного гравця, (що можна охарактеризувати як 1-2-7), то вже в 80-х роках XIX століття футболісти стали розташовуватись на полі, займаючи зручні позиції для отримання м'яча від партнера. Це відразу ж дозволило підсилити атаку, зробивши дії нападників більш обдуманими. Незабаром з'явилось розміщення гравців за схемою 2-2-6. Потім одного з нападників відтягнули в півзахист. Так з'явився пост центрального півзахисника, який став на довгі роки ключовим в діях футбольної команди. На це місце підбирався гравецьуніверсального типу, що вмів однаково добре діяти і в нападі, і в захисті. У той же час два крайніх півзахисника і два захисники теж отримали постійні місця на полі і «контролювали» відведені їм зони, зустрічаючи в них нападників суперників. Іншими словами, гра стала позиційною. Використання схеми 2-3-5 призвела до того, що нападники стали забивати багато голів.
В 1925 році в лондонському клубі «Арсенал» шукали нового головного тренера (менеджера) місце, якого і посів Чепмен.
У 1925 р. завдяки пропозиціям Чепмена, ФІФА змінила правило про положення «поза грою»: відтепер гравець не був «поза грою», якщо в момент передачі (на нього) перед ним стояло принаймні 2 футболісти (тобто, у більшості випадків — воротар і один польовий гравець). До того правило передбачало 3 гравців. Захисники легко переривали атаки противника — навіть якщо воротар і захисник стояли біля самих воріт, інший захисник вибігав ледь не до центру поля і вся територія між ними була зоною офсайду.
З 1925 року нападники дістали більшу свободу дій по всій ширині поля. Одним пасом форварду можна було вивести його на небезпечну позицію як справа так і зліва. Двоє захисників уже не могли контролювати всю ширину поля. Треба було відтягнути назад додаткового гравця. Після довгих експериментів
Чепмен все ж таки сформував головні принципи гри з 3 захисниками. Завдяки ефективним нововведенням «Арсенал» за вісім років 5 разів виграв чемпіонат і двічі Кубок Чепмен став чи не першим із менеджерів британських клубів, що приділяли величезне значення «кадровій політиці», - не соромлячись, переманював хороших гравців в «Арсенал» з інших клубів, а на додачу мав дивовижний дар розпізнавати футбольні таланти в самому зародку. Саме так він придбав Кліффорда Бастіна з «Екстер Сіті» і Алекса Джеймса з клубу «Престон Норт Енд», підібравши чудову лінію атаки. Але при покупці гравців він уже в першу чергу керувався своїми тренерськими міркуваннями, оскільки підбирав футболістів не просто тому, що вони були сильні, а під розроблену ним принципово нову тактичну схему.
Чепмен, багато розмірковуючи про дії гравців на займаних ними позиціях, врешті-решт знайшов рішення як протистояти нападаючим супротивника, які, при новому правилі офсайду, мали помітну перевагу перед захисниками. Адже нападників було п'ятеро, а захисників тільки двоє, і центр форвард легко проходив між ними, опиняючись прямо перед воротами. Рішення виявилося простим, але геніальним - Чепмен перевів центрального півзахисника в оборону, зробивши його центральним захисником. Найбільш небезпечним в лінії атаки суперника був центрфорвард, так що Чепман опустив центрального півзахисника на позицію захисника , що б той наглядав за ним. Позиція стала називатися «стоппер» і ознаменувала тим самим народження того, що в наші дні називається «персональною опікою».
Оборонні обов'язки тепер були перерозподілені так, що початкова пара захисників діяла по всій ширині поля відстежуючи дії вінгерів, а флангові півзахисники слідкували за інсайд суперника.
Наступні 25 років, вся гра будувалася навколо відтягнутого тому півзахисника «стоппера» як стрижні інших захисників забезпечує баланс і підстраховку. Простіше кажучи, якщо м'яч був у вінгера суперника, фланговий захисник опікав його, стоппер страхував, а вільний захисник в цей час займав тактично вірну посизію.
Кожна схема «розцвітає» або «занепадає» залежно від персон, які її втілюють. Арсенальна W-M схема забезпечувала перевагу за рахунок генія Чепмана в пошуку потрібних людей для виконання тих обов'язків, які на них покладалися. Ключем до успішної атакуючої гри Арсеналу стали здібності плеймейкера.
1 2 3 4