Ім'я файлу: Відповіді Менеджмент персоналу..docx
Розширення: docx
Розмір: 285кб.
Дата: 29.06.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 285кб.
Дата: 29.06.2020
скачати
Структуру персоналу неможливо стандартизувати, адже вона складається щоразу індивідуально під впливом багатьох чинників. Адміністрація кожної організації повинна постійно аналізувати структуру персоналу та оптимізувати її з урахуванням динамічних зовнішніх і внутрішніх змін.
17. Основні якісні характеристики персоналу.
Персонал — це особовий склад організації, що охоплює всіх найманих працівників, а також працюючих акціонерів і власників.
У великих організаціях структура персоналу може бути дуже складною за кількістю різних професій, посад, рівнів кваліфікації тощо.
В організаціях промислового виробництва виділяють персонал основної діяльності (промислово-виробничий) і неосновної (непромисловий).
В Україні назви категорій персоналу стандартизовано, а отже, усі організації повинні дотримуватися стандартизованих назв.
Класифікатор професій ДК 003-95 містить такі стандартизовані назви категорій персоналу:
1)законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі);
професіонали;
фахівці;
технічні службовці;
робітники сфери торгівлі та побутових послуг;
6)кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства;
кваліфіковані робітники з інструментом;
оператори та складальники устаткування і машин;
найпростіші професії.
У складі персоналу організації можуть бути постійні працівники, сезонні, тимчасові. Є такі, що зайняті повний робочий день, інші працюють у режимі неповного робочого дня або тижня. Одна людина може працювати у двох організаціях на засадах сумісництва. При цьому основним місцем роботи вважається та організація, де зберігається трудова книжка працівника. Організація може приймати на навчання, підвищення кваліфікації, стажування тощо учнів, студентів-практикантів, стажистів з інших організацій, але ці люди до складу персоналу не входять хоча клопотів, пов'язаних з їхнім перебуванням в організації, може бути багато.
18.Зміст і завдання стратегії та політики менеджменту персоналу організації.
Під стратегією та політикою менеджменту персоналу організації розуміють систему теоретичних поглядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми й методи . Вони розробляються власниками організації, радою акціонерів, вищим керівництвом, кадровими службами разом з профспілковими та громадськими організаціями для визначення генерального напряму й засад роботи з кадрами, загальних і специфічних вимог до них, а також для обґрунтування необхідності використання конкретних методів і форм набору, розстановки та використання персоналу організації
Політика менеджменту персоналу організації, через яку реалі-ються цілі та завдання останньої, базується на стратегії мене-ясменту персоналу організації, яка разом з виробничою, фінан-ово-економічною, науково-технічною, маркетинговою стратегіями є елементом загальної стратегії розвитку організації. Отже, стратегія та політика менеджменту персоналу є з'єднувальним елементом, який поєднує цілі та завдання організації з кадровою роботою, тобто оперативними заходами щодо роботи з персоналом: відбір, складання штатного розпису, атестація, профнавчан-ня, просування, стимулювання праці тощо. Політика менеджмен-ту'персоналу та ступінь її реалістичності залежать, у свою чергу, від врахування двох основних вихідних положень: направленості загальної стратегії менеджменту персоналу та характеру її адаптованості до специфічних умов розвитку організації на сучасному етапі. Урахування цих положень показує загальну направленість дій, які необхідно передбачити в конкретній політиці менеджменту персоналу на певному відрізку часу. Це дасть змогу досягти того, щоб заходи політики менеджменту персоналу короткострокової дії не суперечили об'єктивним тенденціям стратегії менеджменту персоналу та розвитку організації в цілому, розрахованим на тривалий період. Отже, заходи щодо менеджменту персоналу можуть бути розраховані на далеку перспективу (стратегія) або орієнтовані на оперативне вирішення кадрових питань (тактика або політика.
Іншими словами, політика менеджменту персоналу являє собою стратегічну лінію поведінки роботодавця стосовно найманих працівників. Формуючи політику менеджменту персоналу, роботодавець має визначитися: —звільняти працівників чи зберігати; якщо зберігати, то яким шляхом краще:
а) переводити на скорочені форми зайнятості;
б) використовувати на невластивих роботах, на інших об'єктах;
в) посилати на тривалу перепідготовку тощо;
здійснювати профпідготовку працівників власними силамичи шукати тих, хто вже має необхідну професійну підготовку;
набирати працівників із зовнішнього ринку праці чи перенавчати тих працівників, що підлягають вивільненню у зв'язку зі змінами в організації виробництва чи праці на підприємстві;
набирати додаткових працівників чи обійтися наявною чисельністю за умови раціональнішого їхнього використання;
—укладати гроші в підготовку «дешевих», але вузькоспеціалі-зованих робітників чи «дорогих», але мобільних тощо.
Політики менеджменту персоналу можна класифікувати за двома ознаками:
—рівнем усвідомлення тих правил і норм, які лежать в основі кадрових заходів, та безпосереднього впливу апарату управління на кадрову ситуацію в організації (пасивна, реактивна, превентивна, активна);
орієнтацією на власний або зовнішній персонал, тобто ступінь відкритості стосовно зовнішнього середовища для формування кадрового складу (відкрита, закрита).
19. Характеристика пасивної політики менеджменту персоналу.
Пасивна політика менеджменту персоналу проявляється тоді, коли організація не має чітко вираженої програми дій стосовно персоналу; коли кадрова робота зводиться до ліквідації негативних наслідків, особливо в конфліктних ситуаціях, коли керівництво, працюючи в режимі екстреного реагування, прагне загасити конфлікт будь-якими засобами без спроб зрозуміти причини та можливі наслідки; коли немає прогнозу кадрових потреб, оцінювання праці та персоналу, а також діагностики кадрової ситуації в цілому.
20. Характеристика реактивної політики менеджменту персоналу.
Реактивна політика менеджменту персоналу використовується керівництвом організацій, у яких здійснюється контроль за симптомами негативного стану в роботі з персоналом, причинами розвитку кризи: виникнення конфліктних ситуацій, відсутність достатньо кваліфікованої робочої сили й мотивації до високопродуктивної праці. У руслі такої політики керівництво організацій здійснює заходи щодо локалізації кризи, виявляє причини, що призвели до виникнення кадрових проблем, діагностує поточні ситуації та використовує заходи екстреної допомоги.
21. Характеристика превентивної політики менеджменту персоналу.
Превентивна політика менеджменту персоналу виникає тоді, коли керівництво організації має обґрунтовані прогнози розвитку ситуації, проте не має засобів для впливу на неї. Кадрові служби таких організацій здійснюють діагностику персоналу, а також прогнозують кадрові ситуації на середньостроковий період, потребу в кадрах, розробляють цільові кадрові програми.
22. Характеристика активної політики менеджменту персоналу.
Активна політика менеджменту персоналу використовується керівництвом, яке має не тільки прогноз, але й засоби впливу на ситуацію, а кадрова служба здатна розробляти антикризові кадрові програми відповідно до параметрів внутрішньої та зовнішньої ситуації. Залежно від того, що є основою для прогнозів та програм, активна політика менеджменту персоналу може бути або раціональною (усвідомленою), або нераціональною (мало підлягати алгоритмізації та опису).
23. Відкрита та закрита політика менеджменту персоналу.
Відкриту політику менеджменту персоналу застосовують молоді організації, які ведуть, як правило, агресивну політику завоювання ринку та орієнтуються на швидке зростання та стрімкий вихід на передові позиції у своїй галузі. Така організація використовує переважно бюрократичну модель системи менеджменту персоналу. Вона готова й навіть прагне прийняти або переманити будь-якого працівника іншої організації, якщо він має відповідну кваліфікацію. Закрита політика менеджменту персоналу можлива в організаціях, які орієнтовані на створення певної корпоративної атмосфери, формування особливого духу приналежності, а також якщо вони вірогідно працюють в умовах дефіциту кадрів. Така організація використовує переважно патерналістську модель системи менеджменту персоналу й орієнтується на приймання нових працівників тільки з низового посадового рівня, а заміщення посад середнього та вищого рівнів управління здійснюється з-поміж співробітників організації.
24. Зовнішні та внутрішні чинники стратегії та політики менеджменту персоналу. Вибираючи певну стратегію та політику менеджменту персоналу, роботодавець має враховувати чинники зовнішнього та внутрішнього середовища, які впливають також і на зміст програм і заходів з кадрової роботи.
ЗовнішніВимоги національного трудового законодавства
Взаємовідносини з профспілками, впливовість профспілок, твердість у відстоюванні інтересів працівниківТериторіальне розміщення організаціїСтан економічної кон'юнктури
Ситуація та перспективи розвитку ринку праці (кількісні та якісні характеристики пропозиції робочої сили, умови пропозиції)Попит на робочу силу з боку конкурентів, що впливає на рівень заробітної плати
ВнутрішніІєрархічна структура організаціїТехнології, що використовуютьсяВимоги виробництва, стратегії та цілі розвитку організаціїСтиль керівництваФінансові можливості організаціїМодель системи менвкджменту персоналуУмови праціКількісні та якісні характеристики трудового колективуВиробнича й управлінська культура, тобто цінності, соціальні норми, настанови поведінки
25. Механізм реалізації стратегії та політики менеджменту персоналу. Механізм реалізації політики менеджменту персоналу — це система планів, норм і нормативів, правил, традицій, процедур та комплекс організаційних, адміністративних, соціальних, економічних та інших заходів, спрямованих безпосередньо на підбір кадрів, їхнє розміщення, використання, профнав-чання, мотивацію, просування тощо.Тому не можна вважати, що зміст політики менеджменту персоналу обмежується найманням на роботу (аналіз робіт, розроблення вимог до виконавців, вибір джерел поповнення кадрів тощо), а стосується значно ширшого кола проблем та завдань, які випливають із сукупності сфер, підсистем та функцій менеджменту персоналу в організації.
На першому рівні узагальнення прийнято виокремлювати три сфери менеджменту персоналу, стосовно яких розробляється політика.
Управління працею – удосконалення виробничих процесів, розподіл та кооперація праці, проектування методів праці й організації робочих місць, контроль за трудовою дисципліною, поліпшення умов праці та її охорони, організація оплати праці і стимулювання.
Управління кадрами - комплектування й підготовка кадрів, оцінка й розстановка, організаця професійної адаптації, мотивація та виховання працівників, зниження плинності.
Управління соціально-демократичними процесами - допомога сім”ям, будівництво й утримання об”єктів соціально-культурного призначення, поліпшення медичного обслуговування, організація дозвілля, розвиток підсобних господарств, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня працівників.
На другому рівні узагальнення в системі менеджменту персоналу виокремлюють такі підсистеми та функції лінійного та функціонального управління, стосовно яких розробляється політика:
Підсистема планування та маркетингу персоналу (розроблення стратегії та політики управління персоналом, аналіз кадрового потенціалу, аналіз ринку праці, організація кадрового планування, планування й прогнозування потреби в персоналі, організація реклами, підтримання взаємозв'язку із зовнішніми джерелами, які забезпечують організацію кадрів).
2. Підсистема найму й обліку персоналу (організація наймання персоналу, організація співбесід, оцінки, відбору та прийому персоналу, облік прийому, переміщень, заохочень і звільнень персоналу, управління зайнятістю персоналу, діловодство).
Підсистема трудових відносин (аналіз і регулювання групових і особистісних відносин, а також відносин керівництва, управління виробничими конфліктами та стресами, соціальнопсихологічна діагностика, дотримання етичних норм і взаємовідносин, управління взаємодією з профспілками, розгляд скарг і претензій, управління стабільністю трудового колективу, аналіз плинності кадрів, планування виходу на пенсію).
Підсистема використання персоналу (розстановка персоналу, розроблення посадових інструкцій, регламентація роботи, контроль за трудовою дисципліною).
Підсистема управління умовами праці (дотримання вимог психофізіології праці, ергономіки праці, технічної естетики, охорона праці й техніки безпеки, охорона довкілля, воєнізована охорона організації й окремих посадових осіб).
6. Підсистема розвитку персоналу (професійна орієнтація персоналу, професійна підготовка персоналу, перепідготовка й підвищення кваліфікації персоналу, уведення в посаду, адаптація нових працівників, оцінювання кандидатів на вакантну посаду, поточне періодичне оцінювання кадрів, організація раціоналізації й винахідництва, реалізація ділової кар'єри та службово-професійного просування, організація роботи з кад-.ровим резервом).
7. Підсистема мотивації поведінки персоналу (управління мотивацією поведінки персоналу, тарифікація трудового процесу, розроблення систем оплати праці, форм участі персоналу в прибутку і капіталі, форм морального заохочення, організація нормативно-методичного забезпечення системи управління персоналом).
8. Підсистема соціального розвитку (організація харчування, управління житлово-побутовим обслуговуванням, розвиток культури й фізичного виховання, забезпечення охорони здоров'я та відпочинку, забезпечення дитячими установами, управління соціальними конфліктами та стресами, організація соціального страхування та забезпечення продуктами харчування й товарами народного вжитку).
9.Підсистема розвитку оргструктур управління (аналіз наявної оргструктури управління, проектування нової оргструктури управління, розроблення штатного розкладу, формування нової оргструктури управління, розроблення та реалізація рекомендацій з розвитку стилю та методів управління).
10.Підсистема правового забезпечення (дотримання трудового законодавства в трудових відносинах, узгодження розпорядчих документів з управління персоналом, проведення консультацій з правових питань).
11. Підсистема інформаційного забезпечення (статистичний облік персоналу, інформаційне й технічне забезпечення управління персоналом, забезпечення персоналу науково-технічною інформацією, організація роботи органів масової інформації).
12. Підсистема організації праці (нормування праці, організація й обслуговування робочих місць).
13. Підсистема лінійного управління (управління організацією в цілому, управління окремими функціональними та виробничими підрозділами)
Окрім того, що політика формується стосовно кожної сфери, підсистеми та функції менеджменту персоналу, вона формується також стосовно всіх працівників організації в цілому (у такому разі вона має загальний характер) та стосовно окремих підрозділів, функціональних професійних груп та категорій персоналу (у такому разі вона має частковий характер).
Отже, політика менеджменту персоналу формує:
вимоги до робочої сили на стадії її наймання (щодо статі, віку, стажу, рівня спеціальної підготовки і т. ін.);
ставлення до «капіталовкладень» у робочу силу, до цілеспрямованого впливу на розвиток тих чи інших сторін зайнятої робочої сил й;
ставлення до стабілізації колективу (усього чи певної його частини);
-—ставлення до характеру підготовки нових працівників на підприємстві, її глибини й широти, а також до перепідготовки кадрів;
ставлення до внутрішньофірмового руху кадрів .
26.. Принципи стратегії та політики менеджменту персоналу.
До загальних принципів формування політики менеджменту персоналу, характерних для більшості фірм, можна віднести такі: науковість (використання сучасних наукових розроблень у сфері управління працею, кадрами та соціально-демографічними процесами для забезпечення найвищого соціально-економічного ефекту); справедливість; комплексність та системність (охоплення всіх сфер роботи з персоналом та врахування взаємозв'язку й взаємозалежності окремих її складових, економічних, організаційних, соціальних та інших видів аспектів, позитивних та негативних впливів деяких кадрових заходів тощо); послідовність; дотримання трудового законодавства; рівність і відсутність дискримінації; економічність (забезпечення окупності витрат на заходи з управління персоналом); конкретність та адресність.
3 принципами формування політики менеджменту персоналу тісно пов'язані вимоги, які висуваються до менеджменту сучасного підприємства. Основними з них є такі:
1. Взаємозалежність та взаємообумовленість із функціональною стратегією менеджменту персоналу та загальною стратегією розвитку організації.У такому контексті політика менеджменту персоналу спрямована на кадрове забезпечення реалізації останньої.
2. Стабільність та гнучкість. Політика менеджменту персоналу повинна поєднувати в собі дві протилежні засади — бути досить стабільною та водночас бути досить динамічною або гнучкою (змінюватися відповідно до зміни стратегії підприємства, виробничої й економічної ситуації).
3. Економічна обґрунтованість. Формування політики менеджменту персоналу має спиратися на економічні розрахунки, які виходять з реальних можливостей організації.
4. Індивідуальний підхід до кожного зі своїх працівників та значимість ролі людських ресурсів організації.
Орієнтація на довготривале планування.
6. Соціальна спрямованість. Політика менеджменту персоналу має орієнтуватися на одержання не тільки економічного, але й соціального ефекту та забезпечувати належний соціальний захист працівників.
7. Активність. Політика менеджменту персоналу сучасної організації має бути спрямована на активний вплив на робочу силу в усіх фазах її відтворення. Наприклад, у фазі формування робочої сили будь-яка організація не може обмежуватися роллю пасивного споживача робочої сили, а має розширювати межі своєї діяльності в напрямі пошуку й залучення кваліфікованих працівників, забезпечувати подальший їхній розвиток у межах організації, а також закріплення на робочих місцях для тривалої зайнятості тощо.
27. Залежність стратегії та політики менеджменту персоналу від генеральної стратегії розвитку організації.Під управлінською стратегією розуміють загальну концепцію того, яким чином досягаються цілі організації, вирішуються проблеми, які стоять перед нею, і розподіляються необхідні для цього обмежені ресурси.
Елементами управлінської стратегії є такі: система цілей (місія, загальнофірмові та специфічні цілі), пріоритети (головні принципи розподілу ресурсів), правила здійснення управлінських дій.
Політика менеджменту персоналу органічно пов'язана з функціональною стратегією менеджменту персоналу, яка підпорядкована завданню реалізації генеральної стратегії. Тому вона виходять з останньої, розвиває і деталізує її.
Умовно генеральні стратегії,можна розділити на дві групи: стратегії функціонування (вони пов'язані з поведінкою організації на ринку й мають три різновиди — лідерство в низьких витратах, диференціація й фокусування) і роз-витку)(зростання, помірного зростання, скорочення та комбінована) .
Стратегія лідерства в низьких витратах орієнтує організацію на отримання додаткового прибутку за рахунок економії на постійних витратах, які створюються внаслідок максимізації обсягів продажу стандартних товарів повсякденного попиту й завоювання нових ринків на основі зниження цін. Відповідна їй функціональна стратегія менеджменту персоналу повинна орієнтуватися переважно на залучення та закріплення працівників масових професій середньої кваліфікації.
Стратегія диференціації полягає в концентрації організацією своїх зусиль на кількох напрямах, де вона прагне досягти переваги над іншими. Відповідна їй стратегія менеджменту персоналу повинна орієнтуватися на персонал вузької спеціалізації та максимально високої кваліфікації — наукових працівників, дослідників, проектан-тів. Від менеджерів тут вимагається лідерські й підприємницькі здібності.
Стратегія фокусування передбачає вибір фірмою певного сегмента ринку та реалізацію на ньому однієї з двох попередніх стратегій.
Стратегія зростання характерна в першу чергу для молодих організацій, які прагнуть зайняти позиції лідера, або для тих, які знаходяться на вершині науково-технічного прогресу. Відповідна стратегія менеджменту персоналу повинна бути спрямована на залучення персоналу особливо високої кваліфікації з творчими й підприємницькими здібностями. Найважливішими аспектами управління персоналом у такому разі є такі: створення належної системи оплати праці й мотивації, формування сприятливого психологічного клімату, сприяння творчості, постійне підвищення кваліфікації, забезпечення можливостей службового й наукового зростання.
Стратегія помірного зростання притаманна організаціям, які твердо стоять на ногах і діють у традиційних сферах, наприклад таким, що працюють у галузі автомобілебудування. Для них також є характерним зростання в багатьох напрямах, але повільними темпами, тому що швидке зростання вже непотрібне й навіть небезпечне. Орієнтація стратегій менеджменту персоналу в даному разі така: залучення й закріплення кадрів, стабілізація персоналу.
Необхідність стратегії скорочення масштабів діяльності, або дезінвестування, виникає в періоди перебудови діяльності організації, коли потрібно провести її «санацію», позбутися всього за-старілого. Основні моменти відповідної стратегії менеджменту персоналу будуть полягати в масових звільненнях і допомозі з працевлаштування, стимулюванні дострокового виходу на пенсію, збереження найціннішої частини персоналу, перекваліфікації працівників.Практично не розглядаються проблеми набору нових працівників, підвищення кваліфікації тощо.
Комбінована або селективна стратегія містить в певному співвідношенні елементи попередніх. При цьому одні підрозділи організації розвиваються швидко, інші або помірно, або стабільно, або скорочують свою діяльність.
Стратегії можуть бути різними також і за своїм характером. У цьому сенсі виділяють три види стратегій: наступальну, наступально-оборонну (стратегія стабілізації) та оборонну (стратегія виживання). Як правило, наступальний характер мають стратегії зростання й помірного зростання; наступально-оборонний — комбінована стратегія; суто оборонний — стратегія скорочення діяльності.
29.Нормативно-правова база менеджменту персоналу.
Нормативно –правова база з МП включає: законодавство про працю, що складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.Кодекс законів про працю У визначає правові гарантії і засади здійснення права громадянами розпоряжатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини всіх працівників тощо. Закон “Про оплату праці” визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання тощо.
Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової д-ності, регулює за участю відповідних держ-их органів відносини між власником п-ства, установи і орг-ї або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та вир-чого серед-ща і встановлює єдиний порядок орг-ї охорони праці в Україні. Також до нормативно-правової бази відноситься ЗУ “Про зайнятість населення”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів”,“Про колективні договори і угоди” тощо.Нормативною база для грегламентації посадових обов язкив служать законодавчі акти, відомчі інструкції, статути організацій, накази і розпорядження керівників організацій, чинні тарифно кваліфікаційні довідники - правил, положень, норм, інструкцій, рекомендацій, характеристик тощо
30.Кодекс законів про працю України та його значення в менеджменті персоналу.
Кодекс законів про працю У визначає правові гарантії і засади здійснення права громадянами розпоряжатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючі зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільносго в-ва, поєднання на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо сус-ва в першу життєву потребу працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Кодекс законів про працю У складається з 18 глав. Він вклюає загальні положення, колективний договір, трудовий договір, робочий час, счас відпочинку, нормування праці, оплата праці, гарантії і компенсації, трудова дисципліна, охорона праці, праця жінок, молоді; пільги, індивідуальні трудові спори, професійні спілки, державне соціальне страхування, нагляд і контроль за додержанням законодавства.
Значення в менеджменту персоналу має найсуттєвіше, томущо є одним з головних законів, які використовуються при управлінні персоналом. Визначає основні умови укладання на п-вах колективних та трудових договорів, визначає регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, забезпечує встановлення тривалості робочого часу та часу відпочинку, встановлює нормативи праці, систему оплати праці, умови найму та зввільнення працівників.
31. Закон України «Про оплату праці» та його значення в менеджменті персоналу.
Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства) , а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований назабезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Складається: загалні положення (заробітна плата, структура заробітної плати, мінімальна заробітна плата, джерела тощо) , державне регулювання праці (сфера державного регулювання оплати праці, умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, порядок встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати тощо) , договірне регулювання оплати праці (система договірного регулювання оплати праці, організація оплати праці на підприємствах, оплата праці за контрактом тощо) , право працівника на оплату праці та їх захист (права працівників) в заключних положеннях – контроль за додержанням прав законодавства.
Значення закону в МП полягає в тому, що він визначає основні умови оплати праці на п-вах, регулює встановлення оплати праці, встановлює ефективну ситему матеріального і морального стимулювання праці, оцінювання рез-тів праці.
32. Закон України «Про охорону праці» та його значення в менеджменті персоналу.
Закон України “Про охорону праці” вводився в дію Постановою ВР №2695-12 від 14.10.92. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової д-ності, регулює за участю відповідних держ-их органів відносини між власником п-ства, установи і орг-ї або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та вир-чого серед-ща і встановлює єдиний порядок орг-ї охорони праці в Україні.
Закон України “Про охорону праці” включає розділи: Загальні положення; Гарантії прав громадян на охорону праці; Орг-я охорони праці на вир-ві; Стимулювання охорони праці; Держ-і міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці; Держ-е упр-ня охороною праці; Держ-ий нагляд і громадський контроль за охороною праці; Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.
Значеняня цого закону в МП полягає в тому, що за його допомогою, на п-вах створюються сприятливі умови праці, полегшення праці, хдійснюється запобігання травматизму і професійних захворююаннь.
33. Структура і призначення «Класифікатора професій ДК 003-95».
Класифікатор професій ДК003-95 затверджено наказом Державного Комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27 липня 1995 року №257. Його використовують на підприємствах для характеристики структури песоналу організації. Він містить такі складові: код розділу класифікатора професій,назва розділу кваліфіквційної групи
В Україні назви категорій персоналу стандартизовані, отже всі організації повинні дотримуватись стандартизованих назв.
Класифікатор професій ДК 003-95 містить такі стандартизовані назви категорій персоналу:1.законодавці, вищі державні службовці, керівники;2.професіонали;3.фахівці;4.технічні службовці;5.робітники сфери торгівлі та побутових послуг; 6.кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства; 7.кваліфіковані робітники з інструментом; 8.оператори та складальники устаткування і машин; 9.найпростіші професії.
Класифікатор професій є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації.
Структурно класифікатор складається з кодів і назв класифікаційних угрупувань (розділів, підрозділів, класів, підкласів та груп професій) .
Абетка кодів складається з цифр від 0 до 9 та крапки.
Ознаки класифікації розташовано в такій послідовності: рівень освіти (перший рівень класифікації – розділи професій) ; спеціалізація (другий, третій, четвертий рівні класифікації – підрозділи, класи та підкласи професій); кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються (п’ятий рівень класифікації – групи професій) .
34. Документи, які належать до нормативно-правової бази менеджменту персоналу та розробляються керівництвом організації для внутрішнього використання:
Нормативно-правовою базою менеджменту персоналу є також документи, які розробляються та затверджуються керівництвом організації для внутрішнього використання. До таких документів слід віднести такі: Правила внутрішнього трудового розпорядку, у яких фіксуються: загальні положення; порядок працевлаштування та звільнення працівників; головні обов'язки працівників; головні обо в'язки адміністрації; робочий час та його використання; заохочення за успіхи в роботі; відповідальність за порушення трудової дисципліни. Завдання менеджменту персоналу, для використання яких використовується Правила внутрішнього трудового розпорядку - працевліштування та звільнення працівників; контроль за використанням робочого часу.Колективний договір, який укладається між власником або вповноваженим ним органом та профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом для регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та вповноважених ними органів. Завдання менеджменту персоналу, для використання яких використовується Колективний договір - оплата праці; умови праці; організація робочих місць; професійна та соціальна адаптація; охорона праці; нормування праці; проектування трудових процесів.
Положення про структурні підрозділи організації — документи, які регламентують діяльність певних структурних підрозділів: їхні завдання, функції, права, відповідальність, взаємозв'язки з іншими структурними ланками організації. Завдання менеджменту персоналу, для використання яких використовується Положення про структурні підрозділи організації - поділ і кооперування праці; організація персоналу в організації.
Посадові інструкції — документи, які регламентують діяльність посадових осіб і містять дані про їхні завдання та обов'язки, права, відповідальність, вимоги до знань, умінь, майстерності, кваліфікаційні вимоги, взаємозв'язки з іншими виконавцями та структурними ланками. Завдання менеджменту персоналу, для використання яких використовується Посадові інструкції - професійний підбір кадрів; охорона праці; оцінювання персоналу; оплата праці; планування карєри; оцінювання персоналу.
35.Науково-методичне забезпечення менеджменту персоналу.
Науково-методичне забезпечення менеджменту персоналу — це сукупність документів організаційно-методичного, нормативно-технічного й техніко-екокомічного характеру, які визначають норми, правила, вимоги, характеристики та інші дані, що використовуються для вирішення завдань організації праці та менеджменту персоналу.
Науково-методичне забезпечення менеджменту персоналу містить дві групи документів:
- документи, які визначають норми, правила, вимоги, характеристики та інші дані, розробляються й затверджуються відповідними компетентними органами (міністерствами, відомствами, іншими державними органами й міжнародними організаціями);
- документи, які розробляються для внутрішнього користування й затверджуються керівництвом організації.
До першої групи документів науково-методичного забезпечення менеджменту персоналу слід віднести:
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників — систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій, які наведено в класифікаторі професій.
Довідник складається з випусків і розділів випусків, які згруповано за основними видами економічної діяльності, виробництва й робіт.Кожен випуск або розділ випуску містить обов'язкові частини, співвідносні з розділами класифікації професій за класифікатором професій. Зміст випуску або розділу випуску складається зі вступу та кваліфікаційних характеристик, розташованих в абетковій послідовності з порядковими номерами, а також допоміжних переліків професій з діапазонами розрядів.
Міжгалузеві норми та нормативи призначені для нормування однакових трудових процесів на підприємствах різних галузей виробництва. На багатьох підприємствах існують роботи, які виконують робітники однакових професій. Окремі види верстатних, слюсарних, ремонтних та інших робіт виконуються майже на всіх підприємствах різних галузей промисловості. Міжгалузеві норми та нормативи з праці розробляються відповідними науково-дослідними або проектно-технологічними організаціями з урахуванням організаційно-технічних умов і прогресивного досвіду організації виробництва та праці.
Конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці (МОП) — це форма міжнародних норм з питань, які належать до компетенції МОП. Конвенції та рекомендації МОП призначено для використання державами-членами МОП і міжнародним співтовариством. Їх приймають на Міжнародній конференції праці.
Поширеним типом документів, що належать до науково-методичного забезпечення менеджменту персоналу, є відомчі технологічні розробки, інструкції, правила виконання певних процесів і процедур, які використовуються в різних галузях економіки. Наприклад, у Державній службі зайнятості використовується «Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України», на митницях застосовуються затверджені типові технологічні схеми митного оформлення вантажів у різних умовах (аеропортах, морських портах, пунктах пропуску автомобільного транспорту).
Єдину технологію обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України розроблено Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості. Цей документ містить методи надання соціальних послуг незайнятим громадянам та роботодавцям, які звертаються до державної служби зайнятості. Серед них такі:
—залучення безробітних до самостійної зайнятості;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 16