Реферат Діяльність учителя як творчий процес

Ім'я файлу: Реферат Діяльність вчителя, як творчий процес.docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 17.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
Конспект 1.docx

Реферат

Діяльність учителя як творчий процес

Підготувала студентка

історичного факультету

групи 3БІП

Пилявець Карина
2023 р.

Вступ
Загальноосвітня школа є єдиним соціальним інститутом, через який проходить, практично, кожна людина, а навчально-виховний процес є, по суті, єдиним цілеспрямованим процесом можливого розвитку якостей творчої особистості. У зв’язку з цим на неї покладається велика відповідальність за особистісний цілісний розвиток дитини.

Основним завданням загальноосвітніх навчально-виховних закладів різного типу Національна Доктрина розвитку освіти в Україні у XXI столітті визначає формування інтелектуального і культурного потенціалу країни, утвердження високих загальнолюдських цінностей. Виховним суспільним ідеалом стає людина активна, цілеспрямована, з домінуючою творчою спрямованістю, здатна до самореалізації своїх потенцій і самоудосконалення.

Закономірне підвищення вимог до рівня і якості освіти спонукає до пошуку нових шляхів удосконалення навчально-виховного процесу у школі з метою забезпечити високий рівень загальноосвітньої підготовки учнів, допомогти кожній молодій людині знайти себе, обрати власний життєвий шлях, самореалізуватися.

Щоб у процесі трансформації освіти середні навчальні заклади перетворилися на школу самодіяльного навчання і творчості учнів, необхідно, щоб передусім творчим і активним був учитель, щоб він мав високий рівень науково-практичної підготовки, був здатний розбудити у своїх вихованців зацікавленість, прагнення самостійно навчатися. Вчитель сам має бути прикладом особистості, яка всебічно підготовлена до самовдосконалення, саморозвитку, самовиховання.

Адже ефективність функціонування і розвитку сучасної школи як освітньої системи визначається рівнем професійної кваліфікації вчителів і їхньої готовності до професійного й особистісного самовдосконалення. Існуюча система вищої освіти все ще відстає від зростаючої динаміки самого життя і не в змозі задовольнити багатоаспектні запити вчителів, які виникають у зв’язку з ситуацією у сфері освіти, яка постійно змінюється, що значною мірою загострює проблеми професійно-творчого розвитку особистості. Приведення у відповідність з вимогами сучасної школи рівня підготовки вчителя до можливостей освітнього закладу, де він працює, дає змогу певною мірою розв'язати ці проблеми.
1. Творчість як складова педагогічної майстерності вчителя
Положення, що педагогічна діяльність за своєю природою є творчою, набуло актуальності та значущості в сучасності порівняно з частим його використанням на рівні риторичних тверджень в недалекому минулому. Разом з тим аналіз сутності поняття «педагогічна майстерність» як вищого прояву здатності до педагогічної діяльності передбачає ґрунтовний якісний і кількісний розгляд її структури і складових. Професійна діяльність учителя за своєю природою і змістом є творчою, такою, що поєднує науку і мистецтво. Вчитель у навчально-виховному процесі творить нову людину, творить навчально-виховний процес і творить самого себе в ньому. Саме тому прояви творчості є однією з найважливіших складових педагогічної майстерності, її об'єктивних характеристик. Необхідність цієї складової зумовлена тим, що різноманіття педагогічних ситуацій та їх неоднозначність вимагають варіативних підходів до аналізу та виконання завдань, які породжуються ситуативно. Тому, вважаємо, зміст і організацію педагогічної діяльності можна правильно оцінити лише після визначення рівня творчого ставлення вчителя до своєї професійної діяльності, який відображає ступінь реалізації ним власних можливостей для досягнення спланованої мети педагогічної діяльності.

Розвиток свідомості та творчих характеристик особистості відбувається від простого споглядання до глибокого пізнання дійсності, і лише потім виникає потреба і можливість її творчого перетворення. Однаковою мірою це твердження стосується як еволюції свідомості, так і діяльності вчителя, у процесі якої свідомість еволюціонує. Проте, як відомо з наукових джерел та повсякденного досвіду, у некваліфіковану, традиційно рутинну і нетворчу діяльність можна внести елемент творчості і навпаки – педагогічну діяльність, творчу за ознаками і практичним проявом, можна побудувати за шаблоном, вилучити з неї властиві їй елементи творчості.

Творчість, креативність – це діяльність, за допомогою якої продукується щось нове, відсутнє раніше, на основі опрацювання і реорганізації наявних знань, умінь і навичок [1; 13; 14 та ін.]. Окрім того, творчість, як і будь-яка інша характеристика (параметр) особистості або процесу її діяльності, може виявлятись з певною силою, тобто на певному рівні. Для одного рівня творчості характерним є використання вже наявних знань і розширення області їх застосування; на іншому рівні створюється абсолютно новий підхід, який змінює традиційний погляд на об'єкт або область знань.

Варто враховувати також, що творчість як специфічний вид діяльності людини, характеризується водночас не лише новизною, а й прогресивністю. Для прикладу, С.С. Гольдентріхт наголошує, що «природа творчої діяльності – творення, породження нового, прогресивного, такого, що сприяє розвитку людини та суспільства; сутність творчості є несумісною з діяльністю, ворожою людині» [15].

Такий підхід до трактування сутності творчості узгоджується з ідеями гуманістичної педагогіки, з розвитком особистості, культури суспільства. Істинна творчість є гуманною за своєю природою, оскільки її результатом є розвиток та саморозвиток особистості, розвиток культури суспільства.

Визначаючи творчість як вид людської діяльності, В.І. Андрєєв виокремлює низку ознак, які характеризують її як цілісний процес:

– наявність суперечності, проблемної ситуації або творчого завдання;

– соціальна та особиста значущість і прогресивність; результат творчості – це внесок до розвитку суспільства та особистості (антисоціальна діяльність, навіть в її найвинахідливішій формі, – це не творчість, а варварство);

– наявність об'єктивних (соціальних, матеріальних) передумов, умов для творчості;

– наявність суб'єктивних (особистісних якостей – знань, умінь, особливо позитивної мотивації, творчих здібностей) передумов для творчості;

– новизна та оригінальність процесу або результату [1].

Приєднуємося до твердження автора, що за умови виключення хоча б однієї зі сформульованих вище ознак, творча діяльність або не відбудеться, або така діяльність не буде творчою.

Педагогічна діяльність – процес постійної творчості. Але, на відміну від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво), творчість вчителя не має на меті створення соціально оригінальних, нових цінностей, оскільки її продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно, вчитель, який творчо працює, а тим більше – вчитель-новатор, створює свою педагогічну систему, яка є лише засобом для отримання оптимального за певних умов результату.

Досліджуючи питання наукового творення, В.С. Лєдньов, наголошує, що відомий російський академік В.А. Енгельгард [10] визначив, що творчість у своєму першоджерелі є результатом природженої, фізіологічної потреби, «результатом якогось інстинкту, який є таким відчутним, як потреба птаха співати або прагнення риби йти проти течії бурхливої гірської річки». Дійсно, людина до будь-якої, далекої від творчості діяльності, не усвідомлюючи того, вносить елементи творчості.

У наукових джерелах визначено, що творчість вчителя може бути різноманітною. Це зумовлено насамперед творчим потенціалом особистості вчителя, який формується на основі набутого ним соціального досвіду, психолого-педагогічних і прикладних знань, нових ідей, умінь і навичок. Зазначене, у свою чергу, дозволяє знаходити та реалізовувати оригінальні рішення, новаторські форми роботи та методи навчання, вдосконалюючи навчально-виховний процес, методику викладання предмета. Водночас здатність до творчості властива лише тій особистості, для якої є характерним ціннісне ставлення до своєї професійної діяльності, яка прагне підвищення професійної кваліфікації, поповнення знань і вивчення досвіду як окремих вчителів, так і педагогічних колективів.

Досить часто творчу природу діяльності вчителя визначають, виходячи з твердження: педагогічна діяльність переважно є розумовою, а розумова – означає творча. Вважаємо, що розумову працю не можна прямо ототожнювати з творчою. Без спеціальної підготовки, здобуття знань, які є відображенням узагальненого соціального досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, педагогічна творчість неможлива. Тільки ерудований вчитель, який має спеціальну підготовку, на основі глибокого аналізу ситуацій, що виникають, усвідомлення сутності проблеми за допомогою творчої уяви та уявного експерименту здатний знайти нові оригінальні способи професійної діяльності та підходи до навчання.

Творчий потенціал будь-якої людини, зокрема і вчителя, характеризується низкою особливостей особистості, які називають ознаками творчої людини. При цьому автори [9; 4; та ін.] пропонують різні групи таких ознак. Узагальнивши зазначені ознаки, класифікуємо їх таким чином:

– здатність особистості визначати і формулювати суперечності, ставити під сумнів те, що на перший погляд здається очевидним, уникати поверхневих формулювань;

– уміння усвідомити проблему і в той же час абстрагуватись від реальності, побачити перспективу;

– здатність відмовитись від наслідування авторитетів;

– уміння побачити відомий об'єкт у новому контексті;

– готовність відмовитися від алгоритмічності та альтернативності суджень, відійти від звичної життєвої рівноваги й стійкості задля невизначеності та пошуку.

Варто, вважаємо, виокремити також групу особливостей психіки та емоційно-вольової сфери творчої особи, а саме:

– легкість асоціювання, лабільність психіки (здатність до швидкого та вільного переключення думок, здатність викликати у свідомості образи і комбінувати їх);

– здатність до оцінних думок, критичність мислення, інтуїтивізм (уміння вибрати одну з багатьох альтернатив до її перевірки, здатність до перенесення рішень);

– готовність пам'яті (оволодіння достатньо великим об'ємом систематизованих знань, упорядкованість і динамічність знань) і здібність до згортання операції, узагальнення та відкидання другорядного.

Деякі дослідники вважають творчою ту особистість, визначальною характеристикою якої є креативність як здатність перетворювати діяльність на творчий процес. Так, В.О. Моляко виокреслює сім ознак креативності [14]: оригінальність, евристичність, фантазія, активність, сконцентрованість, чіткість, чутливість.

У контексті нашого дослідження певний інтерес може становити типологія творчої особистості, запропонована В.І. Андрєєвим [1], яка, на нашу думку, може бути поширена і на особистість учителя. Ученим виокремлено такі типи творчої особистості:

– теоретик-логік – тип творчої особистості, для якої є характерною здатність до широких логічних узагальнень, до класифікації і систематизації інформації. Вчителі, які належать до цього типу, чітко планують свою творчу роботу, використовують уже відомі методи наукових досліджень. Цього типу творчої особистості характерною є велика обізнаність й ерудиція. Беручи за основу вже відомі теоретичні концепції, такі люди розвивають їх далі. Все, що вони розпочинають, доводять до логічного завершення, обґрунтовують власні ідеї посиланнями на численні першоджерела;

– теоретик-інтуїтивіст характеризується високорозвиненою здатністю до генерування нових, оригінальних ідей; особистості, які мають творчі здібності такого типу, – винахідники, творці нових наукових концепцій, шкіл і напрямів. Вони не бояться протиставити свої ідеї загальноприйнятим, мають виняткову фантазію, уяву;

– практик (експериментатор) завжди прагне свої нові оригінальні гіпотези перевірити експериментально. Особистостей такого типу приваблює робота з технічними засобами, вони мають відповідні вміння, завжди виявляють інтерес і здібності до практичної діяльності;

– організатор як тип творчої особистості має високий рівень розвитку здатності до організації розроблення і впровадження нових ідей. За керування таких вчителів створюються оригінальні наукові школи і творчі колективи. Таку особистість вирізняє висока енергія, комунікабельність, здатність підпорядковувати своїй волі інших, спрямовувати їх на вирішення творчих завдань;

– ініціатор характеризується ініціативністю, енергійністю, особливо на початкових стадіях виконання нових творчих завдань. Але, зазвичай, він швидко охолоджуються або переключається на розв’язання інших творчих завдань.

Межі вияву вчительської творчості визначаються структурою педагогічної діяльності і охоплюють всі її складові: конструктивну, організаторську, комунікативну і гностичну. Водночас для оптимального розвитку творчості вчителя у педагогічної діяльності важливим і необхідним є дотримання системи умов, які сформульовані у працях Н.В. Кузьміної [7], В.А. Кан-Калика, Н.Д. Никандрова [5] та інших учених. Отже, у процесі розвитку творчої педагогічної діяльності варто враховувати такі, визначені науковцями, фактори:

– обмеженість, іноді досить суттєва, часових меж творчого процесу, оскільки час між виникненням проблеми у навчально-виховному процесі і її розв’язанням не залежить від бажання вчителя;

– взаємозв’язок творчості вчителя з творчістю інших педагогів, значимість творчості особистості для творчості колективу і навпаки;

– необхідність прогнозування віддаленого результату діяльності, урахування можливих наслідків розвитку ідей;

– обумовленість і специфіка сфери діяльності, зокрема – врахування особливостей атмосфери публічного виступу, необхідність дотримання балансу між вербальним, емоційним і емфатичним спілкуванням;

– необхідність постійного аналізу можливостей і доцільності застосування стандартних педагогічних прийомів у нетипових ситуаціях.

Особливо важливим у розглядуваному контексті, на нашу думку, є питання детермінованості місця діяльності, що зазначеними вище авторами та в інших дослідженнях не виокремлюється і не розглядається. Водночас на практиці систематично має вияв жорстка визначеність «зараз і тут», що суттєво впливає на можливість вияву творчості. Тому аналіз зазначеної умови може бути проблемою самостійного дослідження, спрямованого на формування готовності вчителя до творчості як складової педагогічної майстерності.

У сучасній літературі творчість вчителя розуміється як процес розв’язання педагогічних завдань у змінних обставинах. Постійно розв’язуючи типові і нестандартні завдання, вчитель, як і будь-який інший дослідник, будує свою діяльність відповідно до визначених загальних етапів розгортання евристичного пошуку, а саме:

– аналіз педагогічної ситуації;

– проектування результату відповідно до початкових даних;

– аналіз наявних засобів, необхідних для перевірки припущення та досягнення шуканого результату;

– оцінка отриманих даних;

– формулювання нових завдань.

Таким чином, досвід творчої педагогічної діяльності як процесу – виникнення задуму, його опрацьовування та перетворення в ідею (гіпотезу), виявлення способу втілення задуму, ідеї – набувається за умов систематичних вправлянь у вирішенні спеціально дібраних завдань, в яких відображається педагогічна дійсність, організація як навчально-виховної, так і реальної професійно орієнтованої діяльності вчителів, на основі створення навчального середовища для фахового вдосконалення, зокрема і з використанням засобів інформаційно-комунікаційних технологій.

Варто зазначити, що творчий характер діяльності вчителя не можна трактувати лише як процес вирішення педагогічних завдань саме тому, що у творчій діяльності поєднуються пізнавальний, емоційно-вольовий і мотиваційний компоненти особистості. Проте виконання спеціально дібраних завдань, спрямованих на розвиток тих або інших структурних компонентів творчого мислення (цілеспрямування; аналіз, який вимагає подолання бар'єрів, установок, стереотипів; вибір варіантів, класифікація та оцінювання тощо), є важливою умовою розвитку творчого потенціалу особистості вчителя.

Тому, вважаємо, класифікацію завдань для формування такого потенціалу особистості доцільно здійснювати, виділяючи провідні особливості творчої діяльності. Це можуть бути завдання, в яких передбачається перенесення знань і вмінь у нову ситуацію, виявлення нових проблем у типових ситуаціях, пошук нових функцій, застосувань відомих методів і прийомів, комбінування нових способів діяльності з уже відомими тощо.

У сфері особистості творчість вчителя розглядається як його самореалізація на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, визначення ним індивідуальних способів власного професійного зростання та побудова програми самовдосконалення.
2. Професійна діяльність педагога як творчий процес

загальноосвітній школа творчий вчитель

У практичній діяльності педагога зустрічається безліч таких завдань, які не піддаються алгоритмізації, не можуть бути розв’язані за допомогою алгоритмів, тобто через репродуктивну діяльність. Такі завдання, як правило, називають творчими, а процес їх розв'язання – творчою діяльністю. Репродуктивну або відтворювальну діяльність можна розглядати як процес розв’язання репродуктивних завдань, а творчу, або продуктивну, – як процес розв'язання творчих завдань. Водночас зауважимо, що поділ діяльності педагога на творчу і продуктивну є умовним, бо в реальній практиці майже не існує таких видів репродуктивної праці, в яких не зустрічалися б елементи творчості, точно так не існує творчої праці, якій більшою чи меншою мірою не були б властиві елементи репродуктивної діяльності. Педагогічна діяльність, за висловом К.Д. Ушинського, є одним із видів практичного мистецтва. Творчий її характер обумовлюється тією обставиною, що зміст педагогічної діяльності знаходиться у постійній зміні і розвитку. Це пов'язано з оновленням навчальних програм і з появою нових педагогічних ідей і методів, з удосконаленням різноманітних форм навчання, із зміною самої особистості[14].

Отже, педагогічна діяльність учителя з організації навчального процесу не може бути повністю алгоритмізована, адже неможливо передбачити кожну дію вчителя, кожен його крок. Спосіб розв'язання будь-якого педагогічного завдання ґрунтується на врахуванні багатьох факторів, на всебічному аналізі педагогічної ситуації. Розв'язання більшості педагогічних завдань є справою творчою. Творчість педагогів, зазначає Н.В. Кузьміна, полягає в пошуках нових рішень педагогічного завдання і пов’язана з основними напрямами педагогічної діяльності – діагностичної, конструктивної, організаторської і комунікативної. Отже, творчий підхід необхідний учителю для розв'язання не тільки педагогічних, але й функціональних завдань. Педагогічна творчість проявляється в усіх основних видах діяльності вчителя, в його професійно-педагогічному удосконаленні, у вивченні педагогічних ситуацій і їх оцінюванні, в підготовці і реалізації навчального процесу, в аналізі його кінцевих результатів. Оновлення змісту освіти, освоєння нових навчальних програм та створення авторських, запровадження педагогічних інновацій у шкільну практику все це потребує від учителя творчого пошуку і дослідницької роботи. Педагогічна творчість – це активна професійна діяльність учителя, спрямована на пошук ефективних форм і методів навчання учнів, розвиток їх творчих можливостей, а також умова становлення педагога, його самопізнання і самореалізація як особистості. З іншого боку, педагогічну творчість розглядають як процес розв'язання вчителем різноманітних навчально-виховних завдань у ситуаціях, які постійно змінюються.

До речі, у багатьох стандартних педагогічних задачах, які розв’язуються за зразком, також присутні елементи творчості, зокрема у визначенні характеру цієї задачі, аналізі й оцінці новизни ситуації. Розв'язання проблемних педагогічних завдань уже вимагає від учителя цілеспрямованого творчого пошуку. Отже, творчість учителя – це усвідомлена педагогічна діяльність, яка характеризується його активністю, самостійністю, творчим ставленням до своєї справи. Сьогодні творчість учителя не зводиться лише до запровадження педагогічних інновацій, а розглядається як його активна участь у педагогічному експериментуванні, результатом якого с збагачення змісту, форм і методів навчання і виховання учнів. Тобто, все виразнішою стає тенденція поєднання вчителем функцій фахівця і вченого Саме про цей факт у свій час писав В.О. Сухомлинський, про необхідність виведення кожного вчителя на шлях дослідження, адже стає майстром педагогічної праці швидше за все той, хто відчуває в собі дослідника. Творчого вчителя завжди відрізняє постійний пошук оптимальних дидактичних, виховних та інших педагогічних рішень. Пошук шляхів удосконалення педагогічної діяльності багатьма вчителями здійснюється без необхідних знань про суть педагогічної творчості і механізм її здійснення[14].

Однією із причин цього є недостатня підготовка вчителя до творчої діяльності, творчого пошуку. Творчий потенціал учителя неможливо сформувати один раз і назавжди. Процес його підготовки до творчої діяльності в системі безперервної освіти є цілісним і складається з декількох етапів: навчання у вищих закладах освіти, педагогічна діяльність у школі, підвищення професійної кваліфікації, самоосвіта. Безперечно, формування творчої особистості вчителя, здатного успішно розв'язувати освітньо-виховні завдання повинно починатися ще у вищій школі. У методичному плані підготовка майбутніх учителів-експериментаторів включає формування емоційно-ціннісного ставлення до творчого процесу, педагогічного експерименту, запровадження інновацій у шкільну практику, оволодіння ще студентами знаннями й уміннями, пов’язаними з організацією творчого пошуку. Таким чином, соціально-об’єктивна значущість творчості визначається його кінцевим продуктом, а суб’єктивна – самим процесом творчості. Вчені відмічають, що процес і результат творчості не тільки не виключають, але й успішно доповнюють один одного, оскільки психологічна природа творчого процесу не змінюється від того, чи створюється нове об'єктивне чи лише суб’єктивно. Розкрита сутність творчості в контексті педагогічної діяльності вчителя набуває конкретизації: специфіка професійної діяльності вчителя полягає в тому, що «об'єктом» діяльності є жива людина, а «продуктом» виступає сформована особистість учня (Н.В. Кузьміна, Ю.М. Кулюткін, Г.С. Сухобська). Характерна риса творчості вчителя полягає в тому, що він завжди творить на живому «людському матеріалі», «інструментом» же виступає особистість учителя, а це на перший план висуває моральний аспект творчості, тісно пов'язаний з мотивацією. Викладене вище дає можливість визначити професійну творчість учителя як усвідомлену, особистісно і професійно значущу його діяльність, спрямовану на продуктивне розв'язання професійних завдань. У творчій діяльності особливе місце займають пізнавальні процеси, в тому числі чуттєвого і раціонального пізнання[12].

Це пояснюється тим, що творчість так чи інакше ґрунтується на досвіді педагога, його знаннях і уміннях. Постійне збагачення досвіду, оволодіння новими знаннями і вміннями є необхідною умовою високої продуктивності творчої діяльності, оскільки нове не створюється на пустому місці, а передбачає використання уже відомих досягнень науки і практики. Отже, суттєвим компонентом творчої діяльності є пізнавальна, яка передбачає оволодіння новими знаннями і збагачення досвіду людини і разом з іншими психічними процесами включає чуттєве сприйняття предметів і явищ навколишньої дійсності. В процесі чуттєвого пізнання у людини формуються образи явищ і процесів, які вона сприймає і які започатковуються пам'яттю і зберігаються в ній. Чим багатша пам’ять, тим більше інформації про вивчені явища зберігається, тим більше реальних можливостей відкривається для аналізу одержаної інформації і створення чогось нового, оригінального. Тому добре розвинена пам’ять є однією з необхідних умов творчої діяльності. До важливих її умов відносять і мислення, під яким розуміють процес узагальненого відображення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Мислення ґрунтується на таких розумових операціях, як аналіз і синтез, порівняння і співставлення, абстрагування і конкретизація, систематизація і узагальнення. Для характеристики мислення використовують такі поняття, як «глибина», «широта», «гнучкість», «самостійність», «критичність» мислення, кожне з яких характеризує певну властивість розумової діяльності людини. Специфіка педагогічного мислення полягає в тому, що воно: а) активізується в процесі розв'язання завдань, які виникають у різноманітних педагогічних ситуаціях; б) носить теоретико-практичний характер, бо теоретичні завдання переплетені тісно з практичними; в) відзначається емоційністю, бо суб’єкт-суб’єктні стосунки в навчальному процесі мають певне емоційне забарвлення[21].

Поділ здібностей на репродуктивні і творчі такий же умовний, як і відповідна диференціація педагогічної діяльності. Водночас у процесі аналізу проблеми розвитку творчих здібностей така диференціація є доцільною. Репродуктивні здібності проявляються у вигляді вмінь здійснювати певні види діяльності за відомими заздалегідь зразками, правилами, нормами, хоча в певних випадках вони характеризуються елементами творчості. Творчі здібності забезпечують продуктивність діяльності, удосконалення її процесу або створення чогось нового. Розвиток творчих здібностей неможливий без удосконалення репродуктивних, які проявляються в уміннях. Тобто здібності ґрунтуються на знаннях, уміннях і навичках і розвиваються в процесі оволодіння ними. Нами пропонуються такі етапи професійної творчої діяльності вчителя: 1) усвідомлення педагогічної проблеми; 2) пошук шляхів (ідей) розв'язання педагогічної проблеми; 3) визначення гіпотези; 4) втілення педагогічного задуму в діяльність; 5) перевірка й оцінка результату. Змістом педагогічного винаходу є перевірка ефективності різних аспектів педагогічного процесу у відповідності з метою діяльності певного освітнього закладу. В.О. Кан-Калик і М.Д.Нікандров розрізняють такі рівні творчої діяльності вчителя: I – рівень елементарної взаємодії з класом, коли вчитель, використовуючи досвід колег, коректує свої дії (свою «методику») за її наслідками; II – рівень оптимізації діяльності на уроці, доцільне поєднання вже відомих педагогу змісту, методів і форм навчання; III – евристичний рівень, коли учитель використовує творчі можливості спілкування з учнями; ІУ – самостійний рівень, що передбачає внесення педагогом у відомі методи й прийоми своїх ідей. Праця педагога-іноватора стоїть близько до наукового дослідження. Цю близькість В.О. Сухомлинський бачив у необхідності з'ясовувати причиново-наслідкові зв’язки між явищами, аналізувати факти, потребі передбачувати. Дослідницький підхід, новаторський характер праці не просто побажання або особиста справа вчителя. Це об’єктивна соціальна потреба сучасної школи[22].

Новий тип освіти, який формується одночасно з новим типом цивілізації XXI століття, вимагає нового типу педагога, який володіє новими якостями, забезпечує продуктивність професійної діяльності в системі освіти.

Дослідження в галузі акмеології освіти дозволяють констатувати нову методологічну позицію у дослідженні і розвитку післядипломної педагогічної освіти. Акмеологія як метанаука обґрунтовує якісні характеристики нового типу освіти, його суттєвої позиції:

гуманність; звернення до цілісного розвитку людини як суб’єкта життєдіяльності;
методологічність, приорітетність засобів самостійного і системного пізнання світу через призму відносин «Я – світ»;
міждисциплінарність, оперування загальнонауковими категоріями і методами як більш продуктивними у порівнянні з вузько предметними евристичними інструментами пізнавальної і креативно-перетворюючої діяльності;
інтегративність як провідний принцип методології проектування освітніх систем і оцінка їх якості, як можливість множини підходів, нелінійних закономірностей, висновків і результатів;
проективність, націленість на створення образів майбутнього, проектів самореалізації творчого потенціалу особистості, домінування проектних технологій навчання, формуючих конструктивно-прогностичне мислення;
діалогічність як засіб суб’єкт – суб’єктної взаємодії в освітньому процесі, діалог культур і засіб освоєння світу;
синергетичність, саморозвиваючий і самоорганізуючий засіб буття сфери освіти як її акме-форма розвитку;
акмеологічність, висока якість стану, процесу і результату освіти, його антагогічний атрибут як умова реалізації нових соціальних функцій.

Акмеологічний підхід формує високу мотивацію досягнень, прагнення до успіху, творчості, до високих результатів, до відродження духовного світу людини, до духовного розвитку і духовної зрілості особистості, суспільства.

Акмеологічна орієнтація особливо актуальна для сучасного суспільства, в якому домінують настрій, апатія, бездуховність і погіршення загальної соціальної ситуації. У зв’язку з цим значно підвищилась соціальна роль системи освіти дорослих, її стратегічна ідеологічна функція, перебудова самосвідомості людини, розуміння механізмів саморозвитку і становлення індивідуальності, що є особливо вагомим для педагога у системі післядипломної освіти[16].

Саме акмеологічний підхід в якості мети освіти пропонує цілісний розвиток людини і в якості найвищої цінності розглядає індивідуальність. Індивідуальність як вищий рівень цілісного розвитку особистості, його акме, досліджувались Б.Г. Ананьєвим, який довів, що вища точка розвитку досягається на перехресті гетерогенних процесів, коли з’являються нові структурно-функціональні інтерактивні утворення, які забезпечують вищі форми поведінки і діяльності людини, в тому числі й в екстремальних ситуаціях.

Сучасній школі потрібний новий тип педагога: педагог-акмеолог, якому властиві такі якості:

це спеціаліст з питань розвитку дитини з відповідного предмету навчання, який володіє корекційно-розвиваючими технологіями і технологіями розвитку обдарованості та творчості (науковими технологіями);
методологічна культура вчителя, його методологічна компетентність в контексті сучасної філософії освіти, здібність здійснювати не тільки традиційне інформаційне накопичення знань, а і методологічно-орієнтовану освіту, яка необхідна людині у професійній діяльності, в умовах постійного зростання вагомості інформації;
нове професійне мислення педагога, яке складається не тільки з предметних установок, але й мотиваційно-ціннісних орієнтацій, відображаючи нові парадигми освіти, нове ціннісне усвідомлення вчителя щодо свого духовного розвитку;
науково-педагогічна компетентність педагога, яка забезпечує професійність його діяльності; включаючи нові види професійної грамотності: методологічну, предметно-розвивальну, психологічну, валеологічну, акмеологічну;

Так, акмеологічний підхід до професійної діяльності (А.А. Деркач, О.С. Анісімов, Н.В. Кузьміна, А.А. Реан, В.М. Максимова, Н.М. Політаєва і ін.) дозволяють виділити акмеологічні інваріанти в суб’єктивних якостях практичного психолога, педагога – акмеолога і валеолога (М.Г. Колеснікова) [15].

Акмеологічні інваріанти суб’єктивних якостей розглядаються вищезазначеними вченими і відображені в акмеограмах спеціалістів, які працюють з людьми. Це дві групи якостей. Одна група характеризує позитивну тенденцію особистісного і професійного розвитку спеціаліста, особистість професіонала, здатного досягти вершин в своїй діяльності:

відкритість для освоєння нового;
інтегративний засіб мислення щодо розробки оптимальних моделей професійної діяльності;
здатність до об’єктивної самооцінки своєї професійної поведінки;
висока мотивація досягнень у професійній діяльності та ін.

Друга група якостей характеризується такими суб’єктивними проявами, які є протипоказаннями у роботі з дітьми. Присутність їх не сприяє педагогу бути гуманістом і, тим паче. акмеологом:

прихильність до однієї – єдиної точки зору на навчання, виховання, до стереотипних методів і форм роботи;
невміння впливати на учнів і їх батьків засобами психолого-педагогічної взаємодії, на гуманізацію міжособистісних відносин;
відсутність поваги до людини, категоричність суджень, роздратованість в процесі спілкування, конфліктність, невміння співпрацювати з колегами;
незнання психології дорослого, дитини, учня, небажання разом з ними вирішувати його проблеми, егоїзм;
відсутність емпатії, здатності до співпереживання, співчуття, байдужість до чужої біди;
відсутність зацікавленості до саморозвитку, небажання затверджувати свій престиж на засадах самореалізації, низький рівень мотивації до творчості і рефлексії в праці;
низький рівень професійної та культурної компетенції і духовної зрілості і ін.

Акмеологічні характеристики можна використовувати у процесі атестації керівних і педагогічних кадрів. Методологія акмеологічного підходу до освіти оперує також загальними категоріями, які характеризують:

високу якість функціонування освітніх систем: цілісність, інтегральність, системність, саморозвиток, оптимальність, самоорганізацію, стійкість, синергетичність;
високу якість розвитку людини: цілісність, індивідуальність, саморозвиток, самореалізація, креативність, зрілість, успішність, здоров’я[16].

За методикою К. Ушакова «Портрет хорошого вчителя очима учнів» проведено дослідження в школах області: Михайлівська ЗОШ Вільнянського району, Верхнетерновська ЗНЗ Якимівського району, ЗНЗ №69 і гімназії №25 м. Запоріжжя.

Показово те, що учні на перші місця ставлять гуманістичні якості педагога.

Результати дослідження наступні:

I місце – порядність, справедливість;

II місце – гуманізм, доброта;

III місце – інтелектуальний розвиток;

IV місце – креативність, здібність до творчості;

V місце – урівноваженість, організованість.

Акмеологічна позиція вчителя стимулює розвиток рівнів продуктивності його педагогічної діяльності: від репродуктивного до системно-моделюючого знання і системно-моделюючого розвитку особистості (Н.В. Кузьміна) [7].

Акмеологічний розвиток педагога відбувається найбільш інтенсивно, коли він включається в дослідно-експериментальну роботу. Включення в інноваційну діяльність формує нову професійну позицію вчителя, під якою розуміють ціннісно-смислові орієнтації і спрямованість професійної діяльності педагога.

Кредо педагога-акмеолога «Можна навчити кожного і можна забезпечити розвиток кожного», – такий підхід спонукає до постійного пошуку, спираючись на психологічну закономірність «в зоні найближчого розвитку» (Л.С. Виготський).

Відповідно рівень вибагливості, як в творчості вчителя, так і у творчості учня, повинен зростати пропорційно збільшенню досягнень, але у межах розумного, з метою попередження стресів на підставі незадоволеності життям, перевантаженнями в навчанні, роботі тощо. Мотивація досягнень повинна бути спрямована на різні види діяльності, які забезпечують загальний життєвий успіх людини.
Висновки
На сучасному етапі розвитку педагогічної освіти постає проблема розгляду педагогічної діяльності як творчого процесу. Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, має не тільки кількісну міру, але і якісні характеристики. Зміст і організацію педагогічної праці можна правильно оцінити, лише визначивши рівень творчого ставлення педагога до своє діяльності, який відображає рівень реалізації ним своїх можливостей, досягши поставлених цілей. Творчий характер педагогічної діяльності є найважливішою її об’єктивною характеристикою. Різноманіття педагогічних ситуацій, їх неоднозначність вимагають варіативних підходів до аналізу й вирішення завдань. Відомо, що розвиток свідомості і творчих параметрів людини йшов шляхом від простого споглядання до глибокого пізнання дійсності і лише потім до її творчого перетворення. Однаковою мірою це стосується еволюції свідомості й діяльності педагога. На сьогодні твердження про те, що педагогічна діяльність є за своєю природою творчою, стало загальноприйнятим. Необхідно погодиться з тими вченими-педагогами, хто сказав, що педагогічна діяльність за своєю суттю – це діяльність абсолютно творча. Ще К.Д. Ушинський зазначав: «Навчання дітей стоїть між мистецтвом і майстерністю та повинно передбачати як свободу першого, так і регулярність другого.

Творча педагогічна діяльність складається з таких етапів: виникнення задуму, його опрацьовування та перетворення в ідею – гіпотезу, пошук способу втілення задуму й ідеї. Досвід творчості педагог набуває за умови систематичних вправ у вирішенні спеціально підібраних завдань, що відображають педагогічну дійсність, та організації як навчальної, так і реальної професійно-орієнтованої діяльності майбутніх педагогів. Частіше сферу прояву творчості педагога мимоволі звужують, зводячи її до нестандартного, оригінального вирішення педагогічних завдань. Тим часом творчість педагога виявляється і при вирішенні комунікативних завдань, що виступають своєрідним фоном і підставою педагогічної діяльності.

У сфері особистості педагогічна творчість виявляється як самореалізація педагога на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, як визначення індивідуальних шляхів свого професійного зростання та побудова програми самовдосконалення.

Сфера прояву педагогічної творчості визначається структурою педагогічної діяльності й охоплює всі її сторони: конструктивну, організаторську, комунікативну і гностичну. Проте для здійснення творчості в педагогічній діяльності необхідний ряд умов (Н.В. Кузьміна, В.А. Кан-Калік):

– тимчасова «спресованість» творчості, коли між завданнями і способами їх вирішення немає великих проміжків часу (ситуація браку часу);

– пов’язаність творчості педагога з творчістю учнів та інших педагогів;

– відстроченість результату й необхідність його прогнозування;

– атмосфера публічного виступу;

– необхідність постійного співвідношення стандартних педагогічних прийомів і нетипових ситуацій.

Отже, педагогічна творчість – це процес, що починається із засвоєння того, що вже було накопичено (адаптація, репродукція, відтворення знань і досвіду) і завершується перетворенням існуючого досвіду. Це шлях від пристосування до педагогічної ситуації, до її перетворення, що становить суть динаміки творчості вчителя (В.М. Гриньова, А.П. Журавльов, В.А. Кан-Калік, Н.Ф. Тализіна, Р.К. Шакуров, А.І. Щербаков та ін.). Кожен педагог так чи інакше перетворює педагогічну діяльність, але тільки педагог-творець активно бореться за кардинальні перетворення й сам у цій справі є прикладом.
Список використаних джерел
1. Андреев В.И. Эвристика для творческого саморазвития. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1994. – 286 с.

2. Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей. – М.: Академия, 2002. – 320c.

3. Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості // Цінності освіти і виховання. – К., 1997.

4. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: Психологія, діагностика, педагогіка: Пер. з рос. – К.: Віпол, 1993. – 75 с.

5. Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество учителя. – М, 1987. – 159 с.

6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – Київ, 1989. – 608 с.

7. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. – Л., 1970. – С. 36–37.

8. Кульчицкая Е.И. Диагностика творческих способностей детей. – К.: Знание, 1996. – 67 с.

9. Кульчицька О.І. Дивергентне мислення як умова розвитку творчості дітей молодшого шкільного віку // Обдарована дитина. – №1. – 1999. – С. 2–6.

10. Леднев В.С. Научное образование: развитие способностей к научному творчеству. Изд. второе, испр. – М.: МГАУ, 2002. – 120 с.

11. Лук А.Н. Психология творчества. – М.: Наука, 1978. – 126 с.

12. Актуальні проблеми становлення і розвитку національної школи. – К., 1992.

13. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Омелян Вишневський. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.

14. Максимова В.Н. Введение в акмеологию школьного образования. – СПб.: ЛСИРО, 2002. – 156 с.

15. Максимова В.Н. Акмеология: новое качество образования. – СПб.: РГПУ им. А.И. Герцена, 2002. – 99 с.

16. Максимова В.Н., Политаева Н.М. Акмеология последипломного образования педагога. – СПб.: Изд-во ГНУ «ИОВ РАО», 2004. – 226 с.

17. Здобутки освітян Запорізького регіону. Випуск №12 // Упоряд. Р.М.Ніколаєвська. – Запоріжжя: ЛІПС, 2011. – 168 с.

18. Приходченко К. Розвиток творчих здібностей учнів 9–11 класів на уроках української літератури. Дис…. канд. пед. наук. 13.00.01. Донецький державний університет, – Донецьк. 1997. – 145 с.

19. Римаренко В.Є. Семінарські заняття в школі. – К.: Рад. школа, 1981. – 124 с.

20. Скоморовський Б.Г. Дидактичні засади розвитку пошукової пізнавальної активності учнів середньої школи: Автореф. дис….канд. пед. наук: 13.00.01 / 10. Прикарпатський університет імені В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 1998. – 21 с.

21. Фурман А.В. Методологічна модель школи розвитку // Рідна школа. 1994. – №6. – С. 19–25.

22. Фурман А.В. Калугін О.І. Школа розвитку: непізнані грані фундаментальної ідеї // Рідна школа. – 1994, №6. – С. 26–57.
скачати