УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
Науково-навчальний інститут права
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Державне право зарубіжних країн»
на тему: «Поняття, предмет і джерела науки державного права
зарубіжних держав»
Підготував студент
3-го курсу, 32-Ппсн групи
Лешків Олександр
КИЇВ – 2023
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Поняття та джерела науки державного права зарубіжних держав
Підрозділ 1.1. Становлення науки державного права зарубіжних держав
Підрозділ 1.2. Розвиток сучасної науки державного права зарубіжних держав
Підрозділ 1.3. Теологічна школа науки державного права зарубіжних країн (мусульманське право)
Розділ 2. Предмет, джерела та методологія науки державного права зарубіжних держав
Підрозділ 2.1. Сучасні течії та джерела науки державного права зарубіжних країн
Підрозділ 2.2. Предмет науки державного права зарубіжних країн
Підрозділ 2.3. Методологія науки державного права зарубіжних держав
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Державне (конституційне) право зарубіжних держав може розглядатися у трьох різних значеннях — як галузь права, як навчальна дисципліна та як наука.
Як галузь права — це система юридичних норм, які регулюють ті відносини, що складаються в процесі взаємодії індивіда, суспільства та держави, пов’язані із здійсненням публічної влади.
Як навчальна дисципліна, державне право зарубіжних держав має на меті проаналізувати та ознайомити з особливостями конституційного права в зарубіжних країнах.
Державне право зарубіжних держав як наука — це галузь знань, предметом якої є вивчення процесу формування, еволюції та функціонування інститутів та норм конституційного права. Таким чином, вона становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держави, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь системи права.
Та, одночасно, якщо із першими двома аспектами значення "державного права зарубіжних держав" — усе зрозуміло, то державне (конституційне) право зарубіжних держав як наука викликає ряд питань: коли вона виникла; як розвивалася; що вона вивчає; який її предмет дослідження; які її сучасні течії, джерела та методології і так далі.
Власне, у даній роботі я і постараюсь надати відповіді на зазначені вище запитання, що безпосередньо стосуються науки державного права зарубіжних держав.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА НАУКИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ
Підрозділ 1.1. Становлення науки державного права зарубіжних держав
Наука конституційного права пройшла досить довгий шлях свого розвитку. З початку вона була тісно пов’язана з філософією, політологією, релігієзнавством і фактично не виділялась як окрема самостійна галузь.
Наукові праці, що містили певні погляди пов’язані з проблемами конституційного права були опубліковані ще в Середні віки (твори Фоми Аквінського), певні ідеї конституційного значення були висловлені у творах стародавніх грецьких мислителів Платона, Аристотеля, Древнього Риму – Цицерона, Гая та інших.
Становлення основних ідей конституційного права тісно пов’язане з періодом творчості Г. Гроція, Дж. Локка, Ш.Л. Руссо та інших. Їх ідеї знайшли своє відображення у перших конституційних документах – декларації незалежності США 1776р., Конституції США 1787р., у французській Декларації прав людини і громадянина 1789р.
У 19-му столітті появляється багато праць, які здійснили великий вплив на розвиток конституційного права. Зокрема, це праці У. Беджгота, А.Дайсі у Великобританії, Ж.П.Есмена у Франції, В.Лабана в Німеччині, У.Уіллоубі в США та інші, які у своїх працях створили класичні теорії конституційного права, включаючи такі як парламентаризм; правова, соціальна і демократична держава тощо.
В кінці 19-го і на початку 20-го століттях великий вклад у розвиток конституційного права внесли Л.Дюгі (концепція солідаризму), М.Оріу (інституціоналізм) з Франції, В.Орландо (міністеріалізм) з Італії, Г.Еллінек (юридична школа) з Німеччини, С.Лоу і Д.Брайс (теорії демократії) з Великобританії.
Починаючи з середини 20-го століття з появою на місці колоній нових держав появляються і вчені-дослідники по конституційному праву, зокрема, багато праць було видано в Індії – праці А. Сена, Д. Басу, Р. Котхарі та інш., в Нігерії – Б. Нвабуезе, в Кенії – Г. Гичері та ін.
Таким чином, ця наука вивчає всі основні інститути державного права як з точки зору їх особливого, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інститутів права світової системи.
Наприклад, порівнюючи конституційне право Німеччини та Франції, слід зазначити загальне - належність до романо-германської, правової системи, а також особливе у змісті правових інститутів президентства, у виборчих системах. Певною мірою таке порівняння спричинено умовами розвитку держав і характером формування конституціоналізму як загального наукового напряму.
Перші спроби наукового пояснення питання про те, що має вивчати конституційне право як наука, зробили представники формально-юридичної течії, яка склалася у XX ст. Відомі представники так званої історичної школи права (Г. Еллінек - у Німеччині, А. Есмен - у Франції та ін.) стверджували, що конституційне право повинно бути тільки юридичною наукою, незалежною від будь-якого філософського та соціологічного впливу.
Крайнім виразом юридичного напряму є чиста теорія права Г. Кельзена, за якою безпосередньо ототожнюється держава і право та вважається, що держава - це не що інше, як система правових норм, і, отже, конституційне право - ядро цієї системи.
Підрозділ 1.2. Розвиток сучасної науки державного права зарубіжних держав
Друга світова війна стала межею, після якої наука конституційного права отримала новий значний поштовх у розвитку. З одного боку, крах фашистського режиму й усвідомлення світовою спільнотою трагічних наслідків тоталітарного режиму, а з іншого — формування в європейських країнах засад правової, соціальної та демократичної держави та проведення корінних соціальних реформ висунули перед наукою конституційного права низку юридичних проблем. Такі проблеми, насамперед, були пов’язані з необхідністю вивчення практики реалізації нових конституцій та функціонування оновлених державних інституцій. Крім того, вчені-конституціоналісти залучалися до розробки важливих державних рішень та проведення конституційних реформ. У низці країн праці відомих учених у галузі конституційного права сприяли формуванню національної системи права, використовувалися судами у випадках прогалин у чинному праві.
Необхідно підкреслити і значний внесок Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій у розвиток науки конституційного права. Так, у результаті їх діяльності конституційні принципи і норми у галузі прав людини набули характеру загальновизнаних людських цінностей та заклали фундаментальні засади розвитку інституту прав людини у різних країнах. Це явище, безумовно, вплинуло на специфіку формування концепцій науки конституційного права.
Після Другої світової війни завдяки своєму прикладному, політичному й ідеологічному призначенню наука конституційного права стає самостійною галуззю правознавства. Поширення переліку предметів регулювання у конституціях призвело до підвищення ролі науки конституційного права у системі юридичних наук. Зазначений процес загострив необхідність аналізу не лише правових проблем, а й фактичних соціально-політичних відносин. У той же час у деяких країнах на напрями розвитку науки конституційного права суттєво вплинула політологія. Наприклад у Франції така тенденція породила своєрідне об’єднання конституційного права і політології у єдиний навчальний курс під назвою «Конституційне право і навчальні інститути», який викладався в університетах.
Вищенаведені зміни стали основами для реформування шкіл в науці конституційного права, які існували до Другої світової війни. Один із сучасних курсів науки конституційного права, так пінний «модернізований юридичний напрям», більшою мірою пов’язаний з «юридичною» школою. На відміну від «класичної школи», для «модернізованого юридичного напряму» характерна підмова від розгляду держави як чисто юридичного явища та вивчення впливу на державу соціально-економічних проблем і політичних інститутів. Водночас прихильники даного напряму, зокрема німецькі вчені К. Хессе, Т. Маунц та ін., основну увагу приділяли інституціональному аналізу конституційного механізму держави та підкреслювали другорядність змісту та первинність німої правової форми як елементу «правової державності». Наприклад, Е. Форстхоф декларує перевагу формального елементу та зазначає, що принцип «правової державності» існує у ФРН саме тому, що її інститути незалежні від соціальної дійсності.
Кілька слів слід сказати про специфіку розвитку науки конституційного права наприкінці XX ст. У зв’язку з крахом соціалістичної системи на сучасному етапі згладилися суттєві протиріччя між західною конституційно-правовою доктриною та наукою державного права, яка склалася в Радянському Союзі та інших країнах соціалістичної спрямованості. Раніш основна концепція науки радянського державного права полягала у критиці ідей «західної демократії». Сьогодення вчені-конституціоналісти колишніх соціалістичних країн формулюють прогресивні концепції щодо устрою сучасної держави, зокрема чинне місце зайняла ідея правової та демократичної держави.
Підрозділ 1.3. Теологічна школа науки державного права зарубіжних країн (мусульманське право)
На сучасному етапі розвитку науки конституційного права окреме місце займає теологічна школа. Протягом тривалого часу теологічна школа науки конституційного права розвивалася у рамках доктринальної розробки мусульманського права. Теологічна школа представлена дослідженнями мусульманських юристів, зокрема працями Субхі Ас-Салаха, Алі Хасані Аль-Харбутлі, Аль-Маварді, Хаді Аль-Алауї та інші. Головною категорією їхніх учень завжди був халіфат, з одного боку, як досконала справедлива форма правління, а з іншого — як особливий політичний режим. На думку багатьох мусульманських вчених, затвердження влади халіфату є необхідним і представляє собою обов’язок глави мусульманської держави, представників громади та всіх мусульман.
Водночас сучасні мусульманські вчені по-суті підтримують реформаторські погляди. Вони у своїх концепціях об’єднують класичне вчення халіфату та західні ліберальні теорії. Так, мусульманські юристи визнають існування суверенітету, але, на їх думку, існує світовий суверенітет, який належить аллаху. Вони вважають, що до законодавчого органу халіфату, який часто має дорадчий характер, можуть обиратися лише муджтахіди – особи з видатними знаннями у галузі мусульманського права та релігійної догматики. Причому єгипетський вчений Сулейман Мухаммед ат-Тамауї стверджує, що такий принцип формування парламенту не суперечить сучасному парламентаризму. Своєрідний підхід до інституту прав людини також спостерігається у працях мусульманських вчених. На їх думку, правовий статус особистості повинен ґрунтуватися на основі принципів шаріату.
На особливу увагу заслуговує концепція сучасного мусульманського правління, яка була сформульована у творі «Ісламське правління» колишнього керівника Ірану Рухолла Мусаві Хомейні. Основна концепція його вчення полягає у твердженні, що в ісламі віра не відокремлена від політики. Більше того, він вважає, що у корані та хадісах діють норми, які регулюють соціально-економічні відносини, права людини, управління суспільством і державою. Зокрема, глави громад та імами (глави держав) є реалізаторами приписів ісламу у життя країни. Таким чином, за Хомейні, пророк є політиком, а іслам – політичною релігією. Саме Хомейні висунув концепцію сучасної мусульманської держави у формі «ісламської республіки», де державні установи та мусульмани діють на основі шаріату. На його думку, у зв’язку з цим, що шаріат закріплює найвищі моральні цінності, шаріат перевершує інші правові системи.
РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ
Підрозділ 2.1. Сучасні течії та джерела науки державного права зарубіжних країн
На сьогоднішній час в науці державного права існує дві основних течії:
1. Радикальна – в основному представлена роботами учених-марксистів, революційних демократів, які відстоюють соціалістичну орієнтацію країнам. Автори даної течії розглядають конституційне право з позиції класової боротьби, вони говорять народну соціалістичну демократію, виступають за правління однієї партії – комуністичної, виступають за авторитарні системи управління.
2. Ліберальна – до даної течії відносяться праці вчених які фактично стали творцями нових конституцій в яких відображаються загальнолюдські цінності. Автори даної течії виступають за правову, соціальну, демократичну державу, за розподіл влади, за мирні засоби вирішення конфліктів, виступають проти закріплення у конституції існування та керівної ролі однієї партії, виступають за народний, а не класовий характер державної влади.
Необхідно зазначити, що між цими двома головними напрямками існують і інші течії. В загальному, якщо говорити про конституційне право зарубіжних країн, то вона як наука вивчає конституційно-правовий досвід різних країн світу з метою:
— виявлення загальних тенденцій і закономірностей розвитку конституційного права в сучасному світі;
— використання вдалих конституційно-правових рішень;
— уникнення допущених у державно-правовому розвитку помилок.
В сучасний час найбільш відомими представниками зарубіжної науки конституційного права є: у Франції – Ф. Ардан, Ж. Бордо, Д. Лаврофф і інш., у Великобританії – У. Бредлі, в США – Л. Трайб, Д. Ептер, в Італії – Дж. Гротінеллі, Дж. Ди Верготті та інші.
Підрозділ 2.2. Предмет науки державного права зарубіжних країн
Наука державного (конституційного) права є єдиною юридичною галузевою наукою, однак предмет її подвійний. Предмет цієї науки становить, по-перше, відповідна галузь національної правової системи, по-друге, галузі конституційного права зарубіжних країн. Наука вивчає конкретний зміст галузі конституційного права, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначається закономірність розвитку галузі. До питань цієї науки входить також реалізація конституційно-правових норм. Її предмет охоплює механізм дії таких норм.
Тобто предмет науки державного (конституційного) права становить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика, що існує на його основі й навіть сформувалася поза сферою юридичної регламентації.
Однак цим не обмежується предмет науки конституційного права. Її проблематика охоплює розробку теоретичних положень, пов’язаних із змістом відповідної галузі, її основними категоріями і поняттями тощо.
Предмет науки державного права є однією з головних категорій відповідної юридичної науки, яка дає, власне, відповідь на запитання про явища правового буття, досліджувані
конституційно-правовою наукою. Нині поряд із системою державного права, його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційною відповідальністю предметом науки є також історія цієї галузі права, законодавства, науки й навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат тощо.
Таким чином, наука вивчає:
1) конституційно-правові норми та інститути;
2) а також суспільні відносини, що регулюються або можуть чи повинні регулюватися ними;
3) практику реалізації конституційно-правових норм та інститутів намагаючись при цьому зрозуміти закономірності їх розвитку і дати основні рекомендації законодавцю по вдосконаленню і застосуванню відповідних правових норм, а окремим особам – рекомендації по їх використанню;
4) теорії і погляди, що розробляються дослідниками конституційного права, умови, які впливають на їх еволюцію, тобто наука вивчає і сама себе.
Наука зарубіжного конституційного права є частиною загальної науки конституційного права відповідної країни, що орієнтована на вивчення досвіду інших країн з метою:
1) виявити загальні тенденції і закономірності розвитку конституційного права в сучасному світі;
2) використання вдалих конституційно-правових рішень, що застосовувались в цих країнах;
3) уникнути допущених там (в цих країнах) помилок.
Підрозділ 2.3. Методологія науки державного права зарубіжних держав
Наука державного (конституційного) права має свої методи дослідження. Методологія науки конституційного права є вченням про методи, їх систему та принципи, а також порядок їх застосування в процесі дослідження явищ конституційно-правового буття, що становлять предмет відповідної юридичної науки. Це вчення, своєю чергою, залишається одним із пріоритетних напрямів конституційно-правових досліджень.
Отже, основними є наступні методи науки державного права зарубіжних держав:
1) Метод формально-логічного аналізу (вивчення змісту досліджуваного нормативного матеріалу).
2) Історичний метод.
3) Статистичний метод.
4) Порівняльний (або компаративний) метод (конституційно-правове регулювання суспільних відносин – це такий об’єкт вивчення, що застосування експерименту практично неможливо; тому інші країни розглядаються як лабораторії досвіду; порівняння досвіду різних країн при вирішенні схожих проблем суттєво полегшує вибір оптимального варіанта).
5) Системний метод (конституційно-правові інститути утворюють певну систему, в рамках якої, кожен з них займає певне місце і всі вони взаємодіють між собою; системний метод допомагає визначити місце і роль кожного державного інституту в механізмі здійснення влади; в той же час, на основі цього методу, можна дослідити державний механізм в цілому, що розширить уяву про його окремі ланки).
6) Структурно-функціональний метод (відповідна характеристика державних органів розкриває не тільки конституційні повноваження, але і зміст владної діяльності цих органів, їх реальні функції; за допомогою цього методу можна визначити фактичне співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади в конкретній країні, реальну компетенцію уряду; в цілому, використовуючи цей метод, можна визначити наскільки теорія відповідає практиці).
ВИСНОВОК
Таким чином, підсумовуючи усе вищевикладене, можна зробити правомірний та чіткий висновок про те, що державне (конституційне) право зарубіжних держав як галузь досліджується на рівні спеціальної юридичної науки. Отже конституційне право зарубіжних країн як наука являє собою цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держави.
Використовуючи низку вітчизняних підручників, навчальних посібників та статей із державного (конституційного) права зарубіжних держав, мені вдалося досягти мети написання даної роботи. Адже, у результаті, я отримав відповіді на наступні запитання: що являє собою наука державного права зарубіжних держав; що являється предметом її дослідження; які існують сучасні течії, джерела та методи державного права зарубіжних країн як науки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Панкевич О. Державне право зарубіжних держав : підручник. Львів : Львів. ун-т внутр. справ, 2018. 260 с.
Гринюк Р.Ф., Захарченко М.А. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Видання друге, перероб. і допов. – К.: Істина, 2009. –376 с.
Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 504 с.
Закоморна К.О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: конспект лекцій, навчальні схеми, словник термінів та основних понять: Навчально-методичний посібник. – Харків: Видавець ФО – П Впрявчук Н.М., 2008. 192 с.
Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. –Підручник.- Київ, АртЕк, 2009.