Роман — один із жанрів художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу. Як правило, у романі поєднується багато різних тем, проблем і сюжетів.
Різновиди романів:
Історичний роман — роман, побудований на історичному сюжеті, що відтворює у художній формі якусь добу, певний період історії. У такому романі історичну правду поєднано з правдою художньою, історичний факт — із художнім вимислом, реальних історичних осіб — із вигаданими, вимисел уміщено у межі зображуваної епохи.
Соціально-побутовий роман — основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Утвердився у XIX ст.
Автобіографічний роман — жанровий різновид роману, у якому головним персонажем є сам автор, а події, уміщені у фабулі,— реальні події його життя. Як різновид біографічного роману автобіографічний більш концентровано й послідовно втілює авторські погляди, суб’єктивно трактуючи події та факти життя.
Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки та внутрішні суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку.
Філософський роман — різновид роману, у якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора. Наприкінці XIX — у I третині XX ст. остаточно оформилися поліцейський і детективний, а також фантастичний і дамський (“рожевий”) романи.
Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка).
Крім обсягу, повість різниться від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування повісті та роману менш виразне.
Персонажем (франц. personnage, від лат. persona — маска актора в античному театрі, в переносному розумінні — носій маски, актор, власне — зображувана ним особа) називається образ дійової особи, що виступає у творі як об'єкт розповіді і сприймається насамперед як певна жива або умовно жива істота.
Герой літературного твору, або Персонаж — дійова особа, образ, широко і всебічно зображений, наділений яскравим характером, окреслений взаєминами з довкіллям, зв’язками із соціальним, національним, історичним контекстом. Розрізняють головних та другорядних, епізодичних Г.л.т.
Літературний тип — художній образ, риси якого є універсальними, всезагальними, але одночасно і неповторними: образ жінки-матері у творчості Т. Шевченка, образи селян у повісті М. Коцюбинського „Fata morgana”, новелах В. Стефаника тощо.
Прототип (від дав.-грец. Πρῶτος – перший + τύπος – відбиток, відтиск; первообраз) – прототип, конкретна історична чи сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу.
Художня умовність - один з основоположних принципів створення художнього твору. Позначає нетотожність художнього образу об'єкту зображення. існує два типи художньої умовності. Первинна художня умовність пов'язана з самим матеріалом, яким користується даний вид мистецтва. Вторинна художня умовність характерна не для всіх творів. Вона передбачає свідоме порушення правдоподібності.
Магічний реалізм — художній метод, у якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу. У сучасному значенні цей термін скоріше описовий, ніж точний і використовується як умовна назва модерністської течії переважно в літературі Латинської Америки. Магічний реалізм нерідко використовують у значенні фантастичного реалізму або сюрреалізму чи неосюрреалізму, як синоніми. Спочатку термін «магічний реалізм» використовувався німецьким критиком Францем Рохом для опису «нової матеріальності» — жанру живопису.
Химерна проза— піджанр прози, у якому розповідається про неймовірні події, де реальне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності — з елементами фольклорної та міфологічної поетики. У «химерних» творах відбуваються дивовижні метаморфози з персонажами, зміщення подій у часі та просторі.
Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus — розум, пізнання, intellectualis — розумовий, розсудливий) — умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духовного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, ступеня я вікового чи духовного розвитку.
Історична правда — відтворення реальних фактів; те, що є чи було насправді. Художня правда — це вимисел письменника, узагальнення ним історичних матеріалів за допомогою фантазії чи творчої уяви в яскравих художніх образах і картинах того, що могло бути в дійсності, на тлі певних історичних подій.
Міф (від грец. μϋθοζ — слово, пере- — невеликий твір розповідного характеру, в якому віддзеркалилися уявлення колективної (переважно первісної) свідомості про навколишній світ, його походження та систему взаємозв'язків значущих елементів світобудови.
Нарати́в — сукупність пов'язаних між собою реальних чи вигаданих подій, фактів або вражень, які складають оповідний текст. А також — процес повідомлення такого тексту (нарація) і метод впорядкування дискурсу. Особа, котра здійснює наратив, називається наратором.
Опові́дачем або Наратором називають особу в оповідному художньому творі, від імені якої письменник веде розповідь про людей і події. Автор може не називати оповідача, але завжди наділяє його рисами характеру, що проявляються у манері говорити, у ставленні до людей і подій, про яких йдеться у творі.
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сукупність літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово «модерн» пов’язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного.
Постмодерні́зм (фр. postmodernisme — після модернізму) — світоглядно-мистецький напрям, що виник та існує за епохи постмодерну. Відлік його існування зазвичай ведеться від 1960-70 років, коли він виникає в США та Західній Європі. Передумовами появи постмодернізму стало розчарування в ідеалах модернізму: безповоротності прогресу, вирішенні наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу, існуванні загальнолюдських цінностей. Для постмодернізму характерні розмиття меж мистецьких жанрів і напрямів, усунення відокремленості масової культури від елітарної, автора від глядача (читача), проголошення відносності істини та цінностей, недовіра до авторитетів, деконструкція, гра та іронія.
Реалізм (франц. realisme — матеріальний, предметний) — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.
Лірико-романтична стильова течія, яку започаткували Юрій Яновський й Олександр Довженко. До цієї стильової течії належали Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Леонід Первомайський, Василь Земляк, Євген Гуцало та інші. Характерними ознаками її є захоплення героїчними народними характерами, ідеалізація простої людини, підкреслення незвичайного, титанічного в її вчинках, ліризм та експресія в змалюванні подій, емоційне переживання світу персонажами, відтворення найбільш емоційно піднесених моментів їхнього життя, романтичний пафос і пильна увага до фольклорних образів і символів, метафорична сконденсованість письма.
Реалістична проза охоплює значні масиви передреформеної й пореформеної дійсності, відображуючи передусім найістотніші тенденції і закономірності народного життя. Становище пригнобленого трудового народу — основа сюжетних конфліктів більшості повістей та оповідань 50—60-х років XIX ст. Марко Вовчок у „Народних оповіданнях”, „Інститутці” змальовує широку картину життя кріпосного селянства, зокрема трагічну долю жінки-кріпачки, чий образ стає головним у творчості письменниці.
Психологічний реалізм - художній напрям модернізованого реалізму (тобто реалізму, що ввібрав у себе деякі досягнення модернізму), зосередженого на психологічному аналізі героїв. Англійський критик Дж. Куддон дає наступне визначення цього напрямку: "Психологічний реалізм - художній напрям, що проявляє себе в психологічному романі (psychological novel), який концентрує увагу на внутрішньому житті героїв, їх думках, почуттях, розумовому і духовному розвитку, а не на їх зовнішньої діяльності "
Iнтелектуальна проза — художній прозовий твiр, у якому теми, проблеми та персонажі уособлюють рiзнi сторони авторської думки й розкривають певну соціальну i/або філoсофську концепцiю. Для aдекватного розумiння авторської позицiї інтелектуальна проза вимагає вiд читача ґрунтовної iнтелектуальної пiдготовки.
ІСТОРИЧНА ПРОЗА — своєрідний жанр, в якому сполучаються фактографічність, науковість позиції й стиль викладу, шо базується на засадах поетики. Виникла І.п., так само, як філос. або ж ораторська проза ще в античності, як спадкоємиця героїчного епосу усної творчості.
Історичний роман — роман, побудований на історичному сюжеті, який відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з художньою правдою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи.