1.Логіка – походить з давньогрецької «логос», що означає слово, мова, думка, мислення:
По-перше, словом логіка позначають закономірності виникнення, існування, розвитку речей та явищ навколишнього світу, і в цих випадках кажуть: «логіка речей», «логіка подій та історичного процесу». Тобто коли хочуть підкреслити, що за певними явищами та предметами дійсності стоять відповідні закони і закономірності.
По-друге, словом логіка позначають послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань, тоді вживають такі звороти: «у нього прекрасна логіка», або «він володіє логікою», або «у нього відсутня логіка».
По-третє, словом логіка позначають здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення. В цьому випадку кажуть: «людині притаманна/властива логіка». Справа в тому, що людина, на відміну від усього іншого живого ставить між собою і світом посередника, яким є мислення, тому все, що оточує людину навколо це не просто об’єкти, а це спочатку предмети, а потім результати її діяльності. Наприклад, дерево, яке росте за вікном, для тварини це об’єкт, який потрібно обійти або зламати, якщо воно заважає, а для людини це спочатку предмет, а потім результат її діяльності.
По-четверте, словом логіка позначають спеціальну навчальну дисципліну.
По-п’яте, словом логіка позначають особливу науку про мислення. Коли ми кажемо, що це особлива наука про мислення, то це все ми хочемо підкреслити, що не лише логіка вивчає мислення, крім логіки мислення вивчають такі науки: філософія, медицина, психологія, кібернетика, але кожна з них досліджує свій особливий аспект мислення.
Логіку цікавить, якою із раніше знайденого знання, не звертаючись кожен раз до правди, а користуючись лише спеціальними правилами і законами здобувати нові істини. Ця особливість логіки в дослідженні мислення визначає її місце в духовній культурі людини, і саме тим, що логіка формує критичне мислення. Формувати критичне мислення логікою, цю місію прописав ще Арістотель.
2.Культура мислення? Насамперед – усвідомлене відношення до процесу міркування, тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії; висувати гіпотези; знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях. Подібно до того, як знання правил граматики дає нам можливість досконало будувати слова, речення, фрази, так і знання правил і законів логіки, забезпечуючи культуру мислення, обумовлює необхідну систематичність, послідовність, обґрунтованість і переконливість наших міркувань.Під впливом власного або набутого досвіду в кожної людини формуються певні елементи культури мислення (без спеціального вивчення законів і правил логіки). Якби люди не володіли елементами культури мислення, то вони не змогли б обмінюватися інформацією, щось комусь пояснювати, а то й просто спілкуватися. Насправді, у певних межах, це властиво кожній людині. Тоді доречним є питання: чому, коли людина не вивчала хімію, або фізику, або біологію тощо, вона не володітиме знаннями цих наук, а от не вивчаючи логіки людина має елементи культури мислення?Справа в тому, що наше мислення, наше знання має подвійну реалізацію. Спочатку наше мислення реалізується в мові, а потім –у зроблених людиною речах. Під мовою розуміється не лише звичайна природна мова, а й мова креслень архітектора, моделей ін‐
женера тощо. Будинки, храми, мости, космічні кораблі – усе це опредметнене, утілене в камені, металі, дереві наше мислення, знання. І тому, коли за якихось причин витвореної людськими руками речі не стане, але буде її опис, то прийдешні покоління зможуть її відтворити.
3.Мета чуттєвого пізнання – дати досліджуваний предмет у його безпосередності, наявності, зафіксувати його у вигляді факту чуттєвої наявності. Реалізує цю мету чуттєве пізнання через
свої форми: відчуття, сприйняття, уявлення.Предмети та явища навколишньої дійсності, впливаючи на органи чуття, викликають різноманітну інформацію (зорову, слухову, дотикову тощо), що й становить зміст такого рівня чуттєвого пізнання, як відчуття.Отже, відчуття є відображенням окремих властивостей предметів та явищ дійсності (колір, звук, запах тощо), які діють на наші органи чуття.
За допомогою сприйняття (як наступного рівня чуттєвого пізнання) отримують інформацію про предмети та явища навколишнього світу у їх цілісному вигляді. Наприклад, сприйняття квітки дає нам не тільки інформацію про її окремі властивості (колір,запах тощо), а насамперед формує зоровий образ про неї як своєрідний предмет, відмінний від її середовища.Необхідною умовою формування інформації про предмет у вигляді відчуття та сприйняття є безпосередня наявність предмета чи явища. Тільки тоді можна виділити окремі властивості предмета або ж характеризувати предмет у його цілісності.Але ми можемо отримати інформацію про предмет і не споглядаючи його. Відомості про предмети та явища, які сприймалися раніше, можуть відновлюватися в нашій уяві у вигляді різних
образів. Ось ці образи й є уявленнями.Отже, уявленням називають таку форму чуттєвого пізнання, яка продукує інформацію про предмет у вигляді наочних образів.Це дає можливість говорити, наприклад про знайому людину, що у даний момент відсутня, сперечатися про явище, яке ми сприймали
колись тощо. На рівні уявлення ми намагаємося подолати хаотичне розмаїття відомостей про предмет, отриманих за допомогою відчуття та сприйняття, установити тотожність між предметом і його наочним образом, нехтуючи відчуттям і сприйняттям як менш досконалими формами чуттєвого пізнання.
4.Особливості абстрактного мислення:
Узагальнення: це така риса, яка виділяє та об’єднує суттєві ознаки, які належать предметам і явищам.На рівні чуттєвого пізнання предмет постає у вигляді наочного образу, а на рівні абст‐
рактного мислення – у вигляді системи знання,тобто поняття.
Відомо, що не існує двох однакових людей, бо люди відрізняються кольором шкіри, політичними поглядами, релігійними уподобаннями, здібностями і тд., але в розмаїті цих ознак ми шукаємо щось спільне, що виділяє цю людину серед інших видів
Опосередкованість: це така риса, яка фіксує відносну незалежність та самостійність знання від предмета.Іншими словами, виникнувши,знання набуває певної відносної самостійності. Із ним ми можемо поводитися як з чимось реально існуючим, і, що найголовніше, ми його використовуємо як фундамент та інструмент для добування нового знання. Тобто у процесі пізнання настає такий момент, коли не безпосередньо сам предмет є джерелом знання, а саме знання про нього є основою для отримання нового, глибшого знання.
Ми використовуємо знання як фундамент для майбутнього пізнання світу і вчимося спиратися на вже здобуті знання, щоб використовувати для майбутнього
Зв’язок з мовою: це риса, яка втілює всі наші знання і мислення, навіть коли ми мовчимо, ми вкладаємо все в думки, тому мову ще називають практичним мисленням. Завдяки мові ми не тільки фіксуємо отримане знання, а й передаємо інформацію один одному, здійснюємо зв'язок між поколіннями. Оскільки в мові втілюється не тільки знання як результат пізнавальної діяльності, а й спосіб його отримання, то людина, вивчаючи мову, оволодіває й певними прийомами міркування.
Отже, як ми вже зазначали, предмет логіки – абстрактне мислення, яке по суті поглинається мовою, а це означає, що логіка зрештою вивчає мову.логіка вивчає не саму природну мову, а закономірності, правила та головні прийоми реалізації і функціонування мислення у такій матерії, як мова.
абстрактне мислення полишає (абстрагує) хаотичну інформацію про предмет, яку нам дають
органи чуття. У цьому розумінні абстрагуватися – не означає відволікатися від предмету: це означає відволікатися від чуттєвого ступеня пізнання, який виконав свою функцію, зафіксувавши даність предмету в сукупності чуттєвих образів і сигналів. Відповідно до цього стає зрозумілим, що абстрактне мислення не віддаляє нас від предмету, а наближає до нього завдяки систематизації чуттєвої інформації про предмет і виділенню суттєвих зв'язків, влас‐
тивих природі предмету.Абстрактне мислення має притаманні йому форми та підпо‐
рядковується відповідним законам.
Форми абстрактного мислення:
Поняття: це така форма мислення, яка відображає предмети і явища у вигляді сукупності суттєвих ознак
Судження: це така форма мислення, яка відображає зв’язок між предметом і його ознакою. Цей зв’язок може вказувати на наявність у предмета якоїсь ознаки або відсутність
Умовивід: це така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох суджень отримують нове судження.
Кожна думка має зміст і форму. Змістом думки є та інформація, яку вона несе, а формою думки є спосіб виразу, фіксації та організації, яку несе думка.
Всі наші знання втілюються і виражаються в цих трьох формах мислення, але не будь-яка комбінація форм мислення дає нам правильність міркувань, а лише та, яка підпорядковується вимогам законів логіки.
5.Варто зауважити, що логіку цікавлять не тільки форми мислення, а й ті суттєві відношення, які виникають між ними у процесі міркування. Іншими словами, не будь‐яка сукупність понять,
суджень, умовиводів дає нам ефективні міркування, а лише та сукупність, де між формами мислення є послідовний, несуперечливий, обґрунтований зв'язок. Ці ознаки ефективних міркувань за‐
безпечують логічні закони.Отже, логічним законом називають загальний, суттєвий,
необхідний зв'язок між логічними формами у процесі побудови міркувань.
Існує чотири основні логічні закони:
закон тотожності;
закон виключеного третього;
закон протиріччя;
закон достатньої підстави.
Закон тотожності. Арістотель у "Метафізиці" зазначає,що неможливо нічого мислити, "якщо не мислити (кожен раз) що‐небудь одне".
1 Закон тотожності можна сформулювати ще й так:
Будь‐яка думка протягом даного міркування(за будь‐яких перетворень) має зберігати один і той самий зміст.Звідси випливає важлива вимога: забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні – за тотожні. У випадку порушення закону тотожності стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення – тотожних. Це зумовлено особливостями природної мови.Закон тотожності не говорить про те, чи справді речі об'єктивного світу за всієї їх змінюваності, рухомості залишаються самими
собою. Це не його прерогатива.Закон тотожності застерігає: перш ніж починати обговорення будь‐якого питання, потрібно чітко визначити його зміст, а в процесі обговорення треба чітко витримувати головні визначення цього змісту, не підміняти даний зміст іншим, не змішувати поняття, не припускатися двозначностей. Проілюструємо сказане на прикладах. Хтось про когось висловив наступне судження: Під час лекції він перебував в аудиторії, де відбувалась лекція. За деякий час автор цього судження заявляє наступне: Під час лекції він перебував у будинку, де відбувалася лекція.
Чи можна вважати ці судження тотожними? Відповідно до закону тотожності їх слід визнати нетотожними.
Термін еквівокація має латинське походження та буквально означає: такий, що звучить однаково. Суть помилки еквівокації полягає в тому, що в міркуваннях безконтрольно використовують
багатозначне ім'я предмета одночасно як в одному, так і в іншому значенні. Для прикладу звернемося до відомого софізму.
є парне та непарне
є дев'ять
Отже є парне та непарне
6 і 3 .
6 і 3 .
, 9 .
Зовні форма міркування правильна, але якщо проаналізувати хід міркування, то ми виявимо помилку, пов'язану із порушенням вимог закону тотожності. Це міркування ґрунтується на такій властивості, як транзитивність: якщо дві величини рівні третій,то вони рівні між собою.Хоча зовнішня форма міркування здається правильною, але отриманий висновок 9 є парне та непарне жодним чином не узгоджується із реальним станом речей. Це відбулося тому, що у процесі міркування сполучник і вживається у різних значеннях. У першому випадку сполучник і означає об'єднання, співіснування чисел 6 і 3, а у другому – арифметичну дію додавання. Саме із цієї причини й був отриманий хибний висновок
Назва помилки амфіболія походить від грецького слова amphibolia, що в перекладі означає двоїстий, із подвійним смислом.Помилка виду амфіболії виникає тоді, коли використовують речення, яке можна тлумачити по‐різному:
І Страчувати не можна помилувати:
варіант (а): Страчувати, не можна помилувати;
варіант (б): Страчувати не можна, помилувати.
ІІ Розказувати не можна мовчати:
варіант (а): Розказувати, не можна мовчати;
варіант (б): Розказувати не можна, мовчати.
Наступною помилкою, що пов'язана з недотриманням вимог закону тотожності є логомахія. Назва цієї помилки складається із двох грецьких слів логос – слово та махе – суперечка. Ця помилка виникає у ході дискусії, під час якої один із учасників використовує словосполучення в іншому значенні, ніж його опонент. Суперечка буде нескінченною, якщо опоненти не уточнять значення даного виразу.
Закон протиріччя. Якщо глибше осягнути зміст закону , то очевидно, що із його змісту випливає така вимога до процесу міркування:Не можуть бути одночасно істинними два судження,з яких одне – дещо стверджує про предмет,а друге – заперечує те саме про цей самий предмет,у той самий час, в одному й тому самому відношенні.Арістотель,який відкрив цей закон, визначає його так: "Неможливо, щоб протилежні твердження були водночас істинні"; "Неможливо, щоб
одне й те саме водночас було й не було притаманне одному й тому самому, і в одному й тому самому смислі".Взявши за основу арістотелівське визначення закону протиріччя, можна дати таке стилізоване його формулювання:Закон протиріччя – це така вимога до процесу міркування,яка передбачає, що два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними;у крайньому разі одне з них буде обов'язково хибним,а то й обидва можуть бути хибними.
Протилежними називають такі судження, в яких про один і той самий предмет думки в один і той самий час, в одному й тому самому відношенні проголошуються дві різні ознаки.
а) Усі мої приятелі вчора були на відкритті кінофестивалю.
б) Усі мої приятелі вчора були на відкритті чемпіонату Євро‐
пи з футболу (мається на увазі в один і той самий час).
З погляду закону протиріччя ми кваліфікуємо ці судження як про‐
тилежні. А це означає:
а) ці судження не можуть бути одночасно істинними;
б) якщо одне із цих суджень істинне, то друге буде обов'яз‐
ково хибним;
в) якщо встановлена хибність одного судження, то друге мо‐
же виявитись будь‐яким.
Іноді засобами звичайної природної мови приховують просторові, часові, сутнісні відмінності та відношення предметів й ознак, про які йдеться в наших думках. Це дає змогу мовними засобами проголошувати думки, які зовні виглядають протилежними, хоча насправді такими не є. Наприклад, не будуть протилежними судження, якщо стверджувальне та заперечувальне судження віднесемо до різних часових періодів або застосуємо в різних
відношеннях. Не буде протиріччя між судженнями Київ – столиця України та Київ не є столицею України, якщо Київ у першому судженні є назвою міста, а в другому – назвою готелю, або якщо у судженні йдеться про один і той самий предмет, але взятий у різний
час (певний час столицею України був Харків). Також не матимемо протилежних суджень, коли стверджувальне та заперечувальне судження беруться в різних відношеннях.
Закон виключеного третього –
це така вимога до процесу міркування, із якої випливає,
що із двох суперечливих суджень одне буде обов'язково істинним,
а друге буде обов'язково хибним – третього не може бути.
Суперечливими називаються судження, які не можуть бути разом істинними та разом хибними. Стосовно цих суджень можна стверджувати, що істинність одного однозначно зумовлює хибність другого і, навпаки, хибність другого є підставою для визнання істинності першого. Наприклад:
а) Він знав мого брата до вступу в університет.
б) Він не знав мого брата до вступу в університет.
Зазначимо, що закон виключеного третього можна застосовувати лише до таких суджень:
а) одне судження щось стверджує щодо одиничного предмету, а друге – це саме заперечує щодо цього самого предмету, взятого в одному й тому самому відношенні, в один і той самий час:
а є Р та а не є Р;
б) одне судження щось стверджує відносно всього класу предметів, а друге – це саме заперечує відносно деякої частини цього класу предметів:
Усі S є Р та Деякі S не є Р;
в) одне судження щось заперечує відносно всього класу предметів, а друге – це саме стверджує відносно деякої частини предметів цього класу
У свій час Арістотель висловлював сумніви щодо застосування закону виключеного третього до суджень, що вживаються у майбутньому часі. Наприклад, Завтра відбудеться морський бій та
Завтра не відбудеться морський бій. Філософ міркував так: "У даний час немає причини ні для того, щоб ця подія відбулася, ні для того, щоб не відбулася". І доходить висновку, що закон виключеного третього можна застосовувати лише до суджень, ужитих у минулому або теперішньому часі.
Закон виключеного третього не можна застосовувати також до суджень із порожнім суб'єктом: Сьогоднішній король Франції лисий та Сьогоднішній король Франції не лисий.
Закон достатньої підстави. Огляд головних законів логіки цілком виправдано завершує характеристика закону достатньої підстави. Це зумовлено двома причинами: по‐перше, історично цей закон був відкритий і сформульований значно пізніше від перших трьох, а саме у ХVП ст. Г. Лейбніцем; по‐друге, за функціональним призначенням він є своєрідним підсумком трьох попередніх законів, оскільки характеризує таку рису міркування, як обґрунтованість.
У "Монадології" Г. Лейбніц так формулює закон достатньої підстави: "Жодне явище не може виявитись істинним або дійсним,жодне твердження – справедливим без достатньої підстави, чому
справа йде саме так, а не інакше".
Закон достатньої підстави – це така вимога до процесу міркування, яка передбачає,що для того, аби визнати певну думку істинною,слід мати достатню підставу.
Що ж криється за виразом достатня підстава? Це – судження або множина суджень, істинність яких установлена раніше, не викликає сумніву, за змістом вони пов’язані із судженням, істинність
якого проголошується, і, що найголовніше, форма або структура побудови цих суджень змушує визнати з необхідністю істинність судження, що обґрунтовується. Знову ж таки потрібно зважати на те, що достатня підстава –це не тільки істинне судження, сюди слід долучити логічні чинники (правила та закони), які забезпечують примусовість визнання істинності судження, для якого знаходять достатню підставу. Для ілюстрації візьмемо приклад. Маємо судження: Земля – планета.Знаходимо для нього достатню підставу у вигляді суджень: Будь‐яка планета – космічний об'єкт та Земля – космічний об'єкт.Хоча наведені в ролі достатньої підстави судження істинні, але вони не є достатньою підставою для проголошеного судження. І це,незважаючи на те, що судження Земля – планета теж є істинним.
Запишемо пошук достатньої підстави у вигляді міркування:
1. Будь‐яка планета – космічний об'єкт. . .
2. Земля – космічний об'єкт. .
3. Земля – планета.
Оскільки наведені судження, як показує приклад, не виконують роль достатньої підстави, то для цього судження слід підшукати справжню достатню підставу. Нею будуть наступні судження:
1. Будь‐який космічний об'єкт, що рухається еліптичною орбітою навколо Сонця, – планета.. .
2. Земля – космічний об'єкт, що рухається еліптичною орбітою
навколо Сонця.
За істинності цих суджень і з урахуванням їх логічної структури ми з необхідністю стверджуємо істинність судження: Земля –планета.
Характеризуючи закон достатньої підстави, слід наголосити,що він безпосередньо пов'язаний із процесом обґрунтування знання. У пізнавальній або практичній діяльності людини настає час, коли недостатньо мати істинне твердження, необхідно, щоб воно було обґрунтованим. Обґрунтованим є судження, істинність якого дається нам із необхідністю. Логічним обґрунтуванням якого‐небудь твердження є зіставлення цього твердження з іншими твердженнями як основою, і перенесення ознак основи на це твердження.
Вимоги:
Вихідні судження при побудові міркування повинні бути істинними
До вихідних суджень при побудові міркування слід чітко застосовувати правила та закони логіки
Якщо хоча б одна із цих вимог буде недотримана, то ми ризикуємо із істинних суджень отримати хибний висновок або істинний висновок отримати чисто випадково, що логіка забороняє.
Приклади:
Будь-яка європейська держава має республіканську форму правління – хибний висновок
Англія європейська держава, отже вона має республіканську форму правління – істинний висновок
Франція європейська держава, отже вона має республіканську форму правління – хибний висновок
(Тут ми не дотрималися 1 правила)
Крадіжка є злочин – істинний висновок
Шахрайство не є крадіжкою, отже шахрайство не є злочином – істинний висновок
Висновок: хибний
(Тут ми не дотримались 2 правила)
6.Для того, щоб у конкретному міркуванні вивідне знання було істинним, необхідно дотримуватися таких умов:
а) вихідні твердження обов'язково мають бути істинними;
б) під час міркування між вихідними твердженнями необхідно встановити зв'язок, який відповідає законам і правилам логіки.
Нехтуючи однією із вимог, ми можемо отримати у конкретному міркуванні істинний висновок випадково, або із істинних засновків отримаємо хибний висновок. Продемонструємо це на
прикладах.
І Будь‐яка наука є гуманітарною.
Фізика – наука. ..
Отже, фізика – гуманітарна наука.
ІІ Будь‐яка наука є гуманітарною.
Історія – наука ..
Отже, історія – гуманітарна наука.
В обох міркуваннях перше вихідне твердження є хибним, але логічний зв'язок між ними відповідає логічним правилам (саме правилам першої фігури простого категоричного силогізму). Оскільки у цих міркуваннях порушена вимога щодо обов'язкової істинності вихідного знання, то висновок у другому міркуванні випадково істинний. Отже, із хибного вихідного твердження висновок можна отримати будь‐який.Наведемо приклад, де вихідні твердження є істинними, але до них неправильно застосовані правила логіки:
ІІІ
Будь‐яка теорія є формою пізнання.
Гіпотеза не є теорією. ...
Отже, гіпотеза не є формою пізнання.
У цьому прикладі обидва вихідні твердження істинні, але пов'язані вони з порушенням правил логіки. Тому висновок є хибним. Тут порушено друге правило першої фігури простого категоричного силогізму, відповідно до якого менший засновок має бути стверджувальним судженням.
Таким чином, Вивідне знання буде істинним тоді й тільки тоді,коли вихідні твердження міркування будуть істинними,і до них будуть правильно застосовані правила та закони логіки.
Отже, істинність висновку міркування – це відповідність висновку міркування дійсності (якщо висновок міркування істинний, то він відповідає дійсності, а якщо висновок міркування хибний, то він не відповідає дійсності), а правильність міркування– це відповідність міркування правилам і законам логіки.Дотримання цих вимог забезпечує отримання вивідного знання, істинність якого не викликає сумніву.
7.Формалізація – це вид знакового моделювання, за допомогою якого досліджуваний предмет фіксується знаком або комбінацією знаків. І що саме головне, до цієї комбінації знаків ми відносимося як до самого предмету
Під формалізацією в логіці розуміють застосування штучної формалізованої мови для фіксації або виявлення логічної структури в думці.
Коли ми говорили про абстрактне мислення, ми казали, що мова це те, що втілює наші знання, мова є практичним мисленням, то чому ми не можем її використовувати як засіб дослідження логіки, а придумуємо якусь штучну мову? Справа в тому, що наша звичайна мова, якою ми спілкуємося, має ряд обмежень, які не дозволяють використовувати її як метод логіки.
Обмеження:
Багатозначність або полівсебічність виразів природної мови
Приклади:
Сократ є давньогрецьким філософом – тут слово «є» означає належність окремого предмету до класу предметів
Шахрайство є злочином – тут слово «є» означає включення множини одних предметів в іншу множину предметів
Париж є столицею Франції – тут слово «є» означає рівнозначність, еквівалентність предметів
Є злочини, які до сих пір нерозкриті – тут слово «є» означає існування та наявність
Семантична замкнутість природної мови
Семантика – це слово перекладається як зміст та значення
Під семантичною замкнутістю природної мови розуміють одночасне співіснування в природній мові судження і його оцінки: істина, хиба
Приклади:
Вода замерзає при температурі 0 градусів – істина
Вода нагрівається при температурі 0 градусів – хиба
Всі жителі острова Кріт брехуни -- Ефіменін живе на острові Кріт -- значить він брехун -- якщо він брехун, значить його теза не є правдою, значить це судження є хибним -- але Ефіменін є жителем острову, отже він не є брехун. Ми прийшли до парадоксу
Судження, що КНУТШ знаходиться на Хрещатику – це є хиба. Якщо це хиба, то насправді університет знаходиться на іншій вулиці, а якщо істина, тоді університет не знаходиться на Хрещатику, значить це істина
Сніг є чорний – хиба; сніг білий - істина
2 * 2 = 5 – хиба; 2* 2 = 4 - істина
Нью-Йорк є столицею Франції – хиба; столиця Франції це Париж – істина
Причина цього парадоксу-брехуна є ствердження хибного судження своєї хибності. В історії логіки були численні спроби розв’язати цей парадокс, але такі парадокси не потрібно розв’язувати, бо вони свідчать про надзвичацно важливі речі, які відбуваються у сфера науки, а саме: там, де наша думка і знання відриваються від реальних речей і явищ, і де є чуттєва достовірність, очевидність, інтуїція, здоровий глузд, є знаками, що потрібно використовувати зовсім інший критерій. В мові науки, так само і в логіці, ми повинні відділяти судження від його оцінки. Мова логіки ділиться на декілька частин.
Частини мови логіки:
Об’єкт-мова
Об’єкт-мова – це та частина формалізованої мови, де фіксуються фрагменти дійсності або нашого знання і мислення.
Мета-мова (переклад: після мови)
Мета-мова – це та частина формалізованої мови, де відбувається пояснення, коментар, трактовка засобів об’єкт-мови
Приклад: коли ми вивчаємо іноземну мову, ми маємо підручник, підручник англійської мови написаний українською мовою, так от фрази англійської мови, тобто те, що ми будемо вивчати це є об’єкт-мови, а українське пояснення цих фраз – це буде мета-мова, мова пояснення та коментаря
Невизначеність/аморфність правил утворення виразів природної мови
Приклад: СТІЛ. Ця комбінація знаків означає предмет, який ми використовуємо кожен день. Але чому саме ця послідовність знаків відводить нас до цього предмету і являється зрозумілою? Бо виникнення і походження мови відбулось дуже давно. В той час як штучні мови, тобто мови наук: логіки, математики, кібернетики, є задуманими, тому вони мають чіткі правила: з яких елементів будується мова і за якими правилами ми будуємо правила мови, саме тому такі мови не можуть бути суперечливими або двозначними
1 а)еквівокація
сьогодні ми прослухали те, що нам говорив викладач
у мене сьогодні немає логіки
Ручка дверей зламалася. Будь-якою ручкою можна писати
вовк -жорстокий звір, тому всі звірі жорстокі»).
б)амфіболія
На засіданні уряду вимагали заступника міністра, який поїхав у відрядження
Виконано зобов ’язання щодо виробництва пташиного м ’яса та молока
закохався без пам'яті- вже не памятаю в кого
в)логомахія
чому ви сказали що співає змішаний хор? тут тільки жінки
бо не всі вміють співати
2. а)я був у кінотеатрі вчора
я був у музеї вчора
я їздила сьогодні до логопеда
я ходила до школи
б) я знаю потерпілого
я не знаю потерпілого
вона закінчила школу
вона не закінчила школу
3.спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2003 року представники США обґрунтовували необхідність увести коаліційні сили в Ірак. Вони говорили, не підтверджуючи свої слова фактами, про наявність у Саддама Хусейна зброї масового ураження. Природно, жодної ядерної чи бактеріологічної зброї в Іраку згодом не знайшли, але це було вже й не важливо - помилка Petitio principii відкрила можливість для зміни авторитарного політичного режиму.
на сумно відомій серпневій сесії ВАСГНІЛ Трохим Лисенко громив генетиків з допомогою саме Argumentum ad verecundiam. Проголошуючи свої теорії розвитком мічурінського вчення, він аж ніяк не випадково завершив доповідь такими словами: «Про розвиток мічурінського вчення наша академія повинна дбати так, як цього вчить особистий приклад турботливого ставлення до діяльності І.Мічуріна з боку наших великих учителів - В.Леніна та Й.Сталіна». Піти проти авторитету Сталіна, навіть у питаннях біологічної науки, було рівноцінно самогубству, і опоненти Лисенка це чудово розуміли.