Податок є комплексною фінансовою категорією, яка характеризує фінансові відносини між державою і членами суспільства, що виникають в процесі розподілу ВВП з приводу вилучення державою частини валового національного доходу і перерозподілу її з метою фінансування державних витрат.
Податком є обов'язковий, безумовній платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України (далі ПКУ).
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значущих дій.
Для того, щоб платіж набув назву «податок», відповідав його змісту і відрізнявся від неподаткових доходів, він повинен мати відповідні риси або ознаки. До них належать:
Обов'язковість сплати. Закріплена ст.67 Конституції України, якою встановлено, що “кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом”. За порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника податків.
Законодавча закріпленість. Податки встановлюються виключено державою на підставі Закону, за юридично закріпленими правилами.
Платники податків зобов'язані сплачувати податки в порядку і у розмірах, встановлених законом. Будь-які платежі до державного бюджету, не передбачені законами, не можуть визнаватися податками. Податкове законодавство України складається з Конституції України, Податкового кодексу, Митного кодексу України та інших Законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України.
Нецільовий характер. Акумульовані державою у вигляді податків кошти витрачаються на задоволення державних потреб.
Закріплення певних напрямків використання коштів, що надходять до бюджету від сплати окремого податку, як правило не здійснюється.
Індивідуальна без еквівалентність. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави надання кожному конкретному платнику податків певного індивідуального еквівалента, рівного їх платежу. Податки стягуються для задоволення суспільно корисних потреб, які переважно відокремлені від індивідуальних потреб окремих платників податків.
Некаральний характер. Обов'язок сплати податків не є покаранням за певні протиправні дії. Податкове зобов'язання виникає під час правомірної діяльності платника податку.
Примусовий характер. Обов'язковість сплати податків забезпечується державою через систему податкових, правоохоронних і судових органів. Законодавством запроваджено заходи примусу, що застосовуються у разі недотримання платником податків податкового законодавства держави.
Односторонній характер. При сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність органів державної влади.
Регулярність стягнення. Платіж вноситься періодично, у чітко встановлені законодавством строки.
Функції податку:
1) Фіскальна – проявляється в надходженні коштів до бюджету для задоволення потреб держави.
2) Регулююча – може виступати або стимулюючої, або стримує для уряду і споживання через механізм податкових інструментів: - пільг, ставок, кредитів.
3) Контрольна – оцінюється доцільність і раціональність кожного податкового платежу і податкової системи в цілому. Реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємства, отримання доходів громадянами, використанні майна.
4) Стимулююча – створює умови для розвитку або стримання (у даному випадку функція виступає дестимулюючий) того чи іншого виду діяльності.
5) Розподільна – на стадії формування бюджету виступає як фіскальна, регулююча, стимулююча, а на стадії платежів як перерозподільна.
Основні елементи податку:
Платники податків –фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів.
Кожний із платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.
Податковим кодексом введене поняття «податковий агент».
Податковий агент –особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені для платників податків.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Одиниця виміру – конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.
Ставка податку – розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Види ставок податку:
1. Базова (основна) ставка податку – ставка, що визначена такою для окремого податку
2. Гранична ставка податку – максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком
3. Абсолютна ставка податку – ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.
4. Відносна (адвалорна) – ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.
Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Строк сплати податку та збору - період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.
Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:
відстрочки;
розстрочки;
Відстрочення податкових зобов`язань (боргу) – перенесення сплати основної суми податкових зобов`язань (боргу) платника податків на умовах податкового кредиту без урахування сум пені, за якими основна сума боргу та нараховані на неї відсотки сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов`язання або одноразово у повному обсязі.
Розстрочення податкових зобов`язань (боргу) – надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов`язань (боргу) без урахування сум пені на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї відсотки погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.
Податковий період - період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.
Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.
Види податкового періоду:
- календарний рік;
- календарний квартал;
- календарний місяць;
- календарний день.
Класифікація податків.
Класифікація всіх видів податків в Україні здійснюється за різними ознаками. Вони враховують різноманітність податків в залежності від особливостей їх розрахунку, сплати, відношення до витрат виробничої діяльності та ін.
1. За економічними ознаками об’єкту:
- податки на споживання – обов’язкові платежі, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт і послуг, і їх плата залежить від обсягу споживання (ПДВ, акцизний податок, мито);
- податки на доходи та прибутки – обов’язкові платежі, які стягуються з доходу фізичних і доходу (прибутку) юридичних осіб при їх отриманні (податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств);
- податки на майно – обов’язкові платежі, які стягуються у зв’язку з володінням майном (плата за землю, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки);
- податки на ресурси або ренту – платежі за користування державними природними ресурсами, які, зокрема, виконують функцію перерозподілу природно-ресурсної ренти (екологічний податок).
2. За формою стягнення:
- грошові – податки, які сплачуються у грошовій (готівковій або безготівковій) формі (всі чинні податки в Україні);
- натуральні – податки, які сплачуються в бюджет у натуральній формі (при введенні в Україні фіксованого сільськогосподарського податку платники мали право на вибір форми його сплати: в грошовій формі та/або в натуральній формі - поставки сільськогосподарської продукції. Однак це право вже скасовано).
3. За формою оподаткування:
- прямі – податки, стягувані в результаті придбання і акумулювання матеріальних благ, які залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники цих доходів або майна (податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
- непрямі – податки, які визначаються розміром споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у вигляді надбавки до ціни товару або послуги, і платником яких є кінцевий споживач даного товару або послуги (ПДВ, акцизний податок, мито).
4. За повнотою прав використання податків:
- закріплені – податки, які повністю або частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (єдиний податок, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки);
- регулюючі – податки, які можуть надходити до різних бюджетів (екологічний податок, податок на прибуток підприємств).
5. За джерелами обкладення:
- на зароблені доходи – податки, які стягуються із доходів, зарплати і гонорарів (податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств);
- на незароблені доходи – податки, які стягуються з дивідендів, відсотків по внесках, приросту вартості нерухомості та цінних паперів, ренти із земель і будинків, матеріальної допомоги.
6. За суб’єктом оподаткування:
- юридичні особи – податки, платниками яких є тільки юридичні особи (податок на прибуток підприємств);
- фізичні особи – податки, платниками яких є тільки фізичні особи (податок на доходи фізичних осіб);
- змішані – податки, платниками яких можуть бути як юридичні, так і фізичні особи (плата за землю, податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, транспортний податок).
7. За рівнем установлення:
- загальнодержавні податки та збори - обов’язкові платежі, які встановлюються урядом і обов’язкові до сплати за єдиними ставками на всій території країни (ПДВ, акцизний податок, екологічний податок);
- місцеві податки та збори - обов’язкові платежі, які встановлюють місцеві органи влади і діють вони тільки на території даного регіону (єдиний податок, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
8. За способом стягнення:
- окладні – податки, по яким для кожного платника визначається розмір податку – оклад – по ставці на одиницю обкладення (податок на доходи фізичних осіб, земельний податок);
- розкладні – податки, величина яких довільно розподілялася між платниками (мали місце в період становлення податкової системи).
9. За видом ставки:
- прогресивні - податки, у яких середня податкова ставка підвищується зі збільшенням рівня доходу (податок на доходи фізичних осіб);
- регресивні - податки, у яких середня ставка податку знижується при збільшенні рівня доходу;
- пропорційні – податки, які ґрунтуються на адвалорних ставках, що встановлюються в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта податку без урахування диференціації його величини. (ПДВ, податок на прибуток підприємств)
- тверді – податки, ставки яких встановлені в абсолютних сумах на одиницю обкладання (збір за першу реєстрацію транспортного засобу, акцизний податок) або в сумах, кратних неоподатковуваному мінімуму доходів громадян (державне мито).
10. За характером використання:
- загальні – податки, які використовують на фінансування поточних і капітальних загальнодержавних потреб. До них відноситься переважаюча частина податків;
- спеціальні – податки, які мають цільове призначення (єдиний соціальний внесок).
11. За способом справляння:
- по декларації – податки, які сплачуються після отримання доходу особою, яка отримала цей дохід (податок на прибуток підприємств);
- у джерела – податки, які утримуються податковим агентом і сплачуються платником податку до отримання доходу (податок на доходи фізичних осіб);
- по кадастру – податки, які утримуються з об’єктів, диференційованих на групи за певною ознакою, і не залежать від прибутковості об’єкта (плата за землю, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
12. За джерелами сплати:
- зарплата – податки, які сплачують із заробітної плати (податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок);
- виручка – податки, які сплачуються з виручки від реалізації продукції (єдиний податок);
- фінансовий результат – податки, які сплачуються з фінансового результату діяльності суб’єкта господарювання (податок на прибуток підприємств);
- собівартість – податки, які відносяться на собівартість виготовленої продукції (плата за землю, єдиний соціальний внесок з суб’єкта господарювання).
13. За періодичністю сплати:
- регулярні - податки, сплата яких має регулярний характер у встановлені законом терміни (ПДВ, податок на прибуток підприємств).
- разові - податки, сплата яких не має регулярного характеру, а здійснюється при настанні певної події або вчиненні певної дії (державне мито).
14. За часом дії:
- звичайні – це постійно діючі податки (акцизний податок, рентна плата за користування надрами);
- надзвичайні – податки, які вводяться на якийсь час, через надзвичайні умови (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення проіснував з 1997 по 1998 рр.; військовий збір –податок, який було введено в 2014 році для фінансування Збройних сил України через війну з РФ).
2. Податкова система та податкова політика держави
Податкова система – сукупність податків, зборів, платежів які законно стягуються в державі, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни чи скасування, дій забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення законодавства податкового.
Податкове законодавство України складається з:
1) Конституції України;
2) Податкового кодексу;
3) Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України;
4) чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування;
5) нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим кодексом.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом України (ПКУ), застосовуються правила міжнародного договору.
Структура оподатковування в Україні регламентується Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року. До загальнодержавнихналежать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України.
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
– податок на прибуток підприємств;
– податок на доходи фізичних осіб;
– податок на додану вартість;
– акцизний податок;
– екологічний податок;
– рентна плата;
– мито.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
До місцевих податків належать:
1) податок на майно:
– податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
– транспортний податок;
– плата за землю;
2) єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
– збір за місця для паркування транспортних засобів;
– туристичний збір.
Вихідними принципами, на яких ґрунтується податкове законодавство України, а отже і принципами побудови податкової системи, які визначені Податковим кодексом України, є:
Загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.
Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.
Соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.
Економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування.
Нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.
Стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.
Єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.
Суть та види податкової політики
Податкова політика – система заходів держави у сфері оподаткування, які відображають спрямованість і ступень державного втручання в економіку. Вона забезпечує гарантоване та стабільне надходження доходів до бюджету, а також забезпечує державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.
Реалізація податкової політики здійснюється через податковий механізм, який є системою форм та методів управління податковою системою.
Існують такі форми податкової політики:
1. Політика максимальних податків – держава застосовує достатньо високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і запроваджує нові податки з метою максимального збільшення суми податкових надходжень.
2. Політика економічного розвитку – держава в максимально можливих розмірах податкового навантаження враховує не тільки фіскальні інтереси, а більше уваги приділяє економічним інтересам платників податків. Основна мета – збільшення економічного зросту шляхом поліпшення інвестиційної активності за рахунок найбільш вигідного податкового клімату.
3. Політика виважених податків – встановлюється такий рівень оподаткування, який максимально би забезпечив фіскальні інтереси держави і одночасно не підтримав би економічних інтересів платників податків (політика збалансування інтересів).
Також виділяють типи податкової політики:
1. Дискреційна фіскальна – уряд свідомо вносить зміни в податкову систему і витрати бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. При проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішеньуряду. Дискреційна фіскальна політика може бути:
– Стримуюча – доцільна тоді, коли економіка знаходиться в стані надмірного підйому і попит перевищує пропозицію;
– Стимулююча – доцільна при економічному спаді. Вона передбачає зменшення податкових вилучень з доходів громадян із метою збільшення сукупного попиту.
2. Недискреційна фіскальна (політика «вмонтованих стабілізаторів» базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, тому що навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Найбільш високий цей ефект при прогресивній податковій системі, що передбачає збільшення податкових вилучень поряд зі збільшенням доходів.
Слід зауважити, шо податкова політика повинна бути стабільною лише протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці необхідно враховувати критерій гнучкості. Він передбачає, шо внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків.