Ім'я файлу: 11.06 КУРСОВА (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 95кб.
Дата: 01.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
info-part-1.pdf
Розширення: docx
Розмір: 95кб.
Дата: 01.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
info-part-1.pdf
Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Факультет педагогіки і психології
Кафедра психології і педагогіки
КУРСОВА РОБОТА
З вікової психології
На тему:
«Роль темпераменту у формуванні особистісних рис»
Студентки 2 курсу 25ПРПС групи
Галузі знань 05 соціальні та поведінкові науки
Спеціальності 053 Психологія (Практична психологія)
Лазоренко Ірини Ігорівни
Науковий керівник: Коростишевська-Набок Ірина Леонідівна
Національна шкала:______________
Кількість балів:_____ Оцінка: ECTS_____
Члени комісії: _________________
Члени комісії: _________________
Члени комісії: _________________
Київ 2020
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади вивчення проблеми темпераменту………5
Теоретичний аналіз темпераменту в зарубіжній та вітчизняній психології…………………………...………………………………………5
Характеристика типів темпераменту………….………………………..12
Особистісні риси та їх зв'язок з темпераментом………………………17
Висновок до першого розділу………………………………………………...22
РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження темпераменту………..........24
2.1. Методологія та методики дослідження темпераменту………………..24
2.2. Методичні рекомендації викладачам щодо роботи зі студентами різного типу темпераменту………………………………………………………………33
Висновок до другого розділу………………………………………………….36
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………......37
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….…38
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проблема про яку піде мова, займає людство вже більше 25 століть. Інтерес до неї пов’язаний з очевидністю індивідуальних відмінностей між людьми. Психіка кожної людини унікальна. Її неповторність пов’язана як з особливостями біологічної і фізіологічної будови і розвитку організму, так і з єдиною в своєму роді композицією соціальних зав’язків і контактів. До біологічно зумовлених підструктур особистості відноситься перш за все темперамент.
На нашу думку, ця тема є цікавою і актуальною, адже на сьогодні є досить багато робіт в яких розкривається проблема темпераменту і особистісних якостей людини, але не можна сказати що ми володіємо повним обсягом знань з цього питання. Звичайно, ми маємо певні дані, закономірності і дослідження великих психологів і фізіологів, але як і в будь-якому питанні ми не можемо знати напевно. Можливо, в майбутньому будуть проведені дослідження, що перевернуть наші уявлення про природу психічних властивостей, але зараз ми можемо користуватись лише наявною інформацією.
Не зважаючи на все, ми вважаємо, що знання з цієї теми допоможуть кожному з нас в будь-якій ситуації, адже знаючи особливості свого темпераменту, і те, як він пов'язаний з нашими рисами характеру, ми можемо бути більш ефективними в усіх видах діяльності. В соціалізації ж – найбільше.
Проблему темпераменту вивчали Гіппократ, Гален, Аристотель, Альбрехт Галлер, І. Кант, І. Павлов, Е. Кречмер, Б. Теплов, К. Юнг, Г. Айзенк, Я. Стреляу, В. Русалов та ін. З українських психологів вивчала темперамент Тамара Олександрівна Блюміна.
Об’єкт: темперамент як індивідуальна психологічна властивість особистості
Предмет: роль темпераменту у формуванні особистісних рис
Мета: теоретично встановити закономірності впливу темпераменту на особистісні якості людини та підібрати методики для дослідження темпераменту
Завдання:
Здійснити аналіз наукової літератури з проблеми темпераменту особистості.
Визначити закономірності формування особистісних рис під впливом темпераменту.
Зібрати методики для діагностики темпераменту і особистісних рис.
Розробити психолого-педагогічні рекомендації для викладачів що працюють з студентами з різними типами темпераменту
Для розв’язання накреслених завдань в курсовій роботі використовувались такі загально-наукові методи дослідження – аналіз, синтез, теоретичне моделювання.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади вивчення проблеми темпераменту
1.1. Теоретичний аналіз темпераменту в зарубіжній та вітчизняній психології
Особистість людини неповторна. Від народження людина має певну, притаманну тільки їй комбінацію психологічних властивостей. Ці властивості однаково виявляються в різній діяльності незалежно від її змісту і залишаються відносно постійними протягом життя. В своїх взаємозв’язках ці індивідуальні властивості утворюють типи темпераменту.
Темперамент (лат. Temperamentum – «належне співвідношення частин») – вроджена (біологічно зумовлена) і мало змінна властивість людської психіки, що визначає реакцію на інших людей та на обставини [1].
Зараз відомо, що індивідуальні властивості психіки, в тому числі і властивості темпераменту обумовлені властивостями нервової системи. Певні комбінації цих властивостей у І. Павлова характеризують певний тип нервової системи.
Також, темперамент становить основу розвитку характеру. У чистому ж вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.
Коли говорять про темперамент, то мають на увазі певні психічні відмінності між людьми – відмінності по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, темпу, енергійності дій і інших динамічних, індивідуально-стійких особливостях психічного життя, поведінки і діяльності. Темперамент відображає динамічні аспекти поведінки, переважно вродженого характеру тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темперамент в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково поєднуються один з одним, а закономірно поєднані між собою, утворюючи певну структуру що характеризує темперамент.
Родоначальником вчення про темперамент прийнято вважати давньогрецького лікаря Гіппократа (V-IV ст. до н. е.). В подальшому в розвиток вчення про темперамент великий вклад внесли римський лікар Гален (II ст. н. е.), німецький філософ І. Кант (кінець XVIIІ ст.), німецький психолог В. Вундт (кінець XIX ст.), німецький психіатр Е. Кречмер, американський соціолог У. Шелдон, російський фізіолог І. Павлов та інші дослідники. В середині XX століття інтерес вчених до типів темпераменту пробудився з новою силою.
Не дивлячись на те, що темперамент – один з найбільш древніх термінів, введених ще Гіппократом, в психології досі немає чіткого визначення поняття «темперамент». В залежності від загальних концепцій психіки і особистості різні психологи різних часів відносили до темпераменту дуже різні особливості. Так, наприклад, до темпераменту відносили відкритість і замкнутість, «життєву установку» (Кречмер, 1924), любов до господства і насолоду владою (Шелдон, 1942), афективні схильності (Мейман, 1917), індивідуальні особливості детермінуючих тенденцій (Ach N., 1910), співвідношення між силою і стійкістю емоцій і супротивом волі (Klages L., 1926), емоційні риси характеру (Страхов, 1947) і т. д. Протиріччя ознак темпераменту у різних авторів настільки велика, що ще Бен (1866) вважав темпераменти «непотрібною традицією старої і безглуздої вигадки». А. Лазурський (1917), погоджуючись з Беном, стверджував, що «вчення про темпераменти в теперішній час вже справді віджило свій вік» [10].
Термін «темперамент» введено в ужиток Клавдієм Галеном. Рівне йому за значенням грецьке слово «красис» (грец. «злиття, змішування») ввів давньогрецький лікар Гіппократ. Під темпераментом він розумів і анатомо-фізіологічні, й індивідуально-психологічні особливості людини. Гіппократ пояснював темперамент як особливості поведінки, переважанням у організмі одного з «життєвих соків» (чотирьох елементів):
холерик (жовч) – робить людину нервовою й неврівноваженою;
флегматик (флегма) – робить людину спокійною й повільною;
сангвінік (кров) – робить людину активною і позитивною;
меланхолік (чорна жовч) – робить людину депресивною і песимістичною [1].
Дуже популярною, також була теорія Е. Кречмера, який в 1921 р. опублікував свою знамениту роботу «Будова тіла і характер». Головна його ідея в тому, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості. Ним було проведено велику кількість замірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституційні типи:
1. Лептосоматик – характеризується високим ростом, плоскою грудною клітиною. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі.
2. Пікнік – людина з вираженою жировою тканиною, характеризується малим або середнім ростом, великим животом і круглою головою на короткій шиї.
3. Атлетик – людина з розвиненою мускулатурою, міцною будовою тіла, характерний високий або середній зріст, широкі плечі, вузький таз.
4. Диспластик – людина з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різноманітними деформаціям будови тіла (наприклад, надмірний зріст, непропорційна будова тіла).
З названими типами будови тіла Е. Кречмер співвідносить 3 виділених ним типи темпераменту: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимік має астенічну будову тіла, він замкнутий, схильний до коливань емоцій, впертий, непіддатливий до зміни установок і поглядів, важко пристосовується до оточення. На відміну від нього іксотимік має атлетичну будову тіла. Це спокійна людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб’язковий. Пікнічну будову тіла має циклотимік, його емоції коливаються між радістю та печаллю, він легко контактує з людьми і реалістичний в поглядах.
І. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту від типу нервової системи. «Темперамент є біологічним фундаментом нашої особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла людини, з обміном речовин в організмі». І. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:
1. «Рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);
2. «Інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);
3. «Неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи – відповідає темпераменту холерика);
4. «Слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).
Загальний тип нервової системи грає регулюючу роль в вищій нервовій діяльності. Від особливостей загального типу залежить динаміка всіх умовно-рефлекторних процесів. Тому і особливості темпераменту, оскільки вони обумовлені загальним типом нервової системи, мають грати таку регулюючу роль в психічній діяльності. Від них повинна залежати динаміка всіх психічних процесів. Які індивідуальні і психічні особливості виконують таку функцію? Перш за все це індивідуальні особливості емоцій і волі.
Спосіб і форма регуляції динаміки діяльності обома цими процесами відрізняється. Емоції змінюють динаміку діяльності в залежності від того, задоволені чи не задоволені в даній ситуації мотиви діяльності (потреби, мотиви і інтереси) і в якій мірі вони задоволені. Так, наприклад, в залежності від позитивного чи негативного емоційного тону змінюється величина чутливості нічного і денного зору (Л. Шварц, 1947), швидкість запам’ятовування (при наявності і відсутності інтересу), швидкість асоціативної реакції на подразник – в дослідах з «критичними» словами-подразниками (Юнг, 1911), інтенсивність психічних процесів.
Воля ж регулює ті особливості динаміки психічної діяльності, що й емоції, але тільки в залежності від відповідності діяльності поставленій цілі. Так, наприклад, поріг зорових відчуттів змінюється в залежності від зосередженості довільної уваги на подразниках (Е. Семеновська, 1947), швидкість запам’ятовування залежить від наявності чи відсутності мети, швидкість виникнення асоціації в згадуванні залежить від сили волі.
Таким чином, одні й ті ж динамічні особливості психічної діяльності залежать і від емоцій і від волі. Тому, вони визначаються співвідношенням емоційних і вольових особливостей. Це співвідношення (красис) і є та характерна ознака, яка з часів Гіппократа лежить в основі поняття темпераменту. Це, однак, не означає, що з темпераментом пов’язані всі індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери, і тільки вони.
Так як темперамент зумовлений загальним типом нервової системи, то психологічними ознаками темпераменту можуть бути лише достатньо стійкі і постійні індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери, що зберігаються протягом довгого відрізку життя. Що стосується індивідуальних особливостей в динаміці протікання емоційно-вольових процесів, тобто деякі дані, що показують що вони вперше проявляються в ранньому дитинстві і зберігаються протягом довгого періоду життя. Закономірно, ми їх можемо віднести до властивостей темпераменту. Так само і деякі емоційні стани такі як настрій і афективні тони, як наприклад, бадьорий чи тривожний настрій у американських авторів, вперше спостерігаються і зберігаються протягом довгого періоду життя.
Однак певний зміст почуттів, як допустимо, надія, чи оптимістичний чи песимістичний настрій, чи доброта і злість і т. д., дуже гнучко змінюється в процесі виховання в залежності від мотивів діяльності. Точно так само індивідуальні особливості в направленні вольової діяльності, в змісті цілей і мотивів порівняно швидко і гнучко змінюються в залежності від об’єктивної ситуації і об’єктивних умов життя і діяльності. Тому ми не в праві віднести їх до особливостей темпераменту.
В відповідності зі властивістю збудження нервової системи ми повинні розрізняти не тільки емоційну збудливість, але і збудливість сили волі. Вона визначається ступенем значимості і часом подразнення, які необхідні для виникнення вольового зусилля. При цьому в відповідності з основними напрямами вольової діяльності ми можемо відрізняти збудливість волі, направленої на виклик дії, і збудливість волі, направлену на гальмування дії.
В відповідності з силою нервових процесів ми повинні розрізняти не тільки силу емоцій і почуттів, але й інтенсивність сили волі. Вона визначається інтенсивністю дії, що регулюється силою волі. І тут ми також можемо розрізняти інтенсивність вольового зусилля, направленого на виклик і затримку дії.
Крім того, до числа особливостей динаміки емоційних і вольових процесів ми можемо віднести стійкість емоцій чи вольового зусилля чи їх змінність і нестійкість, плавність чи різкість їх зміни.
Так як регулююча функція індивідуальних особливостей емоційно-вольової сфери проявляється найбільш чітко, до особливостей темпераменту відносили тільки ці особливості. Так у Гербарта (1895) основні ознаки темпераменту – емоційний тон (перевага приємних чи неприємних відчуттів) і збудливість емоцій. У Вундта це сила та швидкість протікання афектів.
Темперамент зводиться до особливостей емоційної сфери також у Ебінгауза (1911), Геффдінга (1896), П. Вікторова (1904), Робак (1913), Б. Теплова (1946), Н. Левітова (1956) і І. Страхова (1947).
Інтроверсію чи екстраверсію деякі автори відносять до числа властивостей темпераменту, а між іншим ці особливості включають в себе не тільки якості емоційно-вольової, але і інтелектуальної сфери. Взагалі різниця між регулюючими і пізнавальними процесами (чи формами активності, як їх називав М. Басов) лиш відносна [10].
Регулююча функція пізнання – необхідна умова активного характеру адаптивної діяльності людини. Так як одні і ті ж особливості динаміки психічної діяльності в цілому залежать від багатьох різних особливостей динаміки окремих психічних процесів, то загальна динаміка діяльності визначається не кожною динамічною особливістю якого-небудь психічного процесу (емоцій, волі, сприйняття і т. д.) окремо і не сукупністю цих особливостей, а їх співвідношенням, пропорцією (красис).
Звідси витікає, що одна і та ж особливість в загальній динаміці психічної діяльності може бути властива людям зовсім різного темпераменту, але при цьому вона набуває зовсім іншу психологічну характеристику, так як залежить від різного співвідношення особливостей темпераменту. Так, наприклад, поривчатість властива людям різного темпераменту, але у одних вона пов’язана з відносно малою, по відношенню з емоційною, збудливістю – збудливістю сили волі, направленого на гальмування, а у інших вона пов’язана з відносно більшою силою емоцій (пристрасністю) в порівнянні з силою волі, направленої на гальмування. Таким чином, відмінною ознакою властивосте темпераменту є те, що вони утворюють специфічне співвідношення (красис), що характеризує тип темпераменту в цілому. В залежності від цього співвідношення і кожна окрема властивість темпераменту набуває специфічну характеристику.
Таким чином, ми маємо необхідні підстави для того, щоб віднести до особливостей темпераменту індивідуальні особливості, які:
1. Регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;
2. Характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;
3. Мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом довгого відрізку часу;
4. Знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;
5. Однозначно умовлені загальним типом нервової системи.
З точки зору закономірностей розвитку основним вихідним фактом є те, що серед всіх притаманних людині індивідуальних особливостей психіки, властивості темпераменту в онтогенезі найбільш стійкі і консервативні. Ступінь і причини цієї стійкості можна розуміти різними способами. Так, в біологізаторських вченнях ( наприклад, Йенщ., Кречмер та ін.) стверджується, що властивості темпераменту абсолютно незмінні, конституційно обумовлені і пов’язані з расовими ознаками. З точки зору радянської психології властивості темпераменту змінні і їх можна виховати (І. Страхов, 1947; А. Запорожець, 1953; П. Рудик, 1955 та ін.). Але і з нашої точки зору сам факт найбільшої стійкості і консервативності в онтогенезі рис темпераменту в порівнянні з властивостями направленості, характеру і здібностями є очевидним [11].
З цього стає зрозуміло, що на всіх етапах розвитку люди намагалися знайти певні закономірності в відмінностях між людьми, що виражались в різній діяльності і були незмінними. Багато дослідників представляли власні теорії темпераменту, які базувались на будові тіла, типу вищої нервової діяльності, «соках» що знаходяться в організмі людини, особливостях емоційної сфери, але всі вони були впевнені, що темперамент - це обов’язково вроджені і незмінні протягом життя риси характеру.
1 2 3 4 5