ДНІПРОВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра психології
Реферат
з дисципліни: Патопсихологія
на тему: «Порушення психічного розвитку немовлят, дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку»
Дніпро – 2022
Зміст
Вступ 2
1.Психічні особливості та порушення у період новонародженості, немовляти і раннього дитинства 3
2.Психічні особливості та психічні порушення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку 7
Висновок 16
Список використаних джерел та літератури 17
Вступ
Кожен з вікових періодів має свої специфічні параметри норми і аномалії, у кожному з них можлива ретардація чи пришвидшення розвитку, поява рис, властивих іншим віковим періодам, а також типові характерологічні реакції і психосоматичні взаємовпливи.
Порушення психічного розвитку є нейронрозвитковими розладами, що означає те, що їхні причини є насамперед у біологічно-обумовлених особливостях функціонування нервової системи. Вони проявляються у ранньому віці порушеннями в ключових сферах розвитку дитини - мови та спілкування, інтелекту, соціальної взаємодії, самоконтролю, навчання у школі. Розлади розвитку потребують вчасного виявлення і застосування відповідних методик допомоги - програми Раннього втручання мають великий потенціал впливу на розвиток дитини та загалом якість її життя та її родини.
Психічні особливості та порушення у період новонародженості, немовляти і раннього дитинства
У період новонародженості дитина особливо чутлива до мовлення дорослого і готовності до спілкування. Почуття задоволення дитина проявляє емоційною реакцією - мімікою, жестами, вокалізацією. Позитивна емоційна реакція на людину, частіше маму, виникає раніше, ніж на фізичні об'єкти. Це явище було позначене як «комплекс пожвавлення». До кінця 1-го місяця у відповідь на лагідний вираз обличчя дорослої людини у дитини починає з'являтись усмішка - перший соціальний жест, психічне новоутворення, що означає перехід від періоду новонародженості до періоду немовляти.
На третьому місяці життя немовляти «комплекс пожвавлення» оформляється в цілісну систему, що включає в себе додатково рухове пожвавлення і вокалізацію. Комплекс пожвавлення виконує соціальну функцію спілкування. Сенсорна та емоційна психічна депривація, особливо протягом першого півріччя, навіть за умови повноцінного догляду за дитиною може призвести до затримки її психічного, а нерідко - і моторного розвитку.
До кінця періоду немовляти з'являється здатність до розуміння людського мовлення, починають вимовлятися перші самостійні слова, немовля оволодіває найпростішими предметними діями. Провідного значення в психічному розвитку дитини набуває задоволення її нових потреб - у спілкуванні з людьми, нових враженнях.
Вік немовляти закінчується кризою першого року життя, зумовленою становленням ходьби і мовлення. У цей період для немовляти бувають характерними акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим, у деяких випадках - «істерики», афективно-респіраторні судоми, напади.
Становлення ходи знаменує собою період раннього дитинства (1-3 роки). Соціальне середовище розвитку характеризується тим, що дитині стає доступним оточуючий її світ речей і предметів, які її притягують чи відштовхують. Поведінка дитини характеризується єдністю моторних і сенсорних функцій (до усього, що вона бачить, їй треба торкнутись руками) і недостатньою диференційованістю афектів і сприйняття. Провідна діяльність дитини цього віку - предметно-маніпулятивна; дитина засвоює функції предметів і речей: м'яч вона котить, машинку штовхає, лялька або ходить або кладеться на ліжко. З'являється розуміння, що кожна річ має своє ім'я, своє призначення. Якщо для немовляти оточуючий світ - фон, то словесне сприйняття дитини («А що це?», «Як це називається?») дозволяє структурувати зовнішній світ. Відбувається виділення фігури з фону.
Будучи провідною для дитини, предметна діяльність сприяє розвитку пізнавальних процесів. Зароджується наочно-дійове мислення, формуються загальні поняття. Активно розвивається мовлення: росте словниковий запас, з'являються слова-речення, вони змінюються двослівними реченнями. До трьох років дитина оволодіває граматикою, майже усіма відмінками і предметними відношеннями.
Предметна діяльність призводить до зміни і в мотиваційній сфері: відбувається поступова зміна афективних вчинків контрольованими. Поступово до трьох років формуються більш витончені емоції. Важливим новоутворенням у цьому віці є усвідомлення власного «Я», виділення себе з навколишнього світу, що супроводжується прагненням до самостійності: «Я сам», «Я хочу» і найбільш яскраво проявляється у кризі трьох років. Основні її прояви: негативізм, строптивість, свавілля (знецінювання, приниження цінностей, деспотизм, ревнощі). Міра вираженості кризи трьох років залежить від того, наскільки дорослі враховують ситуацію розвитку, що змінилась. Якщо вони продовжують обмежувати самостійність дитини, її свободу, ініціативу, то виникає своєрідний бунт - протест, що свідчить про необхідність корекції виховних заходів зі сторони дорослих.
До порушень психічного розвитку у період новонародженості, віку немовляти та раннього дитинства належать:
прояви вродженої невропатії;
прояви аутичних розладів;
гіпердинамічні розлади.
При невропатії характерні: підвищена дратівливість і збудливість, капризність, нестійкість настрою, швидка виснажуваність, виражена полохливість, порушення сну і соматовегетативні симптоми (зригування, блювання, запори, порушення апетиту, вибірковість харчування, обмороки).
Прояви аутичних розладів характеризуються вираженою недостатністю чи повною відсутністю потреби у контакті з оточуючими, емоційною холодністю чи байдужістю до близьких, страхом новизни, будь-якої зміни в оточуючій обстановці; хворобливою прихильністю до рутинного порядку, одноманітної поведінки зі схильністю до стереотипних рухів, розладами мовлення, іноді до повної «мовленнєвої блокади». Першою ознакою раннього дитячого аутизму часто виступає відсутність властивого здоровим дітям «комплексу пожвавлення», а потім порушення здатності диференціювати людей і неживі предмети, небажання вступати у контакт, беземоційністю чи паратиміями (неадекватними афективними реакціями) у поєднанні зі страхом новизни.
У ранньому дитинстві до перелічених клінічних проявів додаються одноманітні маніпуляції з предметами замість ігор, використання нетрадиційних для ігрової діяльності предметів. Типовими є й порушення психомоторики у вигляді неспіврозмірності довільних рухів, неповороткості, відсутності дружніх рухів, розлади мовлення (від відсутності до переважання «автономного мовлення» - розмови із самою собою).
Гіпердинамічні розлади - проявляються руховою розгальмованістю, непосидючістю та іншими ознаками гіперактивності у поєднанні з порушеннями уваги (деколи їх позначають «синдром дефіциту уваги»).
Психосоматичні розлади - характерні для дітей періоду новонародженості, немовляти і раннього дитинства:
коліка немовляти, або «коліки тримісячного» напади, що супроводжуються фізичним болем і емоційною реакцією на нього у вигляді голосного крику в дитини віком 3-4 місяців, що виникають, як правило, у другій половині дня і тривають від декількох хвилин до декількох годин;
аерофагія - заковтування великої кількості повітря дітьми, які жадібно смокчуть, з наступним голосним звуком виривання повітря назовні (відрижка);
зригування - виділення невеликих кількостей їжі, яка потрапила під час годування, що пов'язане з процесом надмірно жадібного заковтування їжі, швидкого смоктання;
анорексія - характеризується втратою потягу до їжі і негативізмом при годуванні. Значущим є психогенний фактор у вигляді неправильного виховання (наприклад, відрив від матері);
викривлення апетиту (симптом Піка) звичайно розвивається на 2-3 році життя і характеризується вживанням у їжу неїстівних речовин (вугілля, глини, паперу), що може бути пов'язане із відстороненням дітей при неправильному типі виховання;
жвачка (мерицизм) - проявляється у вигляді повторного пережовування їжі після того, як проковтнута і перетравлена їжа відригається;
зміни маси тіла (недостатнє додавання чи надмірне) - характерне для невропатичних реакцій при депривації;
закреп (констипація) - може бути пов'язаний із емоційними порушеннями, що проявляються депресією, і порушеннями комунікації з формуванням нав'язливого страху перед дефекацією через хворобливість акту чи підвищену сором'язливість дитини (у нових умовах чи поза домом);
енурез (нетримання сечі) та енкопрез (нетримання калу) - у вигляді мимовільного виділення сечі, калу до відповідної обстановки - зумовлені невропатичними розладами.
Психічні особливості та психічні порушення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
Соціальна ситуація розвитку дошкільного віку полягає в розширенні предметного світу і необхідності дії у світі реальних речей внаслідок формування самосвідомості. Для дитини цього віку не існує відстороненого пізнання, критичного споглядання, і тому спосіб освоєння оточуючого світу - це дії у світі реальних предметів і речей, але дитина поки що не володіє способами здійснення цих дій. Ця суперечність може вирішитися лише в одному типі діяльності - грі - такій діяльності, мотив якої лежить не в результаті, а в змісті самої дії.
Гра дошкільників - провідна діяльність, вона характеризується:
уявлюваною ігровою ситуацією;
виділенням значень і смислів, що лежить в основі формування образно-схематичного мислення;
розвитком активного запам'ятання;
узагальненим характером гри;
наявністю ролей.
У процесі гри дитина починає виконувати певну соціальну роль. Приймаючи на себе ті чи інші ролі, вона ніби приміряє певні соціальні функції. У рольовій грі можна порівнювати свої можливості з можливостями інших дітей, краще пізнати себе.
З розвитком дитини рольові ігри переростають в ігри з правилами - стимулюють досягнення певних соціально значущих цілей. Формується самооцінка, рівень домагань. З іншого боку, в іграх з правилами дитина навчається обмежувати свої бажання, підкорятися заборонам. Вона набуває досвіду керівництва, але не такого, якого хочеться, а відповідно до певних вимог, норм і заборон. У грі відбувається становлення моральних основ, формуються мотиви поведінки і волі дитини.
У грі як провідному виді діяльності активно формуються психічні процеси: збагачується сприймання, активна пам'ять, увага.
Рольова гра приводить до переходу від наочно-дійового мислення до словесно-логічного, засвоєння смислів, формування уяви, розвитку моторики.
Ігрова діяльність як провідна повинна підготувати дитину до школи, розвинути у неї ті властивості особистості і психічні процеси, які необхідні для успішного навчання в початкових класах (інтелектуальну готовність; «соціальну позицію школяра» - відповідне ставлення дитини до школи, навчання, вчителів, до себе; вміння входити в дитяче товариство, діяти сумісно з іншими, поступатися, підкорятися).
Особливе місце у психологічному розвитку старшого дошкільника займає спілкування з дорослими, яке має переважно позаситуативно-особистісний характер. Таке спілкування характеризується засвоєнням дитиною особливої позиції щодо дорослого - позиції учня, що є цінною передумовою для навчання в школі.
Перехід із дошкільного віку в молодший шкільний нерідко супроводжується кризою семи (шести) років.
Для кризи семи (шести) років характерні:
втрата дитячої безпосередності;
манірність, капризи в поведінці - навмисність, вертлявість;
початок диференціації внутрішньої і зовнішньої сторони особистості дитини;
об'єктом аналізу стають суб'єктивні переживання: «Я радію», «Я сумую»;
формування афективного узагальнення, логіки почуттів.
До віку шести-семи років однією з основ зміни психологічної діяльності дитини, її особистісних особливостей є формування нової діяльності - навчальної, яка стає провідною. Суть цієї діяльності полягає в засвоєнні наукових знань через збагачення і перебудову особистості дитини, що проявляється у зміні рівня знань, навичок, умінь, у розумових операціях та особливостях особистості. Перехід з дошкільного в молодший шкільний вік відбувається шляхом переведення ігрової діяльності в навчальну через правильне поєднання реально діючих і зрозумілих мотивів.
Розвиток особистості молодшого школяра може порушуватися внаслідок:
неправильного розуміння ієрархії потреб у результаті недоліків виховання і навчання;
недостатнього розвитку функціональних систем мозку, що забезпечують навчальну діяльність. У свою чергу, навчальна діяльність пов'язана з формуванням самооцінки особистості. Для дітей оцінки важливі не лише як спосіб оцінювання їхніх знань, а й одночасно як оцінювання їхніх особистості, їх можливостей і місця серед інших. Тому часто у відмінників формується завищена самооцінка, у тих, хто погано вчиться, - занижена.
Типові психологічні порушення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (за В. Д. Менделевичем):
1) синдром втечі та бродяжництва - характеризується втечами дитини з дому чи зі школи, поїздками в інші райони міста чи інші населені пункти, прагненням бродити і мандрувати. Нерідко він зумовлений мікросоціальним середовищем і реакцією дитини на психотравмуючу ситуацію у сім'ї чи школі;
2) синдром патологічного фантазування - жвавість уяви, схильність до змішування видуманого і реальності. Часто першою ознакою цього синдрому виступає своєрідність ігрової діяльності дитини, під час якої вона на тривалий період здатна «перевтілитись» у тварину, видуманий образ чи неживий предмет. Може формуватись на основі шизоїдних чи істеричних рис у характері дитини або ж на основі порушень комунікативних здібностей.
Психосоматичні розлади:
цефалгії (головні болі);
болі в животі;
лихоманки незрозумілого походження;
психогенне блювання;
закреп чи проноси (діарея);
енурез, енкопрез.
У початкових класах можуть проявитися специфічні розлади здібностей до навчання: дисграфія, дислексія, дискалькулія. За С. М. Зінченко, суть та особливості даних порушень такі.
Дисграфія - специфічні розлади письма, що проявляються в ускладненні співвіднесення звуків мовлення та їх графічного зображення, просторового розташування букв (дзеркальне письмо), розділення слів, написання букв. При цьому помилки в письмі не пов'язані зі знанням правил правопису.
Виділяють такі форми дисграфії.
1 - сенсорна: дитина з нормальним слухом не може розрізнити схожі фонеми [б] - [п], [д] - [т] і т.д. В основі такої дисграфії лежить недостатній розвиток звуко-буквеного аналізу - фонематичного слуху. Зазвичай таке порушення буває в дітей, які пізно почали говорити, неправильно вимовляли окремі звуки, замінювали їх іншими і т.д. Якщо з дитиною своєчасно почав займатись логопед, то до початку навчання в школі, завдяки сумісним зусиллям логопеда, вихователів та батьків, у неї виробляється досить чисте, граматично правильне, розгорнуте мовлення.
Однак за прискорення темпу мовлення і ускладнення мовних завдань ще спостерігаються деякі порушення у вимові.
У школі в такої дитини можуть з'явитись труднощі у навчанні: вона не може навчитись грамотно писати (замінює одні літери на інші і т.д.). Не допомагає їй при цьому правило правопису, за яким слід змінити слово так, щоб після сумнівного приголосного звуку стояв голосний. Наприклад, дитина пише «лошка» і, змінюючи слово на «ложечка», все рівно пише «лошечка». Вона не диференціює звуків [ж] і [ш]. І як не змінюй слово, їй чується [ш].
Такі помилки відрізняються від помилок, які робить дитина з неуважності чи незнання правил правопису. Найбільше помилок трапляється при письмі під диктування, при чому вже у перші місяці навчання, коли дитина пише буквені диктанти. Помилки трапляються і за самостійного списування тексту з підручника, оскільки дитина не «змальовує» слова, а подумки їх прочитує і потім пише під власне мовчазне диктування.
Плутати дзвінкі та глухі приголосні, ніби оглушувати дзвінкі може і дитина з легким ступенем туговухості. Однак дитина, яка погано чує, і вимовляє ці звуки неправильно.
Дитина – дисграфік плутає не лише дзвінкі і глухі, вона може плутати будь-які голосні та приголосні звуки.
У легких випадках, коли учень плутає 1-3 фонеми і неправильно позначає їх літерами, він може навчатись у масовій школі. І лише за виражених форм дисграфії, коли дитина практично не може писати, коли її письмо нагадує беззмістовний набір букв, які вона сама не може прочитати, її направляють у школу для дітей з порушеннями мовлення. У спеціальних класах логопеди проводять корекційну роботу, й учні поступово позбуваються цього дефекту.
Паралельне вивчення двох мов (наприклад, української та російської) є великою складністю для таких дітей, вони плутають звуки, літери і слова цих мов.
Важливо вчасно помітити в дитини ознаки дисграфії та звернутися до логопеда. У деяких школах є логопедичні кабінети, де логопед звичайно обстежує протягом навчального року усіх першокласників і, якщо є необхідність, проводить заняття за своїми методиками. Звичайно неважкі розлади мовлення та письма логопед коригує протягом першого року навчання, а іноді - на декількох заняттях.
Логопед може дати рекомендації і консультації батькам, визначити завдання з корекції розладу, і дитина позбавиться своїх труднощів у засвоєнні письмового розладу. Якщо логопеда в школі немає, слід звернутись у районну поліклініку. Головне - не пропустити появу дисграфічних помилок і вчасно вжити заходів.
2 - оптична дисграфія: дитина плутає написання подібних за написанням літер (б - в, н - п, м - л, ш - т і т.д.). Нерідко вона плутає схожі за написанням літери і при читанні.
Якщо дитина не може засвоїти написання багатьох літер, тобто у випадку вираженої оптичної дисграфії, вона повинна навчатись у школі для дітей з порушеннями мовлення. Якщо першокласник відчуває труднощі в написанні декількох схожих літер, то слід звернутися до логопеда. У результаті спеціальної корекційної роботи дитина зможе навчатись у масовій школі.
Отже, якщо у школяра з'явилися труднощі в оволодінні письмом, батькам слід:
вчасно помітити, що дитині важко писати і спробувати самим, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер і т.д.;
звернутися до дитячого психіатра чи логопеда;
отримавши у логопеда пораду і певні завдання, виконувати їх з дитиною щоденно по 10-15 хвилин.
Часто буває так, що на початку засвоєння навички письма діти відчувають труднощі в написанні та запам'ятанні деяких літер.
Однак це не говорить про дисграфію чи її елементи. Причинами таких труднощів можуть бути особистості дитини, її повільність, рухова незграбність, недостатня уважність, швидка втомлюваність та багато інших причин. Однак якщо до кінця 1-го класу дитина не може запам'ятати чи відтворити на письмі окремих літер, то слід обов'язково звернутись до логопеда. У тих випадках, коли труднощі оволодіння навичкою письма пов'язані з вираженим дефектом (недорозвитком фонематичного слуху), дитину слід навчати у спеціальній школі для дітей з недоліками мовлення. Програма цієї школи відповідає програмі загальноосвітньої. Окрім того, з дітьми проводять спеціальні заняття з письма, вимови та корекції звуко-буквеного аналізу. За мірою подолання дефекту учнів можна переводити до звичайної школи. За тяжких розладів письма рекомендується закінчувати мовну школу, щоб повністю позбутися дефекту. Надалі випускники цієї школи можуть навчатись у середніх і вищих навчальних закладах.
Дислексія - труднощі у засвоєнні навички читання, які полягають у тому, що дитина не може правильно співвіднести літеру і звук і тому не може читати текст. Повна відсутність здібності до читання - алексія. Виражені форми цього порушення трапляються рідко, і діти, які страждають вираженими формами алексії, навчаються в спеціалізованих класах школи для дітей з порушеннями мовлення. Однак за легкого ступеня дислексії діти можуть і повинні навчатись у загальноосвітній школі. І завдання батьків та вчителів - допомогти їм у засвоєнні навички читання.
Звичайно труднощі у набутті навички читання відчувають діти, які пізно почали говорити. Так, нерідко перші слова в таких дітей з'являються після півтора року, потім іде досить тривалий період становлення фразового мовлення і лише до трьох років вони починають говорити простими фразами. Далі поступово фрази стають більшими, складаються з декількох слів, у мовленні з'являються визначення, складні звороти, вставні слова. Іноді мовлення недостатньо чітке, але достатньо зрозуміле оточуючим.
Перші підозри про можливу дислексію можуть виникнути ще на етапі дошкільного навчання у підготовчій групі дитячого садочка, коли проводяться заняття з розрізнення і називання літер, а також коли батьки намагаються навчити дитину читати. З'ясовується, що вона плутає деякі літери, ніяк їх не може засвоїти, і процес навчання читання затримується. Це нерідко дратує батьків, вони сварять дитину, карають її, змушують довго вчити літери. Таке ставлення викликає в дитини прагнення уникнути занять. Деякі діти активно протестують і не хочуть брати до рук книгу, інші пасивно піддаються вимогам батьків і, відчуваючи явні труднощі в набутті навички читання, починають плакати, відмовляються дивитись у книгу, стають неспокійними, нервовими. Такі особливості поведінки дитини повинні змусити батьків задуматись, у чому ж причина небажання вчитись читати, і звернутися до порадою до логопеда.
Однак частіше труднощі в оволодінні навичкою читання виявляються уже в школі.
Бувають випадки, коли дітям важко засвоїти схожі за написанням літери і правильно їх читати. Так, замість «машина» читають «матина» і т.д. Такі труднощі трапляються за оптичної дислексії. Звичайно оптична дисграфія та оптична дислексія трапляються одночасно, і дитина відчуває труднощі в навчанні як письма, так і читання. В основі цих порушень лежать процеси недорозвитку просторових уявлень: дитина не може скласти образ літери, цифри, написати і прочитати їх. Ці розлади теж успішно коригуються на логопедичних заняттях.
Вироблення навичок читання залежить також від міри розвитку в дитини правильності вимови. Дефекти мовлення (неправильна вимова деяких звуків, порушення граматичної будови мовлення, неправильне використання займенників, відмінкових закінчень, дієслівних форм) з успіхом коригуються в дошкільному віці на логопедичних заняттях. Але бувають випадки, що до початку навчання у школі мовний дефект не усунений.
З перших днів навчання, виявивши в дитини дефект мовлення, педагог зобов'язаний відправити її до логопеда.
Трапляються діти, які неправильно вимовляють один чи декілька звуків, наприклад [к], [л], [р] та інші (дислалія). Якщо дитина до п'яти років неправильно вимовляє хоча один звук, слід звернутись до логопеда і вдома виконувати його завдання.
Неправильна вимова, змазаність мовлення, які можуть завадити дитині не лише спілкуватись, а навчитися читати і розповідати, спостерігаються при дизартріях, які виникають внаслідок часткового паралічу і недостатньої рухливості органів ротової порожнини, які беруть участь у вимові (язика, піднебіння, губ).
Крім того, порушення вимови, гнусавий відтінок мовлення може бути в дітей, які перенесли операцію з приводу розщілини твердого піднебіння та роздвоєння губи («вовча паща», «заяча губа», як їх називають у народі). Звичайно цих дітей оперують спеціалісти з щелепно-лицевої хірургії. Однак після операції необхідно як можна раніше розпочати заняття з логопедом, щоб усунути дефекти вимови до шкільного віку.
Слід відрізняти елементи дислексії, навіть у перші місяці навчання, від поганого засвоєння навички читання з різних причин (наприклад, повторних, виснажливих захворювань, поганої пам'яті, невміння змусити себе попрацювати). За поганого засвоєння навички читання слід повчити з дитиною літери і показати, як зливати їх у склади. Потім слід запропонувати їй самій знайти вивчені літери у складах і словах. Повторюючи за дорослим, дитина запам'ятовує літери, тобто здатна до засвоєння навички читання. Але при дислексії звичайний спосіб навчання читання не допоможе. З дитиною, яка страждає дислексією, повинен займатися логопед.
Для того щоб подолати у дітей труднощі в набутті навички читання, слід:
постійно приділяти увагу розвитку мовлення дошкільника, розширювати його словниковий запас, слідкувати за правильністю вимови;
своєчасно звертатися до логопеда за дефектів мовлення і труднощів в оволодінні навичками читання;
доброзичливо, а не насильно залучати дитину до читання.
Слід виробити в дитини потребу і бажання читати. Для цього слід пропонувати їй книги, які цікавлять її. Не варто наполягати, щоб вона читала лише вголос. Корисно щоденно почитати вголос декілька хвилин для вироблення і закріплення навички читання. Батьки повинні заохочувати успіхи дитини і переконувати її, що складність в оволодінні навичкою читання можна і варто подолати.
Дискалькулія - це специфічна ізольована нездатність до операцій лічби, за якої дітям важко співвідносити числове значення з цифровим позначенням. В її основі звичайно лежить недостатній розвиток просторових уявлень. Важливо своєчасно розпізнати цей розлад. У ранньому дитинстві така дитина плутає ліву і праву сторони, прийменники і прислівники напряму, не вміє малювати сонечко, людину, не грається «Конструктором».
У старшому дошкільному віці чи під час навчання у 1-му класі оволодіває лічбою, вчиться здійснювати додавання і віднімання в межах першого десятка. Однак виконувати дії з переходом через десяток дитині дуже складно. Множення і ділення вона засвоює краще, бо намагається підмінити лічбу механічним запам'ятанням, користується таблицею множення. Звичайно механічне запам'ятання на перших порах ніби компенсує недолік операцій лічби. Хід задач дитина з елементами дискалькулії, на відміну від розумово відсталої, добре розуміє, утруднюється лише в підстановці числових виражень. Надалі такому учневі важко вивчати фізику, хімію, він плутає історичні дати, особливо поняття до нової ери і після. Алгебричні перетворення з умовними буквеними позначеннями даються легше, а доведення теорем учень нерідко намагається завчити напам'ять, не розуміючи суті.
Помітивши нездатність дитини в дошкільному віці до комбінаторної діяльності, до конструювання, слід зайнятися з'ясуванням її причин і допомогти дитині засвоїти побудову нескладних конструкцій. Щоденно по 10-20 хв. займатись усною лічбою, спочатку з опорою на наочність. Особливу увагу слід звернути на розуміння складу чисел (двозначних і тризначних).
Слід відрізняти слабкість вироблення операцій лічби від дискалькулії - у першому випадку дитина розуміє склад чисел, позначення їх цифрою, але ще не оперує математичними діями.
Висновок
Порушення розумового розвитку - досить складна й одночасно недостатньо розкрита на сьогодні особливість перебігу розвитку дитини. Відомо, що одна з першопричин порушення розумового розвитку - органічне ураження головного мозку плоду у внутрішньоутробний період.
Водночас ця особливість дитини не обмежує її можливості розвиватися та жити у суспільстві, маючи власні перспективи. Порушення розумового розвитку - лише особливий розвиток дитини, який не вичерпує усіх її потенційних можливостей.
Список використаних джерел та літератури
Мартинюк І. А. Патопсихологія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 208 с.
Дитина з порушенням розумового розвитку. Електронний ресурс – [Режим доступу]: https://www.kyiv-oblosvita.gov.ua/index.php?option =article&id=1400:ditina-z-porushennyam-rozumovogo-rozvitku
Особливості психічного розвитку дитини. Електронний ресурс – [Режим доступу]:https://svitovid6.webnode.com.ua/news/osoblivosti-psikhichnogo-rozvitku-ditini-vikovi-krizi-providni-vidi-diyalnosti/