1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Ім'я файлу: Відповіді Менеджмент персоналу..docx
Розширення: docx
Розмір: 285кб.
Дата: 29.06.2020
скачати

  • розірвання трудового договору за вимогою профспілкового органу;

  • переведення працівника за його згодою на інше підпри­ ємство або перехід на виборну посаду;

  • відмова працівника від переходу на роботу в іншу міс­цевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із суттєвими змінами умов праці;

—засудження працівника до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем проживання тощо;

  • направлення працівника постановою суду в лікувально-тру­довий профілакторій;

  • підстави, передбачені контрактом.

Звільнення працівників за власним бажанням з поважних при­чин (у строк, про який просить працівник) здійснюється в разі:

— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу міс­ цевість, направлення на роботу або для проходження служби за кордоном;

—хвороби, яка перешкоджає продовженню роботи або про­живання в даній місцевості (згідно з висновками медичної ко­місії);

— необхідності догляду за хворими членами сім'ї (за наявнос­
ті медичного висновку) або за інвалідами І групи;

—переїзду в іншу місцевість у порядку організованого набору робітників, сільськогосподарського переселення, громадського призову, а також в інших випадках, коли згідно з рішенням Уря­ду адміністрація змушена безперешкодно відпускати працівників для роботи на підприємствах та організаціях окремих галузей на­родного господарства;

—обрання на посади, які заміщаються за конкурсом;

—зарахування у вищі, середні спеціальні або інші учбові зак­лади, в аспірантуру, клінічну ординатуру;

— порушення адміністрацією колективного або трудового до­
говору;

—звільнення за власним бажанням інвалідів, пенсіонерів за віком, вагітних жінок, матерів, які мають дітей віком до 8 років, працівників, які мають на своєму утриманні трьох та більше дітей, які не досягли 16 років (учні — 18);

—з інших поважних причин.

Розірвання угоди з ініціативи роботодавця допускається в та­ких випадках:

  1. ліквідація підприємства, організації, скорочення чисель­ності або штату працівників;

  2. виявлено невідповідність працівника посаді або роботі, яку він виконує, унаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я;

  3. систематичне невиконання працівником без поважних при­чин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку;

  4. прогул, зокрема відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин;

  5. нез'явлення на роботу протягом більше чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи від­ пустки у зв'язку з вагітністю та родами, якщо іншого не передба­чено законом;

  6. поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

  7. поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

  8. учинення за місцем роботи розкрадання (зокрема дрібного) майна власника, установленого вироком суду, що набрав закон­ної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить нак­ ладання адміністративного стягнення або застосування заходів гро­мадського впливу;

додаткові підстави, які застосовуються за певних умов (од­нократне грубе порушення трудових обов'язків працівником; винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього власника або вповноваженого ним органу; учинення працівником, який виконує виховні функції, аморального про­ступку, не сумісного з продовженням даної роботи
110 Наслідки та практи­чні дії роботодавців за умов скорочення працівників.

Наслідки та практичні дії роботодавців за умов скорочення працівників розрізняються, по-перше, залежно від причин виві­льнення, до яких можна віднести: закриття виробництва; удоско­налювання організації праці; рішення первинного трудового ко­лективу (бригади) працювати з меншою кількістю робітників; упровадження нової техніки й технології; зменшення змінності роботи виробничих підрозділів підприємства; скорочення обсягів виробництва. По-друге, наслідки та практичні дії роботодавців за умов скорочення працівників розрізняються залежно від того, як вивільнення буде погоджено з плинністю кадрів на підприємстві. Перед роботодавцями завжди постає питання, наскільки можливе сполучення процесів скорочення кадрів та плинності, щоб робоча сила, яка підлягає вивільненню, не звільнялася, а компенсувала втрати в робочій силі у зв'язку з плинністю. Вихід можна знайти в тому, щоб здійснювати скорочення не одноразово, а рівномірно протягом тривалого періоду, маючи на увазі, що плинність кадрів відносно рівномірна протягом року.

По-третє, наслідки та практичні дії роботодавців за умов ско­рочення працівників можуть розрізнятися, якщо враховувати не тільки кваліфікацію робочої сили, яку планується вивільнити, але й характер професійної підготовки, що дасть можливість поєдна­ти такі завдання вивільнення та просування працівників. Цілком очевидно, що легше вирішити проблему працевлаштування в межах підприємства або поза ним робітників з універсальною чи тривалою теоретичною підготовкою в системі профтехосвіти, а не з вузькоспеціалізованою підготовкою.

Отже, оцінка майбутнього вивільнення робочої сили на під­приємстві та реальної величини її звільнення заснована на взає­мозв'язку коливання чисельності внаслідок зміни обсягу вироб­ництва, плинності кадрів та появи вакантних робочих місць, результатів соціологічних опитувань щодо бажання працівників брати участь у професійній мобільності, а також організації на підприємстві професійно-кваліфікаційного просування працівни­ків. Результати подібних розрахунків висвітлюються у відповід­них розділах балансу кваліфікованої робочої сили [3, с. 149].

За часткою працівників, яких було працевлаштовано на само­му підприємстві з-поміж тих, яких планувалося вивільнити, мож­на судити про результативність заходів зі збереження колективу. Загальну характеристику фактичного вивільнення працівників можна одержати з щомісячної статистичної звітності.

Відповідно до діючих інструктивних матеріалів, підприємство має подати в територіальний центр зайнятості населення інфор­мацію про вивільнення працівників за два місяці до вивільнення, вказуючи підстави та строки вивільнення, назви професій, спеці­альностей, кваліфікації, розмір оплати праці тощо, а в десятиден­ний строк вивільнення списки фактично вивільнених.

111.Система за­ходів пристосування персоналу до економічних змін.

Пристосування кадрів до змін на підприємстві, як правило, роз­глядається в двох варіантах:

а) у разі дефіциту кадрів:

—збільшення робочого часу (надурочні, робота у вихідні дні);

— набір нової робочої сили;

б) у разі надлишку кадрів:

—скорочення працівників;
—скорочення робочого часу;

— інші методи (скорочення заробітної плати, соціальних вип­
лат, витрат на робочий процес тощо).

Детальніша система заходів пристосування персоналу (за їхнього надлишку) до економічних змін може містити такі чотири пункти:

1. Пристосування персоналу за постійного складу всього пер­соналу та постійного робочого часу: зниження додаткових доб­ровільних послуг та особливих винагород; передача найманих працівників іншим підприємствам; відмова від сторонніх послуг і передача їх для виконання власному персоналу (наприклад, огляд та ремонт виконуються власними силами); вибір робіт, проектів та навчання (наприклад, виробництво про запас, довготривалий технічний догляд, підвищення кваліфікації тощо); перенесення часу роботи та відпусток; внутрішньофірмові переміщення персоналу; скорочення інтенсивності праці (наприклад, відмова від відрядної праці).

  1. Пристосування персоналу за постійного складу персоналу, але зі скороченим робочим часом: скорочення часу надурочної роботи; дозвіл неоплачуваних невиходів на роботу (наприклад, неоплачувані відгули та відпустки); уведення неповного робочо­ го дня (скорочення звичайного робочого часу на одного наймано­го працівника); тривале скорочення регулярного робочого часу (як правило, без компенсації зарплати).

  2. Пристосування персоналу скороченням складу персоналу без звільнень постійного персоналу: припинення найму (місця, які звільняються, не заміщаються); тимчасові трудові угоди після закінчення терміну дії не поновлюються); заохочення плинності (допомога працівникам у пошуках роботи); припинення трудових відносин за згодою (як правило, з компенсацією); достроковий вихід на пенсію.

  3. Пристосування персоналу звільненнями постійного пер­соналу: окремі звільнення; тимчасові звільнення; масові звільнення: а) з наданням допомоги в працевлаштуванні на ін­ших підприємствах або підвищенні кваліфікації, б) відповідно до соціального плану (наприклад, виплата компенсацій, тимчасова виплата зарплати після звільнення), в) без соціальних га­рантій.


112. Практика пристосування персоналу до економічних змін у зарубіжних фір­мах та компаніях.

Пристосування персоналу до економічних змін, наприклад, на японських підприємствах, які практикують систему «пожиттєво-го найму», досягається за допомогою гнучкості витрат на робочу силу, яка передбачає, по-перше, наявність чотирьох основних час­тин у системі оплати праці: прямих виплат (базової ставки та надбавки), побічних виплат (компенсацій), бонусів (премій), пенсійних виплат. Винагорода доплачується до базової ставки залежно від доходів фірми. Ця система участі в доходах фірми дає можливість японським підприємствам пристосовуватись до скорочення обсягів продажу зменшенням виплати винагород, а не зниженням зайнятості. Отже, фінансовий тягар розподіляєть­ся на всіх. Кожен втрачає небагато, але ніхто не втрачає всього. За думкою західних економістів, у цьому полягає причина того, що японська економіка післявоєнного періоду характеризується порівняно меншим рівнем інфляції та безробіття, ніж економіка більшості промислово розвинутих країн.

По-друге, як правило, кожна японська фірма веде перегово­ри безпосередньо зі своїми працівниками, у яких є серйозні причини зіставляти свої вимоги до заробітної плати з можливостями фірми, тому що в іншому разі під загрозою виявляться їхні робочі місця.

По-третє, гнучкості витрат на робочу силу сприяє дотримання принципів трудової моралі, яка характеризує загальноприйнятий порядок внутріфірмової поведінки в разі виникнення економіч­них труднощів:

зменшення надурочних робіт і витрат на їхню оплату; скоро­чення заробітної плати, починаючи зверху, причому високоопла-чувані працівники, як правило, самі подають заяви на зниження своєї заробітної плати;

припинення найму нової робочої сили; керівництво фірми звер­тається до персоналу з проханням добровільно залишити роботу з одержанням вихідної допомоги тощо.

Аналізуючи заходи роботодавців з пристосування персоналу до змін на підприємстві, ми зустрічаємося з таким поняттям, як «три­лисник»: постійні працівники, тимчасові працівники (неповний ро­бочий час, сумісництво тощо), периферійна робоча сила, (субпідря­дники, надомники). «Листки» відлітають, починаючи з останнього.

Пристосування персоналу до економічних змін добре видно з моделі організації робочого часу фірмою «Контрол Дейта» (США). Для підтримання стабільності зайнятості ця фірма створила де­сять «захисних кіл» [5, с. 245].

Перше коло — це довгострокова стратегія досліджень та роз­робок, згідно з якою у виробництво мають регулярно вводитись нові вироби (кращий захист від скорочення персоналу — це зрос­тання виробництва, а також можливість випуску нових конкурен­тоспроможних виробів).

Друге коло — це контроль плинності робочої сили (де це мож­ливо, прагнуть не заміщати звільнювані робочі місця, що звіль­нилися після працівників, які вийшли на пенсію).

Третє коло — це ефективне використання працівників, зайня­тих неповний робочий день. Ці працівники забезпечують значну гнучкість у задоволенні фірмою мінливого попиту на продукцію, що виробляється.

Четверте коло — це використання субконтрактів. У кращі часи фірма перездає стороннім підприємствам певну частину своєї роботи, яка не є трудоінтенсивною, і знову повертається до її виконання власними силами в періоди зниження ділової активності.

П'яте коло — це виконання робіт за субпідрядами за конт­рактами з тюремними організаШосте коло — це використання внутрішньофірмових перемі­щень працівників.

Сьоме коло — це надання неоплачуваних літніх відпусток (приб­лизно 10 % працівників фірми вибирають такий шлях, щоб побу­ти влітку з дітьми або з чоловіком-викладачем).

Восьме коло — це неоплачуваний вільний час (багато праців­ників віддають перевагу чотириденному робочому тижню або навчальній мінівідпустці).

Дев'яте коло — це подовжені святкові дні, які частково не оплачуються.

Десяте коло — це конкурентоспроможність виробів та висока продуктивність.

Зіткнувшись з необхідністю звільнити 4800 робітників у період спаду 1982—1983 pp., фірма зробила свою першу спробу здійс­нити цю стратегію, і в результаті тимчасово звільнила тільки 600 осіб. Проте в 1985 р. вона вимушена була піти на суттєвіші звільнення, тому що не було враховано десяте коло.

Отже, усі дії підприємства з узгодження фактичної чисельнос­ті з необхідною можна звести в дві групи:

1) чисельна адаптація — звільнення зайвої чисельності або набір із зовнішнього ринку праці в разі потреби в робочій силі;

2) функціональна адаптація власної робочої сили до мінливих потреб виробництва:

  • використання нестандартних режимів робочого часу та най­ манням працівників;

  • організація внутрішньозаводського руху робочої сили, зок­рема професійної мобільності.

Слід зазначити, що нині за рубежем використовується й такий різновид чисельної адаптації, як лізинг персоналу [3, с. 115].

Суть лізингу полягає в тому, що самостійна фірма (кредитор) передає на певний строк своїх співробітників, з якими вона має трудовий договір, у розпорядження іншої фірми (позичальника), зобов'язуючи цих співробітників протягом терміну «оренди» працювати на фірмі-позичальнику. При цьому трудовий договір з фірмою-кредитором зберігає чинність.

Лізинг персоналу часто є засобом збереження кваліфікованої робочої сили на період зниження економічної активності під­приємства (з початком економічного підйому працівника повер­тають на свою фірму) або, навпаки, способом позбутися не­дбайливих чи недостатньо перспективних працівників. З оста­ннього випливають переваги лізингу для фірми-позичальника,оскільки він полегшує процес звільнення від робочої сили в разі скорочення потреби в ній.

Саме через нерозробленість нормативних актів стримується використання подібної практики трудових відносин на вітчизня­них підприємствах.
113. Методи розрахунку втрат від надмірного руху та звільнення працівників.

Наймаючи або звільняючи працівників, організація, як правило, ставить перед собою певні питання, зокрема такі: яких витрат потребує використання різноманітних джерел набору пер­соналу, чи варто здійснювати повну технологію відбору персона­лу або всі процедури адаптації з погляду наявних коштів, яка ефективність вкладання коштів у «людський капітал», яких збит­ків завдає підприємству плинність кадрів тощо. Тобто, так чи інак­ше, підприємство регулярно має обліковувати й оцінювати ви­трати та збитки, пов'язані з заміною працівників.

Очевидно, що від результатів обліку й оцінювання витрат та збитків від заміни кадрів, тобто від розмірів витрат і збитку, спів­відношення їхніх складових тощо залежить вибір стратегії та по­літики менеджменту персоналу в цій сфері. Вивчаючи результати обліку й оцінювання витрат та збитків від зміни кадрів, підпри­ємство може визначитися щодо термінів навчання, термінів адап­тації, витрат на звільнення та приймання працівників тощо. Цьо­му сприяє проведення досліджень економіко-соціологічного харак­теру для виявлення фактичних витрат коштів і термінів тривало­сті процесів, пов'язаних з відновленням кадрів, а також розробки відповідних нормативів стосовно різних категорій і професійних груп працівників.

Розрахунки варто здійснювати за допомогою модульного прин­ципу, за яким виділяються певною мірою стандартні види витрат і можливого збитку (втрат), що є своєрідними модулями. Так, зо­крема, витратами є платежі, пов'язані з процедурою приймання та звільнення працівника, з різною за тривалістю підготовкою кад­рів, а до збитку варто віднести, наприклад, утрати у випуску про­дукції через простій вакантного робочого місця в очікуванні на­ймання працівника, утрати в продуктивності праці в період, що передує звільненню, а також під час адаптації.

Вибравши свою політику менеджменту персоналу та комплек­туючи кадри, підприємство буде виходити з конкретної ситуаціїта властивої їй кількісної характеристики: загального набору ви­трат (затрат), видів витрат, упущеної вигоди. Кращий варіант ви­рішення зв'язаний, природно, з мінімізацією витрат.

Модульний підхід до характеристики збитку чи витрат, ма­ючи універсальний характер, може бути застосований і для оцінки ефективності створення та розвитку на підприємстві елементів власної соціально-побутової інфраструктури як пе­редумови скорочення плинності, залучення й закріплення ква-ліфікованіших кадрів. Витрати на створення та розвиток соціа­льно-побутової інфраструктури зіставляються з можливим скороченням збитку від плинності, а також підвищенням ефек­тивності виробництва від використання кваліфікованішої ро­бочої сили.
114. Значення та завдання регулювання трудової діяльності персо­налу організації.

Поточна діяльність і розвиток будь-якої організації за­безпечуються її персоналом. Чим більше людей залучено до спі­льної діяльності в організації, тим складнішим і відповідальні-шим є процес регулювання цієї діяльності. Навіть у малочисель-ній організації спільна діяльність персоналу є дуже розмаїтою та складною. Вона відбувається в просторі й часі, супроводжується використанням різноманітних ресурсів (матеріальних, енергетич­них, грошових, інформаційних), потребує великих витрат управ­лінської праці на нормування, планування, мотивацію, координа­цію, облік, контроль тощо. Тому лише системний підхід до регу­лювання спільної діяльності персоналу може гарантувати досяг­нення позитивного результату.

Системність в організації діяльності персоналу означає обо­в'язковість висококваліфікованого вирішення всіх її складових елементів у потрібний час. Недостатня увага до будь-якого еле­менту регулювання діяльності, яким би малозначним і дріб'язко­вим він комусь не здавався, може суттєво зашкодити виробницт­ву, а витрати на інші елементи перетворити в непоправні збитки.

Основні завдання регулювання трудової діяльності персоналу такі:

—забезпечення високопродуктивної праці всіх категорій пер­соналу;

— підтримання якості продукції та послуг на конкуренто­спроможному рівні;

  • створення безпечних умов праці;

  • підтримання в трудовому колективі сприятливого соціаль­
    но-психологічного клімату.

Регулювання трудової діяльності персоналу за метою, змістом і значенням має багато спільного з організацією праці, тому їх нелегко відокремити одне від одного, та в цьому й нема потреби. Головне — чітко визначити, які лінійні керівники, функціональні підрозділи, допоміжні виробництва за що відповідають.

Регулювання трудової діяльності персоналу — це системно організований процес забезпечення й підтримання високоефектив­ної праці кожного окремого працівника й трудового колективу в цілому; це найважливіше й постійне завдання менеджменту пер­соналу в організації.
115.Чинники ефективності діяльності організації.

Ефективність трудової діяльності персоналу залежить і фор­мується під впливом багатьох різнопланових чинників. їх можна умовно поділити на дві групи. Перша охоплює підготовчі заходи, у процесі виконання яких створюються необхідні умови для дія­льності персоналу, без чого взагалі неможлива нормальна робота структурного підрозділу, а про якийсь рівень ефективності немає й мови.

Друга група чинників спрямована на підтримання встановле­ного ритму виробництва, виконання календарних графіків поста­вок замовникам, забезпечення руху транспортних засобів за розк­ладом і т. ін.

До першої групи чинників доцільно зарахувати такі заходи:

  • визначення мети діяльності;

  • планування діяльності;

  • кадрове забезпечення;

  • нормативно-правове забезпечення;

  • організаційно-економічне забезпечення;

  • інженерно-технічне забезпечення

До другої групи належать:

  • ресурсне забезпечення;

  • поточне обслуговування виробництва, трудових, транспорт­ них та інших процесів;

  • оперативне регулювання виробничих і трудових процесів;

облік, контроль та оцінювання результатів діяльності
116. Сутність та значення визначення мети діяльності структурного підрозділу

Створення умов для ефектив­ної діяльності персоналу має починатися з визначення її мети. Це має бути принципове, ретельно обгрунтоване рішення вищого керівництва організації, яке базується на дослідженні ринку, вив­ченні наявних і потенційних конкурентів та власних можливос­тей. Правильно обрана, усебічно обґрунтована мета діяльності організації є необхідною передумовою її поступального розвит­ку. Головну мету діяльності організації доцільно розподілити на окремі часткові цілі, щоб на їхньому виконанні можна було зосе­реджувати людські та інші ресурси.

«Без чітко визначених організаційних цілей менеджмент нага­дуватиме подорож без установленого маршруту та місця призна­чення, що призведе до марнотратства»
117. Сутність та значення планування діяльності трудового колективу.

Це складний комплекс економічних розрахунків та обґрунтувань, наслідком яких має бути повна ін­формація про кількісні та якісні показники виробництва, строки поставок замовникам, необхідні ресурси, їхню вартість, фінансові джерела тощо.
118.Кадрове та нормативно – правове забезпечення ефективності діяльності персоналу

Кадрове забезпечення — один з ключових напрямів створен­ня умов для ефективної діяльності організації. Вона охоплює за­ходи з професійного добору, розстановки кадрів, виробничої та соціальної адаптації, професійного навчання й підвищення ква­ліфікації, навчання безпечним методам праці, створення й під­тримання в трудових колективах сприятливого соціально-психо­логічного клімату. В окремих випадках дуже актуальним заходом може бути забезпечення психологічної сумісності працівників у малих групах.

Нормативно-правове забезпечення — це комплекс внутріш­ніх нормативних документів, які широко використовуються в ме­неджменті персоналу для регулювання трудової діяльності. Та­кими документами є:

  • колективний договір організації;

  • правила внутрішнього трудового розпорядку;

  • положення про структурні підрозділи;

  • посадові інструкції;

  • правила експлуатації технологічного та іншого устаткування;

норми й правила з охорони праці та техніки безпеки.

119. Організаційно – економічне та інженерно – технічне забезпечення ефективності діяльності персоналу

Організаційно-економічне забезпечення охоплює:

—розроблення штатного розпису організації в цілому та її структурних підрозділів;

  • формування малих і великих трудових колективів (ланок, бригад, виробничих дільниць, цехів, відділів, секторів, бюро, ла­бораторій і т. ін.);

  • складання графіків змінності;

—установлення норм і лімітів витрачання всіх видів ресурсів (праці, зарплати, основних і допоміжних матеріалів, інструмен­тів, енергетичних ресурсів тощо);

—розроблення календарних графіків виробництва продукції, відвантаження її замовникам;

  • складання графіків і регламентів обслуговування робо­чих місць, потокових і конвеєрних ліній, складних технічних систем;

  • складання графіків планово-попереджувального ремонту устаткування;

—розроблення ефективних систем матеріального й морально­го заохочення працівників.

Інженерно-технічне забезпечення охоплює:

— проектування та конструювання виробів, технологічного
оснащення, різноманітних пристроїв, засобів механізації трудо­
містких процесів;

— розроблення технологічного процесу виготовлення продук­ції, її випробування;

  • проектування та вдосконалення трудових процесів, офіснихтехнологій і процедур;

  • створення й оснащення робочих місць усім необхідним для

  • продуктивної роботи;

  • забезпечення працівників індивідуальними й колективними засобами захисту здоров'я.


120. Значення ресурсного забезпечення трудової діяльності персоналу для підтримання встановленого ритму виробництва.

Ресурсне забезпечення передбачає своєчасне й повне постачання на робочі місця всіх видів використовуваних ресурсів: основних і допоміжних матеріалів, енергетичних ресурсів, інструментів, витратних мате­ріалів тощо. В окремих випадках, коли обсяги споживаних на робочому місці ресурсів незначні, допускається часткове само­обслуговування.

Поточне обслуговування виробничих і трудових процесів — система заходів, спрямованих на підтримання встановленого ви­робничого ритму, запобігання простоям техніки та людей. Вона охоплює:

  • інструктування виконавців;

  • підтримання чистоти й порядку на робочих місцях;

  • оперативне усунення технічних неполадок, аварійних ситу­
    ацій та організаційних збоїв;

  • профілактичний огляд і поточний ремонт технологічного й підйомно-транспортного обладнання;

—утримання в робочому стані систем енергопостачання, опа­лення, освітлення, вентиляції тощо.

Оперативне регулювання виробничих і трудових процесів. Якщо люди працюють цілком індивідуально, наприклад, носії ві­льних професій, селяни-одноосібники, ремісники — надомники, то вони самостійно визначають мету своєї діяльності, самотужки вирішують усі питання ресурсного забезпечення, технології ви­робництва, збуту готових виробів, на власний розсуд регулюють робочий час, час відпочинку тощо.

Спільна праця великих трудових колективів має бути добре спланована, уміло скерована, мало того, — вона потребує постій­ного нагляду та чіткого оперативного регулювання.

Облік, контроль та оцінювання результатів діяльності. Ко­жен керівник, наділений правами планувати й організовувати ді­яльність більшого чи меншого трудового колективу, повинен оцінювати результати цієї діяльності за певний період. Без їхньо­го оцінювання неможливо запровадити на підприємстві ефектив­не заохочення працівників, а також невідомо, як виконані праців­никами встановлені для них планові завдання.

Процес оцінювання починається з обліку зробленого. Існують різні форми й методи первинного обліку результатів діяльності трудових колективів: від ручного способу запису кількості виго­товлених предметів або виконаних технологічних операцій до ав­томатизованого обліку й реєстрації даних з використанням су­часних інформаційних систем.

На промислових підприємствах серійного та одиночного ви­робництва, як правило, облік кількості та контроль якості вироб­леної продукції виконують переважно вручну контролери відділу технічного контролю. На заводах масового й безперервного ви­робництва продукції встановлюються технічні засоби контролю якості та реєстрації кількості виробів, що сходять з головного конвеєра. Зустрічаються й змішані форми, коли контроль кілько­сті продукції механізовано, а якість перевіряється робітниками на конвеєрі чи спеціальними контролерами візуально.

У структурних підрозділах апарату управління підприємств облік і контроль виконання завдань покладаються на керівників нижчого рівня управління.

Результати діяльності трудових колективів та кожного окремо­го працівника оцінюють різні суб'єкти апарату управління. Ре­зультати роботи кожного працівника оцінює його безпосередній керівник, а результати діяльності структурних підрозділів —- ті ке­рівники (служби), які встановлювали планові завдання, але у зво­ротному порядку. Наприклад, цеху місячний план виробництва встановлює планово-економічний відділ підприємства. Начальник цеху розподіляє цей комплексний план за допомогою керованого ним планово-економічного бюро між начальниками змін, старши­ми майстрами й майстрами виробничих дільниць. Усі ці керівники звітують про стан виконання планових завдань у напрямі знизу вгору. Планово-економічне бюро цеху збирає звітну інформацію, узагальнює її та передає начальнику цеху, який оцінює підсумки діяльності кожного структурного підрозділу й подає відповідну узагальнену інформацію до планово-економічного відділу, який оцінює стан виконання планових завдань кожним цехом, підпри­ємством у цілому і зведений звіт передає керівнику підприємства.

Діяльність працівників і структурних підрозділів оцінюється для порівняння фактично виконаної роботи з плановими показ­никами, визначення кращих трудових колективів, керівників і працівників, організації матеріального й морального заохочення, а також для вдосконалення планування й організації виробництва та трудових процесів.
121. Сутність поточного обслуговування та оперативного регулювання виробничих і трудових процесів.

Поточне обслуговування виробничих і трудових процесів — система заходів, спрямованих на підтримання встановленого ви­робничого ритму, запобігання простоям техніки та людей. Вона охоплює:

  • інструктування виконавців;

  • підтримання чистоти й порядку на робочих місцях;

  • оперативне усунення технічних неполадок, аварійних ситу­
    ацій та організаційних збоїв;

  • профілактичний огляд і поточний ремонт технологічного й підйомно-транспортного обладнання;

—утримання в робочому стані систем енергопостачання, опа­лення, освітлення, вентиляції тощо.

Оперативне регулювання виробничих і трудових процесів. Якщо люди працюють цілком індивідуально, наприклад, носії ві­льних професій, селяни-одноосібники, ремісники — надомники, то вони самостійно визначають мету своєї діяльності, самотужки вирішують усі питання ресурсного забезпечення, технології ви­робництва, збуту готових виробів, на власний розсуд регулюють робочий час, час відпочинку тощо.

Спільна праця великих трудових колективів має бути добре спланована, уміло скерована, мало того, — вона потребує постій­ного нагляду та чіткого оперативного регулювання.

122. Облік, контроль та оцінювання результатів діяльності.

Облік, контроль та оцінювання результатів діяльності. Ко­жен керівник, наділений правами планувати й організовувати ді­яльність більшого чи меншого трудового колективу, повинен оцінювати результати цієї діяльності за певний період. Без їхньо­го оцінювання неможливо запровадити на підприємстві ефектив­не заохочення працівників, а також невідомо, як виконані праців­никами встановлені для них планові завдання.

Процес оцінювання починається з обліку зробленого. Існують різні форми й методи первинного обліку результатів діяльності трудових колективів: від ручного способу запису кількості виго­товлених предметів або виконаних технологічних операцій до ав­томатизованого обліку й реєстрації даних з використанням су­часних інформаційних систем.

На промислових підприємствах серійного та одиночного ви­робництва, як правило, облік кількості та контроль якості вироб­леної продукції виконують переважно вручну контролери відділу технічного контролю. На заводах масового й безперервного ви­робництва продукції встановлюються технічні засоби контролю якості та реєстрації кількості виробів, що сходять з головного конвеєра. Зустрічаються й змішані форми, коли контроль кілько­сті продукції механізовано, а якість перевіряється робітниками на конвеєрі чи спеціальними контролерами візуально.

У структурних підрозділах апарату управління підприємств облік і контроль виконання завдань покладаються на керівників нижчого рівня управління.

Результати діяльності трудових колективів та кожного окремо­го працівника оцінюють різні суб'єкти апарату управління. Ре­зультати роботи кожного працівника оцінює його безпосередній керівник, а результати діяльності структурних підрозділів —- ті ке­рівники (служби), які встановлювали планові завдання, але у зво­ротному порядку. Наприклад, цеху місячний план виробництва встановлює планово-економічний відділ підприємства. Начальник цеху розподіляє цей комплексний план за допомогою керованого ним планово-економічного бюро між начальниками змін, старши­ми майстрами й майстрами виробничих дільниць. Усі ці керівники звітують про стан виконання планових завдань у напрямі знизу вгору. Планово-економічне бюро цеху збирає звітну інформацію, узагальнює її та передає начальнику цеху, який оцінює підсумки діяльності кожного структурного підрозділу й подає відповідну узагальнену інформацію до планово-економічного відділу, який оцінює стан виконання планових завдань кожним цехом, підпри­ємством у цілому і зведений звіт передає керівнику підприємства.

Діяльність працівників і структурних підрозділів оцінюється для порівняння фактично виконаної роботи з плановими показ­никами, визначення кращих трудових колективів, керівників і працівників, організації матеріального й морального заохочення, а також для вдосконалення планування й організації виробництва та трудових процесів.
123. Сутність і значення адміністративних методів управління персоналом.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу можуть використовуватись різні підходи, прийоми, способи, що ґрунтуються на системному аналізі стану керованого об'єкта, тобто різноманітні методи управління людьми.

Найчастіше використовуються такі методи впливу керівників на трудову поведінку підлеглих: адміністративні, економічні, правові, соціально-психологічні.

Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи управ­ління засновані на владних, розпорядчих, наказових способах впливу на персонал.

Основними засобами такого управління є організаційно-роз­порядчі документи: накази, розпорядження, інструкції, положен­ня, стандарти, правила.

Адміністративні методи управління базуються на законодав­стві та етиці спілкування. Поряд із застосуванням організаційно-розпорядчих документів вони передбачають проведення спеціа­льних процедур і заходів: виробничих нарад, інструктажів, спів­бесіди, атестацій, контрольних перевірок, звітів.

Методи регулювання трудової діяльності розрізняють також за характером впливу на трудову поведінку людей у сфері спіль­ної праці.

  • Методи стимулювання засновані на задоволенні актуальних потреб працівників і спрямовані на посилення мотивації ефектив­ної діяльності персоналу.

  • Методи інформування сприяють тому, щоб працівники, ма­ючи необхідну інформацію, самостійно та свідомо регулювали свою трудову поведінку.

  • Методи переконання використовуються для коригування не­адекватної поведінки окремих працівників.

  • Методи адміністративного примусу можуть застосовуватись тимчасово, локально в екстремальних ситуаціях.


124. Сутність і значення економічних методів управління персоналом.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу можуть використовуватись різні підходи, прийоми, способи, що ґрунтуються на системному аналізі стану керованого об'єкта, тобто різноманітні методи управління людьми.

Найчастіше використовуються такі методи впливу керівників на трудову поведінку підлеглих: адміністративні, економічні, правові, соціально-психологічні.

Економічні методи управління засновані на врахуванні й ви­користанні економічних інтересів індивідуальних, групових, ко­лективних.

Основні засоби економічного управління такі: плани та графі­ки виконання робіт, нормативи, норми й ліміти витрачання ре­сурсів, калькуляції та ціни, кошториси витрат, економічні стиму­ли й санкції.

Економічні методи управління охоплюють широке викорис­тання таких процедур, як планування, облік, контроль, економіч­ний аналіз, оцінювання персоналу по заслугах, мотивація та сти­мулювання.

Методи регулювання трудової діяльності розрізняють також за характером впливу на трудову поведінку людей у сфері спіль­ної праці.

  • Методи стимулювання засновані на задоволенні актуальних потреб працівників і спрямовані на посилення мотивації ефектив­ної діяльності персоналу.

  • Методи інформування сприяють тому, щоб працівники, ма­ючи необхідну інформацію, самостійно та свідомо регулювали свою трудову поведінку.

  • Методи переконання використовуються для коригування не­адекватної поведінки окремих працівників.

  • Методи адміністративного примусу можуть застосовуватись тимчасово, локально в екстремальних ситуаціях.


125. Сутність і значення правових методів управління персоналом.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу можуть використовуватись різні підходи, прийоми, способи, що ґрунтуються на системному аналізі стану керованого об'єкта, тобто різноманітні методи управління людьми.

Найчастіше використовуються такі методи впливу керівників на трудову поведінку підлеглих: адміністративні, економічні, правові, соціально-психологічні.

Правові методи управління базуються на розподілі, регламен­туванні та використанні прав, обов'язків і відповідальності струк­турних підрозділів організації та посадових осіб. Вони спираються на чинні нормативно-правові акти держави та керівництва органі­зації: закони, постанови, укази, накази, статути, угоди, положення про структурні підрозділи, посадові інструкції та регламенти.

Правові методи управління особливо ефективні, якщо вони використовуються в поєднанні з економічними й адміністратив­ними.

Методи регулювання трудової діяльності розрізняють також за характером впливу на трудову поведінку людей у сфері спіль­ної праці.

  • Методи стимулювання засновані на задоволенні актуальних потреб працівників і спрямовані на посилення мотивації ефектив­ної діяльності персоналу.

  • Методи інформування сприяють тому, щоб працівники, ма­ючи необхідну інформацію, самостійно та свідомо регулювали свою трудову поведінку.

  • Методи переконання використовуються для коригування не­адекватної поведінки окремих працівників.

  • Методи адміністративного примусу можуть застосовуватись тимчасово, локально в екстремальних ситуаціях.


126. Сутність і значення соціально-психологічних методів управління персоналом.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу можуть використовуватись різні підходи, прийоми, способи, що ґрунтуються на системному аналізі стану керованого об'єкта, тобто різноманітні методи управління людьми.

Найчастіше використовуються такі методи впливу керівників на трудову поведінку підлеглих: адміністративні, економічні, правові, соціально-психологічні.

Соціально-психологічні методи управління ґрунтуються на врахуванні та використанні соціальних потреб та інтересів інди­відів і колективів; вони спираються на поведінкову психологію людей у сфері спільної праці.

В арсеналі соціально-психологічних методів управління є такі дійові засоби, як навчання та виховання, соціальне планування, моральне заохочення, соціальне страхування, соціальний захист персоналу.

Методи регулювання трудової діяльності розрізняють також за характером впливу на трудову поведінку людей у сфері спіль­ної праці.

  • Методи стимулювання засновані на задоволенні актуальних потреб працівників і спрямовані на посилення мотивації ефектив­ної діяльності персоналу.

  • Методи інформування сприяють тому, щоб працівники, ма­ючи необхідну інформацію, самостійно та свідомо регулювали свою трудову поведінку.

  • Методи переконання використовуються для коригування не­адекватної поведінки окремих працівників.

  • Методи адміністративного примусу можуть застосовуватись тимчасово, локально в екстремальних ситуаціях.

127. Сутність і значення регламентування посадових обов’язків.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу широко використовуються засоби регламентування посадових обов'язків працівників апарату управління організаціями.

Регламентування посадових обов'язків — це процес чіткого визначення та документального закріплення переліку обов'язко­вих для виконання працівником функцій і завдань, а також прав та відповідальності. Воно базується на поділі й кооперуванні праці в організації та сприяє:

  • ефективному добору, розстановці та використанню персо­налу;

  • зміцненню виконавської дисципліни;

  • створенню організаційно-правової бази діяльності праців­ників;

  • підвищенню відповідальності працівників за результати ді­яльності;

  • забезпеченню об'єктивності під час атестації працівників, заохочення або застосування дисциплінарних стягнень;

  • запобіганню трудових спорів;

—підвищенню ефективності діяльності організації. Діяльність організації в цілому, її першого керівника регламен­тується чинним законодавством України, статутом організації або положенням про організацію, зареєстрованим чи затвердженим в установленому порядку. Деякі аспекти діяльності першого керів­ника можуть регулюватись контрактом, який він укладає з робо­тодавцем. Діяльність виконавчого директора може додатково ре­гламентуватись його посадовою інструкцією, яку затверджує пред­ставник роботодавця.
128. Засоби регламентування діяльності першого керівника організації та його заступників.

У процесі регулювання трудової діяльності персоналу широко використовуються засоби регламентування посадових обов'язків працівників апарату управління організаціями.

Регламентування посадових обов'язків — це процес чіткого визначення та документального закріплення переліку обов'язко­вих для виконання працівником функцій і завдань, а також прав та відповідальності. Воно базується на поділі й кооперуванні праці в організації та сприяє:

  • ефективному добору, розстановці та використанню персо­налу;

  • зміцненню виконавської дисципліни;

  • створенню організаційно-правової бази діяльності праців­ників;

  • підвищенню відповідальності працівників за результати ді­яльності;

  • забезпеченню об'єктивності під час атестації працівників,заохочення або застосування дисциплінарних стягнень;

  • запобіганню трудових спорів;

—підвищенню ефективності діяльності організації. Діяльність організації в цілому, її першого керівника регламен­тується чинним законодавством України, статутом організації або положенням про організацію, зареєстрованим чи затвердженим в установленому порядку. Деякі аспекти діяльності першого керів­ника можуть регулюватись контрактом, який він укладає з робо­тодавцем. Діяльність виконавчого директора може додатково ре­гламентуватись його посадовою інструкцією, яку затверджує пред­ставник роботодавця.

Діяльність заступників першого керівника організації регла­ментується наказом про розподіл функцій та обов'язків між керів­ником і його заступниками. Додатковими засобами регламенту­вання діяльності заступників можуть слугувати контракти й по­садові інструкції.
129. Засоби регламентування діяльності структурних підрозділів.

Положення про структурний підрозділ — це організаційно-правовий документ, який регламентує діяльність конкретної структурної одиниці в складі організації. Форма та структура цього документа не стандартизовані, тому в практиці управління організаціями можуть зустрічатись положення, що структурою суттєво відрізняються одне від одного.

Домінують два підходи щодо структури та змісту положення про структурний підрозділ. Згідно з першим підходом цей доку­мент регламентує завдання та функції підрозділу, права, обов’язки й відповідальність керівника. У такому разі для керівника окрема посадова інструкція не потрібна. Згідно з другим підходом керів­ник повинен мати відповідну посадову інструкцію, а Положення не охоплює розділи, які регламентують діяльність керівника.

З урахуванням практичного досвіду рекомендується така структура Положення про структурний підрозділ:

  1. Загальна частина.

  2. Основні завдання.

  3. Функції.

  4. Структура.

  5. Службові взаємозв'язки з іншими підрозділами.

  6. Права.

  7. Відповідальність.

Положення розробляється на підставі розподілу завдань і фун­кцій між структурними одиницями організації та затверджується першим керівником.

У розділі «Загальна частина» необхідною є інформація про:

  • місце підрозділу в структурі організації;

  • порядок створення та ліквідації підрозділу;

  • підпорядкованість;

  • керівництво підрозділу;

  • основні нормативно-правові документи, якими повинен ке­руватись підрозділ у своїй діяльності.

У розділі «Основні завдання» наводиться стислий перелік пи­тань або проблем, для розв'язання яких і створюється структур­ний підрозділ.

Розділ «Функції» містить розгорнутий перелік робіт або дій, виконуваних персоналом підрозділу для забезпечення поставле­них перед ним завдань. Цей перелік має бути узгоджений з від­повідним розділом «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників».

У розділі «Службові взаємозв'язки з іншими підрозділами» визначаються переважно організаційні та інформаційні взаємодії між підрозділами як по горизонталі, так і по вертикалі (проекти яких документів готує даний підрозділ, з ким їх погоджує, від ко­го яку інформацію одержує, коли яку інформацію та в які строки передає тощо).

Права структурного підрозділу водночас є правами його керів­ника. У розділі «Права» наводиться перелік делегованих підрозділу прав, користування якими сприяє виконанню закріплених завдань і функцій.

У розділі «Відповідальність» зазначається, за що персонально відповідає керівник структурного підрозділу.
130. Засоби регламентування діяльності посадових осіб.

Закріплення за посадовою особою службових обов'язків до­кументально оформляється у вигляді посадової інструкції.

Посадова інструкція — це організаційно-правовий документ, що регламентує діяльність посадової особи. Оскільки стандарт­ної форми посадової інструкції не існує, кожна організація роз­робляє власну або використовує чийсь досвід.

На наш погляд, однією з кращих є така структура посадової інструкції для професіоналів. І. Загальні положення. II. Завдання й обов'язки.

III.Права. IV.Відповідальність.V. Повинен знати. VI. Кваліфікаційні вимоги.

Посадову інструкцію розробляє керівник структурного під­розділу, а затверджує її перший керівник організації або один з його заступників.

Якщо в структурному підрозділі є декілька однакових за наз­вою посад, то їхні завдання й обов'язки, права й відповідальність, взаємовідносини слід чітко розмежувати, а це означає, що поса­дова інструкція завжди має бути не типовою, а персоніфікова­ною.

Останнім часом серед фахівців з менеджменту персоналу все більшого визнання набуває думка про те, що посадова інструкція за обсягом інформації, яка в ній уміщується, уже не відповідає зрослим вимогам щодо якості менеджменту персоналу. Пропону­ється посадову інструкцію замінити паспортом посади, який би містив також інформацію про індивідуально-психологічні якості працівника, умови праці на робочому місці, оцінювання діяльно­сті, оплату праці й соціальні гарантії тощо.

Добре розроблений паспорт посади може бути корисним для:

  • підготовки оголошення про вакансію;

  • професійного відбору на посаду;

  • професійної адаптації новоприйнятого працівника;

  • вироблення критеріїв оцінювання роботи;

—забезпечення взаєморозуміння між роботодавцем і праців­ником;

—захисту прав роботодавця в разі звільнення працівника, який не відповідає вимогам посади.

Крім згаданих документів, посадові обов'язки працівників мо­жуть частково регламентуватись контрактом, трудовою угодою, відомчими інструкціями й правилами, планами та графіками ви­конання робіт, терміновими позаплановими завданнями керівни­цтва організації.

Посадові обов'язки робітників регламентуються робочими ін­струкціями, змінними завданнями, правилами експлуатації устат­кування та техніки безпеки, технологічними картами, інструктив­ними настановами майстра або технолога.

131. Зміст і призначення Правил внутрішнього трудового розпорядку.

У вітчизняній практиці для цього широко використовуються Правила внутрішнього трудового розпорядку. Цей норматив­ний документ внутрішнього використання розробляється спільно адміністрацією та представниками найманого персоналу, а зат­верджується на загальних зборах трудового колективу чи на кон­ференції, де інтереси колективу представляють обрані делегати.

Усі питання, пов'язані з застосуванням Правил, вирішуються адміністрацією підприємства згідно з наданими їй статутом пра­вами, а в окремих випадках — спільно з профспілковим коміте­том або за Його згодою.

Типова структура Правил внутрішнього трудового розпорядку

охоплює такі розділи;

  1. Загальні положення.

  2. Приймання на роботу.

  3. Права й обов'язки персоналу підприємства.

  4. Робочий час і час відпочинку.

  5. Відпустки.

  6. Відрядження та переведення на нове місце роботи.

  7. Заробітна плата, соціальне страхування й компенсації.

  8. Заохочувальні Та дисциплінарні заходи.

  9. Розірвання трудового договору [5, с. 12—16].

Заслуговує на увагу досвід фірм у Великобританії щодо вста­новлення правил трудової поведінки й дисциплінарних процедур [7, с. 111—118].

Кожен працівник, що наймається на роботу, має бути ознайом­лений з:

  • вимогами до роботи;

  • стандартами виконання роботи, які вважаються задовіль­ними;

  • стандартами поведінки;

  • правилами, яких слід дотримуватись, щоб забезпечити досягнення високих стандартів;

—дисциплінарними стягненнями, яких буде застосовано в ра­зі невиконання правил;

—процедурою оскарження.

Характер небажаної поведінки працівників може бути поділе­ний на три категорії:

—незначне порушення;
—серйозне порушення;

  • грубе порушення.

Дисциплінарне стягнення залежить від характеру порушення трудової поведінки. Наприклад, у разі запізнення працівника на роботу, його керівник може обмежитись усним зауваженням. Не­дотримання робітником правил і норм з безпеки праці є підста­вою для письмового попередження від майстра чи менеджера з охорони праці. Такі порушення, як крадіжка, образлива поведін­ка, недотримання конфіденційності, відмова від виконання об­ґрунтованого завдання можуть бути підставою для негайного зві­льнення працівника.

Дисциплінарні процедури, порядок оскарження стягнень дуже ретельно опрацьовуються та в доступній формі доводяться до ві­дома всіх працівників.
132. Сутність і значення робочого часу як універсальної міри кількості праці.

Праця люди завжди відбувається в часі й просторі. Але, якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений а виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незалежно від її змісту, складності та умов середовища. Отже, робочий час є універсальною мірою кількості живої праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Економічний розвиток суспільства, добробут людей значною мірою залежать від кількості праці кожного і загальної маси праці економічно активного населення в цілому. Тому суспільство змушено певним чином обгрунтовано визначати міру кількості робочого часу. Нижня мета кількості робочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рівнем суспільної продуктивності праці. Загальна тривалість робочого часу не повинна бути меншою за ту, яку дозволяє досягнутий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільства. Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлений рівень, оскільки це призводить до перевтоми працюючих, скорочує їх вільний чаc, негативно впливає на продуктивність праці та якість продукції, загрожує зростанням травматизму. Отже, це невигідно державі в цілому, підприємству і працівникові. Тому суспільство зацікавлене у суворому додержанні встановленої міри робочого часу.

Час роботи –це сумарний час в рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Праця людини завжди відбувається в часі й просторі. Але якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений на виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незал-о від її змісту. Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.
133. Законодавство України про регулювання робочого часу і відпусток.

Роб час регламентується і держ, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю Укр (ст.50), встановлюється верхня межа тривалості роб часу: 40 годин на тиждень для норм умов праці; для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими ум праці – не більше 36 годин на тиждень (ст.51).Скороч тривалість робочого часу встановлюється також для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень.36-годинний тиждень встановлено також для учителів, лікарів, викладачів вищої школи та деяких інших категорій працівників.

Надурочні роботи законом допускаються лише у виняткових випадках, але вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст.62,65). До надурочн робіт заборон-ся залучати:1)вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох р; 2)осіб, молодш 18 р; 3)працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва , в дні занять.

Зак-ством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст63). Не допускається робота у вихідні і святкові дні, однак, якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72). При роботі в нічний час (за 22 години до 06 годин) встановлена тривалість зміни скорочується на одну годину. Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному тарифною угодою та колект договором, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час ( ст.108). Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст.175). Забороняється залучати працівників молодш 18 років до нічн робіт і робіт у вихідні дні (ст.192).

Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 15 роб днів, а для осіб мол 18 років – один календ місяць (ст.75).Щорічні дод відпустки надаються: 1)прац-м, зайнятим на роботах з шкідливими ум праці;2) прац-м, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві; 3)працівникам з ненорм роб днем тощо.Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації.Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб осн її частина була не менше 6 днів для дорослих і 12 днів для осіб молодше 18 років.
134. Регулювання робочого часу протягом тижня.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

Роб час регламентується і держ, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю Укр (ст.50), встановлюється верхня межа тривалості роб часу: 40 годин на тиждень для норм умов праці; для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими ум праці – не більше 36 годин на тиждень (ст.51).

Скороч тривалість робочого часу встановлюється також для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень.36-годинний тиждень встановлено також для учителів, лікарів, викладачів вищої школи та деяких інших категорій працівників.
135. Законодавче обмеження робочого часу для окремих категорій персоналу.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

Зак-ством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст63). Не допускається робота у вихідні і святкові дні, однак, якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72).

136. Обмеження роботи в нічний час, у вихідні та святкові дні.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

При роботі в нічний час (за 22 години до 06 годин) встановлена тривалість зміни скорочується на одну годину. Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному тарифною угодою та колект договором, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час ( ст.108). Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст.175). Забороняється залучати працівників молодш 18 років до нічн робіт і робіт у вихідні дні (ст.192).
137. Робота в надурочний час.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

Надурочні роботи законом допускаються лише у виняткових випадках, але вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст.62,65). До надурочн робіт заборон-ся залучати:1)вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох р; 2)осіб, молодш 18 р; 3)працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва , в дні занять.

Зак-ством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст63). Не допускається робота у вихідні і святкові дні, однак, якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72).
138. Законодавче регулювання тривалості відпусток.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.

Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 15 роб днів, а для осіб мол 18 років – один календ місяць (ст.75).Щорічні дод відпустки надаються: 1)прац-м, зайнятим на роботах з шкідливими ум праці;2) прац-м, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві; 3)працівникам з ненорм роб днем тощо.Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації.Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб осн її частина була не менше 6 днів для дорослих і 12 днів для осіб молодше 18 років.
139. Правила внутрішнього трудового розпорядку як засіб регулювання робочого часу в конкретній організації.

Труд розпорядок в організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (ст.142). Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодження з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 год, 6 годин - при тижневій нормі 36 годин і 4 год – при тижневій нормі 24 год. 5- або 6-денний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки труд колективу і за погодженням з місцевою Радою нар депутатів ( ст.52).
140. Регулювання режимів праці й відпочинку протягом зміни, доби, тижня та року.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) встановлюється кожною організацією самостійно і відображається в змісті колективного договору (ст.13). Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачаються правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (ст.57). При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності (ст.58). Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час на перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (ст.59).На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановлено тривалості робочого дня (ст.60).В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу в зв’язку із стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.

141. Гнучкі режими праці.

В регулюванні робочого часу слід враховувати інтереси як організації в цілому, так і працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв’язання питань шляхом запровадження:*ковзного робочого тижня, *гнучкого робочого дня ;*неповного робочого дня; неповного або подовженого робочого дня; -розірваного робочого дня;-тимчасової роботи; -сезонної роботи; сумісництва;надомної праці тощо.Відносять: законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; перехід на сумарний річний підрахунок робочого часу; та інші.Класифікація гнучких форм зайнятості:*Неповна зайнятість, тобто режими зайнятості неповний робочий час;*Нестандартні орг-йні форми: тимчасові працівники, сумісники;*Нестандартні робочі місця та орг-я праці.До 1-го відносять режими, які виходять за межи 8-годинного робочого дня і 40-годинного робочого тижня. До нестандартних режимів належать: неповний робочий час та його різновиди.Гнучкий робочий рік, суть - зміна тривалості робочого тижня в зал. від потреб у робочій силі сезонних та інших галузей. Нормативною базою є сумарний фонд річного часу. Стиснутий робочий тиждень – нормальну тривалість робочого тижня розподіляють на меншу кількість роб. днів – за умови збереження нормативної тривалості робочого тижня.До 2-го належить праця на дому та робота за викликом. Обов‘язковими умовами фнкц-ня режиму гнучкого робочого часу є :*необхідність відпрацювання встановленої законом або кол. дог. тривалості робочого часу;*передбачає час обов‘язкової присутності працівника на робочому місці;*можливе лише в разі застосування п-ствами засобів реєстрації відпрацьованого часу;*залежить від потенційних можл-тей середньої та низ-ої упр-ських ланок сприймати ці режими як засіб підвищ-ня еф-ості праці;*застосовуються при роботі в одну або дві зміни;*потрібна чітко налагоджена с-ма узгодження різних питань між зацікавленими сторонами.
142. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.

Визначення фактичних затрат часу потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Найпоширенішими на підприємствах методами аналізу трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Раціональність затрат робочого часу управлінського персоналу можна визначити на основі порівняння фактичних витрат робочого часу з нормативними і визначення оптимальної структури виконуваних робіт.

Коефіцієнт раціональності Кр затрат робочого часу робітників управлінського персоналу визначається як

Кр=КеКіКс,

де Ке – коефіцієнт екстенсивного використання робочого часу

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

скачати

© Усі права захищені
написати до нас