1   2   3
Ім'я файлу: docsity-mizhnarodne-gumanitarne-pravo-1.docx
Розширення: docx
Розмір: 62кб.
Дата: 29.06.2022
скачати

Об'єкт та сфера застосування міжнародного гуманітарного



PAGE 4

права



Об'єктом регулювання міжнародного гуманітарного права є специфічні відносини, що виникають під час збройних конфліктів і можуть набувати форми війни, збройних конфліктів міжнародного характеру та збройних конфліктів не міжнародного характеру. Відповідно до міжнародного права війна — це відносини між двома державами або між двома групами держав, або між державою і групою держав, які характеризуються розривом дипломатичних зносин, наступним призупиненням застосування загальних норм міжнародного права мирного часу та загальною рішучістю вдаватися до насильства, навіть коли такі дії насправді не мають місця. Згідно з цим поглядом тільки держави або групи держав можуть вести війну (у значенні цього терміна, що прийняте в міжнародному праві).

В міжнародно-правових актах з гуманітарного права до 1949 р. відносини, що ними врегульовувалися, визначалися як "війна". Після Другої світової війни поширюється вживання терміна "збройний конфлікт", що дістало своє відображення у спільній ст. 2 Женевських конвенцій 1949 р., де визначається, що конвенції будуть застосовуватись не тільки "у випадку оголошеної війни, а й у випадку... будь-якого іншого збройного конфлікту". Таким чином, можна зробити висновок, що поняття "збройний конфлікт" є ширшим, ніж "війна", тому що охоплює відносини під час збройних сутичок різної класифікації.

Визначення збройного конфлікту відсутнє в документах міжнародного гуманітарного права. Міжнародний кримінальний суд з колишньої Югославії зробив заяву: "Збройний конфлікт має місце щоразу, коли держави застосовують силу чи коли відбувається тривалий збройний конфлікт між державними силами й організованими збройними угрупованнями або між такими угрупованнями всередині однієї держави". Отже, це поняття охоплює два види збройних конфліктів

— міжнародні й не міжнародні.

Що стосується міжнародного збройного конфлікту, то дуже складно розмежувати поняття "війна" і "збройний конфлікт". Довгий час дебатувалось доктринальне питання: чи вважати війну правовою ситуацією, якщо її офіційно оголошено однією державою іншій відповідно до ст. 1 НІ Гаазької конвенції 1907 р. Та можна констатувати, що цей обов'язок не виконується. Зі 118 конфліктів, що відбулися між 1700 і 1872 рр., тільки десяти передувало оголошення війни. Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі визнав, що нацистська Німеччина порушила цю Конвенцію нападом у 1939—1941 рр. без оголошення війни на Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Югославію, Грецію та СРСР.

У сучасних міжнародних відносинах збройні конфлікти відбуваються без офіційного оголошення стану війни.

Однією з причин цього є те, що в Статуті ООН (п. 4 ст. 2) оголошення війни прирівнюється до загрози територіальній цілісності і політичній незалежності держав і забороняється.

Суттєвою ознакою міжнародного збройного конфлікту є суб'єкти, між якими

відбувається збройний конфлікт, тобто належність сторін збройного конфлікту до суб'єктів міжнародного права характеризує його як міжнародний. Складності виникають при визначенні таких суб'єктів, як національно-визвольний рух, тому що існує проблема розмежування збройного конфлікту міжнародного характеру та
PAGE 4

збройного конфлікту не міжнародного характеру, тим більше що правила їх регулювання різняться за обсягом.

У випадках, коли держава є стороною збройного конфлікту міжнародного характеру, міжнародне гуманітарне право поширює свою дію на всі збройні конфлікти, незалежно від походження і характеру збройних дій, що виникають між двома або кількома сторонами, навіть у випадках, коли одна з них не визнає стану війни, а також у всіх випадках окупації, навіть якщо ця окупація не дістане жодного збройного опору (спільна ст. 2 Женевських конвенцій 1949 р.).

Національно-визвольні війни визнаються збройним конфліктом міжнародного характеру у випадках, визначених у п. 4 ст. 1 Додаткового протоколу І, згідно з яким "до міжнародних збройних конфліктів належать збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної інтервенції чи проти расистських режимів..."

До будь-якого міжнародного збройного конфлікту застосовується вся сукупність норм міжнародного гуманітарного права, тоді як до неміжнародних збройних конфліктів застосовуються тільки деякі з них. Тому з кваліфікацією конфлікту пов'язані проблеми як практичного, так і теоретичного порядку.

На збройні конфлікти неміжнародного характеру, окрім загальних норм міжнародного і внутрішнього права, поширюється дія чотирьох груп норм, спеціально призначених для не міжнародних збройних конфліктів:

стаття 3, спільна для всіх чотирьох Женевських конвенцій 1949 р.; стаття 19 Гаазької конвенції 1954 р. про культурні цінності; Додатковий протокол II 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р.; Протокол II до Конвенції 1980 р. з додатками і доповненнями 1980 р.

До збройних конфліктів неміжнародного характеру не належать випадки порушення внутрішнього порядку, напруженість, заворушення, окремі акти насильства та ін.

Стаття 1 Додаткового протоколу II встановлює ознаки, яким має відповідати збройний конфлікт неміжнародного характеру: він відбувається на території будь- якої сторони між її збройними силами й антиурядовими збройними групами або іншими організованими збройними угрупованнями, які перебувають під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, який дає їм змогу вести безперервні й погоджені збройні дії.

Воєнні дії розгортаються на певних територіях держав. Договір зобов'язує державу щодо всієї її території, але якщо в ході збройного конфлікту збройні сили тієї чи іншої держави мусять вести бойові дії на території іншої держави або у відкритому морі, договори, що регулюють збройні конфлікти, зобов'язують державу, збройні сили якої перебувають за її кордонами.

Разом з тим воєнні дії відбуваються на відповідних просторах. У міжнародному праві розрізняють поняття: а) "театр війни" — всі види території (суходільна, повітряна, водна) держави, що бере участь у конфлікті, на якій вона вправі вести воєнні дії; б) "театр воєнних дій" — суходільні, повітряні та водні простори, на яких фактично ведуться воєнні дії. Міжнародне право націлене на обмеження театру воєнних дій. Не можуть бути театром війни і воєнних дій території нейтральних держав, нейтралізовані території, Антарктика, космічний простір разом із Місяцем та іншими небесними тілами (Конвенції 1967 та 1977 рр.); Магелланова протока (за Договором між Аргентиною і Чилі 1981 р.); Суецький канал (відповідно до Константинопольської конвенції 1888 р.); річка Дунай (згідно з
PAGE 4

Конвенцією про режим судноплавства на р. Дунай 1948 р.); Аландські острови (за угодою між СРСР і Фінляндією 1940 р.); архіпелаг Шпіцберген (договір 1920 р.).

Не можуть бути театром воєнних дій також створені сторонами, що перебувають у конфлікті, нейтралізовані, демілітаризовані, безпечні й санітарні зони та місцевості, відкриті міста та осередки культурних цінностей відповідно до Гаазької конвенції 1954 р.

Нейтралітет — особливий міжнародно-правовий статус держави. В міжнародному праві розрізняються: нейтралітет у воєнний час (евентуальний) та постійний нейтралітет.

Під евентуальним нейтралітетом розуміється заява певної держави про неучасть її у даній війні, він дотримується тільки для даної війни і може бути відміненим одностороннім актом. Статус нейтралітету виникає з моменту заяви держави про нейтралітет у війні і доведення цієї заяви до сторін, що воюють. Статус нейтралітету дає нейтральній державі права та обов'язки, чітко регламентовані у V та XIII Гаазьких конвенціях 1907 р., а також у Лондонській декларації про право морської війни 1909 р., які визначають, що територія нейтральної держави є недоторканною і вилученою з театру воєнних дій; сторонам, що воюють, забороняється проводити через неї війська, транспорт зі зброєю та іншими воєнними матеріалами. На території нейтральної держави забороняється створення військових формувань та установ для вербування. Нейтральна держава має право відбивати із застосуванням збройної сили будь-які спроби порушити нейтралітет.

Постійний нейтралітет — це міжнародно-правовий статус держави, у відповідності до якого держава зобов'язується не брати участь у збройних конфліктах та не входити до воєнних союзів та блоків. Постійно нейтральними державами є Швейцарія (акт 1815 р.), Австрія (акт 1955 р.), Мальта (акт 1981 р.).

Воєнні дії між державами не повинні починатися без попереднього і

недвозначного попередження у формі ультиматуму з умовним оголошенням війни (ст. 1 Гаазької конвенції про відкриття воєнних дій 1907 р.). Однак відповідно до визначення агресії, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1974 р., сам акт оголошення війни не перетворює війну протиправну на війну законну і є актом агресії. Розв'язання агресивної війни без її оголошення являє собою обставину, що підвищує відповідальність агресора. Міжнародне гуманітарне право починає застосовуватись із моменту оголошення війни або в момент виникнення збройного конфлікту. Оголошення війни входить до компетенції вищих органів державної влади і визначається конституцією кожної держави. Відповідно до п. 9 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить оголошення за поданням Президента України стану війни й укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Початок війни має такі правові наслідки: припиняються мирні відносини, перериваються дипломатичні й консульські зносини; дія міжнародних угод припиняється або призупиняється; встановлюється особливий режим для громадян супротивника, вони можуть виїхати, якщо тільки це не суперечить інтересам держави, до них може бути застосований спеціальний режим.

Майно ворожої держави конфіскується, за винятком майна дипломатичних і консульських представництв.

Норми гуманітарного права мають застосовуватися у випадках збройного конфлікту прикордонного характеру будь-якого рівня. На обов'язок застосування
PAGE 4

міжнародного гуманітарного права не впливає те, що одна сторона веде агресивну війну, а інша здійснює право на самооборону.

Припинення стану війни між державами означає встановлення мирних відносин. Від припинення стану війни відрізняється припинення воєнних дій (у формі місцевого перемир'я, загального перемир'я чи капітуляції).


1 F
Припинення стану війни відбувається за основною, за 0 0гальновизнаною

формою — спеціальною угодою, якою є мирний договір, що юридично закріплює припинення стану війни і має головним наслідком відновлення між Державами мирних відносин у повному обсязі.

Застосування норм і принципів міжнародного гуманітарного права не обов'язково припиняється разом з припиненням збройного конфлікту. Після закінчення збройних дій або укладення мирної угоди деякі положення гуманітарного права повинні регулювати ситуації, що € наслідком збройних конфліктів. Застосування міжнародного гуманітарного права цілком припиняється в разі виконання трьох умов (положення Женевських конвенцій 1949 р., додаткових протоколів 1977 р. та Конвенції 1980 р.):

воєнні операції закінчилися;

закінчилася окупація;

осіб, що були інтерновані у зв'язку зі збройним конфліктом


1 F
(військовополо 0 0нені, цивільні особи), остаточно звільнено.

PAGE 4

Висновки




Завершуючи дану роботу, можна зробити підсумок про значенняміжнародногогуманітарногоправадлялюдства.

Діалектика розвитку суспільства передбачає виникнення різногородуконфліктнихситуацій,щовсвою чергу передбачає їхрозв’язання.Алеякимчином?..

Формуючисьпротягомтисячолітьнашацивілізаціявиробилапевний«імунітет»протисамознищення,щовпершучергу виражаєтьсяусвідомомупрагненнінародіввирішуватиконфліктніситуації переважно мирним шляхом. Основою розв’язання конфліктівнаміжнародномурівністалавідповіднагалузьправа– міжнароднегуманітарнеправо.Крімтогоіснуєорганізація,яказаймаєтьсявирішеннямміждержавнихконфліктів – Організація Об’єднанихНацій, сама назва якої свідчить про бажання жити в єдиній спільноті,житивмирі.

PAGE 4

Список використаних джерел



  1. Левин Д. Б. Принцип мирного разрешения международньїх споров. М., 1977.

  2. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть: Учебник. М, 1997. С. 120-131.

  3. Малату К. П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. Харків, 2000. С.

377—420.

  1. Пушмин 3. А. Мирное разрешение международных споров (международно-

правовые вопросы). М., 1974.

PAGE 4


Document shared on www.docsity.com Downloaded by: vanya-sypchenko (vanya.sp07@gmail.com)



1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас