Ім'я файлу: docsity-mizhnarodne-gumanitarne-pravo-1.docx
Розширення: docx
Розмір: 62кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 62кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Сутність міжнародного гуманітарного права
Міжнародне гуманітарне право дістало свою назву відповідно до головного принципу галузі — принципу гуманності, який став стрижнем вироблення правилпо 0 0ведінки між державами у відносинах, які не підля 0 0гають врегулюванню, тобто
1 F 1 F
1 F
1 F
під час застосування зброї. Ця галузь права виникла в XIX ст. внаслідок суспільної потреби в урегулюванні відносин між ворогуючими суб'єктами щодо полегшення долі жертв війни та обме 0 0ження страждань від застосування зброї. В основу врегулювання таких відносин було покладено принцип гуман 0 0ності як загальне
правило поведінки щодо дійсних і потенційних жертв війни.
1 F
1 F
В сучасній доктрині міжнародного права дедалі частіше обґрунтовується концепція міжнародного гуманітарного права, згідно з якою воно охоплює всі принципи і норми в галузі прав людини, які застосовуються як під час ми 0 0ру, так і під час війни. Але сучасна система прав людини, хоч і базується на давній системі основних прав і свобод людини на національному рівні, на міжнародному рівні склалася і розвивалася тільки після 1945 р. під егідою Ор 0 0ганізації Об'єднаних
Націй.
Існує велика кількість теорій і поглядів на проблему співвідношення міжнародного гуманітарного права і прав людини. Їх поділяють на три головні теорії:
теорія "інтеграції", відповідно до якої ці дві системи права зливаються, при цьому одна домінує, а друга лишається частиною її;
теорія "сепаратизму", яка розглядає ці дві галузі як різні й незалежні;
теорія "доповнення" (комплементаризму), за якою ці обидві системи є різними, але одна доповнює одну.
Галузь міжнародного гуманітарного права складається з двох підгалузей ("право Женеви" і "право Гааги") і повноцінних інститутів (наприклад, захист культурних цінностей у період збройних конфліктів).
Принципи міжнародного гуманітарного права утворюють систему, яка має
ознаки субординаційної й координаційної систем. Такими є основні принципи, загально-галузеві принципи, інституційні принципи.
Об'єкт регулювання цієї галузі — специфічні суспільні відносини, що виникають під час збройних конфліктів (міжнародного та неміжнародного характеру) та війни.
Функції галузі визначаються за відносинами, що регулюють норми галузі; у міжнародному гуманітарному праві, відповідно до підгалузей, основними функціями є захисна, тобто спрямована на захист різних категорій людей, які стали жертвами війни, та обмежувальна, або превентивна. Ця функція охоплює не тільки обмеження або заборону застосування певних засобів і методів війни а й обмеження в часі та просторі ведення воєнних дій. В. Ю. Калугін вважає, що міжнародне гуманітарне право виконує також організаційну функцію, оскільки "націлене на те, щоб підпорядкувати ситуацію насильства силі визначених норм, узгоджених державами між собою"1.
Суб'єктами міжнародного гуманітарного права прийнято вважати всі традиційні суб'єкти міжнародного права, але тільки держави як первинні суб'єкти володіють правосуб'єктністю в повному обсязі. Правосуб'єктність інших суб'єктів
1 Международное гуманитарное право. Минск, 1999. С. 27.
PAGE 4
міжнародного права в міжнародному гуманітарному праві пов'язана з певними складностями та умовами.
Так, міжнародні організації ніколи не були стороною збройних конфліктів, і жодна з них не є учасницею конвенцій міжнародного гуманітарного права, хоча гіпотетично міжнародна організація як суб'єкт міжнародного права може приєднатися до конвенцій міжнародного гуманітарного права і бути стороною відповідних зобов'язань. У 1971 р. у резолюції про умови застосування гуманітарних норм, що стосуються збройних конфліктів, де у воєнних діях можуть брати участь сили ООН, було зафіксовано: "Норми гуманітарного характеру, утворені відповідно до права збройних конфліктів, автоматично застосовуються до ООН і повинні дотримуватись за всіх обставин силами ООН там, де вони вводяться в дію". (Миротворчі операції ООН розглядатимуться нижче.)
Національно-визвольні рухи у відповідності зі ст. 96 Додаткового протоколу І і Конвенцією ООН 1981 р. (п. 4 ст. 7) можуть взяти на себе зобов'язання застосовувати ці документи у разі ведення боротьби, про яку йдеться у п. 4 ст. 1 Додаткового протоколу І, тобто якщо народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної інтервенції чи расистських режимів. До цього висуваються ще дві додаткові умови:
національно-визвольна боротьба ведеться проти держави—учасниці Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткового протоколу І;
національно-визвольний рух має направити Швейцарській Федеральній Раді, яка є депозитарієм Женевських конвенцій, "заяву" про визнання Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І.
Державоподібні утворення не визначені в документах як суб'єкти
міжнародного гуманітарного права, але через відкритість Женевських конвенцій також можуть приєднатися до них, особливо з огляду на Додатковий протокол II. І такі приклади були: в 1962 р. — монархістські повстанці в Ємені (поряд з існуючим урядом); у 1967 р. — власті Біафри (в Нігерії); в 1971 р. — Бангладеш, яка на той момент була визнана тільки Індією і Бутаном.
PAGE 4
Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права
Джереламіжнародногогуманітарногоправа.
До джерел міжнародного гуманітарного права як галузі міжнародного права відносять усі джерела, що визнані в міжнародному праві, а саме: міжнародні угоди, міжнародний звичай, загальні принципи права, судові рішення. Та характерною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що його джерелом вважаються також норми моралі, що відіграють важливу роль саме для цієї галузі права, окрім того, норми моралі заклали підґрунтя для створення як договірних, так і звичайних джерел.
Якому з джерел віддається перевага в міжнародному гуманітарному праві, однозначно сказати важко. В минулому відносини під час збройних дій регулювалися за звичаями, що склалися за багатовікову історію людства. І. І. Лукашук вважає, що "основним джерелом міжнародного гуманітарного права є звичай, оскільки тільки він забезпечує загальнообов'язковий характер норм"2.
Таке твердження ґрунтується на характерній особливості формування звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права, які здебільшого утворюються шляхом застосування договірної практики держав і резолюцій Міжнародних організацій.
Договірні джерела міжнародного гуманітарного права становлять нормативну базу, яка є однією з найбільших галузевих нормативних баз у міжнародному праві. Кількість міжнародних актів з гуманітарного права йерейищує 50, а тільки Женевські конвенції 1949 р. містять майже 600 норм.
До основних сучасних договірних джерел міжнародного гуманітарного права належать:
4 Женевські конвенції 1949 р. та два додаткові протоколи 1977 р. (Україна ратифікувала Женевські конвенції 1949 р. З серпня 1954 р., а додаткові протоколи — 75 січня 1990 р.);
43 Гаазьких конвенцій 1907 р., серед яких найважливішими залишаються сьогодні ті, що стосуються Шрного врегулювання міжнародних конфліктів;
Угода про захист культурних, наукових закладів та історичних пам'яток — "Пакт Реріха", Вашингтон, 1935 р.;
Конвенція про захист культурних цінностей під час йного конфлікту, Гаага, 1954 р. та Протокол до неї;
Конвенція про заборону і обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надзвичайних пошкоджень або діють не вибірково, та чотири додаткові протоколи.
Як джерело міжнародного гуманітарного права певне значення мають судові
рішення та рішення відповідних міжнародних організацій.
Для сучасного міжнародного права характерним є також процес трансформування міжнародного звичаю: звичай використовується як джерело для договорів, що його кодифікують, але договори, у свою чергу, можуть стати джерелом для звичаю, відбувається взаємодія: "звичай — договір — звичай". У випадках, коли держави не несуть обов'язків за всіма договірними документами або денонсували
2 Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть. М., 1997.
PAGE 4
деякі з них, вони можуть застосовувати договірні норми як звичай.
У Женевських конвенціях (спільні п. 4, ст. 62, 63, 142, 158) передбачається, що денонсація "жодним чином не впливатиме на зобов'язання, які сторони, що перебувають у конфлікті, і далі матимуть виконувати відповідно до принципів міжнародного права, оскільки вони випливають із звичаїв, що встановилися серед цивілізованих народів, із законів людяності та велінь суспільної совісті"3.
Ці статті ще раз закріпили принцип, що дістав назву "застереження Мартенса"
— за прізвищем відомого російського вченого Ф. Ф. Мартенса, який доклав багато зусиль для розвитку гуманітарного права і був автором багатьох положень II Гаазької конвенції 1899 р. У преамбулі цієї Конвенції і в преамбулі IV Гаазької конвенції 1907 р. і міститься відоме "застереження Мартенса", що пізніше було сформульовано в додаткових протоколах 1977 р. І та II (відповідно ст. 99 та 25): "У випадках, що не передбачені цим протоколом або іншими міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом та дією принципів міжнародного права, що випливають із встановлених звичаїв, з принципів гуманності та з вимог суспільної свідомості". Цей принцип став одним з відправних положень розвитку й застосування міжнародного гуманітарного права і свідчить про повноту гуманітарного захисту.
Принципиміжнародногогуманітарногоправа.
Принципи міжнародного гуманітарного права — це основоположні правила поведінки сторін, що воюють. Вони мають загальний характер, поширюються на всю сферу збройної боротьби і являють собою морально-правову основу, на якій базуються конкретні норми.
Система принципів міжнародного гуманітарного права складається з
основних, загальногалузевих, підгалузевих та інституційних принципів.
Загальногалузевим принципом міжнародного гуманітарного права визнано передусім принцип гуманності, який був запропонований іще Гуго Гроцієм ("Про право війни і миру", кн. III, гл. XI, XIV) та розвинутий Анрі Дюнаном та Френсісом Лібером. Цей принцип є принципом-метою створення й існування міжнародного гуманітарного права. Всі принципи і норми міжнародного гуманітарного права (підгалузеві та інституційні) мають відповідати принципові гуманності.
Таким чином, принцип гуманності є системоутворювальним принципом: усі принципи і норми, що стосуються як "права Женеви", так і "права Гааги", а також "права Нью-Йорка", утворюють систему, що підпорядкована і відповідає принципові гуманності як основному Критерію. Юридичною природою цього принципу є закріплення його через "застереження Мартенса", що відбилося в Женевських конвенціях (ст. З, спільна для всіх чотирьох Женевських конвенцій; І, ст. 12; II, ст. 12; НІ, ст. 13; IV, ст. 27); у ст. 11 Додаткового протоколу І, ст. 4 Додаткового протоколу II; у преамбулі IV Гаазької конвенції 1907 р.; у Санкт-Петербурзькій декларації 1868 р.: "воєнні потреби повинні узгоджуватися з вимогами гуманності".
Загальний характер цього принципу полягає в тому, шо він поширюється на всю поведінку сторін — як щодо обмеження застосування засобів і методів ведення війни, так і щодо поводження з учасниками та жертвами збройної боротьби в усіх її проявах.
Юридичний зміст принципу гуманності полягає в такому:
зобов'язаннях сторін поводитися з беззахисними гуманно. Ці зобов'язання
3 Женевские конвенции от 12 августа 1949 г. и Дополнительньїе протоколи к ним. М., 1994. С. 28.
PAGE 4
закріплені Женевськими конвенціями 1949 р. відповідно до кожної категорії осіб, що перебувають під захистом певної конвенції. "Гуманність", "захист" та "повага" є, на думку Фріца Кальсховена, взаємодоповнювальними елементами одного й того самого принципу. "Повага" як пасивний елемент має на увазі зобов'язання не завдавати захищеним особам шкоди, не піддавати їх стражданням, не вбивати їх. "Захист" як активний елемент передбачає зобов'язання відводити від них небезпеку і запобігати заподіянню їм шкоди;4
неприпустимості застосування варварських і нелюдських засобів ведення збройної боротьби; сторони, що воюють, не мають необмеженого права у виборі засобів заподіяння шкоди супротивнику, забороняється використання зброї, що завдає "надмірних страждань" (преамбула Санкт-Петербурзької декларації 1868 р.; ст. 13 Брюссельської декларації 1874 р.; Гаазькі конвенції 1899 р. та 1907 р., ст. 23 д; ст. 35 Додаткового протоколу І; преамбула Конвенції ООН 1980 р.
необхідності вживати заходів для захисту і збереження культурних та релігійних цінностей у випадках збройного конфлікту (ст. 4 Гаазької конвенції 1899 р.; ст. V Гаазької конвенції 1907 р.; Угода про захист культурних, наукових закладів та історичних пам'яток — "Пакт Реріха", Вашингтон, 1935 р.; Конвенція про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту, Гаага, 1954 р. та Протокол до неї).
Другим загальногалузевим принципом є принцип недискримінації, який також становить критерій для формування всіх принципів і норм міжнародного гуманітарного права. Положення цього принципу були закладені ще в ст. 6 Женевської конвенції 1864 р.: "Поранених та хворих комбатантів, хоч до якої б країни вони належали, слід підбирати та надавати їм допомогу" та в ст. 9 IV Гаазької конвенції 1907 р. В сучасному вигляді його сформульовано і закріплено в Женевських конвенціях: спільна ст. 3; Додатковий протокол І, ст. 9, 75; Додатковий протокол II, ст. 2; "Пакт Реріха", ст. 2; Посібник Сан-Ремо з міжнародного права, що застосовується до збройних конфліктів на морі, ст. 9.
Норми і принципи гуманітарного права застосовуються до збройних конфліктів усіх форм як на суші, так і на морі, — "без будь-якого несприятливого розрізнення з причин раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії або віри, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або будь-яких інших аналогічних критеріїв"5.
До загальногалузевих принципів належить також принцип відповідальності, який гарантує ефективне виконання положень міжнародного гуманітарного права. Цей принцип міститься в Женевських конвенціях 1949 р.: спільна ст. 1; ст. 51, 52, 131 і 148 відповідно І—IV Конвенцій; ст. 1, 85, 91 додаткових протоколів І та II; у IV Гаазькій конвенції 1907 р.; у статутах міжнародних військових трибуналів. Міжнародно-правова відповідальність у гуманітарному праві може бути колективною та індивідуальною (відповідальність держав і кримінальна відповідальність фізичних осіб).
У відповідності з п. 1 ст. 49, 50, 129, 146 Женевських конвенцій 1949 р. держави-учасниці повинні "ввести в Дію законодавство, необхідне для забезпечення ефективних кримінальних покарань для осіб, що здійснили або наказали здійснити ті чи інші серйозні порушення" Женевських конвенцій.
Наступною ланкою в системі принципів є підгалузеві принципи. Міжнародне
4 Кальсховен Ф. Ограничение методов и средств ведення войны. М., 1994.
5 Женевские конвенции от 12 августа 1949 г. и Дополнительньїе отокольї к ним. М., 1994. С. 220.
PAGE 4
гуманітарне право складається з двох основних підгалузей — "права Гааги", що регулює засоби і методи ведення війни, і "права Женеви", що регулює ставлення до жертв війни.
Згідно з принципами "права Гааги" на конференції 1968 р. в Тегерані було
закріплено гуманні принципи, що ними держави повинні керуватися під час збройних конфліктів. Тегеранська конференція проголосила необхідність кращого захисту цивільних осіб, військовополонених та комбатантів і заборони деяких воєнних дій і способів ведення бою як занадто жорстоких. У резолюції 2444 Генеральної Асамблеї ООН було підтверджено три основні принципи дій у збройному конфлікті:
право сторін, що беруть участь у конфлікті, вибирати засоби заподіяння шкоди супротивникові, не є необмеженим;
забороняється нападати на цивільне населення як таке;
у всіх випадках слід проводити розмежування між учасниками, що беруть участь у збройних конфліктах, і цивільним населенням.
У ст. 35 Додаткового протоколу І було закріплено всі принципи "права Гааги", які пізніше дістали підтвердження в преамбулі Конвенції про звичайну зброю 1980 р. В цих документах сформульовано також принцип захисту навколишнього середовища.
Щодо першого принципу, то початок його закріпленню поклала ще Санкт-
Петербурзька декларація 1868 р. У проекті Брюссельської декларації 1874 р. цей принцип було сформульовано таким чином: "Закони війни не визнають за ворогуючими сторонами необмеженої влади у виборі засобів заподіяння шкоди один одному" (ст. 12). Далі цю норму розвинула IV Гаазька конвенція 1907 р., згідно з якою результати застосування сили мають визначатися шляхом порівняння воєнної переваги від використання конкретного засобу або методу ведення воєнних дій і його наслідків. Зброя, здатна вивести зі строю, не повинна викликати додаткових наслідків, тобто не завдавати більш серйозних ушкоджень.
Основними підгалузевими принципами "права Женеви", закріпленими в Женевських конвенціях 1949 р. і додаткових протоколах 1977 р., є такі:
особи, які виведені зі строю, а також ті, хто не бере участі безпосередньо в
бойових діях, мають право на повагу, захист та гуманне поводження;
кожний має право на повагу життя, фізичну та психічну недоторканність, повагу до всього, що є невід'ємною частиною його життя;
кожний має право на особисту безпеку та основні судові гарантії. Ніхто не
несе відповідальності за дії, що не вчиняв;
ніхто не повинен підлягати фізичним або моральним тортурам, жорстокому, принижуючому людську гідність поводженню.
Інституційні принципи міжнародного гуманітарного права будуть розглянуті нижче, у шостому підрозділі глави.
PAGE 4
1 2 3