Ім'я файлу: Поняття притримання та особливості його застосування.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 08.10.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 08.10.2022
скачати
Поняття притримання та особливості його застосування
Згідно зі ст. 594 ЦК:
притримання– це вид забезпечення виконання зобов'язань, при якому кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання
Поняття притримання було відоме ще римському праву під назвою jusretentionis . Але, як відзначається в літературі, воно так і не сформувалося як самостійний інститут та не розглядалося римськими юристами як спосіб забезпечення зобов’язань.3
Інститут притримання є принципово новим для української правової системи, хоч і був відомий дореволюційному праву (див. Г.Ф. Шершеневич: «Право притримання між торговцями»).
Особливостями інституту притримання є його наступні риси:
за своєю правовою сутністю притримання є відмовою кредитора від виконання свого обов’язку за основним зобов’язанням у відповідь на його порушення боржником;
притримання є акцесорним щодо основного (забезпечуваного) зобов'язання;
притримання – це право на чужу річ, як наслідок, право не припиняється і у разі продажу цієї речі третій особі (тобто, притримання є формою забезпечувального обтяження майна, так само, як і застава). Це чітко відображено у ст. 21 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а отже право кредитора на притримання підлягає реєстрації в установленому законом порядку для забезпечення пріоритетності захисту вимог кредитора від інших кредиторів;
звернення стягнення на притримувану річ призводить до припинення («погашення»)у відповідній частині зобов'язань боржника.
Сторони:
1. Ретентор (кредитор) – особа, яка має право вимоги до боржника за основним зобов’язанням та має у законному володінні майно, що належить боржникові або має бути йому передано в майбутньому. На відміну від ЦК РФ4, ЦК України не розмежовує ретенторів відповідно до їх статусу як суб’єктів підприємництва. Отже, особа, яка не має права вимоги до боржника, не може вдаватися до притримання його майна.
2. Боржник – власник речі. Навіть у разі, якщо після передачі речі у володіння кредиторові (ретенторові) право власності на річ, що перебуває у володінні кредитора, набула третя особа (передусім, у разі відчуження речі боржником), право кредитора на притримання зберігається в повному обсязі (ч. 3 ст. 594 ЦК).
Об’єктами притримання можуть бути речі, що підлягають передачі боржникові або особі, вказаній боржником. За змістом закону, об’єктами може бути тільки рухоме майно.
Не можуть бути об’єктом притримання:
гроші (є предметом заліку однорідних вимог, а не притримання);
майнові права.
Залишається предметом наукової дискусії можливість виступати в якості об’єктів притримання нерухомого майна (наприклад, притримання орендарем об’єкту оренди в разі порушення орендодавцем своїх обов’язків щодо переважного права справного орендаря на наступну оренду)5. У більшості країн Європи, в яких інститут притримання діє протягом багатьох років, його об’єктом може бути лише рухоме майно (за винятком, мабуть, Нідерландів).6
Притримання слід відрізняти від схожих правових інститутів:
застави (передусім, закладу): при притриманні річ потрапляє до кредитора (ретентора) на іншій підставі, ніж договір про притримання (наприклад, вироблення речі за договором підряду)
завдатку: при притриманні, на відміну від завдатку, майно не передається боржникові у власність
оперативно-господарських санкцій;
права продажу майна боржника (за договорами зберігання, підряду).
Притриманням речі можуть забезпечуватися і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Види притримання:
1. За підставами встановлення всі види притримання поділяються на:
а) законне притримання: право кредитора на притримання речі боржника прямо передбачено в законі.
На відміну від інших видів забезпечення загальним правилом щодо притримання є саме законне притримання. За змістом ч. 1 ст. 594 ЦК, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Ця норма є імперативним положенням законодавства, і ЦК прямо не передбачає можливості її зміни в договорі.
Крім того, спеціальні норми ЦК передбачають принаймні чотири випадки, коли сторона наділяється правом притримання щодо чужої речі (що скоріше становлять конкретизацію загального правила):
― право підрядника за договором підряду притримати результат роботи, а також устаткувавання, залишки матеріалів та інше майно замовника у разі, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду (ст. 856 ЦК, у якій притримання незграбно названо «притримуванням»);
― право підрядника за договором побутового підряду притримати результат роботи в разі нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи або іншого ухилення замовника від її прийняття (ст. 874 ЦК);
― право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів (ч. 4 ст. 916 ЦК);
― право комісіонера притримати річ, яка має бути передана комітентові (ст. 1019 ЦК);
б) договірне притримання: можливе щодо забезпечення інших зобов’язань боржника, ніж визначено у ч. 1 ст. 594 ЦК. Право кредитора має бути заздалегідь чітко передбачено в договорі між кредитором та боржником.
Договір про притримання має укладатися в письмовій формі, під страхом його нікчемності.
Ретентор, подібно до заставодавця, може зареєструвати своє забезпечувальне обтяження у порядку реєстрації обтяжень нерухомого майна для забезпечення своєї вимоги. У цьому разі пріоритет такого права притримання встановлюється з моменту його реєстрації. Обтяжувач (ретентор) з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження перед обтяжувачами із нижчим пріоритетом та незареєстрованими обтяжувачами.
Водночас, відсутність реєстрації не впливає жодним чином на дійсність притримання. Право притримання у такому разі не матиме пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над іншими незареєстрованими обтяженнями (ст. 14 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
Притримання слід відрізняти від інших суміжних правових інститутів:
- застава: на відміну від застави, при якій на момент встановлення заставного зобов’язання вже відомо індивідуально-визначене майно, що, як правило, залишається у заставодавця, при притриманні річ заздалегідь не є індивідуалізованою та завжди перебуває у ретентора;
- зупинення зустрічного виконання обов’язку стороною: відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦК у разі невиконання однією стороною зобов’язання свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Цей інститут права (exceptiononadimpleticontractus) є дуже схожим із притриманням. Водночас, при зупиненні виконання кредитор може зупинити будь-яке виконання (а не тільки передачу речі), але не має права отримувати задоволення за рахунок залишеної речі, на відміну від притримання; крім того, зупинення виконання завжди здійснюється на підставі прямого припису закону в порядку самозахисту, тоді як для притримання, як правило, є необхідним відповідне положення договору;
- залік однорідних вимог (ст.ст. 601-603 ЦК): залік однорідних вимог здійснюється в односторонньому порядку у разі наявності однорідних зустрічних вимог, строк щодо виконання яких вже настав; залік припиняє зобов’язання між сторонами. На відміну від заліку притримання здійснюється лише в разі порушення зобов’язання іншою стороною, не потребує однорідності вимог сторін та не припиняє зобов’язання (принаймні, доти, доки ретентор не отримає задоволення за рахунок притриманої речі);
- заходи оперативного впливу: метою заходів оперативного впливу є не відновлення майнової сфери кредитора, а мінімізація його можливих втрат, які можуть бути завдані внаслідок порушення своїх обов’язків боржником; заходи вживаються як превентивні, для запобігання виникненню збитків у майбутньому. Притримання має на меті компенсацію кредиторові завданої шкоди та застосовується після виникнення правопорушення на боці боржника.
Застосування притримання є можливим лише за наявності певних правових умов:
передбаченість притримання договором або законом (просто факт наявності у кредитора речі боржника не дає йому права притримати її навіть після порушення свого обов’язку боржником та дає боржникові право вчинити до кредитора віндикаційний позов). Цікаво, що в Росії притримання застосовується автоматично, без спеціальної вказівки на те в договорі (практично як захід оперативного впливу на правопорушника).
знаходження речі у правомірному володінні кредитора (тобто, на певній дійсній правовій підставі);
наявність обов’язку боржника по відношенню до кредитора щодо сплати грошей за цю річ або відшкодування витрат, пов’язаних із цією річчю;
прострочення боржником обов'язку сплатити річ, яка повинна бути передана боржнику або третій особі за вказівкою боржника.
Права та обов’язки сторін
1. Кредитор (ретентор) зобов’язаний:
1) нести ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притримуваної речі, якщо інше не встановлене законом;
2) негайно повідомити боржника про утримування речі;
3) відповідати за втрату, псування або пошкодження утримуваної речі, якщо втрата, псування або пошкодження відбулися з вини кредитора;
4) утримуватися від користування утримуваною річчю.
Кредитор не набуваєправа власності на утримувану річ (ст. 596).
2. Боржник має право розпорядитися утримуваною річчю, повідомивши набувальника про притримання речі і права кредитора. Водночас, набуття права власності на річ третьою особою не припиняє притримання, оскільки воно є формою обтяження майна.
Вимоги кредитора, що притримує річ, задовольняються з її вартості відповідно до правил щодо застави (ст. 591 ГК). Отже, ретентор у разі порушення боржником свого обов’язку за забезпечуваним зобов’язанням має право звернути стягнення на притримувану річ.
Ретентор має право вимагати виконання забезпеченої притриманням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин:
1) інша особа набула права стягнення на предмет притримання;
2) порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
3) прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи, рухоме майно якої є предметом притримання.
Якщо предметом притримання є два або більше об'єктів, ретентор отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі ретентор самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.